CC BY
37
УДК 34: 316. 624
Т. З. Tapa^MiB
заступник директора 1НПП -декан повно1 вищо1 освiти д-р юрид. наук, проф., професор кафедри теори та фiлософii права
Т. I. 1ванишин перший заступник начальника спецiалiзованоi' державноi' податковоi' iнспекцii' по робоп з великими платниками мiжрегiонального головного управлшня ДФС
у Львiвськiй обласп
СОЦ1АЛ1ЗАЦ1Я ОСОБИСТОСТ1: ДО ПРОБЛЕМ МЕТОДОЛОГ1ЧНИХ П1ДХОД1В
© Гарасимгв Т. З., 1ванишин Т. I., 2016
Розкриваються сутшсть i 3MicT методологiчних пiдходiв до пояснення процесу сощалвацп особистос™, аналiзуeться також перспектива розроблення означено! проблеми. Проблема соцiалiзацu особистостi аналiзуeться за результатами сучасних дослiджень у цш галузi, запропоновано новий погляд на ii стан у сощальнш фшософи, який в1дпов1дае потребам в знаннях про сощальний розвиток особистос™, що склались у суспiльствi на сучасному еташ.
Ключовi слова: шдивщ, людина, особистiсть, iндивiдуальнiсть, соц1алвац1я, социальна роль, модель, метода, методолопчний пщхщ.
Т. З. Гарасымив, Т. И. Иванышын
СОЦИАЛИЗАЦИЯ ЛИЧНОСТИ: К ПРОБЛЕМАМ МЕТОДОЛОГИЧЕСКИУ ПОДХОДЫ
Раскрываются сущность и содержание методологических подходов к объяснению процесса социализации личности, анализируется также перспектива разработки этой проблемы. Проблема социализации личности анализируется на современных исследованиях в этой области, предложен новый взгляд на ее состояние в социальной философии, который отвечает потребностям в знаниях о социальном развитии личности, сложившихся в обществе на современном этапе.
Ключевые слова: индивид, человек, личность, индивидуальность, социализация, социальная роль, модель, метода, методологический подход.
T. Z. Garasymiv, T. I. Ivanuchun
SOCIALIZATION: METHODOLOGICAL APPROACH TO PROBLEMS
The article reveals the essence and meaning of methodological approaches to explain the process of socialization, analyzed the prospect of developing definite problem. The problem of socialization is analyzed on contemporary research in this area, offered a new perspective on
its status in the social philosophy that meets the needs of a knowledge-social personality
development prevailing in society today.
Key words: individual, person, personality, identity, socialization, social role models,
methods, methodological approach.
Постановка проблеми. Основш проблеми становлення особистосп у pi3Hi часи n0-pi3H0My трактували представники окремих соцiологiчних шкш i напрямш з огляду на фiлософськi традицй розгляду людини. Першим в гётори фiлософii розпочинае розглядати суто антрополопчну проблематику Сократ. Саме в1н детально i скрупульозно проаналiзував iндивiдуальнi людськ якостi та властивостi. Давньогрецький фшософ Протагор (бл. 480-410 рр. до н.е.) вирiзнив не лише здатшсть людини до мислення, але й всю людську суб'ектившсть; людину вш уявляв як конкретний iндивiд. Друга антрополопчна верся вiдображена у вченш Арiстотеля, в якому мiстяться вже двi антропологiчнi тенденци. З одного боку, в його концепцй людина i природа вперше роз'еднуються; з шшого - акцентуеться на нерозривному зв'язку людини зi свiтом. Третя антропологiчна верся ввдображаеться в натурашстичних, позитивiстських i прагматичних ученнях. Це концепцм "людини дмльноГ' - "homofaber", яка заперечуе специфiчну особливiсть людського розуму. Доктрина "homofaber" розвиваеться з часом у теоретичний напрям i втшюеться у вченнях О. Конта i Г. Спенсера. Четверта верся розум1ння людини i особистостi заперечуе вiру в прогресивнiсть "людини розумноГ', "людини божественноГ' i "людини д]яльноГ'. У ц1й версii людина - ютота прагнуча, волiюча i бажаюча; розум розцiнюеться як глухий кут еволюцii, як наслiдок втрати "волi до життя" [1, с. 138]. Отже, ютор!я фiлософськоi антропологii (вчення про людину) засввдчуе, як поступово з'являються, ускладнюються i зм1нюються уявлення про людину та особистiсть.
Мета дослщження полягае у висвiтленнi сутност методологiчних пiдходiв до пояснення процесу соцiалiзацii особистостi, визначеннi 'х основних характеристик.
Стан дослщження. Методолопчною основою дослщження стали пращ i украшських, i зару-бшних учених, серед яких Н. Й. Черниш, Л. И. Анциферова, М. Н. Корнев, Н. П. Волкова, О. О. Якуба, В. Г. Циба, А. Й. Капська, З. Фрейд, Н. Смелзер, М. Хайдеггер, Д. В. Ольшанский, М. П. Лукашевич, Е. Гщенс, В. I. Волович та in. Та, незважаючи на чималий обсяг наукових публжацш, присвячених вивченню сощашзацй особистосп, недостатньо висвплено, на нашу думку, питання методолопчних шдходш до проблеми, що набувае особливо!' актуальносп з огляду на сучаст реали науки.
Виклад основних положень. У сучаснш науковiй лiтературi, що пояснюе таю поняття, як "людина" та "особиспсть", розглядаються ще два поняття - "шдиввд" та "шдиввдуальшсть". Отже, "людина" - поняття найбшьш загальне, родове, яке вказуе на приналежшсть до роду людського, що виявляеться у назвi "homosapiens", або "людина розумна". "Iндивiд" розумiеться як окрема, конкретна людина, одиничний представник людського роду (тдкреслюються найперше бюлопчш характеристики людини). Термiн "iндивiдуальнiсть" означае те "особливе i специфiчне, що вирiзняе одну людину з-помiж шших, включно з ii природними i соцiальними, фiзiологiчними i психiчними, успадкованими i набутими якостями" [1, с. 13]. Поняття "особиспсть" вводиться для виокремлення (акцентування) неприродноi (соцiальноi) сутносл людини та iндивiда. Людина у цьому аспекл е носiем сощальних якостей i рис, певне поеднання яких i визначае ii як особислсть. I саме в цьому розумшш людина е висхiдним, окремо взятим елементом соцiальноi структури, а особислсть -особливою соцiологiчною категорiею.
Особистiсть як соцiальна якiсть людини е предметом низки сощальних наук (фшософи, сощологй, психологii, педагогiки тощо). Фшософське визначення особистостi мiстить у свош структурi i соцiологiчне розумшня особистостi (соцiальний образ людини), i психологiчне (психологiчний образ).
У психологи "особиспсть" визначають як "спосiб буття людини у суспiльствi у конкретно-iсторичних умовах, це iндивiдуальна форма юнування i розвитку cоцiальних зв'язюв i вiдносин"
[2, c. 3-19]. Низка науковцв, зокрема М. Н. Корнев, А. Б. Коваленко, розумтоть "особислсть" як стшку систему соцiальнозначущих рис людини, зумовлених й приналежнiстю до системи суспшьних вiдносин, сформованих у процесi спшьно!' дiяльностi та спшкування з шшими [3, с. 235]. У "Психолопчному словнику" це поняття трактуеться так: "особислсть" - це 1) людина як суб'ект соцiальних вiдносин i свiдомоi дiяльностi; 2) визначена включешсть у соцiальнi зв'язки системна яксть iндивiда, яка формуеться у спшьнш дiяльностi та спiлкуваннi [4, с. 187].
У педагопчнш науцi обмежуються психологiчними визначеннями "особистостi". Зокрема, Н. П. Волкова розглядае "особислсть" як "сощально зумовлену систему психiчних якостей шдиввда, що визначаеться залученiстю людини до конкретних суспшьних, культурних, юторичних вiдносин" [5, с. 36]. М. М. Фщула пропонуе таке визначення: "Особиспсть - це людина, сощальний шдиввд, що поеднуе у ^6i риси загальнолюдського, суспшьнозначущого та шдиввдуально-неповторного" [6, с. 69-70].
Соцюлопчний пiдхiд до трактування та дослвдження поняття "особистiсть" спираеться як на основу не на шдиввдуальш особливосл людини, а на ii соцальне оточення - соцiальну систему, в яку вона входить, i софальт ролi, якi вона виконуе у цш системi. Отже, "особистiсть" у соцюлопчнш лiтературi трактуеться як усталений комплекс якостей i властивостей людини, як набуваються пiд впливом вiдповiдноi культури суспшьства i конкретних соцальних груп i спшьнот, до яких вона належить i в життедiяльнiсть яких входить (В. Городяненко [7, с. 195], Н. Черниш [1,с. 13], О. Якуба [8, с. 87]).
У межах загального соцюлопчного пвдходу об'еднано низку концептуальних пiдходiв до розумiння особистостi, тому, не розкриваючи змюту вiтчизняних концепцiй "особистосп", вiдзначимо i^ групування за двома основними напрямами: шграшдиввдуальним, що зосереджуеться на вивченн типових рис, установок i якостей людини; iнтерiндивiдуальним ^жособиспсним), в якому в основному акцентуеться на досл^жен^ закономiрностей мiжособистiсних стосунюв людей пiд час виконання ними рiзних соцiальних ролей. До слова, в сучаснш вiтчизнянiй соцiологii спостершаеться тенденцм до об'еднання iнтра- та шгершдиввдуального. Це створюе сприятливi передумови для соцiального моделювання особистостi, прогнозування тенденцiй розвитку взаемодй особистостi та суспшьства [9, с. 50-52].
Дослвджуючи проблему особистостi, ii соцiалiзацii, необхвдно уточнити такi поняття, як "тональна роль" та "соцiальний статус" особистост1 Так, "соцiальна роль" - це "очшувана типова поведiнка людини, пов'язана з ii соцальним статусом"; "соцальний статус" особистостi - це ii позицм у соцiальнiй системi, пов'язана з приналежнстю до певноi соцiальноi групи чи спшьноти, з аналiзом ii соцiальних ролей та якстю i ступенем 1х виконання. Соцiальний статус охоплюе узагальнюючу характеристику становища шдиввда у суспшьствк професiю, квалiфiкацiю, характер реальноi працi, матерiальне становище, полггичний вплив, партiйну приналежнiсть, дiловi стосунки, нацiональнiсть, релiгiйнiсть, вiк, шмейний стан, родиннi зв'язки, - тобто все те, що Р. Мертон називае "статусним набором" [1, с. 143].
Головним соцiальним процесом, унаслвдок якого шдиввд стае особиспстю i через який здш-снюеться взаемодк м1ж особистiстю та суспшьством, е соцiалiзацiя. Тому з'ясуемо, у чому полягае сутнiсть "соцiалiзацii" особистостi. Цей термш запровадив усерединi Х1Х ст. французький соцiолог Г. Тард для позначення процесу штерюризаци соцальних норм шляхом TO^em^i взаемодй [10, с. 114-115]. Уточнимо, що "штерюризацк" (ввд лат. internus - внутршнш) - це "формування внугр1шньо1 структури людськоi' псих1ки, процес переведення елемент1в зовнiшнього свiту на внутршне "я" особистостi. Результат iнтерiоризацii - сформована iндивiдуальнiсть" [1, с. 32]. У наукову систему понять термш "соцiалiзацiя" вв1в американський соцiолог Ф. Гвдшгстон наприкiнцi Х1Х ст., який тлумачив це поняття як "процес розвитку соцiальноi природи людини". Офщшного статусу теоретичного поняття терм1н "соцiалiзацiя" набув у XX ст. [11, с. 21]. Ввдповвдно, з'являються новi пвдходи та моделi щодо "соцiалiзацii" особистосп. Розглянемо коротко основнi з них.
Згвдно з теорiею З. Фрейда, соцiалiзацiя полягае у приборканнi вроджених шстинкпв, виявлення яких суперечить цившзованому способу життя, шляхом iнтерiоризацii соцальних регламентiв [12, с. 524-547]. Сучасне розумiння соцiалiзацii як перетворення просто людини на
особислсть у результат засвоення нею норм ствжиття людей i тим самим штеграци у соцiальнi iнституцiï суспшьства дав Т. Парсонс. Як доповнення до його концепци можна розглядати вдею "сощального навчання", висловлену деякими представниками бiхевiоризму (Дж. Доллардом, Б. Скшнером). Модель "^жособового спшкування", згвдно з якою iндивiд, дивлячись на себе очима шших i засвоюючи у результатi багатьох iнтеракцiй правила ствжиття (Ч. Куш, Дж. Мвд), розглядають як один iз засобiв соцiалiзацiï [13, с. 101-103]. "Конгттивна" модель соцiалiзацiï' (Л. Кольберг, Ж. Шаже) зводиться до розвитку сввдомосл та самосвiдомостi дитини у процесi оволодiння образним i абстрактним мисленням. Соцiалiзацiя полягае у створеннi у сввдомосл зразкiв конгнiтивних схем, яю iндивiд адаптуе до нового досввду за допомогою рiвноваги [13, с. 105-107]. Представники гуманiстичноï' психологiï' (А. Маслоу, К. Роджерс) розглядають прагнення до самоактуалiзацiï шдиввда як рушшну силу, яка сприяе оволодiнню життевим досвiдом, тобто соцiалiзацiï. За моделлю "шкультуращГ (Ф. Боас, В. Малиновський), соцiалiзацiя полягае у передаваннi культурноï спадщини. За еволюцiйною теорiею соцiалiзацiï Е. Ерiксона, процес соцiалiзацiï - це подолання шдиввдом критичних ситуацш на життевому шляху. Учений виокремлюе вiсiм стадiй розвитку iндивiда як послвдовносп подолання специфiчних життевих криз [13, с. 109-110; 14, с. 116-117].
В адаптивно-розвивальнш концепци М. Лукашевича поеднан поняття соцiалiзацiï та сощально!' адаптацй. Сутнiсть цiеï концепци полягае у розумшш соцiалiзацiï людини як взаемоди з довкшлям упродовж життя шляхом адаптацiй, що змшюють одна одну у кожнiй сферi життедiяльностi [9, с. 115]. Пiд "полггичною соцiалiзацiею" Д. Ольшанський розумiе "процес включення iндивiда в полiтичну систему за допомогою набуття ним досввду цiеï системи та держави, що виникла на ïï основi, закршлених у полiтичнiй культурi" [15, с. 146], а Б. Кухта -"безперервний процес активного набуття людиною полггичних якостей, полiтичних знань, умшня, навичок, спадщини полiтичноï культури" [16].
Термш "адаптащя" виник у другш половинi XVIII ст., введення його у науковий об1г пов'язують з шенем тмецького фiзiолога Ауберта, який використав цей терм1н для характеристики явищ пристосування чутливостi органв зору (або слуху), що виражаеться у пвдвищент чи знижент чутливостi у ввдповвдь на дiю адекватного подразника [17, с. 78]. Розглядають три р]вт адаптацй -бюлопчний, психолопчний, соцiальний. Отже, "соцiальна адаптащя" (ввд лат. аdарtасiо -пристосування) - це "пристосування шдиввда до умов сощального юнування, чи то полггичне середовище, чи мiсце працi, чи культурний простiр певного суспшьства" [1, с. 357]. Зауважимо на тому, що будь-яка адаптащя як особлива д1яльтсть людини (адаптивна дiяльнiсть), пов'язана iз засвоенням черговоï новоï соцiальноï ситуацiï (суб'ективно новоï для конкретного шдиввда), додае ш соцiального досввду (що об'ективно юнуе як елемент культури цього суспшьства) i тим самим пвдвищуе р]вень ïï соцiалiзацiï'. Подальша адаптащя iндивiда, спираючись на новий, вищий р]вень його соцiалiзацiï', ввдбуваеться ефективнiше, дае йому змогу швидше посiсти наступних сходинку соцiалiзацiï'.
Отож, до сучасних моделей соцiалiзацiï належать: психоаналiтична або "особистiсного контролю" (З. Фрейд), "рольового тренiнгу" (Т. Парсонс), "сощального навчання" (Дж. Доллард, Б. Скшнер), '^жособислсного спшкування" (Ч. Куш, Дж. Мвд), "конгнiтивна" (Л. Кольберг, Ж. Шаже), "гуманiстична" (А. Маслоу, К. Роджерс), "шкультуращГ (Ф. Боас, В. Малиновський), "еволюцшна" (Е. Ершсон), "адаптивно-розвиваюча" (М. Лукашевич), "полггична" (Д. Ольшанський, Б. Кухта).
Кожна модель соцiалiзацiï' особистостi передбачае свш пiдхiд до розумiння та визначення самого поняття "соцiалiзацiя". Тому у сучаснш науковiй лiтературi юнуе доволi широкий набiр визначень "соцiалiзацiï", якi вiдрiзняються залежно вiд розумшня гхнши авторами сутностi й структури особистостi як психосоцiогенноï' iстоти. Бшьшють визначень цього поняття мiстить загальне положення про те, що сутшсть соцiалiзацiï полягае у засвоеннi шдиввдом сощального досввду, але розумшня змюту цього досввду, його структури, засобiв i порядку засвоення ютотно вiдрiзняються. Отже, "соцiалiзацiя" (вiд лат. socialis - суспшьний) - це "процес, через який безпорадне маля поступово перетворюеться на особу, яка розумiе i саму себе i довкшля, набувае знань i навичок, притаманних культура в якiй вiн (або вона) народився" [18, с. 42]; "процес
штеграци шдиввда у суспшьство, у pi3HOMamTm типи соцiальних спшьнот (група, сощальн iнститути, соцiальна органiзацiя) шляхом засвоення ним елементiв культури, соцiальних норм i щнностей, на основi яких формуються соцiально значущi риси особистосп" [7, с. 194]; "процес розвитку людини як сощально!' iстоти, становлення ïï як особистостi" [3, с. 236-237]; "процес засвоення шдиввдом сощального досвiду, системи соцiальних зв'язкiв i ввдносин" [19, с. 364]; "процес засвоення шдиввдом знань, досввду, норм i щнностей, включення його до системи сощальних зв'язкiв i ввдносин, необхвдних для його становлення i життед1яльносп в даному суспiльствi" [20, с. 43]; "способи формування умшь i соцiальних установок iндивiдiв, як вiдповiдають ïx соцiальним ролям; процес становлення особистосп, навчання i засвоення шдиввдом щнностей, норм, установок, зразкв поведшки, притаманних певному суспшьству, сощальнш спiльнотi, групi" [1, с. 474].
Найбшьш загальним вважаемо визначення соцiалiзацiï особистосп в iнтерпретацiï М. П. Лукашевича: це "процес становлення особистосп як сусшльно1' ютоти, пвд час якого налагоджуються рiзноманiтнi зв'язки особистосп з суспшьством, засвоюються орiентащï, цшносп, норми, вiдбуваеться розвиток особистiсниx властивостей, формуються активтсть та цiлiснiсть особистосп, набуваеться соцiальний досвiд, що нагромаджений людством за весь перiод розвитку" [9, с. 113].
Висновки. Отже, сощалiзацiя - двостороннш процес, який охоплюе, з одного боку, засвоення шдиввдом сощального досввду шляхом уходження у сощальне середовище, систему сощальних зв'язкв, а з шшого - процес активного ввдтворення системи сощальних зв'язюв iндивiда через його активну дiяльнiсть, активне входження у сощальне середовище. Отже, cощалiзацiя - двостороннш процес взаемодй' людини i сощального середовища, який передбачае як ïï включення у систему суспшьних ввдносин шляхом засвоення сощального досввду, так i самостшне ввдтворення цих ввдносин, пвд час яких формуеться уншальна неповторна особиспсть.
1. Черниш Н. Й. Соцюлоггя / Наталгя Йоситвна Черниш. - Льв1в: Кальваргя, 2003. - C. 13, 138-139. 2. Анциферова Л. И. К психологии личности как развивающейся системы / Л. И. Анциферова // Психология формирования и развития личности. - М.: Наука, 1981. - C. 3-19. 3. Корнев М. Н. Социальна психология /М. Н. Корнев, А. Б. Коваленко. - К.: Наукова думка, 1995. -C. 235. 4. Краткий психологический словарь // под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. -Ростов/нД: Феникс, 1998. - C. 187. 5. Волкова Н. П. Педагогика /Наталгя Павлгвна Волкова. - К.: Вид. Центр "Академгя", 2001. - C. 36. 6. Фщула М. М. Педагогика/Михайло Миколайович Фщула. -К.: Вид. центр "Академгя", 2000. -C. 69-70. 7. Соцюлоггя / за ред. В. Г. Городяненка. - К.: Видавничий центр "Академия", 2002. - С. 195. 8. Якуба О. О. Соцюлоггя / Олена Олександргвна Якуба. - Х.: Константа, 1996. - С. 87. 9. Актуальна проблеми теорп i практики сощальног роботи на межг тисячолть: монографгя / В. П. Андрущенко, В. П. Бех, М. П. Лукашевич, I. I. Мигович. -К.: УДЦССМ, 2001. - Кн. 1. - C. 50-52. 10. Циба В. Г. Соцгологгя особистостг: системний тдхгд (соцгально-психологгчний анал1з) / Вталш Трохимович Циба. - К.: МАУП, 2000. - C. 114-115. 11. Капська А. Й. Соцгальна робота: деякг аспекти роботи з дтьми та молоддю / Алла Йоситвна Капська. - К.: УДЦССМ, 2001. - C. 21. 12. Фрейд З. Вступ до психоаналгзу /Зигмунд Фрейд; [пер. з нгм.]. - К.: Основи, 1998. - С. 524-547. 13. Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер. - М., 1994. -С. 203. 14. Хайдеггер М. Що таке метафгзика / Мартт Хайдеггер // Читанка з гсторп фтософп. Зарубгжна фглософгя XX ст. - К.: Довгра, 1993. - Т.6. - С. 90. 15. Ольшанский Д. В. Политическая психология / Дмитрий Вадимович Ольшанский. - СПб.: Питер, 2002. - С. 146. 16. Основи полтично'г науки / за заг. ред. Б. Кухти. - Львгв: Кальваргя, 1998. - Ч. 3: Полтична свгдомгсть i культура. - 556 с. 17. Лукашевич М. П. СощалЬзащя: виховт мехатзми i технологи / Микола Павлович Лукашевич. - К.: 1ЗМН, 1998. - С. 78. 18. Пденс Е. Соцюлоггя / Ентот Пденс; [пер. з англ. В. Шовкун, А. Олшник]; наук. кер. О. 1ващенко. - К.: Основи, 1999. - C. 42. 19. Психологический словарь /под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. - М., 1996. - С. 364. 20. Соцюлоггя: короткий соцюлоггчний словник / за заг. ред. В. I. Воловича. - К. : Укралнський Центр духовноï культури, 1998. - С. 43.
