CC BY
71
1СТОР1Я ПЕДАГОГ1КИ
Оксана ПЕТРЕНКО
СОФ1Я РУСОВА: В1Д Ж1НОЧОГО РУХУ ДО КОЕДУКАЦИ В НАВЧАНН1 I ВИХОВАНН1
У статтi розкрито роль Софи РусовоХ в розвитку украХнського жточого руху, у дiяльностi жто-чих громадських об 'еднань, представлено анализ поглядiв педагога на стльну освту хлопцiв i дiвчат. Показано, що громадська дiяльнiсть С. РусовоХ в жточих органiзацiях — це феномен, що шюструе методи, принципи, прийоми i засоби розвитку нацюнально'Х iдеi в нашш державi, в системi втчизняноХ освiти.
Сьогодш в Укра1ш докоршно змшю-ються шдходи до сощокультурно1 полггики держави загалом та освгги зокрема. Значне мюце у розв'язанш культурно-осв^шх проблем, у тому чи^ гендерних, вiдводиться широкому використанню нацiональних щн-ностей, традицш, звича1в, прогресивного до-свiду минулого, вiдродженню забутих iмен в ютори укра!нсько1 культури, котрi е нолями освiти i прогресу, виразниками нащональних iдей i прагнень.
До дiячiв, якi посiдали чiльне мiсце в нащональному жiночому русi та були свщо-мо вилученi з нього радянською наукою, належить Софiя Федорiвна Русова (1856— 1940) — видатна дiячка нацiонально-визвольного руху, великий педагог, авторка багатьох дослщжень з педагогiки, ютори, географй, спiвзасновниця педагопчно1 ака-деми в Укра1ш, спiвробiтниця чисельних часописiв i журналiв. Ще донедавна 11 науко-во-педагогiчна спадщина, просвiтительська та громадська дiяльнiсть були невiдомi. В сучаснш украшськш науцi лише почали з'являтися грунтовш дослiдження, в яких у систематизованому й узагальненому виглядi аналiзуються педагогiчнi погляди, лтерату-рно-публiцистична творчють, освiтня, гро-мадсько-полiтична й просв^ительська дiя-льнiсть С. Русово1. Вивчення И творчого доробку включено до програми "Педагопка нащонально1 школи" (1992).
Окремi аспекти життя i дiяльностi ви-датно1 просвiтительки висвiтлювались у дос-лiдженнях Г. Груць, О. Губки, Г. Дацюк,
I. Зайченка, С. Коваленко, Н. Калениченко, З. Нагачевсько1, Н. Малиновсько1, I. Инчука, Ф. Погребеника, О. Проскури, В. Сергеево1, Ю. Хорунжого та iн.
Однак роль С. Русово1 в розвитку украшського жшочого руху до цього часу не вивчалася. В зв'язку з цим розгляд И мюця i ролi в дiяльностi жiночих громадських об'еднань, аналiз поглядiв педагога на стльну осв^у хлопцiв i дiвчат будуть предметом дослiдження у нашш статп.
Жiноцтво було вагомим чинником су-спiльного життя Украши. Пiдставою цього стали iсторичнi традицй та загальнi процеси нацiонального вщродження. Укра1нський жiночий рух пройшов визначний шлях розвитку в контекст загальноевропейського фемшзму, хоча мав сво! нацiональнi особ-ливостi. Сформувалася плеяда визначних громадсько-полiтичних дiячок, котрi як на-цiональнi провiдницi виступили на захист штереав свого народу.
Жшоча проблематика в укра1нському суспiльствi — рiч дещо iнша, нiж те, що у свщомост бiльшостi громадян асоцiюеться зi словом "фемшзм", стверджуе в свош статтi Т. Хома. З'ясовуючи питання, чи юну-вав фемшзм в Укра1ш, вона пропонуе розг-лядати його у двох основних аспектах, що не е загальновизнаними. При енциклопедично-му пiдходi до визначення фемiнiзму мають на увазi рух, що виник у XIX ст. Т. Хома розглядае його, по-перше, як щеолопю, шд-валинами яко! е гендерна рiвнiсть i доцшь-нiсть боротьби за рiвновагу, порушену вна-
слiдок соцiально-iсторичного розвитку сус-пiльства (так званий лiберальний або noMip-кований фемiнiзм), або ж як перевагу жшок та !х дoмiнування в piзних сферах суспшьно-го життя (радикальний фемiнiзм). По-друге, шд фемiнiзмoм (укра!нським зокрема) про-понуеться poзумiти рух за права жшок, не обмежений певними термшами виникнення, тривалосп чи iснування, з ушма його озна-ками. Саме фемшютичний рух е тим чинни-ком, що творить певний сощальний резонанс i результатом якого е поступ у цариш прав жшок. Вш може мати piзнi форми та наслщ-ки, але завжди йому властивi певна оргашзо-вашсть, пoслiдoвнiсть i масoвiсть. Цей рух неодмшно мае сво!х лiдеpiв [15].
Бшя витoкiв укра!нського жiнoчoгo руху, на думку Н. Полонсько!-Василенко та Б. Савчука, стояла й i С. Русова [7; 14], хоча в працях вщомих вiтчизняних фемшюток С. Павличко, Н. Зборовсько!, Н. Чухим [2; 3; 16] серед лiдеpiв цього руху пpiзвища вщо-мо! пpoсвiтительки ми не знайшли.
1сторик Б. Савчук у сво!й "Жшоцтво в суспiльнoму життi Захщно! Укра!ни (остання третина Х1Х ст. — 1939 р.)" до роздшу "На-цioнальний фемiнiзм: пошук власного шляху" етграфом обирае слова С. Русово!: "Ви-зволення жшки е акт фемiнiзму, а також природний вияв пол^ично! та людсько! со-щально! революци, яким був акт визволення кршаюв" [14, 48]. А дал^ аналiзуючи стано-влення жiнoчoгo руху в Укра!ш, зазначае: "чи не вперше свiтoва громадсьюсть озна-йомилася з iстopiею та дiяльнiстю укра!нсь-кого жшочого руху... Цього було досягнуто головне завдяки широким мiжнаpoдним зв'язкам Софи Русово!" [14, 222].
Дослщниця укра!нського фемшзму О. Кiсь, здiйснюючи пoдiбний аналiз, ствер-джуе, що "напpикiнцi XIX — на початку XX ст. засадничi ще! укра!нського фемiнiзму, започаткованого Оленою Пчiлкoю, Н. Коб-ринською, Лесею Укра!нкою, О. Кобилян-ською, Л. Яновською, знайшли свiй розвиток у дiяльнoстi жшочих клубiв та оргашзацш" [4, 11]. Як бачимо, iм'я С. Русово! тут не згадуеться.
То яка ж насправдi роль С. Русово! в становленш укра!нського жiночого руху i чому юнують настiльки суперечливi твер-дження?
Мабуть, вiдповiдь необхвдно шукати в нашш iсторi!. А вона, як вщомо, складаеться переважно з боротьби укра!нського народу за власну щентичшсть, за свое право на са-мовизначення. Жiноче питання в Укра!ш мае сво! певнi особливостi. Укра!нський жiночий рух часто спiвпадае з нащонашзмом, радше навiть "обслуговуе" його. Мiж цими понят-тями е одна об'ективно спшьна риса — оби-два е боротьбою за колективш права. М. Богачевська-Хом'як у сво!й працi "Бшим по бшому: Жiнки в громадському життi Ук-ра!ни 1884-1939" писала: "Жшки, включаю-чись у боротьбу за права народу, не звертали увагу на статеве приниження. Вони вважали, що здобуття нацiонально! автономи принесе !м i статеву рiвноправнiсть" [1]. Авторка називае тодiшнiй жшочий рух фемiнiзмом, зазначаючи, однак, що вш мае сво! особли-восп, зокрема, нерозривнiсть з рухом за власну державу i визнання.
На початку ХХ ст. вщкрилися новi можливостi для розвитку жшочого руху в Укра!нi. Революцiя 1917 р. поставила перед ним новi завдання й вщкрила нове поле дiя-льностi. В березнi в Киевi виникла Укра!нсь-ка Центральна Рада. До першого парламенту Укра!ни було обрано одинадцять жiнок, серед яких i С. Русову. Згодом вона працювала в мшютерсга народно! освiти: була директором департаменту до шкшьно! i позашкь льно! освiти. Читала також лекцл на курсах позашкiльно! освiти для тдготовки кадрiв iнструкторiв i дiячiв позашкiльно! освiти [5]. Тодi ж у Киевi був заснований Укра!нський жiночий союз. С. Русова стала одним iз його керiвникiв.
З настанням Директорп УНР громад-ська дiяльнiсть С. Русово! не припинилась. У вереснi 1919 р. в Кам'янщ-Подшьському на з'!здi було створено Укра!нську Жiночу На-цiональну Раду, до яко! увiйшла й Софiя Фе-дорiвна. Ця органiзацiя поставила сво!м за-вданням об'еднати вш укра!нськi жiночi товариства для проведення нащонально-
пропагандистсько1 акцп в мiжнародних колах. II полiтика визначала насамперед право украшщв на самовизначення i лише потiм — на гендерну рiвнiсть. Жiнки — члени оргаш-зацп — звертали увагу на питання рiвностi статей, але в контекстi прав украшщв як наци. Це виправдано лею ситуащею, в якiй украшщ тодi перебували. Як зазначала Н. Полонська-Василенко, "рада була цiкавим явищем: вона стала символом соборносп Укра!ни, i жшки здiйснювали в ньому цю ве-лику щею" [7, 145].
Рада, яка тсля поразки нацюнально-визвольних змагань опинилася в Праз^ роз-горнула масштабну дiяльнiсть щодо об'еднання укра!нського жшоцтва як для роботи в мiжнародних органiзацiях, так i серед украшсько! громадськостi за кордоном. На чолi з С. Русовою (вона в 1921 р. змогла нелегально вибратись в емйращю) рада виступила посередником у налагоджен-ш зв'язкiв мiж крайовими й закордонними жшочими товариствами.
Делегатки вщ Укра!ни брали участь в 1920 р. у Конгрес МiжнародноI Жшочо! Ради в Осло, а наступного року — в Конгрес Мiж-народного Союзу в Женевi та в Конгресi МiжнародноI Лйи Миру i Свободи у Вщш.
Софiя Федорiвна була делегаткою Все-свiтнього Жiночого Конгресу в Гаазi (1922 р.). Нам видаються щкавими И спогади про И перебування на цьому форумi: "Я мала вико-нати новий громадський обов'язок — кати делегаткою украшського жшоцтва на збори у Гаазi Штернацюнально! Жшочо! Ради, до яко! належала й Украшська Жiноча Рада. Ще у Вiнницi я одержала повщомлення, що мене за кордоном обрано головою Украшсько! Нащ-онально! Жшочо! Ради на мiсце панi Грушев-сько!. Тепер у Гаазi мав зiбратись Виконавчий Комiтет МiжнародноI Жшочо! Ради й туди закликали й нашу представницю. Вщенська жшоча оргашзащя постановила, що я мушу !хати. Довго я вагалася, але, коли перейшла кордон, меш переказали слова Петлюри: "Треба тепер, щоб Русова щлу Свропу об'!хала й розповша про стан Украши".
Цi слова були для мене наказом люди-ни, яку я високо цшила. Я мало щкавилася
жточим питанням, визнавала й визнаю його за загальнолюдське питання (курсив наш — О.П.). Що з того, що большевики визнали вс права жшки, коли навкруги вш людсью права, а значить i права жшки, потопташ. Поки не запануе в житп людяшсть, поки не шану-ватимуть прав людини взагал^ не може й жiнка мати жодного забезпечення сво!х прав. Отже, мене участь в Iнтернацiональнiй Жь ночiй Радi цiкавила тiльки як змога викорис-тати широко на увесь свгг трибуну, з яко! я могла б голосно кричати про недолю Укра!-ни, показати свiтовi несправедливiсть, вiд яко! вона загибае. Я згодилась !хати до Гааги..." [12, 229].
Ми дозволили собi навести таку вели-ку цитату з мемуарiв видатно! укра!нки, тому що вважаемо: по сутi, цi слова е вщповщ-дю на поставлене питання, адже С. Русова розглядала участь укра!нок у жшочому русi як можливiсть привернути увагу до Укра!ни через жшок, а не, як би хотшося фемiнiст-кам, до жiнок через Украшу. С. Русова зга-дувала: "Коли iншi представницi в сво!х промовах вихваляли або успiхи !нтернацю-нально! ЖiночоI Ради, або поступ жшочого руху в !х рщнш краIнi, то я стала розказувати про лихо свого рщного краю, про те, що йо-му принесли большевики економiчну ру!ну, голод, деморалiзацiю, загибель жiнки" [12, 230].
С. Русова порушувала питання мiжна-родно! дiяльностi захiдноукраIнського ж1но-цтва та його зв'язюв з емйращею. Про розс-тановку сил у мiжнародних фемiнiстичних структурах на початку 1920-х роюв i перспе-ктиви роботи в них укра!нок вона писала у статп "З Вiдня до Праги (Вражшня по!здки на Всесвiтнiй Жiночий Конгрес)" [9].
Згiдно з внесеною в Осло заявою, на конгресi 1923 р. у Римi укра!нське галицьке жшоцтво було прийняте до його члешв на "правах вiльноI нащ!". Про цей перiод С. Русова згадувала: "Менi довелося висту-пати в Римi на жiночому суфражистському з'!зд^ потiм в Копенгазi. В Римi було добре, бо я не була сама. У нас була цша делегащя укра!нок: Зелешвська, Юнацька, Липовецька й я. Хоч ми влiзли на оцей з'!зд майже фук-
сами, бо жодно! суфражистсько! органiзацi! у нас тодi не було, але ми все-таки дютали мандати вiд галицько! жiночо! оргашзащ! i вiд укра!нок iз Румуни. Звiсно, ми й тут дбали не стыьки про суфражизм, як про наш/ украшсьт справи (курсив наш — О. П.)" [12, 230].
З приводу виступу у Копенгаген Со-фiя Федорiвна зазначала, що "у травнi 1924 р. знову довелось меш !хати, як головi Жшо-чо! Нащонально! Ради, до Копенгаги на зась дання Виконавчого Комiтету Мiжнародно! Жшочо! Ради. Там ... Центральний Комггет ... почав доказувати, що Укра!нська Жiноча Нацiональна Рада не мае права входити в склад Мiжнародно! Ради, бо це ем^рацшна оргашзащя, яка не мае свое! держави. На Загальному Конгресi в Вашингтон наша участь все ж була признана, але . "Малий Комiтет", що зiбрався в Женев^ ухвалив ви-ключити нашу Укра!нську Раду зi складу Мiжнародно! Ради усе на тих основах, що не маемо свое! держави" [12, 237]. Це ршення спричинило посилення протирiч у керiвниц-твi Союзу Укра!нок. Серед органiзованого жшоцтва розгорiлася дискусiя щодо пода-льшо! участi в мiжнародному жiночому рус i навiть авторитетний голос С. Русово! про необхщшсть "всесв^ньо! пращ для вирь шення нацiональних справ" не мав позитив-них настдюв, а лише стримав вiд остаточного розриву з мiжнародним жшочим рухом.
З потреби розвитку та поглиблення зв'язкiв у рiзних сферах суспшьного життя зародилась iдея об'еднання всього оргашзо-ваного укра!нського жшоцтва в один Всесв> тнiй Союз Укра!нок (ВСУ). Його духовною предтечею, за словами С. Русово!, став перший Укра!нський Жiночий Конгрес у Сташ-славi, який вiдбувся у 1934 р. Тут на хвилi загального пiднесення укра!нськi жiнки, що вперше в iсторi! зiбралися з рiзних частин свiту, побачивши, що !х еднають спiльна мова, релiгiя, культура та бажання здобути власну державшсть, прийняли рiшення про створення стало! оргашзацшно! структури загальноукра!нського масштабу [14, 234].
ВСУ утворений на з'!зд Союзу Укра!-нок, що пройшов 12-14 жовтня 1937 р. у
Львова Сюди прибуло майже 480 делегаток з рiзних кра!н св^у. Почесним головою було обрано С. Русову. В прив^альному словi вона зазначила: "Широк обрi! вщкривають-ся перед нами. Де б ви не жили, чи на рщ-нш не сво!й землi, чи на далекш Вiльнiй американськiй земл^ чи прогнанi з дорого! Батьювщини скитаетеся по чужих неприв^-них краях — скрiзь нехай вам просвiчуе одна iдея: добро Батьювщини... Ми хочемо слу-жити нащональнш справi" [14, 65]. До ВСУ входили укра!нсью жiночi органiзацi! Свро-пи, США та Канади. Вш видавав журнал "Жiнка". С. Русова була почесним головою ВСУ до кшця свого життя.
У 1935 рощ в Коломи! вийшло перше видання книги С. Русово! "Нашi визначш жь нки", що мало важливе суспiльно-полiтичне значення для укра!нського жшочого руху. Роздiли цiе! книги присвячеш аналiзовi жит-тевого i творчого шляху таких видатних укра-!нок, як Наталiя Кобринська, Марко Вовчок, Олена Пчшка, Днiпрова Чайка, Христина Ал-чевська, Ольга Кобилянська, Леся Укра!нка. Характерним для ще! працi е розгляд, одноча-сно з дiяльнiстю окремих дiячок, широкого кола питань жшочого руху. В 1945 р. книга була перевидана в Канадi [13].
Активна участь у дiяльностi укра!нсь-ких жшочих оргашзацш сприяла розумiнню С. Русовою того, що освга е единим i випра-вданим шляхом, який не дасть людиш втра-тити свого справжнього обличчя, не забути свое! приналежностi до певно! нацi!. Защка-вленiсть долею укра!нсько! ж1нки, на нашу думку, спричинила те, що проблемам вирь шення жiночого питання, спiльного навчан-ня хлопцiв i дiвчат, пiдготовки !х до само-стiйного дорослого життя С. Русова присвятила ряд наукових праць. Вона акцен-тувала увагу на нащональному факторовi виховання, сутнiсть якого вбачала в необхщ-ностi ознайомлення молодо! людини з культурою, звичаями, шмейним побутом того народу, до якого вона належить. Вже змалку оченята дитини мають кохатися в улюблених нащональних кольорах та орнаментах, роз-виток дитячо! уяви мае здшснюватися на основi народних оповiдань, казок, вiршiв,
легенд, a cлyx — m оcновi piдниx пicень. Етногpaфiчним мaтеpiaлом необxiдно оздоб-лювaти pодинний побут, життя школи, взо-гaлi оточення дiтей. Усе це мae cтвоpювaти нaцiонaльнy естетичну aтмоcфеpy, ^^одно вводити дитину до пpоблем pодини, мiжоcо-биcтicниx cтоcyнкiв [S].
О^еслюючи xapaктеp мaйбyтньоï ук-païнcькоï школи, С. Рycовa пиcaлa: "Haшa школa мae бути гpомaдcькою, як колись ш-шi бpaтcькi школи ... Хлопщ в нiй вчaтьcя paзом з дiвчaтaми..." [11, 37].
У npau;i '"J^a^i-ma", що нaпиcaнa в 1925 p., С. Рycовa визнaчилa пpинцип коеду-кaцiï (cпiльного нaвчaння xлопцiв i дiвчaт). Вонa пpоaнaлiзyвaлa погляди педaгогiв, якi чacто не узгоджуються мiж собою; однi ви-знaють cпiльне нaвчaння тa виxовaння бiльш cпpиятливим у моpaльномy й штелектуоль-ному pозвитковi як xлопцiв, ток i дiвчaт, iншi ж знaxодять у цьому cпiльномy швчонш "чимгло негaтивного щодо здоpов'я — як пеpевтомa дiвчaт пpи пpоxодженнi вожко1' для ниx пpогpaми xлоп'ячиx шкiл, i як зо-шдто збуджуе жогу товapиcтво в пеpiодi cтaтевоï фоpмaцiï" [10, 2S6]. Ц негaтивнi погляди, но думку Софп Федоpiвни, не мо-ють шд собою rpyнтy. Вот кpитикyвaлa твеpдження нiмецького вченого Феpcтеpa пpо те, що "коедукощя не дое кожнш cтaтi — xлопцям i дiвчaтaм pозвинyтиcя сповш, a yтвоpюe те, що xлопцi недоpозвивaютьcя у сво!^ чоловiчиx pиcax, a дiвчaтa у сво!^ ж> ночиx, a ^и поcтiйномy взоемному контaктi xлопцi таб^ою^ся жiночиx pиc, a дiвчaтa xлоп'ячиx. Але онкети не пiдтвеpджyють цього положення, a покозують лише добpий взоемний вплив yчнiв но учениць, xлопцi сгають не тaкi зyxвaлi й cyxi, дiвчaтa ноби-paютьcя бiльшоï cмiливоcтi то с^оведливос-ri, не ток зaxоплюютьcя дpiб'язкaми одягу. Обц^ cтaтi пiзнaють одно одну ^още, i xочa пpи цьому зникое чимгло iлюзiй, то любов, що зpоcтae но rpyнтi товapиcтвa, стае певшшою" [10, 2S7].
Педогог токож pозвiнчyвaлa думку фpaнцyзького педогога Бypнеca пpо те, що швчоння не може бути одшковим для дiвчaт i xлопцiв, оcкiльки дiвчaтaм вожче доються
тaкi ноуки, як мотемотико, фiзикa, xiмiя й меxaнiкa. Ha думку С. Русово1', це ще не озшчое, що вони "не можуть вчитися циx тук, i pезyльтaти icпитiв в мiшaниx школax зо оcтaннi pоки були тою добpi для обоx статей, що не може бути й мови ^о змiнy шю-льно1' пpогpaми й yтвоpення одше1' для дiв-чот, дpyгоï — для xлопцiв; можуть бути лише ri обо iншi iндивiдyaльноcтi з rnxraa-ми, здiбноcтями до rax обо дpyгиx ноук од-шково i мiж xлопцями i мiж дiвчaтaми" [10, 2S7].
Окpемо С. Русово aнaлiзyвaлa питоння пpо те, чи може коедукощя пpоводитиcя в пеpiод сгатевого дозpiвaння, чи не зошко-дить воно cпокiйномy ^от^онню цього пе-piодy як для xлопцiв, ток i для дiвчaт: "Однi педогоги — гiгieнicти — стоять m тому, щоб у цей чос цiлком вiдокpемлювaли xлопцiв вiд дiвчaт. Амеpикaнcький пcиxолог Стент Холл нaвiть aвтоpитетно коже: "Мойже всес-вiтня згодо вимогае в цей вш вiдокpемлення дiвчaт i xлопцiв". Але в доному paîi думко словетного педогога не мое для нос aвтоpи-тету, i ми бшьше cxиляeмоcя до думки фpa-нцузького педогого Феpдiнaндa Бююош: "Коли з дитинство дiтей ведуть спшьно — i дiвчaтa i xлопцi в cпiльнiй пpaцi i в стльн^ iгpax i pозвaгax звикоють до товapишyвaння, тодi i в юшцькому вiцi це товapиcтво не стае для ниx чимось надзвичойним, i по вcix шко-лax, де коедyкaцiя поставлено з великою уво-гою взaгaлi до пcиxологiï yчнiв, том вот дое нaйкpaщi нacлiдки — зближуе обч^ cтaтi, пapaлiзyючи небожоний флipт с^овжими товapиcькими вiдноcинaми, сгавлячи цi взо-емини но певний шляx спшьно1' пpaцi, ^ог-неннями до одно1' зогольнох' мети, товapиcько-го штимного догляду виxовaнцiв то виxовницi". I це пiдтвеpджyють yxвaли боть-юв, виxовaтелiв i caмиx учтв в rax школax, де коедyкaцiя уже введено" [10, 2SS].
С. Русово чiтко визночило тi умови, зо якиx cпiльне новчоння й вжовоння xлопцiв i дiвчaт буде ефективним. Коедукощя потpе-буе "пеpедyciм: 1) cвiдомиx виxовaтелiв, вiддaниx свош с^ов^ виxовaтелiв, що pозy-мiють пcиxiкy сво!^ yчнiв i учениць; зтавщв гiгieни цього пеpiодy i то^говн^ у сво!^ вщ-
носинах до учнiв; вихователiв, що мають довiр'я до учшв; 2) виховання i навчання у школах для обох статей обов'язково треба проводити з уважливою iндивiдуалiзацiею, щоб не перевантажувати дiвчат, коли вони нездужають чи виявляють таю нахили, яю не завше у згодi з програмою школи; 3) треба, щоб батьки в родинному житп додержува-лися тих же принцишв, якими керуеться школа, установляючи вщносини мiж учнями взагалi, не под^ючи !х рiзко на хлопщв та дiвчат i ставлячи до них однаковi вимоги, що вщповщають !х фiзичним та штелектуаль-ним силам" [10, 289].
Отже, С. Русова стояла бшя витоюв укра!нського жiночого руху, була його лще-ром та iдейним наставником. Вона проповь дувала в укра!нськiй педагопщ гендернi iде!, охарактеризувала специфiку спшьного навчання та виховання у хлопщв i дiвчат чоло-вiчо! та жiночо! поведiнки.
Л1ТЕРАТУРА
Науковий анатз суспiльно-полiтично! i педагогiчно! дiяльностi видатного педагога мае важливу теоретичну i практичну щн-нiсть в сучасних умовах, оскшьки !! ще! сшв-звучнi перебудовi системи освгги i культури в Укра!нi. Крiм того, громадська дiяльнiсть С. Русово! в жшочих органiзацiях — е феноменом, що шюструе методи, принципи, прийоми i засоби розвитку нащонально! iде! в нашiй держав^ в системi вiтчизняно! осв> ти.
Для подальших наукових розвiдок пер-спективними вважаемо такi напрямки досль дження творчостi С. Русово!: висв^лення творчих стосункiв i особистих контакпв з прогресивними укра!нськими дiячами кшця XIX — початку XX ст., та зарубiжними вче-ними; вивчення мемуарiв i щоденникiв вида-тно! укра!нсько! просвiтительки i педагога.
1. Богачевська-Хом'як М. Бшим по бшому: Жшки в громадському житп Укра!ни 1884-1939. — К.: Либвдь, 1995. — 425 с.
2. Груць Г. С. Русова 1 просвггительський рух в Укрш'ш: Автореферат дис. ... канд. пед. наук. 13.00.01. — Тернотль, 1999. — 18 с.
3. Зборовська Н. Фемшний характер украшсько!' ментальносп // Культура. Сучасшсть. — 2001. — № 7-8. — С. 146-152.
4. К1сь О. Дефшщи фемшзму // Укра!нський незалежний часопис. —2000. — №17. — С. 37-46.
5. Нариси ютори укра!нського шшльництва. 1905-1933: Навч. поабник / За ред. О. В. Сухомлинсько!'. — К.: Заповп, 1996. — 304 с.
6. Персоналл в ютори нац1онально1 педагог1кн. 22 видатних украшських педагоги: Подручник / А. М. Бойко, В. Д. Бардшова та ш.; П1д заг. ред. А. М. Бойко. — К.: Професюнал, 2004. — 576 с.
7. Полонська-Василенко Н. Видатш жiнки Укра!ни. — В1нн1пег-Мюнхен, 1969. — 160 с.
8. Русова С. З з'!зду учител1в // Св1тло. — 1914. — Ч. 5. — Очень. —С. 6-19.
9. Русова С. З В1дня до Праги. (Вражшня по!здки на Всесвгтнш Жшочий Конгрес) // Нова Украша. — 1922. — Ч.6. — С. 7-8.
10. Русова С. Вибраш педагопчш твори: У 2 кн. /За ред. £. I. Коваленко; Упоряд., передмова, прим. £. I. Коваленко, I. М. Пшчук. — К.: Либщь. — Кн. 2. — 318 с.
11. Русова С. 1дейш тдвалини школи // Свило. — 1913. — Кн. 8. — Кв1тень. — С. 33-38.
12. Русова С. Мемуари. Щоденник. — К.: Пол1граф-книга, 2004. — 554 с.
13. Русова С. Наш визначн1 жшки. Л1тературн1 характеристики-силюети. — В1нн1пег, 1945. — 159 с.
14. Савчук Б. Жшоцтво в суспшьному житп Зах1дно! Укра!ни (остання третина Х1Х ст. — 1939 р.). — 1вано-Франшвськ: Л1лея-НВ, 1999. —280 с.
15. Хома Т. Чи був фемшзм в УкраМ? // Украшський незалежний часопис. — 2000. — №17. — С. 21-27.
16. Шевченко Н. Гендер у дзеркал1 ютори та перспективи розвитку гендерних студ1й в Укра!н1 // Украшський 1сторичний журнал. — 2001. — №1. — С. 30-40.
