CC BY
35
12. Ryabikina K.H. Kapital pidpryyemstva yak ob'yekt ekonomichnoho upravlinnya //Biznes Inform. - 2014. -№ 10. - S. 23-29.
13.Samuel'son P. Ekonomika [per. z anhl] - T.2. - M.: MHP «Alhon», 1992. - 332 s.
14.Selezn'ov V.V. Osnovy rynkovoyi ekonomiky Ukrayiny: navch. posib. Do. : A.S.K., 2002. - 656 s. : http://www.lib.ua-ru.net/content/35.html
15. Yushko S.V., Luhova A.A. Krytychnyy analiz ekonomichnoyi sutnosti Ponyattya «kapital pidpryyemstva» // Visnyk ekonomiky, transportu y promislovosti. - 2011. - №36. - C.234-238.
16. Shvydanenko H.O., Shevchuk N.V. Upravlinnya KAPITALOM pidpryyemstva: navchal'nyy posibnyk; Min-vo osvity y nauky Ukrayiny, Kyyivs'kyy nats. ekonomichnyy.
17.Clark С. Conditions of Economic Progress. - London, Macraillak. 1957. - P. 450.
18. Fisher I. The Nature of Capital and Income. - L., 1977. - 278 p.: http://cowles.econ.yale.edu/P/cd/d09b/d0992.pdf
ДАН1 ПРО АВТОРА
Кучменко Вп~алш Олександрович, старший викладач кафедри економки пщприемства, Житомирський державний технолопчний ушверситет
вул. Черняховського, 103, м. Житомир, 10005, Украша e-mail: vitaliy.kuchmenko@i.ua
ДАННЫЕ ОБ АВТОРЕ
Кучменко Виталий Александрович, старший преподаватель кафедры экономики предприятия, Житомирский государственный технологический университет ул. Черняховского, 103, г. Житомир, 10005, Украина e-mail: vitaliy.kuchmenko@i.ua
DATA ABOUT THE AUTHOR
Kuchmenko Vitaliy Alexandrovich, Senior Lecturer, Department of Enterprise Economics, Zhytomyr State Technological University
103, Chernyakhovsky Street, Zhitomir, 10005, Ukraine e-mail: vitaliy.kuchmenko@i.ua
Рецензент: Валнкевич Натал'я Васил'вна. зав!дувач кафедри економки nidnpueMcmea Житомирського державного технолог'чного унверситету, доктор економ'чних наук, доцент
УДК 330.111:347.771/779.3
ВЛАСН1СТЬ I ПРИВЛАСНЕННЯ ЯК ОСНОВА 1НТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Тарасевич В.М., Леонщов 1.Л.
Предмет досл'дження. Система привласнення '¡нтелектуального продукту нацонально)' економки та ))' регулювання в Укран.
Мета досл'1дження. Метою дано)'роботи е виявлення та розкриття генези сутност'!, структури власност/ й привласнення /нтелектуального продукту як умови iнновацiйного економ'чного зростання.
Методолог'я проведення роботи. Результати отримано завдячуючи використанню нтеграцйного методу, як кв'ттесенцп: д'алектичного методу - при розкриттi рушiйноУ рол!' суперечностей в еволюци привласнення нтелектуального продукту; моделювання - при лог'чному узагальненн й конкретизац' взаемодп належност'! та набуття як фрагмент'1в людсько)' д'яльност'!; праксеолог'чного пдходу - при аналiзi д/'яльн/'сно)' природи привласнення нтелектуального продукту; системного методу - при виявленн будови та структури привласнення /нтелектуального продукту.
Результати роботи. На основ/ розробки гпотези про праксеологiчнi витоки власност'! та привласнення, запропоновано певн новаци до теор) власност'!.
Розкрито проблеми структуризац' в'дносин власност'! й привласнення. Проанал/'зовано економ'чний та юридичний аспекти власност'!. Виявлено обмеження та невирiшенi проблеми цих пдходв. Запропоновано вар'ант анал'зу зародку, сутност'!, структури власност'! i привласнення. Обфунтована )'х класифкаця за критерiем р'вн'в суспiльно-iндивiдуально)' природи актора. У в 'дпов 'дност'! з цим критерiем визначено зародок власност'!, еволюцшний ряд привласнення, а також )'х типи, види, форми. Запропоновано видлення базових складових привласнення олюднених сутнсних людських сил, як визначають його амб'/валентну природу.
Галузь застосування результат¡в. Використання запропоновано)' структури власност'! й привласнення '¡нтелектуального продукту сприяе виявленню загального напрямку формування умов
© Тарасевич В.М., Леонщов 1.Л., 2017
Економiчний вюник ушверситету | Випуск № 33/1
237
нновацйного економiчного зростання - розвитку мережi привласнення iнтелектуального продукту в краУнах з ринковою економкою.
Висновки. Виявлено, що первинною «кл/'тинкою» власност/ е собст. Його сутнсть може бути охарактеризована суперечливою еднстю власнення / чуження СЛС. У своему розвитку власнсть постае як вдносини мiж людьми з приводу привласнення СЛС. Вперше визначено базов/ складов/ привласнення олюднених сутнсних людських сил, як визначають його амбвалентну природу: а) належнсть традицйноУ сукупност/ цих сил як частина вдносин мiж людьми з приводу привласнення опанованих олюднених сутнсних людських сил; б) набуття нновативноУ сукупност/ цих сил як частина вдносин мiж людьми з приводу привласнення нових олюднених сутнсних людських сил. Удосконалено взаемодю належност/ та набуття олюднених СЛС опосередковано в'дношенням суб'ектв до цих сил як до своУх. Еволюцйний ряд привласнення представлено через: сторони його зародку (належнсть, набуття); процес взаемод'УУ належност/ та набуття в «суб'ект-об'ектнй» площинi (захоплення, усвдомлення), i двоединост'! актора (вдчуження, експлуатаця); мережеве утворення екстерюризацУУ набуття в склад!' полатрибутивних елементiв належност'!. Розвиток д iяльнiсних основ та еволюцшних зв'язюв привласнення нтелектуального продукту визначае його сутнсть як категор'УУ, що виражае виробничi вдносини з приводу актуал'зац'УУ олюднених СЛС.
Ключов'1 слова: власнсть, привласнення, актор, належнсть, набуття, привласнення !нтелектуального продукту.
СОБСТВЕННОСТЬ И ПРИСВОЕНИЕ КАК ОСНОВА ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО РАЗВИТИЯ
Тарасевич В.Н., Леонидов И.Л.
Предмет исследования. Система присвоения интеллектуального продукта национальной экономики и ее регулирование в Украине.
Цель исследования. Целью данной работы является выявление и раскрытие генезиса сущности, структуры, собственности и присвоения интеллектуального продукта как условия инновационного экономического роста.
Методология выполнения работы. Результаты получены благодаря применению интеграционного метода, как квинтэссенции: диалектического метода - при раскрытии движущей роли противоречий в эволюции присвоения интеллектуального продукта; моделирования - при логическом обобщении и конкретизации взаимодействия принадлежности и обретения как фрагмента человеческий деятельности; праксиологического подхода - при анализе деяльностной природы присвоения интеллектуального продукта; системного метода - при выявлении строения и структуры присвоения интеллектуального продукта.
Результаты работы. На основе разработки гипотезы о праксиологияческих истоках собственности и присвоения, предложены новации в теорию собственности.
Раскрыты проблемы структуризации отношений собственности и присвоения. Проанализированы экономический и юридический аспекты собственности. Выявлены ограничения и нерешенные проблемы этих подходов. Приведен вариант анализа зародыша, сущности, структуры собственности и присвоения. Обоснована их классификация по критерию уровней общественно-индивидуальной природы актора. В соответствии с этим критерием определены зародыш собственности, эволюционные уровни присвоения, а также их типы, виды, формы. Предложено выделение базовых составляющих присвоение очеловеченных сущностных человеческих сил, которые определяют его амбивалентную природу.
Отрасль применения результатов. Использование предложенной структуры собственности и присвоения интеллектуального продукта способствует выявлению общего направления формирования условий инновационного экономического роста - развития сети присвоения интеллектуального продукта в странах с рыночной экономикой.
Выводы. Выявлено, что первичной «клеткой» собственности является собст. Его сущность может быть охарактеризована противоречивым единством своения и чуждения СЧС. Развитие зародыша собственности предстает как отношения между людьми по поводу присвоения СЧС. Впервые выявлено базовые составляющие присвоения очеловеченных СЧС, которые определяют его амбивалентную природу: а) принадлежность традиционной совокупности этих сил как часть отношений между людьми по поводу присвоения очеловеченных СЧС, которыми уже овладели; б) обретение инновативной совокупности этих сил как часть отношений между людьми по поводу присвоения новых очеловеченных СЧС. Усовершенствовано взаимодействие принадлежности и обретения очеловеченных СЧС опосредованных отношением субъектов к этим силам как к своим. Эволюционный ряд присвоения представляют: стороны его зародыша (принадлежность, обретение); процесс взаимодействия принадлежности и обретения в «субъект-объектной» противоположности (захват, осознание), и двуединстве актора (отчуждение, эксплуатация); сетевое образование экстериоризации обретения в составе полиатрибутивных элементов принадлежности. Развитие деятельных основ и эволюционных связей присвоения интеллектуального продукта определяет его сущность как категории, что выражает производственные отношения по поводу актуализации очеловеченных СЧС.
Ключевые слова: собственность, присвоение, актор, принадлежность, обретение, присвоение интеллектуального продукта.
OWNERSHIP AND APPROPRIATION AS BASE OF INTELLECTUAL DEVELOPMENT
Tarasevich V.N., Leonidov I.L.
Subject matter of research. The system of appropriation of intellectual product of national economy and her regulation in Ukraine.
Goal of research. This article was aimed on revealing and disclosure of genesis of essence, structure, ownership and appropriation of intellectual product as condition of innovative economy growing.
Research methodology. The results was obtained on the base of integration method, what consist of: dialectical method - as disclosure of motive role of contradictions in the evolution of appropriation of intellectual product; modeled - as logical generalization and specification of interaction of belonging and acquisition as fragment of human activity; praxiological approach - as the analysis of active nature an appropriation of intellectual product; system method - as the revealing of build and structure of appropriation of intellectual product.
Results. Through development of hypothesis about praxiological bases of ownership and appropriation was proposed innovations to ownership theory.
The structuring problem for ownership and appropriation relations is open up in the article. A few approaches analyzed, such, as economic and legal for determination ownership. Limitations and unsolved problems of these approaches are educe. At ownership and appropriation analyzed embryo, essence, structure. Their classification reasoned for criterion levels social-individual nature of actor. For this criterion identified: ownership embryo, evolutional levels of appropriation, and their differences, types, kinds, forms. The base elements of appropriation of personification of forces human essence, what determine his contradictory nature, was offered.
Sphere of appendix of results. The offered structure of ownership and appropriation of intellectual product, after her use, assists the revealing of general vector of forming a conditions of innovative economy growing, namely are networks of appropriation of intellectual product in countries with a market economy.
Inferences. Own is primary «cage» of ownership. Her essence was described by contradictory unity of acquire and disposed of forces human essence. Development of ownership embryo appears as relations between people concerning the appropriation of forces human essence. The base elements of appropriation of personification of forces human essence, what determine his contradictory nature, was first revealed namely: a) a belonging of traditional sets of these forces as part of relations between people concerning an appropriation of personification of forces human essence, what was already captured; b) an acquisition of innovative sets of these forces as part of relations between people concerning an appropriation of new personification of forces human essence. Interaction of belonging and acquisition of personification of forces human essence a mediated by a relation to these forces as at own, was improved. The evolutional row of appropriation was represented: parties of it embryo (a belonging, an acquisition); an interaction process of belonging and acquisition in opposition of «subject-object» (a seize, an awareness) and double unity of the actor (alienation, exploitation); a network exteriorization of acquisition in composition of elements poly-attribute of belonging. Development of active bases and evolutional ties of appropriation of intellectual product determines his essence as categories, what expresses productive relations concerning the actualization of forces human essence.
Keywords: ownership, appropriation, actor, belonging, acquisition, appropriation intellectual product.
Актуальшсть. Формування основ соцiально-економiчного прогресу сусптьства, розкриття перспектив примноження нацюнального багатства та добробуту кожно''' людини залежить вщ створення умов для економiчного зростання. Теори економiчного зростання переважно аналiзують чинники й процеси, що забезпечують його динамку i стабтьнють, шляхи досягнення оптимального сшввщношення виробництва, нагромадження та споживання, певн особливост вщтворення, насамперед його ци^чний характер. Однак економiчне зростання - феномен набагато складыший, шж спад або депреая. Реально проявляються конкретн види економiчного зростання. Зрозумто, що характеристики змюту таких видiв зростання не можуть бути однаковими в рiзних соцiально-економiчних умовах.
Ступнь дослщження дано! проблеми вченими. Для вившьнення потен^алу провщних факторiв економiчного зростання (нновацшних, швестицшних, структурно'' мобшьносп економки) обфунтовуються умови адекватност власност характеру виробництва, природi людини тощо. При цьому, роботи в^чизняних i зарубiжних дослщнимв власност не змогли суттево просунутися за межi IT марксистського визначення як вщносин певних оаб до матерiальних благ, як до сво'х, як до приналежних '''м [а, с. 479]. Погляди прихильниш економiчного аспекту власност у системi виробничих вщносин вщзначилися широким спектром позицш (наприклад, вщ ототожнення) i вщокремлення до ядра, передумови, основи та ш.). Нажаль при дослщженш вщповщних форм власносп, не вдалося пояснити субстанцшш основи суперечностей, скажiмо, мiж асоцшованою приватною та колективною власнютю, мiж нею та груповою, мiж останньою й акцюнерною, мiж попередньою i сумюною та iн.
Спробою швелювання зазначених недолiкiв став розвиток правового аспекту власност крiзь призму класично'' трiади його складових (володiння, розпорядження, користування) та через Тх певний набiр («пучок прав» власностi [b, с. 11]). Суперечливi обфунтування власност на робочу силу, рiзного роду послуги,
iнформацiю, HayKOBi знання, винаходи, вщкриття та iH. лишилися обмеженими сферою юрисдикци' -«правами людини» (як то голосувати, друкувати та ш.).
Предмет дослiдження. Система привласнення штелектуального продукту нaцiонaльноï економiки та ïï регулювання в Укрaïнi.
Мета дослщження. Метою дано'1 роботи е виявлення та розкриття генези сутносл, структури влaсностi й привласнення штелектуального продукту як умови шновацшного економiчного зростання.
Завдання дослiдження. Визначити привласнення штелектуального продукту як економiчнy категорш, його генезис, сyтнiсть, змiст та вщмшносп вiд влaсностi.
Методи. Результати отримано завдячуючи використанню iнтегрaцiйного методу, як квштесенци: дiaлектичного методу - при розкритп рyшiйноï ролi суперечностей в еволюци привласнення штелектуального продукту; моделювання - при лопчному узагальненш й конкретизaцiï взaемодiï нaлежностi та набуття як фрагменту людськоТ дiяльностi; прaксеологiчного пiдходy - при aнaлiзi дiяльнiсноï природи привласнення iнтелектyaльного продукту; системного методу - при виявленш будови та структури привласнення штелектуального продукту.
Постановка проблеми. В дослщженнях умов економiчного зростання фундаментальний рiвень наукових пошуш aктyaлiзyеться стосовно проблематики власност й привласнення, aнaлiзy ïx типологiï тощо. Це вiдобрaзилося в економiчнiй лiтерaтyрi як домiнyвaння традици жорсткоТ «прив'язки» окремих форм власност й привласнення до певних ïx видiв. Доповнення такого структурування виявленням зародку, сутносп, змiстy влaсностi та привласнення дозволить позбутися суперечностей при висв^ленш особливостi фyнкцiонyвaння ïx форм, специфки обумовлення певних видiв економiчного зростання.
Проблема типологiï влaсностi й привласнення неоднаково сприймаеться в наукових колах у зв'язку з процесом диферен^аци видiв i фaкторiв економiчного зростання. Наприклад, у альтернативних наведеному пщходах, критерiем видiлення типiв, видiв, форм привласнення е якiснi характеристики об'екта. Дискусшними лишаються тaкi теоретичш поняття, як можливостi форм привласнення слугувати для виразу й реaлiзaцiï рiзниx видiв привласнення та ïx рiзномaнiтностi поеднання. Невирiшенiсть вiдмiчениx проблем загострюе сyперечностi видiв економiчного зростання та ïx умов у кражах з ринковою економiкою.
Результати дослщження. У свт yнiверсyмностi та штеграцшносл трaдицiйний погляд на ядро власност - привласнення, як освоення, опосередковане працею, або, в бiльш широкому сена, як вщносини мiж суб'ектами з приводу принaлежностi об'ектiв, - потребуе суттевих коректив. Насамперед, необхщно ч^ко розмежовувати iнстинктивнi влaсницькi реакцп людини i те не тваринне, а власне людське, яке проростае з них, дiaлектично заперечуючи ïx долюдську природу. Якщо визнати, що власне людським в людиш е дiяльнiсть - yсвiдомлене здiйснення сущого людиною (у фтософському сенсi) або свщома i цiлеспрямовaнa змiнa, перетворення людиною yнiверсyмy i само!' себе (в економко-теоретичному сенсi), то саме в нш слiд шукати витоки, субстанцш людського власницького початку.
Перше являе собою процес перенесення, фшсацп сутнюних людських сил (СЛС) в об'ект дiяльностi (бiльш конкретними формами якого е умови, процеси, засоби, предмети i результати дiяльностi), набуття людиною в ньому свое!' власноТ дшсносп; друге - перетворення визначень об'екта дiяльностi в тому вигляд^ в якому вони iснyють в собi i для себе, у СЛС, оволодшня людиною ïx прихованими властивостями. Але уречевлення (розлюднення) i розпредмечування (олюднення) можуть бути штерпретоваш як сyперечливi склaдовi, двi сторони одше'Г «медaлi» - предмечування або люднення. У цш первиннiй «клп~инцЬ дiяльностi перебувае «власницький» мем - собст, який «вщповщае» за здобуття-втрату СЛС - i олюднених в людиш (СЛСол), i уречевлених в традицшних об'ектах (СЛСур). Це <лм'я» (собст) досить умовне i може змшитися в резyльтaтi бiльш ретельного вивчення змюту iменовaноï Тм невидимо!' реальность Але незмiнним е сусптьний статус собста i виведених з нього категорш. Кожна з них виражае цтком визнaченi вiдносини aкторiв з приводу об'ектiв дiяльностi. У цьому гносеолопчному контекстi влaснiсть являе собою надскладну систему категорш, - вщ найбтьш абстрактних i субстанцшних, до загально конкретних. В поняттях, що наближаються до звичних, сутнють собста може бути охарактеризована суперечливою еднютю своення i чуження СЛС. Своення висловлюе набуття, асимтяцш, «вбирання» СЛС, чуження - стшке вщособлення, вiдторгнення, втрату, вiддiлення СЛС, головним чином, уречевлених.
Змют своення i чуження визначаеться не ттьки вихщною принaлежнiстю своення до бiльш складного розпредмечування (олюднення), а чуження - до уречевлення (розлюднення), але i, по-перше, взаемозв'язками в «чотирикутнику» «уречевлення-розпредмечування-своення-чуження» (див. рис. 1). Наприклад, своення мае мюце в умовах уречевлення (розлюднення) людини людиною, а чуження - в умовах тривалоТ перерви в розпредмечуванш; по-друге, Тх (своення i чуження) екзогенно-ендогенним характером. Про що йдеться? У фундаментальна економiчнiй нау^ традицшно розглядаються своення i чуження (привласнення i вщчуження - у звичнш термiнологiï) зовнiшнix по вщношенню до суб'екта об'ектiв, тобто екзосвоення i екзочуження, набагато рщше - своення i чуження суб'ектом власних СЛСол, тобто ендосвоення i ендочуження. Екзосвоення, ендосвоення, екзочуженння, ендочуження е субстанцшними блоками собста. Але практично за межами пильноТ дослщницькоТ уваги залишаються об'ективно iснyючi взаемозв'язки екзо- i ендосвоення, екзо- i ендочуження. Мiж тим, будь-який акт, скaжiмо, екзосвоення передбачае вщповщний акт ендосвоення, а кожен останнш надае прямий та/або опосередкований вплив на перше. Це вiрно i для взаемозв'язш екзо - i ендочуження.
Рисунок 1. Взаемозв'язки субстанцшних блокiв речевлення i собста [складено автором].
Глибинна сутнiсть привласнення ототожнюеться iз зародком, властивостями людськоТ природи. Таким зародком е двоТста природа людськоТ дiяльностi (рис.2.), що фксуе акт зiткнення цтепокладаючоТ' волi суб'екта та об'ективних закономiрностей буття. Вщповщно цьому в структурi дiяльностi видтяються суб'ектний (цiлепокладаючий суб'ект) та об'ектний (предмет дiяльностi, ТТ знаряддя тощо) компоненти. Суб'ектний i об'ектний компоненти дiяльностi е протилежностями, еднiсть i взаемопроникнення яких викликають змiни в СЛС.
Рисунок 2. Взаемозв'язок субстанцп дiяльностi, належностi, набуття [складено автором].
В об'ектнш частинi породжуються (або успадковуються з нет) змiни, аналопчы природним. ТрансформацiТ суб'екта удосконалюють його, залучаючи до iнших суб'ектiв, до юторичного зв'язку з суспiльством. Зв'язки мiж компонентами дiяльностi розумiються як таю, що вщображають собою закони природи й сусптьства. Взаемопроникнення названих компонент засвiдчуе неповерненi, односпрямованi, закономiрнi змiни сутнiсних людських сил. Одночасна наявнють трьох вказаних властивостей видтяе момент розвитку серед iнших змн оберненiсть, вiдсутнiсть закономiрностi чи спрямованосп. Розвиток сутнiсних людських сил вщображае Тх новий якiсний стан, постае як виникнення, трансформа^я, зникнення Тх елеметчв чи зв'язкiв.
Дiяльнiсть являе собою еднють процесiв уречевлення (розлюднення) та розпредметування (олюднення за Е.1льенковим). Уречевлення е процесом перенесення, закарбування сутнюних людських сил в об'ект дiяльностi, набуття людиною у ньому своеТ власноТ дiйсностi [с, с. 44]. Олюднення означае перетворення властивостей об'екта дiяльностi в такому вигляд^ в якому вш iснуе в собi i для себе, в сутнюш людськi сили, набуття людиною його прихованих властивостей [с, с. 44]. Трансформа^я властивостей предмету дiяльностi як набуття сутнюних людських сил характеризуе Тх прирощення (розвиток). Окремi новаци включаються в дедуктивний ряд розвитку олюднених СЛС, який вщбуваеться поступово, прогресивно, при цьому кожний наступний щабель включае в себе попереднш у знятому виглядi (за Г. Гегелем). В останньому передбачаеться, з одного боку, подолання, усунення традицшносп, а з шшого -збереження ТТ як моменту бтьш розвиненого новацшного цтого. Орiентацiя на новаци не виключае опори на традицш, яка сама стае передумовою розвитку олюднених СЛС. Проткання такого процесу в напрямках штерюризаци та екстерюризацп передбачае диферен^ацш результату дiяльностi. Його представляють
yречевленi СЛС в об'ект дiяльностi та олюдненi СЛС в суб'ект (поеднуе в собi якост об'екта i суб'екта). Прикладом зазначеноТ диференцiaцiï може бути: «noietis» i «chretis» (стародавньогрецька трaдицiя), соцiaльний шдивщ (за Б. Ломовим), «habitus» (за П. Бурдье) тощо.
Дiяльнiсть, як умова, процес i результат, постае рiзномaнiттям перетворених СЛС (уречевлених i олюднених). ïx взаемний вплив, зафксований людиною, розyмiеться через зародок привласнення штелектуального продукту як вщносини мiж шдивщами з приводу перетворених СЛС. Такий зародок дае можливють охарактеризувати змiни олюднених СЛС, шляхом видшення в ньому двох компонентiв: належнють та набуття. Нaлежнiсть пов'язуеться iз нaявнiстю СЛС, a ïx набуття виражаеться у ïx вщповщному прирощенш.
Нaявнiсть характеризуе нaлежнiсть як симулякр, що лише «хвилюе» i «спонукае» (за П. Клоссовськi), як результат ментальних змютоутворюючих об'ективaцiй. В цьому сена належнють е способом фксаци' внутршньо'Г можливостi «свого» через середовище «шшого». Зазначене передбачае протиставлення релятивного (вщносного, умовного) абсолютному, безумовному у емоцшно-вольовш нaстaновi особистостi, як вирaзi ÏÏ позицiï щодо олюднених СЛС. Дослщники волi розкрили спектр ÏÏ проявiв як: aкциденцiю розуму (класична тради^я), модус мислення (Р. Декарт), те саме що i розум (Б. Спшоза) чи коршиться в розyмi (Г. Лейбниць), здiбностi бажати (I. Кант), особливий споаб мислення (Г. Гегель), рiвнопрaвнa спроможнiсть з розумом (I. Фixте), «фундаментальна здатнють» - iнтелектyaльнa iнтенцiя, яка мютить «проект» дiï (П. Рiкер) [d]. Дiйсно в метaфорi волi акцентуеться, насамперед, штелектуальночмперативний аспект, змiст твердого розумного нaмiрy, дiяльноï думки, що намагаеться досягти ц^ [е]. В^^чене пiдкреслюе у нaлежностi об'ективний, ушверсальний, статичний характер. Нaлежнiсть уречевлених сутнюних людських сил зводиться до оцшки ïx людиною, що фксуе за певною ознакою ïx взаемне положення (порядок або статику), укоршюе його. Наприклад, традицшне вщношення людини до певних речей серед ïx сукупност як до сво'1'х. В олюдненш чaстинi сyтнiсниx людських сил статика належност корелюеться iз «трaдицiйнiстю» штелектуального продукту i його складовими - знанням та шформа^ею. Скaжiмо, традицшно стале знання використовуеться при репродуктивнш дiяльностi. Як бачимо, нaлежнiсть традицшних СЛС е частиною вiдносин мiж людьми з приводу привласнення опановано'Г олюднено'1 сyкyпностi цих сил.
Набуття олюднених СЛС пов'язуеться з розумшням ïx процесyaльностi та iсторичноï мшливосп. 1дея таких змiн описана в альтернативних концеп^ях: оргaнiзaцiйнiй (за Г. Спенсером), системнш (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Мертон), стадмнш (К. Маркс), системно-процесуальнш (П. Сорокiн), взаемодшчих соцiокyльтyрниx полiв (П. Бурдье), цив^зацшшй (А. Тойнбi, О. Шпенглер) та ш. Для нашого дослiдження важливим е те, що набуття е динaмiчною характеристикою змiн олюднених СЛС, реали яко'1 можуть пов'язуватися з: ци^чнютю або нaпрaвленiстю; одно- або багатовекторнютю; однозначною зaдaнiстю чи вaрiaтивнiстю; еволюцiйним чи революцiйним характером; «оргашзованютю» та природнiстю тощо. Основою динамки змш олюднених СЛС, ïx руху, прирощення, визнано силу. Мiнливi уявлення про силу закарбован в ïï розyмiнняx, як першопричини руху ydx речей i явищ природи («апейрон» у Анaксiмaндрa, «нусе» в Анаксагора, «рушмш сили» Емпедокла, «вихор» Демокрп"а), iдеaльного явища («нус» Платон), своерщного сyмiщення мaтерiaльноï та iдеaльноï субстанци (в формах «динaмiс», «ентелеxiя», «енерпя» за Аристотелем), теософського догмату («сила свп"ла» (Дж .Фiдaнц), «абсолютна сила» (М. Кузанський), «могутнють Бога» i «сила духа» (Б. Сшноза)), у сферi немеxaнiчниx i меxaнiчниx причинностей («духовна здатнють, безттесна, невидима» (Леонардо да Вшч^, «маса як рушшна сила» (Ф. Бекон), «мaтерiя, що рухаеться» (Р. Декарт)), кiлькiсноï оцшки («сила опори», «сила тяжшня» (I. Ньютон), «сила шерци» (С. Кларк), «вiдцентровi i доцентровi сили» (Х. Гюйгенс), «кiлькiсть сили» (Г. Лейбниць), «кшькють руху» (Д. Дiдро)), якюно'Г визнaченостi («сила активна i пасивна» (Дж. Лок), «сила руху матери» (Ж. Ламетр^, «сила внyтрiшня i зовшшня» (Д. Дiдро), «сила поверхнева й що проникае» (I. Кант), «момент буття, що являе себе у взаемоди' з iншою силою» (Г. Гегель)), природного прояву («квант» П. Шардена, «фотон» А. Янга, «життева сила» Г. Гельмгольця, енерпя та ш.), характеристика (одна з мiр) штенсивносп (ступеню) взaемодiï об'ектв (мaтерiaльниx) тощо [f]. Вiдмiчене розумшня основ динaмiки спрямовуе наше дослщження на вивчення прирощення сутнюних людських сил, пошук властивих фaкторiв, напрямш та ш. Стосовно уречевлених СЛС набуття е ïx прирощенням (як динамка, сила). Набуття уречевлених СЛС проявляеться в дiяльностi суб'екта освоення ïx можливих зрушень у масштабах наявносп цих сил. В олюдненш частиы сутнюних людських сил динамка набуття кореспондуеться iз ïx «шновативнютю». У цьому сена штелектуальний продукт, вттюе нововщкрите знання як запоруку шновацшноГ дiяльностi. Отже, набуття набуття шновативних СЛС е частиною вщносин мiж людьми з приводу привласнення ново!' олюднено'1 сyкyпностi цих сил.
Виявлеш у зародку привласнення олюднених СЛС сторони (належнють i набуття) взаемодшть мiж собою. Дiaлектикa належносп й набуття вiдповiдaе дiaлектицi традицшних та шновативних сутнюних людських сил. З одного боку, шнова^я без традицшного знання неможлива. В той же час, традицшнють олюднених СЛС сама по-собi не може забезпечити розвиток. Таким чином, у взаемоди належносп та набуття вщбуваеться процес з^кнення сталого (трaдицiйного) знання з реaлiями сьогодення, що породжуе нове знання, забезпечуючи шновацшний розвиток. Взaемодiя нaлежностi та набуття обумовлена дiaлектикою трaдицiй i новaцiй на рiвнi ïx основи - сили i волк Сила, характерною ш «могутнютю» й «спроможнiстю», обрамлюе волю. Воля, завдяки «самовизначеносп», детермiнyе напрямок aреaлiв сили. Взаемний вплив волi i сили опосередковуеться розвитком взаемоди належносп та набуття олюднених СЛС, що не е безмежним.
Межа визнана початком i кiнцем будь-якого буття [е], у т.ч. взаемодп належностi та набуття. Кожна змичка належностi та набуття мае межу. Можна припустити, що одна вщособлена взаемодiя належностi та набуття вщокремлена вiд iншоТ частиною простору, стосовно них або нейтральною, або загальною. В цьому випадку межею е мюце прямого вторгнення, едносп й взаемопроникнення сумiжно юнуючих зв'язкiв належностi та набуття. З одного боку, самовизначенють меж1 належносп завдячуе iснуванню iнших належностей. Це характеризуе традицiйний бiк меж1, як властивють належностi певному суб'екту. З шшого боку, межа набуття е його кшцевою ознакою. Кожне набуття завжди перетворюеться на iнше. Тому межа за своею природою дiалектична. Вона передбачае юнування належностi та набуття, ^ поряд з цим, Тх змши. В ходi розвитку вщособлена змичка належносп та набуття зупиняе в час свое юнування, пюля чого починаеться буття новоТ Тх взаемодп.
Виявлення в^^чених ознак взаемин належносп та набуття дозволяе детермшувати множину ТТ можливих варiацiй, що в своТй цiлiсностi закладають пщфунтя виробничих вiдносин. Можливiсть та необхщнють виявлення сили i волi встановлюе обмеження масштабiв зв'язку належносп та набуття, роблячи вщокремлене Тх юнування (виявлення в самому соб^ нонсенсом, та надае перевагу взаемодiям (вщносинам) як запоруцi тривалого пщтримання олюднених СЛС та Тх подальшого розвитку. Бiльш того, такi вщносини зародку привласнення поступово змiнюються у мiру появи нових iнварiантiв можливостей, Тх модифiкацiТ. «Здатностi нашого духа без юнця додавати до будь-якоТ даноТ величини» [д, с. 143] стимулюе суб'екта належносп та набуття до розширення або окреслення нових меж олюднених СЛС. Генезис нових здiбностей призводить до диферен^ацп ареалу рамок вщособлених змичок належносп та набуття. Природно, що це штенсифкуе взаемодп належносп та набуття, яю, завдяки сумюносп дiяльностi, усуспiльнюються. Причому таю взаемодп не набувають уыфкованого характеру, а позначен iсторично визначеною специфкою.
Наприклад, у первiсному сусптьс™ виявлення сили було «достатнiм» лише сукупносп iндивiдiв (община, плем'я) вщносно кормовоТ територiТ. В умовах первюноТ примiтивноТ дiяльностi та знеособленоТ общини синергетичний ефект принциповоТ спроможностi кожного члена общини (його сутнюних людських сил) окреслював меж1 належносп та набуття землi як знарядь i предмету працк Освоення ремiсничих знарядь прац в процесi уречевлення почало забезпечуватися виразом сили та волi шдивща або ам'Т. Тим самим стверджувалися iншi меж1 належностi та набуття ремюничих знарядь працi i вiдповiдних продуктiв, Тх тяж1ння до волi певних особистостей, пiдкрiплених необхщними навичками, здiбностями, умiннями. Передумови реально! загальнонародноТ належностi та набуття сутнюних людських сил починають складатися на етап становлення й посилення нацюнальних економк, за вiдповiдного рiвня усусптьнення виробництва i капiталу.
У такш iсторичнiй специфiцi зв'язки належностi та набуття олюднених СЛС для рiзних суб'ек^в утворюють бiльш могутнiй вираз сили. Як наслщок - демаркацшш лiнiТ змичок належностi та набуття олюднених СЛС стають менш ч^кими та виразними. Царина поширення меж взаемодп належносп та набуття фактично виявляеться взаемно перекриваючою.
Таким чином, на рiвнi зародку привласнення представляють таю його сторони, як належнють та набуття. Належнють традицшних сутнюних людських сил е частиною вщносин привласнення мiж людьми з приводу опанованоТ олюдненоТ сукупносп цих сил. Набуття шновативних сутнюних людських сил е частиною вщносин привласнення мiж людьми з приводу новоТ олюдненоТ сукупносп цих сил.
Наступний рiвень взаемодп належносп сутнюних людських сил (уречевлених i олюднених) та Тх набуття поляризуеться у властивих Тм напрямках екстерюризацп та штерюризацп як процес вщповщного захоплення й усвщомлення. Практика захоплення полягае у впливi дмсносп «в формi дiяльностi» на дмснють «в формi об'екта» (за I. Алексеевим). Процес захоплення постае актом матерiальноТ' дiяльностi з прирощення уречевлених сутнюних людських сил через здатнють i можливiсть здiйснювати волю суб'екта належносп шляхом насильства, права тощо. Екстерюриза^я захоплення конкретизуеться в досягненн бтьших меж набуття уречевленоТ частини сутнiсних людських сил, як ТТ пщпорядкування цiлям суб'екта належносп. Наприклад, «завдячуючи вiйськовiй силi забезпечуеться захоплення нових земель, вщчуження Тх левовоТ частки вiд попереднiх власниюв» [И, с. 267]. Як бачимо, в «суб'ект-об'ектному» протиставленнi захоплення - це взаемодiя належностi та набуття уречевленоТ частини сутнюних людських сил, що прирощуеться.
Усвщомлення розумшть як глибинний семютичний акт штелектуальноТ дiяльностi з набуття олюдненоТ частини сутнюних людських сил. У дiяльнiснiй природi усвiдомлення вiддзеркалюються принцип автономностi суб'екта (I. Кант), продукт чистоТ самодiяльностi (I. Фiхте), вольна активнiсть абсолютного духа (Г. Гегель) тощо. В процес шзнавального i духовно-цiннiсного освоення суб'ект належносп здшснюе розпредметування, прирощуючи штерпретацш новоствореноТ частини сутнiсних людських сил. Наступне за ним засвоення передбачае штеграцш новостворених сутнюних людських сил до належноТ Тх структури в суб'ектк Такий процес еволюцюнував у напрямку вщ механiзмiв наслщування i примiтивного навчання до невербальних i вербальних механiзмiв трансляц^ «по-горизонталЬ - у рамках одного поколшня i «по-вертикалi» вiд поколшня до поколшня [И, с. 165]. Отже, в «суб'ект-об'ектнш» протилежносп усвщомленням е взаемодiя набуття та належносп олюдненоТ частини сутнюних людських сил, як Тх прирощення.
У ньому суб'ект взаемодп належносп та набуття поеднуе в собi якосп об'екта i суб'екта й перетворюеться в актора [I, с. 12]. Поняття «актор» дiалектично зымае загострення поляризацп «уречевлення-олюднення» структурного функцiоналiзму й системносп (з боку об'ективiзму) та етнометодологп i феноменолог^ (стосовно суб'ективiзму) в теорiях практики (П. Бурдье), со^альноТ д^ (Т. Парсонс, Е. Шиллз) та iн. Об'екти уречевлення та суб'екти олюднення, поеднуючись в актора як умов^ процесi, результатi, засобах, предмет дiяльностi. Умова -
це те, без чого зазначене поеднання не може вщбутися (юнування, пiзнaння). Умова утворюе момент загального дiaлектичного зв'язку, обмеженого наявнютю необxiдниx для змички нaлежностi та набуття суб'ектом i об'ектом, ïx сташв, взaемодiй. Сyкyпнiсть незворотних взаемопов'язаних, тривалих змш, стaнiв об'екта i суб'екта е процесом. ВЫ проявляеться через сво''' форми, найвищою з яких розyмiеться саморозвиток. В свою чергу, результатом е наслщок, що завершуе розвиток процесу. Якщо ж результат призначаеться для досягнення яко''-небудь цл то вш е засобом. Традицшним засобом розyмiеться об'ект (уречевлен сyтнiснi людськi сили) в силу його властивостей. Одначе, досвщ, знання, квaлiфiкaцiя та iн. моменти олюднених сутнюних людських сил також можуть призначатися для досягнення певно''' цл
Деяка цiлiснiсть, видiленa iз свiтy об'ектiв у процесi людсько' дiяльностi е предметом. За природою предмет може бути мaтерiaльним (живий оргашзм, виробничий цикл) та щеальним (математична формула, концептуальний образ), а структурно вш обмежуеться лише головними, найбтьш суттевими властивостями i ознаками. В розглянутих формах, набуття актором якостей об'екта i суб'екта екстерюризаци' та штерюризацп пов'язане з процесом розвитку належних сутнюних людських сил.
У суб'ект-об'ектних межах актора е об'ективне перетворення дiяльностi людини та ïï результатв у самостшну силу, пануючу над нею й ворожу ш, що виражаеться вщчуженням. Немае сумшву, що вiдчyження е юторично переxiдною формою уречевлення сyтнiсниx людських сил та невщ'емне вiд уречевлення i фетишизаци' сyспiльниx вiдносин. Це пщтверджуе проблема об'ективaцiï, пов'язана з дiяльнiсним вiдношенням суб'екта до об'екта (у Г. Гегеля), уречевлення сусптьних вщносин та персонiфiкaцiя речi (за К. Марксом), ««фахрошчне» вiдчyження (за Ж. Сартром) тощо. Дмсно, вщчуження зовнiшнього об'екта вiд актора означае переведення олюднених сутнюних людських сил iз стану актуального до можливого. При цьому, тривале вщчуження сутнюних людських сил загрожуе ïx остаточною втратою актором. Отже, вщчуження е стйким вщособленням, вщторгненням, вiдокремленням, втратою актором сутнюних людських сил, переважно уречевлених.
Феномен вщчуження, що викликаний порушенням опосередкованост цшнюного змiстy сумюно'Г дiяльностi, е достатньо вивченим у наступних моментах: факт передання частини уречевлених сутнюних людських сил мiж акторами (вщносини простого товарного обмшу); фетишизаци со^альних вiдносин у грошах - зовшшньому носiï соцiaльного багатства; перетворення зовшшнього свiтy, створеного людиною, у св^ кaпiтaлy. Вони обмежуються еволюцiею вiдчyження вiд примусового, безвщплатного до взаемного добровiльного, тобто Марксовою умовою, коли люди мають мовчазно вщноситися один до одного як до приватних власниш, щоб вщчуження стало взаемним. Його базовий принцип ешвалентност обумовлюе добровтьнють передання одше''' споживчо''' вaртостi в обмiн на шшу за сво'ми якостями. Одначе, розвиток олюднених сутнюних людських сил окреслив тенденци Тх набуття в формi знань, досвiдy, навичок, умшь, iнформaцiï, пaтернiв, насамперед, мiж професюнальними групами i спецiaлiстaми. Звiсно, царина уречевлення-олюднення значно складшша ïï окремих сфер, i е недоречною абсолютиза^я рiвностi витрат суб'екта на трансляцш i aсимiляцiю сyтнiсниx людських сил. Наприклад, некоректно вважати ешвалентними випадки асимтяцп об'ектом частки трансльованих суб'ектом сутнюних людських сил та ïx неодночасно' трансляци кiльком рiзним об'ектам. Неешвалентний обмiн передбачае набуття суб'ектом продукту «А» взамш продукту «Б», при не рiвниx витратах сутнюних людських сил на ïx створення.
Дiевим виявленням вщчуження, його «дшсним проявом» е експлyaтaцiя [g, с. 520]. В нш проявляеться спотворення вщносин «суб'ект-об'ектно'» двоединостi актора: людина стае об'ектом виробничого процесу, вщбуваеться суб'ективування речей i уречевлення суб'ектв (за К. Марксом). У процес дiяльностi актор створюе продукт, який, як полюси внутршньо едино-роздiльного актора, дтиться на необxiдний i додатковий. Якщо сили актора-об'екта обмежен необхщним продуктом, а актора-суб'екта - додатковим продуктом, то актор виявляе силу у створеному продукт та е його споживачем. Дшсно, з погляду двоединого актора, продукт дiяльностi, в сукупност необхщно' i додатково' частин, забезпечуе прирощення сутнюних людських сил. В ньому справедливим е набуття суб'ектом лише те''' частини створеного продукту, яка е результатом його дiяльностi (наприклад, як найманого роб^ника, що продав свою робочу силу собi самому, як кашталюту [h, с. 329]) з управлшня i оргашзацп виробництва. Додатковий продукт як результат дiяльностi об'екта мае набуватися ним же, а не суб'ектом. Звщси, експлуата^я - це набуття сутнюних людських сил едино-роздтьним актором в пропорци, що порушуе зазначену умову. Немае сумшву, що експлуата^я е набуттям суб'ектом продуктв, витрати сутнюних людських сил на створення яких перевищують його (суб'екта) власш [h, с. 207]. Зазначеш позицп пщкреслюють властивють елементiв експлyaтaцiï зрiвняльномy розподiлy аристократичними кланами на чолi з ватажком, якi набувають левову частку продуктв уречевлених i олюднених через податки, данину, пщношення, вщпрацювання тощо. Наприклад, значний масив нагромаджених сусптьством знань та шформаци е недоступним уам громадянам, а набуваеться виключно владною когортою для укртлення сво'х позицiй. У вiдповiдностi з цим, навряд чи можливо вважати експлуатацш, наприклад, у спрямyвaннi частин прибутку, до державного або мюцевого бюджету, на благодшнють, на сплату дивiдендiв робiтникaм-володaрям aкцiй.
Таким чином, процес взаемоди належност та набуття в «суб'ект-об'ектнш» протилежностi постае захопленням i усвщомленням, а з погляду двоединост актора - породжуе вщчуження, експлуатацш (рис.3).
На перший погляд, нaдaлi aктyaлiзyеться можливiсть розкриття структури як екстерюризаци, так i штерюризацп взаемоди належност та набуття сутнюних людських сил. Нaспрaвдi ж, реальне домшування ïx екстерюризаци над штерюриза^ею визначае iмперaтив процеав екстерiоризaцiï набуття сутнюних людських
сил. Дiйсно, означений вектор екстерюризацй зв'язку належностi та набуття, при вщповщносп економiчним вiдносинам, що ускладнюються, демонструе полiатрибутивнiсть [И, с. 36]. Можливють виокремлення в межах цтюносп такоТ екстерiоризацiТ' атрибутiв дозволяе вщобразити Тх множину, як утворень, що знаходяться в постшнш взаемодй, взаемоперетвореннi й перетiканнi. Звiсно, дослщження того чи iншого компоненту в складi екстерiоризацiТ змички належностi та набуття передбачае вщповщжсть певним атрибутам. 1дентичнють цiеТ екстерiоризацiТ за окремою ознакою ушфшуе Т'Т склад, однак з шшого боку, полiатрибутивнiсть кожноТ частки, наявнiсть ряду iнших властивостей, Тх вщмшнють сприяе варiативностi екстерюризаци взаемоди належносп та набуття. Означена рiзнорiднiсть атрибутiв забезпечуе подальшу «структуризацш» екстерiоризацiТ' зв'язку належностi та набуття олюднених СЛС.
Одним iз бош цих реалiй е полiакторнiсть (А1), як сукупнiсть простих i складних акторiв екстерiоризацiТ взаемодГТ належностi та набуття (1=1 ...г). Простий актор представлений переважно персошфкованим власником, якому притаманна еднють належносп та набуття. Такий актор - це шдивщ, колектив, що набувае олюднен СЛС в процесi iндивiдуально-колективноТ дiяльностi.
Рисунок 3. Процес взаемоди належносп та набуття [складено автором].
Складний актор, в традицшному розумiннi, персонiфiкуеться складовими взаемоди належносп та набуття при реалiзацiТ' рiзних функцiй. Одна частина представлена владним актором, його пануванням i пщпорядкуванням. Друга частина - актор пщлеглий, що реалiзуе функци вiдповiдального. Частковють традицiйного актора на сусптьному рiвнi закрiплюе iнститут примусу. 1нший тип складного актора е мережевим. Вш включений до партнерських зв'язш, що формуються у мережевих системах. Його дм тотожнi за структурою персоыфкованому власнику, однак мають бтьш розвинену форму iснування. Цей актор взаемодiе в багатьох мережах, як е самостiйними незалежними утвореннями, з власним набором припустимих функцш. Тх одночасна вiдмiннiсть у рiзних мережах обумовлюе вiдповiднi дй актора, що постають нерщко як непослщовы, нелогiчнi. Диференцiацiя останнiх характеризуеться випадками девiантноТ' поведiнки людей, нелогiчнiстю й непрогнозованютю вчинкiв та iн. [I, с. 17]. Таким чином, складний актор - це шдивщуум, колектив, для яких е взаемодiя належносп i набуття олюднених СЛС частково й одночасно у рiзних мережах.
Полюб'ектнють (01) екстерiоризацiТ зв'язку належносп й набуття у складi полiатрибутивностi передбачае варiативнiсть об'екта як умов, процесу, засобiв, предметiв i результату дiяльностi тощо (1=1...х). Дiйсно, рiзнi об'екти (наприклад, необхiдний i додатковий продукт дiяльностi) спроможнi набуватися в межах одше'Т форми належностi. Однак, окремому об'екту (скажiмо, додатковий продукт) немае перешкод бути ф^урантом альтернативних форм належносп. Полюб'ектнють мае мюце i у випадку, коли один i той самий об'ект е засобом i предметом дiяльностi одночасно (як у випадку iз землею). Окрiм зазначеного, припустиме набуття сутнюних людських сил i з ктькох об'ектiв, при цьому кожен об'ект може належати багатьом акторам. В останньому випадку актуалiзуеться проблематика розподту складових об'екта мiж рiзними акторами, формами належносп. Наприклад, компоненти шституцюнального пучка правомочностей власносп е субелементами соцiально-економiчних елементiв набуття - володшня, розпорядження, користування. Так, у складi розпорядження видiляються правомочностi на каттальну вартiсть, передання речi у спадок та ш., а розщеплення володшня розпадаеться на правомочносп господарського використання, на результати дiяльностi, на доходи вщ реалiзацiТ тощо.
Полiформiзм екстерiоризацй змички належностi та набуття олюднених СЛС охоплюе ТТ типи, види, форми 0=1 .у), як видтяються залежно вiд якiсних характеристик об'екта, суб'екта, актора. Серед них достатньо визначеною е взаемодiя належносп й набуття уречевлена (матерiальна) i олюднена (нематерiальна) об'ектного типу, та приватна, колективна, державна суб'ектного типу. Немае сумыву, що типи, види, форми екстерюризаци зв'язку належносп та набуття виражають рiзнi рiвнi сусптьночндивщуальноТ' природи актора [И, с. 39]. Одначе, в пол^ичнм економп у якосп вiдповiдноТ' ознаки полiформiзму превалюе «споаб поеднання робiтника iз засобами виробництва», хоча вiн не е вичерпним для розкриття будови взаемин належносп та набуття сутнюних людських сил актора. Критерй альтернатив виокремлення полiформiзму такоТ' взаемоди рiзняться також за релИйними, етнiчними, географiчними, та ш. ознаками. Навiть кожна юторична епоха мае власний полiформiзм зв'язку належносп та набуття, наприклад, при шдивщуально-колектившй дiяльностi в перiод володарювання Орди,
В. Каргалов виявив: ям, тамга, митий, дари, почестя, мита, поминання, вихщы, пам'ятне, укпшне, кормове, станове, виТзне, мимоТзне, ловитва тощо.
Взаемозв'язок полiатрибутивних акторiв (А1), об'ек^в (01), форм (Р] екстерюризаци взаемин належностi та набуття утворюе особливу Тх мережу (М{А1, 01, Р]}), змiстом якоТ е варiативнiсть (|=1...г; 1=1...х; ]=1...у). Кожна така поверхнева реалiзацiя екстерюризаци змички належностi та набуття об'еднуеться полiатрибутивними елементами, в яких лише одна властивють iз всього Тх набору е актуальною мереж1 (скаж1мо, М{А2, 01, Р2}). Проте, усi iншi полiатрибутивнi складовi як за змiстом, так i ознакою, можуть входити до шших проявiв мереж1 екстерюризаци взаемоди належносп та набуття олюднених СЛС. Отже, в межах цiлiсностi такоТ екстерюризаци можливо видiляти кiлька його мереж, в залежност вiд набору полiатрибутивних елементiв. 1снування численних варiантiв проявiв екстерюризаци зв'язку належностi та набуття надае можливють дослiдження мережевих утворень в рiзних ракурсах, сприяе Тх багатоаспектному сприйняттю.
Полiатрибутивнiсть елементiв набуття роздтяе мереж1 володiння (Му), розпорядження (Мг), користування (Мк), взаемодiя яких у своему поступ розкривае економiчний та правовий аспекти належностi, наприклад, у теори прав власностi. Володшня - це набуття СЛС у належному процесi дiяльностi, частинi ТТ результату, доходi вiд його реалiзацiТ. Для фактичного фiзичного контролю над об'ектом володiння також не обходиться без вкладення сили, що створюе для суб'екта можливостi вольового впливу. Вщ цiеТ дiТ породжуються, за М. Бердяевим, невщ'емы права та обов'язки [], с. 199]. Обов'язки застер^ають вiд споживацького ставлення до об'екта. Володiння об'ектом надае право визначати порядок господарського використання. Вщносини володшня можуть бути тимчасовими (наприклад, при переданы об'екта в оренду), довiчними, спадковими. Титульним знаком формалiзацiТ володшня е договiр, що пщтверджуе вiдповiднi правомочностi й опосередковуеться розпорядженням.
Розпорядження е набуттям СЛС, що опосередковуе реалiзацiю волi суб'екта належносп, накладену на об'ект. Воно постае актом, який мае владний характер. Вщносини розпорядження спроможн визначати долю об'екта, шляхом його вщчуження, передання у тимчасове володшня й використання шшому актору, на збер^ання та ш. Розпорядження може бути довготермшовим, або разовим для кожного конкретного випадку. Розпорядження дозволяе довгостроково залучити об'ект до економiчного кругооб^у шляхом кутвл^продажу, мiни, поставок, дарування, благодшносл та iн. У випадку, коли об'ект в один момент викидаеться, або знищуеться, розпорядження реалiзуе волю володаря «одноразово». Пюля одноразового використання об'екта, розпорядження спрямовуе волю володаря на вилучення корисних властивостей. В цьому разi мае мюце не розпорядження, а користування.
Користування - елемент набуття СЛС шляхом безпосереднього вилучення корисних властивостей з об'екту. Користування спрямовуеться на прирощення уречевленоТ i олюдненоТ частин сутнюних людських сил. Реальнють користування - у межах належносп, як через ТТ суб'ект, так i володаря, розпорядника, уповноваженого користувача. Вщносини користування передбачають споживання, вттення, використання об'екта вщповщно його призначення (експлуата^я об'екта, отримання плодiв i доходiв вiд нього тощо), протягом певного перюду, за умов встановлених розпорядником i вщповщних волi володаря. При невiдповiдностi останнм користування припиняеться (забороняеться), а в шшому випадку - охороняеться вщ перепон.
Кожен елемент мереж1 (Муь, Мгс, Мкй) е складною пщсистемою (Ь=1...ш; с=1...б; d=1...t), сукупна взаемодiя яких виявляе ознаки системи мережевого типу, що самооргаызуеться. Наприклад, мережа екстерюризаци набуття олюднених СЛС, щентична владному елементу належносп, може бути представлена як Му1{А2, 01, Р2} (жирний пунктир на рис.4), або Му2{А1, 01, Ру}, Му"{А1, 01, Р1} та iн. (див. пунктиры лши на рис.4). Безкiнечнiсть альтернативних варiантiв мереж екстерiоризацiТ набуття безмежно розширюе рамки вивчення ТТ можливих реалiзацiй (скажiмо, {Мгс}, {Mkd}, {Муь}, {Мгс, Mkd}, {Муь, Mkd} тощо на рис.5).
Загальний атрибутивний набiр екстерюризаци набуття та належносп проявляеться як онова привласнення i власносп. Розвиток дiяльнiсних основ та еволюцшних зв'язкiв привласнення iнтелектуального продукту визначае його сутнють як категорiТ, що виражае виробничi вiдносини з приводу актуалiзацiТ олюднених сутнiсних людських сил. У вщповщносп з ним, розвиток зародку власносп постае як вщносини мiж людьми з приводу привласнення сутнюних людських сил.
Рисунок 4. Варiант мережi екстерюризаци Рисунок 5. Мережеве утворення екстерюризаци набуття (Муь), щентично! владному елементу набуття в складi полiатрибутивних елементiв належностi [складено автором]. належносп [складено автором].
Висновки. Проведений aнaлiз зародку, сутност^ структури влaсностi й привласнення дозволяе стверджувати наступне. Первинною «кттинкою» влaсностi е собст. Його сутнють може бути охарактеризована суперечливою еднютю власнення i чуження СЛС. У своему розвитку власнють постае як вщносини мiж людьми з приводу привласнення СЛС. Вперше визначено бaзовi склaдовi привласнення олюднених сyтнiсниx людських сил, як визначають його aмбiвaлентнy природу: а) нaлежнiсть трaдицiйноï сукупност цих сил як частина вщносин привласнення мiж людьми з приводу опанованих олюднених сутнюних людських сил; б) набуття шновативно''' сукупност цих сил як частина вщносин привласнення мiж людьми з приводу нових олюднених сутнюних людських сил. Удосконалено взаемодю належност та набуття олюднених сЛс опосередковано вщношенням сyб'ектiв до цих сил як до сво'х. Еволюцмний ряд привласнення представлено через: сторони його зародку (належнють, набуття); процес взаемоди належносп та набуття в «суб'ект-об'ектшй» протилежност (захоплення, усвщомлення), i двоединост актора (вiдчyження, експлуата^я); мережеве утворення екстерюризаци' набуття в склaдi полiaтрибyтивниx елементiв нaлежностi. Розвиток дiяльнiсниx основ та еволюцiйниx зв'язш привласнення iнтелектyaльного продукту визначае його сутнють як категори, що виражае виробничi вiдносини з приводу aктyaлiзaцiï олюднених СЛС.
Список використаних джерел
1. Маркс К. Экономические рукописи 1857 - 1859 годов //К. Маркс, Ф. Энгельс, Соч. - 2-е изд. - Т.46.
- Ч.1. - 552с.
2. Капелюшников Р. И. Экономическая теория прав собственности (методология, основные понятия, круг проблем) / Р. Капелюшников, - М., 1990. - 109 с.
3. Эффективность общественного производства: сущность и механизм роста / В.Н. Тарасевич. -К. : Выща шк., 1991. - 191 с.
4. Новая философская энциклопедия: В 4 тт./ Под редакцией В. С. Стёпина. - М. : Мысль. 2001, Т. 1
- 744 с, Т. 2 - 634 с, Т. 3 - 692 с, Т. 4 - 736 с.
5. Философия: Энциклопедический словарь. /Под редакцией А. А. Ивина. - М. : ГАРДАРИКИ. 2004. -1072 с.
6. Философская Энциклопедия. В 5-х т. / Под редакцией Ф.В. Константинова. - М. : Советская энциклопедия. 1960-1970.
7. Маркс К., Энгельс Ф. Абсолютная критическая критика, или критическая критика в лице г-на Бруно //К. Маркс, Ф. Энгельс, Соч. 2-е изд. - М., 1955. - Т.2. - 651 с.
8. Тарасевич В.Н. Экономико-теоретическое знание: универсумные императивы, гипотезы, опыты. Монография /В.Н. Тарасевич. - М. : ТЕИС, 2013. - 594с.
9. Иерархия и сети в институциональной архитектонике экономических систем: монография / под ред. чл.-корр. НАН Украины А.А. Гриценко; - К. : НАН Украины, Ин-т экон. и прогнозиров., 2013. - 580 с.
10. Бердяев Н.А. Философия неравенства / Сост. Л.В. Полякова. - М., 1990. - 285 с.
References
1. Marks, K. (1964), Ekonomicheskie rukopisi 1857 - 1859 godov [Economic manuscripts 1857 - 1859], Vol 46/1, Izdatelstvo politicheskoj literaturi, Moscow, USSR.
2. Kapelyushnikov, R.I. (1990), Ekonomicheskaya teoriya prav sobstvennosti (metodologiya, osnovnye ponyatiya, krug problem) [Economic theory of ownership (methodology, basic concepts, circle of problems) rights], Moscow, USSR.
3. Tarasevich, V.N. (1991), Effektivnost' obschestvennogo proizvodstva: suschnost' i mehanizm rosta [Efficiency of public production : essence and mechanism of height], Vyscha shk., Kyiv, Ukraine.
4. Stjopin, V.S. (2001), Novaya filosofskaya enciklopediya: V 4 tt. [New philosophical encyclopaedia: In 4 vols.], Mysl', Moscow, Russia.
5. Ivin, A.A. (2004), Filosofiya: Enciklopedicheskij slovar' [Philosophy: the Encyclopaedic dictionary], GARDARIKI, Moscow, Russia.
6. Konstantinova, F.V. (1960-1970), Filosofskaya Enciklopediya. V 5-h t. [Philosophical Encyclopaedia. In 5 vol.], Sovetskaya enciklopediya, Moscow, USSR.
7. Marks, K.., Engel's, F. (1955), Absolyutnaya kriticheskaya kritika, ili kriticheskaya kritika v lice g-na Bruno [Absolute critical criticism, or critical criticism in the person of Mr. Bruno], Vol. 2, Izdatelstvo politicheskoj literaturi, Moscow, USSR.
8. Tarasevich, V.N. (2013), Ekonomiko-teoreticheskoe znanie: universumnye imperativy, gipotezy, opyty. Monografiya ¡Economy-theoretical knowledge: universal imperatives, hypotheses, experiments. Monograph], TEIS, Moscow, Russia.
9. Gricenko, A.A. (2013), Ierarhiya i seti v institucional'noj arhitektonike ekonomicheskih sistem: monografiya [A hierarchy and networks are in institutional architectonics of the economic systems : monograph], NAN Ukrainy, In-t ekon. i prognozirov., Kyiv, Ukraine.
10.Berdyaev, N.A. (1990), Filosofiya neravenstva [Philosophy of inequality], Moscow, USSR.
ДАН1 ПРО АВТОР1В:
Тарасевич В^тор Миколайович, д.е.н., професор, завщувач кафедри пол^ично''' економп Нацюнально''' металургшно''' академп Укра'ни
49600, Укра'на, м. Днтро, пр. Гагарша 4, каф. Пол^ично''' економп
e-mail: v tarasevich@list.ru
Леонiдов 1гор Леонiдович, к.е.н., доцент, доцент кафедри полiтичноТ економи Нацюнально!' металурийно!' академи Украши
49600, УкраТна, м. Днiпро, пр. rarapiHa 4, каф. ПолiтичноТ економи e-mail: leonidovil@gmail.com
ДАННЫЕ ПРО АВТОРОВ:
Тарасевич Виктор Николаевич, д.э.н., профессор, заведующий кафедрой политическая экономия Национальной металлургической академии Украины
49600, Украина, г. Днепр, пр. Гагарина 4, каф. Политической экономии e-mail: v tarasevich@list.ru
Леонидов Игорь Леонидович, к.э.н., доцент, доцент кафедры политическая экономия Национальной металлургической академии Украины
49600, Украина, г. Днепр, пр. Гагарина 4, каф. Политической экономии e-mail: leonidovil@gmail.com
DATA ABOUT AUTHORS:
Tarasevich Victor Nikolaevich, D.S., a professor, head of department of political economy of the National metallurgical academy of Ukraine
49600, Ukraine, Dnepr, av. Gagarin 4, department of Political economy e-mail: v tarasevich@list.ru
Leonidov Igor Leonidovich, Ph.D., an associate professor, an associate professor of department of political economy of the National metallurgical academy of Ukraine
49600, Ukraine, Dnepr, av. Gagarin 4, department of Political economy e-mail: leonidovil@gmail.com
УДК 332.025:332.05
СТРАТЕГ1ЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕГЮНАЛЬНИХ ДИСПРОПОРЦ1Й ТА МЕТОДИКА ОЦ1НКА ЙОГО ЕФЕКТИВНОСТ1
Шевченко О.В.
Предметом дослдження е ¡нструменти оцнки ефективност1 заход'т державно)' регонально)' пол1тики у систем/ регулювання нер1вном1рност1 регонального розвитку. Метою досл'дження е напрацювання методики оцнки ефективност1 заход'т державно)' регонально)' пол1тики у систем/ регулювання рег1ональноУ нер1вном1рност1. Завданнями досл'дження е аналз нормативно-правового забезпечення системи регулювання регонального розвитку у контекст/ виявлення його спроможност1 регулювати саме регональну нер/'вном/'рн/'сть; означення яксних характеристики регулювання диспропорц1йност1 за кожним нормативно-правовим актом - попередне регулювання чи коригування; виявлення об'ект'т, через як регулюеться диспропорцшн'ють. Використано методи едност/ ¡сторичного та лог1чного, групувань та класифкацй, анализу та синтезу. У робот/ сформовано систему регулювання диспропорцшност'!, яка включае таку послдовнсть дш: анал1з нормативно-правового забезпечення впливу орган в державно) влади та орган в м сцевого самоврядування на розм1ри диспропорцй, формування засоб/'в оцнки ефективност1 регулювання регонально)' диспропорцйност'!, характеристика змни розм1р1в диспропорцй пд впливом застосовуваних '¡нструмент'в, проведення оцнки ефективност1 впливу р1зних регулятивних '¡нструмент'т на розм1ри диспропорцй, опрацювання рекомендацй щодо використання найбльш ефективних регулятивних механ зм в та нструмент в для впливу на рег ональну диспропорц йн сть. Показано, що бльш доцльним е вплив на внутршнй потенцал рег1он1в при регулюванн диспропорцй. Визначено об'екти, через як можна впливати на диспропорцйнсть: депресивний розвиток рег1он1в, мсцевий бюджет, внутрШшй потенцал розвитку рег1он1в. Результати роботи можуть бути застосован при розробц нструмент в впливу на рег ональну нер вном рн сть та формуванн державно)' регонально)' пол1тики. Система регулювання диспропорц1йност1 мае базуватися на ч1тк1й методиц з метою отримання максимального ефекту в 'д такого регулювання.
Ключов'1 слова: регональна нер/'вном/'рн/'сть, державне регулювання регонального розвитку, внутр шн й потенц ал розвитку рег он в.
СТРАТЕГИЧЕСКОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ РЕГИОНАЛЬНЫХ ДИСПРОПОРЦИЙ И МЕТОДИКА ОЦЕНКИ ЕГО ЭФФЕКТИВНОСТИ
Шевченко О.В.
Предметом исследования являются инструменты оценки эффективности мер государственной региональной политики в системе регулирования неравномерности регионального развития. Целью
248
Економiчний вюник ушверситету | Випуск № 33/1
© Шевченко О.В., 2017
