CC BY
26
УДК 141+316.32
Свтлана СИЛК1НА
СИНЕРГ1ЙНА АНТРОПОЛОГ1Я ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ НОВО! ГУМАН1ТАРНО! ПАРАДИГМИ
XX столття засв1дчило, що сучасний антропологгчний проект втратив свою актуальшсть. В наш час в1дбуваеться по-стантропологгчний поворот, робляться спроби побудови новог гумантарног пара-дигми. У статт1 здтснено анал1з основних антрополог1чних уявлень су-часност1, констатуеться глибока трансформащя самого феномену лю-дини. Зазначаеться, що стльним для сучасних людином1рних дискурс1в е в1дмова в1д есенцгалгстського тлумачення людини I спроба охарактеризу-вати людину через його енергп, меж1, розумтня людини як в1дкритог си-стеми, що саморозвиваеться, самооргашзуеться в складному мтливому свтг. Розглядаеться синергтна антрополог1я як методолог1чна засада нового розумтня людини, нового свтогляду, де людина — це Iстота, яка конституюе себе, як енерг1я, що в1дкриваеться назустр1ч 1ншому. Автор доходить висновку, що синергтна модель людини може стати ядром новог етстеми для гумантарного знання I вих1дною передумовою нового гу-машстичного проекту.
Ключовi слова: синергтна антрополог1я, людина, енерг1я, простгр ан-трополог1чног межг, мережа, 1нший, номада, онтологгчне розмикання.
В останш десятил^я в культурнш свщомосп, в наущ, в фшософп вщ-буваеться постантрополопчний поворот, робляться спроби побудови ново! гумаштарно! парадигми. Все свщчить про те, що недоощнювати антропо-лопчний фактор стало просто небезпечно, що вш повинен перемютитися в центр широкого спектру наукових дисциплш, «варто поставити людину в центр проблемного поля, визнати виршальну роль антрополопчних фак-торiв, антрополопчних процеав у всш гумаштарнш проблематищ» [14, 30].
Довгий час в европейськш думщ панувала модель, в якш щентичнють людини трактувалась на пiдставi субстанцшносп. «В класичнш европейськш антрополопчнш моделi природа людини носила саме характер субстанций завершуючи антропологию Аристотеля, яка розглядала людину як
певну систему сутностей, Боецiй на початку VI столбя висунув вiдому дефiнiцiю, згщно з якою людина — « iндивiдуальна субстанцiя розум-но'1 природи». Пiзнiше сюди ще додалася концепщя суб'екта (мислячого суб'екта, суб'екта тзнання), i виникла довершена конструкцiя людини в непроникнiй фiлософськiй бронi: класична европейська людина Арютоте-ля — Боещя — Декарта е сутшсть, субстанцiя i суб'ект» [11, 78-79].
Внаслщок свiтових воен, науково-техшчно'1 революцп, переоцiнки щн-ностей декартiвська, кантсвська, позитивiстська, неокантiанська парадиг-ми наукового тзнання втратили свою актуальнiсть, настав час змши гу-маштарно'1 парадигми. В ютори фшософсько'1 i антрополопчно'1 думки все бiльше накопичувався критичний матерiал, класична европейська модель людини тддавалася все бiльш глибокiй нищiвнiй критицi всерединi са-мо'1 европейсько'1 фшософп. Постструктуралiзм i постмодернiзм поставили крапку в ютори ренесансно'1 людини, проголосивши «смерть суб'екта», тим самим констатувавши кризу класичного антрополопчного дискурсу, який розглядав людину як сутшсть i субстанцiю.
Разом iз суб'ектом було розвiнчано всi базовi концепцп, установки, моделi людини, вичерпали ресурс вс попереднi антропологiчнi проекти. Саме це i е ситуащя «шсля», тобто ситуацiя завершення панування одного iз проектiв людини, проекту людини ращонально'1, людини Просвiтництва.
Криза нашого часу полягае саме в неспроможносп парадигми класичного европейського суб'екта пояснити, розкрити всю складшсть, полiварiантнiсть, пластичнiсть сучасно'1 людини. В констатацп ше'1 кризи сучаснi дослщники апелюють до критики рацiональностi i суб'ективностi Просвiтництва Фрiдрiхом Нiцше, до гайдеггерiвського демонтажу класич-но'1 метафiзики, до спроб вийти за межi суб'екта у Мiшеля Фуко i Жиля Дельоза. На думку ряду сучасних мислителiв (Ж. Дельоза, Ф. Гваттар^ З. Баумана, Ж.-Л. Нана, С. С. Хоружого, О. I. Гешсаретського та iнших) есенцiалiстське тлумачення людини мае бути повнiстю вщкинуте: людина мае розглядатися як утворення, яке не мае жодно'1 сутносп. Як зазначае Ж.-Л. Нансi: «Сьогодш той час, коли вiдповiдь на питання Канта мае про-звучати так: бути людиною — це, принайм, не мати шяко'1 сутносп. Немае тако'1 сутностi, за допомогою яко'1 можна було б визначити i зробити вис-новок, яким чином ця «людина» повинна жити, мати власш права, свою пол^ику, свою етику» [7, 94].
В наш час людина як бюлопчна, духовна, сощальна iстота зазнае сут-тевих змiн, змiнюеться сама природа людини, антрополопчна реальнiсть набувае нових характеристик, якi вже не можна досшдити оперуючи кла-сичними нарративами. Головною характеристикою людини стае п потяг до дослiдження сво'1'х бюлопчних, психiчних, пiзнавальних, моральних, свiтоглядних меж.
Генна iнженерiя, пластична хiрурriя, трансплантологiя роблять навт бiологiчнi характеристики шдивща лише змiнною величиною, яку можна шдганяти пiд побажання «замовника». Гендернi революцп, боротьба за права сексуальних меншин, штучнi репродуктивш механiзми (дiти «з пробiрки», сурогатне материнство) приводять до перегляду, а iнодi — до швелювання, змюту поняття «стать». Постiйне розширення асортименту наркотичних та психотропних препаратiв, популяршсть рiзних транспер-сональних наукових та паранаукових методик сприяють досягненню змь нених станiв свiдомостi, стиранню меж психiчного «Я». Рiзноманiтнi вiр-туальш практики, тотальне захоплення соцiальними мережами створюють у людини iлюзiю безмежносп можливостей, запитанностi, могутностi. Зростаюча популяршсть екстремальних видiв спорту, трансгресивних практик як намагання людини вийти за межi своïх можливостей — все це дае нам пiдстави стверджувати, що людина сьогоднi зазнае кардинальних, часом малозрозумших змiн.
Проблематичнiсть власного юнування людина може усвiдомити лише потрапивши в пограничну вiтальну ситуашю i усвiдомивши ïï. Антрополо-пчна реальнiсть змiнюеться не частково, а в цшому, в найсуттевiших характеристиках. Ц глибиннi змiни та перетворення вже не можливо пояснити засобами класично'1' антропологи, що, в свою чергу, позбавляе можливостi прогнозування i контролю. Завдання сучасного гумашстичного дискурсу полягае у виборi тако'1' ново'1' антропологiчноï моделi, яка б сприяла подо-ланню кризи i пояснювала феномен людини у вщповщносп з викликами часу. «Не можна вже заперечувати, що ютота «Людина» переживае сильш змши, яю зачшають саму ïï природу — i зачшають так глибоко, що з'яв-ляеться необхiднiсть перегляду i переосмислення самого поняття «людсь-ка природа» [12, 10].
На думку В. Стьотна, вщповщь на питання «що е людина у сучасному свт?» може дати синергетичний пiдхiд, який розглядае людину як систему, що саморозвиваеться. Така система «характеризуемся тим, що вона вщкрита, вона завжди взаемодiе iз середовищем, обмшюеться речовиною, енергiею, iнформацiею, вона здатна надбудовуватися i ускладнюватися. Причому... виникнення нового рiвня оргашзацп завжди впливае на нижчi рiвнi i змшюе композицiю 1'х елементiв, а отже змшюе властивiсть еле-ментiв, закони 1'х функцiонування. Тобто, виходить, що закони системи, що самоорганiзовуеться, можуть змiнюватися в часi» [9]. Розумшня людини як вщкршш системи, що саморозвиваеться, самооргашзовуеться в складному мшливому свiтi, дае можливiсть для радикально нового св^обачення i тлумачення людини.
1ншою вагомою тдставою для побудови нового антрополопчного проекту е усвщомлення того, що «основою розвитку сучасного суспшьства е
становлення Мережi, як планетарного феномену» [3,17]. «Bci метанарра-тиви дiйсно пiшли. Залишилась атомарна особистiсть. I де вона знаходить-ся? В свiтовiй мережа Сучасна ситуацiя запитування («вопрошания») про людину i пошуку нових антрополопчних проекпв i онтологiчних коренiв вiдрiзняeться якраз вiд класичного запитування тим, що, з одного боку, е нове середовище сучасно'1 людини — свiтовi мережi. I з шшого боку, не риторичною, а реальною е така можливють, як траекторiя атомарних особистостей по цiй св^овш мережЬ» [8]. Цi мереж принципово вщкрип i доступнi для кожного шдивща. В цьому сенсi вони одночасно збшьшують i можливостi, i ризики. Мережа може стати i павутиною, мiсцем загибелi, i простором для самостановлення людини. I вибiр мае зробити сам шдивщ, опинившись сам-на-сам iз викликами буття.
Таким чином, нова антрополопчна ситуацiя породжуе новi свiтогляднi i методологiчнi тдходи, нове тлумачення феномену людини. Так, одшею iз перших спроб дати переконливе пояснення новим св^оглядним i ан-тропологiчним тенденцiям стала концепщя «номадологл» Жиля Дельоза i Фелшса Гваттарi. «Номада», «кочiвник» — новий тип людини, який пере-бувае в сташ вiчного мандрування, невтомного руху по рiзомнiй, мережевiй поверхш. Номадична людина протисто1ть тоталiтарному, репресивному устрою суспiльства, а номадичне мислення — мисленню тоталiтарному. Кочiвник нще не вкорiнений, вiн постiйно перемщуеться по територiям, нiде не затримуеться i не вважае жодну iз територiй своею власною, готовий в будь-який момент рушити далi, ршуче вiдмовляючись вiд будь-яко"1 заданосп свое"1 траекторп i долаючи будь-яю меж1. «Номадизм — не е плиншсть без меж, а, швидше, чiтке усвiдомлення меж; це штенсивне бажання перетинати чуж територп i межЬ> [1, 159]. Номадичне мислення передбачае « умiння мислити динамiчно, критично i трансгресивно, долаючи меж будь-яких закритих статичних «порядюв»: культурних, дис-циплiнарних, парадигмальних тощо, тобто умiння мислити вiдкритими поняттями — концептами, що стрiмко рухаються хвилею з^кнення рiзно-направлених сил, що виражають будь-яке множинне, конституюють смисл i утверджують вщмшносп» [3, 31-32].
Росiйський дослщник О. I. Генiсаретський характеризуе новий тип ш-дивiда як «людину-нав^атора». На його думку, сучасний св^ являе собою мережу культурних форм, лабiринт розгалужених структур, якi довшьно i хаотично переплiтаються мiж собою. Бути нав^атором означае вiльно рухатися в цш мереж1, умiти користуватися вама можливостями i завжди бути готовим до власних змш i змiн всерединi мереж Це нова форма культурно!' i сощально"1 самощентифшацп людини [2, 74].
!нший росiйський дослiдник С. Смiрнов говорить про людину-челенджера (challenge), людину-чойсера (choice), як про iстоту, яка переб-
увае у вщкритому простор^ смiливо приймае сучаснi виклики, рухаеться в мережi-лабiринтi, робить вибiр в ситуацп плинностi i нестабiльностi. На його думку, вс цi фшури iдентичностi е модифiкацiями одного проекту — «людини-переходу», людини, яка зрощуе, створюе сама себе. В ситуацп, коли вс попередш свiтогляднi засади зруйновано, а новi ще не створено, людина залишаеться «нiде», в переход^ в коридорi, i рухатися ш поки що нiкуди. «Потрiбно навчитися жити в переходi. Саме жити. Не помирати, волаючи про кшець св^ i зникнення вах великих метанарративiв, а жити. Тобто думати про свое майбутне» [8]. Ритуал переходу — це не промiжок мiж життям, смертю i новим життям, це — саме життя, особлива форма буття, це глибинна i найбшьш екзистенцiйна форма життя. В результат! усвщомлення буття як перебування в переходi вщбуваеться дорослiшання, дозрiвання i вихiд на онтолопчш межi, гра на границях, мета яко! — пе-ремога над собою, над своею власною чорною людиною i вихщ на новий рiвень буття.
Спшьним для вах цих антропологiчних моделей е вщмова вiд розгля-ду людини як такох, що мае «центр», i спроба охарактеризувати людину через ïï енергп, через ïï меж1. «Людина — це енергiйна, дiяльна iстота без заздалегiдь визначеноï сутносп. Вона може «кинути» себе на що завгодно: чи на високе, чи на низьке. Тут вона мае свободу вибору. При цьому людину розум^ть як ютоту, яка збуваеться, вщкриваючи i розмикаючи себе 1ншому, тобто вщмовляючись вщ свое даноï i мовби незмiнноï сутностi. Саме граничнi прояви людини, ïï скеровашсть на 1ншого, визначае людсь-ку особистiсть, робить людину людиною» [10,135]. XX сгашття дало нам свщчення того, що людина — це енергшна, дiяльна ютота, яка не мае наперед визначеноï сутностi. Вона може реалiзувати себе де i як завгодно, може втшювати в життя як найблагороднiшi i найгуманнiшi проекти, так i найогидшшь
Отже, сучасна соцюкультурна ситуацiя вимагае нового розумiння людини, нового гумашстичного проекту i, на думку С. С. Хоружого, синергшна антропология е адекватною вщповщдю на ш вимоги. «Вона дае конструк-тивну альтернативу застарiлим антрополопчним концепцiям i пропонуе способи розумшня явищ сьогоднiшньоï антропологiчноï кризи» [13]. Хо-ружий протиставляе притаманний захщнш традицiï есенцiальний дискурс (коли мова йде про сутносп, iдеï, цшносп) схiдно-християнському енергiй-ному дискурсу (коли мова йде про прагнення, переживання, iмпульси).
С. С. Хоружий вважае, що саме вчення юихазму i звернення до досвщу iнших духовник практик може (i повинно!) стати основою новоï некла-сичноï концепцп Людини i всього гуманiтарного знання. Характерною ри-сою синергiйноï антропологи е гармонiйне поеднання досвiду минулого i сучасного, релшйних практик iз фiлософськими пошуками. Саме нове
некласичне розумшня людини, вибудоване на ochobï аналiзу антрополо-гiчних духовних практик, дозволить зрозум^и сучасну ситуацiю людини.
Синергтна антропологiя — новий пiдхiд до розумшня людини i ïï при-значення. Невiд'eмною характеристикою сучасноï людини, ïï конституюю-чою рисою е прагнення визначити, знайти, вiдчути межi свого iснування i досвiдy Хоружий називае цей новий вид homo sapiens — «ютота, що пере-ступае» («существо преступающее»). На його думку, «людина, як «ютота, що переступае» — пряма протилежнiсть людиш Канта, якiй за своею природою призначено лише дотримуватися Морального Закону i прагнути до Вищого Блага» [15, 9]. Таким чином, головним завданням гумаштаристи-ки в рамках ново'1' гумаштарно'1' парадигми мае стати дослщження досвiду людини, яка долае меж^ тобто граничного антрополопчного досвiду.
Особливiсть синергiйного розумiння людини полягае у вiдмовi вiд по-шуку певно'1' людсько'1' сутностi, певних вщсторонених, загальних характеристик, i, навпаки, у розглядi людини як енергшного утворення, сукуп-ностi рiзноспрямованих енергiй. В цьому контекстi людина розглядаеться як енерпя, вiдкрита для енергл 1ншого. В такому антрополопчному роз-миканнi людина розширюе свое буття, досягае повноти реалiзацiï, кон-ституюе себе. Ми отримуемо не нову некласичну концепщю людини, а нову людину. Розмикання людини на зус^ч 1ншому Хоружий називае он-тологiчним розмиканням. На онтологiчнiй меж поставлено на карту буття людини. Саме там може мати мюце вихщ за межi, «трансцендування» людсько'1' природи. Людина для того, щоб зустрiтися з 1ншим, з невщомим для нй способом буття мае подолати свш онтологiчний горизонт, вийти за межi свого буття. Саме досвщ такого «виходу за межЬ> дають антро-пологiчнi духовш практики. Йога, суфiзм, буддистськi медитацп i право-славний iсихазм — саме таю стратеги. Розмикання вщбуваеться тодi, коли людина наближаеться до горизош!в свого iснування i досвщу, тобто, до певно'ï межi, яку в синергшнш антропологi'ï називають «антрополопчною межею».
Але, як зазначае Хоружий, онтолопчне розмикання — це не единий вид розмикання людини. 1ншим видом розмикання е онтичне розмикання, яке ■псно пов'язане з проявами безсвщомого. Неврози, психози, манп — суть феномени, яю знаходяться на межi мiж свiдомiстю та несвщомим.
Одним iз способiв дослiдження онтичних меж людини може бути шизо-аналiз. Введений у фiлософський об^ Фелiксом Гваттарi метод протистав-ляеться будь-яким формам редукцп та обмеження. Характерною рисою шизоаналiзу е трансверсальшсть — перетин нашарування рiзноманiтних форм досвщу i рiзноманiтних способiв становлення суб'ективностi. Гват-тарi виходить з того, що основною ознакою шизофренп е вщкидання уста-леного способу сприйняття свiту, не сприйняття усталених каношв iсну-
вання суспшьства, прагнення вийти за встановлеш межi i жити вщповщно до своï власних, природних бажань. I вiдповiдно до такого розумшня головною метою шизоаналiзу е встановити, яким чином сощальна сфера по-неволюе людину, i допомогти ïH звiльнитися, знайти справжнш сенс свого iснування, який базуватиметься на власних бажаннях, потягах, переживан-нях (тобто, на онтичному розмиканш), а не на вимогах суспшьства [5].
Третьою областю е вiртуальнi антрополопчш практики, де людина роз-микаеться не для зустрiчi з 1ншим, не для визначення меж власного несвь домого, а для виходу в певний «юбер-проспр», створення альтернативних свiтiв i вiртуальноï «людини-аватара». «Люди, зануренi в айпади i айфони, не вступають в безпосереднш контакт з реальними людьми. З'явилася нь бито нова людина — вона, з одного боку, досить багато знае, але з шшого, ïï просто немае. Основною проблемою сьогодш е взаемодiя з цим новим антрополопчним типом» [4].
Полюнтизм вiртуальних свiтiв е ще одшею можливiстю людини вийти за меж свого iснування. Особливiстю ша обласп антропологiчного роз-микання е те, що вiртуальний свiт виходить багатошаровим, полiварiант-ним, складним, мiнливим, в якому постшно народжуються i помирають його частини i навпь цш прошарки [6, 38]. Тут немае обмежень, кордошв, координат. Все, що породжене у вiртуальному свiтi, набувае такого ж статусу реальносп, як i те, що його породило. Людина позбавляеться прита-манного ïH вигляду, в^, статi, нацюнальносп, бiологiчних та соцiальних ознак, тобто виходить за межi власного Я, втрачае щентичшсть. Вона — вс i нiхто водночас. Це створюе шюзш всемогутностi i безкарностi, дае можливють проживати безлiч життiв, програвати безлiч сценарпв. Але, на думку Хоружого, в вiртуальнiй топiцi людина залишаеться «недоактуалiзо-ваною», адже ïï енерпя виявляеться спрямована не на 1ншого i не на себе, а на аватар, симулякр, таким чином тут вщсутш тдстави для синергшного процесу. До даноï обласп, вважае автор, можна вщнести бшьшють фено-менiв мас-культури як приклади недоактуалiзацiï або забуття людських по-тенцiй [11, 35-40].
Саме щ три областi, три топiки визначають антрополопчш межi i кон-ституюють людину як полiфонiчну, плюралiстичну ютоту. Вони не зна-ходяться у вщношенш пiдпорядкування чи доповнення один одного, а е ареалами, в яких може вщбуватися взаемодiя з вщповщним 1ншим. Онто-логiчна, онтична i вiртуальна областi уособлюють рiзнi можливостi людини, демонструють, що, власне, означае бути людиною. Людина може бути визначена, як ютота, яка конституюе себе, яка тричi розмикае себе, як енерпя i потеншя, що вщкриваеться назус^ч 1ншому.
Таким чином, на думку засновниюв синергiйноï антропологiï, синер-гiйна модель людини, побудована на принципах новоï антропологiчноï
реальностi, може адекватно описати i пояснити ri важливi змiни в сучас-нт людинi, якi неможливо зрозумiти засобами попередньо!, класичноï антропологи. Синергтна антропологiя « вiдкривае новi горизонти людини, розглядаючи ïï з точки зору «антрополопчного розмикання». Людина в нт не дана i не задана, а конституюеться у сво!х практиках, визначаеться рiз-номаштними дiяннями, енергiями, одвiчно плюралiстична i багатоварiант-на». Головне завдання синергiйного тлумачення людини — «створити кон-курентоспроможш альтернативи згубним напрямам i вщнайти можливостi спрямування нестримного потягу Людини до граничного досвщу у жит-тедайне рiчище» [10, 140]. Мета нового гумашстичного проекту полягае у створенш таких свiтоглядних засад, як б допомогли людинi-кочiвнику, людинi-навiгатору не втратити себе в постшних змшах i русi в складних «просторах потоюв», не стати манiпульованим шшаком або трiскою, що пасивно пливе за течiею, створили б умови для саморгашзаци та само-трансформацп особистостi.
«Синергiйна антропологiя — певний загальний пщхщ до феномену людини, причому, в цiлому, пщхщ не фшософський, а синтетичний, полщискусшний, конкретнiше — трансдисциплiнарний» [14, 22]. Завдя-ки свот трансдисциплiнарностi синергтна антропология мае потенцiал стати загальною методолопчною основою для освiтньо-педагогiчних та трансгумаштарних дискурсiв. А це, в свою чергу, означае, що синергтна модель людини може стати ядром ново! ешстеми для гумаштарного знан-ня i вихiдним положенням для нового гумашстичного проекту.
Лггература:
1. Braidotti R. Nomadic Theory / Rosi Braidotti.— New York: Columbia University Press, 2011.— 416 p.
2. Генисаретский О. И. Навигатор: методологические продолжения и расширения / О. И. Генисаретский — М.: Путь, 2003. 528с.
3. Горбунова Л. С. Номадизм як споаб мислення та освггня стратепя / Л. С. Горбунова // Фiлософiя освгш.— 2011.— № 1-2 (10).— С. 17-34.
4. Гусейнов А. А. Фейсбук убивает любовь / А. А. Гусейнов [Електронний ресурс].— Режим доступу: http://slon.ru/calendar/event/868365/
5. Делёз Ж., Гваттари Ф. Анти-Эдип: Капитализм и шизофрения / Ж. Делез, Ф. Гваттари; [пер. с франц. и послесл. Д. Кралечкина].— Екатеринбург: У-Фактория, 2007.— 672 с.
6. Кутырев В. А. После постмодернизма: полионтизм как парадигма коэволюции рациональных субъектов деятельности и ментальних агентов коммуникации / В. А. Кутырев // Полигнозис.— 2008.— № 3 (32).— С. 37-46.
7. Нанси Ж.— Л. О событии / Ж.-Л. Нанси // Философия Мартина Хайдеггера и современность.— М.: Наука, 1991.— С. 91-102.
8. Смирнов С. А. Человек перехода / С. А. Смирнов [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://antropolog.ru/doc/persons/smirnov/persons_2
9. Стёпин В. Человек как развивающаяся система // Человек в синергетической картине мира: возможность свободы: Международный междисциплинарный научный семинар, 16. 02. 2007, Киев [Електронний ресурс].— Режим доступу: http://www. synergetics.org.ua/index.cfm?show=articles&maid=26
10. Трансгумаштаршсть як чинник розвитку сучасно! науки i освгти: методолопч-ний семiнар / Л. Горбунова, Н. Зглшська, С. Пролеев [та iн.] // Фiлософiя освiти.— 2011.— № 1-2 (10).— С. 97-141.
11. Хоружий С. С. Очерки синергийной антропологии / С. С. Хоружий.— М.: Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2005.— 408 с.
12. Хоружий С. С. Проблема Постчеловека, или Трансформативная антропология глазами синергийной антропологии // С. С. Хоружий.— Философские науки, 2008.— № 2.— С.10-31.
13. Хоружий С. С. Современная антропологическая ситуация в свете синергийной антропологии / С. С. Хоружий // Библиотека «Института Синергийной Антропологии» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: URL: http://synergiaisa.ru/?page_id=4301#H)
14. Хоружий С. С. Философия под антропологическим углом зрения / С. С. Хоружий // Философский журнал.— 2009.— № 2 (3).— С. 22-38.
15. Хоружий С. С. Фонарь Диогена. Критическая ретроспектива европейской антропологии / С. С. Хоружий.— М.: Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2010.— 688 с.
Светлана Силкина. Синергийная антропология как фактор формирования новой гуманитарной парадигмы.
XX век показал, что современный антропологический проект потерял свою актуальность. В настоящее время происходит постантропологический поворот, совершаются попытки построения новой гуманитарной парадигмы. В статье осуществлен анализ основных антропологических представлений современности, констатируется глубокая трансформация самого феномена человека. Отмечается, что общим для современных че-ловекомерных дискурсов является отказ от эссенциалистских представлений о человеке и попытка охарактеризовать человека через его энергии, границы, понимание человека как открытой саморазвивающейся, самоорганизующейся системы в сложном меняющемся мире. Рассматривается синергийная антропология как методологическая основа нового понимания человека, нового мировоззрения, где человек — это существо, которое конституирует себя, это энергия, открытая навстречу Другому. Автор приходит к выводу, что синергийная модель человека может стать ядром новой эпистемы для гуманитарного знания и исходной предпосылкой нового гуманистического проекта.
Ключевые слова: синергийная антропология, человек, энергия, пространство антропологической границы, cеть, Другой, номада, антропологическое размыкание.
Svitlana Sylkina. Synergy Anthropology as a Factor of New Humanitarian Paradigm Formation.
20th century has shown that modern anthropological project lost its relevance. Now there are post-anthropological turn and the attempts to build a new humanitarian paradigm. The article presents the analysis of the basic anthropological concepts of modernity, and a profound
transformation of the phenomenon of human is stated. It is noted that common position for contemporary human-dimensional discourses is the rejection of essentialist interpretation and attempt to describe in terms of its energy, borders, the understanding the human being as an open, self-developing, self-organizing system in a complex changing world. We consider the synergy anthropology as a methodological basis of a new understanding of human, a new world where a human is creature that constitutes himself/herself, it is the energy that opens for the meeting Another.The author comes to the conclusion that synergy model of the person can be the basis of a new episteme for humanities and departure position for a new humanistic project.
Keywords: synergy anthropology, human, energy, space of anthropological border, network, Other, anthropological unlocking.
