CC BY
39
УДК 316.334:35.071
Амосов Олег Юршович,
доктор економ1чних наук, професор, заслужений д1яч науки i техшки Украг-ни, завiдувач кафедри економiчног тео-ри та фтанав, Хартвський регюналь-ний тститут державного управлт-ня Нащональног академи державного управлтня при Президентовi Украг-
Амосов Олег Юрьевич,
доктор экономических наук, профессор, заслуженный деятель науки и техники Украины, заведующий кафедрой экономической теории и финансов, Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. Oleg Yuriyovich Amosov, Doctor of Economics, Professor, Honored Scientist of Ukraine head. the Department of Economics and Finance, Kharkiv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine.
Гавкалова Наталiя Леонiдiвна,
доктор економiчних наук, професор, завiдувач кафедри державного управлтня, публгчного адмШстрування та регюнальног економжи, Хартвський на-щональний економiчний утверситет iменi С. Кузнеця.
Гавкалова Наталья Леонидовна,
доктор экономических наук, профессор, заведующий кафедрой государственного управления, публичного администрирования и региональной экономики, Харьковский национальный экономический университет имени С. Кузнеца.
Natalia Leonidivna Havkalova,
Doctor of Economics, Professor, Head of the Department of Public Administration, Public Administration and Regional Economics, Kharkiv National Economic University named after S. Kuznets.
СИМБ10З 1НСТИТУЦ1ЙНИХ ЗАСАД ТА АРХЕТИП1КИ ПУБЛ1ЧНОГО УПРАВЛ1ННЯ
Анотацiя. Визначено передумови виникнення iнституцiоналiзму та з'ясовано його георегичш засади. Дослiджено iнститути й акцентовано ува-гу на суспiльних шсгигугах. Детермiновано роль iнститутiв при побудовi моделi публiчного управлiння. Зазначено, що модель формуегься на шд-Грунг архегипово!' геори. Доведено iснування колекгивних шсгигупв, якi враховуюгь суспiльнi архегипи i здагш конгролюваги га спрямовуваги по-ведiнку людей.
Ключовi слова: iнсгигуцiоналiзм, публiчне управлiння, архегипи, су-спiльнi iнсгигуги, колекгивнi iнсгигуги.
СИМБИОЗ ИНСТИТУЦИОНАЛЬНЫХ ОСНОВ И АРХЕТИПИКИ ПУБЛИЧНОГО УПРАВЛЕНИЯ
Аннотация. Определены предпосылки возникновения инсгигуционализ-ма и выяснено его георегические основы. Исследованы инсгигугы и сделан упор на общесгвенных инсгигугах. Дегерминирована роль инсгигугов при посгроении модели публичного управления. Указано, чго модель формиру-егся на основании геории архегипов. Доказано сущесгвование коллекгивных инсгигугов, когорые учигываюг общесгвенные архегипы и способны кон-гролировагь и направлягь поведение людей.
Ключевые слова: инсгигуционализм, публичное управление, архегипы, общесгвенные инсгигугы, коллекгивные инсгигугы.
SYMBIOSIS OF INSTITUTIONAL FOUNDATIONS AND PUBLIC ADMINISTRATION ARCHETYPES
Abstract. The prerequisites of institutionalism are determined and its theoretical principles are elucidated. Institutes are researched and focused on public institutions. The role of institutions in the construction of public management model is deterministically. It is noted that the model is formed on the grounds archetypal theory. The existence of collective institutions that take into account social archetypes and are able to control and direct the behavior of people is proved.
Keywords: institutionalism, public administration, archetypes, public institutions, collective institutions.
Постановки проблеми. У сучас-них умовах в УкраШ вщбуваюгься глибинш реформи. Особливе мюце в них посщае перегворення державно-
го управлшня в публiчне управлшня га адмшюгрування. Концепгуальш шдходи до державного управлшня з iерархiчною вергикаллю виконав-
чо1 влади, централiзованими процедурами прийняття ршень обтяженi неспроможностями вирiшити супе-речностi мiж прозорiстю шформа-цшного суспiльства та обмеженими пiзнавальними можливостями бюрократа.
Тривалий перюд у наущ в на-шiй державi пануе уявлення, що достатньо прийняти закони i вони будуть "працювати самГ. Однак 1х приймають пол^ики, якi мають сво! iнтереси та уподобання. Тому закони часто можуть ввдображати праг-нення лише окремих груп, а й iнодi зачшати iнтереси багатьох грома-дян. Шзнавальш можливостi полЬ тикiв обмежеш внаслiдок вщсутно-стi повно'1 шформаци щодо реакцп громадян на положення законодав-чих актiв. Iнодi це посилюеться недостатньою проiнформованiстю, рiвнем компетентностi, вщсутшс-тю необхiдного досвщу. Подеколи у суспiльствi пануе уявлення про всесильшсть формальних шститу-пв та регламентацп соцiальних про-цеав.
Для того щоб вiдбулася тран-сформацiя державного управлiння в публiчне, необхiдно виконати юлька умов. Насамперед це стосуеться формування шституцшного забез-печення управлiння у сусшльст, в якому фактично одночасно юнуе кiлька моделей взаемоди та сощаль-них сегментiв. До них слщ вiднести солiдаристичне суспiльство та гро-мадянське суспiльство, консорцп, конвжси та правову сощальну державу. Цьому симбюзу вiдповiдае таке управлiння сусшльними справами, яке не спростовувало б неспро-можностi кожно! iз складових. Для
цього й необхщний симбюз сусшль-них iнститутiв та архетишв.
Аналiз останнiх дослiджень i публжацШ. Зазначенi проблеми вiдображенi в дослщженнях, що розглядаються в контекстi таких актуальних наукових напрямiв, як публiчне управлiння та шститу-цiоналiзм. Так, теорiею i практикою публiчного адмiнiстрування в Укра1ш займаються Е. Афонш [2], А. Колодiй [5], В. Мартиненко [6], А. Радченко [9], В. Толкованов [12]та ш. Вагомий внесок у розвиток теоре-тико-методолопчних аспекпв шсти-туцiоналiзму зробили Т. Веблен [3], У. Гамштон [13], Д. Норт [8], А. Ри-баков [10], Ю. Савко [11] та iн. Не-зважаючи на вiтчизнянi науковi пу-блшаци, до теперiшнього часу немае едино1 думки щодо побудови моделi публiчного управлiння з урахуван-ням засад iнституцiоналiзму та ар-хетишки, що зумовлюе доцiльнiсть дослiдження зазначених питань.
Формулювання цiлей статтi. Бе-ручи до уваги те, що серед украш-ських теоретикiв i практикiв не iснуе единого погляду щодо дiевостi та домiнування конкретно1 моделi пу-блiчного управлiння у втизнянш дiйсностi, метою статтi е обгрунту-вання науково-теоретичних основ iнституцiоналiзму при побудовi мо-делi публiчного адмiнiстрування, що базуеться на архетиповш теори.
Виклад основного матерiалу дослiдження. Необхiдною умовою економiчного i соцiального прогресу вважалися приватна власшсть i вшь-не шдприемництво, захищене зако-нодавством. У центрi лiберальноl концепци стояла "економiчна люди-на", а найважливiшим методолопч-
ним прийомом був iндивiдуалiзм — аналiз дш iзольованого, рацiонально дiйового суб'екта.
Однак для повноти i точносп картини господарського розвитку економiсти зобов'язанi вивчати най-рiзноманiтнiшi аспекти людсько! дiяльностi, по суп, все, що впливае на господарську дiяльнiсть. З вели-чезно! кшькосп чинникiв особливо видiлялися позаекономiчнi: система права i законодавства, полiтична i соцiальна структура суспiльства, сусшльна психологiя. Це призводи-ло до позаформального трактування сусшльних процесiв, що було най-важливiшою особливiстю шститу-цiоналiзму. Такий пiдхiд шститущо-налюпв iстотно розширив предмет сусшльно! науки. З моменту свого виникнення iнституцiоналiзм роз-вивався як опозицiйний критичний напрям у наущ, що вимагае рефор-мування офщшно! науки.
Прихильники концепцп шститу-цiоналiзму вiд самого початку висту-пили з рiзкою критикою наукових шкiл, яка ввдбувалася за кiлькома напрямами. Передусiм критикувала-ся традицiйна для економiчноl науки модель "економiчноl людини", вщ-поввдно до яко! людина розглядалась як ращонально дiйовий его!ст, який прагне досягнення свого матерiаль-ного штересу. Iнституцiоналiсти вважали таке пояснення поведшки людини дуже вузьким i широко ви-користовували у сво!х концепщях аналiз неекономiчних чинникiв, що впливають на людину. Крiм того, шститущоналюти виступили проти традицiйного методологiчного ш-дивiдуалiзму, коли поведiнковi за-кономiрностi виводилися з аналiзу
поведiнки окремого, iнодi навiть iзо-льованого, господарського суб'екта. Вони шдкреслювали, що людина жи-ве в сусшльств i включена до рiзно-го роду колективних органiзацiй та шститупв (профспiлок, корпорацiй, суспiльних об'еднань, полггичних партiй тощо). Iнституцiоналiсти тому прагнули розглядати дiяльнiсть людини в сощальному контекстi, ви-суваючи на перший план колективнi дп людей, що важливо для архетиш-ки. "...Щоб перемогти стару теорш, недостатньо пiддати руйнiвнiй кри-тищ 11 передумови або зiбрати новi факти — треба запропонувати нову теорш" — писав Марк Блауг. Один iз прихильникiв концепци шститущ-оналiзму американський економiст Уолтон Гамшьтон дав таке визначен-ня: "шститути — це словесний символ для кращого позначення групи сусшльних звича!в. Вони означають переважний i постiйний напрям думок, який став звичним для групи i перетворився для народу на зви-чай... шститути встановлюють межi та форми людсько! дiяльностi. Свiт звича!в i звичок, до якого ми присто-совуемо наше життя, е сплетенням i нерозривним життям шститупв" [13].
З цього визначення випливае, що iнститути — це широке коло явищ суспiльного життя, якi можуть мати як формальний, так i неформаль-ний характер та стосуються як еко-номiчного, так i не економiчного аспектiв життя людини. До поняття "шститут" можуть бути вщнесенк держава i правова система, приватна власшсть i грошi, сiм'я i церква, про-мисловi корпораци, профстлки тощо. Усi цi шститути об'еднуе те, що
вони виникли в результат розвитку сусшльства i втiлюють традици та звича1, норми поведiнки i переваж-ш напрями думок людей. 1нститути оргашзовують життя людей i накла-дають на нього обмеження, людина включена в систему шститупв i шд-коряеться!й.
У цiй системi виокремлюють су-спiльнi iнститути — ам'я, держава, монополи, профспiлки, юридич-но-правовi норми тощо, а також сусшльну психологiю — мотиви по-ведiнки, способи мислення, звича1, традици, звички, якi тiсно пов'язанi з архетипами. Публiчне управлш-ня та адмшютрування поеднуе в со-бi двi складовi. Перша — публiчне управлiння базуеться на публiчнiй влад^ яка здебiльшого е результатом взаемоди неформальних iнститутiв. Друга — публiчне адмiнiстрування передбачае формалiзацiю взаемоди через демократичш процедури при-йняття ршень та закрiплення !х у регламентах.
По-перше, для iнституцiоналiзму характерний так званий мiждисци-плiнарний пiдхiд, прагнення до ште-грацп соцiальних наук — соцюлогп, сощально1 психологи, права, юторп. 1накше кажучи, iнституцiоналiзм -це не чиста економiчна теорiя, а до-слiдження, що проводяться на стику рiзних наук. По-друге, представни-ки iнституцiоналiзму здебiльшого скептично ставилися до абстрактних теоретичних моделей i використан-ня математичних методiв в еконо-мiчному аналiзi. Вони виступали за широке використання емшричних даних, фактичного i статистичного матерiалу. По-трете, шституцюна-лiзм вносить в наукову теорш iдею
мiнливостi сусшльного життя i його розвитку, вдею поступово1 еволюцil соцiально-економiчних iнститутiв.
Слщ видiлити основнi методоло-гiчнi принципи iнституцiоналiзму, загальнi для всiх прихильниюв цього напряму. Перший — принцип холiз-му, або мiждисциплiнарний шдхщ, пов'язаний iз самим об'ектом досл^ дження — iнститутами, структур-ними i функцiональними аспектами економiчноl системи як частини суспiльного мехашзму. Така проблематика припускае розширення меж економiчного аналiзу за рахунок вве-дення елементiв шших соцiальних дисциплiн — соцiологil, пол^ологи, психологil, права, етики та ш.
Другий проголошений iнститу-цiоналiстами методолопчний принцип — принцип ^торизму — полягае у прагненнi виявити рушшш сили i фактори розвитку, основш тенденцil суспiльноl еволюцil, а також обгрун-тувати цiлеспрямований вплив на перспективи сусшльного розвитку.
1нституцюналюти виступали про-ти неокласично1 доктрини саморегу-лювання ринково1 економiки. Зпдно з !х пiдходом ринок не може вважа-тися нейтральним i безвiдмовним механiзмом розподiлу. Ринок, що не е тдконтрольним державi, дае мож-ливiсть легкого збагачення великим шдприемцям.
Розглядаючи шляхи формування та еволюцil рiзних сусшльних iн-ститутiв, Веблен насамперед форму-люе своерiдну модель людини, яка принципово вiдрiзняеться вiд моделi "економiчноl людини", що переважа-ла в економiчнiй науцi того часу. В основi поведiнки людини лежать де-якi природженi iнстинкти [2, с. 201].
Виокремимо кшька основних архе-типiв: батьювський, тобто iнстинкт збереження роду i самозбереження; iнстинкт майстерностi, що е "схиль-нiстю або нахилом до ефективних дш"; iнстинкт порожньо! щкавосп; iнстинкт заздрiсного порiвняння; iнстинкт суперництва.
Отже, центральний пункт шсти-туцшно! концепцп — це дихотомiя публiчного управлiння та архети-пiки.
1нституцшно-юторичний метод використовуеться в науцi публiчно-го управлiння при застосуваннi ево-люцiйного пiдходу, що Грунтуеться на дослщженш походження й роз-витку сусшльних iнститутiв. Ево-люцiя управлшня суспiльством е процесом природного вщбору шсти-тутiв, що змiнюються шд дiею пере-дусiм соцiально-психологiчних чин-никiв.
Публiчна влада — можливють особи, сощально1 групи, iнституту, оргашзацп провадити свою волю через певш засоби. Природу публiч-но! влади нервдко визначають i через категорш волi, тобто через дш суб'ектiв, носпв полггично1 волi, що прагнуть оволод™ реальнiстю, шд-порядкувати собi об'ективне буття, активно формувати життедiяльнiсть суспiльства.
Важливу роль вадграе публiчний лiдер — авторитетний член сусшль-ства, особливий вплив якого дае йо-му змогу вiдiгравати ютотну роль у соцiальних процесах. Публiчний лi-дер — особа, яка здатна впливати на iнших з метою штеграци спiльноl дi-яльностi, спрямовано1 на задоволен-ня iнтересiв спiльноти, й орiентуеть-ся на архетипи.
Зазначимо, що в сусшльнш пiд-свiдомостi сукупнiсть характеристик, притаманних публiчним (iдео-логiчним, сощальним тощо) лiдерам, вiдображаеться у формi певних ар-хетипiв, якi було систематизовано ще Карлом Юнгом у вгам основних груп: правитель (характеры риси -влада, примус, контроль, авторитет); герой (професiоналiзм, компетент-нiсть, власний приклад, патрiотизм); мудрець (освiченiсть, розум, об'ек-тивнiсть); шукач (яскрава iндивi-дуальнiсть, волатильнiсть); дитина (неутилтаршсть, iнновативнiсть мислення, наlвнiсть); коханець (при-ваблива зовнiшнiсть, магнетизм, ха-ризматичнiсть, чуттевiсть); славний малий (толерантшсть); хранитель (консервативнiсть).
Той чи шший соцiальний iнститут окремо виконуе певну функцш, але внаслiдок синергетичного ефекту набувае нових властивостей, таких як цшсшсть, збалансована рiвнова-га, розподш сфер i способiв дiяльно-стi, еднiсть пiдходiв до виршення завдань певного рiвня, формування i застосування правил, стандартiв i нових цiнностей. Отже, за допомо-гою системи сощальних зв'язкiв — сплетшня ролей i соцiальних стату-ав - поведiнка людей реалiзуеться й утримуеться в певних сусшльних нормах, тобто люди ввдтворюють ти-повi зразки.
У демократичних суспiльствах сощальш iнститути дiють на засадах стало1 системи суспiльних цiнностей, що часто закршлюються в конститу-цiях, де визначаються повноваження основних шститупв пол^ично1 системи суспiльства, установ сощаль-ного контролю й управлiння. Серед
науковщв дотепер точаться диску-си щодо визначення поняття "сощ-альний шститут". Безперечно, в ш-ститутi публiчного управлiння такi поняття, як закон, договiр i дощль-нiсть — цшшсш категори, проте в су-часну епоху вони не е достатньо мщ-ною опорою стабшьносп i добробуту суспiльства.
У словнику з державного управ-лiння полггичш цiнностi визнача-ються як "орiентири й регулятори пол^ично1 свiдомостi, пол^ичних вiдносин i полгшчно1 практики. Загалом полгтичш цiнностi мають подвiйний буттевий фундамент: з одного боку, вони виробляються в юторичному досвiдi людей, а з другого — втшюються й мають вияв як у позасуб'ектно юнуючих станах пол^ тично1 реальностi (полiтичнi явища, структури, процеси), так i в суб'ек-тних И формах (полiтичнi орiентацil, щентифшаци, практики). У широкому розумшш полiтичнi цiнностi можуть бути предметними (влада, безпека, демокрапя, справедливiсть тощо)" [4].
Таким чином, суперечносп мiж публiчним управлiнням та адмМ-струванням пов'язанi з 1хньою рiз-ною роллю у сусшльних процесах. Однак формування суспiльних ш-ститутiв може забезпечити розв'я-зання цих суперечностей.
Висновки з даного дослщження i перспективи подальших розвiдок:
1. На початку XX ст. сформував-ся напрям наукових дослвджень, що дiстав назву "iнституцiоналiзм", прихильники якого виступили з критикою методолопчних основ неокласично1 теорп. Головним об'ек-том свого аналiзу прихильники ш-
ституцiоналiзму вважали рiзного роду iнститути, пiд яким розумши широке коло явищ суспiльного жит-тя, в яких втiлено традици та звича1, норми поведiнки та переважш на-прями думок людей.
2. Iнституцiоналiзм не е цшсною економiчною теорiею. Прихильниюв цього напряму об'еднують загальнi шдходи до дослiджень: мiждисцип-лiнарний шдхщ, негативне ставлен-ня до абстрактних методiв аналiзу, iдея поступово1 еволюци соцiальних iнститутiв, визнання необхiдностi публiчного управлiння з метою вста-новлення сощального контролю над бiзнесом.
3. Модель публiчного управлiння базуеться на моделi людини, згiдно з якою в основi поведiнки людини лежать деяи природженi iнстинкти. Такi шстинкти у процесi багатовiко-во! еволюци, переплгтаючись один з одним, формують стшю звички, принципи поведiнки людей, яю по-тiм закрiплюються у виглядi iнститу-тiв, що визначають сощально-еконо-мiчний устрiй суспiльства i напрями його подальшо1 еволюцil.
4. Зпдно з концепцiею Дж. Ком-монса основу економiчного розвит-ку утворюють юридичш вiдносини i правовi норми. У центрi його шсти-туцiональноl концепцil знаходиться теорiя операцш. Усi вiдносини мiж людьми можна подати у виглядi угод або операцш, в основi яких лежить конфлшт iнтересiв. Реальний шлях розв'язання цих конфлшпв полягае у колективних публiчних дiях, якi можливi за наявносп колективних iнститутiв, враховують сусшльш архетипи i здатнi контролювати та спрямовувати поведшку людей.
список ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ -
1. Абашина Е. Политиками не рождаются: как стать и остаться эффективным политическим лидером / Е. Абашина, Е. Егорова-Гантман и др. — М.: Наука, 1993. — Ч. 1. — 424 с.
2. Афотн Е. А. Людська щентичшсть та особливосп и впливу на пол1-тику й державне управлшня / Е.
A. Афонш // Концептуальш засади взаемодп полггики й упр.: навч. пос1б. — К.: НАДУ, 2010. — С. 265289.
3. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен. — М.: Прогресс, 1984. — 367 с.
4. Енциклопедичний словник з державного управлшня / уклад.: Ю. П. Сур-мш, В. Д. Бакуменко, А. М. Михнен-ко та ш.; за ред. Ю. В. Ковбасюка,
B. П. Трощинського, Ю. П. Сурм1-на. — К.: НАДУ, 2010. — 820 с.
5. Колодш А. Процес дел1берацп як складового демократичного вря-дування / А. Колодш // Демокра-тичш стандарти врядування й пу-бл1ч. адмшктрування: матер1али наук.-практ. конф. ЛР1ДУ НАДУ при Президентов! Украши (4 квгг. 2008 р.). — Л., 2008. — С. 106-110.
6. Мартиненко В. Питання пара-доксальност сучасного держав-но-управлшського знання / В. Мартиненко, Ю. Древаль // Публ1ч. упр.: теор1я та практика: зб. наук. пр. Асощацп доктор1в наук з держ. упр. — Х.: Вид-во "ДокНаукДерж-Упр", 2011. — № 1 (5). — С. 60-65.
7. Михеев В. И. Социально-психологические аспекты управления. Стиль и методы работы руководителя /
B. И. Михеев. — М., 1975. — 181 с.
8. Норт Д. 1нституцп, шституцшна змша, функщонування економши / Д. Норт. — К.: Основи, 2000. — 198 с.
9. Радченко О. Компаративний аналiз моделей демократичного политичного режиму держав початку ХХ1 столгття / О. Радченко // Публiч. упр.: теорiя та практика: зб. наук. пр. Асощацп докторiв наук з держ. упр. — Х.: Вид-во "ДокНаукДерж-Упр", 2011. — № 1 (5). — С. 90- 96.
10. Рыбаков А. В. Политические институты: теоретико-методологический аспект анализа / А. В. Рыбаков,
A. М. Татаров // Социально-гуманитарные знания. — 2002. — № 1. —
C. 139-150.
11. Савко Ю. Громадянське сусшль-ство, сощальний каштал i полгтич-на участь [Електронний ресурс] / Ю. Савко // Вкн. Львiв. ун-ту. -2002. — Вип. 4. — 352 с. — Режим доступу: http: www.franko.lviv. ua/faculty/Phil/Visnyk/Visnyk4/ Politologija/Savko htm
12. Толкованов В. В. Поабник з питань партисипативно! демократ (демократ учасп) на мкцевому рiвнi /
B. В. Толкованов, А. К. Гук, В. М. Олуйко, В. Я. Прошко. — К.: Крамар, 2011. — 199 с.
13. Hamilton W. Institution. Encyclopedia of the Social Sciences / W. Hamilton. — N.-Y., 1932. — V. VIII. — P. 84.
