CC BY
17
https://doi.org/10.31874 / 2309-1606-2018-22-1-134-149 УДК: 130.3: 37.02
Людмила ГОРБУНОВА
САМООРГАН1ЗАЦ1Я ТРАНСВЕРСАЛЬНО1 САМОСТ1 В КОНТЕКСТ1 НЕВИЗНАЧЕНОСТ1
(до обфунтування трансформативного навчання). Ч.1.
Анотацiя
Проблема самоорган1зацП самостi в контекстi невизначеностi постае у зв'язку з розробкою проектiв i програм трансформа-тивног освiти для дорослих, необхiднiсть яког викликана глибокими процеса-ми глобальних транеформацш в сучасному свiтi. Трансформативн стратеги i програми розвитку змкту вищог освти, як артикульован в перелжу клю-чових освтнЫ компетентностей ХХ1 столття мiжнародними оргашзащями (6С, ЮНЕСКО), пов'язаш з процесами становления i трансформацгг ЫдивШв як цшсних суб'ектiв п1знання i дгг в межах комуткативних стратегш фор-мування глобального громадянського сустльства. Розроблення i iмплементацiя трансформативних стратегш вищог освти в змктовному аспектi потребуе трансдисциплтарних методологш дослiдження процесу навчання дорослих, спрямованого на розвиток «цыкног людини» та гг самостi як джерела креативного розвитку.
Перша частина статтi присвячена анал1зу еволюцгг поглядiв на самкть в метаф1зичнш традицгг, як в основному були сконцентроваш навколо бЫарно-опозицшних систем аргументацгг, представлених, з одного боку, картезiан-ською фыософкю самостiяк субстанцгг, з другого — юмiвським баченням само-стiяк сукупностi вiдчуттiв. Розглядаеться динамжа аргументацш цих мета-фгзичних контрпозицш, яким iманентно притаманн як вiдцентровi ттенци дискурсу, так i взаемотяжiння. Анал1зуються суттевi тези цих фыософш, як позначилирозвиток iрозгалуження загальних тенденцш в до^дженм самостi i як можуть слугувати методологiчним взаемодоповнювальним тдГрунтям в наших зусиллях подолати бтаризм в до^дженн самостi в контекстi постме-таф1зичних запитiв. Визначаеться релеванттсть трансверсальног самостi в контекстi невизначеностi як процесуально^алоговог едностi вiдмшностей у просторiлiмшальностi на глобальному та шдивiдуальному рiвнях.
Ключовг слова: самкть, субстанщя, атрибут, трансформативне навчання дорослих, самоорган1защя, невизначенкть, глобал1защя.
Вступ
На тлi глобальних трансформац1й свпу, в складну i тривалу процесу-альнiсть яких залучена УкраГна, поглиблюеться усвщомлення переходу до новоГ парадигми освiти, яка в свои суттевих складових постае як програ-ма розвитку i самореатзацп 1ндив1да впродовж життя. В умовах швидких соц1альних процес1в i перманентних зм1н, що посилюють невизначен1сть i непередбачyванiсть життевих ситyац1й i виклиюв, головним осв1тн1м завданням постае не тшьки вимога «навчити вчитися», але й, що навiть 61льш важливо, «навчити перевчатися». В сусп1льств1, що трансформуеть-ся, освiта також мае бути трансформативною1, тобто виробити i надати 1ндив1дам (i сусп[льству в цшому) комплекс знань, ум1нь i навичок, що можуть слугувати своерщним програмним забезпеченням процес1в швид-коГ орiентацп, адаптацп i вибору на основ! самотрансформацп 1ндив1д1в у лшшальному простор! на вс1х р1внях сощальностР.
Необх1днiсть переорiентацп осв1ти на трансформативш стратеги зафiксованi в проектах i програмах як м1жнародних органiзац1й (6С, ЮНЕСКО), так i багатьох краги, що стурбоваш новими викликами для освгти3. Це потребуе уваги дослщниюв-освпян до проблем вибору i роз-роблення нових методолог1й м1ждисципл1иарного i трансдисциилшар-ного р1вня, як1 можуть забезпечити ефективнiсть нових п1дход1в i кон-цепцiй, здатних прояснити складшсть процес1в становлення i трансфор-мацп «цтсноГ людини», а не тшьки ращонально-когттивних аспект1в навчання. Такий холктичний п1дх1д передбачае, насамперед, прояснен-ня природи трансформацп головноГ онто-антропологiчноi складовоГ осв1тнього процесу, а саме феномену самость В попередшх статтях я вже писала про аналгтичну ц1нн1сть i необх1днiсть залучення до фшософ-сько-осв1тн1х досл1джень багатоаспектного концепту самосп, який мае багатий конотативний трансдисциилшарний потенцiал i тому дозволяе «схопити» i зафжсувати факт перманентного переходного стану шдивь да в ситуацп л1м1иальностi як «ц1л1сного» суб'екта, залученого в р1зно-манiтнi дискурси i практики сyсп1льства, що трансформуеться. Аиалiз теоретичного i практичного застосування цього концепту дозволив про-
1 Див.: Горбунова Л. (2013). Теория трансформативного навчания: освйа для до-рослих в умовах «плинноГ сyчасностi». ФЛософя oceimu. Philosophy of Education,
2 (13), 66-114.
2 Див.: Горбунова Л. (2017). Самють у npocropi лiмiнальностi: до обгрунту-вання трансформативних стратегш вищо! освiти. Ф1лософ1я oceimu. Philosophy of Education, 2 (21), 71-97.
3 Див.: Горбунова Л. (2016). Ключов1 компетенци у транснациональному освггньо-му простора: визначення та ^мплементащя. ФЛософя oceimu. Philosophy of Education, 2 (29), 97-117.
яcнити cклaднicть caмоcтi як окpемого феноменy, iлюзоpнicть ïï «ед-ностЬ», cимволiчнicть ^mc^cri», «плиншсть» ïï caмо-pепpезентaцiй, пiдвлaдниx поcтмодеpнicтcьким тpaнcфоpмaцiям, контекcтyaльним зa-лежноcтям, плюpaлiзaцiï вiдмiнноcтей, ïx вну^и^ому ycклaдненню i взaемопеpеплетенню в yмовax невизнaченоcтi нa вcix piвняx шщуму. Ha цiй пiдcтaвi був зpоблений виcновок, що «^arora^ i кpеaтивнa caмicть в yмовax глобaлiзaцiï в1дпов1дно до piзномaнiтниx пpaктик i диcкypciв гетеpогенноï кyльтypи не може бути единою i гомогенною» (Гоpбyновa, 2017: 92).
^CTae питaння, як можливa caмicть в cитyaцiï пеpмaнентниx зм1н i тотaльноï невизнaченоcтi як xapaктеpниx пpоявiв глобaльниx тpaнc-фоpмaцiй. Оcвiтнiй paкypc доcлiдження, cпpямовaний нa ^araaran^ визнaчення пpедметy тpaнcфоpмaтивного нaвчaння доpоcлиx в yмовax глобaлiзaцiï, окpеcлення пpоcтоpy його можливоcтей у виконaннi по-cтaвлениx зaвдaнь вимaгaе як визтачення caмого феномену caмоcтi тa ноpмaтивно-цiннicниx acпектiв його тpaнcфоpмaцiй, тaк i можливия, нелiнiйниx cценapiïв тaкиx ^оце^в, обyмовлениx cклaдною пpиpодою цього феномену тa його контекcтyaльними зaлежноcтями.
В cyчacниx доcлiдженняx феномен pелевaнтноï caмоcтi поcтaе як cклaднa дифеpенцiйовaнa «еднicть-y-в1дмшноcтяx», що пpaгне до цшк-ност1 чеpез внyтpiшнiй дiaлог piзниx я-позиц1й. Але в yмовax тpaнcкyль-тypниx гiбpидниx пpоцеciв ми мaемо cпpaвy 1з pозщепленою caмicтю, якa не може доcягти «едноcтi» i «^mc^cri» нaвiть чеpез внyтpiшнiй дiaлог. Б1льше того, pепpеcивнa до внyтpiшнix пpотиpiч i pезиcтивнa до бyдь-якиx флyктyaцiй «еднicть», що н1велюе вiдмiнноcтi, зменшуе ^е-aтивний потенцiaл caмоcтi, ïï здaтнicть до aдaптaц1ï i caмотpaнcфоpмa-цп в «епоxy зм1н». Ha в1дм1ну в1д дiaлоговоï caмоcтi, яга чеpез здaтнicть до компpомicy нaмaгaетьcя в1днaйти cт1йкий бaлaнc м1ж cyпеpечливи-ми в1дм1нноcтями, pедyкyючи ïx до неcyпеpечливоï конф1гypaцiï вну-тp1шнього «Я», був зaпpопоновaний концепт mрансверсальнoï caMocmi як пpоцеcyaльного феноменa, як cyб'ектa пеpмaнентного кpеaтивного пpоцеcy «поеднaння не^ед^ного», в1льного номaдичного pyxy i тpaн-cгpеc1ï (Гоpбyновa, 2017: 93).
У зв'язку з цим поcтaе пш^ння, як можливо для тpaнcвеpcaльноï caмоcтi, що не т1льки здaтнa до caмотpaнcфоpмaцiï пщ тиcком зовн1ш-rnx вимог, aле й внyтpiшньо пpaгне ïï як cпоcобy caмоaктyaлiзaцiï ^a A.Мacлоy), в1днaйти i поновити ^бе, не втpaчaючи cвого «я», cвоеï здaтноcтi до caмооpгaнiзaцiï. Для теоpiï i пpaктики тpaнcфоpмaтивного нaвчaння воно конкpетизyетьcя у питaннi пpо опоpнi точки, aбо «яко-pя», без якж небезпечно в1дпpaвлятиcя у номaдичнy подоpож для по-долaння меж i коpдонiв, зaнypюючиcь у xaотичний пpоcтip лiм1нaль-
носп. Мова йде про певний «пороговий» капiтал особистостi, який, насамперед, конкретизуеться у здатностi до критичноï саморефлексп i самотрансдендендп, що формують внутр1шню мета-я-позиц1ю - гаранта нашого «в1чного становлення» i «в1чного повернення». На наш погляд, саме на формування такоï об'еднуючоï i рефлексивноï мета-позицiï в першу чергу мае бути спрямоване трансформативне навчання дорослих.
Феномен трансверсальноï самосп як можливий проект трансфор-мативноï осв1ти для дорослих вимагае, крш критичного аналiзу вже наявного мжнародного досв1ду такого навчання, глибокого трансдис-циплтарного досл^дження i3 залученням як традиц1йних, так i новггнгх методолог1й, як теоретичних здобутюв соцiогуманiтарних дисципл1н, так i нов1тн1х педагогiчних технолог1й. У якост1 пролегомен такого до-сл1дження ми розглядаемо 1сторико-ф1лософську традицiю, зокрема, у межах парадигми «метафiзичного першопоштовху» (Н1дше), яка вияв-ляе себе у проблем! самосп через есендiалiзм, трансдендентну першо-основн1сть, л1н1йну причинн1сть, дуалiзм тша i духа тощо.
1. Самкть у метафiзичнiй традицiï
В метафiзичн1й традид1ï погляди на самiсть в основному були скон-дентрованi навколо б1нарно-опозид1йних систем аргументад1ï, най-61льш яскраво представлених, з одного боку, поглядами Р.Декарта на самiсть як субстандда, з другого - «Трактатом про людську природу» Д.Юма, в якому самiсть постае т1льки як сукупшсть в1дчутт1в (bundle of perceptions). Докладно аналiзуе позначену дихотом1ю Дж. Беновський (J.Benovsky, University of Fribourg), намагаючись вщнайти мета-теоре-тичну позидда, яка б могла зняти контраверсштсть погляд1в на самiсть i надати прост1р для 1нтелектуального компром1су на 61льш широк1й методологiчн1й п1дставi (Benovsky, 2009). Розглянемо 61льш детально динамжу аргументад1й дих метафiзичних контрпозид1й, яким, на наш погляд, 1манентно притаманш як в1ддентровi 1нтенд1ï дискурсу, так i взаемотяжшня.
Прихильники картезiанськоï точки зору наполягають на тому, що тшьки за умов розум1ння самосп як субстанд1ï можна пояснити справ-жню осо6лив1сть самостi i справжню ïï ст1йк1сть протягом часу. Крш того, саме субстанд^я, а не проста сукупн1сть атрибут1в, може в достат-н1й м1р1 бути незалежною в1д своïх властивостей, оск1льки останш ш належать, а не формують ïï. Як писав Декарт, думка не може юнувати без того, що мислить, i взагалi няка д1я або под1я не може юнувати без суб-стандп, з якою вона пов'язана (Декарт, 1640/1994).
Ha пpотивaгy цьому Юм пиcaв: «... Коли я нaйглибше вxоджy в те, що я нaзивaю caмим cобою, я зaвжди нaтикaюcя нa якеcь конкpетне в1дчуття aбо, по 1ншому, нa тепло aбо xолод, cвiтло aбо т1нь, любов aбо ненaвиcть, б1ль aбо зaдоволення. Я н1коли не можу cпiймaти cебе в будь-який момент чacy без в1дчуття, i школи не можу cпоcтеp1гaти шчого, в1дчуття. Коли моï в1дчуття знигають нa якийcь чac, як п1д чac м1ц-ного cнy, то я довго не вiдчyвaю ^бе i можу дiйcно cкaзaти, що не юную» (Юм, 1965). Отже, Я як люд^га оcобиcтicть - не дутовт cyбcтaнц1я, a «зв'язга aбо пучок ... piзниx в1дчутт1в, що cл1дyють одне зa одним з не-збaгненною швидкicтю i знaxодятьcя в поcт1йномy плиш ... У ду^ немaе пpоcтоти в будь-який дaний момент i немaе тотожноcтi в piзнi момен-ти...» (Юм, 1965: 367).
1дея caмототожноcтi душ, Я як cyбcтaнц1ï виниле, зa Юмом, в cилy чисто пcиxологiчниx пpичин: в cилy едност1 aктy cпpийняття зм1ню-вaниx вpaжень. бднкть цього aExy ми ^ий^емо зa тотожнicть його об'ектa. «Той ara нaшоï уяви, зa допомогою якого ми cпоглядaемо по-cл1довнicть cп1вв1дноcниx об'ект1в, ми пеpеживaемо мaйже однaково ... Ця cxожicть i е ^ининою зм1шaння i помилки, змушуючи нac зaм1ню-вaти уявлення cп1вв1дноcниx об'ект1в уявленням пpо тотожшсть» (Юм, 1965: 368).
Ми не будемо aкцентyвaти yвaгy нa поглибленш iнтеpпpетaц1ï rap-тезiaнcького чи юм1вcького бaчення i зaлишимо в cтоpонi оcобливоcтi погляд1в nnx видaтниx ф1лоcоф1в, як1 не е ^едметом доcл1дження у дa-н1й cтaттi. Рaдше cконцентpyемоcя m cyттевиx тезax циx ф1лоcоф1й, як1 познaчили pозвиток i pозгaлyження зaгaльниx тенденц1й в доcл1дженнi caмоcтi i як1 можуть cлyгyвaти методолоичним взaемодоповнювaльним шл^ут-ям в нaшиx зycилляx подолaти б1нapизм в доcл1дженнi нaшого пpедметa в контекcтi поcтметaфiзичниx зaпит1в. Тобто, ми pозглянемо щ дв1 теоp1ï в б1льш зaгaльномy плaнi, нacaмпеpед, в контекcтi внyтpiш-н1x метaфiзичниx pозгaлyжень думки cтоcовно caмоï cyбcтaнц1ï, ropie-нюючи точку зоpy та caмicть як нa cyкyпнicть aтpибyтiв, i точку зоpy, що вота е cyбcтaнцiею, як1й пpитaмaннi певш влacтивоcтi, a caме: в1дчуття, 1де^ ментaльнi поди, думки, пеpеживaння тощо. В цьому плят нac цiкa-вить поpiвняння циx двоx погляд1в шляxом pозглядy ïx знaчyщиx xapa^ теpиcтик, як1 нaйб1льш чacто викоpиcтовyютьcя в ïx обГpyнтyвaннi, i як1 в певному cенci е фpaктaльним в1добpaженням диxотомiчниx в1дноcин в метaфiзичн1й ф1лоcоф1ï нa б1льш виcокомy pißm yзaгaльнення, в дaномy випaдкy m p1внi кaтегоp1ï cyбcтaнц1ï.
У якост1 точок контpaвеpc1ï циx двоx позицш, нa нaш погляд, cл1д ви-окpемити дв1 зaгaльнопpийнятi pиcи caмоcтi, як1 гpaють в тaкиx диcкyci-яx головну pоль як зaпеpечення до теоp1ï cyкyпноcтi, a caме: cт1йкicть ca-
мост1 у певному 4aci та 11 незалежнiсть в1д атрибутов. Прихильники суб-станцiального бачення самост1 наполягають на тому, що тшьки за умов п1дходу до самост1 як субстанцп, можливо пояснити справжню стшккть самост1 протягом часу. Так, Барр1 Дайнтон в сво1й книз1 «Феноменальна самкть» (Dainton, 2008), опонуючи ц1й позицп, конкретизуе 11 як звичку думати про себе як про конкретний ст1йкий об'ект - тобто субстанц1ю, яка е ст1йкою по в1дношенню до часу, в той час як сукупнкть традицшно вважаеться нездатною збер1гати стшккть. Кр1м того, така субстанц1я е чимось первинним, простим 1 нерозкладним, що гарантуе особливкть самост1: це кшцевий нос1й атрибут1в, як1 1й належать, а не е 11 змктом, на в1дм1ну в1д сукупност1. Таким чином, можна стверджувати, що по-няття субстанцп е необх1дним для двох речей: засвоення 1де1, що самкть е конкретною р1ччю, яка мае сукупшсть властивостей, 1 що вона дшсно збер1гаеться протягом певного часу. Другим важливим моментом традицшно! розб1жност1 погляпв на самкть е теза про 11 незалежнкть. Прихильники субстанщального тлумачення самост1 стверджують, що т1льки субстанц1я, а не просто сукупнкть атрибулв, е достатньо незалежною в1д сво1х властивостей, щоб адекватно грати роль самост1.
В результата теоретичного анал1зу розб1жностей, з точки зору сьогод-н1шн1х постметаф1зичних 1нтенц1й, справедливо постае питання, а чи не е така дихотом1чнкть видимктю, чи не являються щ в1дм1нност1 б1льш терм1нолоичними, чим змктовними, 1 що обидв1 точки зору однаково можуть вмктити в себе вс1 б1льш менш значущ характеристики самост1: особливкть, стшккть, незалежнкть, розщеплення тощо. На перший погляд, таю висновки можуть здатися дивними, оск1льки зг1дно метаф1зич-ним теор1ям, навряд чи можна знайти б1льш р1знор1дн1 1 контраверс1йн1 точки зору, н1ж щ. Але, як стверджуе Дж.Беновський (Benovsky, 2009), щ дв1 тбито конкуруюч1 точки зору е ближчими одна до одно1, н1ж ми ду-маемо: 1х структура е надзвичайно схожою, 1х стратеги виявляються дуже близькими, обидв1 вони стикаються з однаковими теоретичними проблемами, в результата чого деяю центральн1 недол1ки однк1 з позиц1й завжди мають неспод1вану тенденщю проявлятися також 1 для 1ншо1 позицп
Субстанщальна теор1я самоста стверджуе, що самкть е не просто су-купнктю думок, 1дей, в1дчутт1в тощо; вона, скор1ше, е тим, що мае 1х в своему розпорядженш. Самкть е к1нцевим суб'ектом цих атрибут1в. Таким чином, це бачення можна прийняти за твердження про те, що в1дносини м1ж самктю 1 11 атрибутами е наступними: е самкть 1 е 11 влас-тивоста, якими вона володк, тобто сприймаеться як нос1й цих властивостей. Таке бачення, звичайно, аналопчно загальнш теорп субстанцп1,
1 Substantia (лат.) - те, що лежить в основ1, 1снуе само по соб1, на в1дм1ну в1д властивостей, що 1снують в 1ншому, тобто в субстанцп, та через 1нше.
де такий нос1й атрибyтiв, щентичшсть якого не залежить в1д властивос-тей, но^ем яких вш е, часто називаеться «основоположним суб'ектом», «субстратом», «субстанцею», «чистим конкретним» або «остаточним конкретним».
В1дпов1дно до метафiзичноi точки зору, субстанция е ст1йкою i постш-ною, на в1дм1иy в1д мшливого i минущого. Вона е неподшьною i единою сутн1стю, що лежить в основ1 явища i осягаеться розумом, на в1дм1иy в1д множинносп чуттево сприйманого. Саме в поняти субстанцп в ме-тафiзичн1й традицц знаходить свое вираження найважлив1ший аспект буття.
Усередиш цього напрямку европейськоГ думки поняття сyбстанцii отримало р1зш штерпретацп. Вона розглядалася i як едина основа всьо-го сущого, i як конкретний 1идив1дyyм, як онтолоична реальнiсть i як лоичний суб'ект, як духовне начало i як матерiальний субстрат, як не-змiнна самототожня сутн1сть явища i як закон змши, тобто як принцип побудови послщовного ряду безлiчi под1й.
Таким чином, в рамках цього загального 1иварiантного напрямку юнують р1зн1 концепцп самостi як субстанцп, i перш за все на основ1 дихотомп в розyм1инi самоГ субстанцп: «мон1зм - плюралiзм». З одного боку, т1, хто допускае одну i едину сyбстанц1ю, яка для свого юнування не потребуе нчого шшого, тобто е причиною самоГ себе (causa sui), в1д-пов1дно розум1ють ГГ самост1йнiсть як абсолютну. Все юнуюче розгляда-еться як ГГ стани, явища або атрибути. Такий принцип представлено в античноси фiлософiею елеат1в i стотв, в Середньовiччi - крайн1м ре-алiзмом, який через пантеiстичнi тенденцп ув1йшов у конфл1кт 1з вчен-ням церкви i тому був змшений пом1рним реалiзмом, найб1льш яскраво представленим у вченнях про ^^рсали Альберта Великого i його учня Фоми Аквшського, як1 внутр1шньо вже тяждать до плюралiзмy, хоча i строго iерархiчного.
В епоху Вщродження уявлення про едину сyбстанц1ю, що лежить в основ1 всього, ми знаходимо у Джордано Бруно. Його вчення про не-ск1иченнy субстанцда як безособовий абсолют, що виявляе себе у вс1х речах, знаходить в подальшому св1й розвиток у пантеГстичному тракту-ваннi сyбстанцlI Сшнози.
На початку Нового часу щ погляди знайшли свое вираження (хоч i не зовс1м посл1довно) у фшософп Декарта, якого ми вважаемо родоначальником трансцендентальноГ ф1лософ1Г', зокрема, фшософп самосп як сyбстанцlI. Декарт виокремлюе «мислячу» сyбстанц1ю, що даеться нам безпосередньо, i «протяжну» (матерiальнy), яку ми пiзнаем опосе-
1 Термш «трансцеидентальна ф^ософ^я» з'являеться завдяки Канту, але по сут1 ця фшософ^я сходить до Декарта.
редковано. Але у строгому сенс1, за Декартом, словом субстанц1я можна назвати т1льки Бога, який «в1чний, всезнаючий, всемогутн1й, джерело всякого блага 1 ктини, творець вс1х речей» (Декарт, 1950: 436).
В подальшому на перетин1 л1н1й Бруно 1 Декарта вже радикально мошстичне розумшня субстанци висловив Сп1ноза у сво1й знаменит1й формул «Бог, або субстанц1я, або природа», яка через швтора столгття у гегел1вськ1й ф1лософи знайшла свою розгорнуту, абсолютну форму. У сво1х роботах, зокрема у «Етищ», Сп1ноза стверджуе еднкть та само-достатнкть субстанци, яка мае атрибути 1 множиннкть модус1в - стан1в субстанци, тобто того, що кнуе в 1ншому 1 через 1нше (Спиноза, 1957: 361). Свгг конкретних речей постае як свгг неск1нченно1 к1лькост1 моду-с1в едино1 субстанци, а людина - як вт1лення двох найб1льш важливих атрибутов субстанци - протяжностi (просторовост1) 1 мислення. Проблема взаемоди т1лесного 1 духовного в людиш, яка займала значне мкце в антропологи Декарта, вир1шувалася Сп1нозою в дус1 монктичного паралел1зму. В1дкидаючи картез1анське вчення про безл1ч створених субстанц1й як таке, що суперечить самому поняттю субстанци, Сп1ноза стверджуе, що «крш Бога н1яка субстанц1я не може ш кнувати, н1 бути уявленою» (Спиноза, 1957: 372). Критикуючи тезу Декарта про плюра-л1зм духовних субстанц1й (тобто субстанц1й як людських самостей -прим. авт.) 1 вважаючи розумн душ конкретних шдив1дуум1в модусами едино1 божественно1 субстанци, Сп1ноза тим самим перетворюе 1х на в1дносини, як1 не мають самостшного буття. Тобто починаючи як посль довник 1 1нтерпретатор картез1ансько1 онтологи, Сп1ноза, з одного боку, розвивае 11, усуваючи дуал1зм картез1анського розумшня субстанци, з 1ншого - стверджуючи еднкть едино1 1 абсолютно1 субстанци, в1н фак-тично н1велюе множиннкть 1ндив1дуальних субстанц1й.
Така нерухомкть 1 монолггнкть сп1ноз1всько1 субстанци була тзш-ше «розбита» Ляйбн1цем на бескшечну множиннкть субстанцш - монад. На наш погляд, саме монадолог1я Ляйбн1ца е найб1льш яскравим проявом плюралктично1 оркнтаци новочасно1 европейсько1 думки щодо субстанци. До ще1 групи ф1лософ1в, зокрема, належать т1, хто ви-ходить 1з принципу креащон1зму 1 вчення про трансцендентнкть Бога. Вважаючи субстанци есенцальними, самост1йними началами, на в1д-м1ну в1д 1х акциденц1й, ф1лософи цк1 оркнтаци визнають в1дносний характер 1х самост1йност1, що визначаеться мкцем конкретно1 субстанци в крархи буття. Абсолютною самостшнктю волод1е лише вища - божественна - субстанц1я, яка 1нод1 1менуеться надсубстанцаль-ною першоосновою. Однак через те, що створен субстанци не мають повно1 незалежност1, оск1льки залежать в1д вищо1 1 певною м1рою та-кож в1д 1нших субстанцш, вони виступають як центри сили 1 д1яльност1
i, в1дпов1дно, як реальнi причини того, що в1дбуваеться у фiзичному i духовному свт. Приблизно таке трактування субстанци, але з певними вар1ац1ями, дають Ар1стотель (отожнення сутност1 як субстанцп з оди-ничним 1ндив1дуумом)1, Плот1н2, Августин (субстанщальтсть людсько1 1ндив1дуальност1 завдяки причетност1 до Абсолюту)3, Боец1й (субстанц1я як шдив1дуум 1 як вид)4, Фома Акв1нський, Ляйбнщ5, Беркт, Больцано, сучаст неотомкти, персоналкти, зокрема, М.Лосський.
У зв'язку з таким розумшням субстанци визначаеться поняття атрибута як якост1, ознаки субстанци, необх1дно1 для и кнування. Сл1д п1д-креслити, що атрибути реч1 мають не видов1, а саме субстанц1альн1 в1д-м1нност1, на що вказував Боец1й: «Будь-яка р1зниця, створена якими завгодно в1дмшностями, становить 1накшсть; але щось 1нше виходить т1льки в тому випадку, коли дв1 реч1 розд1лен1 субстанц1альною в1дм1н-шстю» (Боэций, 1990: 79). Таке розр1знення, звичайно, е принциповим, якщо п1д субстанц1ями розум1ти т1льки 1ндив1д1в (як учив Ар1стотель). Текстолоичний анал1з еволюцц поняття «атрибут» допомагае уявити в1д-носно ц1л1сну картину його зм1стовного наповнення: в1д схоластичних уявлень про атрибути як предикати виключно божественно1 субстанци до майже сучасних уявлень про них у фшософп Декарта 1 особливо у ф1-лософп Ляйбн1ца (як про властивост1 par excellence) (Лейбниц, 1982).
Ц1кавою е лог1ка розвитку поняття субстанци в плюрал1стичному и розумшт у поглядах лейбнгщанця ХХ столпгя М.Лосського. На в1дм1ну в1д монад Ляйбн1ца, що «не мають в1кон», «одинищ буття», за Лосським, створет Абсолютом, знаходяться в процес1 пост1йно1 взаемоди 1 взаемо-проникнення, що робить !х приналежними одна одн1й. В робот1 «Свгт як орган1чне ц1ле» Лосський вибудовуе уявлення про св1т як сукупн1сть ак-туальних 1 потенц1йних особистостей, яких в1н називае субстанцшними дieвцями (конкретно-1деальне буття) (Лосский, 1991). Остант - це «ме-тапсихоф1зичт сутностЬ>, життя яких под1ляеться на п'ять вид1в (добю-лоичне, бюлоичне, сощальне, планетарне, божественне) 1 як1 надшет
1 Див.: Аристотель (1978). Категории. В: Сочинения в четырех томах, т.2. М., «Мысль», 51-90.
2 Див.: Адо П. (1989/1991). Плотин, или простота взгляда. Перевод Е.Штофф. М.: Греко-латинский кабинет Ю.А. Шичалина. URL: http://www.platonizm.ru/content/ ado-plotin-ili-prostota-vzglyada
3 Майоров Г.Г. (1979). Формирование средневековой философии. Латинская патристика. М., «Мысль», 181-340. URL: https://www.mpda.ru/publ/text/388135.html
4 Боэций (1990). «Утешение Философией» и другие трактаты. М., Наука. URL: http://platona.net/load/knigi_po_filosofii/istorija_srednevekovaja/boehcij_uteshenie_ filosofiej_i_drugie_traktaty/8-1-0-1244
5 Лейбниц Г.-В. (1982). Монадология. В: Сочинения в четырех томах: Т.1. М.: Мысль, 413-429.
свободою волi у вибор1 м1ж царством Духу (шлях до Бога) i матерiальним свггом (шлях в1д Бога). Те, що в межах нашого досл1дження (тобто до-сл1дження самост1 в процес1 трансформативного навчання) е найб1льш ц1кавим i корисним в крарх1чному персонал1зм1 Лосського, так це його концепц1я транскреащ: виходячи з положення про те, що монади як потенцшт особистост1 еволюцюнують до вищих форм, в1н говорить про додатковий творчий Божий акт, який розкривае 1 п1дн1мае душу в1д тваринност1 до людяност1, перетворюючи потенц1йну особисткть в дшсну особисткть. Субстанцшт дквщ е нос1ями творчих сил i тому е 1ндив1дуальними i незалежними, але в свош сукупност1 вони утворюють едине буття, в межах якого в1дбуваеться ïx безпосередне сп1лкування i взаемод1я. бдине буття Лосський описуе як крарх1чний свгг едностей (в1д атома до всесвпу), кожна наступна стад1я якoï очолюеться особис-тктю б1льш високого р1вня розвитку. Така позиц1я щодо 1ндив1дуальнoï самост1 як субстанц1йного д1евця та ïï мкця в единому оргатчному св1-т1 не т1льки виправдовуе зусилля, спрямоват на розвиток 1ндив1да на основ1 тpансфopмацiï, але й зобов'язуе нас до таких зусиль.
Схож! 1нтенцп щодо твopчoï активност1 i д1евост1 1ндив1дуум1в ми можемо спостер1гати також i у опоненлв субстанцiальнoï позицп щодо самост1. Починаючи з Канта, предметом фшософп стае не субстанц1я, а суб'ект, хоча можна сказати, що перех1д в1д субстанци до суб'екта зд1й-снили вже Локк i Юм, як1 розглядали суб'екта як психолоичного, ем-тричного 1ндив1дуума. В ц1лому под1ляючи юм1вську критику поняття субстанцп, Кант зв1льняеться в1д психолоизма в теopiï тзнання, розро-бляючи поняття трансцендентального суб'екта.
Надал1 Ф1хте, ел1м1нуючи кант1вську «р1ч у собЬ> (рел1кт субстанцiï як самост1йного сущого - прим. авт.), перетворив трансцендентального суб'екта в абсолютного творця всього сущого. Тим самим в1н не залишив мкця для самост1йного буття одиничних субстанц1й як oдиничнoï душ1, або самост! Шеллшг сл1дом за Ф1хте вважае, що субстанцп кнують т1льки для «я», а «питання, як субстанцiï кнують для себе, е безглуздим» (Шеллинг, 1987: 349).
Гегель же на мкце абсолютного Я («суб'ективного суб'ект-об'екта», за Ф1хте), ставить абсолютну 1дею, що саморозвиваеться, як еднкть суб'ективност1 та об'ективност1 в абсолютн1й субстанцц-суб'ект1, пантектичному Логос1, 1манентному свггов1, зн1маючи питання про кнування будь-яких субстанц1й-1ндив1дуум1в (тобто самостей як субстанцш - прим.авт.) (Гегель, 1959).
Але думка про субстанцш, i зокрема про самкть як субстанцш, не залишае европейську ф1лософ1ю до сьогодн1шнього часу. Дане поняття отримуе свое нов1тне обгрунтування в неотом1зм1 i персонализм1 ХХ ст.,
в трансдисципл1иарних досл1дженнях постнекласичноГ науки, в психо-лог1чн1й антропологи, i особливо в прагматично орiентованих освгтнгх проектах, зокрема, в концепциях i програмах трансформативноГ осв1ти для дорослих.
Таким чином, аналоично тому, що загальна теория субстанци говорить про р1зш об'екти як сyбстанцiальнi, теория субстанцп самосп роз-глядае це наступним чином: е властивостi, атрибути (думки, сприйнят-тя, переживання, ...) i е субстанция (чисте конкретне), яка пщтримуе i склеюе Гх разом для того, щоб скласти з них людину (тобто, того, хто володiе цими властивостями).
Юм1вська ж теория сукупност1 стверджуе, що кнують лише власти-вост1 i заперечуе юнування i необх1днiсть будь-якоГ субстанци: самкть, таким чином, вважаеться сукут^™ (кластером, «пучком») своГх влас-тивостей. Теория сукупност1, таким чином, стверджуе, що кнуе т1льки один вид компонентов, необх1дних для створення самостей, замють двох, як це передбачае теория субстанци, i що самосп е т1льки сукуп-ностями властивостей, як1 утримуються разом (наприклад, склеен для створення людини) особливим способом (ще однею особливою властивiстю). В поясненш цього особливого способу утримання «щ-л1сност1» теория сукупност1 апелюе до вщносин пов'язаностi, як1 по-значаються по^зному, наприклад, «сп1впраця» (co-personality), «ств-yсв1домлення», «едииосyб'ектнiсть», «сп1вiснyвання», «единосутшсть», «спiв-1исталяцiя», «еднiсть», «сус1дство» тощо i вважаються сутн1сними, засадничими. Якщо спробувати проаналiзyвати не природу цих атрибу-т1в (про це можна говорити лише на трансдисциплшарному р1вн1 досль дження), а Гх роль, то слщ зазначити, що це, як 1мпл1цитно припускають прихильники теори сукупност1, е роль узгоджуючого механзму, який використовуе властивостi для створення самости
Якщо сп1вставити позиц1Г сyбстанцiалiстiв в динамгщ Гх мон1стично-плюралiстичноi контрадикци, з одного боку, i точку зору Гх опонентв -при61чник1в теори сукупност1, ми можемо виявити Гх загальне прагнен-ня до ствердження окремгшноГ ц1л1сност1 самостi на основ1 1манентного узгоджуючого механзму, який е засадничим, але недостатньо проявлении, завданням якого е поеднання властивостей (атрибyт1в) у ст1йку конфиуращю окремо взятоГ самостi.
А тепер розглянемо аргументи на користь стшкосп самостi по в1д-ношенню до часу. Як зазначають субстанщалкти, тшьки самють, що розyмiеться як субстанция, може бути ст1йкою в час^ в той час як са-м1сть, що розyмiеться «т1льки» як сукупн1сть, на це не здатна. Це запе-речення безперечно мае чпку силу шгшаци: якщо самють е сукупн1стю властивостей, то навгть якщо змiнюеться т1льки одна з властивостей, що
yrBoproroTb cyKynHicTb, 3MiHroeTbca caMa cyKynHicTb i, BignoBigHo, TaKox i caMicTb. 3a цнх yMOB mh 6ygeMo MaTH cnpaBy i3 cyrmcTro, aKa npunHHHna cBoe icHyBaHHa, Ta iHmoro cyrHicTro, aKa npuftmna ift Ha 3MiHy. mk^o TaKe TBepgxeHHa B Teopii npuBoguTb go He6axaHux bhchobkib ^ogo HeMoxnu-BocTi 3MiHroBaHocTi i 36epiraHHa caMocTeft B npo^ci BHyrpimHix 3MiH, to Ha npaKT^i B прoцeci KoMyHiKa^i boho BuaBnaeTbca a6cypgHHM.
Ha nepmuft nornag, Moxe 3gaTuca, ^o ToaKa 3opy Ha caMicTb aK cy6-cTaH^ro b 3Mo3i yHHKHyTH TaKoro 3anepeaeHHa, ane b giftcHocri цe He TaK. Bo 3pa3y BHHHKae nnraHHa, ^o Tpe6a po3yMiTH nig cnpaBxHboro 3MiHoro b paMKax Teopii cy6cтaнцii. CaMa cy6cTaH^a («rona» cyTHicTb, «aucTe koh-KpeTHe») He Moxe 3MiHHTHca, no3aaK BoHa He MicTHTb b co6i HiaKHx BnacTHBocTeft, aKi Mornu 6 3a3HaTH aKicHHx 3MiH, a «ToBcTa» caMicTb, ^o cKna-gaeTbca 3 cy6cTaH^i i BnacTHBocTeft, He Moxe no-cnpaBXHboMy 3MiHHTHca 3 thx xe npuaHH: цe He 3MiHa ogHoro, Tyr Mae мicцe 3aMi^eHHa ogHoro «ToBcToro» oco6nuBoro iHmHM.
B пpoцeci «ogHBoByBaHHa» цнx KpaftHix no3H^ft mh MaeMo noguBHTuca Ha hhx 3 ToaKH 3opy TonepaHTHoro BigganeHHa i nomyKy b ^ft KomrpaBep-cii 3B'a3Ky. ^iftcHo, Teopia cy6cTaH^i Moxe cTBepgxyBaTH, ^o cy6cтaнцia 3anumaeTbca ogHiero i Tiero x b pi3HHft aac, i ^o ^ rapaHTye caMocTi npu 3MiHi cboix BnacTHBocTeft 3anumaTuca ogHiero i Tiero x caMicrro. mk^o цa BignoBigb e npuftHaTHoro, to i Teopia cyKynHocTi Moxe HagaTH TaKi x Mox-nHBocTi KoMnpoMicy: BigHocuHH cmBpo6iTHHUTBa 3anumaroTbca ogHHMH i thmh x b pi3HHft aac, i ^ rapaHTye, ^o caMicTb, npu 3Mim cboix BnacTHBocTeft, 3anumaeTbca ogHiero i Tiero x caMicrro. TaKHM auHoM, o6ugBi no3H^i nepeg6aaaroTb HaaBHicTb cyrHicHoro y3rogxyBanbHoro MexaHi3My, aKHft go3Bonae 36epiraTH caMicTb y aaci, nonpu 3MiHH BnacTHBocTeft. To6-to, o6ugBa nornagu 3 npoTunexHux пoзнцift Moxyrb 6yru apryMeHToBaHi y BignoBigi Ha 3annraHHa npo cTiftKicTb caMocTi y aaci, 3BepTaroaucb go cbo-ro y3rogxyBanbHoro MexaHi3My. A Te, ^o uhm MexaHi3MaM HagaroTbca pi3Hi iMeHa («cniBnpa^» a6o «cy6cтaнцia»), no cyri Hiaoro He 3MiHroe, ocKinb-kh o6ugBa y3rogxyBanbHi MexaHi3MH BigirparoTb ogHy i Ty x ponb - a caMe ponb aKTHBHoro MogepaTopa, a6o 6anaHcupa Mix 3MiHaMH BnacTHBocTeft i 36epiraHHaM cTiftKocTi.
TaKHM auHoM, aK mh 6aauMo Ha npuKnagi icTopii ^inoco^ii i cyaacHux po3MHcniB ^ogo caMocTi aK npegMeTy gocnigxeHHa b TpaHc^opMaTHBHift Teopii HaBaaHHa, Teopia cyKynHocTi i Teopia cy6cTaH^i caMocTi e pi3HHMH cnoco6aMH npoaBy Hamoi caMocTi - npoцecy caMoopram3a^i pi3Hux cno-co6iB gyMKH pi3Hux nrogeft, aKi b KoHTeKcTi gucKypcuBHux npaKTHK y nomy-Kax BignoBigi Ha aKTyanbHi nnraHHa cTHKaroTbca, B3aeMonepeTHHaroTbca, 3MimyroTbca i 3HoBy po3ranyxyroTbca, nopogxyroau HoBi BigMiHHocTi i cy-nepeaHocTi. Hame 3aBgaHHa nonarae y ToMy, ^o6 b HoMagnamft nogopoxi
по лаб1ринтам людсько1 думки як по «саду розб1жних стежок» (Борхес) побачити «сад» в ц1лому, в1днайти власне прояснення, власну 1нтерпре-тац1ю нашого предмету з метою методолоичного його обГрунтування, досл1дження 1 подальшого прагматичного застосування в освпньо-пе-дагоичнш практищ.
(далi буде)
Посилання
Адо П. (1989/1991). Плотин, или простота взгляда. Перевод Е.Штофф. М.: Греко-латинский кабинет Ю.А.Шичалина. URL: http://www.platonizm.ru/content/ado-plotin-ili-prostota-vzglyada
Аристотель (1978). Категории. В: Сочинения в четырех томах, т.2. М., «Мысль», 51-90. Боэций (1990). «Утешение Философией» и другие трактаты. М., Наука. URL: http:// platona.net/load/knigi_po_filosofii/istorija_srednevekovaja/boehcij_uteshenie_ filosofiej_i_drugie_traktaty/8-1-0-1244 Гегель (1959). Феноменология духа. В: Соч., т. IV. М.: Мысль.
Горбунова Л. (2013). Теор1я трансформативного навчання: осв1та для дорослих в умовах «плинно1 сучасност1». Фыософш oceimu. Philosophy of Education, 2 (13), 66114. URL: www.philosopheducation.com. Горбунова Л. (2016). Ключов1 компетенци у транснацюнальному осв1тньому просто-р1: визначення та 1мплементац1я. Фыософш освти. Philosophy of Education, 2 (29), 97-117. URL: www.philosopheducation.com. Горбунова Л. (2017). Сам1сть у простор1 л1м1нальност1: до обГрунтування трансфор-мативних стратег1й вищо1 осв1ти. Фiлocoфiя освти. Philosophy of Education, 2 (21), 71-97. URL: www.philosopheducation.com. Декарт Р. (1640/1994). Размышления о первой философии. Перевод С. Я. Шейнман-
Топштейн. URL: http://psylib.org.ua/books/dekar02/index.htm Декарт Р. (1644/1950). Начала философии. В: Ренэ Декарт. Избранные произведения. М.: Политиздат. URL:http://platona.net/load/knigi_ po_ filosofii/istorija_ novoe_ vremja/dekart_reneh_izbrannye_proizvedenija/10-1-0-3249 Лейбниц Г-В. (1982). Монадология. В: Сочинения в четырех томах: Т.1. М.: Мысль, 413-429.
Лосский Н.О. (1991). Мир как органическое целое. В: Лосский Н.О. Избранное. М.:
Правда. URL: http://platona.net/load/knigi Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. Латинская патристика. М.,
«Мысль», 1979, с. 181-340. URL: https://www.mpda.ru/publ/text/388135.html Спиноза Б. (1957). Избранные произведения в двух томах. М.: Гос. Изд-во политической литературы, т.1. URL: http://platona.net/load/knigi_po_filosofii/istorija_ novoe_vremja/spinoza_izbrannye_proizvedenija/10-1-0-4184 Шеллинг (1987). Система трансцендентального идеализма. В: Соч. в 2 т., Т.1. М.: Мысль, 227-489.
Юм Д. (1740/ 1965). Трактат о человеческой природе. В: Давид Юм. Сочинения в 2т., Т.1. М., 1965.
Benovsky, J. (2009). The Self: a Humean Bundle and/or a Cartesian Substance? EuJap,Vol. 5, no. 1. URL: https://www.ffri.hr/phil/casopis/abstracts/5_1_1.pdf
Dainton, B. (2008). The Phenomenal Self. Published in the United States by Oxford University Press Inc., New York. URL: http://people.exeter.ac.uk/sp344/Dainton%20-%20 The%20Phenomenal%20Self.pdf
References
Aristotle (1978). Categories. In: Works in four volumes. Vol.2. M.: Mysl', 51-90 [in Russian].
Benovsky, J. (2009). The Self: a Humean Bundle and/or a Cartesian Substance? EuJap,Vol. 5, no. 1. URL: https://www.ffri.hr/phil/casopis/abstracts/5_1_1.pdf
Boethius (1990). "Consolation by Philosophy" and other treatises. M., Nauka [in Russian]. URL: http://platona.net/load/knigi_ po_ filosofii/istorija_ srednevekovaja/boehcij_ uteshenie_filosofiej_i_drugie_traktaty/8-1-0-1244
Dainton, B. (2008). The Phenomenal Self. Published in the United States by Oxford University Press Inc., New York. URL: http://people.exeter.ac.uk/sp344/Dainton%20-%20 The%20Phenomenal%20Self.pdf
Descartes, R. (1640/1994). Meditationes of prima philosophia. Translation by S. Ya. Sheinman-Topstein [in Russian]. URL: http://psylib.org.ua/books/dekar02/index.htm
Descartes, R. (1644/1950). Principles of Philosophy. In: Rene Descartes. Selected works, Moscow: Politizdat [in Russian]. URL:http://platona.net/load/knigi_po_filosofii/ istorija_novoe_vremja/dekart_reneh_izbrannye_proizvedenija/10-1-0-3249
Gorbunova, L. (2013). Theory of Transformative Learning: Adult Education in the Context of "Liquid Modernity". Filosofiya osvity. Philosophy of Education, 2 (13), 66-114 [in Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com.
Gorbunova, L. (2016). Key Competencies in Transnational Educational Space: the Definition and Implementation. Filosofiya osvity. Philosophy of Education, 2 (29), 97117 [in Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com.
Gorbunova, L. (2017). Self in a Space of Liminality: Toward the Rationale for Transformative Strategies of Higher Education. Filosofiya osvity. Philosophy of Education, 2 (21), 71-97 [in Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com.
Hadot, P. (1989/1991). Plotin or the simplicity of the look. Translation by E.Shtoff. M.: Greco-Latin Cabinet of YA. Shichalin [in Russian]. URL: http://www.platonizm.ru/ content/ado-plotin-ili-prostota-vzglyada
Hegel (1959). Phenomenology of the spirit. In: Works, Vol. IV. M.: Mysl' [in Russian].
Hume, D. (1740/1965). A Treatise of Human Nature. In: David Hume. Works in 2 volumes, T.1. M., 1965 [in Russian].
Leibniz, G.-V. (1982). Monadology. In: Works in four volumes: T.1. M.: Mysl', 413-429 [in Russian].
Lossky, N.O. (1991). The world as an organic whole. In: Lossky N.O. Selected Works. M .: Pravda [in Russian]. URL: http://platona.net/load/knigi
Mayorov, G.G. (1979). Formation of medieval philosophy. Latin patristic. M., " Mysl' ", 181-340 [in Russian]. URL: https://www.mpda.ru/publ/text/388135.html
Schelling (1987). The system of transcendental idealism. In: Works in 2 volums, V.1. M.: Mysl', 227-489 [in Russian].
Spinoza, B. (1957). Selected works in two volumes. Moscow: Gos. Izd-vo politicheskoy literatury, vol. 1[in Russian]. URL: http://platona.net/load/knigi_po_filosofii/istorija_ novoe_vremja/spinoza_izbrannye_proizvedenija/10-1-0-4184
Людмила Горбунова. Самоорганизация трансверсальной самости в контексте неопределенности (к обоснованию трансформативного образования). Ч.1.
Проблема самоорганизации самости в контексте неопределенности возникает в связи с разработкой проектов и программ трансформат^^го образования для взрослых, потребность в которых связана с глубокими процессами глобальных трансформаций в современном мире.
Трансформативные стратегии и программы развития содержания высшего образования, изложенные в перечне ключевых образовательных компетенций для XXI века международными организациями (ЕС, ЮНЕСКО), связаны с процессами становления и трансформации индивидов как целостных субъектов познания и действия в рамках коммуникативных стратегий формирования глобального гражданского общества.
Разработка и имплементация трансформативных стратегий высшего образования в содержательном аспекте требует трансдисциплинарных исследовательских методологий для обучения взрослых, направленных на развитие «целостного человека» и его самости как источника творческого развития.
Первая часть статьи посвящена анализу эволюции взглядов на самость в метафизической традиции, которая в основном была сосредоточена вокруг бинарно-оппозиционных систем аргументации, представленных, с одной стороны, декартовой философией самости как субстанции, с другой — юмовским видением самости как совокупности восприятий. Рассмотрена динамика аргументации этих метафизических контрпозиций, которым имманентно присущи как центробежные интенции дискурса, так и взаимно притягивающие. Анализируются основные тезисы этих философий, которые обозначали развитие и разветвление общих тенденций в изучении самости и которые могут служить методологическими взаимодополняющими основаниями наших усилий по преодолению бинаризма при изучении самости в контексте постметафизических запросов. Определяется релевантность трансверсальной самости в контексте неопределенности как процессуально-диалогического единства различий в пространстве лими-нальносм на глобальном и индивидуальном уровнях.
Ключевые слова: самость, субстанция, атрибут, трансформативное образование для взрослых, самоорганизация, неопределенность, глобализация.
Lyudmyla Gorbunova. Self-organization of Transversal Self in the Context of Uncertainty (to the Explication of Transformative Learning). P.1.
The problem of self-organization of self in the context of uncertainty arises in connection with the development of projects and programs of transformational education for adults, the need of which is due to the deep processes of global transformations in the modern world.
Transformative strategies and programs for the development of the content of higher education, outlined in the list of key educational competencies for the
21st century by international organizations (EU, UNESCO) are associated with the processes of becoming and transformation of individuals as integral subjects of cognition and action within the framework of communicative strategies for the formation of a global civil society.
The development and implementation of transformative higher education strategies in a content aspect requires transdisciplinary research methodologies for adult learning aimed at developing a "holistic person" and his self as a source of creative development.
The first part of the article is devoted to the analysis of the evolution of views on self in the metaphysical tradition, which was mainly concentrated around the binary-opposition systems of argumentation, presented, on the one hand, by the Cartesian philosophy of self as substances, on the other — the Hume's vision of self as a bundle of perceptions. The dynamics of the argumentation of these metaphysical contrapositions, which immanently contain both the centrifugal intentions of discourse, and are mutually attractive, is considered. The substantive theses of these philosophies, which marked the development and branching of the general tendencies in the study of self and which can serve as a methodological complementary ground in our efforts to overcome binarism in the study of self in the context of post-metephysical queries, are analyzed. The relevance of transversal self in the context of uncertainty as a process-dialogic unity of differences in the liminal space at the global and individual levels is determined.
Key words: self, substance, attribute, transformative adult education, self-organization, uncertainty, globalization.
Горбунова Людмила Степатвна — доктор фшос. наук, головний науко-вий ^^вроОн^к вщдшу iитериацiоиалiзацii вищоГ освпи ^ституту вищоГ' освпи НАПН УкраГ'ни, головний редактор наукового часопису «Ф1лософ1я освпи. Philosophy of Education», вще-президент УкраГнського товариства фшософп освии. ORCID:https://orcid.org/0000-0002-5388-145X E-mail: lugor2048@gmail.com
Lyudmyla Gorbunova — Doctor of philosophical sciences (hab.), Leading researcher at Institute of Higher Education, National Academy of Educational Sciences of Ukraine; Editor-in-Chief ofJournal «Ф1лософ1я освии. Philosophy of Education», Vice-president of the Ukrainian Society of Philosophy of Education. E-mail: lugor2048@gmail.com 0RCID:https://orcid.org/0000-0002-5388-145X
