CC BY
197
Ф1ЛОСОФ1Я
УДК 1:316.4
О. П. Дзъобанъ, доктор фшософських наук, професор
РОЗВИТОК 1ДЕЙ СИНЕРГЕТИКИ ЯК НОВО1 ПАРАДИГМИ
У ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОМУ I СОЦ1АЛЬНОМУ П1ЗНАНН1
Показано, що сощалъна синергетика виникае i розвиваетъся на перетиш рiзних дисциплт та наукових шюл. ОбТрунтовано, що процес формування синергетичног парадигми ще не завершено, залишаетъся проблемне поле, яке вимагае освоення, — синергетичний аналiз сощалъного розвитку. Проаналiзовано методологiчнi переваги сощалъног синергетики порiвняно з тшими теорiями розвитку.
Ключовi слова: синергетика, нелШйтстъ, самооргашза^я, сусптъство, система, еволющя, розвиток, детермiнiзм.
Актуальтсть проблеми. В умовах сучасного свпу, шформацшно! революций i комп'ютеризаци очевидно, що колишш методолопчш щдходи до моде-лювання складних сощальних процесш не враховують або, принаймт, недоощ-нюють чинниюв детермшаци еволюцшних процесiв i конструкгивнiсть хаотичного начала в еволюци. Парадигма модернiзму на початку XXI ст., коли техно-генна цивiлiзацiя безперервно продукуе локальнi i глобальнi проблеми, пере-живае глибоку теоретичну кризу. З цього приводу Е. Агаццi пише: «Складаеть-ся враження, що сустльство нiби зробило крок вiд сщентизму до антисщен-тизму; iншими словами, розумшня науки i технiки як абсолютного та безумов-ного блага змшилося розглядом !х як носив зла» [1, с. 30].
Нова теорiя (нове свггобачення), створена у другш половинi XX ст., в США названа теорiею динамiчного хаосу (М. Фейгнбаум), у франкомовних кра!нах - теорiею дисипативних структур (I. Пригожин), у Нiмеччинi - синергетикою (Г. Хакен). У вп^чизнянш лiтературi застосовуеться ще, наприклад, i «теорiя самооргашзацп». Проте загальноприйнятим став термш «синергетика» (спiльна кооперативна дiя).
АналЬз наукових джерел I публжацш свщчить про те, що даш розбiжнос-тi в назвi ново! теорп, очевидно, пов'язанi перш за все з недостатньою ясшс-
© Дзьобань О. П., 2011 3
тю 11 предмета, постшним виходом предмета за окреслеш меж! Предмет ново! теорп перебувае в рус i фiлософiя бере участь у визначенш 11 сутностi, можливостей i меж, аналiзуючи значения нових щей, осягаючи загальнокуль-турний сенс 11 концептуальних понять. Фiлософiя сприяе освоенню наукови-ми дисциплiнами синергетичних концеппв; розвивае соцiально-фiлософськi додатки синергетичних щей; актуалiзуе i наповнюе новим змiстом синерге-тичнi поняття, що характеризують соцiальний розвиток. Тому метою статп е дослщжения генези щей синергетики в природничонауковому i соцiальному тзнаниях1.
Сферу дослiджень синергетики дотепер до кшця ще не визначено, оскшь-ки предмет 11 iнтересiв лежить серед рiзних дисциплiн, а основш методи синергетики взятi з нелшшно1 термодинамiки. Спочатку синергетика викликала iнтерес одночасно в абсолютно незалежиих кш учених. Лауреат Нобел!всько1 премп I. Пригожин дослiджуе теор!ю дисипативних структур. Його пошуки спрямованi на виршения таких питань: суперечнiсть мiж «ф!зикою юнуючо-го» i «ф!зикою виникаючого», яка базуеться на щеях термодинамiки; супе-речнiсть мiж розумшиям еволюцп iз завданням науки з'ясувания динамiки змiни [2, с. 409]. Теорiя самооргашзацп перетворюеться на самостшну галузь науки, в якш особливу роль вiдiграють макроскопiчнi процеси i багатор!вне-вi координацп; серед них велике значення мають нелiнiйнi процеси та нер!в-новажиi стани. Цей напрям, тзнше названий Брюссельською школою, тшов шляхом розвитку методiв термодинамiчного аналiзу явищ самооргашзацп або синергетичних явищ.
I. Пригожин та Г. Школю вщзначали труднощi застосування синергетики до аналiзу соцiальних процесiв у зв'язку з невизначешстю змiнних (наприклад, «яюсть життя»); необхiднiстю урахувания «... доволi жорстко заданого зов-нiшнього оточения, з яким дана система обмiнюеться речовиною, енероею та iнформацiею» [3, с. 275-276]; наявшстю у людини «власних проектiв» i «власних бажань». З ще1 причини вiдмiннiсть мiж бажаною i дiйсною по-ведiнкою виступае як зовнiшия умова нового типу, що визначае контури ди-намiки разом iз зовнiшнiм середовищем. Таким чином, складнощi застосування синергетики до аналiзу соцiально-полiтичних процесiв пов'язаш з уш-кальною специфiкою гумаштарних систем, яка полягае в тому, що 1х еволюцiя визначаеться поведшкою дiйових осiб у взаемодп з умовами, що накладають-ся зовтштм середовищем. Це пiдводить авторiв до висновку про високий ступiнь непередбачуваност майбутнього. Проте I. Пригожин та Г. Школю зробили спробу проаналiзувати з синергетично1 точки зору процес зростаючо1
1 Тема статт безпосередньо пов'язаиа з соцiальио-фiлософськими дослiджеииями у межах комплексио1 цшьово1 программ НДР «Фшософсью та фiлософсько-правовi проблеми духовного життя сустльства та формувания правово1 культури особистос-тЪ>, яку здшснюе кафедра фшософи Нацiоиальиого уиiверсмтету «Юридична академш Украши !меш Ярослава Мудрого».
урбашзацп, сусшльно! оргашзацп племен Бiрми та iнших соцiальних явищ. У результат цього дослщники дiйшли висновку про те, що поняття структурно! стшкосп i порядку через тимчасове вщхилення вщ стану рiвноваги (флуктуацию) можуть бути застосоват «у тому числ до проблеми еволюци людства» [2, с. 488-489].
Ще один засновник синергетики, шмецький фiзик Герман Хакен визначав синергетику як науку про самооргашзацгю, теоргю «сшльно1 дп багатьох щд-систем, в результат яко! на макроскошчному рiвнi виникають структура i вщповщне функцюнування». У 1970-тi роки Хакен, який зайнявся питаниям про наявшсть загальних законiв самооргашзацп, запропонував вивчати його у рамках особливо1 дисциплши, яку вiн назвав синергетикою [4, с. 38-39].
Хакен звернув увагу на можливiсть пояснення методами синергетики еколопчних, соцiологiчних та економiчних проблем, анал1зував процес формування сустльно1 думки, перехщ вщ повно1 до неповно1 зайнятостi тих, хто працюе, еволюцiю суспiльства вщ аграрного до шдус^ального тощо.
Незважаючи на певне суперництво двох основних напрямiв синергетики, дослщження !х представникiв взаемодоповнюють один одного. Загальнонау-кове i фшософське значення праць i I. Пригожина, i Г. Хакена у свил станов-лення постнекласично1 картини свпу з И щеями плюрал1зму, дiалогу е вели-чезним.
Одночаснiсть зародження синергетики в рiзних природничо-наукових дис-циплшах ускладнюе вибудовування хронологи цього процесу. Але для анал^ зу формування синергетики уявляеться важливим виявити не спльки посл^ довнiсть етапiв, скшьки перспективнiсть (зокрема, для розвитку сощальних наук) рiзних паралельних наукових напрямiв, вiдкриттiв, що сприяли розвит-ковi сучасно1 синергетично1 картини свiту.
Засновники нового наукового напряму неодноразово робили спроби проанал1зувати джерела його формування: квантову механiку, термодинамiку, фiзику нерiвноважних станiв i теорiю динамiчних систем. Так, у бюлогп формувалося розумшня розвитку як iмовiрнiсного процесу, теорiя Ч. Дарвiна розкрила, яким чином у живш природi з хаотично1, неврегульовано1 мшли-востi виникае впорядкована еволюцiя, що призвела до сучасно1 бiосфери. Завдяки Дарвiну природознавство вперше «зустршося» з синергетикою. Останнiми десятилитями еволюцiйний спосiб розгляду явищ та iмовiрнiсний пiдхiд, характернi для бюлогп, починають активно використовуватися в при-родничонаукових дисциплiнах про неорганiчну природу, у фiзицi i хiмil, а також у суспiльствознавствi i когштивних науках.
Величезну роль у розвитку синергетики з^рала квантова фiзика, це -безумовний поворот у науковш картин свiту. Саме вона сво1м принципом невизначеностi, доповнюваностi та iмовiрнiсними уявленнями (разом з теорiею вщносносп) пробила пролом у лiнiйному свггобаченш. Великий вплив на формування синергетики справила юбернетика, яка вiдкрила,
зокрема, мехашзм зворотного зв'язку: поведшка системи може шдсилю-вати зовшшню д!ю (позитивний зворотний зв'язок). Як вщзначають до-слщники, поняття зворотно1 ди, введене Норбертом Вшером, «поривае з принципом лшшно1 причинност ! уводить поняття причинно1 петлЬ> [5, с. 337]. В основ! найр!зномаштшших явищ лежать одш й т сам! мехашзми, негативш ! позитивш зворотш зв'язки. Свгт единий. Саме це й довела ю-бернетика.
Кр!м перел!чених теорш, базою для розвитку синергетики е й загаль-на теор!я систем, автор яко1 Л. фон Берталанф! вважаеться одним з «бать-юв-засновниюв» синергетики. У теорп систем дослщники видшяють три базов! поняття [6, с. 123]: 1) динам!чну систему - систему, параметри ! властивост яко1 змшюються з часом шд зовшшшми чи внутршшми впливами, у тому числ! випадковими; розвиток системи - збшьшення кшькосп ! складност елеменпв системи або зв'язюв м!ж ними (зростання складност системи); 2) складшсть системи - поняття, пов'язане !з структурою 11 елеменпв (елементи системи сам! можуть бути системами, що мають здатшсть до самооргашзаци ! у певних випадках до «сшврозвитку» або «коеволюцп»); 3) б!фуркацп - фундаментальну особливють поведшки складних систем, схильних до потужних вплив!в ! напруг, момент обрання нового каналу еволюцп. При оргашзацп системи як цшого утворюються нов! властивосп, як! у вщповщь впливають на складов! (цше е щось бшь-ше, шж сума його частин). У той же час частини можуть мати якосп, що пригшчуються при оргашзацп цшого (цше менше, шж сума його складо-вих).
Зупинимося докладнше на сшввщношенш методологи системного ана-л!зу ! синергетичного подходу. Синергетику ! системний анал!з об'еднують принципи системности розвитку, !зоморф!зму, здшснюваш типологп систем. Як уже зазначалося, синергетика ув!брала в себе вс значущ! для дослщжения процемв самооргашзаци теоретичш ! методолопчш викладки системних до-слщжень (Г. Хакен прямо назвав и «частиною загального системного анал!зу» [4, с. 361]).
В основ! системного анал!зу лежить принцип системности а в основ! теорп самооргашзаци - принцип розвитку. Обидва принципи взаемно до-повнюють один одного ! насправд! утворюють едшсть, що вщображаеться в шзнанш як едшсть теорш самооргашзаци ! системних дослщжень, яка виражаеться в тому, що перш! Грунтуються на методологи ! теоретичних виведеннях останшх. Зворотний процес - асимшящя загальною теор!ею систем, системним анал!зом ! системним шдходом методологчних знахщок теорш самооргашзаци - поки що вщстае, що цшком зрозумшо, оскшьки щ дисциплши акцентують увагу на р!зних аспектах одних ! тих самих об'екпв (таблиця).
Таблиця
Сшвввдношення системних дослвджень i синергетики
Системш дослiдження Синергетика
Роблять акцент на статищ систем, 1х морфологiчному i, рудттте, функцiональному описi Акцентуе увагу на процесах зростання, розвитку та руйнування систем
Надають великого значення впорядкованост!, рiвноважпивостi систем Вважае, що хаос вдаграе важливу роль у процесах розвитку систем, причому не тшьки деструктивну
Вивчають процеси оргашзацп систем Вивчае процеси самооргашзацп систем
Здеб1льшого концентруються на аналiзi структури системи, абстрагуються вщ кооперативних процесiв Пщкреслюе кооперативнiсть процесгв, як! лежать в основ! самооргашзацп й розвитку систем
Проблема взаемозв'язку розглядаеться в основному як взаемозв'язок компонентов усерединi системи Вивчае сукупшсть внутршшх ! зовн1шн!х взаемозв'язк1в системи
Джерело руху (розвитку) вбачають у сам1й системi Визнае суттеву роль середовища у процеи зм!н (розвитку)
Таким чином, синергетицi вдалося створити цшюну теорiю розвитку, пщтверджену успiхами системних дослщжень. Концепцiям самооргашзацп вдалося повною мiрою заповнити прогалини, як! залишили системнi досл!-дження: у серединi 80-х роюв XX ст. у рамках системних теорш залишилися недослщженими проблеми розвитку дискретного i безперервного, реал1зова-них i нереалiзованих альтернатив, поступальних i циктчних моментiв у про-цесi розвитку систем.
Феноменолопя - ще один методолопчний напрям, який, на наш погляд, одержав розвиток i нове осмислення пiсля появи синергетики. Одним з остан-нiх i найбшьш продуктивних напрямiв феноменологи стала феноменолопч-на соцiологiя, яка в даний час виступае реальною альтернативною класично-му соцiальному знанню. У рамках феноменолоочно1 соцюлогп суспiльство розумiеться як явище, створене i постiйно вщтворюване в духовнiй взаемодп iндивiдiв, у процесах мiжiндивiдуальноI комушкацп. Для феноменолопв-суспiльствознавцiв важливою е не сутшсть соцiального процесу, взаемодп, а те, яке значення вони мають.
Суб'ективiзацiя тзнавальних процедур з II визнанням вiдносностi i кон -кретносп iстини, втiлена у феноменологiчнiй традицп, стала свого роду орiентиром i для синергетики. Так, I. Пригожин, обгрунтувавши кiнець епохи «безапеляцшних тверджень i позицш», що взаемовиключаються, звер-таеться до праць М. Мерло-Понтi, визнаючи, що нова пiзнавальна ситуацiя була ранiше усвiдомлена у соцюлогп як «постулювання iстини в данш ситу-ацiI». У книзi «Порядок з хаосу» наводиться така цитата з роботи М. Мерло-Понп «Фiлософiя i соцiологiя», що стала програмною для ^з^вально^'
позицп синергетики: «До тих шр, доки мш щеал - абсолютний спостер!гач, знания, безвщносне до яко1 б то не було точки зору, моя ситуащя е лише джерелом помилок. Та варто мен! лише усвщомити, що через не1 я пов'язаний з умма д!ями ! вмм знаниям, що мае сенс для мене, ! що вона поступово наповнюеться тим, що може мати сенс для мене, ! мш контакт з сощальним в обмеженост мого буття вщкриваеться мен! як початковий пункт всяко1, зокрема науково1, ютини, а оскшьки ми, знаходячись усередиш ютини ! не маючи можливост вибратися з не1 наззовш, маемо деяке уявлення про ю-тину, все, що я можу зробити, - це визначити ютину в рамках дано1 ситуацп» [8, с. 371].
Сам I. Пригожин позначив цю проблему як дилему «актор ! глядач». Вш вважае, що сустльство, як ! природу, не можиа розглядати «ззовш», з позицп глядача. Такий опис повинен розгортатися як д!алог, комушкац!я.
Отже, можиа стверджувати, що нов! вщкриття ! теорп, як! визначали роз-виток науки у XX ст., у тому або шшому ступеш шдготували формувания синергетики як науково1 картини свпу постнекласичного перюду ! тим самим заклали основи 11 парадигмального характеру.
Для постнекласичного етапу розвитку науки характерним е синтез р!зних наукових напрям!в - процес, що змшив 1х спещал!зацгю. Це зажадало сшль-них координованих зусиль фах!вщв найр!зномаштшших наукових напрям!в -бюлопв, економюпв, фшософ!в, правознавщв, математиюв, ф!зиюв тощо, тобто представниюв як природничих, так ! гумаштарних наук. Низка понять, що колись були надбанням виключно вузького кола фах!вщв, тепер стають м!ждисциплшарними ! загальнозначущими, виходять далеко за рамки кон -кретного контексту ! тих спещальних завдань, у зв'язку з якими вони спо-чатку виникли. Так, маловщоме у минулому за межами г!дродинам!ки по-ияття «турбулентшсть» ниш становить загальнонауковий штерес. Хаос перестав бути синошмом вщсутност порядку ! набув структури под!бно до того, як перестав бути синошмом «шщо» ф!зичний вакуум. У цьому усвщомленш величезну роль вщпрала синергетика, яка стирае непереборш гран! мгж ф!-зичними ! х!м!чними процесами, з одного боку, бюлопчними ! сощальними -з другого.
Розмиваючи традицшну вщмшшсть «точних» ! «якюних» наук, синергетика здшснюе цМсний погляд на проблему, причому не спрощенням, а ште-гращею новишх досягнень сучасного знания. Нова парадигма, що виникае, описуе р!зш сторони ! стади еволюцшного процесу з швар!антними загаль-ними законами [9, с. 662], фжсуе процес формування стратеги досл!-дження систем, що саморозвиваються, ! реал!зуеться як на дисциплшарному, так ! на м1ждисциплшарному р!виях. Синергетика свщчить про вихщ свщо-мост! людини на р!вень розумшня едност! всього сущого, але проспр для д!алогу гумаштарного ! природничонаукового знания поки що перебувае на стади становления.
Шдкреслимо, що е тдстави вважати сощальну синергетику новою парадигмою сощально-фшософського знання. Синергетика являе собою нове бачення природи сусшльства. Так, для його тзнання вона формуе свш по-нятшний апарат. Характеризуючи синергетичну мову, можна видшити низку и особливостей. Темпи розвитку ново! царини так!, що «не залишають часу на ушфжащю понять i приведення у струнку систему вме! суми накопичених фактiв» [10, с. 5]. Синергетичш поняття все частше вбудовуються у структуру наукових i фшософських текстiв. Зм!ст синергетичних понять як сукупшсть ознак р!зних моментiв процесу самооргашзацп поступово уточнюеться, але обсяги цих понять (меж! i специфiка !х застосування) ще не зрозумМ оста-точно. Те, що до тепершнього часу едина загальноприйнята термiнологiя ще не склалася, характеризуе синергетичну парадигму як таку, що перебувае на стадп становлення.
Межi застосування синергетичних понять, як i ранiше, не е читсими. Нова мова зобов'язана сво!м походженням природничонауковому знанню, а тому використання !! в шших галузях е ускладненим, що призводить до деяко! за-критост! синергетики i слугуе перешкодою для iнтенсивного залучення дано! парадигми до сфери соцiально-фiлософського знання. Доцшьшсть використання не властивих сощальним наукам термiнiв неодноразово бралася шд сумшв. I. Пригожин та I. Стенгерс вщзначали, що «метафора ентропи спо-кусила авторiв деяких праць з сощальних i економiчних проблем. Застосову-ючи природничонауковi поняття до сощологп або економiки, необхщно до-тримуватися обережностi» [8, с. 369]. Вони ж указували на те, що мова синергетики е недостатньою для того, аби конструювати картину свпту, оскшь-ки вона не охоплюе специфжу сощальних об'екпв. Але поступово, з освоен-ням понят!йно! бази, розвитком нового свггобачення, продуктивн!сть використання ново! термшологп ставала очевидною.
Переконанiсть у тому, що теор1ю хаосу дощльно застосовувати до р!зних соцiальних об'екпв, роздiляе й А. Назаретян. Вш пiдкреслюе, що в методологи соцiального пiзнання так! синергетичнi категори, як нестiйк!сть i ст!й-кють, б!фуркац!я, атрактор, виявляються продуктивними, сприяють перетво-ренню соц!ально! науки з переважно описово! (констатуючо!) на теоретичну науку. Це припускае оц!нювання дш персонаж!в ! мас у контекст! як власних культурно-психолопчних координат, так ! альтернативних сценар!!в. Зокрема, «синергетично» мисляч! соц!олог, пол!толог або економ!ст уже не може оц!-нювати те чи !нше р!шення за допомогою прямолшшного пор!вняння попе-реднього ! подальшого стан!в; вони «зобов'язаш пор!внювати реальний пере-б!г наступних под!й з в!рог!дним (при альтернативному ключовому р!шенн!)» [11, с. 92-93]. Синергетичш поняття е бшьш емними, шформацшно насиче-ними, сприяють осмисленню соц!альних проблем на сучасному постнекла-сичному етап! розвитку науки. Саме синергетика за допомогою дшсно склад-них ! маловживаних соц!ологами та политологами понять створюе можливост!
для продуктивного анал!зу таких масштабних сощальних явищ, як смута, револющя, перебудова тощо, тобто синергетичш категори допомагають по-новому осмислити проблеми сощального розвитку.
Тривалий шлях формування поиятшного апарату сощально1 синергетики (наприклад, термши «ентротя» ! «б!фуркащя» введено в другш половин! XIX ст. Р. Клауз!усом ! А. Пуанкаре вщповщно) призв!в до багатозначносп, термшолопчно1 неясност! Сощальна синергетика використовуе поняття, як! вживаються ! в сощально-полгтичних науках, наприклад, хаос ! порядок. Уявлення про загальний порядок було тддано перегляду ще в термодинамщ!, пот!м мжроф!зищ, космоф!зищ ! в даний час - у ф!зищ хаосу. Внаслщок цьо-го порядок ! хаос перестали сприйматися як взаемовиключш, але 1х осмис-лення ще е далеким до завершения. Нин! це понятшш простори, де перети-наються !нту1тивн! уявления, конкретно-науков! !нтерпретац!1' та 1х ф!лософ-ське осмислення. У синергетичних поияттях м!ститься й единий у своему род! особистюний досв!д, що набуваеться людьми, як! живуть у сучасному свт. Цей досв!д наповнюе, зокрема, поняття «б!фуркащя». Е. Ласло називае цей термш найважлив!шим, оск!льки «в!н точно описуе одиничну под!ю, яка най-вир!шальн!шим чином позначаеться на формуванш майбутн!х сусп!льств» [12, с. 11-12]. Кр!м особист!сного досв!ду, в синергетичних поияттях, м!стять-ся ! «виявляються у фокус! ф!лософськ!, загальнокультурн! та навгть м!фоло-г!чн! сенси» [13, с. 82].
Таким чином, термшолопчний апарат сощально1 синергетики е багато-шаровим ! за ступенем абстрагування поиять, ! за 1х походженням. Це поият-тя природничих наук (б!фуркащя, флуктуация, гомеостаз, ентроп!я, метабол!зм, р!вновага, нер!вноважи!сть та !н.); поняття загальнонаукових напрям!в, що вивчають закони оргашзацп, управл!ння, техн!чного моделювання - теорп !нформац!1', кибернетики, теор!1' систем (система, структура, оргашзащя, !н-формащя, зворотний зв'язок, в!дкрит! та закрит! системи, саморегуляц!я та !н.); фшософсью категор!1' для опису б!льш загальних закошв ! механ!зм!в процесу розвитку (випадковють ! необх!дн!сть, м!нлив!сть ! ст!йк!сть); поняття соц!альних дисциплш, що акцентують увагу на специфщ! розвитку соц!ально1' системи (порядок, смута, револющя).
Заслуга сощально1 синергетики у формуванш гнучко1' ! пластично1' мови, що ушверсально описуе системи сощально1 природи, е безумовною, але по-тр!бне подальше ф!лософське узагальнення напрацьованого.
У даний час термшолопчний апарат сощально-синергетично1 парадигми вщображае стан переходу вщ поият!йного (загальнонаукового) р!вия до кате-гор!ального (ф!лософського). Зд!йснения такого переходу е можливим, оск!ль-ки в природничих науках ! науках гумаштарних (у тому числ! в сощальнш ф!лософ!1) анал!зуеться ун!версальний процес розвитку як процес оргашзацп ! самооргашзацп. Дан! синергетики, як вщзначае В. Василькова [14, с. 79], освоюються за рахунок м!ждисципл!нарного синтезу р!зних наукових на-
прям!в (основа ! матер!ал для подальших теоретичних узагальнень); за раху-нок включення нових конкретно-наукових ! загальнонаукових понять у на-працьований фшософський апарат ! за рахунок розвитку самого фшософсько-го знання. У свою чергу, соц!альна синергетика, розширюючи д!апазон, додае глибини традицшним соц!ально-ф!лософським поняттям: порядок ! хаос, вщкрите ! закрите сусп!льство, альтернатившсть, хвильовий характер сощ-ально-!сторичного процесу, реформа як саморозвиток сустльства. «Досл!-дження процес!в самоорган!зац!!, Г! понятшний каркас можуть стати почат -ковою точкою зростання нових образ!в ! уявлень ! в сам!й наущ, ! в г! фшо-софськш штерпретацп» [15, с. 59].
Г. Малинецький, анал!зуючи можливост! застосування нових уявлень до теоретично! юторп, керуеться, за його власним з!знанням, «не прагненням допомогти !сторикам, а спробою використати проблеми юторп при виршен-н! власних конкретних теоретичних ! практичних завдань» [16, с. 98]. У цьо-му ж контекст! необхщно вщзначити внесок ще одного росшського дослщни-ка Н. Моюеева, який застосував синергетику при анал!з! орган!зац!Г б!осфери як складно! динам!чно! системи, що саморозвиваеться, тенденц!й вщокрем-лення ! кооперативност!, що виявляються впродовж «бюлопчного» ! «юто-ричного» розвитку людства [6, с. 123]. Фшософи акцентують увагу й на розширент меж застосованост! синергетичних !дей у б!к розвитку !х сощаль-но-ф!лософського додатку. В. Бранський розробляе концепщю розвитку со-ц!альних систем у напряму до суператрактора (абсолютного щеалу) [17], К. Делокаров щдкреслюе «евристичн!, ф!лософсько-методолог!чн! можливост! теор!! самооргашзацп складних систем, коли ми маемо справу з такими над-складними системами, як «природа-сусп!льство-людина» [18, с. 119].
Д!я соц!ально-синергетичних закон!в виявляеться ! в !стор!Г культури -«перех!д в!д одного р!вня оргашзованост! до !ншого, вищого, через розузго-дження впорядкованих певним чином елеменпв культури виникаючою не-врегульован!стю, через наростання ентроп!! в зм!нних станах системи (чер-гування стан!в гармони ! хаосу, з якого зростае нова гармон!я)» [19, с. 325]. Кр!зь призму цього розум!ння тлумачиться процес створення художнього твору як творча синерг!я людини з Космосом, !х сп!льна д!я, сп!впраця.
Досл!дники, ф!ксуючи сучасний стан розвитку синергетики, пор!внюють I! шлях з! шляхом мгж Сциллою ! Харибдою. «З! Сциллою можна пор!вняти вих!д на гранично загальний, ф!лософський р!вень, на якому важко вести мову про конкретш завдання; з Харибдою - надспещал!зац1ю, коли могутня р!чка загального щдходу розбиваеться на безл!ч струмочюв (медична ! б!олог!чна синергетика, соцюсинергетика)» [20].
Оск!льки в даний час обидва процеси (спещал!защя ! фшософське уза-гальнення) йдуть паралельно, а сама сощальна синергетика перебувае в ак-тивн!й, експоненц!альн!й стад!!, спори навколо I! штерпретацп не припиня-ються. Багато досл!дник1в як ! ран!ше вбачають у соц!альн!й синергетищ лише
приватну теоргю. Але сощальна синергетика реал!зуе масштабшшу мету -виявлення загальних !дей ! законом!рностей саморозвитку в р!зних галузях сощологп. Вона розкривае ушверсальш механ!зми самоорган!зац!1' в сощаль-них системах. Саме це дае пщстави вважати синергетику об'еднуючим на-прямом у соц!альних науках, м!ждисциплшарним напрямом наукових досл!-джень.
Шдставами для висновку про парадигмальн!сть сощально1 синергетики е: присутн!сть декшькох р!зноспрямованих теч!й усередин! синергетики; со-щально-фшософське узагальнення синергетичних !дей; ун!версальн!сть синергетики. Заява про те, що сощальна синергетика е новою парадигмою со-щально-фшософського знания, вщповщае поняттю парадигми, знайденому Томасом Куном у середин! XX ст. У його концепцп !стор!я науки подана як чергування еп!зод!в конкурентно1 боротьби мгж р!зними науковими ствтова-риствами. Основою формування ! функщонувания таких ствтовариств е ухва-ления 1х членами певно1 модел! науково1 д!яльност! - сукупносп теоретичних стандарт!в, методолог!чних норм, свггоглядних настанов. «Парадигма - це те, що об'еднуе член!в наукового сп!втовариства, !, навпаки, наукове ствтовари-ство складаеться з людей, що визнають парадигму» [21, с. 229]. Виходячи з концепцп Т. Куна ! уявлення про сутшсть синергетики, 11 можна вважати парадигмою постнекласично1 науки. Сучасн! досл!дники в!дзначають, що «протягом близько 20 рок!в у природничих ! соц!альних науках спостер!га-еться виразна зм!на парадигми у напряму "самоструктуризацп складних систем", тобто у напряму розвитку синергетичних понять» [22, с. 152]. Йде формування ново! досл!дницько1 позиц!1', яка розвивае фундаментальш тео-ретичн! уявления про людину ! сусп!льство.
Синергетичний стиль мислення враховуе нелшшшсть соц!альних про-цес!в. Нел!н!йне мисления подане у вигляд! низки рис, як! можуть бути ви-ражен! у форм! заперечення стандарт!в класмчноl науки: нестшюсть, нер!вно-важи!сть, несиметрмчнiсть. Зм!нюеться й сприйняття закон!в, що виражають необхвдшсть поза 11 зв'язком з випадков!стю. Важливим моментом синерге-тично1 парадигми е визнання !стотно1 рол! в!ропдност! ! безповоротност!. Поступово в!дбуваеться свгтоглядне зрушення в сусп!льствознавств! в б!к розум!ния розвитку сусп!льства як полшмов!ршсного процесу, де разом з гло -бальними детермшютськими тенденц!ями (еволющя культур, НТП тощо) м!ститься ! значний !мов!рн!сний елемент. Нова парадигма актуал!зуе розу-м!ння випадковост!, яка вщображае наявн!сть р!зноман!тност! в матер!ально-му св!т!, створюе невичерпну генетичну м!нлив!сть, яка впорядковуеться ! канал!зуеться шляхом в!дбору.
Об'ектом досл!джения парадигми, що складаеться, е процеси самоорга-шзацп, тобто процеси самоструктуризац!1', саморегуляцп, самов!дтворения складних динам!чних систем сощально1 природи. Вид!ляють три типи про-цес!в самоорган!зац!1': самозародження орган!зац!1', тобто виникнення певно-
го р!вня ново! цшюно! системи об'екпв з! своГми законом!рностями; гомеос-татичн! процеси (що включають мехашзми, як! д!ють за принципом негативного зворотного зв'язку); процеси самооргашзацп, пов'язан! з самонавчанням, що включають мехашзми вдосконалення ! саморозвитку систем, як! здатн! накопичувати ! використовувати минулий досв!д [23-25]. До тих, що само-орган!зовуються, належать й складш соц!ально-!сторичн! системи. Г. Хакен називае так! причини самооргашзацп: змша глобального впливу на систему з боку навколишнього середовища; збшьшення числа компоненпв системи; зм!шення компонент!в; раптова змша параметр!в, що управляють [4, с. 86].
Умовами самооргашзацп е рух, вщкрипсть, когерентшсть, нер!вноваж-шсть. Процеси самоорган!зац!Г е незворотними ! непередбачуваними. Це пов'язано з тим, що в критичному стан! стшюсть середовища призводить до появи б!фуркацш - точок розгалуження еволюцп. Визначаючи причини б!-фуркацп, Н. Моюеев зазначае, що внасл!док надм!рного великого зовшшньо-го навантаження або накопичення колективних коливань через тимчасове вщхилення в!д стану р!вноваги - флуктуацп ситуац!я може якюно зм!нитися [25]. Стан системи може виявитися несумюним з даним полем тяжДння (атрак-тором), зруйнованим сам атрактор за рахунок утрати стаб!льност! того мож-ливого стану, який визначае «поле тяж!ння». У под!бних ситуац!ях система вщносно швидко переходить у новий канал еволюцп.
Соц!альна система шукае новий шлях розвитку «мирним» способом -через реформування сусп!льства, але якщо останне внаслщок яких-небудь причин не здшснюеться, то соц!альна система починае шукати новий шлях розвитку в «авральному» режим! - через революцшний процес. Перех!д системи в новий канал еволюцп мае назву б!фуркацп. Поблизу точок б!фуркацп !стотну роль в!д!грають флуктуацп, ! саме вони «обирають» напрям, в якому сл!дуватиме система.
Соц!альна синергетика розглядае процес розвитку як законом!рне ! при-тому багатократне чергування порядку та хаосу. Синергетичне свiтобачения виходить з того, що хаос волод!е творчим потенц!алом, тобто здатшстю ство-рювати новий порядок, узгоджувати частини цДлого, синхрон!зувати процеси в частинах цшого.
Соц!альна синергетика мае глибок! свДтогляднД насл!дки. Вона перебудо-вуе наше св!тов!дчування, сприйняття простору ! часу, наше ставлення до життя, життеву позиц!ю. Сутн!сть ново! парадигми полягае в новДй оптимю-тичнДй спроб! описати, пояснити, а можливо, нав!ть ! передбачити поведшку динам!чних систем, що саморозвиваються. Неедишсть еволюц!йного шляху, в!дсутн!сть жорстко! зумовленост! звужують основу для есхатолог!чного песим!зму. Зм!цнюеться над!я на можлив!сть обрання шляхДв подальшого розвитку, причому таких, як! влаштовували б людину ! разом з тим не були б руйшвними для природи.
Ця парадигма знаменуе собою становлення нового погляду людини на свДт ! на себе в цьому свт. Але синергетика не е антропоцентричною на
в!дм!ну вщ класично1 науки, вона спираеться на волю не людини, а Всесвиу. Нове св!тобачения - модель саморозвитку людини в свт, що самооргашзо-вуеться. Соц!альна синергетика стверджуе, що людина повинна прагнути не перебудовувати св!т, а вбудовувати себе у впорядкований св!т.
Як висновок шдкреслимо, що соц!альна синергетика виникае ! розвива-еться на перетиш р!зних дисципл!н ! наукових шк!л, 11 м!ждисциплшаршсть св!дчить про парадигмальшсть. Але процес формування парадигми не завершено, залишаеться проблемне поле, що вимагае освоення, - синергетичний анал!з соц!альних проблем, соц!ального розвитку.
Методологчна перевага сощально1 синергетики пор!вияно !з згаданими в цш статт! теор!ями полягае у тому, що останш анал!зують процеси впоряд-кування ! орган!зац!1 п!д специф!чною досл!дницькою точкою зору. Предмет же сощально1 синергетики охоплюе вс! етапи ун!версального процесу само-орган!зац!1 сусп!льства як процесу еволюц!1 порядку: його виникнення, роз-витку, самоускладнения та руйнування, тобто весь цикл розвитку системи в аспект! 11 структурного впорядкувания. !ншими словами, синергетику мож-на вважати якнайповн!шою, !нтегральною теор!ею порядку ! хаосу тому, що вона досл!джуе р!зн! фази (р!вн!) порядку ! вияву р!зно1 рол! хаосу на цих етапах порядкоутворення. Ф!лософсько-св!тоглядне значения синергетики, очевидно, можна пор!вияти з насл!дками найб!льших наукових революцш.
Л1ТЕРАТУРА
1. Агацци Э. Ответственность - подлинное основание для развития свободной науки / Э. Агацци // Вопр. философии. - 1992. - № 1. - С. 23-31.
2. Николис Г. Самоорганизация в неравновесных системах / Г. Николис, И. Приго-жин. - М. : Мир, 1979. - 640 с.
3. Николис Г. Познание сложного. Введение / Г. Николис, И. Пригожин. - М. : Мир, 1990. - 342 с.
4. Хакеи Г. Синергетика / Г. Хакеи // Иерархия неустойчивостей в самоорганизующихся системах и устройствах. - М. : Наука, 1985. - С. 36-43.
5. Мораи Э. Необходимость реформы мышления / Э. Моран // Синергетическая парадигма: многообразие поисков и подходов. - М. : Прогресс-Традиция, 2000. -535 с.
6. Моисеев Н. Н. Системная организация биосферы и концепция коэволюции / Н. Н. Моисеев // Общественные науки и современность. - 2000. - № 2. - С. 123-130.
7. Берталанфи Л. фои. История и статус общей теории систем / Л. фои. Берталанфи // Системное исследование. Ежегодник. - М. : Наука, 1973. - С. 20-36.
8. Пригожин И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс : пер. с англ. / общ. ред. В. И. Аршииова и др. - М. : Прогресс, 1986. -431 с.
9. Степин, В. С. Теоретическое знание. Структура, историческая эволюция / В. С. Степин. - М. : Прогресс-Традиция, 2000. - 742 с.
10. Данилов Ю. А. Что такое синергетика? / Ю. А. Данилов, Б. В. Кадомцев // Нелинейные волны: самоорганизация. - М. : Наука, 1983. - С. 3-12.
11. Назаретян, А. П. Синергетика в гуманитарном знании: предварительные итоги /
A. П. Назаретян // Общественные науки и современность. - 1997. - № 2. - С. 91-98.
12. Ласло Э. Век бифуркации. Постижение изменяющегося мира / Э. Ласло // Путь. -
1995. - № 7. - С. 10-19.
13. Князева E. H. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем / E. H. Князева, С. П. Курдюмов. - М. : Наука, 1994. - 342 с.
14. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика в теории социальной самоорганизации) / В. В. Василькова. - СПб. : Лань, 1999. - 480 с.
15. Аршинов В. И. Философия самоорганизации. Новые горизонты / В. И. Аршинов, Я. И. Свирский // Общественные науки и современность. - 1993. - № 3. - С. 59-70.
16. Малинецкий Г. Г. Нелинейная динамика - ключ к теоретической истории? / Г. Г. Малинецкий // Общественные науки и современность. - 1996. - № 4. - С. 98-112.
17. Бранский В. П. Социальная синергетика как постмодернистская философия истории /
B. П. Бранский // Общественные науки и современность. - 1999. - № 6. - С. 117-127.
18. Делокаров К. Х. Рационализм и социосинергетика / К. Х. Делокаров // Общественные науки и современность. - 1997. - № 1. - С. 117-124.
19. Каган М. С. Философия культуры / М. С. Каган. - СПб. : ТОО ТК «Петрополис»,
1996. - 414 с.
20. Курдюмов С. П. Синергетика - новые направления / С. П. Курдюмов, Г. Г. Мали-нецкий, А. Б. Потапов // Математика, кибернетика. - 1989. - № 11. - С. 25-33.
21. Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун : пер. с англ. И. З. Налетова; общ. ред. и послесл. С. Р. Микулинского и Л. А. Марковой. - Благовещенск : БГК им. А. И. Бодуэна де Куртенэ, 1998. - 300 с.
22. Международный Московский синергетический форум: некоторые итоги и перспективы // Вопр. философии. - 1996. - № 11. - С. 148-156.
23. Омельченко Н. О. Сощальний хаос: самооргашзацш сощальних систем : моно-графiя / Н. О. Омельченко. - Запорiжжя : ЗНУ, 2008. - 200 с.
24. Сороко Э. М. Золотые сечения, процессы самоорганизации и эволюции систем: введение в общую теорию гармонии систем / Э. М. Сороко. - Изд. 2-е. - М. : URSS, 2006. - 264 с.
25. Моисеев Н. Н. Универсум. Информация. Общество / Н. Н. Моисеев. - М. : Устойчивый мир, 2001. - 198 с.
РАЗВИТИЕ ИДЕЙ СИНЕРГЕТИКИ КАК НОВОЙ ПАРАДИГМИ В ЕСТЕСТВЕННОНАУЧНОМ И СОЦИАЛЬНОМ ПОЗНАНИИ
Дзебань А. П.
Показано, что социальная синергетика возникает и развивается на стыке разных дисциплин и научных школ. Обосновано, что процесс формирования синергетической парадигмы не завершен, остается проблемное поле, требующее освоения, — синергетический анализ социального развития. Проанализированы методологические преимущества социальной синергетики по сравнению с другими теориями развития.
Ключевые слова: синергетика, нелинейность, самоорганизация, общество, система, эволюция, развитие, детерминизм.
DEVELOPMENT OF IDEAS OF SYNERGY AS NEW PARADIGM IN NATURAL-SCIENTIFIC AND SOCIAL COGNITION
Dzeban O. P.
It is shown that social synergy arises up and develops on the joint of different disciplines and scientific schools. It is grounded, that the process of forming of synergy paradigm is not completed, there is the problem field, requiring mastering is synergy analysis of social development. Methodological advantages of social synergy are analyzed comparatively with other theories of development.
Keywords: synergy, non-linearity, self-organization, society, system, evolution, development, determinism.
УДК 340. 12:164. 2
О. М. Юркевич, доктор фшософських наук, професор
ГЕРМЕНЕВТИЧНА ЛОГ1КА: МЕРЮЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ СТРУКТУРУВАННЯ
До^джено логгку розумтня та ттерпретацп в аспектi мерiологiчного струк-турування логiчних об'eктiв. Пропонуеться переощнка деяких логiчних форм та аналтичних nрийомiв, необхiдних у герменевтичному процез позицш мерiологn.
Ключовi слова: мер^ог1я, цте та частина, мер^ог1чна множина, мерiологiчний подт, часткове поняття, холiстичне поняття, мерiологiчний стрибок.
Проблематика та и наукове розроблення. Герменевтична лопка, або лог!ка розум!ння та !нтерпретац!1, постае як методолог!чний !нструментар!й фшософсько1 герменевтики, на тдстав! якого формуються штерпретацшш техшки конкретно-наукових герменевтик. Будучи самостшним предметом, ця галузь знання поряд з традиц!йною лог!кою постае як особлива лог!ка гума-н!тарного п!знання.
У захщноевропейськш фшософп герменевтична лопка вперше знайшла узагальнене обгрунтування у 20-30-т! роки XX ст. у Шмеччиш в роботах Г. Мша, Г. Лшса, О. Ф. Больнова, Ф. Род!, Г. Ноля, Дж. Кьошга та ш. [8; 9]. У рос!йськ!й ф!лософ!1 герменевтичну лог!ку було продовжено у досл!дженнях Г. Шпета, де ютор!я герменевтики описана як ютор!я герменевтично1 лопки та теорп знаюв. На думку Г. Шпета, створення особливо1 герменевтично1 лопки повинно було розв'язати проблему виразу та значения, а також поста-ти як специф!чна лопка гумаштарних наук [5].
16 © Юркевич О. М., 2011
