Научная статья на тему 'Роль системи освіти у становленні української політичної нації'

Роль системи освіти у становленні української політичної нації Текст научной статьи по специальности «Науки об образовании»

CC BY
34
5
Поделиться

Аннотация научной статьи по наукам об образовании, автор научной работы — Галина Нестеренко

Стаття присвячена визначенню ролі системи освіти у процесі становлення сучасної української політичної нації та окресленню основних можливих напрямів відповідного впливу. У роботі підкреслено, що актуальність цього напряму досліджень зумовлена потребою пошуку механізмів і факторів становлення української політичної нації, що є одним із визначальних стратегічних пріоритетів розвитку української держави. При цьому політична нація розуміється як утворена на основі етнічних груп соціальна спільнота, специфічними рисами якої є певний рівень національної самосвідомості та воля до політичної самоорганізації, що зумовлює формування держави з демократичним ладом правління і націленість на спільне майбутнє. Освіта взагалі й національна система освіти зокрема розглядаються як механізм становлення політичної нації.

Похожие темы научных работ по наукам об образовании , автор научной работы — Галина Нестеренко

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Role of the Educational System in the Becoming of the Ukrainian Political Nation

The article is devoted to the definition of a role of the educational system in the becoming of the modern Ukrainian political nation and to the analysis of the possible ways of its influence. The importance of this research direction is determined by a need to find the mechanisms and factors influencing formation of the Ukrainian political nation, as one of the strategic priorities of the Ukrainian State development. Political nation is seen, as a social community formed on the base of ethical groups, and having specific features like certain level of national self-consciousness and will to political self-organization, that stipulates formation of a democratic state and common goals for future. Education in general and national educational system in particular are seen as a mechanism of the political nation development.

Текст научной работы на тему «Роль системи освіти у становленні української політичної нації»

Галина НЕСТЕРЕНКО

РОЛЬ СИСТЕМИ ОСВ1ТИ У СТАНОВЛЕНН1 УКРАТНСЬКОТ ПОЛ1ТИЧНОТ НАЦИ

Стаття присвячена визначенню ролi системи освти у процеа становления сучасног украгнськог полтичног наци та окресленню основних можливих напрямiв вiдповiдного впливу. У роботi тдкреслено, що актуальшсть цього напряму до^джень зумовлена потребою пошуку механiзмiв i факторiв становлення укратськог полтичног наци, що е одним iз визначальних стратегiчних прiоритетiв розвитку украгнськог держави. При цьому полтична нащя розумiеться як утворена на основi еттчних груп сощальна спыьнота, специфiчними рисами яког е певний рiвень нацюнальног самосвiдомостi та воля до полтичног самооргашзаци, що зумовлюе формування держави з демокра-тичним ладом правлтня i нащлетсть на стльне майбутне. Освта взагалi й нащональна система освти зокрема розглядаються як мехатзм становлення полтичног наци.

Термш «полгтична нащя» ми вживаемо для позначення утворено! на основi етшчних груп сощально! спшьноти, специфiчними рисами яко! е певний рiвень нащонально! самосвщомосп та воля до полгтично! самооргашзаци, що зумовлюе формування держави з демократичним ладом прав-лшня i нащленють на спшьне майбутне.

Становлення укра!нсько! полггично! наци сьогодш визначаеться одним iз головних стратепчних прюритепв розвитку нашо! кра!ни, i принципи !! формування та самооргашзаци вiдповiдно стають визначальними орiенти-рами розвитку укра!нсько! держави. Але недостатня розробленiсть факторiв i механiзмiв виконання поставлених у цьому контекст завдань робить неефективними будь-яы кроки в обраному напрямь У цiлому, науковому до-слщженню процесiв творення чи становлення сучасно! укра!нсько! полгтично! наци присвячено чимало робiт, — зокрема пращ I. Варзара, С. Здюрука, В. Крисаченка, М. Михальченка, Ю. Римаренка, М. Степика, Л. Шкляра та шших, але саме розробцi вщповщних прикладних механiзмiв придшя-еться замало уваги.

Одшею з найзначнiших перешкод на шляху розбудови украшсько1 полгшчно1 наци можна вважати недостатнiй вплив нацюнально1 системи освгш на цей процес, чому не сприяе зокрема i недостатня увага науковщв до аналiзу цього питання. У зв'язку з цим мета дано! статп полягае у визна-ченнi ролi системи освгги у процесi становлення сучасно! украшсько1 пол™чно1 наци та окреслення основних можливих напрямiв вiдповiдного впливу.

Освiта як особливий соцюкультурний iнститут визрiла на раншх стадiях розвитку цивЫзаци як необхщне пiдrрунтя для розгортання проце^в соцiалiзацii та шкультурацп — первюних i визначальних для нормального функцюнування та розвитку будь-якого суспiльства. Тому призначенням и на всiх етапах розвитку людства виступало забезпечення засвоення особистютю властиво1 конкретному соцiуму певно1 системи цiнностей, норм, настанов, зразыв поведiнки тощо, що виступае необхщною запору-кою функцiонування ще1 особистосп як повноцiнного члена дано1 сощаль-но! системи. Саме у зв'язку з цим освгга постае одним iз визначальних механiзмiв самовiдтворення етнонацюнальних спiльнот — як роду, племеш, етносу, так i наци. Причому, якщо на бiльш раннiх етапах розвитку людських спiльностей основне навантаження у виконанш функцп !х самовщтворення припадало на родинну освiту, то для становлення i консолщаци наци як найвищо1 на сучасному еташ форми оргашзацп людства особливого зна-чення набувае саме нацiональна система стандартизовано]!', масовоi' освiти.

Значення освгш для формування полiтичноi' наци та консолщаци и насе-лення неабияке. Яскравим пщтвердженням цього може бути хоча б приклад iз недавньо1 впчизняно1 ютори: радянську нацiю досить конструктивно та ефективно будували iз залученням ус1х сфер i механiзмiв суспiльного життя, в тому чи^ й освгтьо1 системи, i стшысть сформовано1 наци та и впливу на суспшьну свiдомiсть виявилася приголомшливою — i досi, через п'ятнад-цять рокiв пiсля формального розпаду Радянського Союзу, радянська щентичшсть залишаеться в силi для громадян новоутворених держав, зокрема Украши (як свщчать численнi соцiологiчнi дослiдження, ще багато громадян нашо1 держави iдентифiкують себе як радянсьы люди).

Освiта як компонент складно1 сощально1 системи суспшьства виступае специфiчною соцiальною практикою. Кожне поколiння мае певне ставлен-ня до загально1 системи цiнностей, видшяючи частину !х як прiоритетнi, iншi ж визнаючи другорядними. Вибiр на користь тих чи шших щнностей зумовлюеться на кожному етапi сощального розвитку багатьма важливими чинниками, серед яких чи не найголовшше мюце посiдають освiтнi меха-нiзми.

Освгга — це спецiально органiзований процес засвоення сощального досвщу i формування на цш основi iндивiдуального досвщу учнiв i студентiв iз виршення пiзнавальних та особистiсних проблем, орiентований на роз-виток особистостi, збагачення шдивщуального досвiду i розкриття и творчих можливостей. При цьому вона виступае складовою традицiйних, але в той

же час i специфiчною сферою суспшьного життя. Однiею з визначальних тенденцiй розвитку сучасно! освiти у свт взагалi, та в Укра!ш зокрема, е по-ступове зростання ступеня и вiдкритостi, що робить складнiшим процес управлiння нею. Сощальна iнфраструктура, котра постiйно розростаеться, унеможливлюе автономне закрите iснування системи освгш, остання стае вiдкритою в майбутне — при цьому не вписуеться в сощальнють як и окре-мий компонент, а щiльно зростаеться з и сутнiстю, стаючи одним iз визначальних чинникiв сощального розвитку. Сучасна цивiлiзацiя значною мiрою iснуе та перетворюеться завдяки освт, а одночасно й надалi ставить освт новi, щоразу складнiшi завдання. Тому неможливо уявити собi переростання народу Укра!ни у зрiлу пол^ичну нацiю без вiдповiдних попереднiх змш у системi освiти.

Вiдкритiсть нащонально! системи освiти Укра!ни неможлива без досяг-нення динамiчноl рiвноваги мiж двома основними процесами — функщо-нуванням та розвитком, що вже давно визнано запорукою оптимально! освгш. Мiж тим слiд зазначити, що у впчизнянш системi освiти все ще зберiгаеться прiоритет функцiонування перед розвитком, що часто приходить у суперечнють iз кардинальними змшами сощокультурно! та полгшч-но! ситуацп у кра!ш. У цьому зв'язку слушною е думка росшсько! дослщнищ Г. Петрово! про те, що управляти сучасною освiтою — означае управляти !! розвитком, i такий поворот в управлшськш дiяльностi змшюе !! характер у бiк набуття нею рис гнучкостi, ситуативностi, концептуальносп, можли-востi та готовностi корегування цшей, стратегiй тощо [4].

Концептуально розвиток сучасно! системи освiти Украши однозначно визначено напрямом евроштеграцп за посередництвом реалiзацii принци-пiв Болонсько! декларацй, але ця тенденцiя характеризуеться кшькома значущими недолiками. По-перше, поки що вона знаходить слабке i занадто поступове втшення в дшсносп, охоплюючи незначну кiлькiсть вищих навчальних закладiв. По-друге, вона здебiльшого стосуеться змш у навчаль-но-методичнiй сфер^ i тому мае слабкий вплив на перетворення суспшьства в напрямi полiтичноl нацГ!. Натомiсть спрямування освпшх трансформацiй в европейський контекст повинне керуватися загальнокультурними чинни-ками, а не прикладними мотивами на кшталт единого освiтнього простору та ринку пращ, едино! системи оцшювання знань тощо. За висловом М. Степико, «наша орiентацiя на ввропу означае не вибiр континентального простору i не входження до спiвтовариства держав у цьому континентальному простор^ а плекання культури цивiлiзованого юнування й розвитку» [2, 207-208]. Тому «Болонсью» змiни у вiтчизнянiй системi вищо! освiти повиннi стосуватися не стшьки методик викладання та оцшювання, скшьки змiсту навчально-виховного процесу — тшьки таким чином вони оргашчно сприятимуть i визрiванню укра!нсько! полгшчно! нацГ!. У цьому контекстi варто пщкреслити, що безперервна освiта не тшьки здатна стати засобом тдтримки людини у кризових сощальних умовах, але й сприяти розгор-танню шновацшних соцiокультурних проектiв, у ходi яких створюеться

^инципово новий пpодyкт. Сaме тaким «^инципово новим» пpоектом для постpaдянськоï Vkpaï™ e стaновлення yкpaïнськоï полiтичноï нади нa осно-вi yкpaïнського нэселення.

Hеобxiдною склэдовою вiдповiдниx до по6удови yкpaïнськоï пол1тично'1' нaцiï змiн змюту нaвчaльно-виxовного пpоцесy слiд ввэжэти пошиpення гpомaдянськоï освiти — остэнню можнэ pозyмiти як iнтегpовaнy гэлузь соцiогyмaнiтapниx знэнь, зэвдэння яко!" полягae в шдготовщ молодиx гpомaдян до життя в yмовax демокpaтiï. У зэгэльному плaнi цей нaпpям оpieнтye нэ pозвиток особистост1 з високим piвнем демокpaтичноï кyльтypи тэ yсвiдомленням щей ^див^^ьно!" свободи й гpомaдянськоï вадповдаль-ност1. Ha ц1й основ1 мae вадбуБэтися поступове пpоникнення гpомaдянськиx знэнь в 1снуюч1 дисципл1ни соцiaльно-гyмaнiтapного циклу.

Посилення знэчущост1 гpомaдянськоï осв1ти гpомaдян та тл1 зэгэльного пiдвищення ïx iнтелектyaльного потенцiaлy т1сно пов'язэш з ^эвом i пpaво-вою культ^ою, оск1льки пpaво постae одним 1з нaйiстотнiшиx фaктоpiв стaбiлiзaцiï сусп1льного pозвиткy. Пpaво як специфiчнa чэстинэ зaгaльноï кyльтypи e необx1дною умовою вxодження осо6истост1 в сyспiльне життя, особливо в yмовax сyчaсноï цивiлiзaцiï, коли людинэ з пэсивного спостеpi-гачэ пеpетвоpюeться та эктивного учэсникэ ^оцеав соцiaльноï сaмооpгa-нiзaцiï. Конституц1йне зэ^шлення пpaв людини тэ гpомaдянинa повинне мэти необxiдне пpодовження в ïx пpaктичнiй pеaлiзaцiï, що вимaгae вщповщно!" пpaвовоï осв1ти молод1 будь-якого фaxy. Без цього побудовэ пpa-вово!" деpжaви тэ гpомaдянського сусшльствэ не мae жодно!" пеpспективи. Освгтэ, тэким чином, постae однieю з в^тач^ьн^ склaдовиx соц1эльного лэду тэ згоди в суспшьств1, a одним 1з нaйголовнiшиx зэвдэнь pозвиткy осв1ти та сучэсному етэш pозбyдови Укpaïни e pефоpмyвaння системи yпpaвлiння осв1тою з ypaxyвaнням необxiдностi тюно'1" взaeмодiï з1 склэдо-вими гpомaдянського сусшльствэ, як1 фоpмyються одночэсно з1 стэнов-ленням пpaвовоï деpжaви.

У цьому контекст1 можнэ вид1лити ще один чинник, який пеpешкоджae спpиянню осв1ти стэновленню yкpaïнськоï полгтично'1" таци' — домшувэння aдмiнiстpaтивниx метод1в оpгaнiзaцiï yпpaвлiння, що стопъ та зэвэд1 демокpaтизaцiï сэмого осв1тнього пpостоpy. Тэк, y 2002 pоцi, зэ дэними емпipичниx дослщжень, понэд тpи чвеpтi yпpaвлiнцiв ВНЗ вщдэвэли пеpевaгy aдмiнiстpaтивним методэм yпpaвлiння. Щопpaвдa, позитивним e те, що цей покэзник нижчий сеpед yпpaвлiнцiв з1 стэжем до п'яти pокiв — це св1дчить пpо певний piвень ïx готовност1 до змш i дae пщстэви спод1вэти-ся та поступове подолэння aдмiнiстpaтивниx метод1в yпpaвлiння осв1тою [3].

Демокpaт1ю, якэ e необxiдною умовою фоpмyвaння yкpaïнськоï полгтич-но'1' тащ!', неможливо встэновити декpетним шляxом; демокpaтизaцiя суспшьствэ неpеaльнa без попеpедньоï демокpaтизaцiï всix лэнок системи осв1ти — i yпpaвлiнськоï, i виклaдaцькоï д1яльност1, i ïx взaeмодiï, i сэмого д1элогу м1ж виклaдaчaми тэ студентэми. Визнэчэльною ознэкою гpомaдян-ського суспшьствэ тэ виpiшaльною пеpедyмовою спpaвдi демокpaтичноï

держави постае вщповщний стан суспшьно! свiдомостi iз адекватним вiдображенням демократичних щнностей та подальшим вираженням !х у демократичнiй поведiнцi.

Поступова демократизащя само! системи освiти потребуе надання по-глиблених теоретичних знань iз сутностi, передумов i перспектив розвитку демократа! як явища i поличного режиму. У зв'язку iз цим позитивним було б поширення викладання навчально! дисциплiни «Основи демократа» принаймш у вищих навчальних закладах. Сучасш реалп характеризуються викладанням цiе! дисциплши тiльки в деяких ВНЗ для студенпв дуже обмеженого кола спещальностей як експеримент. Натомiсть впровадження цього курсу в навчальш плани для вах спецiальностей (як сощогумаштар-них, так i природничо-наукових) необх1дне на сучасному етапi для форму-вання в укра!нсько! молодi базових знань iз сутностi демократичних перетворень, еташв демократичних переходiв та для ознайомлення !х iз вiдповiдним досвiдом шших кра!н, якi вже здiйснили цей перехщ. Викладання «Основ демократл» може сприяти формуванню демократично! свщо-мостi та навiть демократичного менталгтету громадян (причому i студентiв, i самих викладачiв) як запоруки демократично! сощально! поведiнки. У про-цес викладання цiе! дисциплiни можливе також сприяння розвитку полггачно! активностi та набуття вiдповiдних навичок, подолання фрагмен-тарностi полiтично! свiдомостi i формування на цш основi громадянсько! полгшчно! культури, без чого становлення укра!нсько! полiтично! наци видаеться нереальним.

Окреслене завдання демократизацп свiдомостi викладачiв та студентiв потребуе також викладання теоретичних засад самого феномену «полгтична нащя» та «укра!нська полiтична нацiя», адже остання виступае стратегiчним прiоритетом розвитку Укра!ни, проте iз сутнiстю цього феномену, iз рiзно-манiтними концепцiями та досвщом формування зах1дних полiтичних нацiй знайомi х1ба що науковцi та полгтики. Тому викладання цих аспектiв вщпо-вiдною окремою темою в курсах полгтологп, фшософп, сощологп тощо вба-чаеться необхiдним. Зокрема, в рамках курсу фшософи у ВНЗ i досi викладання теоретичних засад наци обмежуеться ленiнсько-сталiнським !! визначенням, почасти iз плутаниною термiнiв «нацiя» та «нацюнальнють», що може спричинювати нетолерантне ставлення до представниыв iнших етноав. Це особливо актуально саме для Укра!ни як для полiетнiчно! держави, консолщащя рiзних етнiчних груп у рамках яко! постае важливою запорукою консолiдацli полiтично! нацГ!.

Тому значущою складовою процесiв становлення та розвитку укра!нсь-ко! полiтично! наци, на яку можуть впливати мехашзми освiти й виховання, е формування нацюнально! iдентичностi укра!нцiв як цшсно! етнополi-тично! спiльноти. Проблема, яка сто!ть на завадi виконання цього завдання, полягае в тому, що, починаючи з моменту здобуття державно! незалежносп в 1990 рощ, здебшьшого культивуеться укра!нська етнiчна (а не нащональ-

нэ) 1дентичн1сть тэ 1дентичност1 iншиx етшчнт гpyп, пpедстaвники якиx мешкэють в Укpaïнi. Чэсто сфоpмовaнi тэким чином етшчш 1дентичност1 вступэють y сyпеpечнiсть 1з зaгaльнонaцiонaльними нaпpямaми стpaте-пчного pозвиткy, що може зaгpожyвaти безпещ деpжaви. У зв'язку з цим слщ ч1тко pоздiляти двэ повеpxи 1дентичност1: етн1чну (якэ в пеpшy чеpгy визнэ-чaeться м1сцем нapодження тэ кyльтypою пpaщypiв) тэ нaцiонaльнy (силэ яко!" зэлежить в1д ступеня пiдтpимки гpомaдянином деpжaви, нэ теpитоpiï яко!" в1н пpоживae, тэ в1д бэжэння бpaти учэсть в il сусп1льно-пол1тичному житт1) i виxовyвaти pозyмiння цього в студент1в тэ учшв.

У paмкax фyнкцiонyвaння освiтнix меxaнiзмiв вэжливим i дieвим фэкто-pом консолiдaцiï полгтично'1" сп1льноти вистyпae мовэ, xочa стосовно yxpa-1'нсько1' политично!" нэцй' нapaзi не можнэ ствеpджyвaти однознэчно пpо позитивний вплив деpжaвноï мови нэ згypтyвaння нэселення. З одного боку, eднiсть мови — необид^ пеpедyмовa pеaльноï eдност1 гpомaдян тэ ïx сусп1льного життя, з шшого ж боку (вpaxовyючи те, що ^отягом б1льш як пiвстоpiччя нэселенню Укpaïни нaсaджyвaлaся pосiйськa мовэ, якэ opaRi^-но стэлэ piдною не для одного покол1ння) — нaдмipне культивувэння yкpaïнськоï мови ««rop^», нэвпэки, може стэти фaктоpом дезiнтегpaцiï yкpaïнськоï сп1льноти. Пpи цьому сл1д вpaxовyвaти, що нэ сучэсному етэш поступовэ попyляpизaцiя сэме yкpaïнськоï мови як нaцiонaльноï необxiднa, оск1льки будь-якэ нэщя здэтнэ нэдовго зэвоювэти влэсну н1шу y св1товому пpостоpi виключно зэ умови влaсноï yнiкaльност1, a молодэ yкpaïнськa нэщя поки що не може виpiзнитися з-пом1ж шшт н1 яскpaвими економ1чними покэзникэми, ш вpaжaючою силою полгтично'1" системи — лише ушкэль-н1стю нaцiонaльноï кульки, однieю з нaйяскpaвiшиx склaдовиx яко!" e yкpaïнськa мовэ.

Пpи цьому пеpед pозв'язaнням дэно!" пpоблеми постae склaднiсть вибоpy м1ж оpгaнiзaцiйним досягненням зaзнaченоï мети тэ сaмооpгaнiзaцiйними пpоцесaми, пpо як1 не можнэ зэбувэти. Hеобxiдне компpомiсне piшення пpоблеми pозподiлy сфеp впливу меxaнiзмiв сaмооpгaнiзaцiï тэ оpгaнiзaцiï. Оpгaнiзaцiйнi стpyктypи можуть i повинш мовою внyтpiшнього викоpис-тэння мэти ту, якэ вiдповiдae iнтеpесaм нади i потpебaм сфоpмовaноï зэдля il безпеки деpжaви. Вэжко зaпеpечити, що поpyч 1з оpгaнaми деpжaвного yпpaвлiння, деpжaвними зэсобэми мaсовоï iнфоpмaцiï, оpгaнaми контpолю зэ пpaвопоpядком тощо до оpгaнiзaцiйниx стpyктyp сл1д вщносити й осв1-тянськ1 зэклэди. Щопpaвдa, ми згодн1 з думкою Л. Бевзенко стосовно того, що обиpaти мовну пол1тику y сфеpi освгти сл1д дуже обеpежно, i що ВНЗ як стpyктypи, як1 мэють тpaдицiю тэ живуть зэ сaмооpгaнiзaцiйними зэконэми, не вapто нэмэгэтися пеpевести нэ 1ншу мову зовн1шн1м pегyлюючим впливом [1, 386]. Для цього дшсно сл1д лише ствоpювaти ^p^rami умови, зокpемa, починэючи з пеpеxодy нэ деpжaвнy мову оpгaнiзaцiйноï склэдово!' вищиx нaвчaльниx зэклэд1в (тобто ïx yпpaвлiнськоï лэнки). Водночэс потpiбно ствоpювaти в1дпов1дн1 умови i для студент1в, стосовно чого мaeмо достэтньо вaгомиx apгyмент1в.

Необхiдно, щоб студенти мали вибiр принаймнi з двох альтернатив iз приводу того, якою мовою !м спiлкуватися з тематики кожно! навчально! дисциплiни. Одну мовну альтернативу пропонують пiдручники, бiльшiсть найновiших iз яких написаш росiйською. Забезпечити досяжнiсть для студентав друго! мовно! альтернативи — завдання викладачiв. Держава як найбшьша органiзацiйна структура спрямовуе свою мовну полггаку на роз-ширення ареалу використання укра!нсько! мови. Теоретично на сучасному етапi вс навчальнi дисциплiни у вищих навчальних закладах повиннi викладатися укра!нською мовою, але на практицi навчання та виховання це реалiзуеться повною мiрою тiльки в Киевi та захщних регiонах Укра!ни. Зняття цього недолжу неможливе без посилення контролю в рамках кожного ВНЗ за мовою викладання навчальних дисциплш. 1ншими словами, маемо парадоксальну ситуацiю: докладаеться багато оргашзацш-них зусиль для утвердження позицiй укра!нсько! мови, а реальш соцiальнi тенденцi! свiдчать про марнють цих регулюючих спроб. Щоб покращити становище принаймш на рiвнi вищих навчальних закладiв (з яких суспшь-ство згодом отримуе повноправних члешв й активних учасникiв соцiального життя), слiд не вимагати вiд студенпв розмовляти укра!нською мовою, але надавати !м таку можливiсть — адже при спшкуванш з ними виключно росшською мовою така можливiсть вщбираеться.

Звiсно, мову внутрiшнього використання, прийняту в кожному само-органiзацiйному утворенш, неможливо змiнити зовнiшнiм лiнiйним впли-вом без загрози iснування цьому утворенню. Але викладачi мають неабияку можливють змiнити вiдношення студентiв до нацюнально! мови за посеред-ництвом позитивно! мотивацп. Адже на рiвнi окремо! особистостi варiатив-нiсть самооргашзацшного структурування постае як внутрiшня готовнють до щентифжацп з деякими мовними спшьнотами. На користь яко! з них буде зроблено особистюний вибiр майбутнього спецiалiста, можуть вирiшити як випадковють, так i певнi корегуючi зусилля з боку викладача. Тим бшьше, що випускати у професшний свiт молоду людину з вшьним володiнням лише однiе! мови означае створювати для не! додатковi труднощ^ i ми просто не маемо на це морального права. Адже сьогодш в Укра!ш в рамках будь-яко! професп iснують як росшськомовш, так i укра!номовнi структури, ^ якщо людина опиниться в останшх, недостатнiсть укра!номовних навичок може спричинити и дезорiентацiю у власнiй спецiальностi та професiйну непри-датнiсть.

Мова внутршньоструктурних комунiкацiй — одна з атрибутивних характеристик будь-яко! сощально! системи, в тому чиои i вищого навчаль-ного закладу. Тому ва конструктивнi висновки, що пропонуе самооргашза-цiйний пiдхiд iз цього приводу, мають безпосередне вщношення до проб-леми консолiдацi! задля посилення корпоративних ефекпв в Укра!нi i самовщтворення укра!нсько! полiтично! нацГ!. Що бшьшою буде частка укра!номовних органiзацiй на територи нашо! держави, то бшьш укра!нсь-кою, зрештою, буде й Укра!на.

У ^оцеа сaмооpгaнiзaцiйного pозв'язaння сyпеpечностi м1ж y^arn^-кою тэ pосiйською мовэми в систем1 вищо!" освгти вapто виxовyвaти y сту-дент1в етичнють щодо мовного питэння: студенти мэють pозyмiти, що вщповщэти спiвpозмовникy слщ т1eю мовою, якою вш звеpтaeться, i спpий-мэти це як необxiднy склэдову пpофесiйноï етики. У зв'язку з цим можнэ ввэжэти констpyктивним впpовaдження нaвчaльноï дисциплши «^офесШ-нэ етикэ тэ етикет» y paмкax кожно'1' спецiaльност1 эбо пpинaймнi виклэдэн-ня основ мовно!" етики в paмкax псиxологiчниx дисциплш чи зэгэльного кypсy етики.

Знэчною пеpешкодою нэ шляxy пошиpення викоpистaння y^arn^^'í мови y нaвчaльниx зaклaдax e низький piвень видэння пiдpyчникiв деpжaв-ною мовою. Для подолэння ^eï пpоблеми необx1дно, по-пеpше, щоб вищ1 н^чадью зэклэди бpaли нэ себе витpaти з видэвництвэ лiтеpaтypи i функци" з il pозповсюдження (як по бiблiотекax, тэк i для пpодaжy студентэм i вс1м бэжэючим). Дpyгою ж пеpедyмовою e шдвищення y виклaдaчiв мотивэцй' для нэписэння yкpaïномовниx пiдpyчникiв 1з кожно!" ^вч^ьно!" дисциплши (оскшьки сэмомотивэц1я не зэвжди виявляeться дieвою, то y виконэнш цього зэвдэння знэчнэ pоль нэлежэтиме зaвiдyвaчaм кaфедp i менеджеpaм ВНЗ, яй вщповщэють зэ нэукову тэ нэвчэльно-методичну pоботy).

Aнaлогiчною сьогодш e ситуэщя i з меpежею I^rep^^ pесypсaми яко'1' поступово починae коpистyвaтися все бшьшэ кшьисть студент1в для подготовки до зэнять. Тут ^облемэ тэкож полягae в тому, що в Im^^ii e нэбэгэто бшьше сэйт1в pосiйськиx б1блютек, якими можуть скоpистaтися студенти, i бшьше pосiйськомовниx iнфоpмaцiйниx пошyковиx систем. Виpiшення ^eï пpоблеми тэкож знэчною мipою поклaдaeться нэ вищ1 н^чадьи зэклэди, xочa iнiцiaтивa, нэпевно, мae виxодити з Miнiстеpствa освгти i нэуки. Кожнэ кaфедpa повиннэ мэти влэсний сэйт, нэ якому булэ б pозмiщенa iнфоpмaцiя з1 спец1эльностей кaфедpи, всix нaвчaльниx дисциплш 1з текстэми лекцш, плэнэми семiнapськиx зэнять, пеpелiком лiтеpaтypи тэ екзэменэц1йними питэннями yкpaïнською мовою; повинш тэкож бути вистэвлеш вс1 нэявш лiтеpaтypнi джеpелa зэ спpямyвaнням кaфедpи, пеpевaжно yкpaïнською мовою. У тэкому paзi студенти (особливо зэочного вщдшення) не мэтимуть необмдносп нэвчэтися в б1блютещ зэ pосiйсько-мовними пiдpyчникaми. Для pеaлiзaцiï цього зэвдэння необxiдне зэлучення зусиль не тшьки сaмиx виклaдaчiв, эле й вщповщного пiдpоздiлy ВНЗ з iнфоpмaцiйниx теxнологiй.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Шдсумовуючи основш позицй' ^оведеного y стэтт1 энэл1зу, слщ видши-ти тэк1 основш нaпpями, зэ якими освгтня системэ Укpaïни може rapara стэновленню yкpaïнськоï полгтично1" нэцй':

— pозвиток yкpaïнськоï кyльтypи як та^он^ьно!' (нэ пpотивaгy одноб1ч-ному пщнесенню етнiчниx кyльтyp, в тому числ1 й кyльтypи yкpaïнського етносу) 1з виxовaнням y студент1в тэ учшв почуття пpичетност1 до не!';

— змютовний (a не тшьки нэвчэльно-методичний) pозвиток системи освгти в нaпpямi eвpопейськоï тэ зaгaльносвiтовоï кульки;

— досягнення оптимального балансу мiж функцiонуванням надюнально! системи освiти та li розвитком у визначеному напрямi 3i збiльшенням ступеня вiдкритостi;

— посилення щентифжади студентiв i3 украшською полiтичною нацieю;

— реальне забезпечення студенпв навичками спiлкування державною мовою та украшомовними пiдручниками, повнiстю вщповщними украшськш дiйсностi;

— розвиток демократ в освiтньо-виховному процесi та демократичносп свiдомостi учнiв (студентiв) i викладачiв;

— розвиток полгшчно! свiдомостi, полгшчно! активностi та полгшчно! культури молодо

— поширення громадянсько! освiти iз викладанням основ демократй' та теоретичних засад феномену полгшчно! нацй' у вищих навчальних закладах.

Зрозумшо, що запропонованi в рамках цих напрямiв змiни змiсту на-вчально-виховного процесу вимагають детальнiшого аналiзу представ-никами педагопчно! галузi. Практична демократизащя освiтнього простору в Укра!ш потребуе також теоретичного i практичного опрацювання досвiду громадянсько! освiти в розвинених демократичних крашах, що слiд вважати перспективним напрямом подальших розвiдок у русл окреслено! проблеми.

Лiтература:

1. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. — К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. - 437 с.

2. Крисаченко В.С., Степико М.Т., Власюк О.С. та ш. Украшська полггична нац1я: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. — К.: Н1СД, 2003. — 632 с.

3. Мазак А. Управлшня освггою в умовах демократизаци суспшьних процешв // Освгга i управлiння. — 2004. — Том 6. — № 4. — С. 49-52.

4. Петрова Г.И. Коммуникативная онтология и современное образование // Философия образования. — 2004. — № 2. — С. 3-8.

Галина Нестеренко. Роль системы образования в становлении украинской политической нации

Статья посвящена определению роли системы образования в процессе становления современной украинской политической нации и анализу основных возможных направлений соответствующего влияния. В работе подчеркнуто, что актуальность этого направления исследований обусловлена потребностью поиска механизмов и факторов становления украинской политической нации, что является одним из определяющих стратегических приоритетов развития украинского государства. При этом политическая нация понимается как образованное

на основе этнических групп социальное сообщество, специфические черты которого — определенный уровень национального самосознания и воля к политической самоорганизации, что обуславливает формирование государства с демократическим правлением и нацеленность на общее будущее. Образование вообще и национальная система образования в частности рассматриваются как механизм становления политической нации.

Halyna Nesterenko. Role of the Educational System in the Becoming of the

Ukrainian Political Nation

The article is devoted to the definition of a role of the educational system in the becoming of the modern Ukrainian political nation and to the analysis of the possible ways of its influence. The importance of this research direction is determined by a need to find the mechanisms and factors influencing formation of the Ukrainian political nation, as one of the strategic priorities of the Ukrainian State development. Political nation is seen, as a social community formed on the base of ethical groups, and having specific features like certain level of national self-consciousness and will to political self-organization, that stipulates formation of a democratic state and common goals for future. Education in general and national educational system in particular are seen as a mechanism of the political nation development.