CC BY
139
Н.В. Ващенко, к.е.н., доцент
РОЛЬ ПЕРСОНАЛУ У ФОРМУВАННІ ПОТЕНЦІАЛУ ДЛЯ РОЗВИТКУ
СИСТЕМИ «ПІДПРИЄМСТВО»
На сучасному етапі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин в економічних системах національного, регіонального та галузевого рівнів, вирішальним є формування потенціалу в системі локального рівня - на підприємствах. У цій системі ми розглядаємо розвиток підприємства в якості процесу якісних і складних змін у ній, який пов’язаний із удосконаленням матеріальних і нематеріальних підсистем, де рушійною силою виступає сформований потенціал підприємства на основі освіченості персоналу, здатного здійснювати нововведення, використання якого дозволяє забезпечити перехід до більш високого стану системи, її більш досконалого та складного рівня, що в умовах відкритості до зовнішнього середовища сприятиме підвищенню рівня конкурентоспроможності як окремого підприємства, так й інших економічних систем - галузі, регіону та національної економіки у цілому.
Надане обґрунтування «розвиток підприємства» ґрунтується на тому, що це є процесом, який передбачає проведення змін у середині самої системи «підприємство» під впливом на нього систем більш високого рівня. При цьому, головною рушійною силою підприємства, що забезпечує його розвиток завдяки сформованому потенціалу, є персонал, який здатен забезпечувати необхідні якісні зміни. Для конкретизації та доказу цієї гіпотези потребується більш докладний аналіз таких понять, як «потенціал», із виділенням його складових елементів, і «персонал», із визначенням його провідної функції та ролі серед усіх видів ресурсів, і серед усіх елементів, які формують потенціал підприємства.
На сучасному етапі формування наукових шкіл щодо розгляду потенціалу підприємств накопичено значний досвід учених-економістів. У цьому контексті звертають на себе увагу дослідження вчених, які виділяють характерні риси потенційних можливостей підприємств, що сприяють його розвитку та є рушійними силами цього процесу, а саме: внутрішні механізми самоорганізації [1], науково-технічні досягнення [2], вдосконалені техніка, технологія та організація праці [3; 4], прогресивне устаткування та знання і досвід співробітників [2], інвестицій та інновацій [5] - те, що можна вважати основою потенціалу підприємства, що витікає з його визначення та сутності. Передусім звертає на себе увагу й той факт, що на думку окремих учених-економістів також «.. .розвиток підприємств знаходиться у функціональній залежності, насамперед, від потенціалу підприємств, механізму його використання і управління.» [6, с.9], тобто, виходячи з походження цього поняття (від лат. «potential») - від можливості, потужності, прихованої сили [7, с.214], запасу їх енергії. Виходячи з цих ознак потенціалу можна дійти висновку, що рушійні сили розвитку підприємства повинні мати відповідні можливості, потужності та запас енергії.
З іншої точки зору, потенціал підприємства формується завдяки корисної трудової діяльності персоналу. При цьому логічним є виділення провідної ролі персоналу з точки зору його розгляду в якості потенціалу трудових ресурсів (або трудового потенціалу) серед інших видів матеріальних і нематеріальних ресурсів, виходячи з наступної тези сучасних учених-економістів: - «В системі задоволення потреб економічний потенціал виступає як накопичена праця, з одного боку, і здатність суспільної свідомості його використовувати - з іншого.» [6, с.16]. Безумовно, що в системі «підприємство» такий результат (корисна праця) забезпечується завдяки ефективній діяльності персоналу. У цьому контексті певний інтерес являють собою результати наукових досліджень Гончарова В.М. і Додонова О.В., Коломиць
О.М., Акмаєва А.І. і Кліяненко Б.Т., Лапусти М.Г. і Шаршукової Л.Г., Перегудової Т.В. і Никифоренко В.Н., на думку яких: персонал підприємства можна розглядати в якості сукупності усіх людських ресурсів, які має підприємство [8, с.11], та головного активу підприємства, ціннішого, ніж інвестиції [9, с.52]. Очевидно з цих визначень, що персонал є ціннішим із усіх видів ресурсів, які має підприємство, що витікає з його значущої ролі як для формування та реалізації потенціалу, так і, відповідно - для розвитку підприємства. Переконливо це твердження співпадає з точкою зору українських учених-економістів © Н.В. Ващенко, 2012
Акмаєва A.I. та Кліяненко Б.Т., які виділили вирішальну роль людини у розвитку соціально-економічної системи, якою можна вважати й підприємство, наступним чином: -«Людина є суб’єктом соціально-доцільної діяльності й, одночасно, рушійною силою, що трансформує інші компоненти в напрямку вектора стійкого розвитку.» [10, с.В]. Російські вчені, у свою чергу, визначають вирішальну роль персоналу у розвитку соціально-економічної системи (підприємства - авт.) наступним чином: - «Ступінь небезпеки виникнення ризику в системі на 90% залежить від некомпетентності керівництва, нестачі професійного досвіду у працівників, низького рівня підготовки персоналу, недосконалої організації праці та від так званих чинників «ННН» (за Б. Леонтьєвим і Г. Клейнером) - некомпетентності, нерадивості, несумлінності персоналу» [11, с.95]. Не менш переконливими є й аргументи інших учених, які вважають, що: поза знань та відповідної підготовки персоналу, його вміння працювати не можливо забезпечити ефективну роботу сучасного обладнання та впровадити сучасні технології [9, с.52]; ринкова парадигма управління підприємством визначає головним людський ресурс у порівнянні з усіма іншими [В, с.12]; в умовах трансформації глобальної світової економіки в економіку знань стабільність розвитку соціально-економічних систем визначається здатністю людських ресурсів до генерації інноваційних якісних змін [12, с.14]; від професійних, особистих та інших якостей персоналу залежить підвищення конкурентоспроможності підприємства [13, с.70].
У той же час, узагальнюючи результати наукових досліджень за двома фундаментальними економічними напрямками, в яких досліджуються проблеми формування потенціалу підприємств та управління персоналом - як рушійних сил розвитку системи «підприємство», звертає на себе увагу необхідність узгодженості цих наукових шкіл, і доказу провідної ролі персоналу у формуванні потенціалу підприємства задля його розвитку.
Іншою науковою проблемою є принципові неточності, що виникають при розгляді потенціалу підприємств окремими сучасними вченими-економістами: по-перше, це помилкове визначення першооснов між цими двома поняттями, де окремі вчені вважають, що «.розвиток підприємства впливає на його потенціал.» [14], а не навпаки - потенціал дозволяє розвиватися підприємству; по-друге, це уявлення інших учених про те, що потенціал на підприємстві не формується, а його («універсальний» потенціал) «.можливо придбати.» [15, с. 39] що, як де-факто, виключає можливість розвитку підприємства, оскільки пригнічується його здатність до самостійного проведення змін - як першооснови розвитку; по-третє, це помилкове враження окремих учених про те, що потенціал оцінюється лише на стадії його «.використання у майбутньому.» [4], а не на стадії формування, що, як дефакто, виключає можливість оцінити здатність підприємства до розвитку; по-четверте, це розгляд потенціалу в якості основи лише функціонування підприємства в умовах ринкового (зовнішнього) середовища, а не в умовах його розвитку - тобто на стадії формування [7, с. 214; 1б, с. 9-7В], що протилежить сучасній парадигмі «Збереження через розвиток».
Отже, з метою вирішення визначених вище наукових проблем потребується конкретизація сутності потенціалу з точки зору визначення його ролі для розвитку підприємств, визначення провідної ролі персоналу у цьому процесі та, на цих основах -уточнення понять «потенціал підприємства» та «персонал підприємства»; визначення економічних законів і закономірностей у процесі формування потенціалу підприємства з обґрунтуванням вирішальної ролі персоналу на основі системного підходу - у взаємозв’язку системи «підприємство» з іншими системами більш високого рівня у зовнішньому середовищі.
Визначення потенціалу в якості головної передумови розвитку підприємства витікає з наступних характеристик: це сукупність наявних засобів, можливостей, які можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення певної мети [7, с.215]; це складна економічна система функціональних відносин між елементами реального і потенційного рівня розвитку підприємства, що відбиває його готовність у певний час мобілізувати ресурсні можливості для досягнення поставлених цілей з максимальною ефективністю в процесі оптимальної взаємодії з зовнішнім середовищем [б, с.11]; це сукупність чинників, які визначають його силу, джерела, можливості, засоби, запаси, здібності, ресурси та багато інших резервів, які можуть бути використаними в економічній діяльності [17, с. 105В]; це
внутрішня можливість системи на цей час отримати результат у майбутньому, який буде повністю затребуваним іншою (іншими) системами [18, с.22].
Наведені визначення дозволяють довести вірність обрання потенціалу в якості рушійної сили підприємства, та, при цьому, обґрунтувати наступні принципи його розвитку: по-перше, мобілізація потенціалу дозволяє, за умови приведення його у дію, досягти мети розвитку підприємства - підвищення його конкурентоспроможності в умовах ринкового середовища; по-друге, потенціал можна розглядати в якості складної підсистеми самої системи «підприємство», в якій формуються підсистемні елементи, що складають основу накопичення рушійних сил за всіма ресурсними компонентами, мобілізація яких дозволяє досягти визначеної вище мети розвитку підприємства з максимальною ефективністю; по-третє -потенціал визначає чинники, що формують рушійні сили за всіма видами ресурсів у середині системи, та на нього впливають аналогічні видові ресурсні чинники зовнішнього середовища, оскільки, за визначенням, в умовах ринку, підприємство є відкритою системою.
Розгляд сутності потенціалу з урахуванням наведених принципів розвитку підприємства дозволяють констатувати, що: потенціал повинен бути сформованим на підприємстві, що й визначає наявність рушійних сил; потенціал повинен бути реалізованим на підприємстві за умови достатньої кількості рушійних сил; ефективність реалізації потенціалу дозволяє отримати бажаний результат розвитку підприємства. Тобто з точки зору розвитку підприємства, процеси формування та реалізації потенціалу - як рушійної сили для здійснення розвитку взаємозалежні та взаємодоповнюючи.
Не менш актуальним питанням з точки зору розгляду потенціалу в якості головної рушійної сили розвитку підприємства є визначення провідної ролі персоналу у цьому процесі. Таке твердження витікає, перш за все, із того, що лише за умови потенційних можливостей персоналу можливо управляти чинниками, що формують стратегічний потенціал підприємства, та забезпечують його розвиток (наявні ресурси, стійкість системи (підприємства) до зовнішнього середовища та її гнучкість, здатність підприємства впроваджувати інновації та нові рішення, реалізувати стратегії та використовувати конкурентні переваги у ринковій боротьбі, ефективно використовувати інвестиційні можливості для розвитку ресурсного потенціалу та адаптувати стратегію і тактику підприємства до змінних умов господарювання [19, с. 154-155].
Вищенаведені аргументи переконують не тільки у вирішальній ролі персоналу у формуванні та реалізації потенціалу підприємства, але й визначають його в якості головної рушійної сили розвитку підприємства. При цьому, якщо прийняти за основу точку зору, відповідно якої управління підприємством зорієнтовано, як де-факто, на досягнення мети через його розвиток, то для розгляду персоналу у вигляді дійсно рушійної сили та головного ресурсу при формуванні та реалізації потенціалу підприємства слід відзначити наступну передумову: для того, щоб персонал був здатен формувати та реалізовувати потенціал підприємства задля його розвитку необхідно ним управляти та розвивати. Така передумова витікає з наступних обґрунтовувань:
по-перше, управління персоналом є діяльністю, спрямованою на ефективне використання працівників задля досягнення цілей підприємства, отримання прибутку, зниження ризиків і підвищення конкурентоспроможності підприємства [8, с.6, 8-9; 11, с.24];
по-друге, досягнення цілей розвитку підприємства залежить від розвитку персоналу: кількісних і якісних необоротних змін, переходу до нового стану з новими цілями, завданнями, функціями, структури керування персоналом, вдосконаленими формами й методами роботи з персоналом [10, с.98-99], оскільки підвищення ефективності та зростання господарської діяльності не можливо без розвитку персоналу [9, с.52], люди є визначальним чинником економічного розвитку [20, с.53].
Отже, наведені аргументи надають можливість висунути гіпотезу, що головною рушійною силою підприємства є потенціал, у формуванні та реалізації якого провідна роль належить персоналу. Це, у свою чергу, дозволяє уточнити самі поняття «потенціал підприємства» і «персонал підприємства» наступним чином: - «Потенціал підприємства, це головна рушійна сила розвитку підприємства, його підсистема, що складається з ресурсних чинників, які визначають можливість підприємства досягати стратегічні цілі у майбутньому»; - «Персонал підприємства, це головний ресурс і актив, завдяки якому формується та
реалізується потенціал задля розвитку підприємства, вирішення тактичних завдань і досягнення стратегічних цілей у майбутньому».
Очевидно, що й потенціал - як рушійна сила розвитку підприємства, так і персонал - як його головний ресурс є підсистемними елементами у самій системі «підприємство» - його внутрішніми чинниками розвитку. Завдяки якісної дії цих чинників на систему «підприємство» залежить її якість - тобто здатність розвиватися та досягати відповідного рівня конкурентоспроможності у зовнішньому середовищі - у галузевому, регіональному, національному та глобальному економічному просторі.
З метою доказу цього твердження потребується докладний теоретичний аналіз таких понять, як «розвиток систем» і «економічний розвиток», оскільки, як це було доведено вище, підприємство є підсистемою різних рівнів економічного середовища, що впливає на його розвиток, та у якому воно (підприємство) функціонує.
Окремі вчені-економісти розглядають розвиток підприємства по аналогії розвитку різних систем. При цьому, розвиток підприємства, яке є підсистемою більш високого рівня, або більш складною конструкцією (наприклад, економіки та суспільства), взаємопов’язаний та взаємодоповнюючий із розвитком інших соціально-економічних систем, що логічно. Так, наприклад: аналізуючи існуючи підходи до розуміння розвитку систем (як властивість, як дефініція та як порівняльна характеристика об’єкта), українські вчені-економісти Фещур Р.В. і Самуляк В.Ю. обґрунтовують такий системний взаємозв’язок безпосередньою пропорційністю між рівнями розвитку суспільства та підприємств, де рівень розвитку останніх залежить від рівня розвитку системи «суспільство» [21, с.104]. Взаємозв’язок між розвитком системи «підприємство» та суспільством під впливом глобальної економіки розглядають у своїх дослідженнях й інші вчені (Чумак Л.Ф. та Ілляшенко С.М.), спираючись на те, що загальні тенденції у розвитку світової економіки на сучасному етапі вимушують підприємства переорієнтовуватися на суспільні потреби (ринок споживача), лише на основі чого можливо забезпечити їх розвиток [4; 22].
Таким чином, при розкритті природи розвитку підприємства в якості підсистеми системи більш високого рівня, його можна представити в якості мікроструктурної одиниці, розвиток якої є паралельним із розвитком суспільства та економіки. Взаємозв’язок цього процесу витікає з наступної логіки: економіка розподіляється на низку підсистем, пов’язаних між собою взаємодіями; у свою чергу - функціонування економічної системи характеризується складністю, що визначається потребами суспільства; таким чином, економічна система, яка є відкритою та до якої входять підприємства, являючи собою суперсистему, є частиною системи ресурсів, що споживає суспільство [23, с.5-б].
На сучасному етапі розвитку світової економіки та людства такий взаємозв’язок і взаємозалежність є беззворотнім процесом, що витікає з п’яти законів взаємодії у системах і закономірностях розвитку.
Найбільш чітко закони взаємодії у системах, на основі яких можна виділити взаємозв’язок розвитку підприємства із системами більш високого рівня, можна представити, виходячи з теореми К. Геделя, принципу Гюйгенса та результатів досліджень українських учених-економістів СаєнкаГ.В., Папаїки О.О. та ГольфельдаЯ.А. [24, с. 134-1В5; 25, с.В44-В50]: згідно закону семи тріад (закон повторення наступності і подоби), розвиток підприємства характеризується повторенням окремих етапів у знов народжуваних підсистемах як самого підприємства, так і перетвореннях у системах більш високого рівня -тобто розвитку властивий хвилєобразний характер; згідно закону збереження енергії, на підприємстві повинна матися сила, що підтримує причинно-наслідкові взаємозв’язки як у середені нього, так і за його межами з іншими системами задля досягнення гармонії взаємодії з ними, що й впливає на еволюцію процесу (з урахуванням вищевикладеного це є потенціал і персонал - як головні чинники та рушійна сила розвитку); згідно закону циклічності, еволюційний шлях розвитку підприємства зумовлюється накопиченням енергії рушійних сил задля довершення та вдосконалення його підсистеми, що поділяє процес на фази розвитку та цикли; згідно закону вибору шляху розвитку, підприємство прагне вибрати самостійно найбільш ефективний шлях - еволюційний, на якому всі підсистеми поєднуються в єдиний «організм» (систему) задля переходу на якісно новий рівень розвитку в макросередовищі, що й визначає рівень конкурентоспроможності підприємства на ринку.
Таким чином, на основі визначених законів взаємодії у системах можна вважати, що розвиток підприємства є закономірним процесом, що визначає наступні універсальні закономірності [25, с.852-854], властиві для будь-якої системи, що розвивається: універсальність формоутворення - як об’єднуючий початок мобілізації всіх підсистем на досягнення цілей підприємства на кожному з етапів розвитку; універсальність у взаємодії, що полягає в ефективній взаємодії між усіма підсистемами та ресурсами, які становлять потенціал підприємства; універсальність в управлінні, що передбачає управління підсистемами з метою підвищення ефективності розвитку; універсальність перехідних процесів - як забезпечення переходу на більш високу стадію розвитку за умови наявного потенціалу та якості рушійних сил - персоналу.
У протилежному випадку, поза дотримання цих законів економіки та закономірностей, підприємство є не таким, що розвивається, а таким, що функціонує або припиняє свою діяльність.
При характеристиці економічного розвитку сама еволюція відображає зміну та (або) розвиток економічної системи, до якої входить підприємство. Тобто як розвитку економіки у цілому, так і окремого підприємства характерні властивості розвитку будь-якої системи.
По-перше, таке твердження витікає з різних визначень поняття «система» (від давньогрецького «сполучення»), як: - множина взаємопов’язаних елементів, відокремлена від середовища і яка взаємодіє з ним як ціле [26]; - скінчена множина функціональних елементів й відношень між ними, виокремлена з середовища відповідно до певної мети в межах визначеного часового інтервалу [27]; просторово-тимчасова організація елементів, що об’єднані заради досягнення загальних для всіх елементів кінцевих цілей у єдину структуру за допомогою прямих і зворотних причинних зв’язків і мають загальне функціональне середовище [25, с.851]; процес або потік незалежних процесів компонентів системи, що мають визначені властивості, які пов’язані циклами розвитку та деградації [28, с.24]; прийнятий порядок, який поширюється на коло яких-небудь явищ, яких-небудь відносин [29, с.146].
Виходячи з цих визначень поняття «система», розвиток системи «підприємство» полягає у взаємодії з зовнішнім середовищем (економічна та суспільна системи) у певні часові інтервали, передбачає взаємодію між усіма елементами (підсистемами) у середині підприємства задля досягнення стратегічної мети, є циклічним процесом, повинен мати упорядкованість та бути керованим.
Відтак, у спрощеному вигляді, взаємодію та взаємозалежність між розвитком системи «підприємство» з іншими системами більш високого рівня можна представити як системну сферу розвитку «суспільство - економіка» (див. рисунок).
Рисунок. Система розвитку підприємства у сфері «суспільство - економіка»
Висновки. За представленою системою стає очевидно, що розвиток підприємства взаємопов’язаний з розвитком систем більш високого рівня (суспільства, регіону, галузі, національної та глобальної економіки), та залежить від розподілу ресурсів і товарів між економічними системами - з одного боку, та задоволення потреб суспільства у товарах і ресурсах, які надає йому підприємство в обмін на можливість отримати прибуток - з іншого. При цьому, у системі «суспільство» формується людській ресурс задля забезпечення системи «підприємство» персоналом, який здатен формувати та реалізовувати потенціал із метою надання суспільству необхідних товарів і послуг. На цих основах задовольняються одночасно потреби як окремого підприємства, так і суспільства та будь якої з визначених економічних систем більш високого рівня.
Література
1. Мельник Л.Г. Основистійкогорозвитку: навч. посіб. -Суми: ВТД
«Університетськакнига», 2005. - б54 с.
2. Aфанасьев Н.В. Управление развитием предприятия: монография I Н.В. Aфанасьев, В.Д. Рогожин, В.И. Рудыка. - Харьков: Изд. Дом "ИНЖЭК", 2003. - 1В4 с.
3. Бондар Н.Н. Сучасні тенденції розвитку підприємств I [Електронний ресурс]: Режим доступу http:IIwww.trn.uaIarticlesI 4724.
4. Чумак Л.Ф. Сучасні тенденції розвитку підприємств I Л.Ф. Чумак [Електронний ресурс]: Режим доступу http:IIwww.vestnikdnu.com.ua/archiveI201264Ichumak.html
5. Обеспечение устойчивого развития предприятий [Електронний ресурс]: Режим доступу: http:IIexpert.gost.ru/MEIDOCI OURP.pdf
6. Організація управління економічним потенціалом промислових підприємств: монографія I В.М. Гончаров, М.В. Савченко, Д.В. Солоха та ін. - Донецьк: СПД Купріянов В.С., 200В. - 202 с.
7. Пишкіна ІО. Дослідження сутності економічного потенціалу і визначення його проблем I ІО. Пишкіна, A.I. Пишкін II Матеріали Ш-оїМіжнарод. наук. практ. конф. «Маркетингові дослідження в Україні» 22-23 травня 200В р., м. Луганськ. - Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 200В.-С. 214-21б.
В. Управління персоналом: конспект лекцій; Ч. 1: навч. посіб. I В.М. Гончаров, О.В. Додонов, I.A. Кириченко та ін. - Донецьк: СПД Купріянов В.С., 200В. - 14В с.
9. Коломыц О.Н. К вопросу о преимуществах корпоративного обучения I О.Н. Коломыц: сб. материалов Международ. науч.-практ. семинара «Управление персоналом в программах подготовки менеджеров» 2-3 ноября 2007 г., Воронеж. - Воронежский гос. ун-т, 2007. - С. 52-5б.
10. Економіка й організація інноваційної діяльності: навч. посіб. I A.I. Aкмаєв, Б.Т. Кліяненко, О.П. Осика та ін. - Луганськ: ШПД НЛН України, СНУ ім. В. Даля; Ллчевськ: ДонДТУ, 200В. - 341 с.
11. Лапуста М.Г. Риски в предпринимательской деятельности: учебник для ВУЗов I М.Г. Лапуста, Л.Г. Шаршукова. - М.: ИHФРA-М, 199В. - 224 с.
12. Никифоренко В. Прогнозування розвитку людського потенціалу в контексті світових тенденцій I В.Н. Никофоренко II Україна: аспекти праці. - 2012. - № 1. - С. 14-19.
13. Перегудова Т. Методичні аспекти оцінювання чинників мотивації трудової активності персоналу методом ранжування з урахуванням ступеню узгодженості поглядів I Т.В. Перегудова: зб. наук. праць між народ. наук.-практ. конф. «Проблеми управління людським капіталом -виклики сучасності». - Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. - С.70 - 79.
14. ДундаС.П. Теоретичніпідходи до визначенняпоняття "розвитокпідприємства"
[Електронний ресурс]: Режим доступу http:IIwww.nbuv.gov.uaIportalIsoc_gum/ppeiI2011_32I
Dunda.pdf.
15. Гончарук ВА. Развитие предприятия: монография I Валерий Aнатолиевич Гончарук. -М.: Изд-во «Дело», 2000. - 144 с.
16. Формирование стратегии реализации потенциала предприятия: монография / В.Н. Гончаров, Н.В. Касьянов, Д.В. Солоха и др. - Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2008. - 304 с.
17. Советскийэнциклопедическийсловарь / Гл. ред. Прохоров А.М. - М.: Советская энциклопедия, 1989. - 1632 с.
18. Россошанская О.В. Информационно-ценностная модель определения стоимости реализации проектов формирования стратегического потенциала предприятия / О.В. Россошанская // Управління проектами та розвитоквиробництва: зб наук.праць. - 2005. - № 3. - С. 19-31.
19. Сущенко Е.А. Формированиестратегического потенциала предприятия в условиях априорно агрессивной внешней среды / Е.А. Сущенко // Прометей: региональный сборник научных трудов по экономике. - 2002. - Вып. № 9. - С. 152 - 162.
20. Ким М.Н. Трудовой потенціал: формирование, использование, управление: учеб. пособие. - Х.: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2003. - 250 с.
21. Фещур Р.В. Управління розвитком машинобудівних підприємств / Р.В. Фещур, В.Ю.Самуляк // Видавництво Львівської Політехники, 2008. - № 624. - С. 100-109.
22. Проблеми управління інноваційним розвитком підприємств у транзитивній економіці: монографія / за ред. С.М. Ілляшенка. - Суми: Університетська книга, 2005. - 582 с.
23. Экономико-математические методы и модели планирования и управления (книга четвертая) / под общ.ред. проф. В.Г. Шорина. - М.: «Знание», 1973. - 240 с.
24. Капра Ф. ДаоФизики. - Санкт-Петербург: Орис, 1994. - С. 134-135, 185.
25. Саєнко Г.В. На шляху до стійкого розвитку економіки: господарський механізм взаємодії: монографія / Г.В. Саєнко, О.О. Папаїка. - Донецьк: ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського, 2005. - 928 с.
26. Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії [Електронний ресурс]: Режим доступу http://uk.wikipedia.org/wiki.
27. Сагатовский В.Н. Основы систематизации всеобщих категорий / В.Н. Сагатовский. -Томск, изд-во Томского университета, 1973. - 430 с.
28. Кучин Б.Л. Управление развитием экономических систем: технический прогресс, устойчивость: монография /Б.Л. Кучин, Е.В. Якушева. - М.: Экономика, 1990. - 157 с.
29. Деловому человеку. Словарь-справочник. - Луганск: ИИО ЦПО Восточного государственного университета, 1999. - 224 с.
Надійшла до редакції 24.05.2012 р.
