CC BY
31
УДК 616.858-085:615.217.3 DOI: 10.22141/2224-0713.5.107.2019.176705
Демченко А.В.
Запор'аькийдержавний медичний у^верситет, Навчально-науковий медичний центр «У^верситетська кллнка», м. Запорi>lOl<я, Укра'на
Роль шпбггору МАО-В разаплшу в лкуванш хвороби Паркшсона
Резюме. У cmammi обговорюеться проблема хвороби Паркшсона (ХП), яка е другим за важливстю не-йродегенеративним захворюванням урозвинутому сусniльсmвi тсля хвороби Альцгеймера. В Украш поши-решсть ХПстановить 140 випад^в на 100 000 населения. Основними факторами, що тдвищуютьрiвень смерmносmi при ХП, е деменщя, наявшсть галюцинацй, дисфагП, переважання акшеmико-ригiдноi форми з раншм порушеннямрiвноваги йходи. Вiдсуmнiсmь класичного тремору спокою, симетричшсть симптоматики асоцшоваш зi зниженням виживаносmi, на той час як наявшсть тремору спокою — зi збльшенням. Основна проблема влкуванш ХПполягае в тому, що, незважаючи на досягнуте значне покращання якосmi життя хворих i виражений симптоматичний ефект, у цлому сучасш терапевтичт можливосmi поки не дозволяють запобШти подальшт дегенераци дофамшергiчних нейротв i прогресуванню хвороби, тому клтчна практика вимагае впровадження терапевтичних стратегш, що впливають на патогенетичш основи хвороби. Це особливо актуально, коли пащенти на раншх стадгях ХП мають найбиьш високий нейропластичнийрезерв, а стратеггя iх безперервного лкування повинна бути орiенmована на десяmирiччя вперед. Розробка нових терапевтичних засобiв, включно з селективними iнгiбimорами моноамшоксидази (MAO), змшила обличчя лжування ХП. Патентам вжом 50—70роюв 1з малою й помiрною виражешстю рухового дефщиту й за вiдсуmносmi виражених когнтивнихрозладiв призначають лкування шгiбimором МАО-В або аготстами дофамшових рецепmорiв; при тяжких рухових порушеннях — препаратами ле-водопи, а mодi, коли невелик ii дози (300—400 мг/добу) не забезпечують достатнього клтчного ефекту, додатково призначають iнгiбimор МАО-В, аготсти дофамшових рецепmорiв або амантадин з метою уникнення подальшого тдвищення дози леводопи. Додавання шгiбimору МАО-В i/або агонiсmiв дофамi-нових рецепmорiв до леводопи дае змогу знизити ii дозу на 15—30 % без втрати ефекmивносmi й сприяе вiдсmроченню розвитку моторних флуктуацт.
Ключовi слова: хвороба Паркнсона; лкування; селективш шгiбimори моноамiноксидази
1NJJ
М1ЖНАРОДНИЙ НЕВРОЛОГ1ЧНИЙ ЖУРНАЛ
INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL I
МЕЖДУНАРОДНЫЙ НЕВРОЛОГИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ ОРИГШАЛЬШ ДОСЛЩЖЕННЯ /ORIGINAL RESEARCHES/
Хвороба Паркшсона (ХП) е прогресуючим шва-лщизуючим нейродегенеративним захворюванням, другим за важливютю в розвинутому сусшльсга — шсля хвороби Альцгеймера, И поширешсть становить вщ 41 випадку на 100 000 населення на четвертш декадi життя до бшьше шж 1900 випадшв на 100 000 населення вшом вщ 80 рошв [14, 33], в Укра!ш — 140 випадыв на 100 000 населення [3]. Клькють пащен-пв, яш страждають вщ ХП, зростае щорiчно: якщо у 2005 рощ вона становила приблизно 4,1 мшьйона
людей, то на сьогодш у свт зареестровано понад 10 мшьйошв людей, хворих на ХП, а за статистичними прогнозами цей показник може збшьшитися майже вдвiчi вже до 2030 року [5].
Результати наукових дослщжень показали, що за-хворювашсть на ХП у чоловтв вища, шж у жшок, зi сшввщношенням 1,46 вщповщно [8].
Показник смертност пашенпв iз ХП у 1,6—2,5 раза вищий, шж у популяцп пе! ж вшово! групи [1, 8]. До фатальних наслщыв при ХП призводять пневмо-
© «Ммнародний невролопчний журнал» / «Международный неврологический журнал» / «International Neurological Journal» («Mezdunarodnyj nevrologiceskij zurnal»), 2019 © Видавець Заславський О.Ю. / Издатель Заславский А.Ю. / Publisher Zaslavsky O.Yu., 2019
Для кореспонденци: Демченко Алша Вiкторiвна, доктор медичних наук, заступник директора ННМЦ «Ушверситетська шшка» Запорiзького державного медичного ушверситету, доцент кафедри шейноТ медицини, терапи, кардюлоги та неврологи' ФПО, Запорiзький державний медичний ушверситет, проспект Маяковського, 26, м. Запорiжжя, 69035, УкраТна; e-mail: alina.dem@ukr.net; контактний телефон: +38(098)258-99-63.
For correspondence: Alyna Demchenko, MD, PhD, Vice-Director of University Clinic, Associate Professor at the Department of family medicine, cardiology and neurology of the faculty of postgraduate education, Zaporizhzhia State Medical University, Mayakovsky avenue, 26, Zaporizhzhia, 69035, Ukraine; e-mail: alina.dem@ukr.net; contact phone: +38(098)258-99-63.
шя, уросепсис та iншi iнфекцiйнi ускладнення, сер-цево-судиннi захворювання, електролiтнi розлади й пов'язаш з ними ускладнення, ендокринш захворювання й порушення обмiну речовин у виглядi декомпенсаций цукрового дiабету й своечасно не виявлених гiпоглiкемiчних станiв, онколопчш захворювання [1, 8, 25]. Основними факторами, що пiдвищують рiвень смертност при ХП, е деменцiя, наявшсть галюцина-цiй, дисфагп, переважання акшетико-рипдно! фор-ми з раннiм порушенням рiвноваги й ходи [8]. Вщ-сутнiсть класичного тремору спокою, симетричшсть симптоматики асоцiйованi зi зниженням виживання, на той час як наявшсть тремору спокою його збть-шувала [25].
До захисних чиннишв, що зменшують ризик розвитку ХП, вщносять вживання кави, тривале за часом палшня, помiрно високий рiвень уратiв у кровь Менш переконливими е даш стосовно фiзично!' активностi, прийому статишв, антагонiстiв кальцiю й нестеро!дних протизапальних засобiв (Карабань, 2017).
Основнi клшчш прояви ХП зумовленi загибеллю шгментованих дофамiнпродукуючих нейронiв компактно! частини чорно! субстанцп середнього мозку, розвитком дегенерацп нiгрострiатного, мезолiмбiч-ного й мезокортикальних шляхiв, загальним зниженням концентрацп дофамiну й дисбалансом не-йротрансмiтерних систем мозку, що включають нора-дренергiчнi, холiнергiчнi й серотоншерпчш Хвороба проявляеться широким спектром рухових i нерухових (нервово-психiчних, сенсорних, автономних) пору-шень [4, 6]. Незважаючи на прогресуючий характер перебiгу захворювання, грамотно розроблена страте-гiя й послщовно втiлена тактика терапи е провщними факторами пiдтримки якостi й збтьшення тривалостi життя пацiентiв [6].
Етюлопя ХП е полiморфною, вона постшно ви-вчаеться [30]. Але патофiзiологiчнi процеси, що ма-ють мюце при рiзних стадiях захворювання, станов-лять не менший штерес для дослiдникiв. На сьогоднi доведено, що морфолопчний субстрат при ХП не обмежуеться тшьки компактною частиною чорно! субстанцп, теорiя стадiйностi патогенезу ХП перед-бачае поступове залучення до патолопчного проце-су структур стовбура головного мозку з подальшим поширенням на центральну нервову систему [12]. Зокрема, вщомо, що процес дегенерацп нейрошв при ХП шщшеться формуванням неправильно! конструкцп бiлка а-синукле!ну (а-Syn), який нако-пичуеться й агрегуе токсичш компоненти. Науковi дослщження останнього часу показали, що накопи-чення агрегатiв бiлка альфа-синукле!ну вщбуваеться й у структурах периферично! вегетативно! нервово! системи (сплетеннях шлунково-кишкового тракту), нейронах надниркових i слинних залоз, шшр^ що дозволило припустити можливють початкового залу-чення структур периферично! вегетативно! нервово! системи з подальшим поширенням патолопчного агента по волокнах блукаючого нерва до централь-
но! нервово! системи з ураженням дорсального ядра вагуса [26]. Важливу патогенетичну роль у процес нейродегенерацп вiдiграють i порушення функцю-нування мiтохондрiй iз гшерпродукщею активних форм кисню (оксидативний стрес), збтьшення вну-трiшньоклiтинно! концентрацп кальщю внаслiдок впливу надмiрно! кiлькостi збуджувальних амшокис-лот (феномен ексайтотоксичностi), запальна реакцiя мiкроглi! [7, 8]. Також на сьогодш дискутабельними, обговорюваними в науковш лiтературi е питання про можливють вважати бiомаркером ХП бшок DJ-1, що бере участь у багатьох клггинних функцiях, зокрема регуляцп транскрипцГ! й вiдповiдi на оксидативний стрес [7, 23], що пов'язано з процесом нейродегенерацп.
Дiагноз ХП встановлюеться переважно на основi аналiзу анамнестичних i клiнiчних даних. Нейровь зуалiзацiя головного мозку може мати значення для виключення шших захворювань (пухлини мозку, гiд-роцефали, дисциркуляторно! енцефалопатГ!) i при-значаеться в разi виявлення атипових, нехарактерних для ХП анамнестичних даних або кшшчних симпто-мiв. Сучаснi методи нейровiзуалiзацi!' (однофотонна емiсiйна комп'ютерна томографiя, позитронна емi-сiйна томографiя) з введенням рiзних радiофарм-препаратiв дозволяють оцшити функцiональний стан закiнчень нiгрострiарних нейронiв за ступенем поглинання радюактивних аналогiв препаратiв до-фамiну. Щ методи застосовуються головним чином у наукових дослщженнях i можуть використовуватися в дiагностично складних випадках [6, 13].
На початку захворювання гiпокiнезiя, м'язова рипдшсть i/або тремор з'являються в однш руцi або ноз^ а через кiлька мiсяцiв виникають в шший кiнцiвцi. Одними з перших проявiв паркiнсонiзму е обмеження виконання дрiбних рухiв пальцями рук, вкорочення i зниження висоти кроку з уражено! сто-рони, труднощi при поворотах в лiжку й вставанш з низького сидiння. За результатами однофотонно! по-зитронно-емiсiйно!' томографп доведено, що клiнiч-на симптоматика моторних проявiв ХП проявляеться при зниженш рiвня дофамiну в стрiатумi на 60—80 % [6, 8, 13].
Поряд з руховими порушеннями можуть вiдмiча-тися гiпосмiя, депресiя, тривога, пiдвищена стомлю-ванiсть, порушення сну, когнiтивнi розлади, запори, болi або неприемнi вщчуття в руцi (плечовому сугло-бО або спинi. У низцi випадкiв цi прояви ХП переду-ють появi рухових симптомiв на декшька мiсяцiв або рокiв [2]. Порушення сну спостерпаеться у 37—98 % хворих на ХП, призводячи до зниження якосп !х життя. За результатами европейського кшшко-ешдемь олопчного дослiдження, початок ХП з немоторних порушень вщзначаеться у 21 % пащенпв [10].
У даний час науковi дослiдження проводяться у двох напрямках: пошук i розробка методiв ранньо! дiагностики ХП i оптимiзацiя лiкування шляхом за-стосування лшарських засобiв, якi не тiльки мають симптоматичний ефект щодо синдрому паркшсошз-
му, а й зменшують швидкiсть прогресування нейро-дегенеративного процесу [2, 4, 6, 8].
Завданням терапй пащенпв i3 ХП е оптимальне вщновлення й пiдтримка повсякденно'' активностi при використанш iндивiдуальних доз протипаркш-сошчних або iнших препаратiв i немедикаментозних методiв лiкування. Зазвичай завдання виршуеться шляхом досягнення компромiсу мiж покращанням якостi життя до звичайного для пашента рiвня й призначенням при цьому мШмально можливих доз лшарсько! терапй.
Тривалiсть життя таких пашенпв не вiдрiзняеть-ся значно вщ тривалостi життя людей того ж вшу без ХП. Дотримання певних принцишв ведення пащента з ХП, таких як безперервшсть лшування, превентивна спрямовашсть, рацiональний вибiр i оптимальне поеднання протипаркiнсонiчних препаратiв, принцип розумно'' достатностi при виборi доз препаратiв дають можливiсть уникнути небажаних побiчних явищ лшарсько! терапй', запобпти подальшому про-гресуванню захворювання i тим самим пiдвищити яысть життя пацiента. У даний час вважаеться, що ранне призначення симптоматично'' терапй' сприят-ливо впливае на руховi симптоми захворювання (мо-торш флуктуацп й лiкарськi дискшези) в найближчий i довгостроковiй перспективi й покращуе якiсть життя хворих [3, 8].
На сьогодш кшшчна практика вимагае впрова-дження терапевтичних стратегш, якi впливають на патогенетичш основи хвороби, оскiльки основна проблема в лшуванш ХП полягае в тому, що, незва-жаючи на досягнуте значне покращання якостi життя хворих i виражений симптоматичний ефект, у цшому сучаснi терапевтичнi можливост поки не дозволяють запобiгати подальшш дегенерацп дофамiнергiчних нейронiв i прогресуванню хвороби. Це особливо актуально, коли пащенти на раннiх стадiях ХП мають найбiльш високий нейропластичний резерв, а стра-тегiя !х безперервного лiкування повинна бути орь ентована на десятирiччя вперед [4].
Розробка нових терапевтичних засобiв, включ-но iз селективними iнгiбiторами моноамшоксидази (MAO), змiнила обличчя лiкування ХП [17, 35]. Мо-ноамiноксидаза, штегральний фермент зовшшньо! мiтохондрiальноl мембрани, присутня в периферич-них органах i нейрональних клiтинах. 1з двох iзо-форм МАО-А виявляеться переважно в ненейронних тканинах, тодi як МАО-В е основною iзоформою в мозку [22]. МАО-B — один з ключових ферменпв, що забезпечують метаболiзування дофамiну в мозку до його кшцевого продукту — гомованшшово! кислоти, i мае переваги:
1) у базальних ганглiях спiввiдношення iзоформ МАО-B i МАО-А становить 80/20 на користь МАО-B;
2) у силу свое'' субстратно'' специфiчностi МАО-B практично не впливае на метаболiзм харчового ти-рамiну, що мiститься в сир^ деяких морепродуктах, пивi тощо, тодi як iнгiбування МАО-А (особливо необоротне) при одночасному вживанш зазначе-
них продуктiв супроводжуеться «ефектом сиру», що включае гiпертонiчний криз та iншi небезпечнi пери-феричнi адренерпчш симптоми [3].
Iнгiбування МАО-B дозволяе пролонгувати ефек-ти синаптичного дофамшу, оскiльки в лiтнiх осiб i пацiентiв iз ХП вiдзначено шдвищення активнос-тi МАО-B в мозку i тромбоцитах, що й обГрунтовуе використання даного класу препаратiв при ХП [20]. Важливо додати, що шпбггори МАО-B е антиокси-дантами й потенцшними нейропротекторами, захис-на дiя яких in vitro обумовлена рiзними молекулярни-ми механiзмами й неодноразово вщтворена на рiзних експериментальних моделях паркiнсонiзму [24].
Важливим етапом ведення пашенпв, що впливае на психоемоцшний стан хворих i особливо на по-дальший перебiг захворювання, е тератя початкових стадiй ХП. При виборi початково'' терапй' слщ вра-ховувати вiк, стадiю ХП, виражешсть рухових i не-рухових симптомiв хвороби, ступiнь функцiональноl дезадаптацп' пацiента [4, 6, 8].
Питання уповшьнення прогресування захворювання (нейропротекцп', модифiкацil перебiгу) поки повнiстю не виршеш. Можливий модифiкуючий ефект на перебп захворювання з позицй' доказово'' медицини мае iнгiбiтор МАО-B разагшн [18]. Амi-ноiндан, основний метаболп" разагiлiну, не тiльки не протвдде нейропротективнiй дй' препарату, але й сам може ll чинити [11, 20].
Разаплш (N-пропаргiл-1-(R)-амiноiндан) е новим потужним, необоротним i високоселективним шп-бiтором MAO-B другого поколiння, що розроблений для подовження дй' дофамшу в мозку й забезпечення лшування раншх i розгорнуто'' стадiй ХП. Крiм того, iнгiбiтор MAO-B разаплш порушуе комплекс a-Syn/ TrkB i вщновлюе нейротрофiчну передачу сигналiв TrkB, запобiгаючи iндукованiй a-Syn дофамiнергiчнiй загибелi нейронiв, вiдновлюючи руховi функцй' [21].
Препарат забезпечуе в 5—10 разiв сильшше при-гнiчення активностi МАО-B порiвняно iз селегiлiном [27] i характеризуеться вираженою нейропротектив-ною актившстю in vitro [24, 27]. Метаболiчний про-фiль разагiлiну також бшьш сприятливий порiвняно iз селегiлiном. Так, основний метабола разагiлi-ну — 1-^)-амшошдан — не впливае на антиапоп-тотичнi властивостi препарату й не мае симптоматичного ефекту, на той час як метаболии селегшшу (L-амфетамш i L-метамфетамiн) е нейротоксичними, можуть викликати тахiкардiю й артерiальну гiпертен-зiю, iнгiбують нейропротективну актившсть основного препарату. Максимальна концентрашя разагi-лiну в плазмi кровi досягаеться менше нiж через годину шсля прийому; препарат добре проникае через гематоенцефалiчний бар'ер. З огляду на необоротний характер шпбування МАО-B тривалють ефекту ра-загiлiну не лiмiтована перiодом нашврозпаду, i його частий повторний прийом не потрiбний. Тому разагi-лш застосовуеться одноразово (рекомендована серед-ня доза 1 мг/добу). Для разагшшу не потрiбен перiод титрацй', однаково можливий прийом з ''жею i натще,
а також зазвичай не noTpi6Ha змша дозування в лiтнiх oci6 [29], що значно спрощуе вiдповiднi схеми лшу-вання й пiдвищуе комплаентшсть хворих.
У дослiдженнi F. Stocchi i спiвавт. (2015) було про-демонстровано, що разагiлiн може покращити мотор-нi й деякi немоторш симптоми (втома, когнiтивне зниження) у пащенпв на раннiх i розгорнутш стадй' ХП, а також проявляе нейропротекторш й антиапоп-тотичнi властивост [32].
Iнгiбiтори MAO-B можуть використовуватися як монотерашя або як ад'ювантна терапiя при прийомi леводопи при ХП. Даш про довгострокову ефектившсть iнгiбiторiв МАО-В обмеженi, i на сьогодш не-мае прямого порiвняння. У роботi E. Cereda i спiвавт. (2017) показано, що тривале (протягом 3 рокiв) за-стосування iнгiбiторiв МАО-В привело до значного зниження потреби в леводот й частоти дискшезш у пашенпв iз ХП [15].
L.L. Frakey i спiвавт. (2017) вивчали вплив разап-лiну на когнiтивнi функцп у вибiрцi з 50 пашенпв iз ХП, використовуючи подвiйну слшу плацебо-конт-рольовану схему. Когнiтивнi й моторш симптоми оцiнювалися на початку дослщження й через 6 мь сяцiв пiсля прийому разагiлiну або плацебо. Учасни-ки, якi одержували разагiлiн, показали покращання моторних симптомiв ХП порiвняно з учасниками, як отримували плацебо. Нiяких iстотних змш у про-дуктивностi пiзнання за нейропсихолопчними по-казниками мiж групами не спостерталось. Авторами показано, що разагшн е ефективним засобом лшу-вання моторних симптомiв ХП протягом 6-мюячного дослiдження [19].
W. Schrempf i спiвавт. (2018) довели позитивний вплив разагшну на якiсть сну, що був оцшений за результатами полюомнографп, у пацiентiв iз ХП з по-рушеннями сну [31].
У вщкритому багатоцентровому дослщженш 110 дорослих пацiентiв з шопатичною ХП отримували лiкування разагiлiном як монотерапш, а також у по-еднаннi з iншими протипаркiнсонiчними засобами. Первинною кiнцевою точкою була змша ступеня тяжкост порушень сну, оцшена за шкалою сну ХП вщ вихiдного рiвня до 2-го мюяця. Разагiлiн був без-печним i добре переносився. Пашенти, якi отримували разагшн як моно- або допомiжну терапш, показали статистично значиме покращання сну через 2 мюяш [28].
За результатами дослщження TEMPO, у якому взяли участь 404 пашенти, показано ефектившсть разагшну в дозi 1 i 2 мг щодо зменшення вираженост симптомiв ХП у хворих iз раннiми стадiями захворю-вання, що були оцшеш за шкалою UPDRS [9].
За результатами дослщження ADAGIO показано, що пашенти, яы почали застосовувати разагшн шзшше, не досягли пе! ж кшшчно! ефективност терапй, що спостерiгалась у груш пашенпв, якi за-стосовували препарат iз самого початку дослiдження, що передбачае, поряд iз симптоматичним ефектом, модулюючий вплив разагiлiну на темп прогресування
ХП i дозволяе вгдсунути момент призначення додат-ково'1' симптоматично!' протипаркшсошчно'1' терапй' [26].
Y. Chang i3 спiвавт. (2017) показали, що як монотерашя разагшном, так i комбшована терапiя значно покращили загальнi показники за шкалою UPDRS, i довели, що вплив разагшну на загальну кшьысть балiв UPDRS не залежав вiд дози препарату [16].
За результатами наукових дослгджень доведено, що разагшн е ефективним, легким у використанш лшарським засобом i добре переноситься. Препарат широко вивчався й довiв свою ефектившсть як у мо-нотерапп', так i в поеднанш з будь-якою iншою анти-паркiнсонiчною терапiею. Вш виявився ефективним у зменшеннi off time (часу вимкнення) i покращанш раннього ранкового off, але також i деяких немотор-них симптомiв, таким чином удосконалив терапев-тичний шдхщ до ХП. Також показано добру перено-симiсть разагiлiну в уах вiкових групах, у тому числГ в осiб похилого вшу [32]. Вважаеться доцшьним не призначати разагшн разом з шшими шпбггорами МАО, симпатомiметиками (ефедрин тощо), флуок-сетином i флувоксамiном, з обережшстю слiд ком-бiнувати препарат з антидепресантами рiзних груп та шпбггорами цитохромоксидази CYP1A2 (ципро-флоксацином). Прийом разагшну в дозГ 1 мг на добу не супроводжуеться тирамшовими реакшями («ефект сиру») при застосуванш тирамшовмюних продукпв або при спешальному тирамшовому навантажен-ш [34].
Зпдно з «Рекомендашями щодо дГагностики й лшування хвороби Паркшсона» (за ред. професора 1.М. Карабань, 2017), пашентам вшом 50—70 роыв Гз малою й помГрною виражешстю рухового дефщи-ту й за вщсутносп виражених когштивних розладГв призначають лшування шпбггором МАО-В або аго-шстами дофамшових рецепторГв (АДР); при тяжких рухових порушеннях — препаратами леводопи, а тодГ, коли невелик ïï дози (300—400 мг/добу) не за-безпечують достатнього кшшчного ефекту, додат-ково призначають шпбггор МАО-В (разагшн), АДР або амантадин з метою уникнення подальшого шдви-щення дозування леводопи. Так, додавання шпбггору МАО-В i/або АДР до леводопи дае змогу знизити ïï дозу на 15—30 % без втрати ефективност й сприяе вгдстроченню розвитку моторних флуктуацш [8].
Отже, разагшн може бути рекомендований на по-чаткових стадГях хвороби як Гзольовано, так i додат-ково до шших дофамшерпчних препарапв як зашб, який, можливо, уповшьнюе прогресування ХП.
Конфлiкт штереяв. Не заявлений.
Список лператури
1. Амосова Н.А., Смоленцева И.Г., Маслюк О.А. Анализ причин смерти у больных болезнью Паркинсона. Журнал неврологии и психиатрии. 2017. № 6. Вып. 2. С. 70-72.
3. Богданов Р.Р., Турбина Л.Г., Котов С.В. Опыт применения препарата Азилект (разагилин) в лечение больных с начальными
проявлениями болезни Паркинсона. Эффективная фармакотерапия. Неврология и психиатрия. 2012. № 1. С. 2-6.
3. Евтушенко С.К. Современные вопросы диагностики и фармакотерапии болезни Паркинсона и ее фенокопий. Мiжнародний неврологiчний журнал. 2015. № 8(78). С. 60-72.
4. Карабанов А.В., Федотова Е.Ю, Иллариошкин С.Н. Ра-загилин в начальной стадии болезни Паркинсона: результаты сравнительного контролируемого исследования эффективности препарата в параллельных группах больных. Нервные болезни. 2012. № 3. С. 38-44.
5. Котвщька А.А., Прокопенко О.С. Вивчення показнитв поширеностi та захворюваностi на хворобу Парктсона у рiзних регюнах свту. Сощальна фармащя в охорот здоров'я. 2017. Т. 3. № 4. С. 76-82. doi: org/10.24959/sphhcj.17.93
6. Нодель М.Р. Стратегия и тактика терапии ранних стадий болезни Паркинсона. Неврологический журнал. 2016. № 3. С. 173-181.
7. Пономарев В.В., Бойко А.В., Ионова О.А. Лабораторные биомаркеры ранней диагностики болезни Паркинсона. Мiжнародний неврологiчний журнал. 2016. № 3(81). С. 17-22.
8. Рекомендацй' щодо дiагностики та лжування хвороби Пар-кшсона; за редакщею д-ра мед. наук, професора 1.М. Карабань. Кшв: ТОВ «Медичний журнал «Нейроньюс», 2017. 84 с.
9. A controlled trial of rasagaline in early Parkinson disease: the TEMPO Study/Parkinson Study Group. Arch. Neurol. 2002. Vol. 59. № 12. P. 1937-1943.
10. Alves G., Forsaa E.B., Pedersen K.F. et al. Epidemiology of Parkinsons disease. 2008. Vol. 255 (Suppl. 5). P. 18-32.
11. Bar-Am O., Amit T, Youdim M.B. Aminoindan andhydroxy-aminoindan, metabolites of rasagiline and ladostigil, respectively, exert neuroprotective properties in vitro. J. Neurochem. 2007. Vol. 103. P. 500-508.
12. Braak H, Tredici K.D., Rub U. et al. Staging of brain pathology related to sporadic Parkinson's disease. Neurobiology of Aging. 2003. Vol. 24. № 2. P. 197-211.
13. Brooks D.J. Morphological and functional imaging studies on the diagnosis and progression of Parkinson's disease. J. Neurol. 2000. Vol. 247. Suppl. 2. P. II/11-II/18.
14. Cacabelos R, Angelini S. Parkinson's Disease: From Pathogenesis to Pharmacogenomics. International Journal of Molecular Sciences. 2017. Vol. 18(3). P. 551. doi:10.3390/ijms18030551.
15. Cereda E, Cilia R, Canesi M. et al. Efficacy ofrasagiline and selegiline in Parkinson's disease: a head-to-head 3-year retrospective case-control study. J. Neurol. 2017. Jun. 264(6). P. 1254-1263. doi: 10.1007/s00415-017-8523-y.
16. Chang Y, Wang L.B., Li D. et al. Efficacy of rasagiline for the treatment of Parkinson's disease: an updated meta-analysis. Ann. Med. 2017. Aug. 49(5). P. 421-434. doi: 10.1080/07853890.2017.1293285.
17. Edmondson D.E., Binda С. Monoamine Oxidases. Subcell. Biochem. 2018. Vol. 87. P. 117-139. doi: 10.1007/978-981-10-7757-9_5.
18. Ferreira J.J, Katzenschlagerb R., Bloemc B.R. et al. Summary of the recommendations of the efnS/MDS-eS review on therapeutic management of Parkinson's disease. Eur. J. Neurol. 2013. Vol. 20(1). P. 5-15.
19. Frakey L.L., Friedman J.H. Cognitive Effects of Rasagiline in Mild-to-Moderate Stage Parkinson's Disease Without Dementia. J. Neuropsychiatry Clin. Neurosci. 2017. Winter, 29(1). P. 22-25. doi:
10.1176/appi.neuropsych.15050118. URL: https://www.ncbi.nlm.nih. gov/pubmed/27829318.
20. Hattori N, Takeda A., Takeda S. et al. Rasagiline monotherapy in early Parkinson's disease: A phase 3, randomized study in Japan. Parkinsonism and Related Disorders. URL: https//doi.org/10.16/j.parkel-dis.2018.08.024.
21. Kang S.S., Zhang Z, Liu X. et al. TrkB neurotrophic activities are blocked by a-synuclein, triggering dopaminergic cell death in Parkinson's disease. Proc. Natl Acad. Sci USA. 2017. Vol. 114(40). P. 10773-10778. doi: 10.1073/pnas.1713969114.
22. Nayak L, Henchcliffe C. Rasagiline in treatment of Parkinson's disease. Neuropsychiatr. Dis. Treat. 2008. Feb. 4(1). P. 23-32.
23. Lin X., Cook T.J, Zabetian C.P. et al. DJ-1 isoforms in whole blood as potential biomarkers of Parkinson disease. Sci. Rep. 2012. № 2(7). P. 954-967.
24. Mandel S, Weinreb O., Amit T. et al. Mechanism of neuroprotective action of the anti-Parkinson drug rasagiline and its derivatives. Brain Res Rev. 2005. Vol. 48. P. 379-387.
25. Morgan J., Currie L, Harrison M. et al. Mortality in Levodo-pa-Treated Parkinson's Disease. Parkinson's Disease. 2014. P. 1-8. URL: https://doi.org/http://dx.doi.org/2014/426976.
26. Olanow C.W, Hauser R.A., Jankovic J. et al. A randomized, double-blind, placebocontrolled, delayed start study to assess rasagaline as a disease modifying therapy in Parkinson's disease (The ADAGIO Study): rationalc, design, and baseline characteristics. Mov. Disord. 2008. Vol. 23. № 15. P. 2194-2201.
27. Oldfield V, Keating G.M., Perry C.M. Rasagiline: a review of its use in the management of Parkinson's disease. Drugs. 2007. Vol. 67(12). P. 1725-1747.
28. Panisset M., Stril L., Bélanger M. et al. Open-Label Study of Sleep Disturbances in Patients with Parkinson's Disease Treated with Rasagiline. Can. J. Neurol. Sci. 2016. Nov. 43(6). P. 809-814.
29. Rascol O., Brooks D.J, Melamed E. et al. Rasagiline as an adjunct to levodopa in patients with Parkinson's disease and motor fluctuations (LARGO, Lasting effect in Adjunct therapy with Rasagiline Given Once daily, study): a randomised, double-blind, parallel-group trial. Lancet. 2005. Vol. 365. P. 947-954.
30. Schapira A..H, Jenner P. Etiology and pathogenesis of Parkin -son's disease. Movement Disorders Journal. 2011. Vol. 26(6). P. 10491055. doi: 10.1002/mds.23732
31. Schrempf W., Fauser M., Wienecke M. et al. Rasagiline improves polysomnographic sleep parameters in patients with Parkinson's disease: a double-blind, baseline-controlled trial. Eur. J. Neurol. 2018. Apr. 25(4). P. 672-679. doi: 10.1111/ene.13567.
32. Stocchi F., Fossati C, Torti M. Rasagiline for the treatment of Parkinson's disease: an update. Expert Opin. Pharmacother. 2015. Vol. 16(14). P. 2231-2241. doi: 10.1517/14656566.2015.1086748.
33. World Health Organization. Neurological disorders: public health challenges [Electronic resourse]. WHO Library Cataloguing-in-Publication Data, 2006. URL: http://www.who.int/mental_health/ neurology/neurologicaldisordersreportweb.pdf
34. Wilkinson J.R. et al. Neurology. 2008. Vol. 70. Suppl. 1. P 58.
35. Youdim M.B.H. Monoamine oxidase inhibitors, and iron chelators in depressive illness and neurodegenerative diseases. J. Neural. Transm. (Vienna). 2018. Nov. 125(11). P. 1719-1733. doi: 10.1007/s00702-018-1942-9.
OTpuMaHo/Reeeived 12.06.2019 Pe^H30BaH0/Revised 29.06.2019 npuMHZTO go gpyKy/Accepted 02.07.2019 UA-AZAH-PIM-082019-005 ■
Демченко А.В.
Запорожский государственный медицинский университет, Учебно-научный медицинский центр «Университетская клиника», г. Киев, Украина
Роль ингибитора МАО-В разагилина в лечении болезни Паркинсона
Резюме. В статье обсуждается проблема болезни Паркинсона (БП), которая является вторым по важности нейродегене-ративным заболеванием в развитом обществе после болезни Альцгеймера. В Украине распространенность БП составляет 140 случаев на 100 000 населения. Основными факторами, повышающими уровень смертности при БП, является деменция, наличие галлюцинаций, дисфагии, преобладание акинетико-ригидной формы с ранним нарушением равновесия и походки. Отсутствие классического тремора покоя, симметричность симптоматики ассоциированы со снижением выживаемости, в то время как наличие тремора покоя — с увеличением. Основная проблема в лечении БП заключается в том, что, несмотря на достигнутое значительное улучшение качества жизни больных и выраженный симптоматический эффект, в общей сложности современные терапевтические возможности пока не позволяют предотвращать дальнейшую дегенерацию дофаминергических нейронов и прогрессирование болезни, поэтому клиническая практика требует внедрения терапевтических стратегий, влияющих на патогенетические основы болезни. Это особенно актуально, когда пациенты на
ранних стадиях БП имеют наиболее высокий нейропласти-ческий резерв, а стратегия их непрерывного лечения должна быть ориентирована на десятилетия вперед. Разработка новых терапевтических средств, включая селективные ингибиторы моноаминоксидазы (MAO), изменила облик лечения БП. Пациентам в возрасте 50—70 лет с малой и умеренной выраженностью двигательного дефицита и при отсутствии выраженных когнитивных расстройств назначают лечение ингибитором МАО-В или агонистами дофаминовых рецепторов; при тяжелых двигательных нарушениях — препаратами леводопы, а тогда, когда небольшие ее дозы (300—400 мг/сут) не обеспечивают достаточного клинического эффекта, дополнительно назначают ингибитор МАО-В, агонисты дофаминовых рецепторов или амантадин во избежание дальнейшего повышения дозы леводопы. Добавление ингибитора МАО-В и/или агони-стов дофаминовых рецепторов к леводопе позволяет снизить ее дозу на 15—30 % без потери эффективности и способствует отсрочке развития моторных флуктуаций. Ключевые слова: болезнь Паркинсона; лечение; селективные ингибиторы моноаминоксидазы
A.V. Demchenko
Zaporizhzhia State Medical University, Educational and Scientific Medical Center "University Clinic", Zaporizhzhia, Ukraine The role of monoamine oxidase B inhibitor rasagiline in the treatment of Parkinson's disease
Abstract. The article discusses the problem of Parkinson's disease (PD), which is the second most important neurodegenerative disease in developed society after Alzheimer's disease. In Ukraine, the prevalence of PD is 140 cases per 100,000 population. The main factors that increase the mortality rate in PD are dementia, the presence of hallucinations, dysphagia, the predominance of akinetic and rigid form with early impaired balance and gait. Absence of classical resting tremor, symmetry of symptoms are associated with decreased survival, while the presence of resting tremor — with its increase. The main problem in the treatment of PD is that, despite significant improvement in the quality of life of patients and pronounced symptomatic effect, in general, modern therapeutic options do not yet allow preventing further degeneration of dopami-nergic neurons and disease progression. Therefore, clinical practice requires therapy influencing the pathogenetic basis of the disease. This is especially important when patients in the early stages of
PD have the highest neuroplastic reserve, and the strategy for their continuous treatment should be oriented for decades to come. The development of new therapeutics, including selective monoamine oxidase (MAO) inhibitors, has changed the "face" of PD treatment. Patients aged 50—70 years with low and moderate motor deficits and without significant cognitive impairment receive treatment with MAO-B inhibitor or dopamine receptor agonists, in severe motor disorders — with levodopa preparations, and when its small doses (300—400 mg/day) do not provide sufficient clinical effect, MAO-B inhibitor, dopamine receptor agonists or amantadine are prescribed additionally to avoid further increase in levodopa dose. Adding MAO-B inhibitor and/or dopamine receptor agonists to levodopa makes it possible to reduce its dose by 15—30 % without loss of effectiveness and helps delay the development of motor fluctuations. Keywords: Parkinson's disease; treatment; selective monoamine oxidase inhibitors
