CC BY
19
ТЕОР1Я ТА 1СТОР1Я ДЕРЖАВИ I ПРАВА. КОНСТИТУЩЙНЕ ПРАВО
doi: 10.21564/2414-990x.139.115441 УДК 340.15(477):005.44
РОЗВИТОК УН1ТАРНИХ В1ДНОСИН В УКРА1Н1 ЯК ОДНА З УМОВ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНО1 ПРАВОВО1 СИСТЕМИ
Розглянуто питання оптимгзащ державного устрою в сучаснш Украгт в умовах реформу-вання правовог системы в1дпов1дно до европейських стандартов. Аргументовано висновок, що на сучасному етат державотворення оптимальною е унтарна форма державного устрою, однак необх1дними е практичш дп у напрям1 децентрал1защ державног влади для буд1вництва цивтзо-ваног держави.
Ключовi слова: правова система; уттарна держава; федеращя; децентралiзацiя.
Сидоренко О. А., кандидат юридических наук, ассистент кафедры теории государства и права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0003-0485-6431
Развитие унитарных отношений в Украине как одно из условий формирования современной правовой системы
Рассматривается вопрос оптимизации государственного устройства в современной Украине в условиях реформирования правовой системы в соответствии с европейскими стандартами. Аргументируется вывод, что на современном этапе государственного строительства оптимальной является унитарная форма государственного устройства, однако необходимы практические
Сидоренко Ольга Олександрiвна,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорп держави i права, Нацональний юридичний унверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail: [email protected] ORCID 0000-0003-0485-6431
действия в направлении децентрализации государственной власти для создания цивилизованного государства.
Ключевые слова: правовая система; унитарное государство; федерация; децентрализация.
Постановка проблеми. Значний вплив на розвиток сучасно! правово! системы Укра!ни спричиняе гнтеграцгя в !! структуру загальновизнаних свгтовою спгльнотою правових норм i принципгв. Незалежна Укра!на успадкувала вщ УРСР унгтарну форму державного устрою, яка була закргплена в Конституцг! 1996 р. Унгтаризм е однгею з двох форм державного устрою, елементом, який вгдображае спосгб адмгнгстративно-територгально! органгзацг! держави, подгл !! на складовг й розподгл влади мгж цими частинами та мгж самою державою. Унгтарна форма державного устрою е найбгльш поширеною в свгтг. Ниш 170 державам (серед 220) притаманна унгтарна форма територгально-полгтично! органгзацг!. Це моноетнгчна держава (у якгй не все населення, але переважна бгльшгсть - титульний етнос), якгй властива гомогенна етнолгнГвгстична, культурна, правова структура. Типовими унгтарними державами в бвропг е Угорщина, Польща, Швецгя. Унгтарна держава може бути вгдносно бгльш централгзованою (Польща) та гстотно децентралгзованою (Швецгя).
В гсторичнгй ретроспективг унгтаризм - прогресивне явище. Вгн прийшов на змгну феодальнгй роздробленостг, був викликаний процесом зародження г розвитку капгталгстичних вгдносин, формуванням единого ринку. Унгтарний спосгб органгзацг! державно! влади не пов'язаний з нацгональними чи гншими вгдмгнностями в структург населення. Така багатомангтнгсть г ргзновид унгтарно! форми територгального державного устрою зумовлюе необхгднгсть структури-зацг! наукових знань про них.
У контекстг тенденцгй, якг нинг спостерггаються в багатьох державах, у тому числг й в Укра!нг, дослгдження проблеми державного устрою залишаеться особливо актуальним.
Одначе останнгм часом мае мгсце полемгка в полгтичних г наукових колах про те, яка з двох наявних форм устрою — унгтаризм чи федералгзм — е бгльш прийнятною для нашо! держави. Зважаючи на це, розглянемо сутнгсть, юри-дичну природу й особливостг вказаних форм територгального устрою. Метою статтг е аналгз характерних ознак децентралгзовано! унгтарно! форми терито-ргального устрою держави та можливостей змгни форми державного устрою в умовах формування сучасно! правово! системи в Укра!нг. Зггдно з ч. 2 ст. 2 Конституцг! Укра!на е унгтарною [1].
Аналiз остантх до^джень i публжацт. Проблема унгтарно! форми державного устрою не раз була предметом наукових дослгджень зарубгжних г вгтчиз-няних учених. Загальнотеоретичнг дослгдження В. М. Баглая (V.M. Bahlai), В. В. Кравченка (V.V. Kravchenko), А. М. Колодгя (A.M. Kolodii), Ю. I. Лейбо (Iu.I. Leibo), В. Ф. Погорглка (V.F. Pohorilko), В. Л. Федоренко (V.L. Fedorenko), О. Ф. Фрицького (O.F. Frytskyi), В. М. Шаповала (V.M. Shapoval) та гнших учених мають велике наукове значення. Але й досг у наукових колах немае
одностайност стосовно проблеми форми державного устрою, а також единих критерив класифжацп як уштарних, так i федеративных держав, що не допо-магае розумiнню !х сутi.
Виклад основного материалу. Уштарш держави можуть бути республiками (Польща, Iталiя, Португалiя, Францiя та ш.), монархiями (Швецiя, Велика Британiя, Шдерланди та iн.), однонацiональними (наприклад, в ОкеанГ!) та багатонацiональними (переважна бГльшкть держав).
Як правило, унiтарна форма визначаеться в конституций однак чимало з них не закршлюють уштарно! форми державного устрою (наприклад, Конститущя Велико! Британi!). У таких кра!нах унiтаризм не можна розглядати як консти-туцГйний принцип.
Аналiзуючи проблему уштарно! держави в вторичному аспекту потрГ6но виходити з того, що уштаризм замiнив партикуляризм i феодальну роздро-бленiсть, вiдiграв свою прогресивну роль. Вш не залежав вГд нацюнально-ет-нГчно! чи расово! структури населення, а був затребуваний единим режимом, вщносною простотою у здшсненш державно! влади. Ниш Гснуе не так уже й багато держав, котрГ виникнувши як унiтарнi, потГм змГнили форму устрою на федеративну. Наприклад, Росшська iмперiя залишалася уштарною державою попри те, що до !! складу входили автономнi утворення з рГзним статусом: Велике князГвство Фiнляндське, Хiвинське ханство, Польське царство. Уштарною державою продовжувала залишатися i РРФСР, хоча офГцГйно вона була проголошена федерацiею. Такий же характер носив i СРСР. Як зауважуе В. I. Савш (V.I. Savin), аналiз конституцГйних актiв радянського перюду вказуе, що об'еднуючи юридично суверенш союзнГ республiки, Радянський Союз проводив квазiфедеративну полГтику, яка фактично обернулася тим, що федеративна за способом конструкци територГ! держава виявилась уштарною за способом оргашзаци влади [2, с. 21].
Уштарну державу характеризуе щла низка важливих ознак. Серед них нашстотшшими е: едина система централiзовано! державно! влади, юрисдик-цГя яко! поширюеться на всю територш держави; едине громадянство, едина конститущя, законодавство, едина судова система, армiя; обов'язкова для всГх адмiнiстративно-територiальних одиниць загальна податкова та кредитна полГтика; здiйснення зовнГшнГх зносин центральними органами, яы офГцГйно представляють державу на мГжнароднш аренГ; значна самостшшсть органГв мГсцевого самоврядування; можливГсть рГзних форм автономГ! в уштарнш державГ, на територГ! яко! проживають невеликГ за чисельнГстю нацГональ-ностГ; власна грошова одиниця, державнГ символи, столиця й шшГ атрибути державностГ.
ПГдкреслимо, що унГтарна форма державного устрою виникла одночасно з державою. Уштарними були Римська ГмперГя, ГмператорськГ ЯпонГя та Китай, середньовГчнГ европейськГ монархГ!. I лише в перюд розвитку капГталГзму в зв'язку з появою багатьох прогресивних щей з'явилися федерацГ!, а також конфедеративнГ мГждержавш союзи.
1снування та розвиток уштарно'1 держави ткно пов'язаш з функщону-ванням центральних i мкцевих органiв влади. Функцiональна дiяльнiсть цих органiв безпосередньо стосуеться життя сусшльства й держави. Тому доволi складно знайти критерiй для класифжацп унiтарних держав. Необхiднiсть такого пошуку дуже важлива в зв'язку з необхвдшстю вивчення багатомашт-ностi уштарних держав, розкриттям змiстовного наповнення того чи шшого виду унiтарноí держави. Все це дае можливкть дослщити позитивнi i негативнi аспекти кнування унiтарноí держави та, власне, зрозумгги шляхи найефектив-нiшого функцiонування уштарно! держави взагалi та Украши зокрема, особливо з огляду на складш виклики, яш висунули перед державою й сусшльством сучаснi реалп.
У наущ спостерiгаемо рiзнi точки зору щодо таких критерпв. Так, частина вчених стверджуе: залежно вщ характеру державних утворень уштарш держави подшяються на централiзованi (де адмiнiстративно-територiальнi одинищ мають рiвний статус) i децентралiзованi (адмiнiстративно-територiальнi одиницi мають у частиш самоврядування певнi переваги, зафiксованi конститущями) [3, с. 133-134].
О. В. Петришин (O.V. Petryshyn), I. В. Процюк (I.V. Protsiuk) залежно вщ розподiлу повноважень мiж центральними та мкцевими органами влади, а також мiж державною владою та мкцевим самоврядуванням видiляють цен-тралiзованi, ввдносно децентралiзованi та децентралiзованi унiтарнi держави [4, с. 72]. 1х позищю пiдтримуе О. В. Фрицький (O.V. Frytskyi). Вiн вважае, що централiзованi не мають мiсцевоí автономп, а функцп влади на мiсцях здш-снюють чиновники. У вiдносно децентралiзованих унiтарних державах поряд iз чиновниками, призначеними центром, дшть обранi вщповщною територiальною громадою мунiципальнi органи. У децентралiзованих унiтарних державах iснуе конституцшний розподiл повноважень мiж центральною владою й територiаль-ними одиницями, мкцеве самоврядування здiйснюють виборнi органи мюцевих адмiнiстративних одиниць, оскiльки тут немае чиновниюв, призначених урядом [5, с. 455].
Вiдомi й iншi позицп вчених стосовно класифiкацií унiтарних держав. Зокрема, В. Ф. Мелашко (V.F. Melashko) та В. В. Молдован (V.V. Moldovan) переконанi, що уштарш держави рiзняться рiвнем централiзацií, яка висту-пае в двох формах: бюрократичнш та демократичнiй [6, с. 259]. Як зазначае Л. С. Гамбург (L.S. Hamburh), за своею територiальною оргашзащею унiтарнi держави можуть бути простими та складними; мати дво-, три-, чотириланковий адмiнiстративно-територiальний подш або взагалi не мати його; бути централЬ зованими або децентралiзованими тощо [7, с. 6].
Найбшьш вдалою, на нашу думку, е класифжащя унiтарних держав на централiзованi, вiдносно децентралiзованi й децентралiзованi. Вважаемо, тео-ретичнi висновки щодо класифжацп унiтарних держав мають Грунтуватися не лише на доктринальних постулатах, яы вже домшують в юриспруденцп, а й на досягненнях у державному будiвництвi. Хочемо шдтримати В. В. Мщука
(V.V. Mishchuk), котрий доводить, що саме такий шдхщ допомагае здшсненню наукового пошуку в контекстГ нерозривного взаемозв'язку теорГ! та практики [8, с. 49].
СправдГ, процес дослщження рГзних видГв уштарних держав повинен Грун-туватися на чггкш методологГчнГй основГ, що дае змогу аналГзувати правовГд-носини як у частиш взаемозв'язку державних i мГсцевих органГв влади, так i видову !х залежнГсть одне вщ одного. Все це допомагае визначити основш тенденцп, притаманнГ наразГ державному будГвництву.
АналГз наукових праць учених, котрГ займалися проблемами унГтаризму, та вадповадного законодавства дають пГдстави вважати, що в основу класифжацп уштарних держав необхГдно покласти централГзацГю державного управлшня.
Перед тим, як перейти до характеристики Укра!ни як уштарно! держави, спробуемо проаналГзувати особливостГ централГзованих унГтарних держав. Зокрема, такГ: ввдсутшсть автономних утворень; ГмовГрна вГдсутнГсть органГв мГсцевого самоврядування, або ж управлшня на мГсцях здГйснюють призначенГ центральною владою чиновники; бГльшкть держав-республГк мають прези-дентську або президентсько-парламентську форму правлшня; органи мГсцевого самоврядування, як правило, утворюються на нижчому рГвш самоврядування; центральш органи державно! влади здГйснюють жорсткий контроль за дГяль-шстю органГв мГсцевого самоврядування; в кра!нах, якГ ще переходять вщ недемократичних полГтичних режимГв до демократично! форми правлшня, як правило, Гснуе високий ступшь централГзацГ! державного управлшня.
ЦентралГзоваш не мають мГсцево! автономГ!, а функцГ! влади на мГсцях здГйснюють чиновники. У вщносно децентралГзованих унГтарних державах поряд Гз чиновниками, призначеними центром, дГють обраш вГдповГдною територГальною громадою мунГципальнГ органи. У децентралГзованих унГтарних державах Гснуе конституцшний розподГл повноважень мГж центральною владою i територГаль-ними одиницями, мГсцеве самоврядування здГйснюють виборнГ органи мГсцевих адмГшстративних одиниць, оскГльки тут немае чиновниюв, призначених урядом [9, с. 262-269].
Ознаками децентралГзованих унГтарних держав можна вважати: наявшсть автономних утворень, вщносну самостшшсть у нормотворчостГ й Гнших сферах дГяльностГ; органи мГсцевого самоврядування входять у систему публГчного управлшня; органи мГсцевого самоврядування утворюються й дГють у всГх адмГшстративно-територГальних одиницях; органи мГсцевого самоврядування надшеш високим ступенем самостГйностГ та незалежностГ вГд державних органГв; виборш органи мГсцевого самоврядування перебувають шд непрямим контролем центральних державних органГв.
В. Литвин (V. Lytvyn) переконаний, що «... проблему децентралГзацГ! нашГ урядовцГ розумГють спрощено, розраховуючи обмежитися певною деконцен-трацГею влади й ресурсГв. Тим часом проблема розмежування понять не така вже й проста; у свгговш практищ вщмшностГ мГж ними уявляються принципо-вими» [10, с. 5].
Якщо полггична децентралiзацiя передбачае розподш влади мiж централь-ним урядом та мкцевими органами влади з неiерархiчним шдпорядкуванням останнiх центру, високий CTyniHb фшансово'1 автономп та виборнiсть вищих службовщв мiсцевого рiвня, то адмiнiстративна децентралiзацiя - розподiл влади мiж центральним урядом та мкцевими органами влади в iерархiчномy порядку, коли останш дiють у межах, якi визначае центр, вони не е повшстю залежними i отримують часткову фшансову i структурну автономiю. У деяких державах децентралiзацiя доповнюеться й деконцентращею влади, змiстом яко'1 е передача повноважень призначеним i3 центру органам мкцево'1 адмiнiстрацiï, поряд iз якими будуть функщонувати й органи мкцевого самоврядування. Таким чином, вiдбyваеться роздрiбнення влади одного рiвня.
Перехiд до децентралiзацiï - це, за висловом американського полгголога О. Тоффлера (O. Toffler), «глобальний зсув влади», що звшьняе iндивiда вiд державно'1 ошки i дозволяе будувати демократiю знизу догори [11, с. 282]. Демокраия передбачае наявшсть зворотного зв'язку мiж владою i громадя-нином, тобто люди мають бути пошформоваш про всi дй' та рiшення влади, а влада - про реальш потреби конкретних громадян, тшьки тодi ÏT кроки будуть визначатися штересами як громадян, так i сощальних груп i вона зможе адекватно реагувати на ïx запити.
Револющею Гiдностi yкраïнцi пiдтвердили, що вони европейщ, що сповщу-ють тi ж самi цiнностi демократы, народовладдя, що й громадяни европейських краш з гiдним сучасно'1 людини рiвнем життя. Ще 2014 р. було ухвалено базовi нормативнi документи, окреслено певне бачення реформи територiально-адмi-шстративного устрою та мiсцевого самоврядування, що й створило передумови для реальних кроюв децентралiзацiï.
Вiдносно децентралiзованi yнiтарнi держави мають ознаки, яы не дозво-ляють вiднести ïx до жодно'1 з названих форм: на вищому та середньому рiвнi адмiнiстративно-територiального подiлy yправлiння здiйснюеться як органами мкцевого самоврядування, так i державними чиновниками; органи мкцевого самоврядування мають значно менший обсяг повноважень порiвняно з вiдпо-вiдними органами в децентралiзованиx державах; державнi органи можуть не тшьки призупиняти дш правових актiв, прийнятих мiсцевим самоврядування, а й зупиняти 1хню дш.
Аналiз видових ознак yнiтарниx держав дозволяе сформулювати два важ-ливi висновки. Перший полягае в тому, що кшьюсть централiзованиx yнiтарниx держав поступово й постшно зменшуеться. Ниш держав цього типу найменше, вони розташоваш переважно в краТнах Африки.
Другий висновок полягае в тому, що провести межу мiж централiзованими й децентралiзованими yнiтарними державами виключно на теоретичному рiвнi доволi важко. I т^ й iншi мають ознаки, притаманш вiдносно децентралiзо-ваним уштарним державам. У зв'язку з цим дотримуемося позицп, що ввд-носно децентралiзованиx yнiтарниx держав найбшьше i ïx кiлькiсть постiйно збшьшуеться.
На формування того чи шшого рiзновиду уштарно'1 держави впливае порядок становлення адмiнiстративно-територiальних одиниць. На доктринальному рiвнi виокремлюють два основнi шляхи ïx формування — штучний (неприрод-ний) та юторичний (природний). Штучний шлях формування адмшютратив-но-територiальниx одиниць полягае в тому, що вони утворюються за допомогою нормативно-правових акив держави, котра, керуючись певними обставинами, здiйснюе подш на певнi територiальнi одиницi. Природний шлях формування адмiнiстративно-територiальниx одиниць не випадково називаеться юторичним, оскiльки сво'1'м джерелом вiн мае перiод виникнення й розвитку перших держав. Вважаеться, що першоосновою створення таких адмiнiстративно-територiаль-них одиниць виступали невелию поселення людей, яы з часом перетворилися на населен пункти. У таких поселеннях найважливiшi питання вирiшували найкрашд представники громади, що в подальшому призвело до практики утво-рення й функщонування виборних органiв мкцевого самоврядування на чолi з головою, бургомютром, мером та iн.
Адмiнiстративно-територiальнi одиницi в державi утворюються штучним шляхом, мае мiсце високий рiвень централiзацГí державного управлiння, адже управлшня мкцевими справами здiйснюють i чиновники, призначеш державою, i виборш органи мiсцевого самоврядування та 1хш посадовi особи. Якщо ж адмiнiстративно-територiальнi одиницi утворювалися в процесi кторичного розвитку, ступiнь централiзацiï державно!" влади е мшмальною. Це можна пояс-нити тим, що органи мкцевого самоврядування, котрi функцiонують у таких територiальниx одиницях, надiленi значним обсягом повноважень. Водночас у цьому правилi в УкраТш е низка винятыв. 1деться про мiста Кшв i Севастополь, де мкцеве самоврядування перебувае на неприпустимо низькому рiвнi, передусiм через iснування в них мкьких державних адмiнiстрацiй, голiв яких призначае Президент Украши. Утiм, сподiваемося, таке явище е тимчасовим.
Як вже зазначалося, Украша за Конститущею е унiтарною державою. На ïï територп функцiонуе едина система вищих оргашв державно!" влади й управлшня, чия юрисдикщя поширюеться на всю територш; дiе Конституцiя та законодавство; едина система судового й конституцшного контролю; правосуддя здшснюеться в рамках централiзованоï системи на пiдставi единих норм мате-рiального та процесуального права; територiя держави подшяеться на звичайнi адмiнiстративно-територiальнi одиницi тощо. Можна однозначно стверджувати: наразi в УкраШ iснують усi зовнiшнi атрибути й шститути демократично! уштарно!' республiки — дiездатнi парламент, уряд, глава держави, багатопартшна система, проводяться референдуми й вибори законодавчого органу, президента, органiв мкцевого самоврядування та мерiв мiст, громадянам гарантуеться свобода слова, свобода масових машфестацш. Наявш й iншi ознаки, притаманнi демократичним державам.
У Конституцп Украши мктяться спецiальнi роздiли, присвяченi тери-торiальному устрою, а також Автономнш Республiцi Крим, якi розвивають конституцшний принцип унiтаризму, що е одшею з базових цiнностей консти-
туцшного ладу нашо'1 держави. Територiальний устрш Украши Грунтуеться на таких конститyцiйниx принципах: засадах едност й цiлiсностi державно'1 тери-торп; поеднання централiзацiï та децентралiзацiï в здiйсненнi державно'1 влади; збалансованост й соцiально-економiчного розвитку регюшв з урахуванням ïx iсторичниx, економiчниx, екологiчниx, географiчниx i демографiчниx особли-востей, етнiчниx i культурних традицш.
На жаль, протягом двох десятилггь державотворчих процесiв у незалежнiй Укра'1Ш так i не були подолаш негативнi перекоси старо'1 державно-управлш-сько'1 системи, а часто це й не ставилося за мету. Державний бюрократичний апарат користувався власним адмшктративним ресурсом заради виршення вузькокорпоративних проблем, що зрештою стало причиною глибоко'1 еко-номiчноï, полiтичноï, соцiальноï, культурно'1 i громадянсько'1 кризи в нашш краïнi. Визначаючи, що основне призначення влади - задоволення пyблiчниx (сусшльних i колективних) потреб людей через створюваш владою органи, установи, пщприемства й органiзацiï, а головним критерiем ефективностi дiяльностi влади е яюсть задоволення пyблiчниx потреб населення, подшяемо твердження, що iснyюча в Укра'1Ш система влади залишаеться в щлому не-ефективною, внyтрiшньо суперечливою, незавершеною, громiздкою i вiдiрваною вiд людей, унаслщок чого вона е гальмом у проведенш соцiально-економiчниx i пол^ичних реформ [12, с. 3]. Саме тому сьогодш гостро постае проблематика пошуку напрямiв та ефективних технологш децентралiзацiï влади в Украïнi. Ураховуючи те, що пострадянський статус нашо'1 держави зумовлюе ключове управлшське значення достатньо централiзованоï державно'1 влади, саме цей суб'ект нащонального соцiального розвитку мае взяти на себе вщповщальшсть за проведення децентралiзацiйниx реформ, завдяки яким уже може сформува-тися й розвиватися справжне громадянське сусшльство европейського типу. Основним чинником розвитку громадянського сусшльства в нашш державi мае стати «нове спiввiдношення централiзацiï та децентралiзацiï при прiоритетностi останньо'1, а також вдосконалення мiсцевого самоврядування, яке повинно мати комплексний характер, провадитись одночасно з реоргашзащею оргашв державно'1 влади» [13, с. 19]. Це складне завдання за сучасних умов, адже в Укра'1Ш держава i громадянське сусшльство так i не спромоглися виробити прийнятш форми та мехашзми партнерсько'1 взаемодп, залишаючись нерiвноправними конкурентами. Тому саме на подолання надмiрно'ï централiзацi'ï державно'1 влади, що е в сучаснш Укра'ïнi, покладаються значнi сподiвання.
У свош дисертац11 Л. I. Приполова (L.I. Prypolova) вказуе, що в Укра'1Ш завжди iснyвали дискус^1 щодо можливосп федералiзацi'ï [14, с. 154]. Прихиль-ники yнiтаризмy вважають, що проблеми, яю постали перед Украшою, значно простiше розв'язати саме в умовах уштарно'1 форми правлiння. Тим паче, що наша держава не мае традицш федеративного устрою; занадто довго вона йшла шляхом об'еднання всix сво'1х земель, аби ниш встановлювати внутршш кор-дони. На '1хню думку, федералiзацiя Укра'1ни призведе до дестабШзацп полiтич-но'1 ситуацп, мiжнацiональниx конфлiктiв i, зрештою, до розколу держави. А от
прихильники федеративного устрою звертають увагу на те, що процес федера-лiзацiï в крашах св^у тривае. Вони переконують, що жорстка шдпорядковашсть мкцевих органiв влади центральним спровокуе антиукрашсью настро'1' в низщ регiонiв, особливо з огляду на рiвень життя населення в сусвдшх крашах. Шд-порядкованiсть мкцевих органiв влади центру, який жертвуватиме штересами окремих регiонiв на користь бшьшост населення Украши, не виключае бажання таких регюшв перейти шд юрисдикцiю iншиx краш або ж утворити нову державу. По суп, прихильники федералiзму в УкраТш одшею з найбiльшиx загроз едност Украши вважають тенденцiю до жорсткого уштаризму держави. Утiм Л. I. Приполова (L.I. Prypolova), як i бшьшкть вiтчизняниx учених-конститу-цiоналiстiв та полгголопв, не бачить необxiдностi на даному еташ iсторичного розвитку у федералiзацiï Украши.
Проте е й iншi думки, наприклад, вiдомi сво1ми поглядами В. В. Колесш-ченко (V.V. Kolesnichenko) та Р. О. Бортшк (R.O. Bortnik) вважають, що феде-ралiзацiя Украши - це прогресивний та об'ективний процес, який сприятиме змщненню державно!" едностi та територiальноï цiлiсностi, запобiганню сепа-ратистським проявам, налагодженню сощокультурних вiдносин мiж регiонами [15, с. 5].
Вщомий вiтчизняний полiтолог С. Ю. Римаренко (S.Iu. Rymarenko) переко-нуе, що для Украши однаково неприйнятш як збереження жорсткого уштаризму з характерним для нього диктатом центру, так i швиды кроки до федералiзацiï. Оптимальним шляхом вш вважае поступову децентралiзацiю держави [16].
На дощльноси створення регюналктсько1 держави, яка поеднувала б у собi всi позитивш ознаки унiтарного i федеративного устрою, наголошуе Ф. А. Аметка (F.A. Ametka) [17, с. 256]. Основним критерiем побудови тако1 держави автор вважае надшення областей автономiею зi звичайним або спецi-альним правовим статусом (полггично1 автономй") без права виходу з держави.
Ниш не можна сказати, який державний устрш е найкращим для нашо1 держави. Корисним е европейський досвщ уштаризму для проведення реформи територiальноï оргашзацп публiчноï влади УкраТни - держави, яка намагаеться штегруватися в бвропу. На нашу думку, принцип уштаризму як базова цшшсть конституцiйного ладу повинен залишатися незмшним i бути предметом Грун-товних наукових дослщжень.
УкраТна через безвiдповiдальнi масштабнi сощальш експерименти з непе-редбачуваними та здебшьшого негативними наслiдками опинилася у вельми складнш ситуацй". Владнi повноваження надто централiзованi й сконцентрованi в центральних державних органах, а вщповщний конституцшний принцип про поеднання централiзацiï й децентралiзацiï влади практично не реалiзуеться. Водночас немае впевненостi в тому, що змша територiального устрою з наяв-ного на федеративний дозволить автоматично позбавитися вказаних негативних наслвдыв. Набагато перспектившшим видаеться здiйснення децентралiзацiï державно1 влади на користь оргашв мкцевого самоврядування, яш, маючи вiдповiднi джерела фшансування, зможуть ефективно розв'язувати актуальнi
проблеми громади. 80 ввдсотыв населення нашо! держави вважають себе укра-!нцями, а тому створювати федерацию за територiальною ознакою нелогiчно. Задовольняти культурнi потреби багатонацюнального населення Укра!ни цiлком можливо або на мкцевому рiвнi, або шляхом створення культурно! автономп за допомогою нацiонально-культурних товариств.
Не варто змшювати (нехай i не досить ефективний) мехашзм унiтаризму заради утворення нового, федеративного, якому в Укра!ш ще доведеться дово-дити свою ефектившсть, бо вiдсутнi для цього необхщш передумови. Особливо ускладнюеться ситуащя у цiй сферi у зв'язку з анек^ею АРК та збройною агресieю з боку РФ, спробами реашмацп так звано! Новоросп та самопро-голошенням у 2014 р. ЛНР i ДРН, посиленням сепаратистських тенденцш у iнших регiонах Укра!ни, штучним культивуванням та насадженням федера-лiстських сценарпв ззовнi. Демократiя в державу суверенiтет i незалежнiсть забезпечуються не змiнами територiального устрою, а стабшьним економiчним зростанням.
Отже, за висновками бшьшост експертiв, для нашо! держави оптимальною формою державного устрою е уштарна децентралiзована держава з визнанням та гарантуванням прав територiальних громад як первинних суб'екпв мiсцевого самоврядування.
Висновки. Укра!нська державнiсть iсторично склалась як уштарне утворення, а тому для нашо! держави бшьш природним та вторично сформованим е саме уштарний державний устрiй, можливо, навт зi збереженням автономГ! як утворення, що мае вирiшувати виключно внутршш питання, а також iстотним розширенням самостiйностi мiсцевого самоврядування за рахунок подальшо! децентралiзацГ! i демократизацГ! у здшсненш державно! влади. Треба будувати новггню Укра!ну з сучасною правовою системою, орiентуючись на передовий досвщ, проте не намагаючись копiювати навт найкращi свiтовi зразки i пам'ята-ючи, що на всiй державнш територГ!, за винятком Автономно! Республжи Крим та Севастополя, етнiчнi укра!нщ складають бiльшiсть населення.
Список лггератури:
1. Конститущя Укра!ни: Закон Укра!ни ввд 28.06.1996 р. № 254 к/96-ВР. Остання редакщя в1д 30.09.2016. Внесення змш (закон ввд 02.06.2016 № 1401-УШ/1401 - 19/). Вгдомостг Верхов-ног Ради Украгни. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Савин В. И. Диалектика процессов децентрализации и новой централизации Российского федерализма конца ХХ-начала ХХ1 вв.: Конституционно-правовой опыт развития: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Ростов-на-Дону, 2007. 59 с.
3. Теор1я держави 1 права: Академ1чний курс: тдручник / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Они-щенко. Ки!в: Юршком 1нтер, 2006. 688 с.
4. Теор1я держави 1 права: тдручник / за ред. О. В. Петришина. Харюв: Право, 2014. 368 с.
5. Фрицький О. Ф. Конституцшне право Укра!ни: тдручник. Ки!в: Юршком 1нтер, 2003. 536 с.
6. Молдован В. В., Мелащенко В. Ф. Конституцшне право: опор. конспекти: словник-доввд-ник. Ки!в: Юмана, 1996. 271 с.
7. Гамбург Л. С. Особливост та проблеми уштаризму Укра!ни (у зв'язку з полиико-право-вим статусом Автономно! Республжи Крим). Держава та регюни. 2011. № 3. С. 5-12.
8. Мщук В. В. Види уштарних держав: проблеми класифжацп. Часопис Кшв. ун-ту права. 2010. № 3. С. 48—52.
9. Сенюшюна Т. А. Автономiя як мехашзм захисту прав нацюнальних меншин у багатоет-нiчних суспшьствах. Вкник Украгнськог Академй державного управлшня при Президентов1 Украши. 2002. № 3. С. 262-269.
10. Литвин В. Децентралiзацiя, федералiзацiя, сепаратизм: парадокси полиичного дискурсу. Голос Украши. 2014. № 87. С. 4-5.
11. Основи демократп: навч. поаб. для студенпв вищ. навч. закладiв. М. Бессонова, О. Бiрю-ков, С. Бондарчук та ш; за заг. ред. А. Колодш Вид. 2-ге, стереотипне. Ктв: Вид-во «Ай БЬ», 2004. 668 с.
12. Деркач М. I. Становлення парадигми фккально1 децентралiзацii державного управлшня
у контекст забезпечення сталого розвитку Украши: автореф. дис.....д-ра екон. наук. Дншропе-
тровськ, 2011. 32 с.
13. Рябченко О. П. Державне управлшня економжою Украши (адмшстративно-правовий аспект): автореф. дис.....д-ра юрид. наук. Харюв, 2000. 36 с.
14. Приполова Л. I. Територiальний устрш Украши та европейських уштарних держав: порiвняльно-правовий аналiз: дис. ... канд. юрид. наук. Ктв, 2011. 218 с.
15. Колесшченко В., Бортнiк Р. Федеративна Украша: безальтернативна альтернатива розвитку Украшсь^ держави. Голос Украти. 2009. № 194(4694). С. 4-5.
16. Римаренко С. Федералiзм, регiоналiзм, децентралiзацiя. Агора. Револющя в1дбулася: що даль Вип. 13. 2014. URL: http://www.kennan.kiev.ua/Library/Agora/Agora04.pdf.
17. Аметка Ф. А. Сучасш тенденцп трансформацп форм державного устрою. Вкник Национального университету внутршни: справ. Харюв, 2004. Вип. 25. С. 252-257.
References:
1. Konstytutsiia Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 28.06.1996 r. № 254 k/96-VR. Ostannia redaktsiia vid 30.09.2016. (1996). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 30, art. 141.
2. Savin, V.I. (2007). Dialektika protsessov detsentralizatsii i novoy tsentralizatsii Rossiyskogo federalizma kontsa XX-nachala XXI vv.: Konstitutsionno-pravovoy opyit razvitiya. Extended abstract of Doctor's thesis. Rostov-na-Donu [in Russian].
3. Zaichuk, O.V., Onyshchenko, N.M. (Eds.). (2006). Teoriia derzhavy i prava: Akademichnyi kurs. Kyiv: Yurinkom Inter [in Ukrainian].
4. Petryshyn, O.V. (Ed.). (2014). Teoriia derzhavy i prava. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
5. Frytskyi, O.F. (2003). Konstytutsiine pravo Ukrainy Kyiv: Yurinkom Inter [in Ukrainian].
6. Moldovan, V.V., Melashchenko, V.F. (1996). Konstytutsiine pravo. Kyiv: Yumana [in Ukrainian].
7. Hamburh, L.S. (2011). Osoblyvosti ta problemy unitaryzmu Ukrainy (u zv'iazku z polityko-pravovym statusom Avtonomnoi Respubliky Krym). Derzhava ta rehiony, 3, 5-12 [in Ukrainian].
8. Mishchuk, V.V. (2010). Vydy unitarnykh derzhav: problemy klasyfikatsii. Chasopys Kyiv. un-tu prava, 3, 48-52 [in Ukrainian].
9. Seniushkina, T.A. (2002). Avtonomiia yak mekhanizm zakhystu prav natsionalnykh menshyn u bahatoetnichnykh suspilstvakh. Visnyk Ukrainskoi Akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy, 3, 262-269 [in Ukrainian].
10. Lytvyn, V. (2014). Detsentralizatsiia, federalizatsiia, separatyzm: paradoksy politychnoho dyskursu. Holos Ukrainy, 87, 4-5 [in Ukrainian].
11. Bessonova, M., Biriukov, O., Bondarchuk, S. et al. (2004). Osnovy demokratii. A. Kolodii (Ed.). Kyiv: Vyd-vo «Ai Bi» [in Ukrainian].
12. Derkach, M.I. (2011). Stanovlennia paradyhmy fiskalnoi detsentralizatsii derzhavnoho tupravlinnia u konteksti zabezpechennia staloho rozvytku Ukrainy. Extended abstract of Doctor's thesis. Dnipropetrovsk [in Ukrainian].
13. Riabchenko, O.P. (2000). Derzhavne upravlinnia ekonomikoiu Ukrainy (administratyvno-pravovyi aspekt). Extended abstract of Doctor's thesis. Kharkiv [in Ukrainian].
14. Prypolova, L.I. (2011). Terytorialnyi ustrii Ukrainy ta yevropeiskykh unitarnykh derzhav: porivnialno-pravovyi analiz. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].
15. Kolesnichenko, V., Bortnik, R. (2009). Federatyvna Ukraina: bezalternatyvna alternatyva rozvytku Ukrainskoi derzhavy Holos Ukrainy, 194(4694), 4-5 [in Ukrainian].
16. Rymarenko, S. (2014). Federalizm, rehionalizm, detsentralizatsiia. Ahora. Revoliutsiia vidbulasia: shcho dali. Issue 13. URL: http: // www.kennan.kiev.ua/Library/Agora/Agora04.pdf.
17. Ametka, F.A. (2004). Suchasni tendentsii transformatsii form derzhavnoho ustroiu. Visnyk Natsionalnoho universytetu vnutrishnikh sprav, 25, 252-257 [in Ukrainian].
Sydorenko O. O., PhD in Law, The Department of Theory of State and Law, Assistant, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0003-0485-6431
The development of unitary relations in Ukraine as one of the conditions for the formation of a modern legal system
The article considers the issue of optimization of the state structure in modern Ukraine on the way of reforming the legal system in accordance with European standards. It is concluded that at the present stage of state building the unitary form of the state structure is optimal. At the same time, practical actions are needed in the direction of decentralization of state power to create a civilized state. The great influence on the development of the modern legal system of Ukraine is due to the integration of the legal norms and principles generally recognized by the world community into its structure. Today, there are not so many states, which, having emerged as unitary, then changed the form of government into federal. The process of studying various types of unitary states should be based on a clear methodological basis. Ukrainians have confirmed that they are Europeans who profess the same values of democracy and citizens of European countries that have a decent standard of living for people. Democracy in the state, sovereignty and independence are provided not by changes in the territorial structure, but, in particular, by stable economic growth. Over the past decades, there have been processes of transformation of federal states into unitary ones, without making any changes to the constitution. According to studies by most experts, for our country the optimal form of government is the unitary decentralized state. The author defends the preservation of the unitary character of the Ukrainian state at a certain decentralization of power, development of the institution of local government and improves the structure of Parliament. We must build the newest Ukraine with a modern legal system, focusing on best practices, but not trying to copy even the best world examples.
Keywords: legal system; unitary state; federation; decentralization.
Надшшла до редколегп 15.11.2017 р.
