CC BY
9Учет записки Таершсъкого национального университету \мен\ В. I. Вернадського.
Сер^я: ФЫологгя. Сощаяьт комунтацп. — 2014. — Т. 27(66), № 4. — С. 147-154.
УДК 821.161.2-3.09
РАЦЮНАЛЬНИЙ MECIAHI3M 1ДЕЙНОГО ПАФОСУ В МАЛ1Й ПР031 ВОЛОДИИРА ВИННИЧЕНКА
Мокренцов Д. С.
РВНЗ «Кримський гумантшрний утверситет», Ялта
E-mail: yaschik pandory@ukr.net
У стати розглядаються npoponi штенци та утотчна проекщя втраченого раю в Maniii npo3i В. Винниченка. Виокремлюються типаж1 новшпх пророюв, яи переважно не видшяються ушкальними здУбностями, але в складних екзистенцшних обставинах вщкривають у co6i лвдерсью якост! та Bipy в ¿сгину, що несподавано тзнають. Характеризуеться ряд образ1в пророюв у малш npo3i письменника та IX комунжацш з шшими персонажами. Анал1зуеться поетика профетизму, розглядаеться формування концепци новшпх npopoiciB. Зображуеться repoi, яю беруть на себе функцп провюника або поступово доростають до того, щоб стати проповедниками, проводирями наци, всього людства. Активно використовуються елементи гри, ipomi, гротеску. Бшыною художшстю вщзначаються шукання литераторами пророчого ембрюна в nepeciwii людиш, з и сумшвами та штуггивним мисленням, знижуе мистецький р1вень прогностичного пафосу публщистичний струмшь, абсолютизащя рацюнал1зму.
Юиочовi слова: apxiMOTHB, художне пророцгво, архетип, ватажок, неоромантична поетика.
Письменники XIX - початку XX столгття неодноразово звертались до ..apxi мотиву пророцтва''. Укоршення християнсько! традици в украУнському письмснстен зумовило iнтенсившсть використання у л1тературних ..пророчих текстах б1блшних образ1в, сюжет ¡в, риторики i пафосу. Ниш проблема пошуку вдер1в, яici окреслюють майбуття Украши та шляхи до нього залишаеться досить гострою перед сустльством. а вщтак посилюеться штерес до трактування щеУ теми письменниками минулих поколшь. Вивчення феномену профетизму та рслтиного пророцтва, психологи суспшьних наставников та вожд1в е одним ¡з засоб1в п¡знати шдвалини духовного життя г нобле но!' наци. ГПсля сошальних вибух1в початку XX стсшття зам ¡ною християнсько! penirii нср1дко ставав ¡дсал революцп та створення „рукотворного" сакрального („запрного ") свиу.
Творчють Володимира Винниченка з огляду прогностичноУ традици неоднаразово привертала увагу сучасних досдщшшв, таких як: Н. Гусак, Г. Клочек, Г. Костюк, I. Кошова, Т. Маслянчук, Л. Павлишин, В. Панченко, Г. Сиваченко та ш. Актуальшсть дослщження полягае в осягненш прогностичного пафосу в художньому доробку Володимира Винниченка в оцшщ сучасного л i тс рат\роз на вст ва. Метою стагп е розкриття пророчого пафосу фанатичних прихильникчв револющйних метаморфоз та окреслення спектру нащональних пророчих передбачень в художньому свш Володимира Винниченка.
Спадщина В. Винниченка, яка створювалась у час, коли ..поЕНтря було насичено щеями перебудови свиу" [7, с. 8], багата на npopoLii характери, утошчш Bi3ii та орипнальш концепци побудови сустльства завтрашнього дня. Вона переконливо
шюструе переважно не художню, а с о щ а л ь н о - п о л i т и ч н у та фиософську генезу пророчого дискурсу. Варто додати, що проскцп втраченого раю на майбуття В. Винниченка заслуговують уваги як авторськл концепцп. Адже письменники, становления яких в!дбувалось шд впливом револющйних подш 1905 та 1917 роив, нерезко сво1ми художшми пророцтвами намагаються розкрити суть певно! системи полиичних теорш. прошюструвати II (анархпм. комушзм тощо). Натомють В. Винниченко, який в бшышй Mipi за шших автор!б був активним учасником шдшльного руху та членом слгги. що на практищ започатковувала револющйш Tcopii. зум!в вийтн за меж! фанатично! проиаганди Tie! чи 1ншо! системи поглядт та нащональних меж. Письменник сам запропронував читачев! критичний зр1з абсурдност! людського буття та накреслив шляхи виходу з юторичних машвщв, обгрунтував необхщшсть викидання усталених правил новими законами. По суть В. Винниченко дшсно взяв на себе роль провюника, MicioHepa, якому В1дкрилась ¿стина, котрою вш прагнув подшитись з сучасниками та нащадками, причому як у публшистичних трактатах, так i в художшй творчосп,
В одному з лисп в на зауваження, що В. Винниченко претендуе на роль пророка, вш в1дпов1дав: „Так, вшею душею, всiм розумом i почуттям cboim хонв би бути пророком вчення, що могло б дати людям полегшення в!д i'xmx страждань. Бути пророком життя, сповненого радо m i в. сили узгодженост! сил, тобто того, що ми називаемо щастя. Це, mchi здаеться, така прекрасна мета, що кожний, хто хоч чим-небудь може и здшснювати, повинен не ильки не соромитися xotlth бути пророком, проповлдником такого вчення, але i bciма силами прагнути до нього |4|. Мае ращю Г. Савченко, яка стверджуе, що творч!сть Володимира Винниченка була вилучена з культурного o6iry власне „за правдиве викривальне пророче слово'1 [9].
Лггсратурний дебют письменника припав на перiод затребуваност! нових л1дерш i просв1тител1в, яю б спрямували революц1йш настро! мае у потужний визвольний рух. Це була пора очпавання дивного прийдешнього i sip и в його створення власноруч, без трансцендентних дороговкаив У таких юторичних ситуащях стае неминучим оновлення \пфу як архетипу та формування нового героя-поводиря, ватажка-меси. здатного на паслонарну роль л1дера у протистоянш з силами хаосу. За визначенням О. Гн1дан. геро! Винниченкових твор!в ,.вир1шують хвилююч: проблеми - визначення шлях1в народу i людини в переломну епоху, проблеми вибору й в i л п о в ¡д а л ь н о с т i. мора:и i насильства, любов1 i смерт1, узгодженосл ¡ндив1дуальних дол1 i вод! особистоеп з сустльними законами -драматично, часто щною життя" [5, с. 132-133].
У проз1 В. Винниченка пророчими штенщями здебктьшого надктяеться звичайна людина, яка раптом вщчувае свою випошдальшеть за шших нужденних людей та переживае внутрш:не переродження. В результат! духовного наслання, природу якого автор не пояснюе, герой уевщомлюе свш обов'язок, який дае йому право виступити з ¿деею та очолити и прно1чник1в всупереч нависл1й над yciMa небезпещ. Така поява нового л1дера простежуеться в раншх опов1даннях В. Винниченка, що були написан i в часи назр!вання першо! рослйсысоУ рс волю mi.
Найбмьш виразно пророча поведшка ватажка влдображена в о по в ¡дан hi ..Салдатики! (1903). Його шдзаголовок - „Малюнок ¡з селянських розрух1в" -
акцентуе увагу на хронотоп! украшсысих селянських бунтпз початку XX столитя. Кульмшацшна напруга позначае навггь експозищю опоЕпдання: бунт ¡вне село, збуджене прокламащями, психолопчно готове чинити сощальну помету. У а знають, що 1х чекае розправа вщ солдатш, якпх викликав пан, але водночас у настроях розгублених селян е мюце для на'шно!' рлри в диво спасшня. Цю вхру поширюе „дядько Явтух. який запевняе 1шиих, що 1м не слщ боятись солдат!в. попри вже в1домого сцснарпо розвику подш у суидшх селах. Звичайний „дядько" з першого ж портрету постае в ореол1 особливого евггла. що нагадуе шмб: „Щось таке тверде, ненарушиме шби св1титься на його маленькому гостренькому лит [2, с. 38]. Говорить вш тихо, не услпхаючись. але напрочуд переконливо, 1 „його твсрдо-спо 1СIйний голос" мапчно впливае на вкрай переляканих односслыдв. яка щиро вфять чоловлковк якого ще зовам недавно „мало навиь 1 прн\пчали в сслГ. У напружених умовах нсв1домосп саме Явтух неформально стае „мов старостою або старшиною". На нього, як 1 на його земляка в. велике враження справили лиепвки. в яких пере л1чу вались вс! здирства можновладщв та лунали заклики до непокори. Проте лише Явтух сприйняв щ лиепвки як знакове послания, над яким мовчки думав три дн1. Як правило, у Святому пись\п мовчання передуе одкровенню. „Мовчи I я навчу тебе мудростГ . - сказано у пророка 1ова (1ов, 33:33). Мовчання акумулюе снерпю. що зумовлюе метаморфозу особи. Варто гпдкрсслити [ сакральне значения числа „три". Вщчувши внутрпине переродження, Явтух шщюе сход, на якому вперше виступае в рол! оратора. Автор вкотре шдкреслюе тверд¡сть. яку випромшював герой з невеличкою борщкою (незмшний атрибут пророка Мохаммеда та багатьох християнських пророка в), його риторичну вправшеть, якою в1н опанував на очах вс1е! громади. „Спершу путався в словах, - зазначае В. Винниченко, - (хоча не соромився цього), запинався, але чим дал к то бшыпе I бшыие розходився к мов одрубуючи кожне слово, бив ним по серцях громадян, що як зачарован! слухали його" [2, с. 39]. Та „всличсзна увага, з якою його слухали односсльт. - як зазначае Г. Клочек, - засвичувала. що вони В1рять йому й визнають його як свого ватажка" [6, с. 314].
Ключовим у його промов! стае бшарна опозищя „правда/неправда". I прост1 слова 1нсп1рують шертну масу побачити св!т ¡ншими очима. „Убити неправду!" -ось до чого закликае ын. тактично спонукаючи селян до бунту за прикладом сус1Д1в-„кавушвщв". Перевага Явтуха полягае в тому, що вш напучуе односсльт в не на злочин (у його розумшш), а на праведне життя, повернення до християнського святого закону. Цю тезу шдтверджуе фраза „У поза лиця 1ж хл1б", що е неповною цитатою м Старого Заповт : „У поп свойого лиця ти ютимеш хл1б, аж поки не вернешея в землю, бо з не! ти взятий" [Буття 3:19]. Отож гргшним е пан, вщ якого сл1д ви'брати свою землю, 1 цей справедливий розподш не можна трактувати гр1хом. Сво! слова Явтух шдтверджуе \ такими ж впевненими д1ями. В|н наважуеться разом з емшивими чоловшами спустошити амбари пана, а пот1 м чесно розд1лити зерно М1>к селянами. Ц1 судш акцй план\'валось продовжити, але жорстка реакщя багатив з залученням ..салдатикав отверезила натовп. Та лише дядько Явтух зберп ае певнють у недоторканноси бунпвнимв. Сучасник В. Винниченка, знаменитий французький сощолог 1 психолог Г. Лебон придшяв значну увагу
вивченню особистого престижу, що призводить до мапчно! влади над людьми. Учений дшшов висновку, що „вожд1 стають впливовими завдяки тим ¡дсям. до яких сам1 вони ставляться фанатично" [1, с. 4]. Власне, ця риса найперше проявлялась у пророюв, адже лише глибока в1ра та ушкальний вольовий характер зумовлювала в1ру у зазвичай безвольнш \iaci.
Прихщ солдат у твор1 позначаеться ар и ми барвами, здалека запн нагадував „велику гадюку", що повзла „то скручуючись по дорозк то розтягуючися у довгу, р1вну низку" [2, с. 43]. Парабол1чний образ змн посилюе вщчуття смертоносно! загрози, яка нависла над селянами. Дшсно, офщер звинувачуе селян у граб1жництвг 3 ним вступае в д1алог тшьки Явтух, пдно 1 впевнено, але у вщповщь отримуе зневажливу лайку. Для офщера речник селян - це лише звичайна „морда хохлацкая" з юрби. Але тод1 Явтух звертаеться безпосередньо до солдат!в. оперуючи тими ж риторичними прийомами, яи переконали селян. I вдруге палкий апологет „свято! правди" знайшов потр1бш слова. Тому коли знервований офщер наказав стршяти, жоден з солдат! в не шшов на „гр1х", вщ якого промовисто вщмовляв Явтух. Вражений зухвалютю солдат офщер сам кидаеться на ватажка з шаблею I рубае його на смерть. Така ж нагла смерть сшткала й офщера. якого вбивае товариш Явтуха Микола.
Як бачимо, оповщання завершуеться смертю головного героя-пророка, але його пророцтво виявилось правдивим, бо солдата так 1 не вистрелили в бунтар1в. Простий селянин сво!ми д1ями повшетю вщповщае архетипу пророка, зокрема виконуе свою мю1ю щною власного життя, та все ж домагаеться прозршня односельщв, що мирились з нелюдськими умовами ¡снування. пануванням кривди на рщшй землг
На думку Лссз Укра!нки, В. Винниченко, як ..¡стинний ново-романтик", „зневажае не сам натовп, тобто не ос¡6. якл складають натовп, а той рабський дух, який змушуе людину добровшьно зараховувати себе до натовпу, як до чогось стихшного, такого, що поглинае, швелюе, стирае ¡ндив1дуальн1сть. приносить и в жертву шетинкту, стадност1" [10, с. 365]. Так само Леся Украшка зауважила, що натовп у В. Винниченка не був спроможним осягнути цшшеть та значупцеть вожд1в. Однак оповщання „Салдатики!" можна вважати винятком з ще! законом1рност1 неоромантично! поетики.
Прикладом перетворення псрсслчно! людини-аутсайдера у ватажка з вщвагою 1 жертовшетю, характерними для пророка, можна вважати оповщання „Талюман". Як наголосив В. Панченко, „за новелами „Салдатики!" й „Талюман" можна стущювати психолопчш механ1зми народження неформального л1дера в нестандартн1й ситуащ!" [8].
В опов1данн1 „Тал1сман" головний герой е маргшалом, що на початку твору веде себе адекватно свош сощальш рол1. Ув'язнений Пшя - скромна людина, над якою в камер! вез пост1йно знущались. Серед семи каторжан-анарх1ст1в, яю задумали шдкоп 1 втечу, маленький на зрют, худенький, веснянкуватий, „кроткий" чоловпч. соц 1 ал-дсмократ за поглядами, гебрей за нацюнальшетю, нер1дко ставав об'ектом кумедних наем ¡шок. Перейнятий страхом, вш нав1ть не хот1в вт1кати, щоб опинитись на свобод!. Але у вщповщь на вез кпини вш „трошки неемшо, трошки
ласкаво, трошки добродушно послпхався [3, с. 167]. ГПня пройшов складну школу життя, неодноразово його били, цькували собаками, що сиричинило його самощентифшащю як „найменшого, найпослщнього чоловша у свт". Опинившись у камер1, вш також вщчував постшш принижения, причому як вщ пол1тичних, так i „уголовних", лише зрщка хтось заступався за нього, проте це не сприяло росту його самооцшки.
Коли через pi3Hi обставини припинився давно розпочатий шдкоп, виникла потреба вибрати нового старосту коридора, вщ якого очп<ували ршучих дш. 3 цього приводу розгорялись палю суперечки, i стало зрозумшо, що консенсусу було досягти надзвичайно важко. 3 вибором старости ультимативно квапила адмшютращя тюрми. Саме тод1 анархюти з п'ято! камери кинули епатажний виклик, запропронувавши на \псцс старости безневинного ГПню. Те, що здавалось жартом на перших порах, теля нетривалого обговорення стало фактом. ГПня. який не зовс1м розу\пв суету навколо свое! персони, був оголошений старостою, що супроводжували нагадування про вщповщальшсть, яка лягала на його плсчг Першу шч вш не спав. О по в ¡дач наголошуе, що чоловп< „робив враження людини, яка прислухаеться до процесу всередиш себе - i при тому до такого процесу, котрого сам не pojvviie" [3, с. 172]. Зранку ГПня приступив до cboix обов'язюв, проявляючи неочшувану ¡шщатившсть, справедливють i принциповють. I вже через тиждень кпини над новообраним старостою небезшдставно почали припинятися. Насамперед впадала в око його вщвага, що прийшла на змшу заляканосп. BiH з пдшстю розмовляв з начальником, вгамовував порушниюв спокою. Шдерсью зд1бносп ГИн1 „аграрники" пояснювали „жщцвською головою". Ретельне та креативне виконання адмшютративних обовязклв працювали на авторитет колишнього упослщженого ув'язненого. Переродження Пшк що вщбувалось у Bcix на очах, нагадувало казку, „коли герой и', миршавий, забитий, занехаяний всзма 1ванко-дурник, раптом д1стае зв1дкись тал1сман i робиться знаменитим богатирем, царевичем i т. ¡н. [3, с. 178]. Ця метаморфоза залишалась шд присюпливою увагою окремих в'язн1в. Звернули увагу, що поступово в1н в i д м с ж о в у ют ь с я вщ ¡нших. Та останн1м випробуванням для нього стала cniвучасть у шдкош, осклльки цей своер1дний „вихвд" вважався „найб1льш важною справою ув'язнених". Проте на цей раз ¡дсю втсч1 ГИня гаряче п1дтримав i стало зрозум1ло, що в1н мае пропозици, яю, очевидно, i ранii±ic виношував. Однак товариство вибирае план, зпдно з яким „один мусить пожертвувати собою для Bcix".
Очевидно, староста передчував, що цей BHoip впаде на нього. Тепер навпъ у виконанш cboix функщй вш нагадувуав людину, що мае якусь шшу, вищу viicifo. Вноч1 „в1н не спав i лежав лицем догори з застиглими, широко розплющеними очима" [3, с. 186]. Але будь-яку можливють вщмови вщ ризиковано! втеч1 вш в1дкидав, бо вважав себе „каштаном" на пароход!. пророком. „А як евре! колись у пустел1 блукали, то вожд1 i'xHi позаду йшли? Вони т1кали? Га?", - цим питаниям вш шдтверджував свою ршучють ¡ти до юнця. Однак жереб, яким визначали першого, що мусив загинути, прикриваючи ¡нших, випав на Сердюкова. Та коли вш повернувся i вщмовився в1д самопожертви через переляк i треба знову було тягнути жереб, в екстремальшй ситуацй' роль лщера знову взяв на себе ГПня. BiH з власно!
п-пшативи дае вкалвки шшим. бере револьвер i йде в розвщку. ГПсля отриманоУ шформаци вш починае говорити впевнено, вхдчуваючи себе справжшм „командиром". Утпсач1 виконували Bci його розпорядження. Вреигп-решт, ГПня виконуе завдання ..псршого i дае можливють ¡ншим ai яти за виробленим планом та здобути омр1яну свободу. За переказами, фанатика ГБню вбили в ту саму шч. Ця розв'язка залишала чимало питань, одне з яких виникае ще гад час розгортання сюжету: ..Дс 'лстався старий ГПня, де в йому заховувався новий, коли саме почалось переродження, - все було тайною" [3, с. 178]. Отож в o6pa3i ГПш схоплено пророчу функщю, яка може проявитись у звичайнш людиш, що перебувае у складнш екзистенцшнш ситу au iï - звшьнити людей з неволь вести ïx за собою, та при потреб1 пожсртвувати cboïm життям заради них. Пояснити цю обрашсть автор не береться, але без таких людей не було б поступу.
Таким чином, мала проза В. Винниченка дае приклади г с р о ï в - п р о в о д и р i в. яка гадгамаються над громадою, винаходять власне тсурпчнс слово, що гадкршлюють самовщданими вчинками. Ixhîй пророчий час дуже короткий, духовна наснага свого у с в i д о м л с н о г о призначення утаемничена, але, врсигп-рсшт. вони виходять на нов}' op6iTy свого ¡снування i дають шанс ¡ншим вщчуга hobî обшири життя. Така люди-пророки зазвичай закарбовуються в народнш памяти та згодом м i фол о г i з у ют ьс я. але В. Винниченко лише схоплюе образки з життя, не вдаючись до щеал1зацп cboïx repoÏB, уникаючи проекци ставлення до жертовних ватажка в з висоти часу.
Отже, художш твори В. Винниченка в i дд зс р кал ю ют ь ¡дсйний запов1т мислителя, а для викладу cboïx по гл яд is та проекпв письменник використовуе пророчий пафос, джерело якого сконцентроване в авторському св1тогляд1 та самощентифжацп.
Список liicpaiypii
1. Баган О. Неоромантизм. Неокатолицизм. Неоконсерватизм (Творчютв Наталени Королево! в адейно-естетичному контекста доби) / Олег Баган // Королева Н. Без коршня. Во дш они. Quid est Veritas?: Повкть, роман, новели, onoBiaaHHa, спогади. - Дрогобич : Вщродження, 2007. - С. 655-669.
2. Винниченко В. Вибраш твори/Володимир Винниченко. - Харюв : Ранок, 2003. - 352 с.
3. Винниченко В. Оповщання /Володимир Винниченко. - Братислава, 1968. - 302 с.
4. Винниченко В. Що денник. 1911-1920 / Володимир Винниченко. -Харюв : Ранок, 2003. - 352 с.
5. Гтдан О. Володимир Винниченко: Життя, Д1яльшсть, Творчютъ / О. Гшдан, Л. Дем'яшвська. - К. : Четверта хвиля, 1996. - 256 с.
6. КлочекГ. Енерпя художнього слова [Зб1рншс статей] / Григорш Клочек. - Юровоград: Редакцшно-видавничий вщдш КДПУ 1м. В. Вившиченка, 2007. - 448 с.
7. КлочекГ. Про енергетику творчосп В. Винниченка як штегрований критерш ïï ощнки (до постановки проблеми) / Григорш Клочек // Науков1 записки. Cepia: Фшолопчвп науки (лггературознавство, мовознавство). - Ировоград : РВВ КДПУ ш, В. Винниченка, 2005. - Вил. 62. -С. 3-11.'
8. Панченко В. Творчютв ВолодимираВинниченка 1902-1920 pp. у генетичних i типолопчних зв'язках з европейсвкими лггературами: дис. ... д-ра фшол. наук, спец. 10.01.01 - украшсвка лиература [Електронний ресурс] / Володимир Панченко. - Режим доступу: http://librarv.kr.ua/books/panchenko/ index, shtml.
9. Сиваченко Г. Пророк не свое! вггчизни. Експатр1онтсвкий метароман В. Винниченка: текст i контекст /Галина Сиваченко. - К. : Алвтернативи, 2003. -280 с.
10. Украшка Л. Винниченко / Леся Украшка // Винниченко В. Раб краси: Оповщання, повктв, щоденников1 записи. -К. : Весежа, 1993. -С. 351-371.
Мокренцов Д. С. Рациональный мессианизм идейного пафоса в малой прозе В. Винниченко / Д. С. Мокренцов // Ученые записки Таврического национального университета имени
B. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2014. - Т. 27(66), № 4. -
C. 147-154.
В статье рассматриваются пророческие интенции и утопическая проекция потерянного рая в малой прозе В. Винниченка. Выделяются типажи новейших пророков, которые преимущественно не владеют уникальными способностями, но в сложных экзистенциальных обстоятельствах открывают в себе лидерские качества и веру в истину, о которой неожиданно узнают. Характеризуется ряд образов пророков в малой прозе писателя и их коммуникация с другими персонажами. Анализируется поэтика профетизма, рассматривается формирование концепции новейших пророков. Изображаются герои, которые берут на себя функции предсказателя или постепенно дорастают до того, чтобы стать проповедниками, предводителями нации, всего человечества. Активно используются элементы игры, иронии, гротеска. Большей художественностью отмечаются искания литераторами пророческого эмбриона в обычном человеке с его сомнениями и интуитивным мышлением, снижает художественный уровень прогностического пафоса публицистическая направленность, абсолютизация рационализма.
Ключевые слова: архимотив, художественное пророчество, архетип, лидер, неоромантическая поэтика.
Mokrentsov D. S. The rational messianism of ideological Paphos in the Vynnychenko's small prose /
D. S. Mokrentsov // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series: Philology. Social communications. - 2014. - V. 27(66), № 4. - P. 147-154.
The article deals with the prophetic intention and Utopian projection of the lost paradise in Vynnychenko's small prose. The types of new one prophets are distinguished. The prophets mostly don't have any unique abilities, but in difficult existential circumstances discover a leadership and belief in the truth that they suddenly find. The series of prophets' images and their communication with other characters in writer's small prose are characterized. Also the article deals with formation of the conceptions of the new prophets and analysis of prophetic poetics. The article depicted the characters who take over the functions of predictor or gradually grows to become preachers, leaders of the nation and of all mankind. The elements of the game, irony and grotesque are actively used. Writers' seeking of prophetic rudiment of standby person, with human's doubts and intuitive thinking are marked with great artistry.
Utopian projection of the lost paradise are offered by Vynnychenko-artist - is original copyright concepts that were developed in writer's journalistic heritage. In Vynnychenko's early prose the ordinary person acquires prophetic intentions, this person feels an internal degeneration which are caused by unfathomable spiritual. In general Vynnychenko's works depict the refuse of sacred majesty in creation of prophets' images (false prophets images). Also widely used the elements of the game, irony and grotesque. But the necessity of herald-leader for social progress is indisputable.
Thus new-religious implement structurally didn't changed the image of the prophet-passionarians, though he became more rational. However, the absolutism of Christian component in art prophetic systems concede the ecumenical and synthetic activity of copyright writers ideas. Hence Vynnychenko's prophets are close to ancient teachings of anthropological content, where main one is a person, but not a community. Overall post-revolutionary era literature is an example of religious prophecy transcoding, ecumenical ideas transformation on the modernist basis with the elements of cliche that will become a dominant stereotypes in the literature of socialist realism.
Keywords: mainmotif, art prophecy, archetype, leader, neo-romantic poetics.
Стаття надшшла до редащи 31 жовтня 2014 року
