CC BY
208
Що стосується страхування будівельно-монтажних робіт, то воно існує тільки в добровільному виді і займає 15-25 % в загальному обсязі будівельно-монтажних робіт, які здійснюються в Україні. До початку 2006 року такий вид страхування формально вважався істотною умовою договорів відповідно до законодавства [9, с. 39].
Обов'язковісь такого виду страхування виявилася тільки задекларованою, тому серед обов'язкових видів страхування вони у Законі "Про страхування" не визначаються. Але не дивлячись на це, будівельні організації користуються цим видом страхування.
На сьогодні перспективним у функціонуванні іпотечного страхування є запровадження діяльності так званих "іпотечних центрів", які б надавали повний спектр послуг з кредитування і страхування. Таким центром може виступати страхова компанія (в розвинених країнах страхові компанії є основними інвесторами на фінансовому ринку).
Отже, загалом з дослідження можна зробити висновок, що вихід страхової компанії на ринок іпотечних облігацій стане ще однією можливістю отриман-
ня недорогих кредитних ресурсів для населення і дозволить страховикам вигідно розміщувати сформовані страхові резерви.
1. Борисюк К. Ринок іпотечної нерухомості в Україні: стан та проблеми розвитку // Ринок цінних паперів України. - 2006. - №9-10. - С.45-50. 2. Бублик Є. Диверсифікація фінансових інструментів на іпотечному ринку України // Ринок цінних паперів України. - 2006. - №1-2. - С.73-78. 3. Про іпотечні облігації: Закон України від 22.12. 2005 №3273 // www.rada.gov.ua. 4. Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю: Закон України №978 від 19.06.2003 // Відомості Верховної Ради. - 2003. - №52. 5. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України № 3480 від 23.02.2006 // www.rada.gov.ua. 6. Скибенко. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник тез доповідей Х Всеукраїнської науково-практичної конференції (22-23 листопада 2007 р.): у 2-х т. - Т.1. - Суми: УАБС НБУ, 2007. - С.79-80. 7. Філаткін М. Проблеми роботи із забудовниками при створенні і функціонуванні Фондів фінансування будівництва // Фінансовий ринок України. - 2006. - №8(34). - С. 8-9. 8. Філаткін М. Практичний досвід роботи банку в сфері довірчого управління та фінансування житлового будівництва // Фінансовий ринок України. - 2006. - №8(46). - С. 5-7. 9. Юрченко А. Титульное страхование: страхование строительно-монтажных рисков очень актуально // Финансовые услуги. - 2007. - №2. с. 38-40. 10. http://www.cbonds.info. 11. http://www.prostobank.com.ua. 12. http://www.finance.ua
Надійшла до редколегії 10.06.08
О. Залєтов, ст. викл.
РЕЙТИНГОВІ АГЕНТСТВА ТА ЇХ ВПЛИВ НА СТРАХОВИЙ РИНОК
В данній статті описується вплив рейтингових агенств на діяльність Українських страхових організацій. The influence of ratings agencies on activity of Ukrainian insurance organizations is described in this article.
Одним із найважливіших факторів, що перешкоджають адекватному розвитку страхового ринку в нашій країні, є невисокий рівень прозорості в діяльності страховиків. Незважаючи на те, що багато керівників страхових компаній вже усвідомили важливість інформаційної відкритості й готові надавати інформацію страхувальникам (застрахованим, вигодонабувачам) та інвесторам, на жаль, процеси перерозподілу власності змушують менеджмент ряду великих фінансово-промислових груп дуже обережно підходити до цього питання.
Не маючи вичерпних даних про поточний стан страховика, особливо про його реальну платоспроможність, потенційні страхувальники утримуються від страхування. Акціонери теж не мають можливості правильно оцінити ризики та оптимально вибудувати взаємини з менеджментом.
Все це створює серйозні перешкоди на шляху до активізації як страхових, так і інвестиційних процесів. Неясність же, у свою чергу, породжує недовіру. Найпростішим способом отримання інформації про стан справ конкретного страховика на ринку є ренкінг.
Ренкінг (з англ. "to rank" - "ранжувати") - це список компаній, упорядкований за певною ознакою. Найчастіше страховики ранжуються за зменшенням величини певного фінансового показника: активи, капітал, обсяги страхових платежів і страхових виплат, страхові резерви та фінансовий результат діяльності.
В Україні ренкінг страховиків у 1995-1999 роках оприлюднював Укрстрахнагляд, в основному через публікацію в газеті "Україна-Бізнес". Це були, як правило, показники діяльності перших 50-ти страхових компаній. Після ліквідації Укрстрахнагляду цю роль, починаючи з 2001 р., виконує страховий рейтинг "Insurance TOP" -щоквартальне видання Українського науково-дослідного інституту права та економічних досліджень, яке публікує ренкінги страховиків загального страхування та убезпечення життя, а також страхових брокерів.
З'явилися також публікації про різні підходи до оцінки фінансового стану страховиків [1], і всього ринку в цілому [2].
Однак найкращим способом інформування інвесторів про надійність як страховика, так і будь-якого підприємства, є рейтинг.
Поняття "рейтинг" (з англ. "to rate" - "оцінювати, визначати клас") означає кількісну або якісну оцінку рівня визнання або авторитету; показник кредитоспроможності позичальника, тобто за допомогою рейтингу в стислій формі надається вичерпна інформація про його надійність.
Існують два підходи при оцінці кредитоспроможності. Один із них передбачає оцінку ризику невиконання позичальником своїх зобов'язань із присвоєнням відповідної рейтингової категорії у вигляді буквено-цифрового коду для кожного рейтингованого суб'єкта господарювання (класичні кредитні рейтинги). Другий підхід передбачає оцінку відносної кредитоспроможності, що дає змогу порівняти різні економічні суб'єкти на основі агрегованого показника.
Рейтинг страховика (з англ. "insurer rating") - це поточний висновок щодо стану показників фінансової стабільності страховика з визначенням його здатності здійснити страхові виплати за укладеними договорами страхування.
Рейтинг як комплексна оцінка фінансового стану страхової компанії незалежними експертами є одним із основних елементів "нецінової конкуренції". Наявність рейтингу і його рівень вигідно відрізняє страховика, будучи доказом відкритості та прозорості його діяльності [Э].
Рейтингові агентства, як правило, визначають два основних типи рейтингів страхових компаній:
1) фінансової стабільності, які дають оцінку фінансової стабільності страхової компанії та її здатності вчасно обслуговувати пріоритетні зобов'язання перед страхувальниками (застрахованими, вигодонабувача-ми) й договірні зобов'язання;
2) емітента, в т.ч. цінних паперів з фіксованим доходом. Такі рейтинги присвоюються конкретним випускам облігацій і привілейованих акцій. Вони відображають не тільки загальну кредитоспроможність емітента, але й особливі строки й умови щодо цінних паперів,
© О. Залєтов, 2008
включаючи пріоритетність у разі дефолту. Для інвесторів рейтинги цінних паперів з фіксованим доходом і рейтинги емітентів є одним із вирішальних факторів у процесі прийняття рішень щодо інвестицій.
На співвідношення між рейтингами емітентів/цінних паперів з фіксованим доходом і рейтингами фінансової стабільності страхових компаній впливає фактор субординації. Це означає, що рейтинг фінансової стабільності страховика, як правило, є відправною точною для всіх інших рейтингів (основний обов'язок страховика -здійснювати страхові виплати, тобто він є пріоритетом по відношенню до решти зобов'язань).
У західних країнах роль кредитних рейтингів настільки висока, що вихід емітента на ринок запозичень без рейтингу неможливий: емітент повинен шукати альтернативні джерела фінансування, або ж його цінні папери потрапляють у розряд Чипк-Ьопсіз" ("сміттєві" облігації із украй високою процентною ставкою). Наприклад, у США страхові компанії не мають можливості емітувати свої облігації, якщо вони не мають рейтингу інвестиційного класу.
Рейтинг страховика дає змогу страхувальникові уникнути необхідності проведення кропіткого аналізу фінансової звітності, а також більш виважено підходити до формування стратегії убезпечення життя.
Для страховика (перестрахувальника) рейтинг сприяє: 'ґ підтриманню стосунків з інвесторами та кредиторами, формуванню сприятливої репутації на фінансовому ринку, створенню його кредитної історії, що, у свою чергу, сприяє розширенню кола потенційних інвесторів і страхувальників;
'ґ зниженню вартості позичкового капіталу, високий кредитний рейтинг дає змогу мінімізувати витрати на розміщення й обслуговування облігаційних позик;
S ефективній PR-кампанії. Оскільки рейтинги й короткі звіти публікуються в різних ЗМІ, вони стають доступними всім споживачам фінансової інформації;
S спрощенню доступу до банківських кредитів.
У світі сформувались дві шкали визначення кредитних рейтингів: міжнародна й національна. Слід зазначити, що використання міжнародних рейтингів в Україні в ряді випадків становить проблему як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів. Основна причина складності використання міжнародних рейтингів в Україні -неадекватне збільшення рейтингових категорій, яке призводить до того, що різні за розмірами страховики через превалювання "суверенних" ризиків входять до однєї групи надійності. Таким чином, особливої актуальності набуває використання національної рейтингової шкали, яка дає змогу адекватно оцінювати кредитоспроможність позичальників, а також проводити їх порівняльну оцінку.
Рейтингові показники досить складні й неоднозначні. Їхня кількість, наприклад, за кордоном сягає декількох десятків, і публікуються вони рейтинговими агентствами [4]. Але міжнародне визнання у сфері страхування здобули лише п'ять: "A. M. Best Co.", "Duff & Phelps", "Moody's Investor Service Inc.", "Standard & Poor's Corp.", "Weiss Research Inc" та "Fitch IBCA". Застосовувані ними методики різні, але принцип роботи однаковий. Так, у ході дослідження будь-яке агентство аналізує як кількісні, так і якісні показники діяльності страхової компанії й використовує не тільки точні методики обчислень, але й експертні оцінки фахівців. Результатом роботи рейтингового агентства є присвоєння компанії певного класу надійності [5].
Шкала рейтингів провідних світових агентств має подібну структуру (табл. 1). Вищій категорії відповідають рейтинги "Ааа" ("ААА"), нижчій - рейтинги "С" ("D"). Знак "плюс" або "мінус" характеризує відносне положення рейтингу усередині категорії.
Таблиця 1. Порівняльна характеристика рейтингових класів провідних світових рейтингових агентств
Трактування рейтингу A. M. Best Duff & Phelps Moody's Standard & Poor's Weiss Fitch IBCA
Найвища надійність А++, А+ ААА Aaa AAA A+ AAA
Відмінна надійність А, А- АА+, АА, АА- Aa1, Aa2, Aa3 AA+, АА, AA- A, A- AA+, АА, AA-
Дуже висока надійність В++, В +А+, А A1, A2 A+, A B+, B A+, A
Висока надійність В, В- А- АЭ A- B- A-
Задовільна надійність C++, C+ BBB+, BBB, BBB- Baa1, Baa2, Baa3 BBB+, BBB, BBB- C+, C, C- BBB+, BBB, BBB-
Низька надійність C, C- BB+, BB, BB- Ba1, Ba2, Ba3 BB+, BB, BB- D+, D, D- BB+, BB, BB-
Дуже низька надійність D, NA-7 B+, B, B- B1, B2, B3 B+, B, B- E+, E, E- B+, B, B-
Відсутність надійності E, F, NA-10, NA-11 CCC+, CCC, CCC- Caa, Ca, C CCC+, CCC, CCC- F CCC+, CCC, CCC-
Банкрутство - DD - CC, C, D - CC, C, DDD, DD
Джерело: складено автором за інформацією рейтингових агентств
Ряд іноземних агентств при аналізі тієї чи іншої компанії прагнуть поділити оцінюваних страховиків на гомогенні групи. Для цього агентство "A. M. Best", зокрема, увело додаткову шкалу ранжирування страховиків в залежності від розміру активів.
Особливістю й позитивною рисою практично всіх зарубіжних методик є їх орієнтація на непрофесійного користувача. Як правило, великі корпоративні клієнти або мають у своєму штаті професійних економістів, або мають вільні кошти, щоб залучити їх для аналізу фінансового становища певної страхової компанії. До того ж не секрет, що при виборі партнера по страхуванню або перестрахуванню значну роль відіграють міжособистісні зв'язки керівників страховика й клієнта. Водночас неко-рпоративні клієнти, а також дрібні й середні компанії, котрі, як відомо, становлять основу диверсифікованого
портфеля будь-якого страховика, не мають спеціальних знань у сфері страхування.
Найбільші страхові компанії світу воліють одержувати рейтинги відразу в декількох рейтингових агентствах. По-перше, висновок декількох провідних компаній - експертів у сфері надійності звучить набагато голосніше, ніж одного. По-друге, методика кожного з агентств має свою особливість і спрямованість. Всі агентства оцінюють здатність компанії виконувати зобов'язання, але роблять це з різних точок зору: фінансового стану компанії, якості менеджменту, фінансових резервів, особливостей страхової діяльності або історії здійснених виплат. Відтак тільки сукупність всіх отриманих компанією рейтингових звітів дає змогу її менеджерам і клієнтам оцінити реальну стабільність компанії й перспективи її розвитку. По-третє, рейтин-
гові агентства мають різний авторитет на різних географічних і галузевих ринках.
Разом з позитивними рисами рейтингування, в спеціалізованих агентствах можна спостерігати й негативні сторони[6], зокрема:
1) одержання рейтингу - досить трудомістка й дорога процедура;
2) рейтингова оцінка має довгостроковий характер, незважаючи на те, що страхова компанія перебуває під постійним моніторингом рейтингового агентства;
3) методики рейтингування не підлягають оголошенню. Це пов'язано, з одного боку, з тим, що вона може бути "поцуплена" конкурентом, а другого - у разі відкритості методики страховик може штучним способом збільшити свій рейтинг[7];
4) оцінки спеціалізованих рейтингових агентств конкретних страховиків не дають загальної картини й не визначають тенденцій розвитку страхового ринку в цілому.
Все це сприяє оперативному рейтингу для забезпечення конкретної роботи страховиків і страхових посередників серед потенційних страхувальників шляхом аналізу показників страхової діяльності з використанням офіційної фінансової звітності, опублікованої в засобах масової інформації.
Практика показує, що використання зарубіжних методик визначення рейтингу без відповідної адаптації до особливостей вітчизняного страхового ринку не дає позитивного ефекту з ряду вищенаведених причин. Крім цього, у більшості випадків шкала рейтингів поки не прийнятна для вітчизняних страховиків (рейтинг у всіх практично однаково низький, тому що максимальна оцінка обмежена "суверенним" рейтингом), страховики в основному орієнтовані на внутрішній ринок, а на ньому ще не сформувалася культура сприйняття рейтингу. Також на визначення рейтингу впливають розходження в системі бухгалтерського обліку, навіть незважаючи на приведення бухгалтерської звітності до міжнародних стандартів, яке спостерігається останнім часом, та особливості нормативно-правової бази в Україні. Зокрема, західні методики приділяють велику увагу аналізу такого важливого фактору, як вплив материнської компанії або афілійованих компаній на діяльність страховика (так, якщо банкрутує дочірня компанія, материнська організація несе відповідальність перед клієнтами збанкрутілого страховика). У вітчизняному законодавстві не передбачена така сильна залежність і взаємозв'язок між учасниками фінансово-промислової групи, дочірніми компаніями, залежними товариствами й материнськими компаніями.
Ще однією причиною відсутності позитивного результату при використанні зарубіжних методик можна назвати нерозвиненість вітчизняного вторинного ринку цінних паперів страхових компаній, у той час як закордонні методики приділяють значну увагу аналізу доход-ності паперів страхових організацій.
Основна перевага міжнародного кредитного рейтингу - порівняння кредитного ризику за всіма позичальниками, незалежно від країни їх розташування - стає недоліком у країнах з перехідною економікою. Це пов'язано з тим, що рейтинг позичальника (емітента) або його боргового інструмента, як правило, не може бути вищим від суверенного рейтингу країни, у якій розташований емітент.
Низький "суверенний рейтинг" України залишає для вітчизняних позичальників тільки нижню частину міжнародної шкали - не інвестиційну категорію. Водночас інвестор, розташований в Україні, може вважати боргові зобов'язання окремих українських позичальників чу-
довим об'єктом для інвестицій, незважаючи на те, що їм недоступний високий міжнародний кредитний рейтинг. Тому в Україні кредитні рейтинги страховим компаніям присвоюються за Національною шкалою кредитних рейтингів, розробленою спеціально для оцінки рівня кредитного ризику в умовах українського ринку.
Як правило, рейтинги приблизно на 60 % складаються з кількісних факторів і на 40 % - з якісних факторів, хоча питома вага цих факторів може значно варіюватися в залежності від обставин.
Оцінка фінансової стабільності та кредитоспроможності зосереджена на здатності страховика виконувати всі свої зобов'язання. Така оцінка здійснюється рейтин-говим агентством за цілим рядом стрес-сценаріїв, а не тільки "найбільш імовірного" сценарію. У всіх випадках важливу роль в оцінці кредитоспроможності в страховому секторі відіграють як запас міцності, так і стабіль-ність/волатильність цього запасу міцності.
Ключовими для рейтингової методології є, як правило, такі п'ять сфер аналізу: галузі, операційної діяльності, організаційної структури, управління та фінансових показників.
Рейтингові агентства, які визнано надійними, можуть відігравати значну роль на глобальних ринках страхування. Враховуючи те, що рейтингові агентства регулюються та працюють під різноманітними юрисдикціями, викладені IOSCO принципи не відображають універсального підходу, але визначають цілі найвищого рівня, до досягнення яких рейтингові агентства, регулятори, емітенти та інші учасники ринку повинні прагнути, щоб покращити захист інвесторів, а також чесність, ефективність та прозорість ринку цінних паперів і знизити системний ризик [В].
Основні принципи діяльності рейтингових агентств:
1) якість та цілісність рейтингового процесу;
2) незалежність і конфлікт інтересів;
3) прозорість та своєчасність рейтингового розкриття;
4) конфіденційність інформації.
Спосіб, у який реалізуються ці принципи, залежить від особливостей розвитку кожного окремого ринку та, відповідно, чинного законодавства. В залежності від обставин, ці принципи можуть втілюватись через вимоги регуляторів. Як наслідок, механізми втілення цих принципів потребує державне регулювання, інституційне регулювання, галузевий кодекс, а також вимоги до внутрішньої політики та процедури рейтингового агентства.
1. Васильев В. Проблемы оценивания страховых организаций как объектов выбора. "Финансовые услуги", №9-10, 199В, С.10-17. 2. Васильев В. Вариант упорядочения страховых организаций по надежности на основе доступной публичной отчетности. "Финансовые услуги", №910, 199В, С.1В-2Э. Э. Васильев В. Два джерела, дві складові частини інформації про страховий ринок. "Україна-Бізнес", № 17. 3. Внукова Н.Н. Методика рейтинговой оценки страховых компаний (ознакомление на правах рукописи). 4. Страховий ринок в Україні: стан, проблеми, перспективи (Аналітична доповідь Центру Разумкова). - Національна безпека і оборона, № 6 (42), 200Э, С. Э-46. б. Салин В.Н., Клочкова А.А. Реформирование системы контроля платежеспособности страховых компаний в странах ЕС / Вестник ФА, № 2(Э4) 200б. 6. Чурикова И. Методика составления рейтинга. - "Страховое ревю", Май, 2000, С. 5-13. 7. Асабина С.Н. Зарубежная практика рейтинговой оценки страховых организаций. - "Страховое дело", №10, 2001, С.12-22. В. Решетин Е., Гришанков Д. Впервые в России страховые компании получат комплексную оценку надежности - рейтинг // Эксперт, 20001. - №19 (79). 9. Габи-дулин И.А. Рейтинговые показатели деятельности страховых компаний Украины // Международный ялтинский форум участников страхового рынка. - 200Э. 10. Решетин Е.А. Оценка надежности российских страховых компаний: первый опыт присвоении национального рейтинга. // Страховое дело, №10, 2001, с. 5-11. 11. Принципи діяльності рейтингових агентств // Фінансовий ринок України. - 2005. - №В (22). - С. 2В-29
Надійшла до редколегії 10.06.08
Н. Карлова, асп.
СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ УПРАВЛІННЯ ПРОДАЖЕМ СТРАХОВИХ ПРОДУКТІВ
У статті розглянуто планування, організацію, мотивацію та контроль як складові процесу управління продажем страхових продуктів. Показано його важливу роль у забезпеченні фінансової надійності та платоспроможності страхових компаній.
Planning, organization, motivation and control as constituents of insurance products sales management process were considered in the article. Its important role in provision of financial reliability and paying capacity of insurance companies was demonstrated.
У страхуванні, незважаючи на його тисячолітню історію, на сьогодні остаточно не сформувався понятійний апарат, є ускладненим використання дефініцій та неоднозначним розуміння деяких страхових термінів. У наукових літературних джерелах та у практиці страхування знаходимо чимало трактувань понять "страховий продукт", "страхова послуга" і "страховий товар". Власне упорядкування семантики визначених понять та їх використання, на думку автора, допоможе у розкритті сутності та ролі управління продажем страхових продуктів.
Аналізуючи зарубіжну та вітчизняну практику страхування і теоретичні розробки провідних вчених у цій галузі, бачимо ототожнення "послуги", "товару" і "продукту". Стосовно загальної історії страхування та історії товарно-грошових відносин це не завжди коректно. Необхідно зазначити, що поняття "страховий продукт", "страхова послуга" і "страховий товар" є близькими за смислом, але між ними можна встановити певний ієрархічний зв'язок. О.М. Зубець вказує, що "страховий продукт" є поняттям первинним, більш широким, ніж "страхова послуга" чи "страховий товар" [1, с. 31]. Страховий продукт як результат людської діяльності щодо здійснення економічного захисту від наслідків різноманітних випадкових та імовірнісних явищ (ризиків) конкретизується у послузі зі страхового захисту ("страховій послузі"). Страхова послуга буде страховим товаром у тому випадку, якщо вона виробляється страховиками для продажу і такий продаж стає регулярним. Таким чином, поняттям, яке найточніше описує сучасний продукт і послугу страхування, є поняття "страховий товар". Саме його коректніше використовувати у сучасних умовах, проте сьогодні воно майже не вживається.
Варто зазначити, що в умовах існування страхового ринку послуга зі страхового захисту, яка пропонується споживачам за гроші, набуває товарної форми, стає страховим товаром, який є безпосереднім поняттям страхування. Отже, надалі при вживанні понять "продукт" та "послуга" враховується той історичний та економічний факт, що страхові продукт та послуга мають товарну форму, а відтак - є страховим товаром. Дане положення і буде виступати вихідною передумовою для дослідження суті та ролі управління продажем страхових продуктів.
Що ж стосується безпосередньо продажу страхових продуктів, то цей процес сьогодні розглядається здебільшого через призму майстерності страхових агентів продавати страховий продукт клієнтам. Продаж страхових продуктів як об'єкт управління страхової компанії почали розвивати не так давно. Вагомий внесок у розробку теорії та практики управління продажем страхових продуктів зробили американські науковці Джоббер Д. та Ланкастер Дж. Автори запропонували якісно нову концепцію реалізації страхових послуг.
Говорячи про страховий ринок України, поняття продажу як бізнес-процесу лише недавно почало розглядатися у єдності теоретичного і практичного аспектів. На сьогодні немає фундаментальних праць власне українських вчених щодо досліджуваної проблематики.
Хоча варто відзначити спроби деяких консалтингових компаній накопичити практичний досвід реалізації даної концепції за кордоном, зокрема і в Росії, та пристосувати його до реалій страхового ринку України, запропонувавши деякі методики управління продажем страхових продуктів для практичної реалізації та тренінг-семінари для загального ознайомлення з даним питанням.
Основною метою управління продажем страхових послуг є забезпечення фінансової надійності, платоспроможності страхової компанії шляхом реалізації наступних цілей:
'Ґ визначення сутності "страхового продукту";
'Ґ вирізнення з-поміж інших бізнес-процесу продажу страхових продуктів;
'Ґ поєднання планування, організації, мотивації та контролю як складових частин процесу управління;
'Ґ здійснення реінжинірингу продажу страхових продуктів.
В окремих публікаціях страховий продукт відноситься до найбільш складної для продажу категорії товару -фінансової послуги. Як й інші послуги, страховий продукт не матеріальний, а його якість є лише сумою суб'єктивних оцінок споживачів. Страховий продукт є результатом вкладеної праці. Хоча ця праця не призводить до уречевлення тієї чи іншої діяльності, проте з точки зору виробництва страховий продукт становить собою сукупність певної кількості послуг визначеної якості. На страховому ринку відбувається суспільне визнання ціни страхового продукту. Страховий продукт, як товар, що продається та купується на страховому ринку, має споживчу та мінову вартість. Споживча вартість товару "страховий захист" - це потенційна можливість страхувальника отримати страхове відшкодування втрат у разі настання страхового випадку, що був визначений у страховому договорі. Мінова вартість товару "страховий захист" - це ціна (страховий тариф, страхова премія) [2, с. 150-151].
Страхування як система економічних відносин має свій процес відтворення, який складається з наступних фаз: обмін страхових послуг (товару) на гроші; утворення і розподіл страхових резервів; виробництво страхових виплат; використання (споживання) страхових виплат. У рамках страхування, на відміну від матеріального виробництва, фаза обміну, на якій відбувається купівля-продаж страхової послуги, передує фазі виробництва цієї послуги. Утворення страхових резервних фондів відбувається лише після укладення договору страхування та сплати страхувальником страховику страхової премії. Далі виробництво страхової послуги продовжується протягом строку дії договору страхування у вигляді гарантії страхової виплати (відшкодування), що забезпечує страхувальнику спокій та впевненість, матеріалізовані у страхових резервах. Згодом ця послуга для страхувальника може індивідуально матеріалізуватися у вигляді страхової виплати, яку він отримає та використає для відновлення пошкодженого або втраченого майна, здоров'я та ін.
© Н. Карлова, 2008
