CC BY
14РОМАН КАПРАН
л
о.
282
Просто i доступно
ПРО ПЕРЕКЛАД Б1БЛП
Воригшаш написано...» — сподiваюсь, що читач неодноразово чув цей вираз шд час слухання проповiдi чи в розмовь Хоча цi слово вживае невелика к1льк1сть людей, це та, хто вивчав давньо-еврейську чи давньо-грецьку мови, або мае опосередковане знання про них, вони набули значного поширення, ставши свого роду шаблоном.
^ Моя перша Бiблiя була Синодальна i саме ЩЦ час 11 читання я увiрував
у Господа. Також основш iстини мое! вiри були формувалися саме < завдяки Синодальнiй Бiблi!. Блаженний час, коли я насолоджувався
о читанням слова Божого, продовжувався дек1лька рок1в. Одного разу
@ менi довелось почути дивш слова: «в оригiналi написано...», шсля
^ чого «блаженство» читання слова Божого змшилось на читання
§ Синодального перекладу. Коли я чув щ слова на початку мого сль
дування за Господом, в мош головi ро!лися такi питання: якщо «в ^ оригiналi написано» по-iншому, чи можна довiряти перекладу Бь
бли, який я читаю; чи все правильно переклали перекладачц де i як переклад вiдрiзняеться вiд «оригшалу»; а що ж насправдi написано «в оригшалЬ? Думаю, що я не один, в кого виникали чи виникають подiбнi питання вiдносно «в оригшаш написано...» Нижче ми по-вернемося до питання про оригшал i бiльше детально розглянемо його. Я дякую Господу, що з часом Вш допомiг менi «розв'язати» цей вузол i читати слово Боже без упередження. З огляду на власний досвiд перекладу Нового Завггу i вивчаючи iсторiю написання та передачi тексту Бiблi!, я хочу подтитися думками i фактами в надп, що це допоможе краще розумiти процес перекладу Бiблii в юторп, а також пояснити основш принципи перекладу вцшому.
Бiблiя, слово Боже, перш нiж ми змогли и отримати, пройшла дуже довгий шлях через руки багатьох людей: самого автора книги, пе-репищикiв, перекладачiв i друкарiв. Ось вона в нас, ми и тримаемо i читаемо. Але як так сталось, що ми можемо читати слово Боже нашою рщною мовою? Iсторiя перекладу Бiблi! заслуговуе особливо! уваги i вивчення. В цш статтi ми розглянемо особливост перекладу слова Божого з бiблiйного, iсторичного та нормативного куту зору i дамо вiдповiдь на супутш питання.
Що спшьного м1ж п1рам1дами 1 книжками? На перший погляд це не сумкт поняття, бо одне вщноситъся до армтек-тури, а друге — до лггератури. Але якщо 1х розглядати як втшення ще1 чи думки, ми можемо сшвставити 1х як вщобра-женням конкретного задуму. Стародавн1 египтяни будували п1рам1ди, храми та монументальи1 архггектурт споруди для того, щоб в них чи на них закарбувати 1 документувати сво1 досягнення у вигля-д1 вис1чених чи намальованих напис1в. В той самий час евре1, а саме Мойсей, шш1 пророки 1 письменники, залишили тсля себе книжки, наиисан1 чорнилами на козячих шк1рах. Пор1вняння прамщ 1 книжок е 1люстрац1ею, яка демонструе, що хоча камшь чи будвельний матерь ал е б1льш витривалими н1ж чорнила 1 пергамент, але важлившим виявився не метод написання, а суть чи зм1ст тексту. Пройшов час 1 що ми маемо сьогодт? Книжки, як1 писали евре1, стали над-банням всього людства, розпов1даючи про Бога Творця 1 Спасителя, а прамщи стоять пам'ятниками «релш! мертвих». В пдсумку ми маемо факт, що книжка мае бшьше перспектив впливати на 1с-торт вц1лому, 1 особисто на конкретну людину, н1ж монументальш споруди. Книжка е найкращим засобом для навчання, бо за 11 допомогою можна передати думку чи щею наступним по-колшням. З часом технологя зведення п1рам1д була втрачена. Нав1ть сьогодн1 вченн1 не прийшли до едино1 думки вщносно 1х бущвництва. Натом1сть, книги, написан евреями про Бога Авраама, 1сака, Якова та 1хню юторда, перекладе-н1 на тисяч1 мов свпу. Переклад книжки свщчитъ, що щея, яку вона несе, щнна для людей шших культур 1 мае право на життя, долаючи мовний бар'ер. А книжка, яка передаеться поколiинями, стае ушверсальною, долаючи часовий бар'ер.
У свт е декiлька книг, яш претендують називатися «святим писанням». Для
прикладу, мусульмани вважають Коран словами Аллаха, як передав пророк Мухаммед, а записали його секретарь Гово-рячи про Бiблiю, ми визнаемо авторство окремо кожно1 книги за людиною, а вщлому авторство вае! б16лп, Святого Писання — за Богом. Отже перше, що необидно щцкреслити: для написання б16л11 Бог вживав рiзних людей, у р1з-нi часи, якi е представниками рiзних соцiальних груп i яю використовували рiзнi жанри. Принаймi залишаеться невiцомим авторство лише дек1лькох книг. В пщсумку ми маемо колепальне написання б16лп. Не один Мойсей написав уа книги Старого Завпу, i не один Павло являеться автором книг Нового Завпу. Доречi сам Павло вказуе, що ко-ристувався послугами секретарiв. Якщо порiвнювати Бiблiю i Коран, ми бачимо велику рiзницю в тому, що: 1. часовий промшок написання Корану складае дек1лька десятилiть i воно здшснюва-лось протягом одного поколшня, тодi як Бiблiя писалася р1зними людьми протягом сотень рок1в; 1 2. в основ1 Корану лежить об'явлення одного Мухаммеда, тод1 як об'явлення в б16ли отримало багато людей. Той факт, що в процес! написання б16л11 вiцображений досв1д багатьох поколiиь вказуе на достов!р-н1сть об'явлень. Вони хоча записан в рiзноманiтних жанрах, але об'еднаш однiею тематикою — общянка про, пщ-готовка до приходу, власне сам прихщ, смерть 1 воскресшня Меси.
Друге важливе питання, на яке слщ звернути увагу, е переклад евреями сво-1х Святих Писань на грецьку мову. Це переклад ^мдесяти, в1домий як «Сеп-туагшта». Необхiднiсть в цьому була викликана тим, що значна частина ев-ре1в, яка проживала в бгипп, вживала грецьку мову, тому для них ! був зробле-ний переклад. В юторп про виникнення цього перекладу е свщчення i про Пто-ломея II, який попросив евре1в зробити
ш
5?
283
ш
Si
о ш
CL Ш С
lü
ш с
о <
о
Sí
с
о с^
о" со
284
переклад для бiблiотеки в Олексадри близько 250 року до Р.Х. Розумгочи важ-ливiсть передачi та навчання Закону i свое! ютори для наступних поколiнь тих, хто проживав за межами 1зрашю, евре! роблять монументальну справу, яка згодом змшила свiт — вони переклали Свята Писання на саму поширену мову античностi. Нас цiкавить пщхщ до здiйснення перекладу. Пiдсумок: як написання Бiблií, так i ii перекла, здшс-нювалися колегiально.
Трете, на що слiд звернути увагу, вщно-ситься до поширення християнства, яке завжди супроводжувалось перекладом Нового Завiту, а також Бiблii, на мови народiв свггу. Iсторiя перекладу Бiблií на мови рiзних народiв у значнiй мiрi пов'язана з появою писемностi серед багатьох з них. Мiсiонери часто ставали перекладачами Святого Писання повнють чи частково, що потребувало чималих iнтелектуальних i матерiаль-них зусиль. G приклади, коли окремi особи робили переклад самотужки, але зазвичай вiн звершувався колепально. Так Iеронiм (347-420) зробив переклад Бiблii на латинську мову, яким корис-туються i сьогоднi. Однак цей переклад зазнав шзшшо! редакци. Переклад Bi-клiфа (John Wycliffe - 1328-1384) став предвюником реформаци i послужив поштовхом для перекладу Бiблii на розмовнi мовi народа ввропи. Власне, вiдомий переклад короля Якова (King James Version - 1611) ознаменував сталу тенденцiю в перекладi Бiблií — колегь альну перекладацьку роботу. Це не було щось нове, бо i до нього здшснювались колегiальнi переклади, однак саме вш послужив стандартом для англомовних видань Бiблií задшвати 95 бiблiíстiв. G велика кшьысть перекладiв Бiблií рiз-ними мовами, але якщо подивитись на загальну картину, то користуються бшь-шим авторитетом тi, якi здiйснювались колепально.
Четверте, про що слщ сказати, випли-вае з попереднього пункту, а саме колепально! роботою над перекладом. Усвщомлюючи вiдповiдальнiсть в до-сягненнi проповщдю ввангели сво!х спiввiтчизникiв, а згодом iншi народи, в 1804 рощ в Англп було започаткова-не Бiблiйне товариство, яке об'еднало зусилля християн в друкарсга, поши-реннi та переклад! Бiблii. Пiзнiше так1 ж товариства появились в других кра!нах. Як ми бачимо, християни об'еднуються в тому, щоб друкувати, поширювати i перекладати Слово Боже. Знову пов-торюеться колегiальнiсть.
П'ятий пункт вщноситься до реалiй на-шого сьогодення. Бiблiю писали дав-ньо-еврейською та давньо-грецькою мовами рiзнi людьми, яких надихав Дух Божий, тому як евре!, так i християни визнають !! автороство за Богом. Згщ-но iз загальноприйнятими законами, право власност виробу належить тому, хто його створив. А коли ми говоримо за книгу, то за автором залишаеть-ся право власност! Тут потрiбно чгтко наголосити, що авторським правом на Бiблiю не може володiти будь-хто з людей чи будь-яка оргашзащя, а лише Бог. У нашому випадку, мова йде про переклад Бiблii. Тому перекдадач, хоча i працюе над перекладом, не являеться автором. Бiблiя займае унiкальне мюце серед книг. Бог, як автор Бiблii, дозволив людям писати, розповсюджувати i перекладати Його Слово, що накладае велику вiдповiдальнiсть на тих, хто це робить. З огляду на це, жодна християн-ська деномшащя чи церква, тим бiльше будь-яка особа, не можуть заявити чи вважати, що Бiблiя належить !м. Ми, як люди, можемо читати, виконувати, штерпритувати чи коментувати, перекладати, друкувати i розповсюджувати у визначений споаб Бiблiю. На пщстаи сучасних законiв i ради справедливой потрiбно сказати, що авторським пра-
вом на переклад Бiблп можуть володь ти Бiблiйнi товариства, християнськi видавництва чи оргатзаци, союзи чи об'еднання церков. Це розумiють тi, хто серьозно займаються перекладом i розповсюдженням Бiблп, утворюючи з цieю метою Бiблiйнi товариства i хрис-тиянсью видавництва. Хоча не обходиться без виняттав, коли окремi люди привласнюють собi авторське право на Бiблiю чи Новий Завiт.
Очевидний факт, що автори книг Бiблп використовували рiзнi жанри для напи-сання, це — проза, поезiя, iсторiя, апо-калiптика, листи, прига. Також кожен бiблiйний автор мав свш стиль викладу, форму побудови речення, лог1ку. В переклад Бiблil сл1д все це враховувати. Вище я писав про колепальний п1дх1д як в написант, так i в перекладi Бiблп. Бажання робити переклад Старого чи Нового Завтв е добрим, але коли одна особа намагаеться здшснити цю працю, такий метод е не виправданим. Уявйь собi, яким лпературним талантом мае володiти одна людина, щоб вiрно пе-редати прозу Книги 1суса Навина та поезт Псалм1в, розповщь Мойсея про заснування свiту, iсторiю Авраама та викладену в поезп драму Осп. Подабна ситуацiя з перекладом Нового Завггу. Стиль Павла, равина за освпою, який майстерно волод1в давньо-грецькою мо-вою, вiдрiзняеться в1д просто1 мови 1ва-на, рибалки з Галшейського озера. Грек Лука, за фахом лшар, та еврей Матвiй, митник (бухгалтер), будували речення у властивш 1м формi. Логiка Луки в написанш була причинно-наслiдкова, а Матвш писав так, як рахувув грошi: групував матерiал, щоб в шдсумку все зiйшлося. Кожен перекладач, як i всi люди, мае сво1 сильнi чи слабкi сторони в тому, щоб передати думку бiблiйного автора. Йому буде легко перекладати одного автора, а переклад шшого може «не дотягувати» до вщповщного рiвня.
Одноосiбний переклад нагадуе зьомку фiльму, де один артист грае ролi всiх геро1в по черз^ або один музикант намагаеться виконати партiю для окремого шструменту всього оркестру. Найкра-щим пiдходом для перекладу Бiблц е колепальний метод, коли працюе група перекладачiв i кожен працюе над книгою, яку вш добре знае. Адже Бiблiя мiстить 66 книг, яй були написанi понад 40-а авторами.
Як видно, Бiблiя по сутi являеться «ко-лепальною»: вона писалась колегiально, перекладалась колепально, розповсю-джуеться колегiально, бо спрямована вона всм людям. Бог передав Свое Слово через багатьох людей, дозволивши 1м перекладати, проповщувати i тлумачити його.
Тут я хочу подивитись на стан справ з укра1нськими перекладами Бiблil. Розглядаючи вцiлому, переклад Бiблil е свого роду «латмусовим парером», який показуе стан народу в ставленш до Бога, Його Слова, церкви та хри-стиянства. Також переклад Бiблп вь дображае здаттстъ церкви в конкрет-нш кра1ш в досягненнi народу через поширення Святого Писання. Власне переклад Бiблп е вехньою сходинкою в тому, що робить церква для сустльства. Вiд розумiння важливостi утворення i утримання церквами учбового христи-янського закладу, де вивчаються ори-гiнальнi мови, до видавництва Бiблп, вiдбуваеться клопiтка, етапна робота багатьох людей. Адже саме бшьше, що Бог дав людям, що можна взяти в руку i побачити власними очима — е слово Боже, Бiблiя.
Дяка Господу, що укра1нщ мають переклад Бiблп своею мовою i працюють в цш сферi. Тiльки за останнк 20 рокiв здiйснено декiлька перекладав Бiблп, серед яких: переклад Укра1нського Бiблiйного Товариства, який здiснив
ш
5?
285
ш
Si
о ш
CL Ш С
lü
ш с
о <
о
Sí
с
о с^
о" со
286
Рафаш Турконяк (2020); переклад Ва-лерiя Громова, здайснений пщ проводом Нащонально! Академи Наук Украши (2020). Також е переклади Нового Завiтy Серед ним можна вiдмiтити нещодав-но виданий переклад Юрiя Попченка (2020). Iншi переклади Нового Завiту вийшли в кiнцi минулого столiття. Пра-ця продовжуеться i це добра ознака, що украшщ постiйно освщомлюють важливiсть роботи над текстом Бiблil i донесення слова Божого сво!м спiввi-тчизникам сучасною розмовною мовою.
Кожного разу, коли починаеться робота над перекладом, переклап^ вибирають методологiю, тобто яким чином вони будуть його здiйснювати. Для кращого розумiння самого процесу перекладу Бiблil необхщно знати, що е три основш його види: наближений до орипнально-го тексту, лiтературний та парафраз. В наближеному до оригшального тексту перекладачi намагаються передати текст так, щоб максимально зберегти його значення в переклада. До цього виду перекладов вщноситъся вже згаданий King James Version (анг.) та переклад Опенка (укр.). В литературному перекладi пере-кладачi хочуть передати основну думку речення чи тексту оригшалу розмовною мовою свого народу. До таких перекла-дiв вщносяться Синодальний переклад (рос.), New International Version (анг.) та новий переклад Украшського Бiблiйно-го Товариства (укр.). До парафразiв вщ-носяться ii переклади, де не ставиться за мету передати точно лексичну форму тексту, а переказати його думку. В цьому випадку наголос робиться на простiй та доступнш формi переказу оде! чи думки. Сучасш переклади на розмовну мову часто являються парафразами. G про-мiжнi переклади, де е елементи двох вищезгаданих видiв передачi тексту. Також е пiдряднi переклади. Це осо-бливий вид перекладу, розрахований не для публiчного читання, а для поглибле-
ного вивчення оригшального тексту та пор1вняння його з юнуючими перекладами. Кожен i3 згаданих тишв перекладу сфокусований на певну групу чш^в, використовуючи доступний для цього набiр ^в чи форму побудови речення. Так, на приклад, перекладачi New International Version вживали лексичний запас ^в рiвня 7 класу загально-ос-вггньо! школи, тому для великого кола людей, особливо молод^ цей переклал був доступним i зрозумшим.
Хочу звернути окремо увагу на пщряд-ний переклад Нового Завггу учасником якого е автор ще! статтi. Розпочався вiн в 2012 року i е першим пщрядним украшським перекладом. На сьогоднi вже видано 4 книжки, це - Листи Тимо-фго, Титу, Филимону; Листи Ефесянам i Галатам; Лист Римлянам; 6вангел!я вiд Луки. Праця над шшими книгами продовжуеться. Бшьше шформацп ви знайдете на сайт www.Ukrinterlinear.com де можна переглянути щ та iншi, ще не надруковаш, книги.
Коротко хочу зупинитись на критичних заяви про недосконалiсть переклада Бь бли та появi нових переклада. Особисто меш довелося почути доволi коментарiв вщносно цих двох питань, тому вбачаю необхiднiсть зробити пояснення з цього приводу. Переклад е перекладом, а тим, хто мае схильшсть критично ста-витись до них, хочу порадити вивчити давньо-еврейську i давньо-грецьку, щоб читати тексти безпосередньо орипналь-ними мовами. Також е певна критика вiдносно нових перекладiв, мовляв: навiщо робити нов^ коли вже е «при-йнята» Бiблiя. Одна з причин, чому постшно потрiбно працювати над перекладами, полягае в природшх змшах розмовно! мовi. Кожних 30 роыв мова зазнае змiн, томущо появляються новi слова, або набувають нових значень ста-рi слова. Також е слова, якими переста-
ють користуватися. Для прикладу мож-на взяти слово «кликати». В реченнк «Я кликав, але вш не вщповщав» — без контексту не можливо визначити про що йде мова: про людину, яку кличуть, чи про комп'ютер, який «завис». За-звичай це слово означае «звати когось». Тепер воно набуло значення «натискати клавiатуру або картинку на комп'ютерi чи моб1льному телефон!» i походить в1д англшського слова «сИск».
На початку статтi я згадував про вираз «в оригшат написано», а тут я хочу роз-глянути важливе питання, яке стосуеть-ся цього визначення. Нажаль, св1домо чи не свщомо вщбуваютъся спекуляци з його використанням. Люди, яю менше обiзнанi з станом бiблiйних рукопис1в на съогоднi, а користуються популяр-ними джерелами, свщомо вiрятъ, що е «ориг1нал». А п, хто добре знаеться в цш царинi, говорячи про «оригшал», не св1домо можуть пропускати детал^ вiдомi т1льки фах1вцям, з чого iншi ро-блять однозначнi висновки про кну-вання «оригiналу». По^бно розумiти i знати, що до нас не дойшли оригшаль-них рукопи^в, яю були написанi чи продиктован безпосередньо пророками i апостолами. Все, що е поступним для нас сьогодт — це копи книг Старого i Нового Завшв, повнiстю чи !х частини, яю переписувались протягом столiтъ i дойшли до нас. Зараз ми подивимось, як виглядають справи з Новим Завпом. Самим раннiм вiдомим съогоднi руко-писом Нового Завiту е Р52 i датований в1н м1ж 100-150 роками вщ народження 1суса Христа. Це маленький кусочок чи фрагмент бвангелп вщ 1вана 18:31-33, 37-38, знайдений в бгипп. В1домо, що апостол 1ван написав бвангелт в 90-их рокам пiсля народження 1суса Христа. Тобто промгжок часу в1д написан-ня оригшального тексту до знайдено! копл складае всього дек1лька десятк1в рок1в. 6 ще три копл рукопис1в Нового
Завпу, якi датованi другим столптя. Для того, щоб розумiти значення цих цифр, зробимо пор1вняння з античними пись-менниками i спвставимо пром1жок часу м1ж написанням оригшалу i самою ран-ньою котею, яка дойшла до нас. Юлш Цезар — помiжок часу в 1000 рокв. Це означае, що прогалина м1ж написанням ориг1нально тексту його твору i вщомою нам першою котею сягае в 1000 роыв. Ми можемо пльки здовадуватися, як писарi переписували текст протягом такого довгого часу, однак ми приймаемо сам факт юнування твору, написаного Юлiем Цезарем. Троши краще виглядае Гомер i його «Шада» — промiжок часу 500 роив. Светонш — 800 роив. Платон — 1200 рокв. Повертаючись до Нового Завiту, ми бачимо його велику перевагу над шшими творами античностi, що дозволяе нам стверджувати про досто-вiрнiстъ оригшально тексту i його коп1й. Також показовим е кшьккть рукопис1в Нового Завпу давньо-грецькою мовою, яка досягае майже до 5500. Це вс вщот нам рукописи, якi були написан рукою до видання першого друкованого дав-ньо-грецького Нового Завпу в 1516 року бразмом Ротердамським. На користь достовiрностi Старого Завпу послужили знайдеш бiблiйнi тексти в Кумраш в 1947 роцi, що дало змогу сшвставиги вiдомi до того часу тексти iз знайденеми манускриптами i визначити високий рiвень 1х правдивостi. Пiдсумоючи, ми маемо вс пiдстави стверджувати, що на основi iснуючих рукописiв Старого i Нового Завiтiв ми можемо смiливо го-ворити: «в оригiналi написано...», хоча самi оригiнальнi манускрипти, напи-санi пророками i апостолами, до нас не дойшли.
Без перебшьшення буде сказано, що одне з самих проблематичних питаннь стосовно перекладу вiдноситъся до ва-рiанту тексту давньо-грецького Нового Завпу: «Який з трьох варiанIiв рахуеться
ш
5?
287
ш
Si
о ш
CL Ш С
lü
ш с
о <
о
Sí
с
о с^
о" со
288
самим правильним — Текст бшьшосп, Текстус Ресептус чи Критичний текст?» Текст бшьшосп, або Вiзантiйський текст, назавають ще церковним. Вiн вживався i вживаеться в церквi сходного обряду (православно протягом довгого часу. Пройшовши певний редакцiйний перiод до 7 столпгя, цей текст набув поширення у Вiзантiйську епоху i вш представлений самою бiльшою кшь-ыстю рукописiв. Текстус Ресептус (в перекладi з лат. «загальноприйнятий текст») — таку назву отримав перший друкований давньо-грецький Новий За-вiт, виданий в 1516 рощ. Базуеться вш на шзн1х рукописах, датованих дванад-цятим столiття i мае велику схожють з Текстом бiльшостi. Протягом декшькох десятыв рок1в цей текст також проходив редакцiю i згодом набув завершеного вигляду, на основi якого були зробленi переклади Нового Завпу на европей-ськi мови в перюд вiд шiснадцятого до дев'ятнадцятого столiть. В цей самий час проходила штенсивна наукова робота по вивченню давньо-грецького тексту Нового Завггу i пошук нових рукопиав. Накопичення знайдених манускрип-тiв бiльш раннього часу i порiвняння !х з Текстусом Ресептусом привели до появи Критичного тексту в кшщ дев'ятнадцятого столгття. Враховуючи опрацювання бшьшо! кiлькостi раншх рукописiв, фахiвцi запропонували ре-конструювати текст Нового Завiту на основi всiх вiдомих рукописiв. Згодом перекладачi почали вщдавати перевагу Критичному тексту в перекладi Ногово Завiту, тому в двадцятому столiгтi пере-важна к1льк1сть перекладов базуеться на ньому. Ось тут i виявилась розбiжнiсть м1ж прихильниками Текстуса Ресептуса i Критичного тексту. Бiльшiсть людей, хто не знае про юнування «вшни» мiж цими таборами, чують i читають тiльки вiдголоски суперечок i фактiв одних та iнших. В кожному конкретному випад-
ку переклад Нового Завггу зроблений з Критичного тексту чи Текстуса Ресептуса. PÍ3H04maHM, яы читачi виявля-ють м1ж виданнями, часто е вщмшнютю саме цих двох варiангiв текспв.
Нажаль, занадто велика конкрегизацiя розбiжностей мiж текстами приводить до «згущування фарби», що негативно дiе на загальне сприйняття бiблшно! iсгини. Намагання допоказати перевагу тшьки одше! верси, i принижен-ня шшо! не повинно переходити межу критики, за якою руйнуеться аворитет слова Божого. Звюно е розбiжностi мiж текстами, але слiд наголосити на тому, що вс три тексти давньо-грецього Нового Завгту ясно i чгтно проголошують основнi принципи християнсько! вiри: божественнiсть 1суса Христа, Тршцю, вчення про спасiння тшьки через 1суса Христа, вчення про покаяння i благодать Божу, божественну особу Духа Святого, богонадхненнють слова Божого, другий прих1д 1суса Христа, вiчне спа-сiння i покарання. Розбiжностi в текстi стосуються другорядний питань i гра-матичних форм, яю складають дек1лька вщсотыв вiд загального тексту.
В закшченш необхiдно вiдмiтити, що е два фактори, яы являються оцiнкою будь-якого перекладу, це — час та читач. З плином часу люди, як фахiвцi, так i пересчш читачi, вiддають перевагу тому чи шшому перекладу. Добрим прикладом е верая короля Якова (King James Version), якою користуються протягом 400 роыв англомовнi читачi, незважа-ючи на велику кiлькiсть шших пере-кладiв англiйською мовою. Згадавши про цей переклад, потрiбно сказати ще одну особливють — редакщю старо! веси. Мова не сто!ть на мiстi i постшно розвиваеться. Тому з урахуванням су-часно! лексики була зроблена редакщя верси короля Якова (King James Version). Здебшьшого зазнали змiни ст^ слова, а
структура речення збер!глась. Цей приклад достойний наслщування. Редакцiя старих перекладш е ще одiею формою продовження його використання. Сьо-годт украшський переклад Огiенка ви-знаний багатьма i ним користуються як в церквах, так i в приватному читання. Редакцiя вже юнуючого зарекомендовано перекладу вимагае менших ресурсiв, нiж створення нового.
Саме головне. Бог передав Свое слово через проройв та апостолiв дав-ньо-еврейською, арамейською та дав-ньо-грецькою мовами. Сьогодш ми читаемо Його в перекладi на рiзних мовах. Слово Боже завжди було, е i буде словом Божим, навiтъ в перекладi. Отже, як оригшал, так i його переклад е одинаково слово Божим. Я не розумт як це працюе, але факт очевидний — Дух Святий керував колись написанням
слова Божого через бiблiйних авторiв, недосконалих людей, i так само Вш продовжуе працювати до сьогодт через перекладачiв, також недосконалих людей, в тому, щоб люди всх часв мали змогу повiрити в 1суса Христа через переклади. В цьому е щось надзвичайне, що не можна пояснити — люди читають рiзнi переклади рiзними мовами, а всi одинаково приходять до вiри в одного 1суса Христа.
Сподiваюсь, що в цш статтi я змiг про-яснити бiблiйнi, теологiчнi та практичнi питання вщносно перекладу Бiблп, що послужить для кращого розумшня «та-емничого» процесу перекладу Слово Божого i як воно до нас дойшло.
Роман Капран,
бакалавр теологИ, Голова Об'еднання Украгнських Бап-тистських Церков у США (США)
ш
5ï
Украшська Навчальна Б1бл1я
Протягом 6 роюв здшснюеться робота над першою Украшською На-вчалъною Бiблieю. Власне УНБ — це поеднання бiблiйного тексту в пере-кладi Огiенка i допомiжного матерiалу з English Standard Version Study Bible. Християнське видавництво Crossway, яке володiе авторсъким правом на ESV Study Bible, надало дозв1л для перекладу украïнсъкою мовою допом1жного мате-рiалу, куди входятъ 25000 коментар1в, вступ до кожноï Книги Бiблiï, 50 статей, 200 карт, 200 таблицъ, кольоровi шюстрацп та дiаграми.
95 бiблiйних фахiвцiв працювали над створенням допомтжного матерiалу для ESV Study Bible. В переклада з англш-сь^ мови Study Bible означае Навчальна Бiблiя. Загальний об'ем допом1жного матерiалу прир1внюеться до навчання одного року в семшарп.
Створення УНБ вщкривае багато мож-ливостей, серед яких можна вщтти-ти: заохочення молодого поколiння до поглибленого вивчення Слова Божого украшською мовою; також це буде до-брим шструментом для священнослу-жителiв, проповiдникiв, лiдерiв малих груп; чудовий матерiал для особистого вивчення Бiблп.
На сьогодт вже зверстана бiльша половина Книг Бiблп — це весь Новий Завгт i значна частина Старого Завiту. Про-довжуеться робота над шшими Книгами Старого Завпу i статтями.
Слава Богу, що протягом всього часу робота над УНБ не зупинялась i постш-но надходили пожертви на виконання перекладу, редакцй, корекцii та верстки. Особливо ми вдячт за молитовну пд-тримку тим, хто згадуе перед Богом про УНБ. Для такого проекту також
289
ш
ш
290
ЛИСТ
Юди
I1 Юда, раб 1суса Христа, а брат Якова, покликаним, улюбленим у Бозi Отцi та збереженим 1сусом Христом:
2 милiсть вам, i мир, i любов хай примножиться! 3 Улюбленi, всяке дбання чинивши писати до вас про наше сптьне спасшня, я признав за потрiбне писати до вас, благаючи боротись за
вiру, раз дану святим. 4 Бо крадькома повходили деякi люди, на цей осуд вщдавна призначенi,
безбожнi, що благодать нашого Бога обертають у розпусту, i вщкидаються единого Владики i Господа нашого 1суса Христа.
1-2 Вступне прив1тання. Незважаючи на те, що Юда е братом 1суса, вш називае себе Його рабом (гр. дулос), визнаючи у такий споаб 1суса Господом. В|н також е братом Якова, який неодноразово згаду-еться в Новому Завт (Мт. 13:55; Д.А. 12:17; 15:13; 21:18; 1К. 15:7; Гл. 1:19; 2:9, 12; в той час единим Яковом, якого вс1 тзнавали, був Яш, брат Господнй а не апостол Яюв, якого вбив цар 1род - див. комен-тар до Д.А. 12:17). покликаним. Див. коментар до Рм. 8:30. Слово «Улюбленим» (гр. д1еприствник агапао) вказуе на близью стосунки м1ж Богом Отцем I читачами. Це слово також вказуе на особливу любов Бога, виявлену для Ухнього спаання. На самому початку Послання Юда нагадуе християнам, яким за-грожували псевдовчител1, що вони будуть збереженi вщ пад1ння Божою силою. Такий вступ заздалепдь ви-значае впевнений I радений висновок в Юд. 24-25.
3-4 Заклик Юди: боротися за в/ру. Юда наполегливо закликае читач1в боротися за в1ру з облудними псевдо-вчителями.
3 Нагальна потреба захищати в/ру. Улюблеш (гр. агапетос). Юда, як I Петро, пише в стил1, який допо-магае йому пщкреспити сильне особисте занепоко-ення (пр. вв. 17, 20; 1П. 2:11; 4:12; 2П. 3:1, 8, 14, 17). Хоча Юда мав нам1р писати про наше сптьне спасшня, нагальна потреба боротися за вiру дом1нуе навпъ над провщною темою спаання. «В|ра» (вщома й вщкрита 1стина про 1суса й спаання в Ньому) була раз дана святим (ц.е. християнам). 1накше кажучи, до моменту написання Юдою цього Листа «в1ра» вже сформувалася й закртилася в апостольському вченн першоУ церкви, а тому повинна була залишатися не-зм1нною, незважаючи на поспйш закиди й потребу в захисп. У вщповщний перюд новозав1тн1 Книги/Листи ще не були з|браш у повний канон Святого Письма, проте основоположне вчення Нового Зав1ту активно переказувалося в кол1 апостол1в. Окр1м цього, дея-
кими Посланнями вже почали обмшюватися церкви (Кл. 4:16). Цей в1рш також дае зрозум1ти, що п1сля включення уах схвалених апостолами Книг/Лист1в до новозавтого канону ыщо бтьше не можна до-давати до Писання, осктьки суть в1ри була «раз дана святим». Це аж н1як не узгоджуеться з вченням 1нших рел1г1й, зокрема мормонством та оамом, поспщовни-ки яких стверджують, що вщом1 нин новозав1тн1 Книги м1стять спотворену ¡нформацю, а тому додаткове вчення, якому по-справжньому можна дов1ряти, Бог залишив людям п1зн1ше (наприклад, Книга Мормоыв чи Коран, як в багатьох питаннях суперечать Новому Зав1ту). Зроблений висновок також вщр1знясться в1д офщмноУ позицй" Римо-католицькоУ церкви, яка по-лягае в тому, що усталена церковна традищя (на додачу до Святого Письма) мае абсолютне божественне походження. Осктьки Послання Юди було включено до новозавтого канону, його спершу повинн були схвалити сам1 апостоли, а тому все, що ми в ньому читаемо, знаходиться в повнм вщповщносл з апос-тольським вченням, джерелами першоУ церкви I в1рою «раз даною святим».
4 Опис псевдовчител/в та хнього псевдовчення.
Крадькома повходили. Юда починае свою розпо-вщь про псевдовчител1в згадкою про непрямий шлях, яким т потрапили до церкви. Спершу вони поводили себе як християни, хоча I д1яли облудно. Призначе-ш. Грецьке прографо означае «писати або визначати щось заздалепдь». Псевдовчител1 не виникли знена-цька, осктьки Ухня поява передбачена Богом I вони тдцаы осуду задовго до Ухнього народження. Вони обертають (тобто перекручують I спотворюють) Божу благодать (насамперед прощення гр1х1в) на дозвт на розпусту (див. коментар до 2П. 2:2), а також вщкидаються Господа 1суса Христа, очевидно ви-користовуючи евангельське вчення про благодать як виправдання безбожного способу життя (пр. Рм. 3:8; 6:1, 15; 2П. 3:15-16).
необхщш чимал кошти i ми дякуемо за добровшьш пожертви церквам i ок-ремим особам, хто е спонсорами УНБ. Основна частка ще! допомоги надйшла вiд жертводавщв з США. В першу черту ця Бiблiя створюеться для Укра!ни, тому хотiлося б бачити бiльш активну пiдтримку вiд церков i особистостей в Укра!ш. Тут питання сто!ть не стшь-ки в сумi пожертви, скiльки в бажанш пiдтримати видавництво УНБ. Тому
ми заохочуемо долучитися до пщтрим-ки саме тих, хто проживае в Укршш. З питань пщтримки в США звертай-теся до Романа Капран (610-513-8126 kapranr@yahoo.com), а в УкраМ до Василя Новаковця (380-67-377-2918 vasylnovakovets@gmai.com). Ведеться ретельний облж всх коштiв для УНБ.
Для зразка приводиться Лист Юди, де можна побачити як виглядае розташу-вання бiблiйного тексту i коментарь
Роман Капран
