CC BY
8
Aim. To establish the prevalence of H1069Q mutations of the ATP7B, C282Y and H63D of the HFE gene and the contribution of hereditary hemochromatosis (HH) and Wilson's disease (WD) into the etiology of idiopathic hepatobiliary disorders.
Methods. DNA was isolated from blood samples using a modified salting out method. Detection of H63D and C282Y mutations of HFE gene was carried out using PCR and restriction fragment length polymorphism analysis, H1069Q by BI PASA analysis and detected by agarose electrophoresis.
Results. 28.57% of the subjects were carriers of H63D mutation of HFE gene, 13.44% - carriers of C282Y mutation of the HFE gene but only one case of HH was confirmed. H1069Q mutation of ATP7B gene was detected in 4.0% cases which were confirmed as WD diagnosis. Such results are due to a significant higher population frequency of mutations in the HFE gene compared to ATP7B.
Conclusions. The detection four times more cases of WD compared with the HH indicates a greater contribution of WD to the etiology of idiopathic hepatobiliary disorders, compared to HH.
Key words: ATP7B gene, HFE gene, Wilson's disease, hereditary hemochromatosis, idiopathic hepatitis.
Рецензент - проф. Старченко 1.1. Стаття надшшла 06.03.2019 року
DOI 10.29254/2077-4214-2019-1-2-149-229-234 УДК 575.116.4:616.155.392-002.2-037-085
Дмитренко I. В., Мнченко Ж. М., Федоренко В. Г., Дяг'ль I. С.
ПРОГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДОДАТКОВИХ ХРОМОСОМНИХ АБЕРАЦ1Й У ПАЦ16НТ1В З ХРОН1ЧНОЮ М16ЛО1ДНОЮ ЛЕЙКЕМ16Ю, ЯК1 ОТРИМУЮТЬ ТЕРАП1Ю
1НГ1Б1ТОРАМИ ТИРОЗИНК1НАЗ Державна установа «Нацюнальний науковий центр рад1ацшноТ медицини НАМН УкраТни»
(м. КиТв)
iryna.v.dmytrenko@gmail.com
Зв'язок публшаци з плановими науково-до-слщними роботами. Робота виконувалася в рамках науково-дослщних робп" вщдму гематологи та трансплантологи ДержавноТ установи «Нацюнальний науковий центр радГацшноТ медицини НАМН УкраТни» за темами «Вивчення молекулярно-генетичних ме-ханiзмiв формування резистентносл до терапи mri6i-торами тирозинкшаз у хворих на хрошчну мГелоТдну лейкемГю для обгрунтування шляхiв ТТ подолання», № державноТ реестраци 0113U002315, та «Роль му-тацш гену BCR/ABL, хромосомних, молекулярно-ге-нетичних порушень та iмуноrенетичних показнимв у формуванш пiдходiв до оптимГзаци таргетноТ терапи хворих на хрошчну мГелоТдну лейкемiю у вiддалений перюд пiсля аварГТ на ЧАЕС», № державноТ реестраци 0116U003574.
Вступ. Хронiчна мГелоТдна лейкемiя (ХМЛ) - одне з небагатьох онкоrематолоriчних захворювань, яке характеризуеться наявшстю специфiчноrо дГагнос-тично значущого rенетичноrо порушення, а саме присутшстю в лейкемiчних клiтинах транслокаци t(9;22). Така хромосомна перебудова призводить до формування химерною rена BCR/ABL1 [1,2].
На сьогодшшнш день у 10-15% па^енлв з хрошч-ною фазою ХМЛ визначають наявнiсть додаткових хромосомних аномалш (ДХА), вiдмiнних вщ класич-ноТ транслокаци t(9;22). Показано, що Тх частота вище у па^енлв у фазi акселераци i бластноrо кризу. Появу ДХА вГдносять до BCR/ABLl-незалежних шляхiв роз-витку резистентносл до терапи iнriбiторами тирозинкшаз (1ТК), яка спрямована на елiмiнацiю BCR/ABL1-позитивних клiтин [3].
Значення ДХА для прогнозу вщповщГ на тератю 1ТК вивчено недостатньо. Дiючi рекомендаци ELNet 2013 вважають наявшсть додаткових хромосомних аберацiй на етат дiаrностики несприятливим про-гностичним фактором [4]. Wang W. з ствавторами [3] пiдкреслюють, що ттьки деякi ДХА асоцiюються
з поганим прогнозом перебГгу ХМЛ. Проте Всесвпн орrанiзацiя охорони здоров'я розглядае ДХА як озна-ку прогресп ттьки у випадку, коли вони з'являються в процес лiкувaння, тодi вони визначаються як озна-ка клональноТ еволюци [5].
Багато в чому така невизначешсть обумовлена низькою частотою додаткових хромосомних абера-цiй у па^енлв з хронiчною фазою ХМЛ, а також ва-рiaбельнiстю виявлених ДХА. Тому дослщження значення ДХА у формуванш вщповщГ на тератю 1ТК у хворих на ХМЛ е актуальним.
Мета дослщження. Вивчити частоту хромосомних aберaцiй в Ph+ клiтинaх кiстковоrо мозку та Тх вплив на розвиток резистентносл до iнriбiторiв тирозинкшаз у пaцiентiв з хронiчною мГелоТдною лейке-мiею.
Об'ект i методи дослщження. Цитогенетичне до-слiдження проводили у 547 пaцiентiв з хрошчною фазою ХМЛ перед призначенням терапи 1ТК. Всi па-цiенти надали шформовану згоду на використання Тх бiомaтерiaлу для дослiдження. Дiarноз ХМЛ було встановлено або пщтверджено ствроб^никами вГд-дiлення радГацшноТ онкогематологп i транспланта-ци стовбурових клiтин 1нституту клшГчноТ радюлоги Нaцiонaльноrо наукового центру радГацшноТ медицини. Серед обстежених па^енлв 514 отримували терaпiю иматишбом, а 33 - нилотинГ6ом. БшьшГсть пaцiентiв отримували попередне лiкувaння рГзними препаратами (riдроксисечовинa, бусульфан, штер-ферон) до призначення шпбггорГв тирозинкiнaз. ТривалГсть передлiковaностi становила вГд 1 до 268 мкя^в (медiaнa 9,8 мГс).
Стандартне цитогенетичне дослiдження перед-бачало аналГз метафазних пластинок з 24-годинних нестимульованих культур клГтин кГсткового мозку. Культивування клГтин протягом 24 годин здшсню-вали у поживному середовищГ RPMI-1640 («Sigma», США) з додаванням 20 % телячоТ ембрюнальноТ
сироватки. Для отримання диференцшного GTG-забарвлення препарати метафазних хромосом фар-бували за стандартною методикою з використанням барвника Гiмзи та 0,25 % розчину трипсину. 1денти-фшацш кожноТ пари хромосом та Тх змiн проводили згiдно з критерiями <^жнародноТ системи для но-менклатури в цитогенетицi людини - 2013» (ISCN) [6]. У кожного хворого аналiзували 15-20 метафазних пластинок. В облт брали ттьки клональш порушен-ня. Клоном вважали порушення, яке повторювалися не менше шж двiчi на 20 проаналiзованих пластинок, якщо мова йшла про структуры аномали або появу додатковоТ хромосоми. Клон iз втратою хромосоми враховували ттьки при наявносп мiнiмум трьох кли тин з однаковою чисельною аномалieю [6,7].
Монiторинг тирепп 1ТК проводили шляхом визна-чення ктькосл Ph+ метааз в кiстковому мозку (ци-тогенетичний монiторинг) та/або визначення рiвня експреси химерного гена BCR/ABL1 в кл^инах пери-феричноТ кровi (молекулярний монiторинг) методом ЗТ-ПЛР з детекщею в реальному часi. Термши мошто-рингу вiдповiдали зазначеним у рекомендащях ELNet 2013 [4]. Рiвень транскрипта гена BCR/ABL1 нижче 1% вважали еквiвалентом повноТ цитогенетичноТ вщпо-вiдi (ПЦВ), що вiдповiдало 0% Ph+ метафаз в шстко-вому мозку. Велика молекулярна вщповщь (ВМВ) ви-значалась як рiвень експреси ВCR/ABL1-транскрипту
< 0,1 %. Глибока молекулярна вщповщь (МВ4) ви-значалась як рiвень експреси ВCR/ABL1-транскрипту
< 0,01 % при кiлькостi ABL1 копш не менше 10 000 [4]. Первин-ною резистентнiстю вважали кшьмсть Ph+ клiтин в шстковому мозку бiльше 0% та/ або рiвень транскрипту BCR/ABL1 бтьший 1 % через 12 мк. терапи 1ТК. Вторинною ре-зистентнiстю вважали втрату досягнутоТ повноТ гематолопчноТ, цитогенетичноТ i/або великоТ молекулярноТ вщпови дi чи прогреаю захворювання пiд час лiкування 1ТК. Прогресiею вважали трансформацiю до фази аксе-лераци або бластноТ кризи [4]. Для визначення про-гностичноТ значущостi показника щодо вiдповiдi на тератю 1ТК оцiнювали ступiнь редукци пухлинного клону на 12 мк. за критерiями ELN 2013, та на 24 мк. терапи 1ТК, динамiку досягнення повноТ цитогенетичноТ, великоТ молекулярноТ та глибокоТ молекулярноТ вщповщ^ а також довгостроковi показники ефектив-ностi терапи: 5-ти рiчну загальну, безподiйну вижива-нiсть та виживашсть без прогреси.
Рiзницю мiж показниками оцiнювали за допо-могою х2-тесту та точного критерiю Фшера для ка-тегорiальних змiнних та U-тесту Манна-Уiтнi для безперервних змшних [8]. lмовiрнiсть загальноТ ви-живаност (OS), виживаностi без прогреси (PFS), i без-подшноТ виживаностi (EFS) розраховували за методом Kaplan-Meier [9]. PFS визначали як виживашсть без ознак прогреси (трансформаци в фазу акселера-ци або бластного кризу). Подiею при розрахунку ймо-вiрностi EFS вважали смерть вщ будь-яких причин,
прогресiю i втрату досягнутоТ ПЦВ або ВМВ. Подiею при розрахунку OS вважали смерть на терапи 1ТК 1-Т лши. Вiдмiнностi мiж групами оцiнювали за допомо-гою log-rank тесту [9]. Кумулятивну ймовiрнiсть ПЦВ та ВМВ оцшювали методом Kaplan-Meier за перюд вiд початку терапи до часу досягнення вщповщк При цьому даш про пацiентiв, якi не отримали адекват-ноТ вiдповiдi, були переведет на шший 1ТК, померли або спрогресували, цензурували за останньою датою спостереження. Статистичний аналiз проводили з використанням пакету статистичних програм SPSS for Windows (верая 20.0). Розбiжностi мiж параметрами, що порiвнювалися, вважали статистично значу-щими при р < 0,05.
Результати дослщжень та Тх обговорення. За-гальна характеристика пацiентiв з груп спостереження наведена в таблиц 1.
Цитогенетичне дослщження клп"ин шсткового мозку виявило у всiх обстежених пацiентiв класич-ну транслокацiю t(9;22)(q34;q11), яка е специфiчною для даного захворювання. Ктьшсть Ph+ клiтин коли-валася вiд 25 до 100%, проте у переважноТ бiльшостi пащенлв (90 %) кiлькiсть Ph+ клп"ин до призначення 1ТК перевищувало 75 %. Серед обстежених пащен-лв 502 (91,8%) мали тiльки класичну транслокацп t(9;22)(q34;q11) без додаткових хромосомних абера-цiй (ДХА). У 45 (8,2 %) пащенлв було виявлено iншi цитогенетичнi аномали, а саме: у 29 пащенлв (5,3%) спостеркалися варiантнi транслокацп, якi формува-
лися iз залученням трьох хромосом ^9;^22), а у 16 пацieнтiв (2,9%) - додатковi хромосомнi абераци в Ph+ клiтинах (один пацieнт мав одночасно ДХА та ва-рiантну транслокацiю t(9;V;22) та був вщнесений до групи пацieнтiв з ДХА).
Варiантнi транслокацп, якi було виявлено у паци eнтiв з хрошчною фазою ХМЛ до призначення терапи 1ТК, наведено в таблицi 2.
Найчаслше до утворення варiантноT транслокацп t(9;V;22) залучалась 1-ша хромосома (у 4 пащенлв), 6-та хромосома (у 3 пащенлв) та 12 хромосома (у 3 пащенлв). В 7 випадках не вдалося точно щентифи кувати додаткову хромосому i карютип було зафт-совано як der(9¡t(9;?;22)(q34;?;q11). Майже у всiх пацieнтiв варiантна транслокацiя була зареестрована як единий патолопчний клон. В одному випадку при карютипуванш перебудова була щентифтована як транслокацiя t(9;16)(q34;р11.1). I ттьки застосування молекулярно-генетичного методу зi специфiчними праймерами показало експресiю химерного гену BСR/ABL, що було доказом залучення 22-Т хромосоми, а головне - що внаслщок складноТ транслокацп
Таблиця 1.
Загальна характеристика пащенлв з хрошчною фазою ХМЛ в дебют захворювання
Показник Пащенти без ДХА та варiантних транслокацш (n=502) Пащенти з варiантними транслокащями (n=29) Пащенти з ДХА в Ph+ кл^инах (n=16) Рiвень значущосп, р
Вт, медiана (дiапазон), роки 43 (18 - 82) 47 (23 - 64) 43 (18 - 65) 0,760
Стать чоловти, n (%) 248 (49,4) 11 (37,9) 8 (50%) 0,478
Час до початку терапи 1ТК, медiана (дiапазон), мк. 4,0 (0 - 95,0) 6,0 (0,3 - 103,0) 5,0 (0,6 - 161,0) 0,506
Тривалiсть спостереження, медiана (дiапазон), мк. 31,0 (4,0 - 120,0) 42,0 (8,0 - 120,0) 27 (2,0 - 77,0) 0,865
утворився дериват der(22)t(9;22), який е патогенетичною ознакою ХМЛ.
У 16-ти шших пацiентiв KpiM спе-цифiчноí транслокацп t(9;22) виявили додатковi клональнi хромосомы ано-малп, з них у 5 пащенлв рееструвала-ся додаткова Ph-хромосома - der(22) t(9;22)(q34;q11) (табл. 3).
Аналiз вщпов^д на терапiю 1ТК згiдно критерпв ELNet 2013 через 12 мк. терапп виявив в групi пащетчв з ДХА переважання випадкiв розвитку первинно'| резистентностi (вiдсутнiсть ПЦВ та/або BCR/ABL1>1%) порiвняно з пацiентами з класичною транслока-цiею t(9;22)(q34;q11) та варiантними транслокацiями (60,% vs 40,6% та 50,0% вщповщно). Проте, зважаючи на невеликий розмiр груп з некласичними транслокащями, статистичну значу-щiсть розбiжностей не було шдтвер-джено (табл. 4). Також не виявлено розбiжностей у ефективностi терапи через 24 мiс. (групи не вiдрiзнялись за частотою досягнення глибоко'| молеку-лярно'| вiдповiдi).
Аналiз динамти редукци пухлин-ного клону методом Kaplan-Meier показав, що кумулятивна частота досягнення ПЦВ та ВМВ не залежала вщ наявност або вщсутносл варiантних транслокацiй та ДХА. Не було виявлено статистично значущих розбiжностей у кумулятивнiй вiрогiдностi досягнення ПЦВ та ВМВ (р = 0,712 та р = 0,111 вд повщно) у пащенлв з класичною тран-слокацiею t(9;22)(q34;q11), пащенлв з варiантними транслокацiями та пащен-тiв з ДХА (табл. 5).
Тривалiсть спостереження складала 31,0 мк. (вiд 4,0 до 120,0 мк.) для па-
Таблиця 3.
Карютипи клiтин кiстковоrо мозку з додатковими хромосомними аберацiями у хворих на ХМЛ до призначення терапи 1ТК
Реестрацшний № патента Стать Ктьккть Ph+ метафаз, % Ктьккть метафаз з ДХА, % Карютип
119 Ж 100 100 46,ХХ, t(9;22)(q34;q11), i(17)(q10)[15]
199 Ж 100 100 46,ХХ, t(4;9)(q28;q23),t(9;22)(q34;q11) [20]
321 Ж 80 80 46,XX,dup(3)(p21;p27),(9;22)(q34;q11)[16]/46,XX[4]
342 Ж 100 100 47,ХХД(9;22)^34,^И)^ег(22^(9;22)^34,^ИН20]
343 Ч 100 100 46XY,t(9;22)(q34;q11),+der(22)t(9;22)(q34;q11) [20]
428 Ж 95 5 46,ХХ,t(9,■22)(q34,■q11)[18]/idem,+der(22)t(9,■22)[1]/ 46,ХХ, [1]
494 Ж 100 30 47,ХХД(9;22)^34,^11),+3[6]/ 46,ХХ,t(9,■22)(q34,■q11)[14]
554 Ч 42 100 46~48,XY,der(9)t(q21;?)[19],del(10)(p11.2)[19], t(9;■77)(q34;■q11 )[8],+8[3],+1 5[9][cp1 9]
601 Ч 100 100 46,ХY,del(3)(p11p21),t(9,■22)(q34,■q11)[20]
628 Ч 80 80 46,ХY,t(9,■22)(q34,■q11),+10[20]
631 Ч 100 30 45,Х,t(9,■22)(q34,■q11),-Y[6]/ 46,ХY,t(9,■22)(q34,■q11)[14]
647 Ж 100 100 46,ХХ,t(3,■21)(q26,■q22),t(9,■22)(q34,■q11)[20]
1150 Ч 90 90 46,ХY,t(9,■22)(q34,■q11)[17]/ idem,+der(22)t(9,■22)[1]/46,XY[2]
1179 Ж 100 60 47,ХХД(9,-22)^34,^11)^ег(22Ж-22Н2]/ 46,ХХ,t(9,■22)(q34,■q11)[8]
1182 Ч 100 15 45,Х,t(9,■22)(q34,■q11),-Y[3]/46,ХY,t(9,■22)(q34,■q11)[17]
1455 Ж 50 18,8 46,ХХ,t(9,■22)(q34,■q11)[5]/idem,-9[3]/46,ХХ[8]
Таблиця 2.
Карiотиnи клiтин ккткового мозку з варiантними транслокацiями у хворих на ХМЛ до призначення терапи 1ТК
Реестра-цГйний № патента Стать Ктьккть Ph+ метафаз, % Карютип
1 2 3 4
44 Ч 100 46ХY,t(9,■12,■22)(q34,■ q12,-q11H20]
113 Ж 95 46,ХХ,der(9)t(9,■?,■22)(q34,■?,■q11) [19] 46,ХХ[1]
136 Ж 100 46,ХХt(9,■15,■22)(q34,■ q22,■q11)[16]
171 Ж 100 46,ХХ,t(5,■9,■ 22)( q31,■q34,■ q11)[20]
241 Ч 100 46,XY,t(6,■9,■22)(р22,■q34,■q11)[20]
330 Ч 95 46,ХY,t(2,■9,■22)(q21,■q34,■q11)[19]/46,ХY[1]
331 Ж 100 46,ХХ,t(9,■12,■22)(q34,■q13,■q11) [20]
362 Ж 100 46,ХХ,der(9)t(9,■?,■22)(q34,■?,■q11)[20]
462 Ч 100 46,ХY,t(4,■9,■22)(q31.1,■q34,■q11)[20]
469 Ж 100 46,ХХ,t(1,■9,■22)(р32,■q34,■q11)[20]
488 Ч 100 46,ХY,t(3,■9,■22)(р14,■q34,■q11)[20]
496 Ж 100 46ХХ,t(4,■9,■22,■)( p1.6,■q34,■q11)[20]
689 Ж 100 46,XX,t(6;9;22;)( q23;q34;q11)[20]
697 Ч 100 46,XY,t(6,■9,■22)(р22,■q34,■q11)[20]
702 Ж 100 46,ХХ,t(9,■14,■22)(q34,■ q22,■q11)[20]
761 Ч 100 46,ХY,t(9,■21,■22,■)(q34,■ q22.2,■q11)[20]
958 Ч 85 46,ХY,t(9,■12,■22)(q34,■q12,■q11)[17]/ 46,ХY[3]
1036 Ж 70 46,ХХ,t(1,■9,■22)( q32,■q34,■q11)[15]/46,XХ[5]
1060 Ч 87 46,ХY,t(9,■11,■22,■)(q34,■ p14.3,■q11)[13]/46,ХY[2]
1079 Ч 100 46,ХY,der(9)t(9,■?,■22)(q34,■?,■q11) [20]
1097 Ж 100 46,ХХ,t(9,■17,■22)(q34,■q2.1,■q11)[20]
1116 Ж 100 46,XХ,t(5,■9,■22)( p12,■q34,■q11)[15]
1222 Ж 100 46,ХХ,t(1,■9,■22)(q25,■q34,■q11)[15]
1263 Ж 100 46,ХХ,t(1,■9,■22)(q21.2,■q34,■q11)[20]
1334 Ч 100 46,Х^ der(9)t(9,■?,■22)(q34,■?,■q11) [18]
1400 Ж 100 46,ХХ,der(9)t(9,■?,■22)(q34,■?,■q11) [15]
1475 Ж 100 46,ХХ,der(9)t(9,■?,■22)(q34,■?,■q11) [15]
1484 Ж 100 46,ХХ,der(9)t(9,■?,■22)(q34,■?,■q11) [15]
1495 Ж 100 46,ХХ,der(9)t(9,■16,■22)(q34,■ р11.1^11) [15]
Таблиця 4.
Порiвняння вщпов^ на терапiю 1ТК у пацieнтiв з хронiчною фазою ХМЛ залежно вщ наявностi ДХА
та варiантних транслокацiй
Показник Пац1енти без ДХА та вар1антних трансло-кац1й (n=502) Пац1енти з вар1антни-ми транслокац1ями (n=29) Пац1енти з ДХА в Ph+ кл1-тинах (n=16) Р1вень значу- щосп, р
Вщповщь через 12 Mio. терапй 1ТК, %:
Первинна резистентн1сть
(BCR/ABL1>1%) 40,6 50,0 60,0 0,212
Велика молекулярна в1дпов1дь
(BCR/ABL1<0,1%) 33,6 32,1 26,7 0,846
Вiдповiдь через 24 мк. терапй' 1ТК, %: Глибока молекулярна в1дпов1дь (BCR/ABL1<0,01%) 24,8 40,0 30,0 0,305
Таблиця 5.
Динамiка досягнення ПЦВ та ВМВ у пацieнтiв з хронiчною фазою ХМЛ залежно вщ наявностi ДХА та
варiантних транслокацiй
Показник Пац1енти без ДХА та ва-р1антних транслокац1й (n=502) Пац1енти з вар1ант-ними транслокац1я-ми (n=29) Пац1енти з ДХА в Ph+ кл1тинах n=16) Р1вень значущосп, р
Мед1ана часу досягнення ПЦВ, м1с. (95% Д1) 13,13 (11,42 - 14,84) 18,13 (0 - 45,18) Не досягнута 0,712
Мед1ана часу досягнення ВМВ, м1с. (95% Д1) 36,03 (26,90 - 45,17) 49,0 Не досягнута 0,111
Таблиця 6.
Довгостроковi показники вщпов^ на терапiю 1ТК у пацieнтiв з хронiчною фазою ХМЛ залежно вщ
наявностi ДХА та варiантних транслокацiй
Показник Пац1енти без ДХА та вар1антних трансло-каи,1й (n=50?) Пац1енти з вар1ант-ними трансло-кац1-ями (n=?9) Пац1енти з ДХА в Ph+ кл1тинах (n=16) Р1вень зна- чу-щосл, р
Розрахункова в1ропдн1сть 3-р1чноТ без-подшноТ виживаносл (EFS), % (95% Д1) 84,9 (81,2 - 88,6) 93,8 (81,8 - 100,0) 43,9 (17,4 - 70,4) <0,001*
Розрахункова в1ропдн1сть 3- р1чноТ ви-живаносп без прогреси (PFS), % (95% Д1) 92,0 (89,3 - 94,7) 93,3 (80,8 - 100,0) 60,6 (35,9 - 85,3) <0,001*
Розрахункова в1рог1дн1сть 3-р1чноТ загально' виживаност1 (OS), % (95% Д1) 93,8 (91,3 - 96,4) 93,8 (82,1 - 100,0) 76,2 (65,2 - 87,2 ) 0,001*
Примггка: * - статистично значуща вщмшысть.
ц1ент1в з класичною транслокац1ею t(9;22)(q34;q11), 42,0 мк. (в1д 8,0 до 120,0 мк) для пац1ент1в з вар1ант-ними транслокащями та 27 мк. (в1д 2,0 до 77,0 мк.) для пац1ент1в з ДХА. За весь перюд спостереження прогрес1я у фазу акселераци та/або бластного кризу була зафтсована у 45 пац1ент1в (9%) без вар1антних транслокац1й i ДХА, 1 патент з вар1антною трансло-кац1ею (3,4%) та 6 пацкнлв з ДХА (31,6%). Вiрогiд-шсть 3^чно' EFS, PFS та OS була статистично значу-ще пршою у пацiентiв з ДХА (табл. 6). Для пацкнлв з класичною транслокацкю t(9;22)(q34;q11), варiант-ними транслокащями та пацiентiв з ДХА вiрогiднiсть 3^чно'' EFS складала 84,9 (95% довiрчий iнтервал (Д1), 81,2% - 88,6%), 93,8% (95% Д1, 81,8% - 100,0%) та 43,9% (95% Д1, 17,4% - 70,4%) вщповщно, вiрогiднiсть 3^чно' PFS - 92,0% (95% Д1, 89,3% - 94,7%), 93,3% (95% Д1, 80,8% - 100,0%) та 60,6% (95% Д1, 35,9% -85,3%). Вiрогiднiсть 3^чно'' OS була 93,8% (95% Д1, 91,3% - 96,4%), 93,8% (95% Д1, 82,1% - 100,0%) та 76,2% (95% Д1, 65,2% - 87,2%) вщповщно. Проте, при порiвняннi показникiв виживаностi у пацiентiв з класичною з Ph-хромосомою та пацкнлв з варiантними транслокацiями не було виявлено статистично значу-щих вщмшностей.
Таким чином, в дебют захворювання у пацiентiв з ХМЛ ^м класично'' транслокаци 9;22 реестрували-
ся клони пухлинних клiтин з варiантними трансло-кацiями t (9;V;22), що формувалися за участю трьох хромосом, та додатковi хромосомнi абераци в Ph+ клiтинах. Проведене дослщження показало, що на-явнiсть варiантних транслокацiй на час встановлен-ня дiагнозу не впливала на ефектившсть терапй 1ТК. Проте присутнiсть ДХА в Ph+ клiтинах статистично значуще тдвищувала вiрогiднiсть втрати досягнуто'' цитогенетично'' та/або молекулярно'' вiдповiдi (роз-витку вторинно'' резистентностi) та прогреси захворювання, що призводило до скорочення загально'' виживаносл. Тобто наявнiсть клошв з ДХА на етап1 дiагностичного дослiдження знижуе ефективнiсть терапй 1ТК. Деякi автори висловлюють припущення, що появу ДХА у Ph+ клп"инах можна розглядати як гене-тичний маркер прогреси захворювання [10]. Результатом появи додаткових генетичних аномалш е фор-мування бшьш злоякiсного пухлинного фенотипу. Пролiферацiя та виживашсть такого клiтинного клону вже буде обумовлюватися не тiльки актившстю BCR/ ABL-тирозинкiнази, а й залученням шших сигнальних шляхiв. Цей факт пояснюе зниження ефективност терапй 1ТК у таких пацiентiв, а поява ДХА може розгля-датися як BCR/ABL-незалежний механiзм розвитку резистентност до терапй iнгiбiторами тирозинкiназ у хворих на ХМЛ.
Висновки. Хромосомы аномали, як виявляють- терапи iнгiбiторами тирозинкiназ. Проте, додатков1
ся у пацieнтiв з ХМЛ до початку терап11 ГТК та не е хромосомнi аномалп в Ph+ клiтинах призводять до класичною ХМЛ-специфiчною транслокацiею t(9;22)
(q34;q11), можуть погiршувати прогноз nepe6iry за- втРати ДосягнУто" цитогенетичноТ та/або молекуляр-
хворювання. Наявшсть варiантних транслокацiй при ноТ вiдповiдi, прогресп захворювання та скорочення
всган°вленш ДiагнозУ не впливае на ефективнiсть загальноТ виживаностi патент з ХМЛ.
Лiтература
1. de Klein A, van Kessel AG, Grosveld G, Bartram CR, Hagemeijer A, Bootsma D, et al. A cellular oncogene is translocated to the Philadelphia chromosome in chronic myelocytic leukaemia. Nature. 1982;300(5894):765-7.
2. Groffen J, Stephenson JR, Heisterkamp N, de Klein A, Bartram CR, Grosveld G. Philadelphia chromosomal breakpoints are clustered within a limited region, bcr, on chromosome 22. Cell. 1984;36(1):93-9.
3. Wang W, Cortes JE, Tang G, Khoury JD, Wang S, Bueso-Ramos CE, et al. Risk stratification of chromosomal abnormalities in chronic myelogenous leukemia in the era of tyrosine kinase inhibitor therapy. Blood. 2016;127:2742-50.
4. Baccarani M, Deininger MW, Rosti G, Hochhaus A, Soverini S, Apperley JF, et al. European LeukemiaNet recommendations for the management of chronic myeloid leukemia. Blood. 2013;122(6):872-84.
5. Cortes JE, Talpaz M, O'Brien S, Faderl S, Garcia-Manero G, Ferrajoli A, et al. Staging of chronic myeloid leukemia in the imatinib era: an evaluation of the World Health Organization proposal. Cancer. 2006;106(6):1306-15.
6. Shaffer LG, McGowan-Jordan J, Schmid M. ISCN 2013: An International System for Human Cytogenetic Nomenclature (2013). Basel: Karger; 2013. 140 p.
7. Hasting R, Howell R, Bricarelli FD, Kristoffersson U, Cavani S. General Guidelines and Quality Assurance for Cytogenetics. E.C.A. News Letter. 2012;29:7-27.
8. Atramentova LA. Dizayn i statistika biologicheskogo issledovania. Kharkov: NTMT; 2015. 269 s. [in Russian].
9. Sharashova YeYe, Kholmatova KK, Gorbatova MA, Grzhibovskiy AM. Primeneniye analiza vyzhivayemosti v zdravookhranenii s ispol'zovaniyem paketa statisticheskikh programm SPSS. Nauka i zdravookhraneniye. 2017;5:5-28. [in Russian].
10. Milojkovic1 D, Apperley J. Mechanisms of Resistance to Imatinib and Second-Generation Tyrosine Inhibitors in Chronic Myeloid Leukemia. Clin Cancer Res. 2009;15(24):7519-27.
ПРОГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДОДАТКОВИХ ХРОМОСОМНИХ АБЕРАЦ1Й У ПАЦ16НТ1В З ХРОН1ЧНОЮ М1еЛО1ДНОЮ ЛЕЙКЕМ16Ю, ЯК1 ОТРИМУЮТЬ ТЕРАП1Ю 1НГ1Б1ТОРАМИ ТИРОЗИНК1НАЗ Дмитренко I. В., Мшченко Ж. М., Федоренко В. Г., Дягшь I. С.
Резюме. З метою вивчення частоти хромосомних аберацш та Тх впливу на розвиток резистентност до iнгiбiторiв тирозинкшаз (1ТК) у пащенлв з хрошчною мiелоТдною лейкемiею (ХМЛ) проводили цитогенетичне дослщження кл^ин шсткового мозку у 547 пащенлв з хрошчною фазою ХМЛ в дебют захворювання. У 502 пащенлв (91,8%) виявлено ттьки класичну транслокацш t(9;22) без додаткових хромосомних аберацш (ДХА), у 29 па^енлв (5,3%) - варiантнi транслокаци, як формувалися iз залученням трьох хромосом t(9;V;22), а у 16 па^енлв (2,9%) - додатковi хромосомы аберацп в Ph+ кл^инах. Динамта досягнення повноТ цитогенетичноТ та великоТ молекулярноТ вщпов^ не залежала вщ наявност або вщсутносп варiантних транслокацш та ДХА. Вiрогiднiсть 3^чноТ безподшноТ виживаностi, виживаностi без прогреси та загальноТ виживаностi була ста-тистично значуще гiршою у пащенлв з ДХА. Проте, у па^енлв з варiантними транслокацiями не було виявлено статистично значущих вiдмiнностей у показниках виживаностi порiвняно з пацiентами з класичною транслокацш t(9;22).
Ключовi слова: хромосомнi аберацп, хрошчна мiелоТдна лейкемiя, прогностичнi фактори, резистентшсть, iнгiбiтори тирозинкiназ.
ПРОГНОСТИЧЕСКОЕ ЗНАЧЕНИЕ ДОПОЛНИТЕЛЬНЫХ ХРОМОСОМНЫХ АБЕРРАЦИЙ У ПАЦИЕНТОВ С ХРОНИЧЕСКОЙ МИЕЛОИДНОЙ ЛЕЙКЕМИЕЙ, ПОЛУЧАЮЩИХ ТЕРАПИЮ ИНГИБИТОРАМИ ТИРОЗИНКИНАЗ Дмитренко И. В., Минченко Ж. Н., Федоренко В. Г., Дягиль И. С.
Резюме. С целью изучения частоты хромосомных аберраций и их влияния на развитие резистентности к ингибиторам тирозинкиназ (ИТК) у пациентов с хронической миелоидной лейкемией (ХМЛ) проводили ци-тогенетическое исследование клеток костного мозга у 547 пациентов с хронической фазой ХМЛ в дебюте заболевания. У 502 пациентов (91,8%) выявлена только классическая транслокация t(9;22) без дополнительных хромосомных аберраций (ДХА), у 29 пациентов (5,3%) - вариантные транслокации, которые формировались с привлечением трех хромосом t(9;V;22), а у 16 пациентов (2,9%) - дополнительные хромосомные аберрации в Ph + клетках. Динамика достижения полного цитогенетического и большого молекулярного ответа не зависела от наличия или отсутствия вариантных транслокаций и ДХА. Вероятность 3-летней бессобытийной выживаемости, выживаемости без прогрессии и общей выживаемости была статистически значимо хуже у пациентов с ДХА. Однако, у пациентов с вариантными транслокациями не было выявлено статистически значимых различий в показателях выживаемости по сравнению с пациентами с классической транслокацией t (9; 22).
Ключевые слова: хромосомные аберрации, хроническая миелоидная лейкемия, прогностические факторы, резистентность, ингибиторы тирозинкиназ.
PROGNOSTIC VALUE OF ADDITIONAL CHROMOSOMAL ABERRATIONS IN PATIENTS WITH CHRONIC MYELOID LEUKEMIA ON TYROSINEKINASE INHIBITORS THERAPY
Dmytrenko I. V., Minchenko Zh. M., Fedorenko V. G., Dyagil I. S.
Abstract. Prognostic significance of additional chromosomal abnormalities (ACAs) for tyrosinekinase inhibitors therapy (TKI) response in chronic myeloid leukemia (CML) patients is discussed. In many ways, this uncertainty is due
to the low frequency as well as the high variability of ACAs in patients with chronic phase CML. In this study, rate of this phenomenon and its impact on the resistance to TKI therapy in CML patients was evaluated.
Overall, 502 (91.8%) patients had only the classic translocation t(9;22)(q34;q11) without ACAs at diagnosis. 45 (8.2%) patients presented with additional cytogenetic findings at diagnosis: 29 (5.3%) patients had variant translocations t(9;V;22), which were formed by three chromosomes, and in 16 patients (2.9%) had ACAs. One patient had both and was included in the group of patients with ACAs.
The analysis of the tumor clone reduction dynamics by the Kaplan-Meier method did not reveal statistically significant differences in the cumulative complete cytogenetic and major molecular response rates (p = 0.712 and p = 0.111 respectively) between the patients with classical translocation t(9;22), patients with variant translocations and patients with ACAs. Analysis of long-term outcomes demonstrated inferior event-free (EFS), progression-free (PFS) and overall survival (OS) in CML patients with ACA at diagnosis. At 3 years, for patients with a classic translocation, patients with ACAs, and patients with a variant translocation t(9;V;22), the probability of EFS was 84,9% (95% CI, 81,2% - 88,6%), 93,8% (95% CI, 81,8% - 100,0%) and 43,9% (95% CI, 17,4% - 70,4%), respectively. The probability of PFS was 92,0% (95% CI, 89,3% - 94,7%), 93,3% (95% CI, 80,8% - 100,0%) and 60,6% (95% CI, 35,9% - 85,3%), respectively. The probability of OS was 93,8% (95% CI, 91,3% - 96,4%), 93,8% (95% CI, 82,1% - 100,0%) and 76,2% (95% CI, 65,2% - 87,2%), respectively. No statistical difference was observed between the patients with classic translocation t(9;22) and those with variant translocations in terms of EFS, PFS and OS.
Chromosomal abnormalities that appeared in CML patients at diagnosis and are not classic CML-specific translocation t(9;22)(q34;q11) may impair the prognosis of disease outcome. The presence of variant transactions in diagnosis does not impact the TKI therapy effectiveness. Additional chromosomal abnormalities in Ph+ cells lead to loss of the achieved cytogenetic and/or molecular response, disease progression, and the overall survival reduction in CML patients, treated with TKI.
Key words: chromosomal aberrations, chronic myeloid leukemia, prognostic factors, resistance, tyrosine kinase inhibitors.
Рецензент - проф. Блаш С. М.
Стаття надшшла 23.03.2019 року
DOI 10.29254/2077-4214-2019-1-2-149-234-237 УДК 618.111-008:612.621.31:575.113
Феськов О. М., Жилкова 6. С., Феськов В. О., Сотник Н. М., Руденко В. А. ОСОБЛИВОСТ1 ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕД1МПЛАНТАЦ1ЙНО'' ГЕНЕТИЧНОТ Д1АГНОСТИКИ ЕМБР1ОН1В, ОТРИМАНИХ В1Д ЧОЛОВ1К1В З ВИРАЖЕНИМ ПОРУШЕННЯМ
СПЕРМАТОГЕНЕЗУ Центр Репродукцп людини «Ктшка професора Феськова О.М.» (м. Хармв)
zhilkova@feskov.com.ua
Вступ. Зпдно лп"ературним даним, практично у 60% випадшв причиною неплщдя у подружжi е зни-ження репродуктивно'1 функцп чолов^в [1]. Досяг-нення сучасноТ медицини, зокрема застосування ме-тодiв допомiжних репродуктивних технологш (ДРТ) з використанням процедури штрацитоплазматичноТ ш'екцп сперматозоТда у ооцит (1КС1), дають можли-Bidb отримати заплщнення нав^ь вщ пащенлв з такими порушеннями сперматогенезу, як зниження рухливосп, концентрацп та частки морфолопчно нор-мальних сперматозоТ^в [2]. Наразi даш дослщжень щодо впливу порушення репродуктивноТ функцп у чолов^в на розвиток ембрюшв та виникнення у них анеуплоТдп е неоднозначними. Одним з головних критерпв нормального розвитку ембрюна е форму-вання бластоцисти на п'яту добу культивування. 1н-декс частоти формування бластоцист (ЧФБ) прийнято розглядати як один з основних критерпв для вибору ембрюна, здатного до iмплантацiТ [3,4]. Зпдно результатам дослщжень Chapuis A. (2017), зниження кшькосп сперматозоТ^в в еякулят (олirозооспермiя) негативно впливае на раннш розвиток ембрюшв [5]. З шшого боку, French D.B. з колегами (2010) показали, що зниження таких параметрiв репродуктивноТ функцп чолов^в, як концентращя та частка морфолопчно нормальних форм сперматозоТ^в в еякулят^ не впли-вають на процес формування бластоцист у програмах екстракорпорального заплщнення (ЕКЗ) [6].
О^м того, залишаеться вщкритим питання щодо зв'язку появи анеуплоТдш у бластоцистах з вираже-ним зниженням параметрiв чоловiчоТ фертильностг Наприклад, у своему дослщженш Gat I. (2017) показав вщсутшсть асощацп мiж порушенням сперматогенезу i виникненням анеуплоТдп у бластоцистах [7]. З шшого боку, Ganza A.L. з колегами (2016) довели у своТй роботу що виражена олirозооспермiя впливае на наяв-нiсть хромосомних порушень у ембрiонах та веде до зниження результативности лiкування неплщдя при використаннi ДРТ [8].
Мета дослщження. У зв'язку з вищевикладеним, метою даноТ роботи стало дослщження залежнос-тi процесу формування i плоТдносл бластоцист, при отриманнi ембрюшв вщ чоловiкiв зi зниженою репро-дуктивною функцiею методами допомiжних репродуктивних технологш, вщ таких параметрiв, як кон-центрацiя, рухливiсть та морфолопя сперматозоТ^в в еякулятi.
Об'ект i методи дослiдження. Збiр первинноТ ш-формацп та лабораторнi дослщження проводили в «Клшщ професора Феськова О.М.» (м. Харшв). За перюд 2017-2018 рр. була проведена передiмплан-тацiйна генетична дiаrностика (ПГД) 229 ембрюшв на стадп бластоцисти, отриманих у програмах екстракорпорального заплщнення вщ 67 чоловiкiв вiком вщ 32 до 46 рокiв зi значним зниженням репродуктивноТ функцп. Результати щодо частки анеуплоТдних ембри
