CC BY
42ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧИТЕЛІВ В УМОВАХ
НАВЧАЛЬНО- ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Микитюк О.М.
Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Анотація. У статті досліджуються питання формування здоров’язберігаючої компетентності учителів в умовах навчально-виховного процесу, окреслення структурних компонентів здоров’язберігаючої компетентності. Необхідно розв’язати суперечність між зрослою вимогою суспільства до здоров’язберігаючої компетентності вчителів і недостатньою теоретико-методологічною і методико-технологічною розробленістю проблеми її формування
Ключові слова: формування, навички, здоровий, життя, формування, виховний, процес.
Аннотация. Микитюк О.М. Проблемы формирования здоровесберегающей компетентности учителей в условиях учебно-воспитательного процесса. В статье исследуются вопросы формирования здоровьесберегающей компетентности преподавателей в условиях учебного процесса, а также выделение структурных компонентов здоровьесберегающей компетентности Необходимо решить разногласия между выросшим требованием общества к здоровьесберегающей компетентности учителей и недостаточной теоретико-методологическойи методико-технологической разработанностью проблемы ее формирования. Ключевые слова: формирование, навыки, здоровый, жизнь, формирование, воспитательный, процесс. Annotation. Mykytyuk O. Problems of formation health saving competence of teachers of conditions of teaching and educational process. In the article are investigated questions of formation health saving competence of teachers of conditions of educational process, and also allocation of structural components health saving competence. It is necessary to solve disagreements between the evolved requirement of a society to health saving competence of teachers and insufficient theoretical methodological and methodical technological development of a problem of its formation.
Key words: formation, skills, healthy, life, formation, educational, process.
Вступ.
Освіта XXI століття - це освіта для людини Завданням сучасної школи є виховання компетентної особистості, яка володіє не лише знаннями, високими моральними якостями і є професіоналом, а й уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи знання й беручи на себе відповідальність за свою діяльність. Натомість школа сьогодні недостатньо навчає школярів приймати рішення, використовуватиінформаційні та комунікативні технології, критично мислити, бути компетентним у своїй діяльності тощо. Зміст освіти сьогодні не відповідає потребам суспільства на ринку праці, не спрямований на набуття необхідних ключових компетентностей. Але впровадження компетентнісного підходу в практику освітньої системи стикається із серйозними утрудненнями залишаючись проблемою надзвичайно важливою і водночас неоднозначною з огляду на те, що:
- компетентність має бути кінцевим результатом навчання і це зумовлює необхідність цілеспрямованої діяльності щодо її формування;
- недостатньо розроблено критерії оцінювання сформованості компетентності
- додаткові труднощі створює нерозуміння вчителями глибини сутності цього поняття
Компетентнісно-орієнтована освіта - складна, багатоаспектна проблема, котра на сьогоднішній день не є достатньо дослідженою. У сучасній науці не існує загальноприйнятого визначення компетенції, хоча її концепція перебуває у стадії розвитку.
У психолого-педагогічній теорії і практиці існують різноманітні підходи до розуміння термінів „компетенція’ та „компетентність’. Поняття компетенція і компетентність трактуються по-різному. Словник іноземних слів розкриває поняття „компетентний’ як такий, що володіє компетенцією - колом повноважень певної галузі, особи або колом справ: competent (франц.) - компетентний правомірний; competens (лат.) -відповідний, здібний; competence (англ.) - здібність (компетенція).
Навчання -це цілеспрямований процес (систематичний і організований) формування й розвитку у учнів якостей, необхідний їм для виконання навчальної діяльності. Навчання умовах здоров’язберігаючої педагогіки містить у собі передачу знань, умінь і навичок , які сприяють формування уяви про здоров’язбереження, що допоможе надалі учням і педагогам охороняти і зберігати як своє власне здоров’я так і здоров’я оточуючих людей.
В ієрархії чинників активної життєдіяльності, творчого потенціалу та самореалізації педагога важливе місце належить його професійному здоров’ю. Під професійним здоров’ям у психолого-педагогічній науці розуміють здатність організму зберігати і активізувати компенсаторні, захисні, регуляторні механізми, що забезпечують працездатність, ефективність і розвиток особистості учителя у всіх умовах протікання педагогічної діяльності. Професійне здоров’я педагога позначається на здоров’ї його учнів і на результатах всієї навчально-виховної роботи.
Серед складових ключових компетентностей що мають стосунок до проблеми збереження і зміцнення здоров’я фахівця, науковці виділяють: компетентність здоров’язбереження (І.Зімняя, В.Сергієнко); здатність протистояти професійним деформаціям як складову особистісної компетентності здатність до індивідуального самозбереження, непіддатливість професійному старінню як складову індивідуальної компетентності
(А.Маркова); здатність до збереження і зміцнення професійного здоров’я (Л.Мітіна); професійну витривалість як складову соціальної компетенції (В.Байденко) тощо.
Компетентність здоров’язбереження розглядається як основа буття людини, де основним є усвідомлення важливості здоров’я, здорового способу життя для всієї життєдіяльності особистості [1]. Компетентність здоров’язбереження педагога — це характеристики, особливості, які спрямовані на збереження фізичного, психічного, соціального, духовного здоров’я — свого та оточуючи?, а також сприяння збереженню, зміцненню здоров’я учнів на уроках і в позаурочній діяльності
Освіта, компетентність і здоровий спосіб життя у ХХІ ст. повинні домінувати серед важливих факторів забезпечення безпеки життя кожної людини Вчителю у школі належить важлива соціальна функція в передачі знань і умінь здоров’язбереження, тому формування здоров’язберігаючої компетентності вчителів та учнів є необхідною та обов’язковою компонентою його біологічної підготовки. Аналіз педагогічних досліджень і практичного досвіду свідчать про зростаючий інтерес до питань, пов’язаних із здоров’язберігаючої компетентністю вчителів. Проте проблема її формування залишається не вирішеною. Основними причинами цього є:
- відсутність загальновизнаного розуміння здоров’язберігаючої компетентності вчителів як комплексного феномену, який має великий потенціал для покращення рівня здоров’я учасників навчально-виховного процесу;
- не розробленість змістового і методико-технологічного аспекту формування основ здоров’язберігаючої компетентності вчителів;
- питання формування навичок здорового способу життя у шкільному середовищі
У створення здоров’язберігального освітнього середовища для учасників навчально-виховного процесу, формування навичок здорового способу життя важлива і основна роль відводиться учителю [1-7]. Особистість вчителя і його професійна підготовка завжди займала і займає одне із центральних місць в системі педагогічної освіти. Невипадково важливим науковим напрямком в галузі освіти була і залишається подальша розробка проблеми професійної підготовки вчителя
Соціально-оздоровча функція освіти актуалізує проблему формування здоров’язберігаючої компетентності вчителя Провідне місце у цьому напрямку належить вчителю біології, основ здоров’я та фізичної культурі, від компетентності яких багато в чому залежить здоров’я і працездатність нації.
Останнім часом обґрунтоване занепокоєння викликає стан здоров’я школярів. За даними Міністерства охорони здоров’я серед дитячого населення за останнє десятиліття істотно (в 1,5 - 3 рази) зросла частота хронічних захворювань, які призводять до інвалідності. Це хвороби нервової, ендокринної, серцево-судинної шлунково-кишкової, кістково-м’язової систем. Серед наших першокласників тільки 5-9 % практично здорових дітей. Кількість хронічно хворих дітей збільшується за роки навчання у 2,5 рази [7].
Спеціалісти вказують на різні причини незадовільного рівня здоров’я сучасних школярів, серед яких відсутність в школі ефективної моделі виховання свідомого і дбайливого ставлення до власного здоров’я. Сьогодні постала проблема створення нової гуманістичної моделі розвитку освіти, в центрі уваги якої -інтереси, потреби, мотиви та здоров’я конкретної людини [б].
Робота виконана на кафедрі життєвих компетентностей ЛОІППО.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Постановка завдання. Формування нової моделі освіти і виховання вимагає формування здоров’язберігаючої компетентності усіх вчителів, особлива велика роль припадає на вчителів біології, основ здоров’я, фізичної культури в першу чергу. Досліджуючи цю проблему, виникла потреба її теоретичного обґрунтування Основним напрямком теоретико-методологічного обґрунтування зазначеної проблеми є визначення дефініцій цього процесу. Очевидним є той факт, що формування здоров’язберігаючої компетентності вчителів залежатиме від загальнотеоретичних поглядів спеціалістів на суть і складові понять компетентність компетенції і здоров’язберігаюча компетентність
Результати досліджень.
Поняття компетентності вчителів визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів, є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника школи до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства. Для набуття учнями здоров’язберігальної компетентності потрібне здоров’язберігаюче шкільне середовище.
Аналізуючи сучасні джерела в психолого-педагогічній галузі знань, не було виявлено загальноприйнятого терміну „компетентність’. Це обумовлено тим, що фахівці пов’язують поняття „компетентність’ з різними аспектами життєдіяльності людини. Спеціалісти виділяють ключові, життєві, освітні, професійні та інші компетентності людини
Більшість авторів пов’язують поняття „компетентність’ з професійною діяльністю людини Компетентність розглядається як сукупність знань, умінь, навиків, способів і засобів досягнення цілей, а також уміння актуалізувати опановані знання й уміння в потрібний момент і використати їх у процесі реалізації професійних функцій [2].
За означенням ряду учених, поняття життєвих компетентностей належить до сфери узагальнених понять, що містить комплекс різних компонентів - знань, умінь, навичок, взаємовідносин, цінностей та інших чинників, які становлять особистісні й суспільні аспекти життя та діяльності людини і від яких залежить особистий та суспільний прогрес. Якщо сфера життя, в якій людина відчуває себе компетентною (тобто здатною ефективно
функціонувати, є вузькою, наприклад, у рамках певної наукової дисципліни, то можна говорити про предметну чи галузеву компетентність
В.В Раєвський та А.В. Хуторський виокремлюють освітні компетенції як складні узагальнені способи діяльності, що їх опановує учень під час навчання, і компетентність є результатомнабуття компетенцій
О. Крисан, узагальнюючи досвід різних країн, зазначає, що спостерігається тенденція до розробки системи компетентностей на різних рівнях змісту. Таку систему можуть складати „надпредметні” (міжпредметні) компетентності загальнопредметні - їх набуває учень упродовж вивчення того чи іншого предмета; спеціально-предметні - ті, що їх набуває учень при вивченні конкретного предмета [4].
Отже, під компетентністю людини педагоги розуміють спеціально структуровані знання, уміння, навички і ставлення, що їх набувають у процесі навчання. Вони дозволяють людині ідентифікувати і розв’язувати незалежно від контексту проблеми, характерні для певної сфери діяльності.
Аналіз нормативно-правових документів і спеціальної літератури виявив також відсутність одностайності у трактуванні поняття „здоров’язберігаюча компетентність’, що пояснюється його поліфу нкціональним характеро м
В Національній доктрині розвитку освіти У країни основна увага звертається на необхідність пропаганди здорового способу життя, стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя, забезпечення індивідуального підходу під час занять фізичними вправами, можливості набуття кожною людиною необхідних науково обґрунтованих знань про здоров’я і засоби його зміцнення, про шляхи і методи протидії хворобам, про методики досягнення високої працездатності та тривалої творчої активності [9-13].
В Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту зазначається, що зміст і обсяг занять фізичними вправами повинні визначатися на підставі науково обґрунтованих норм для окремих груп населення, наявних мотивів і цінностей, з урахуванням характеру рухової активності людини у професійній діяльності, навчанні та побуті. Першочергового значення набуває формування у громадян переконання у необхідності регулярного використання різноманітних форм фізичного виховання та масового спорту [12].
Отже, створення здоров’язберігального освітнього середовища для учасників навчально-виховного процесу повинно базуватись на виконанні таких функцій вчителями:
1- гностично- дослідницька функція - забезпечувати мінімальне накопичення наукових знань, необхідних для формування учнями власного здоров’я та індивідуальної програми здорового способу життя.
2- компенсаторну функцію - ліквідувати прогалини в базовій освіті учнів щодо збереження і зміцнення здоров’ я.
3- прогностичну функцію - попереджувати негативні прояви поведінки учнів з урахуванням їх вікових особливостей.
На нашу думку, проблеми формування здоров’язберігаючої компетентності учителів в умовах навчально- виховного процесу
можуть бути подолані при використанні таких структурних компонентів здоров’язберігаючої компетентності:
- мотиваційно-ціннісний компонент - передбачає потребу вчителя у вдосконаленні знань, прагнення до самоосвіти; розуміння необхідності значущості цих знань у житті людини і в професійній діяльності
- когнітивний компонент характеризується об’ємом знань, їх системністю, глибиною, міцністю, усвідомленістю;
- операційно-діяльнісний компонент передбачає сукупність умінь і навичок, які формуються у процесі вивчення дисциплін;
- рефлексивний компонент передбачає усвідомлення, аналіз власного досвіду і результатів своєї діяльності.
Усе це сприяє тому, що у освітньому просторі України виникло соціальне замовлення - створення необхідних соціально- педагогічних та організаційно- методичних, кадрових умов для відпрацювання моделей загальноосвітних навчальних закладів, які б сприяли збереженню та зміцненню здоров’я учнів, вчителів шляхом впровадження здоров’язберігаючих, здоров’яформуючих, здоров’язміцнюючих педагогічних технологій і виховання.
Сукупність усіх факторів, які впливають на учнів в процесі навчання, формує здоров’язберігальне освітнє середовище.
Середовище школи - це сукупність умов і впливів, в тому числі і людських, які оточують учня, це простір і умова повноцінного життя всього шкільного колективу. В педагогічному сенсі середовище - це життєвий простір учня, який активно чи пасивно впливає на його свідомість, почуття, вчинки, ставлення. Властиво, таке здоров’язберігальне освітнє середовища формує у учнів позитивну мотивацію на здоровий спосіб життя, забезпечує формування та розвиток навичок збереження та зміцнення здоров’я. Учні повинні вдосконалювати свої фізичні можливості і зміцнювати власне здоров’я не тільки в режимі щоденних уроків фізкультурі, а й різноманітних спортивних секціях та об’єднаннях, пройти поглиблене медичне обстеження, скласти програму зміцнення власного здоров’я.
Створення здорового середовища має велике значення для цілісного розвитку особистості, оскільки організація навчально- виховного процесу в таких умовах дає змогу учням реалізувати свої здібності в різних сферах діяльності.
Висновки.
Під компетентністю людини педагоги розуміють спеціально структуровані знання, уміння, навички і ставлення, що їх набувають у процесі навчання. Вони дозволяють людині ідентифікувати і розв’язувати незалежно від контекступроблеми, характерні для певної сфери діяльності.
2. Суть поняття „здоров’язберігаюча компетентність’ вчителів досліджена недостатньо, а тому вимагає подальших наукових пошуків.
3. Необхідно розв’язати суперечність між зрослою вимогою суспільства до здоров’язберігаючої компетентності вчителів і недостатньою теоретико-методологічною і методико-технологічною розробленістю проблеми її формування
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем проблеми формування здоров’язберігаючої компетентності учителів в умовах навчально- виховного процесу.
Бібліографічний список:
1. Агаджанян Н.А. Проблемы адаптации и экологии человека Экология человека Основные проблемы. -М.: Наука, 1988. - 160 с.
2. Білявський Г.О. Основи загальної екології -К.: Либідь,1993. - 168 с.
3. Даценко 1.1. Гігієна та екологія людини-Львів.- Афіша.-2000. - 164 с. Концепція загальної середньої освіти 9 12 річна школа)\\ освіта Україна 7-17 липня -2001р.
4. Бех І.Д. Виховання особистості . К.1. Особисто- орієнтований підхід: теоретико-методологічні засади.-К.: Либідь, 2003. -278с.
5. Г ончаренкоМ.С. Навчальний посібник. Валеологія в схемах -Х.: “Бурун- схема”, 2005. - 160 с.
6. Гончаренком.С., Бойчук Ю.Д. -Екологія людини Навчальний посібник. -Суми ВТД “Університетська книга”.; К.: Видавничий дім, 2005. -394с.
7. Г оршковВ.Г. Экология человека -Л.: Из-во. ЛПИ.,1984. -71с.
8. Воронін Д.Є. Здоров’язберігаюча компетентність студентав соціально-педагогічному аспекті // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл фіз. виховання і спорту - 2006. - № 2. - С. 25-28.
9. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В.Овчарук - К.: „КІС.”, 2004. - 112 с.
10. Національна доктрина розвитку освіти // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2002. - № 2. - С. 922.
11. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту Указ Президента України № 1148 від 28 вересня 2004 року.
12. Ніколаєнко С.М. Освіта в інноваційному поступі суспільства // Освіта України -2006. - 14 серпня .- № 6061 (754).
13. Фізична культура Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-12 класи. - К.: Перун, 2005. - 36с.
Надійшла до редакції 16.03.2009 р. [email protected]
