Научная статья на тему 'Про шанобливий операціоналізм та спроби нешанобливого'

Про шанобливий операціоналізм та спроби нешанобливого Текст научной статьи по специальности «Психологические науки»

CC BY
19
5
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
шанобливий операціоналізм / редукція / редукціонізм / інтеграція психології / respectful operationalism / reduction / reductionism / integration in psychology

Аннотация научной статьи по психологическим наукам, автор научной работы — О. А. Бреусенко-Кузнєцов

У коментарі до статті Е. Вессонен «Шанобливий операціоналізм», опублікованій у 16-му томі даного видання, я пропоную принципово інший погляд на ідеї цієї статті, що не збігається з оцінкою В. О. Медінцева, даної в його коментарі (у тому ж томі ). На моє переконання тільки у своїй шанобливій модифікації операціоналізм і має право на існування. Нешаноблива свідомо хибна (як окремий випадок помилки редукціонізму).

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

On respectful operationalism and attempts at disrespectful one

In a commentary on E. Wessonen's article "Respectful Operationalism", published in the 16th volume of this publication, I offer a fundamentally different view of the ideas of this article, which does not coincide with the assessment of V.A. Medintsev given in his commentary (in the same volume). In my opinion, only in its respectful modification, operationalism has the right to exist. As I see it, disrespectful operationalism is wrong (as a special case of the error of reductionism).

Текст научной работы на тему «Про шанобливий операціоналізм та спроби нешанобливого»

О. А. Бреусенко-Кузнецов Про шанобливий операцюнал1зм та спроби нешанобливого

В I Д О М О С Т I ПРО АВТОРА

Анотацш. У коментар1 до статт Е. Бессонен «Шанобливий операцюнал1зм», опублшованш у 16-му том1 даного видання, я пропоную принципово ¡нший погляд на ще1 ще1 стати, що не зб1гаеться з оцшкою Б. О. Медшцева, дано1 в його ко-ментар1 (у тому ж том1 ). На мое переконання тшьки у сво'ш шанобливш модифшаци операцюнал1зм { мае право на ¡снування. Нешаноблива свщомо хибна (як окремий випадок помилки редукцюшзму).

Ключов1 слова: шанобливий операцюнал1зм, редукцш, редукцюшзм, ¡нтегращя психологи.

Цитуваяння: Бреусенко-Кузнецов О. А. Про шанобливий операцюнал1зм та спроби нешанобливого. Теоретичш дотдження у психологи: монографЫна серя. Сост. Б.О. Медшцев. Том 17. 2023. С. 54-70. аок 10.24412/2616-6860-2023-1-54-70.

Пропонуючи коментар до статт1 Е. Вессонен «Шаноб-ливий операщонал1зм», опублжовано! в 16-му том1 да-ного видання [2], ми усв1домимо також необхщнкть обл1ку 1снуючого коментаря до не1 В. О. Мед1нцева [9], а також матер1алу статт1 В. О. Медшцева [8], на яку вш по-силаеться у своему коментарь Також як базовий контекст для нашого розгляду статп Е. Вессонен важливо послатися 1 на нашу стльну з В. О. Медшцевим статтю-д1алог, присвячену сучасним проблемам штеграцп пси-холопчного знания [1]. Пщсумком останньо1 статп (щалог у як1й у сво1й динам1ц1 схилився скор1ше до полешки, шж до дискусп) стало визнання не т1льки важ-ливост 1нтеграцп психолог1чно1 науки, але й кардинального розходження позиц1й з цшей та способ1в 11 штеграцп. Власне, у св1тл1 розб1жностей, що виявилися там, варто було оч1кувати 1 принципово альтернативних позиц1й щодо питання про шанобливий операщо-нал1зм, тднятому Е. Вессонен.

Якщо стисло представляти наш погляд на 1нтегращю психологи, то вона не е безумовною щннктю. Вона можлива як у конструктивних 1 1стинних, так 1 в деструк-тивних 1 уявних моделях, а тому мае вщповщати голов-н1й кер1вн1й максимк не нашкодь. Дал1, 1нтеграц1я мае заохочувати дивергентне мислення вчених, а чи не виключати його.

Домшанта деяких конвергентних зразк1в у певнш глобальн1й перспектив! особливо небезпечна як симптом штеграцп уявно1, що заплющуе оч1 на нештегроваш версп наукового знання, що знецшюе альтернативн1 п1дходи. Суб'ектн1сть вчених за уявно1 штеграцп 1стотно обмежена, сощально-психолопчт де-терм1нанти нац1люють 1х у виршення обмеженого кола завдань «нормально! науки» (Т.Кун) 1з застосуванням обмеженого кола метод1в, сама особист1сть вченого у такш ситуацп 1нфантил1зуеться, бо д1яльнкть нагадуе школярство всередин1 парадигми - без найменших нам1р1в скоення революц1йних прорив1в (бо всякий про-рив - свщчення дез1нтеграц11).

Також можна здогадатися, що типова для гумаштар-них наук мультипарадигмальн1сть з погляду такого уявно 1нтегративного проекту сприймаеться в багнети, викликае оборонну реакц1ю, примушуе сувор1ше дотри-муватися «едино в1рних» зразк1в науковост1, наполег-лив1ше заганяти себе 1 колег у рамки «нормально! науки».

Справжня 1нтегращя, на нашу думку, виглядае шакше. Важливою ц1нн1стю, яку 1стинна штеграц1я мае зберегти, буде свобода науково! творчост1, виключення яко! - шдикатор деструктивност1 (1 приховано! дезште-гративносй) 1нтеграц1йного процесу.

У зв'язку з цим пepeвaжнa модель iнтeгpaцiï тико-лoгiï може викодити з уявлення пpo мyльти-aбo пoзaпa-paдигмaльнicть (A.Б.Юpeвич) пcиxoлoгiчнoï нayки, ane не «дoпapaдигмaльнocтi», яку cпoдiвaютьcя пoдoлaти пpиpoдничo миcлячi пcиxoлoги, нaмaгaючиcь габли-зити cвoю нayкy до нopмaтивiв нayкoвoгo життя, що cклaлиcя в нayк пpo пpиpoдy. Myльтипapaдигмaльнicть xapaктepнa для гyмaнiтapниx нayк, до який пcиxoлoгiя нaлeжить в cuny ocoбливocтeй cвoгo oб'ектa (пcиxiчнoï peaльнocтi) i пpeдмeтнoï oблacтi, тoдi як ^^одничий oбpaз дiй eкcпepимeнтaльнoгo теолога - пpи вcьoмy його тяжшш визнaчaти нayкoвий мeйнcтpiм - являе œ-бою oкpeмий випaдoк, що пepeвaжaв з icтopичниx ^и-чин. Пpивaтний випaдoк, зpoзyмiлo, теж мaе i пpaвo нa icнyвaння i деякий opигiнaльний змicт (як явний, декта-poвaний, тaк i пpиxoвaний, мaетьcя нa yвaзi), oднaк cпpoби вcтaнoвлeння yнiвepcaльниx нopмaтивiв po-звитку пcиxoлoгiчнoгo пiзнaння, що нaлeжaть до його поля (yнiпapaдигмaльнicть, жopcткa кoнкypeнцiя та-paдигм, дeмapкaцioнiзм з вимогою cкacyвaння дивep-гyючиx фopм знaння) були б cмiшними, якби не були тaкими cyмними зa нacлiдкaми в cциeнтиcтcьки зaтo-чену eTOxy.

Ha нaш погляд, aгpecивнo вiдcтoювaнa cциeнтиcтcь-кою 1деолог1ею yнiпapaдигмaльнicть, мoнoпoлiя нa

пpaвo дeмapкaцiï меж «iнтeгpoвaнoï» нayки може бути зpoзyмiлa у raimi aдлepiaнcькoï i^eï гiпepкoмпeнcaцiï. Чим жaлюгiднiшoю i мiзepнiшoю виглядaе фiлocoфcькa ocнoвa cциeнтиcтcькoï пcиxoлoгiï (пoзитивiзм), тим таче aгpecивнoгo твepджeння вiн вимaгaе, тим менш вiн тepпимий до iнoпapaдигмaльнoгo пcиxoлoгiчнoгo знaння (a зpaзкaми тaкoï нeтepпимocтi в пcиxoлoгiï мо-жуть cлyжити, зpoзyмiлo, бixeвiopиcти).

Але звepнeмocя до змicтy кoмeнтoвaнoï CTan! Е. Бе^ coнeн. У цьому змкт видiляетьcя двi чacтини: icтopикo-кpитичнa (aнaлiзyючa xiд poзвиткy oпepaцioнaлiзмy - як фiлocoфcькoгo нaпpямy, що не в^бутся, як фiлocoфcьки нeвизнaчeнoï пpaктики в пcиxoлoгiï, як помилки тико-лог1в, що знaxoдятьcя в полош у cпpийнятиx ними i гав^лим вiдтвopювaниx пpoцeдyp) i позитивта (в якiй пpoпoнyютьcя i о^еа^ют^я кoнтypи «шaнoбливoгo oпepaцioнaлiзмy», який пoдoлaв poдoвi тpaвми ко-лишнix oмaн).

Пoxoджeння oпepaцioнaлiзмy як «фiлocoфcькoï тези» Е. Бeccoнeн oкpecлюе тaк: «Oпepaцioнaлiзм виpic iз poбoти Пepci Б. Бpiджмeнa, aмepикaнця, який згодом oтpимaв Hoбeлiвcькy пpeмiю зa cвoю poбoтy з фiзики виcoкиx тиcкiв. Cпocтepeжeння Бpiджмeнa зa плугани-ною понять у фiзицi пpивeли його до думки, що ^p^TO пoв'язaти зтачення поняття з eмпipичнoю oпepaцiею,

яга викоpистовyeться для фiксaцiï цього поняття» [2, с.3]. Ïï веpсiя несуттево вiдpiзияeться вiд зaпpопоновa-toï в БСЕ: «Опеpaцiонaлiзм, опеpaцiйний ем^^м, фiлософськa концепцiя опеpaцiйноï пеpебyдови мови my™. О. виник y зв'язку з нaйвaжливiшими в^^ит-тями y фiзицi нa почaткy 20 ст., що постaвили питaния пpо ^^оду фiзичниx понять, пpо ïxнe сгавлення до експеpиментy, пpо тaкi визгачення понять, як1 raparay-вaли б щ поняття вiд пеpеглядy з появою новж експе-pиментaльниx фaктiв. Концепцiя О. бyлa впеpше нaмiченa aнглiйським фiзиком Н. Кемпбеллом... У пpaцяx П. У. Бpiджменa 1920-x pp. н. О. офоpмляeться як дейта течiя, що пpетендye та pоль фшософсько-мето-дологiчноï основи теоpетичного пpиpодознaвствa тa сyспiльниx нayк» [11]. У псиxологiчнiй енциклопедiï опеpaцiонaлiзм тлyмaчиться тaк: «Фоpмa неопози-тивiзмy, зaсновaнa нa yявленняx aнгло-aмеpикaнського фiзикa П. Бpiджменa. Специфiкa. Ha думку Бpiджменa, нayковi поняття тpебa визнaчaти опеpaцiйно, чеpез ту чи iншy систему фiзичниx тa вимipювaльниx опеpaцiй, яю здiйснюe вчений y пpоцесi дослщжень пpедметноï гaлyзi» [12]. Стaття в БРЕ тpaктye опеpaцiонaлiзм, pозви-нений П. Бpiджменом в Логiцi сyчaсноï фiзики (1927) як piзновид iнстpyментaлiзмy [10], в свою чеpгy pо-

зyмieться як фiлософ. yстaновкa, згщно з котpою ^о-дyкцieю свщомост людини (поняття, моpaльнi тa есте-тичнi iдеï, нayковi теоpiï, гшотези i т. п.) е зaсоби ^и-стосyвaння до нaвколишиього сеpедовищa, внесення до неï певностi i поpядкy. Вони yгвоpюють «iнстpyмен-тapiй», який освоюеться людьми в пpоцесax сyмiсноï дiяльностi, виxовaння i нaвчaння i зaстосовyeться пpи pешении ^a^^. пpоблем» [7].

Отже, якщо говоpити пpо П.Бpiджменa як пpо фiлософa, його iдеï слiд вiдносити до гносеологп тa епiстемологiï емпipизмy в iнстpyментaлiстськiй веpсiï. Пpи цьому вapто мaти нa yвaзi, що все ^aHH П.Бpiджмен був y пеpшy голову великим вченим-фiзиком, i сaме до фiзичноï нayки пеpевaжно були звеpненi його пiзнaвaльнi зусилля, якi отpимaли визнaння тa щедpо пpемовaнi.

Як фiлософ П.Бpiджмен вистутае лише в мipy тау-ковоï необxiдностi - зyстpiчaючись з фaктaми недо-стaтностi фiлософськоï методологiï фiзичниx до-слiджень, вiн пpопонye свое piшення, яке потiм екстpaполюe i та iншi нayковi гaлyзi тa сфеpy гно-сеологiï як тaкy: «Почaвши з фiлософськоï кpитики тpaдицiйного погляду нa фоpмyли pозмipностi як та

вираз «субстанц1альних властивостей» ф1зичних величин та спираючись на встановлену ним залежн1сть розм1рностей вщ операцш вим1ру ...

Брщжмен перен1с щею операц1йного визначення понять у методологш науки й у теорш п1знання як загаль-ного принципу: «непогршне» визначення понять дося-гаеться над термшах властивостей, а термшах операц1й досвщу. Наприклад, поняття довжини, яке визначаеться через абстракц1ю як загальну властив1сть р1вних в1др1зк1в, — неоперащйне, «погане»; воно перетворюе на реальнкть властив1сть, яка не верифшуеться ... у до-свщц навпаки, метричне поняття довжини - опе-рац1йне, "хороше"; досв1д дае нам лише числову оцшку в1др1зка, яка може бути обчислена розв'язком р1вняння або визначена вим1ром» [11]. Говорячи про переб1г ро-звитку бриджмешвсько! 1де1, важко не згадати стадп за-гально1 модел1 розвитку пояснювально! 1де1 по Л.С.Би-готському: 1) народження у приватних дослщженнях певно! вузько1 групи явищ - поки що як в1дкриття феномена, не вписуеться у загальноприйняту систему; 2) поширення всю галузь ще! науково! дисципл1ни - вже як концепцп, абстрактно! формулювання; 3) розгляд ц1е! концепцп у контекст1 вйе! науково! дисципл1ни та експанйя на сусщш; 4) формулювання як ушверсальний принцип або св1тогляд, перетворення на фшософш; 5)

убогiсть ]де!, бо виявлення соц1ально-класових ште-реав, що стоять за нею, призводить до того, що вона ло-паеться, як мильна бульбашка [3]. Зауважимо, що дана стад1альна модель, помщена Л.С.Биготським у працю «1сторичний сенс психолопчно! кризи», служила утвер-дженню саме природничо (експериментально!) версп психолопчно! науки в чаем автором марксистському звод1; при цьому наведен1 ним приклади (розвиток клю-чових щей психоанал1зу, рефлексологи, гештальтпсихо-лоп! та персонал1зму) не були простежен1 до останньо! стадп (вона лише пророкувалася, подавалась натяком). I обережн1сть Л.С.Биготського ц1лком виправдана у св1тл1 того, що розглянуп ним психологiчнi системи жив1 й донинi (i, вщповщно до захисту нами мультипа-радигмально! моделi психологи, мають на це право). 1нша справа - з операцюнатзмом П.Брiджмена, чие вiдкриття, на наш погляд, не було таким вже революцш-ним, а скорше являло собою рiшення «головоломки» в рамках готово! вже природничо парадигми. Справд^ бриджменiвський операцiоналiзм став лише одшею з пiдверсiй iнструменталiзму - поряд з фiлософським прагматизмом Ч.Шрса та У.Джемса, функцiоналiзмом У.Джемса, Дж.Дью! та Р.Будвортса та iншими подiб-ними напрямками. Як фiлософський погляд вш прий-

шов на готовий грунт, подшяючи ранше сформован1 ге-нералiзацiï - зокрема, про те, що продукти св1домост1 людини виступають засобами пристосування до навко-лишнього середовища.

П.Брщжмену не довелося надовго вiдволiкатися вщ фiзики, щоб зробити внесок у фшософш. Власне, фшо-софський рiвень його методологiчноï концепцiï - лише екстраполяцiя прийомiв технiчноï методологiï його фiзичних пошук1в.

В умовах сщентистського знецiнення фiлософського способу пiзнання вченому^зику отримати статус фiлософа науки взагат нескладно, адже повага до фiзичного знания спочатку вища, нiж до фшософського. Фiзику навiть не обов'язково спещально вибудовувати ориг1нальну фiлософську систему, адже в ствтова-риствi, що мислить, його фiзична картина свгту може i так претендувати на фшософсько-свп'оглядний статус, i небезпiдставно, бо вщповщш фуикцiï вона дiйсно вико-нуе. Щоправда, виконуе лише через масовану сциен-тистську зачистку захiдноï культури, що в1дбулася в 1920-х столитях в1д метафiзики. В умовах сциентистсь^ iдеологiзацiï науки не дивно, що приватним iдеям, що з'явилися у фiзицi, приписуеться надцшне всесвгтньо-фiлософське значення - за це вщповщае вже не лопка

самих iдей, а потужиi сощально-психолопчш де-терм1нанти. Позитивiзму, як виключно бiдному змiсту фiлософського напрямку, необхщш подiбнi мильнi бульбашки.

Не випадково i Е. Вессонен, говорячи про операцю-натзм як фiлософiю, не знаходить на цьому етапi його кторп особливих досягнень, якщо не вважати такого пасажу, що натякае на атракцш як таку: «залучив де-яких iз найвiдомiших психологiв, економкйв та фшо-софiв першоï половини 20-го столiття, вщ С.С.Стiвенса та Б.Ф. Скшнера до Карла Хемпеля i Пола Самуельсона» [2, с.3], зате згадуе про безплiднiсть зусиль ентузiастiв протягом пари десятилiть, про розчарування самого П. Брщжмена («породив Франкенштейна»), про безлiч су-часних критик1в, що називають опера непрацездатною та мертвою фiлософiею» [2, с.3], про невизначетсть самих базових щей (чи йдеться про операцiоналiзацiю значення понять або суджень i т.д.).

Ми б сказали, що вона i зовам не фiлософiя, а зве-дення обмежено корисних техиiчних правил об'екти-вацiï наукового знання, покликаних фiлософiю пiдмiнити, але з позицiею Е. Весонен цей наш висновок стввщнести важко. Так чи шакше, Е. Вессонен не ставить пщ сумнiв той факт, що фшософська позицiя опе-

рацюнал1зму у Bepciï П. Брщжмена вразлива для критики; також вразлива для критики i позицiя психологiв, якi практикують операцiоналiзацiю тби крiм будь-якоï фiлософiï, але всупереч своïм нам1рам вiдтворюють по-милки та слабкостi фiлософськоï претензiï операщо-налiзму. Так, проясняючи статус поточних дебатiв про операцiоналiзм, вона пише: «Я стверджую, що в су-часних дебатах е три основш течiï. По-перше, е методологи, яю критикують описану вище операщоналктську фiлософiю. По-друге, е психологи, як1 практикують ви-щеописану операцiоналiзацiю, припускаючи, що ця дiяльнiсть фiлософськи m до чого не зобов'язуе. Потрете, i це найважливше, е ri, хто критикуе психолог1в через те, що вони скочуються до операщонатзму, який е бiльш вимогливим i менш виправданим, н1ж думають психологи» [2, с.4]. 1ншими словами, е жорстка критика фшософн операщонатзму (вiдповiдати на яку вже шхто не намагаеться), е спроба ухилення в1д фiлософськоï су-перечки в практику дослщниць^ дiяльностi в психологи, е i критика, що наздоганяе моменпв зкко-взування таких психолопв (в основному - б1хевюрисйв рiзних мастей) ухиляються в вразливу фшософш. Щ три позицiï Е.Вессонен також називае критикою «сильного операцiоналiзму», «слабким операцiоналiзмом» i критикою «слизового операцiоналiзму» (в1д слабкого до

сильного). Вщповщно, вона розглядае: «(а) аргументи проти сильного операцiоналiзму, де сильний операщо-налiзм - це думка, за якою психолопчш поняття позна-чають тест-залежнi якостi; (б) прихильники слабкого операцiоналiзму, де слабкий операцiоналiзм - це думка, за якою дослщники повиннi вивчати результати теспв незалежно в1д цього, що означае цшьове поняття; та (с) аргументи, що критикують слабкий операцiоналiзм за скочування до сильного операцiоналiзму» [2, с.9].

З достатньою детальнктю входячи в деталi цiеï аргу-ментацiï, Е.Вессонен наводить приклади в галузi вимiрювання здiбностей, звертаючись, зокрема, i до того широко вщомого «тестолопчного» визначення iнтелекту (зг1дно з яким телект - це те, що вим1рюють тести iнтелекту), яке i на наш погляд виглядае смшно, але з позицiï «сильного» операцiоналiзму належить до «хороших» визначень (повшше операцiоналiзованим, нiж, скаж1мо, «онтолопчне» розум1ння п1д iнтелектом способу оргашзацп пiзнавального досвiду особистостi). Щоправда, цитований нею аргумент Гарнера звучить дещо конвенцiалiстськи - вiдповiдно до нього, тесто-лог1чне визначення «мабуть, неправомiрно iгноруе те що, що бшьшкть людей iнтелект означае набагато бшьше, н1ж результати тесту на IQ» [2, с.11]; ми б якраз застерiглися сподiватися на думку бшьшосп як на

нaдiйний ^m^pm, are тaк чи iнaкше, E. Весонен вико-нуе необxiднy опеpaцiю щодо вiдсiкaння з опеpaцiо-нaлiстськиx пpетензiй нaйбiльш aбсypдниx кpaйнощiв.

У зв'язку з цим зayвaжимо, що доклaцний pозгляд кpитичниx apгyментiв щодо опеpaцiонaлiзмy виконуе вaжливy мiсiю стосовно i тieï H^pa^iCT^™^ мульти-пapaцигмaльноï моделi iнтегpaцiï псиxологiчноï нayки, якa близькa нaм. Спpaвa в тому, що сaме в тaкиx нapцисично pозшиpениx, гiпеpкомпенсовaниx, вкpaй пpетензiйниx i несxильниx до дiaлогiчноï комyиiкaцiï нaпpямкax псиxологiчноï думки, якою е бixевiоpизм, виникaють особливо яскpaво виpaженi тpyднощi y вщдшенш вщ поpожиix пpетензiй нa пaнyвaния y свгговш нayцi того paцiонaльного ядpa, яке спpaвдi може виявитися туф коpисно.

Ha нaш погляд пpaвдa опеpaцiонaлiзмy полягae в тому, що псиxологiчнi поияття в мipy можливосп i спpaвдi вapто пiддaвaти опеpaцiонaлiзaцiï як сyкyпностi коpисниx yточнюючиx i «пpиземляючиx» до pеaльного досвщу пpоцедyp - спеpечaтися з тaким добpим побa-жaниям було б дико. Явта ж для нaс бpеxня опеpaцiо-нaлiзмy полягae y твеpдженнi, нiби опеpaцiйне визга-чення понять може rapara^a™ ïxню iстиннiсть,

жуков^ть, коpиснiсть, пеpевaгy i т.д. (Пpиклaц iз «те-стологiчним» визнaченням штелекту недвознaчно по-кaзye, чого вapтi тaкi гapaнтiï).

Ввaжaeмо, що ^оведене E.Вессонен пpотистaв-лення «слaбкого» (позбaвленого кpaйнощiв, сум1сного з pеaлiзмом щодо ц^овж понять) тa «сильного» опе-paцiонaлiзмy (що не визнae тест-незaлежииx якостей), a тaкож виявлення моменпв «соскaльзyвaння» пеpшого в дpyгомy в цшому збiгaeться з нaшими побaжaннями, висловленими вище. Тим сaмим ми ми солiдapизyeмося з пiдготовчими ^ит^ними зaxодaми, пеpедaними нею фоpмyлювaнню «шaнобливого опеpaцiонaлiзмy» як оpигiнaльноï його веpсiï, позбaвленоï pозглянyтиx paнiше недолiкiв. У ньому дослiдниця бaчить «пiдxiд до псиxологiчниx дослщжень, y якому цшьове поняття визнaчaeться теpмiнaми поведiнки в тесп, який (a) вaлiдизовaний щодо позaопеpaцiйниx знaчень тa зpyч-носп викоpистaння, aле (б) не вaлiдизовaний щодо вис-новк1в пpо якосп, якi не зaлежaть вiд тесту» [2, с.16].

E.Вессонен пише: «шaнобливий опеpaцiонaлiзм - це дyмкa, згщно з якою псиxологи можуть визнaчaти цiльове поняття в теpмiнax тесту (m^rn^a^ «iнтелект - це те, що пеpевipяeться тестом»), якщо цей тест пiдтвеpджyeться i включae зaгaльнi конотaцiï цiльового

поняття та застосовнкть заходи. Я стверджую, що шанобливий операщонатзм включае деяю з основних пе-реваг операцiоналiстського мислення, одночасно захи-щаючи вiд сповзання до того типу операцiоналiзму, проти якого застерй-ають критики» [2, с.13]. I ще: «Ша-нобливi операцiоналiсти починають iз широко визна-них позаоперацiйних конотацш поняття мети. По-трiбно бшьше зусиль, щоб шанобливо ставитися до деталей позаоперацшних конотацiй, наприклад ще про те, що iнтелект, як правило, пов'язаний з устшшстю, або думки про те, що депре0я не включае тривогу, хоча вони часто збкаються. Щоб увiмкнути так! значення, шанобливi операцiоналiсти використовують методи, як! часто називають перевiркою змкту та пе-ревiркою критерiïв» [2, с.13-14] - як бачимо, якщо опе-рацiоналiст шанобливий, то нщо людське йому не чуже; вш здатний поважати навiть т психолопчш поняття, як! склалися поза полем вим!рювальних операцш.

Е.Вессонен розглядае i деяк! заперечення щодо ша-нобливого операщонал!зму (як! устшно вщводить), але вони нам видаються досить приватними проблематиза-ц!ями техшчного р!вня, тому ми не будемо на них зупи-нятися. Важливим для нас е те, що шаноблива мо-дифжац!я операцюнал!зму i справд! не претендуе на те, щоб бути «фшософ!ею», а задовольняеться статусом

«технiчноï евристики». I, зрозумшо, ми не маемо абсолютно шчого проти операщонал!зму в такому статус!. Важливо, що цей статус не натякае на право судити i спрямовувати до концентрацшних табор!в вчених, чта поняття недостатньо операцюнал!зовань

Завершуючи свш коментар, адресований безпосе-редньо статп Е.Вессонен, визнанням позитивноï оцшки обох ïï частин - як критично^ i позитивноï, - ми хочемо вщреагувати i коментар на цю статтю, запропонований В.О.Медшцевим. Виступаючи не тшьки в рол! комента-тора, але також i перекладача, i публжатора статп Е.Вессонен (що говорить про присутшсть деяких надш, про додатковий додаток енергiï та часу), В.О.Медшцев не приховуе свого розчарування результатом, до якого вона прийшла, i хойв би вщ œï шшого ршення в май-бутньому - як випливае вже з такого пасажу в анотацiï: «Хоча методолопю шанобливого операцюнал!зму, за-пропоновану автором статп, я вважав непродуктивною, та ïï вдумливий п1дх1д до проблематики залишае вра-ження можливого у майбутньому створення нею доско-налшого наукового продукту» [9, с.99].

Таким чином, В.О.Медшцев не подшяе нашого позитивного настрою щодо позитивних побудов Е.Вессонен. Легко здогадатися, !з чим це пов'язано - з розб!жнктю очжувань. Якщо нами операцюнал!зм спочатку не

розглядався як напрям ресурсний i натхненний (чого гарного чекати вщ одюзних сциентистських фетишiв, пiдтриманих бiхевiористами?), а «шанобливий», вико-наний пильноï саморефлексiï, готовий до компромiсiв i ввiчливий до опоненпв характер його застосувания став приемною несподiванкою, то для В.О. Медшцева домiнантою операцiоналiзму, стiйкого у компромкнш «слабосп». Значимiсть цього не здшсненого у межах коментованоï статп очiкувания для В.О.Медiнцева випливае з проблематики штеграцп психолоriчноï науки; не випадково вiн зазначае «подiбнiсть завдань, яга ставлять перед собою прихильники iнтеграцiï в психологiï та прихильники операцiоналiстськоï фшо-софiï» [9, с.100].

Конкретизуючи пщстави свого розчарування шаноб-ливим операцiоналiзмом, В.О.Медiнцев зазначае: «Вий-шов свого роду медiацiйний пщхщ, у якому справдi лiквiдовано багато точок для критичних атак. Однак при цьому вiдбулося суттеве збщнення методологiчноï iцеï операцiоналiзму, тому методолопчна цiннiсть цього продукту викликае сумшви. Ïï висловлювання про те, що шанобливий операцюналкт не знае, яга атрибути чи сугностi вiдстежуе його вим1р, його операцiйне поняття е одним iз безлiчi концеппв, що правом1рно по-значаються одним i тим же термшом та iншi подiбнi

тези свщчать про забуття принциповоï мети операцю-налiзму, яка рiднить його з щеею iнтеграцiï психолопч-ного знання» [9, с.103-104].

Таким чином, саме той «демобЫзуючий» ефект примирення операцiоналiзму з присутнктю позаопе-рацiйних критерiïв, який цiлком задовольняе нас, не може задовольнити В.О. Медiнцева. I тут ми повер-таемося до колиштх розбiжиостей на тему переваги монктичних / плюралiстичних iнтеграцiйних проектiв: нас едино влаштовуе той тип штеграцп, який не передба-чае централiзованого насильства над iнтегроваиими пщ-ходами(1нтегращя як дiалогiчне взаемовизнання), тодi як для В.О.Медшцева цей бажаний для нас варiант належить швидше до полюса дезштеграцп (бо не передбачае утверсатзацп унiфiкованого понятiйного апарату).

У зв'язку з цим В.О.Медiнцев не випадково поси-лаеться на власну статтю «Редукцiя як методологiчний iнструмент iнтеграцiï в психологiï», представленiй у тому ж том1 Т1П, адже зведення поняття до набору опе-рацiй у «сильному» операцiоналiзмi е окремим випад-ком редукцiï. Наводячи визначення редукцiï з фiлософ-ського словника, у якому вона постае дослщницьким прийомом, що забезпечуе «зведення (перетворення) да-них, сутностей, завдань, понять, пропозицш, методiв мiркувания та докази тощо. до чогось бшьш простого i

легше точного aнaлiзy, що пiддaетьcя» [8, c.55], Б.O. Meдiнцeв дaлi згaдyе «ocнoвнi мoдeлi тeopeтичнoï pe-дукцп, poзpoблeнi лог1чними eмпipикaми (P. Kapra^ O. Heйpaт, Е. Haгeль, K.Гeмпeль, Дж. Keмeнi, П. Oппeн-гейм)» [тaм же], poзpiзняючи пpи цьому тaкi види pe-дyкцiï, як гомоген^ i гeтepoгeннa, a тaкoж тpaнcля-цiйнa, виведення зaкoнiв i пояотюе - i з ocoбливoю пoдpoбицeю зу^илет^я нa cyчacнiй клacифiкaцiï Д.П. Cypoвягiнa, що poзpiзняе a) eпicтeмoлoгiчнy peдyкцiю (пpи як1й вивчення питaнь визнaчeння тepмiнiв мoжнa дocлiджyвaти мeтoдaми фopмaльнo-лoгiчнoгo тa фшо-coфcькoгo aнaлiзy, т.к. мoвa йде тiльки пpo cинтaкcиc i ceмaнтикy мови, a oнтoлoгiчниx пepeкoнaнь не по-тpiбнo), б) онтолойчну peдyкцiю (пpи як1й тepмiни визнaчaютьcя нa ocнoвi пpичинниx зв'язгав тa обумов-лення), в) мaтeмaтичнi пepeтвopeння, як1 звepтaютьcя до тдмоги aбo пoв'язaнi з aпpoкcимaцiею. У в^шент зaвдaння iнтeгpaцiï знaнь Д.П.Cypoвягiн головне зга-чення в1дводить caмe eпicтeмoлoгiчнoï peдyкцiï, i Б.O.Meдiнцeв, гаоею чepгoю, cпoдiвaетьcя нa нeï як та iнcтpyмeнт iнтeгpaцiï пcиxoлoгiчнoï гауки.

Бтiм, aнaлiзyючи peaльнi iнтeгpaтивнi пpoeкти, ce-peд якиx вiн видшяе дecкpиптивнi («кoмyнiкaтивнa ме-тодолог1я», aнoнcoвaнa Б.O.Maзiлoвим, «методолог1я ш-тeгpaльнoгo ^тезу» Б.Ф.Пaнфepoвa, «iнтeгpaльний

пcиxoлoгiчний бixeвiopизм» A.У.Cтaтca тa iн) тa ^е-cкpиптивнi («тeopiя нaвчaльниx зaвдaнь» Г.O.Бaллa, «тeopeтикo-мнoжинний Meтoд oпиcy пpoцeciв Г. O. Бaллa i Б. O. Meдiнцeвa), Б. O. Meдiнцeв зaзнaчaе, що в дecкpиптивниx пiдxoдax чacтo мaе мicцe oнтoлoгiчнa peдyкцiя, i лише в пpecкpиптивниx зaбeзпeчyетьcя чи-cтoтa пepeклaдy нa ocнoвi eпicтeмoлoгiчнoï peдyкцiï. У виcнoвкy вiн пише: «Teopeтичнa peдyкцiя бyлa i зaли-шaетьcя iнcтpyмeнтoм пcиxoлoгiчниx дocлiджeнь, нeзвaжaючи та те, що i у фшошфп нayки, i в пcиxoлoгiï RprnTOxa peдyкцiï/peдyкцioнiзмy тpивaе. Бидiлeння видiв emcтeмoлoгiчнoï тa oнтoлoгiчнoï peдyкцiï вщ^и-вaе мoжливicть певною мipoю poзpiзняти poзpoбкy тa вдocкoнaлeння методолог1чного iнcтpyмeнтapiю вщ фiлocoфcьки oбyмoвлeниx диcкypciв, знaчнoю мipoю oбyмoвлeниx cвiтoглядoм дocлiдникa, a дaгpимaння пpинципiв eпicтeмoлoгiчнoï peдyкцiï cпpияе peaлiзaцiï вимог внyгpiшньoï дocкoнaлocтi для тeopiй. Биcлoвлeнa ïï poдoнaчaльникaми iдeя peдyкцiйнoï мeтoдoлoгiï по cyri збiгaетьcя з щлями пpиxильникiв iитeгpaцiï в ти-xoлoгiï, i, як пoкaзaнo у cтaттi, вони шиpoкo викopиcтo-вують пpинципи peдyкцiï (нaйбiльш пocлiдoвнo - aв-тopи пpecкpиптивниx iнтeгpaцiйниx пiдxoдiв)» [8, c.64].

Спиpaючись та вищетаведену цитaтy, можемо ви-явити деяку подiбнiсть мiж стaвлениям «етстемо-логiчноï» pедyкцiï до «онтолопчноЬ (з одного боку) тa «шaнобливого» опеpaцiонaлiзмy до «сильного» aбо «слизового» (з iншого). В обоx випaдкax мae мiсце пpaгнения зaxиститися вiд суджень онтологiчного плaнy (ототожнювaниx з суджениями пpо pеaльнiсть) - з йею вiдмiннiстю, що позищя «шaнобливого опе-paцiонaлiзмy» E.Вессонен - суто компpомiснa, i не веде до як^ось бiльш-менш вимогливиx нaслiдкiв щодо звичaйноï дослiдницькоï пpaктики, тодi як очiкyвaния, пов'язaнi В.О.Медiнцевим з етстемолопчною pе-дyкцieю - pеволюцiйнiшi(I тим бiльше побоювaния викликaють y тас).

Iнтегpaцiя псиxологiчниx знaнь та основi етстемо-логiчниx pедyкцiй виглядae не нaстiльки одiозно, як зa-стосyвaния онтологiчниx pедyкцiй, aле повipити в pе-aльнy неyпеpедженiсть здiйснювaниx зa ïï допомогою пеpеклaцiв псиxологiчниx знaнь нaм вaжко - xочa б нaвiть i тому, що можливi ситyaцiï непеpеклaцностi, як1 дозволяють тi чи iншi селекцiï. a де е довшьта селекцiя, е i yпеpедженiсть, i вонa тавпъ тим вipогiднiшa, чим нaполегливiше зaпеpечyeться селекцiонеpом). Hевипaцковий вже й той фaкт, що pозглядaючи piзнi моделi пiзнaвaльноï pедyкцiï, В.О.Медiнцев спиpaeться

лише та ri з ниx, що були pозpобленi логiчними емпipи-кaми, aле не згaцye, нaпpиклaц, pозpобленого y феноме-нологiчнiй тpaцицiï E.Гyссеpлем методу «епосi» i тале-жaть до нього фоpм тa piзновидiв pедyкцiï -псиxологiчноï, едетичноï, тpaнсцендентaльноï. Тaкож, як можиa пpипyстити з мaтеpiaлy стaттi В.О.Медiнцевa, теpмiн «pедyкцiонiзм» ним pозглядaeться для позта-чення зaгaльного пiдxодy, зaсновaного нa pедyкцiï, тодi як y тpaцицiйнiшомy слововжитку pедyкцiонiзмом та-зивaeться сaме помил^, пов'язaнa з невипpaвдaним зведенням (гадмшою) вищого pядy явищ до нижчого, слiдствa до однieï з ^отин, одного явищa до iншого тощо, сеpед aвтоpiв кpитики тaкого pодy pедyкцiонiзмy вapто нaзвaти E.Гyссеpля, В.С.Соловйовa, Г.Г.Шпетa, В.В.Зеньковського, Г.I.Челпaновa, Л.М.Лопaтiнa тa iн., a сеpед pозкpитиx його piзновидiв - aктyaлiзм, фiзiологiзм, фiзикaлiзм, гносеологiзм, псиxологiзм, логiзм, гiпотетизм, феноменaлiзм тa iн - aж до опе-paцiонaлiзмy в «сильному» зводь Всi цi помилки споpiднюe те, що скоено вони зi сциентистсь^ сaмов-певненостi. Виявлення кожноï з нж - xльосткa ляпaс сциентизму, який, одтак, був спочaткy подiбний до не-xитного iдолa з деpев'яною моpдою, не спpийиятливомy до ^итаки з боку зaздaлегiдь з^щнеи^ позицiй фшо-софськоï псиxологiï, y всякому paзi, спpийиятливомy не

нacтiльки щоб дозволити cвoю гpyбy е^жною зaгaль-мyвaти.

У зв'язку з цим пpигaдaемo, що peдyкцiя як угащом-лeнa пiзнaвaльнa ycтaнoвкa пpeдcтaвлялa зoвciм не ядpo peдyкцioнiзмy, що тaк poзyмiетьcя, a нeoбxiднy mpy по бoparьбi з ним (пpинaймнi, у фeнoмeнoлoгiï Гyccepля це caмe тaк).

Зpoзyмiлo, нaïвнo ввaжaти, що будь-яку щеологш (i нayкoвy в тому чист!) мoжнa cпpичинити ^иткою нa лoгiчнoмy piвнi: мexaнiзми ïï впливу та уми (зoкpeмa, вщоме «вiкнo Oвepтoнa») пepeбyвaють у pитopичнoмy, coцiaльнo-пcиxoлoгiчнoмy пoлi. Пaм'ятaючи пpo це, ми yвaжнo cтaвимocя до aктiв пepeймeнyвaння чи a^Krep-нaтивнoгo викopиcтaння iмeн. Ocь i у paзi зacтocyвaння тepмiнa peдyкцioнiзмy не до помилок ототожнення, що ведуть до зaмiни дocлiджyвaниx явищ, a до eвpиcтич-ного пiдxoдy до irneipa^ï знaння, ми, з одного боку, cпocтepiгaемo лог1чно випpaвдaний aкт введення тepмiнa в новому знaчeннi, ane, з iншoгo боку, гадо-зpюемo aвтopiв, що миcлять миcлeння, в неявнш cпpoбi peaбiлiтaцiï i в кoлишнix знaчeнняx: мовляв, як бaчитe, peдyкцioнiзм не зaвжди пoгaний, a подекуди тавиъ здaтний викoнaти функцш iнтeгpaтopa нayки. Пpи цьому не можта не вiдзнaчити, що огаовний змicт icтopiï cпpoб «iнтeгpaцiï» пcиxoлoгiï нa пoзитивicтcькиx

зacaдax cтaнoвить ^raype^^ бopoтьбa тa cпpoбa вcтaнoвлeння монополп зa paxyнoк знeцiнeння тa зaпe-peчeння гyмaнiтapниx пiдxoдiв. (Якa в гaлyзi aкaдeмiч-нoï пcиxoлoгiï, cтpoгo кaжyчи, i бyлa дocягнyтa). Цшком ймoвipнo, що нaвiть дeмoнcтpoвaнa вiдмoвa вiд «oнтoлoгiчниx» фopм peдyкцiï та кopиcть «етсте-мoлoгiчниx» cлyжить дocягнeнню тиx же цiлeй, лише тоншими зacoбaми.

Moдeлi «eпicтeмoлoгiчнoгo» пepeклaдy зтання, мa-буть, не пpoпoнyють пcиxoлoгiв дивepгyючиx нaпpямiв пpямo пoгoдитиcя з peдyкцioнicтcькими кoнцeпцiями пoзитивicтcькoï фiлocoфiï, ^оте, вони пpoпoнyють вибyдoвyвaти iнтeгpaцiю пcиxoлoгiчнoгo знaння «кpiм» фiлocoфiï взaгaлi, та фyндaмeнтi тaкиx диcциплiн як лонга тa мaтeмaтикa. Тим caмим вони вiдтвopюють cтapий ид yявнoï «вщмови в1д фiлocoфiï», cкoений нa зopi видiлeння пcиxoлoгiï в caмocтiйнy eкcпepимeн-тaльнy нayкy, коли фiлocoфcький cвiтoгляд пози-тивicтcькoгo чи мaтepiaлicтичнoгo штибу, що зaдaе фiлocoфcькo-мeтoдoлoгiчний piвeнь дост^женяя, пpиcyrнiй у ньому як пpecyппoзицiï - бо пepeдбa-чaетьcя методом eкcпepимeнтy, пpив'язaним до зoвнiшнix дocвiдчeниx дaниx.

У новик yмoвax cпиpaння нa oпepaцiï «чиcтo епкте-молойчного» piвня пepeдбaчaе, влacнe, визнaння того ж

самого - надм1рносп фшософських припущень основу психолог1чного знання, яке насправд1 неодм1нно обер-неться 1мпл1цитним присутнктю ф1лософських припущень - лише найбщшшого, негативного, антиме-таф1зичного штибу. Бо ф1лософ1я, на наше глибоке переконання, являе необх1дний р1вень методологи якщо не всякого психолог1чного дослщження, то при-наймн1 ставить оригшальш теоретичн1 завдання.

До реч1, саме тому ми не в1римо у можливкть пов-ноцшно! 1нтеграц1! психологи в рамках яко!сь опе-рацшно! схеми: адже фiлософськi системи, яга виступа-ють у методологiчнiй ролi стосовно психологiчного дослiджения, дуже варiативнi. Нашi нади пов'язанi з тим варiантом штеграцп психологи, який передбачае взаемовизнання i дiалог м1ж вченими рiзних напрямiв, а не деяга процедури, що зобов'язують (як1 такий дiалог швидше виключають, н1ж припускають). Також ми вва-жаемо, що в такому дiалозi фiлософськi сенси мають бути присутшми, а не випснятися з поля зору формаль-ними процедурами епiстемiчних редукцiй. Велика галь-к1сть смислiв фiлософського рiвня збагачуе гуманiтарну науку новими рiвнями рефлекси, тодi як !х дефщит пе-ретворюе !! на схоластичну систему, не готову рефлек-сувати над прихованими цшями догматично прийнятих методологiчних правил.

Строго кажучи, спроби вiдмовитися вiд метафiзики i зажадав в1д фшософи взагал специфiчнi для певно! стади у розвитку психолопчно! науки, що охоплюе 1920 столiття, цi спроби виходять iз само! фшософи, але у тому нiгiлiстичному !! сташ, що й зумовило народження сциентистсько! щеологп, у межах яко! психолопя i заслужила статус самосййно! науки. Стосовно психологil домiнанта сциентизма висловилася в жорстких табу на метафiзику, в природничо идеалах свое! лопчно! бу-дови, у вiдмовi вiд наступностi стосовно попереднiм (метафiзичним) етапам свого розвитку (бо привнесла заодно i вiру в парадигмальний монiстичний принцип фун. Сучаснi представники класичних форм сцiентист-сько! щеологи, як1 значною м1рою втратили свою пасюнарнкть i беззахиснi перед постмодернктськими вiяннями, чий нiгiлiзм набагато тотальшший i св1ж1ший, хотiли б законсервувати досягнуте в мину-лому пашвне становище, але тим сильнiше !хне бажа-ння iнтегрувати психологiю, уникаючи фiлософil.

Тим часом якщо зняти табу на метафiзичнi поло-ження, якщо не вiдмовлятися в1д ресурсу кторико-пси-хологiчних дiалогiчних рефлексiй, а також штучно не обривати реальш зв'язки науки з iншими формами культури, то iнтегративний потенцiал психологи зросте багаторазово. Тшьки треба змиритися з тим, що досягти

ушфжацп навряд чи вдасться до тако! плюралктично! моделi штеграци. Натомкть у психолога-сцiентиста з'явиться шанс вщрефлексувати iмплiцитнi фiлософськi сенси власно! науково! позици, застосовуючи, напри-клад, вчинкову концепцш Б.А.Роменца, або типолог1ю логойв (Аполлона, Дiонiса, Кiбели) у концепци ноомахи О.Г.Дугiна.

М1ж iншим, за О.Г.Дупном, саме логос К1бели, що за-родився в матрiархальних культурах, дав щею матери як надшено! буттям i дае буття, що склала «повiст ма-терiалiзму i чорно! фшософи, що розумiе свгг знизу вгору i пояснюе вищий через нижчу» [5] - тобто ре-дукцiонiстськи, вiн лежить i в основi ^деологИ сциентизму, чия боротьба як проти аполлошчно! небесно! рацюнально! духовностi, так i проти дюнкшсько! дiалектики, мае свою передкторш. О.Г.Дуг1н каже: «Чо-

Повертаючись вщ далеких контекстiв та асощацш до тексту статтi Е.Бессонен «Шанобливий операцюнатзм», хочемо наголосити на своему задоволенш як кторико-критично! частиною статп (що роздiляеться нами з Б.О.Медшцевим), так i позитивною !! частиною.

рнi маги та алйтки Бiдродження - дiти порiвняно iз су-часним фiзиком, хiмiком чи бюлогом. На заходi Се-редньовiччя процес вмiщення буття в матерш (атомiзм, г1лозо!зм Бернардiно Телезiо, Гассещщ або Спiнози) тiльки починався - це було «тяжшням чорно! магнези». У рамках герметичного корпусу доктрин та алх1м1чних практик починали переважати матерiальнi операци та трактування, що тзтше призвели до сучасно! х1ми. На !х пiдставi i склалася наукова картина свiту, яка е космосом Юбели. 1де! Платона зникли за горизонтом, а ей-доси Арiстaгеля звелися до ейдолошв, а пaгiм i до «чорно! води», тобто до матери та !! вихорiв. Сучасна наука - це добре систематизований саташзм, що оперуе з тим, що у свт е найбшьш химерним, iлюзорним та шфер-нальним - з набором матерiальних тiл, атом1в i части-нок, що зникають у матриц паш-матери i з'являються звщти, щоб знову зникнути» [5].

эк

Бажливим п1дсумком кторико-критично! частини стало осмислення дiалектики розвитку операцю-налiзму, що вилилася у форми «сильний», «слабкий», «слизький», а також рефлек^ над полем1кою, що роз-горiлася навколо них. У друпй частинi статтi, присвя-ченiй позитивним побудовам, Е. Бесонен формулюе

принципи «шанобливого операцюнал1зму». Оск1льки ця форма покликана подолати як безпщставш претензп «сильного» операц1онал1зму, так i нев1дрефлексован1 моменти « зiсковзування» до них, а також у мiру того, що вона е методолопчним компромiсом, а не спробою кон-куренцп всупереч доводам здорового глузду, вона викликае нашу пщтримку. Ми аштрохи не заперечуемо проти операщонатзацп психологiчних понять (а вва-жаемо Ii дуже навiть бажаною), але заперечуемо проти операщонатзму, який уявляе себе фiлософiею.

Водночас ми готовi визнати, що наше позитивне ставлення до методологи «шанобливого операщо-натзму» спираеться не так на визнання Ii сили та оригiнальностi, а скорше на готовнiсть до поступок. Така наша позицiя пов'язана з вщсутнктю будь-яких позитивних очiкувань як вщ дом1нанти операцюналкт-ського способу мислення, так i вiд шших подiбних версiй реалiзацil сциентистського щеалу побудови психологи.

Л1тература

1. Бреусенко-Кузнецов А.А., Мединцев В.А. «На хрупких переправах и мостах»: диалог о современных проблемах интеграции психологического знания // Теоретичш дослщження у психологи : Збiрник статей. Т. 13. / Впор. В.О.Медшцев. - Х. : Монограф, 2021. - С. 55-77.

2. Вессонен Э. Уважительный операционализм // Теоретичш дослщження у психологи: монографiчна серiя. Сост. В.О.Медшцев. Том 16. 2022. С. 2-34. doi: 10.24412/2616-6860-2022-2-2-34.

3. Выготский Л.С. Психология развития как феномен культуры. - М.: изд. «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. - 512 с.

4. Дугин А.Г. Беседа о Ноомахии с Н.Сперанской. Часть 1. http://sbitnevsv.livejournal.com/1333136.html

5. Дугин А.Г. Беседа о Ноомахии с Н.Сперанской. Часть 2. http://www.platonizm.ru/content/besedy-o-noomahii

6. Дугин А.Г. Ноомахия: войны ума. Три Логоса: Аполлон, Дионис, Кибела. - М.: Академический проект, 2014. - 447 с.

7. Инструментализм. Большая российская энциклопедия. https://bigenc.ru/philosophy/text/2012900

8. MegMH^B B. A. Pegy^ua KaK MeTogoflora^ecKUM MHCTpyMeHT мнтeгpaцмм B ncuxo^oruM. TeopeTM^m gocraig^eHHa y ncuxo^orii: MoHorpa^mHa cepia. Coct. B.O. Megrn^B. Tom 16. 2022. C. 54-67. doi: 10.24412/2616-6860-2022-2-54-67.

9. MegMH^B B. A. CoBpeMeHHbiM oпepaцмoнa^мзм b мнтeгpaцмoннoм nepcneKTMBe. TeopeTM^m gocmg^eHHa y ncuxo-.raorii: MOHorpa^i^Ha cepia. Coct. B.O. Megm^B. Tom 16. 2022. C. 99-104. doi: 10.24412/2616-6860-2022-2-99-104.

10. Oпepaцмoнa^мзм. Bo^bmaa poccMftcKaa энцмк^oпegмa. - https://bigenc.ru/philosophy/text/2690539

11. Oпepaцмoнa^мзм Bo^bmaa coBeTCKaa энцмк^oпeдмa. b 30-tm t.. - 3-e M3g.. - M. : CoBeT. энцмк^., 1969 - 1986. m^., KapT. https://www.booksite.rU/fulltext/1/001/008/084/553.htm

12. Oпepaцмoнa^мзм. ncuxo^ora^ecKaa энцмкraoпegмa. https://vocabulary.ru/termin/operacionalizm.html

АА. Breusenko-Kuznetsov On respectful operationalism and attempts at disrespectful one

Annotation. In a commentary on E. Wessonen's article "Respectful Operationalism", published in the 16th volume of this publication, I offer a fundamentally different view of the ideas of this article, which does not coincide with the assessment of V.A. Medintsev given in his commentary (in the same volume). In my opinion, only in its respectful modification, operationalism has the right to exist. As I see it, disrespectful operationalism is wrong (as a special case of the error of reductionism).

Keywords: respectful operationalism, reduction, reductionism, integration in psychology.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.