CC BY
24
УДК 141.7
Халецька О.О., астрант кафедри ктори культури ® ЛНУ ¡м. 1.Франка, м.Льеге
ПРИРОДНИЧО-НАУКОВ1 ЗАСАДИ СОЦ1АЛЬНО-КУЛЬТУРНО1
ПАРАДИГМИ
Bid середины ХХ ст. через Hoei напрямки науки, таю як синергетика, антропний принцип, кеантоеа граетащя, тфляцтно-сценарна модель Всесету тощо еиникае ноеий теорчоцентричний образ сету. Сет не е датсть, а е його теорення як ноосферизацтне одухотеорення. Одухотеорення кторичного процесу - це збыьшення сeiдoмiснo-духoeних чинните його розеою. Сощально-культурна парадигма - це укортена у ноеих напрямках науки сучасна еизначальтсть сощально-духоених чиннитерозеитку сустльстеа.
Ключовi слова: сетотеорення, перфекцтний розеиток, хeилепoдiбнo-"гткоеано" - "рiзoмний" розеиток, поступально-прогресиений розет, ноосферизацтне одухотеорення, сeiдoмiснo-духoeнi чинники кторичного розеитку, сощально-культурна еизначальтсть.
Вщ кш. ХХ - поч. ХХ1 ст.ст. у рiзних науках надзвичайно акту^зуеться, як одна з головних, проблема культурних чинниюв розвитку суспшьства. На нашу думку, сощально-культурна парадигма коршиться не стшьки у сощально-гумаштарних, скшьки у сучасних загальносвщоглядних викладах так званих нових напряммв наую вщ сер. ХХ1 ст. [7]. У космолопчному контекст на цю проблематику iмплiцидно виходить антропний принцип Б.Картера 1972 р. з провщною щеею людиномiрностi космосу, синергетика Г.Гакена або 1.Пригожина 1977 р. з щеею самооргашзаци вщ хаосу до порядку через атрактор-направник ("порядком творчих катастроф", за висловлюванням С.Маланюка), квантова грав^ащя С.Хокiнга 1982 р. з щеею тотожност творiння i розвитку (еволюци) або нiфляцiйно-сценарна модель Всесвггу А.Гута-А.Лiнде 1989 р. з щеею як первеня творчкно! силоди, теорiя сематично насичного меону В.Налiмова - Л.Лескова 1994 р. з щеею значинневого поля св^орозвитку [7], у галузi фшософи - узагальнюючий !х всiх i всю сучасну нову науку народжуваннш вiд поч. ХХ1 ст. так званий ушверсальний еволюцiонiзм, якiй iде на змшу постмодернiстському постструктуралiзму [9, 238].
У галузi iсторикi (сукупнiсть всiх кторичних наук за Й.Дройзеном 1858 р., М.Кареевим 1913 р., М. Гандельсманом 1921 р., М. Семеновим 2003 р. та шш.) чинник культури отримуе нову актуалiзацiю вщ сер. ХХ ст. у т.з. "новш ктори": школi "Анналiв" (М.Блок, Л.Февр, Ф.Бродель, Ж.Ле Гофф, Ж. Дюб^ Е.Ле Руа Лядюрi, А.Гуревич, Н.Яковенко та шш.), з li провщною щеею антропо-сощально-культурно! тотальностi (а вщтак - ii сощально-фiлософського вщгалуження - свiт - системного аналiзу I. Валлерстайна 1974 р. - Ф.Броделя 1976, 1979 рр.) через так звану штелектуальну iсторiю кш. ХХ ст. (вiд конференци кториюв у Вiнгспредi 1977 р.) Д.Хайяма, К.Брштона,
® Халецька О.О., 2010
263
Р.Стромберга, Р.Дарнтона, Д.Холшджера, А.Вейа, Д.Вуда, С.Авершцева, так звано! "мислячо! ютори" Лши Костенко та шш., з И засадничою щеею ктори як iнтелектуального проекту, а також у нов^нш сощологи (Н.Черниш, К.Баранцева та iнш.), у так званш еволюцiйнiй пол^економи (М.Павловськiй та шш.), у рiзних галузях [10, 278-279] гумаштаристию (В.Шинкарук, В.1ванов,
B.Табачковський, М.Попович, В.Шевченко, Я.Дашкевич, С.Грабовськш, О.Прщак, Я.Грицак, Ю.Павленко, Ю.Канигiн, Ю.Шилов, Т.Возняк та шш.), що отримали фшософське та фiлософсько-iсторичне узагальнення у постмодершстському кiн. ХХ ст. постструктуралiзмi Ж.-Ф.Лютара, Ж.Деррiда, Ж.Дельоза, У.Еко, у платошстичних ремiнiсценцiях В.Бiблера, Г.Померанца,
C.Кримського, тоталлоги В.Кизими (вiд 1994р.) та шш. [9, 183], у яких iсторiя не е даннiсть, а е процес И творення через 1) подieво-часове "гiлкування" (iдея синергетикi), 2) сощально (iнтелектуально) - культурний проект (щея "ново! ютори") як 3) множиншсть розмислiв-новоозначень ("бiсовська текстура" за Р.Бартом або "лабiринт" за У.Еко) [9, 240-241]. Друга надзвичайно актуалiзована ( чи то вщ комп'ютерних кор - стратегiй, чи то вщ синергетикi) у сучаснiй суспiльнiй думщ (вiд неоеволюцiонiзму Л.Уайта, Д.Стюарта, А.Ле Руа-Гурана, К.Ренфрю та iнш.) щея (нелшшного, тобто багатолiнiйного, тобто багатоварiантного, так зване "гiлкування") свiторозвитку, знаком чого стала Нобелiвська премiя 1993 р. кторику економiкi Р.Фогелю за ретропрогноз американсько! ктори Х1Х ст. (так звана альтернативна iсторiя), де точка бiфуркацil (розгалуження варiантiв розвитку) - це новий сощально-культурний проект [7; 9, 241].
У втизнянш фшософи одним iз найбiльш значущих результатiв антропологiчного повороту 1960-1980-х р. був вихщ Ки1всько1 школи на проблематику дiяльнiсно-культурних (духовних) чинникiв сустльного буття i розвитку, де В.Табачковським, С.Бистрицьким, Н.Тарасенко, В.1вановим, О.Яценко, В.Звигляничем, М.£сипчуком, С.Андросом, М.Булатовим, А.Лоем, С.Козловським, В.Пролеевим, С.Малаховим, Г.Горак, В.Демяновським, Ю.Джулаем, С.Кошарним, 1.Лосевим, А.Лисенко, В.Семеновим, Л.Соловйовим та шш. були розробленi повш i глибокi дослiдження, не буде перебшьшенням сказати, навiть у контекст розвитку свггово! фшософсько! думки. Не втримаемось, також, вщ зауваження про те, що дослщження Ки1всько1 св^оглядно-антрополопчно! школи можуть бути одним iз найбiльш яскравих прикладiв наповнення вичерпаних себе радянських марксистсько-ленiнськiх стереотипiв, ще цiлком "марксощним", але вже новим змктом, якi так i сприймалися тодiшньою генерацiею "кухонних" iнтелектуалiв, незважаючи на неоковирний стиль i жахливе нагромадження фшософсько-тарабарсько! термшологи. У десятках монографш була розгорнута проблематика абсолютного у культурi i суспшьно! динамш (В.Пролеев, 1992 р.), культури i духовно-практичного вiдношення до свiту в 1х соцiально-iсторичнiй перспективi (М.Тарасенко, 1985 р.), доцшьност культури i ушверсального розвитку сутнiсних сил людини (О.Яценко, 1983 р.), природно! iсторичностi буття людини у культура буття i дiяльностi, всезагальностi i фактичностi дiяльнiсноl позици людини у культурi, (С.Бистрицький, 1991 р.), особи у свпш культури i проблем сутностi та кнування (С.Бистрицький, 1992 р.), культури i особистiсного буття, спiввiдношення технологи i дiяльностi, культурно-
264
юторично1 специфжи технолопчних 3aco6iB (В.Табачковський, 1985 р.), культурно-кторичних передумов категоризаци св^у (С.Бистрицький, 1983 р.), простору i часу культури: дiяльностi, буття, часу, хронотопу, тшесносп (С.Козловський, 1992 р.), часу i особисткного вимiру культури (С.Бистрицький, 1991 р.) i, нарешп, вироблено (у монографи '^алектика дiяльностi i культура" 1983 р. тощо) саме поняття "сощально-культурного розвитку" [4, 182]. Так, наприклад, на думку О.Яценко, саме "модель культури ... виявляе генеральну тенденцiю розвитку людства" [4, 192], або у С.Бистрицького: "детермiнацiя культурою виявляеться ... бшьш фундаментальною, шж ... вiд суспiльного буття. Вщмшност ïx впливу на людину можна було би порiвняти ... з так званими сильними i слабкими взаемодiями мiж фiзичними тiлами, маючи на увазi, що бiльш "сильний" -матерiальний iнтерес визначае деяю порiвнено "близью"... суспiльно-практичнi звязкi. У той же час сили культурного тяжшня ... утворюють все ж таю бшьш глобальний людський звязок, охоплюючи всю багатоманнiтнiсть життя, а також будь як життевi можливост майбутнього" [2, 154-155] i тому подiбне, i тому подiбне.
Слщом ними, В.Бiблер у 1991 р. запропонував розглядати феномен культури у його дшснш загальност [3], у 1996 р. зростаючу роль культури у сустльному розвитку вiдзначав М.Коган [5]. Специфжа соцiокультурноï методологiï за О.Ахкзером 1998, 2000 рр., полягае у тому, що ïï предметом е не лише культура, але цшсна дiяльнiсть, причому змiни у вщповщних культурних програмах невiдворотньо змшюють змiст само1' дiяльностi, а причинами сустльного розвитку е суперечностi мiж старими соцiальними вiдносинами i новими культурними програмами [1, 29-36]. На думку академжа М.Лапiна 2000 р., який спираеться на концепщю П.Сорокша, культура виступае як сукупнiсть способiв i результатiв дiяльностi, а сощальнкть трактуеться ним як сукупнiсть вщносин людини, що також формуеться у процес дiяльностi. Сучасне суспiльство, трактоване ним на основi синергетикi, характеризуеться паритетною взаемодiею культури i сощальност [6, 3-4]. На думку директора 1нституту фiлософiï РАН В.Стьопiна 2003, 2004 рр., який проголошуе себе прибiчником синергетики i фiлософiï ушверсального еволющошзму, своерiдним геномом соцiального життя виступають ушверсали культури, а тип цившзацшного розвитку визначаеться генетичними кодами, якими виступають системи щнностей [8, 37-43]. За визначенням Н.Черниш 20003 р., сукупшсть соцiокультурного пiдxоду виступае як цшсний процес соцiального розвитку за допомогою культурное' творчост^ Наскшьки ми розумiемо кторико-фiлософський процес, на змшу вичерпалому себе постмодершстському постструктуралiзму (знаком чого стало самогубство Ж.Дельоза 1995 р.) вщ початку ХХ1 ст приходить нова фшософська парадигма унiверсального еволюцiонiзму (Д.Болi, С,Хокшг, Р.Раджананан, М.Розенталь, Г.Вайсберг, В.Ахназаров, В.Стьотн та iнш.) або глобального еволющошзму (А.Крушанов, 1.Фролов, М.Горлач, В.Кремiнь, Л.Мельник та шш.), яка виростае на фундаментальному узагальненш всix нових наукових досягнень [8, 182-183]. Отже, сощально-культурний розвиток у суспшьнш думщ розумкться трояко: по-перше, як iсторично-дуxовна тотальшсть (школа "Анналiв" та всi iншi "анналощи"), по-друге, як здiйснення сощально-культурних проектiв
265
(постмодернктськш nocTCTpyKTypanÍ3M) i, по-трете, як збшьшення poní i значення свщомкно-духовних чинниюв у розвитку суспшьства (ушверсальний еволюцюшзм та кторюлопя).
Л1тература
1. Ахиезер А.С. Философские основы социально-культурной теории и методологии / Ахиезер А.С. // Вопросы философии. - 2000 р. - №9.
2. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие / Быстрицкий Е.К. - К.: Наукова думка. 1991.
3. Библер В.С. От наукоучения - к логике культуры: Два философских введения в ХХ1 век / Библер В.С. - М.: Политиздат, 1991.
4. Диалектика деятельности и культура. - К.: Наукова думка. 1983.
5. Каган М.С. Философия культуры / Каган М.С. - СПб.: Петрополис, 1996.
6. Лапин Н.Н. Социокультурный подход и социально-функциональные структуры / Лапин Н.Н. // Социо. - 2000 р. - №7.
7. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. - М.: Прогресс - Традиция. 2003.
8. Стёпин В.С. Генезис социально-гуманитарных наук (философские и методологические аспекты) / Степин В.С.// Вопросы философии.- 2004 р. -№3.
9. Халецький О.В., Костенко В.В., Халецька О.О. avaPaZiZ - як кторично-духовш напрямш поступально-прогресивного розвитку / Халецькш О.В. // Духовнкть. Культура. Нащя. Збipник наукових статей. Випуск 4. - Львiв: Видавничий центр ЛНУ iм.I.Фpанка, 2009. - С.238-243.
10. Халецький О.В., Халецька О.О. Елгтистський дискурс у сучаснш украшський сощально-фшософськш думщ / Халецькш О.В. // Науковий вкник ЛНУВМ та БТ iм.С.З.Гжицькoгo. Т.9, № 4 (35). Ч.1, - Львiв. 2007. -С. 276-280.
Summary O.O.Khaletska
SOCIAL AND CULTURAL PARADIG IN SCIENTIFIC THOUGHT
Social and cultural paradigm has his root in modern commonly-conceptualstatement, so-called new directions of science, legitimated in birthrated philosophy of universal evolutionism. History isn't the contribution, but a process of it's creation because of: 1) eventually-partually branching (the idea of sinergetics), 2) social and intellectual cultural project (the idea of so-called "new history"), as 3) plurality of discussions - new meanings ("demon texture" by R.Barton, or "labyrinth " by U.Ecko). Peculiar genome of socisl life are culture decree, are the type of civilizational development is determined with the help of genetic codes, which are the systems of valuation. Social and cultural development in social thought are means treably: Firstly, as historical and spiritual totality (school of "Annales " and all others "annaloides"), Secondly, as fulfilment of social and cultural projects (postmodernism and poststructuralism) and, Thirdly, as determined role of consciousness and spiritual determinantes from the middle of the XX century are gaining an important meaning, and social and cultural development is presented.
Стаття надшшла до редакцИ 5.04.2010
266
