CC BY
151
УДК 341.24 Проф. Герд Ван Хорж - Тентський ушверситет, Бельгш
принцип enrnbhoï спадщини людства як основа ekmorrahoï кohституцiï земл1
Висвiтлено джерела мiжнародного законодавства, права i обов'язки держави стосовно природних ресурав. Розкрито сутшсть принципу стльног спадщини людства як нарiжного каменя Еколопчно'1 Конституцп Землi.
Prof. Dr. Geert Van Hoorick - Professor in Administrative and Environmental
Law, Faculty of Law, Ghent University
The Principle of Common Heritage of Mankind as Basis for a World
Environmental Constitution
The sources of international law, rights, and duties of states considered in relation in the paper. The principle of common heritage of mankind regarded as one of cornerstones of the World Environmental Constitution.
1. Вступ
Ця публжащя мае за мету довести, що принцип сптьног спадщини людства1 (дат: принцип спЫьноТ спадщини) повинен стати одним з нар1ж-них камешв Екологiчноï Конституцп Земль Насамперед подано короткий ог-ляд вщповщних джерел м1жнародного права i викладено авторський погляд на права та обов'язки держав щодо природних ресурЫв. Даш заторкнуто су-перечливi питання принципу сптьног спадщини. Завершуеться стаття коротким узагальнюючим висновком.
2. Джерела мшнародного права
У структурi мiжнародного права розрiзняють як джерела мiжнародне звичайне право, загальш мiжнароднi правовi принципи та угоди. В юридич-нiй теорп немае единого бачення iерархiï мiж цими джерелами. Зокрема, можна припустити, що принципи мiжнародного звичаевого права е вагомь шими, а вс iншi джерела - рiвними мiж собою.
Коли один i той самий вид дiяльностi не змшюеться протягом рокiв (матерiальний елемент) i така дiяльнiсть е юридично необхщною (елемент психологiчний), то ïï зараховують до принцитв мiжнародного звичаевого права (наприклад, не можна змiнювати об'ект i мету договору перед його вступом у дда). Тому Свропейський суд2 вишс рiшення, згiдно з яким ус ор-ганiзацiï СС повиннi узгоджувати виконання сво1'х повноважень iз мiжнарод-
• 3
ним звичаевим правом. Свропейський суд Першо1' шстанци нещодавно вщ-мiнив директиву СС, яка заперечувала пiдписаний СС договiр, що незабаром мав набрати чинносп, оскiльки це порушувало мiжнародне зобов'язання.
Деякi загальнi мiжнароднi принципи права виводяться на основi наць ональних законодавств (наприклад, "pacta sunt servanda"), iншi ж виокремлю-ються на основi мiжнародноï ситуаци (наприклад, принцип невтручання у
1 See K. BASLAR, The Concept of the Common Heritage of Mankind in International Law, The Hague-Boston-London, Martinus Nijhoff Publishers, 1998, XXVII + 427 p.
2 ECJ November 14, 1992, no. C-286/90, Poulsen and Diva Navigation, [1992] ECR I-6019, paragraph 9
3 CFI January 22, 1997, no. T-115/97, [1997] ECR II-39.
внутрiшнi справи держав). Зазвичай, межа у принципах мiжнародного звичае-вого права не е розмитою.
1снуе багато термшв, якi стосуються мiжнародних зобов'язань, зокре-ма, договiр, конвенцiя, угода. Вживання рiзних термiнiв не тягне за собою жодних юридичних наслiдкiв. Надаш використовуватимемо термiн угода.
3. Права та обов'язки держав щодо користування природними ресурсами
На розвиток мiжнародно! еколопчно! полiтики значною мiрою впли-вають такi чинники, як: принцип суверенности обов'язок зберiгати природнi ресурси спшьного та вiдкритого доступу, заборона "шюдливого використан-ня територп" i захист вшьно! торгiвлi. Проте, спробуемо довести, що цi права та обов'язки забезпечують лише часткову охорону навколишнього середови-ща, а деяк з них навiть завдають йому шкоди.
3.1. Принцип суверенност1
Держави надшеш суверенними правами, а, отже, i виключним правом власностi або юрисдикщею на природнi ресурси, як знаходяться на !х територп (наприклад, тропiчнi лiси) та в межах так звано! винятково! морсько! економiчно! зони (200 морських миль вщ берегово! лши). Це дае вщповщнш державi змогу здiйснювати заходи (до прикладу, видавати закони) щодо охо-рони И природних ресурЫв. Проте, це не бшьше, шж лише побажання, ос-кiльки, вщповщно до норм мiжнародного права, держава може практично вшьно експлуатувати природнi ресурси, як перебувають тд и юрисдикщею. Цей принцип мiжнародного звичаевого права мае назву принципу суверенность У принциш, несприятливий вплив на власне навколишне середовище е законно дозволеним. Вочевидь, принципова позищя мiжнародного права створюе колiзiю в тих випадках, коли певш кра!ни мають намiр швидко зба-гатитись за рахунок природних ресурЫв.
3.2. Обов'язок збер1гати природн1 ресурси вшьного та сп1льного доступу
Деякi територп (таю, як Антарктика та вщкрите море), так зваш гло-бальнi спшьш ресурси, не пiдпадають пiд юрисдикщю жодно! держави. Вони е спшьною власнiстю свггово! спiльноти. Тому в морях, що знаходяться поза межами територiальних вод, юнуе свобода дш, як у вiдкритому морi (включа-ючи вилов риби та ш.).
Iншi природнi ресурси (такi, як мiжнароднi воднi шляхи) е промiжною категорiею мiж правом виняткового володшня та загальною власнiстю. Цi спшьш ресурси е предметом права власност обмеженого числа держав.
На вщмшу вщ природних ресурсiв, якi знаходяться шд управлiнням суверенно! держави, у випадку природних ресурЫв вiльного та спшьного доступу виникае проблема, коли власник, який би зм^ потурбуватись про !х збереження, просто вщсутнш. Непримиренна позищя одше! держави (наприклад, посилена експлуатащя рибних ресурЫв у вiдкритому морi) може пос-тавити пiд загрозу збереження цих ресурЫв, незважаючи на добрi намiри решти держав. Таким чином, результатом мiждержавних суперечок стала по-
ява принцишв мiжнародного звичаевого права, яю обмежують npocTip для MaHeBpiB держав залежно вiд необхiдностi охорони природних ресурЫв. Можна сказати, що, зпдно з чинним мiжнародним правом, держави повинм обмежити будь-яку експлуатацЮ ресурЫв до тако'1 межi, щоб вона не ставила nid загрозу збереження ресурЫв вiдкритого та спшьного доступу.
Для шюстрацп сказаного наведемо приклади еволюцп мiжнародних
правовщносин у сферi живих природних ресурЫв вщкритого моря. У справi
про морських котиюв Берингового моря у 1893 р.1 суд вишс рiшення, вщпо-
вiдно до якого США не мали права захищати популяцiю котиюв поза межами
свое! тримильно! зони. Аргументи США про те, що у разi посиленого вилову
котиюв одними кра!нами iншi "мають право втрутитись у ситуащю, щоб
убезпечити свою частку", не були взят до уваги. Хоча, з шшого боку, у супе-
2 . речцi щодо вилову риби в 1сландп 1974 р. Мiжнародний суд вишс ршення,
за яким вЫ залученi кра!ни зобов,язанi здiйснювати ращональне природоко-
ристування. Це передбачае врахування ними "потреби збереження ресурЫв
задля загального добробуту".
Сьогодш згадане вище зобов'язання, як правило, конкретизують у договорах (наприклад, Антарктична система договорiв).
3.3. Заборона мшк1дливого використання територй'"
Загальноприйнятою у мiжнародному правi у випадку конфлiкту мiж державним суверенитетом i мiжнародними зобов'язаннями вважаеться перевага останшх. Одним iз цих зобов'язань е заборона шюдливого використання територп. Даний принцип означае, що державам заборонено використання свое'1 територп у споЫб, що завдае значно'1 шкоди навколишньому середови-щу на гхнЫ територiях або тих територiях, що знаходяться поза межами гхньог юрисдикцП. Цей принцип поширюеться i на дозвш держави використо-вувати свою територш приватним особам. Цей так званий принцип нешюд-ливого використання територп, або еколопчно! вщповщальноси держав е i принципом мiжнародного звичаевого права. Заборону шюдливого використання територп можна пов'язати iз забороною порушення закону чи вимогою добросуЫдства.
У судовому процес щодо плавильного виробництва 1938 та 1941 рр. цей принцип було застосовано для виршення суперечки мiж США та Канадою, коли викиди дюксиду Ырки вщ канадського доменного виробництва негативно вплинули на стан Ыльського господарства у США.
У сучаснш мiжнароднiй юридичнш практицi згаданий принцип мае два ютотш обмеження. Об'ект навколишнього середовища може належати до територп шших держав або територiй поза юрисдикщею держав. Отже, його охорона не поширюеться на власну територш держав (де, наприклад, розта-шоваш трошчш люи, використання яких не можна назвати сталим). Спира-ючись лише на заборону шюдливого використання територп, навряд чи мож-
1 Pacific Fur Seal Arbitration (United Kingdom v USA) of August 15, 1893, in: P. SANDS, R. TARASOFSKY & M. WEISS (ed.), Principles of International Environmental Law IIA. Documents in International Environmental Law, Manchester-New York, Manchester University Press, 1994, 881.
2 Fisheries Jurisdiction Case (United Kingdom v Iceland) 1974, in:: P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 810.
3 Trail Smelter Arbitration (USA v Canada), April 16, 1938 and March 11, 1941, in: P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 85.
ливо ефективно протидiяти використанню природних ресурЫв у несталий cnoci6 та противитися еколопчним збиткам, якi здiйснюються пiд винятко-вою юрисдикщею держави. Звернення до цього принципу вщбуваеться лише тод^ коли прояви негативного впливу набирають транскордонних масштабiв. Крiм того, саме зобов'язання за своею сутнiстю е малоефективним, бо мае за мету лише забороняти та компенсувати шкоду навколишньому середовищу.
3.4. Захист режиму втьноТ торг1вл1
У глобальному масштабi вiльна торгiвля здiйснюеться мiж крашами, якi пiдписали Марокканську угоду у 1994 р.1 (130 держав) i входять у Свiтову органiзацiю торгiвлi (СОТ). Договiр щодо СОТ не лише мютить засади ще1 ор-гашзаци, але й е всеохопною рамковою угодою для кiлькох шших договорiв у його складi, таких як, наприклад, Генеральна угода з тарифiв i торгiвлi (GATT) 1947 року. Серед шшого, це означае, що мiж крашами, якi входять до СОТ, за-бороненi будь-як дискримiнацiйнi чи кiлькiснi торговельнi обмеження. Проте стаття XX ще1 Угоди дае право вщшти вiд згадано! норми, наприклад, для охо-рони навколишнього середовища: "За умови, що таю заходи не повинш засто-совуватися у спосiб, який би становив загрозу свавшьно1 чи невиправдано! дискримшаци мiж крашами, порушуючи принцип справедливого партнерства або був прихованим шструментом обмеження мiжнародноl торгiвлi. Нщо в цiй Угодi не повинно тлумачитися таким чином, щоб перешкоджати введенню або застосуванню будь-якою стороною заходiв: (...) (a) необхiдних для захис-ту життя чи здоров'я людей, тварин та рослин; (g) що стосуються збереження природних ресурЫв, якi вичерпуються, якщо такi заходи застосовуються разом з обмеженням внутршнього виробництва чи споживання".
З посиленням впливу еколопчно1 полiтики держави вiдповiдачi все час-тiше ставлять шд сумнiв тi екологiчнi заходи, метою яких е торговельнi заборони, наполягаючи на тому, що вони суперечать GATT. Особливо проблемни-ми е односторонш екологiчнi заходи з екстратериторiальним ефектом (якi, по суп, захищають природнi ресурси поза межами свое1 юрисдикци), !х арбгграж-m комюи безапеляцiйно визнають такими, що суперечать положенням GATT.
Саме цими мiркуваннями, до прикладу, керувалася експертна комiсiя GATT, виносячи вердикт у справi про вилов тунця i дельфiнiв 1991 та 1994 рр. Шдставою позову був той факт, що риболовля за допомогою дрей-фуючих сггей спричиняе ненавмисне захоплення дельфшв. США наклали за-борону на iмпорт тунця з тих краш, якi використовують такий споЫб вилову. Таким чином, вони намагались захистити дельфiнiв, врятованих своши ж ри-боловецькими флотилiями, яю вiдповiдають !х власним суворим стандартам, вщ ризику бути захопленими сггями чужоземних риболовецьких суден. Проте Мексика двiчi опротестувала це ршення як таке, що суперечить GATT
1 Agreement of Marrakech of April 14, 1994 Establishing the World Trade Organisation, 33 I.L.M. 1994, 1; [http://www.wto.org].
2 GATT Panel of August 16, 1991, Mexico v. United States, I.L.M. 1991, 1594; P. SANDS, R. TARASOFSKY & M. WEISS (ed.), Principles of International Environmental Law IIB. Documents in International Environmental Law, Manchester-New York, Manchester University Press, 1994, 1210; GATT Panel of May 20, 1994, European Community and the Netherlands v. United States, I.L.M. 1994, 936; for the text of these decisions see also
[http://www.american.edu/TED/TUNA.ITTM]; [http://www.wto.org].
(друга справа стосувалась "ембарго на краши-посередники", тут йшлося про заборону iмпорту тунця, добутого третiми крашами способом, що не завдае шкоди дельфшам). Рiшення арбiтражноï комiсiï грунтувались на тому, що GATT, як рамковий договiр, який регулюе торговельнi вщносини мiж краша-ми, Mir би застосовуватись лише мiж державами з однаковими стандартами охорони навколишнього середовища (що в майбутньому могло б поширитись на рiвень соцiального законодавства та ш.). З економiчноï точки зору, цей до-говiр згодом перетворився б на неефективний i непотрiбний.
Не так давно (1998 р.1) згадана вище ситуащя мала аналог у процес комiсiï СОТ i апеляцшного органу СОТ у справi щодо потрапляння у неводи черепах шд час вилову креветок. Суперечка стосувалась заборони, накладено:' США, на iмпорт креветок, як добут iз застосуванням технологiй, що ста-новлять загрозу життю черепах. Не дивно, що комiсiя СОТ, як i у справi про вилов тунця та дельфшв, винесла аналопчний вердикт. Такi рiшення все ж не виключають екологiчних заходiв екстериторiального поширення (всупе-реч апеляцшному опротестуванню).
Деякi заходи обмеження торпвл^ iнiцiйованi Свропейським союзом в основному для охорони тварин, також спричиняють багато дискусш.
4. Принцип сшльно'1 спадщини
У цш частинi детальшше зупинимось на принципi спiльноï спадщини. Найперше покажемо необхiднiсть противаги принципу суверенность Далi коротко викладемо погляди, що висвiтлюють екологiчну точку зору i лежать в основi принципу сп1льно'1 спадщини. Шсля аналiзу правового статусу принципу сптьно1' спадщини у чинному мiжнародному законодавсга, обговоримо змiст даного принципу та потенщал його розвитку в мiжнароднiй полiтицi.
4.1. Необхiднiсть противаги принципу суверенное!
Можна зробити висновки, що, вщповщно до чинного мiжнародного
права:
• держава може фактично без обмежень експлуатувати природт ресурси, як знаходяться тд ïï юрисдикщею (принцип суверенноси);
• держави зобов'язат обмежувати використання природних ресурс1в до тако1 меж1, щоби воно не ставило тд загрозу збереження природних ресуршв стльного та вшьного доступу;
• державам забороняеться використовувати власну територш у спос1б, що може спричинити значну шкоду навколишньому середовищу на територп ш-ших краш або на територiях, що знаходяться поза 1х юрисдикщею (заборона "шкщливого використання територи");
• односторонт еколопчт заходи з екстратеритор1альним ефектом (що засад-ничо покликан захищати природт ресурси поза межами свое1 юрисдикци) становлять проблему i безапеляцшно визнаються такими, що суперечать положениям GATT.
1 WTO Panel May 15, 1998, Import Prohibition of Certain Shrimp and Shrimp Products; WTO Appellate Body of October 12, 1998, Import Prohibition of Certain Shrimp and Shrimp Products, I.L.M. 1999(1), 118; see for the text of these decisions also [http://www.ciel.org/Publications]; [http://www.wto.org]; see for a comment G. VAN CALSTER, "The WTO Appellate Body in Shrimp/Turtle: Picking up the Pieces", European Environmental Law Review 1999, 111-115.
Таким чином, мiжнародне право, особливо щодо природних ресурЫв, яю знаходяться пiд винятковою юрисдикщею держав, недостатньо забезпе-чуе ïx охорону. Не юнуе i такого свггового уряду, який провадив би еколопч-ну полiтику, закликаючи краïни, що здiйснюють надмiрну експлуатащю природних ресурсiв, до порядку. Тому виршення даноï проблеми через тдпи-сання нових угод повинно лягти на плечi держав та мiжнародниx органiзацiй. Проте юридичний аспект питання значно утруднюе ситуацiю. Видаеться оче-видним, що простiше досягти домовленост щодо використання спiльниx природних ресурЫв (таких, як вщкрите море), шж щодо тих, якi шдпадають пiд принцип суверенностi (тропiчнi люи). I, чим бiльше держав збереться за столом переговорiв, тим нееколопчшшим буде текст угоди, через постшне тяжiння до пошуку компромiсу. Осюльки важливою вимогою до угод щодо навколишнього середовища е наявнiсть якнайбiльшоï кiлькостi сторiн, то в них спостер^аеться тенденцiя до досить м'яких формулювань.
Той факт, що навколишне середовище зараз перебувае у такому жа-люгiдному станi, причому на глобальному pieHi, з юридично'1 точки зору, найбтъшою мiрою спричинений принципом суверенностi. Як зазначае DE KLEMM1, держави "можуть як збер^ати своï природш ресурси, так i експлу-атувати чи знищувати, або допускати ix знищення". Таким чином, настав слушний момент для переосмислення принципу суверенности. Проте постае питання, як можна обмежити цей принцип або пристосувати до нього компонент навколишнього середовища. Ми вважаемо, що важливу роль у цьому процеЫ може вадграти принцип сп1льно'1 спадщини. Визнання даного принципу е складовою частиною мiжнародного звичаевого права i противагою принципу суверенностi, особливо у питаннях, що стосуються природних ресурЫв, яю належать суверенним державам.
4.2. Еколопчш погляди, як1 знаходяться в основ1 принципу сшльно'1 спадщини
Основою принципу стльног спадщини, на думку захисниюв навколишнього середовища, е те, що юнують певш ресурси, яю, незалежно вiд \х розташування, географiчного поширення та правового статусу, повинш охо-ронятись в штересах усього людства. На погляд деяких авторiв, такi ресурси охоплюють все навколишне середовище у його цшсноси, iншi ж вважають, що принаймш дика флора i фауна, природш територп та щнш ландшафти по-виннi охоронятись як основа юнування i добробуту людства. Збереження цих ресурЫв мае стати турботою та вщповщальшстю кожного. Водночас необхщ-не визнання того, що збереження цiеï спадщини, незалежно вщ ïï розташування, стосуеться iнтересiв усього суспшьства. Такими е твердження, на яких базуеться принцип сп1льно'1 спадщини. Це значить, що певш елементи навколишнього середовища мають настшьки вагоме значення для людства, що \х вважають спшьною спадщиною. ïx охорона е справою загальноï уваги i вщ-повщальность
1 C. DE KLEMM & C. SHINE, Biological Diversity Conservation and the Law, Gland, IUCN, 1993, 1.
2 See also K. BASLAR, o.c., 139.
4.3. Правовий статус принципу спшьно'1 спадщини у чинному м1жнародному прав1
Оскшьки ми розглядаемо лише чинне право, принцип стльно1 спадщини можна вщнести до принцитв мiжнародного звичаевого права, але ттьки стосовно космiчного простору, морiв та, можливо також, й Антар-ктиди, як е спшьною власшстю держав.
У двох угодах стосовно цих ресуршв знаходимо посилання на даний принцип як на правовий. В Угодi про Мюяць 1979 р.1 зазначено, що Мюяць i його природт ресурси е спшьною спадщиною людства. У Конвенци ООН з морського права2 задекларовано, що морське дно та його надра, що е поза межами нацюнально1" юрисдикци, та ресурси, яю мютяться в них, е спшьною спадщиною людства. Даш у Конвенци звертаються до ще1" норми як основного принципу, що належать до спшьно1" спадщини людства".
У системi договорiв про Антарктику, зокрема на основi Договору 1959 р.4, принцип сптьно1 спадщини висвгглений нечггко. Хоча дехто може посперечатись iз цим твердженням, посилаючись на сучасш документи, в яких використовуються основш засади принципу сп1льно'1 спадщини, наприклад, Протокол про охорону навколишнього середовища 1991 р.5, де сторони прого-лошують Антарктику "природним заповiдником, призначеним для миру i науки" та вживатимуть заходи, щоб будь-яку дiяльнiсть, пов'язану з мшеральни-ми ресурсами, за винятком наукових дослщжень, там було заборонено.
В шшш угодi також посилаються на цей принцип, але без провокуван-ня ним будь-яких юридичних наслщюв. В Африканськш харти прав людини i народiв 1981 р.6 визначено, що ус народи матимуть право на свш економiч-ний, соцiальний та культурний розвиток i '^вноправне користування спшь-ною спадщиною людства".
4.4. Змкт принципу спшьно'1 спадщини людства у чинному м1жнародному прав1
Як проiлюстровано на нормах Угоди про Мюяць та Конвенци ООН з морського права, у чинному мiжнародному правi принцип сп1льно'1 спадщини мютить чотири невщ'емт елементи стосовно вiдповiдних природних ре-сурсiв: непривласнення; мiжнародне управлшня; розподiл вигiд; збереження за собою права використання для мирних цшей .
4.5. Правовий статус принципу спшьно'1 спадщини у контекст1 загально'1 проблематики природних ресурс1в
Якщо розглядати принцип сп1льно'1 спадщини у контексл загально1' проблематики природних ресурЫв у рiзноманiтних угодах та документах,
1 Agreement of New York of December 18, 1979, Governing the Activities of States on the Moon and Other Celestial Bodies, 18 I.L.M. 1979, 1434; [http://www.iasl.mcgill.ca/space], art. 11.
2 UN Convention of Montego Bay of December 10, 1982, on the Law of the Sea, I.L.M. 1982, 1261; P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 352; [http://www.un.org], art. 136.
3 Art. 311 (6) Law of the Sea Convention.
4 Treaty of Washington of December 1, 1959 on Antarctica, 402 U.N.T.S. 71; U.K.T.S. (1961) 97; 12 U.S.T. 794; T.I.A.S. 4780; [http://www.unep-wcmc.org].
5 Protocol of Madrid of October 4, 1991 on Environmental Protection, 30 I.L.M. 1991, 1461; [http://www.unep-wcmc.org].
6 African (Banjul) Charter of June 27, 1981, on Human and Peoples' Rights, 21 I.L.M. 1982, 59, art. 22/1.
7 See K. BASLAR, o.c., 82-83.
дотримання яких не e обов'язковим (т. зв. "м'яке право"), то картина виглядаe досить таки розмитою.
У багатьох угодах та "м'якому правi" в галузi права екологiчного з пе-рiоду 1970-80 рр. також звертаються до принципу спыьно1' спадщини, але не у його повному значенш. Тут можна згадати Стокгольмську декларацш 1972 р.1 (згадуeться про спадщину у виглядi дико!" фауни i ïï мюцепроживан-ня), преамбулу до Рамсарсько1' конвенцiï 1971 р.2 (де водш птахи розгляда-ються як мiжнародний природний ресурс), Боннську конвенцш 1979 р. (виз-начаe ресурси Землi як спадщину), а також Бернську конвенцш 1979 р.4 (дика флора та фауна визнаються природною спадщиною). Лише Конвенщя про захист свггово1' культурно:' та природно1' спадщини 1972 р.5 e дуже чггкою у визначеннях, зокрема у свош преамбулi визначаe, що особливо цiнна культурна та природна спадщина повинна охоронятись як частина свiтовоï спадщини людства. Згадаш вище угоди також передбачають систему заходiв щодо збереження i сталого використання природних ресурЫв, виписаних у вщ-повщних законодавчих актах.
Розгляд новших угод та "м'якого права" показуe, що держави iз все меншою готовшстю сприймають принцип спшьно'г' спадщини, навггь у виг-лядi преамбул. У зв'язку з цим згадаeмо Декларацiю Рiо 1992 р.6, Декларацш
7 . ...
щодо лшв 1992 р. та Рамкову конвенцш про охорону бiорiзноманiття 1992 р. Преамбула останньоï уникаe вживання термша спадщина (тут збереження бюлопчного рiзноманiття вважаeться спiльною турботою).
Також на принцип спыьно1' спадщини досить чггко посилаються у двох важливих директивах GС щодо збереження природи, а саме - у преам-булi Директиви GС про птахiв 1979 р. (яка визначаe м^руючих птахiв як "спiльну спадщину", а захист птахiв "спiльною турботою") та у Директивi GС про мюця проживання 1992 р. (в якш мiсця проживання, що знаходяться тд загрозою, визнаються такими, що належать до "природноï спадщини Gвро-пейського сшвтовариства"). Kрiм цього, мiнiстр юстицп у справi про Дансь-ких бджш, яку розглядав Gвропейський суд9, вщзначив, що збереження 6í-олопчного рiзноманiття e "спiльною турботою людства".
1 UN Declaration of Stockholm of June 1б, 1972 on the Human Environment, i i I.L.M. 1972, 141б; in: P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 7, principle 4.
2 Convention of Ramsar of February 2, 1971 on Wetlands of International Importance Especially as Waterfowl Habitat, as amended by the Protocol of December 3, 1982 and the Amendments of May 28, 1987, in: P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 737; [http://www.ramsar.org].
3 Convention of Bonn of June 23, 1979 on the Conservation of Migratory Species of Wild Animals, in: P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 822; [http://www.wcmc.org.uk/cms].
4 Convention of Bern of September 19, 1979, on the Conservation of European Wildlife and Natural Habitats, in: P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 945; [http://www.ecnc.eng/doc/europe/legislat].
5 Convention of Paris of November 1б, 1972 concerning the Protection of the World Cultural and Natural Heritage, ii I.L.M. 1972, 1358
6 UN Declaration of Rio de Janeiro of June 1б, 1992, on Environment and Development, I.L.M. 1992, 874; in: P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 49; [http://www.unep.org].
7 Non-legally Binding Authoritative Statement of Principles for a Global Consensus on the Management, Conservation and Sustainable Development of All Types of Forests, of Rio de Janeiro of June 13, 1992, I.L.M. 1992, 881; in: P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 874; [http://www.un.org/oo/conf/unced].
8 Convention of Rio de Janeiro of June 5, 1992 on Biological Diversity, 31 I.L.M. 1992, 818; in: P. SANDS, a.o. (ed.), o.c. (IIA), 845; [http://www.biodiv.org].
9 ECJ December 3, 1998, no. C-67/97, Bluhme, [1998] ECR I-8033.
В юридичнш теори статус принципу сп1льно'1 спадщини стосовно природних ресурЫв загалом е досить невизначеним i дискусшним.
У теори еколопчного права деяк автори розглядають принцип спть-но'1 спадщини як чинник мiжнародного звичаевого права1, тодi як iншi ршу-че вiдкидають це твердження2. Останнi також розрiзняють концепцiю сшль-ноï турботи, яку вони вщносять до природних ресурсiв пiд юрисдикщею кож-ноï окремоï краши, та концепщю спiльноï спадщини, що застосовуеться ними стосовно природних ресурЫв вшьного доступу.
На нашу думку, такий подш е радше штучним i обидвi концепцiï е, по сут^ вiдображенням того ж принципу сп1льно'1 спадщини. Проте рiзниця по-лягае у правовому статуЫ принципу сп1льно'1 спадщини у чинному мiжна-родному правь Цей принцип стае правовим, коли справа стосуеться космiч-ного простору, морiв та, мабуть, Антарктики. Через вiдсутнiсть чткого виз-начення, практичного застосування та широкого визнання, суперечливим за-лишаеться питання, чи мае цей принцип правовий характер стосовно природних ресурав загалом. Але ми вважаемо це лише справою часу. Можна припустити, що в найближчому майбутньому принцип сптьно1 спадщини стане правовим стосовно дико! флори i фауни, природних територш та щн-них ландшаф^в тощо. На користь цього твердження свщчить чимало документ, зокрема Конвенщя про охорону всесвiтньоï культурноï i природноï спадщини 1972 р., положення, що мютяться у преамбулах уже згаданих угод та директив СС щодо охорони природи, особливо Конвенщя про охорону всесвiтньоï культурноï i природноï спадщини 1972 р., Директиви СС про пта-хiв 1979 р. та Директиви СС про мюця юнування 1992 р., а також приклади включення положень про еколопчщ права у Конституцп багатьох кра!н та розроблення нащональних еколопчних законодавств зпдно з принципом
3
стльно1 спадщини .
4.6. На шляху до поглиблення змкту спшьно'1 спадщини
Визначення термша спшьна спадщина людства4 у словнику передба-чае потенцшний зв'язок iз екологiчними питаннями.
Поняття "сшльна" окреслюе функцiональнiсть, а не територiальнiсть (наприклад, перелiтнi птахи не належать певнш територiï) i розумiеться як не обов'язково пов'язана iз власнiстю на територiю, на якш знаходяться природ-нi ресурси. Цей термш виражае мтерес, турботу i вiдповiдальнiсть людства за охорону спадщини. Маеться на уваз^ що принцип сптьноТ спадщини мо-же замщати принцип суверенитету, i застосовуватись до природних ресурЫв, навггь тодi, коли вони знаходяться у винятковш власносл держави. Слово
1 See A. KISS, "The Common Concern of Mankind", Environmental Policy and Law 1997, 244-247; P. VAN HE-IJNSBERGEN, International Legal Protection of Wild Fauna and Flora, Amsterdam, IOS Press, 1996, 68-74.
2 See P. BIRNIE & A. BOYLE, International Law & the Environment, New York, Oxford University Press, 1992, 120-122, 424 and 487-489; (less explicitly) C. DE KLEMM & C. SHINE, o.c., 53-54.
3 E.g. France where one has in 1995 inserted an article in the Countryside Act that explicitly refers to the principle of common heritage. Art. L. 200-1 Code rural: " Les espaces, ressources et milieux naturels, les sites et paysages, la qualité d'air, les espèces animales et végétales, la diversité et les équilibres biologiques auxquels ils participent font partie de patrimoine commun de la Nation. " See C. CANS, "Grande et petite histoire des principes généraux du droit de l'environnement dans la loi du 2 février 1995", Revue Juridique de l'Environnement 1995, 195-217.
4 See K. BASLAR, o.c., 38-78.
"спадщина" не обов'язково пов'язують iз спадкоемством i спадком (як у перекладах на деяк мови, наприклад французьку: "patrimoine"). Деяк автори обме-жують використання термша до дико'1 флори i фауни, природних територш i т.ш. (див. згадаш вище мiжнароднi угоди). 1ншим варiантом розширеного ро-зумiння термiна е охоплення питанъ належно'1 якостi повтря, екологiчно ба-гатого навколишнього середовища i т.ш. Проте принцип сптьноТ спадщини школи не може вщгравати провщну роль як правовий чинник, якщо не обме-жити його до тих природних i кулътурних ресурЫв, яm глобально впливаютъ на виживання i добробут людства1 (наприклад, трошчш люи, полярш облас-ri, види дико!" флори i фауни, що знаходяться шд загрозою вимирання та ш.).
Поняття людство стосуеться тепершнiх та прийдешнiх поколмъ (або мiжнародного сшвтовариства), таким чином вносячи у концепщю питання рiвностi в межах поколшня i мiж поколiннями, що знаходить вщображення у поняттi сталого розвитку.
Концепцiю спiльноï спадщини не слщ застосовувати винятково щодо експлуатацп природних ресурсiв поза межами нацюнально1' юрисдикцп. Ключовими елементами принципу сптьног спадщини повинш бути2:
• стале управятня i використання. Положения про непривласнення може пе-решкоджати устшиому застосуваиню цього поняття щодо еколопчно важли-вих територш, що ïx можна класифшувати як ресурси глобально1 власиост! Принцип сптьно'1 спадщини може бути устшио застосоваиий до тротчних лшв i атмосфери без вимоги до держав вщмовитись вщ суверенитету над ïx те-риторiями i повиряним простором. Важливо, що держави повинт мати право не виняткового використання ресурЫв для вигоди тепер1шнього i майбуттх поколшь, шшими словами, вони мають лише право на стале використання та обов'язок щодо сталого менеджменту. Тобто, держави не повинт експлуату-вати i руйнувати життево важлив1 екосистеми, винятково для ïx власиого розвитку за рахунок решти частиии людства або майбуттх поколiиь;
• розподiя вигiд i зобов'язанъ. Географ1чна иалежиiсть стльно1 спадщини i роз-подш отримуваних прибутшв мiж крашами е нер1вном1рними. Мета розподь лу вигод i обтяжень - виправити цю нер1втсть. На нашу думку, особливо важливим е розподiл зобов'язаиь, оскшьки значна частина спшьно1 спадщини е у крашах, що розвиваються. Принцип сптьно'1 спадщини не тшьки иакла-дае на держави зобов'язання зберегти спшьну спадщину там, де ïï об'екти розташоват, але передбачае i компеисащйт фiиаисовi зобов'язання перед мiжиародиим ствтовариством, щоб пiдтримувати усп1шие викоиаиия згада-иого зобов'язаиия. Тому застосуваиия принципу спЛьно1 спадщини повииие вщповщати принципу стльно1, але дифереицiйоваиоï вiдповiдальиостi;
• збереження для мирних щлей.
1нший ключовим елементом, згiдно з Baslar, е планетарне адмш^тру-вання. Ми вважаемо, що цей елемент бшьше стосуеться впровадження принципу у життя, а не е частиною поняття загально1' спадщини безпосередньо. Ми, проте, згодш з автором, що це дуже важлива проблема. 1нтереси людства можуть бути захищеш вщ жадiбниx зазixань нацiональниx урядiв тшьки вста-новленням сильних наднацiональниx повноважень, що перевершують повно-
1 See also K. BASLAR, o.e., 110.
2 Cf. K. BASLAR, o.e., 85-111.
важення держав. Щ повноваження потрiбно надати, ототожнюючи !х iз по-няттям спiльноï спадщини. Збереження i використання спшьноИ спадщини повинне регулюватись зпдно з цим повноваженням. Це, водночас, означае, що ri держави, на чшх територiях розташована спiльна спадщина, повинн бути вiдповiдальними за ïï збереження. Але важливим е також i те, що держави поступаються правом виняткового використання особливо! спшьно! спадщини задля загальних штереЫв людства.
1ншою важливою умовою впровадження цього принципу е те, що кожна держава повинна мати право locus standi (лат. - право бути вислуха-ним у суд^ щодо шших держав, яю нехтують обов'язками стосовно принципу сптьно1 спадщини.
4.7. Потенщал принципу спшьно'1 спадщини для розвитку еколопчно*1 полггики
Принцип сптьно1 спадщини, як тшьки вш стане правовим чинником, матиме потенщал для розвитку еколопчного политики.
Держави у цьому випадку будуть зобов'язаш ствпрацювати для ста-лого менеджменту i використання природних ресурыв, зокрема тих, яю пере-бувають тд нащональною юрисдикцiею (наприклад, пралiсiв). 1золящ-онiстське ставлення, наприклад, Сполучених Шта^в до проблем змш кшма-ту, порушило б виконання цього обов'язку. Тому визнання принципу спть-но1 спадщини полегшило би процес прийняття нових еколопчних угод.
Держави, яю знищують або експлуатують природн ресурси всупереч вимогам сталост^ де б вони не були розташованими, мають нести вщповь дальщсть перед шшими державами.
Односторонн торговельш обмеження проти держав, якi здшснюють протиправнi ди, могли б бути виправдаш саме з огляду на принцип спЫьноТ спадщини.
5. Висновки
У цш статт ми спробували довести, що у процесi написання Еколопч-ноï Конституцп Землi принцип сп1льно'1 спадщини у новому оформленн дшсно повинен бути одним з нарiжних каменiв цiеï iдеï. Прийняття тако" конституцп стане значним кроком до впровадження принципу сптьноТ спадщини як чинника мiжнародного звичайного права. Для мiжнародного ствтовари-ства - i тепершщх, i прийдешщх поколiнь такий розвиток ситуаци е надзви-чайно сприятливим. Але, незалежно вiд того, чи стане принцип сптьно1 спадщини правовим чинником, у недалекому майбутньому свгтове сшвтовариство неминуче приречене на поглиблення сшвпращ у царинi охорони довкiлля.
