CC BY
167
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 1 (5) / 2014 УДК 343.14
МЕЖ1 ЗАСТОСУВАННЯ СУДОВОГО РОЗСУДУ В КРИМ1НАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕНН1
£2%
04
В. В. ВАПНЯРЧУК,
1
канд. юрид. наук, доцент кафедри кримтального процесу, Нащональний юридичний утверситет iменi Ярослава Мудрого,
Розглянуто суттсть меж застосування судового розсуду в кримшальному проваджент. Зокрема, визначеш меж1 дискреци запропоновано класифтувати на дв1 групи: правов1 (мета г завдання криминального провадження; принципи криминального провадження; нормативнг приписи, що е тдставами для застосування судового розсуду; юридичш засоби конкретизаци оц1нних понять) та морально-правов1 (категорИ справедливост1; добросов1сност1; розумност1; пропорц1йност1). Проанал1зовано мету /
Ключов1 слова: судовий розсуд, мета i завдання кримшального провадження, публiчний штерес, приватний штерес, диспозитивш (ситуативш або дискрецшш) норми права, вщносно визначеш чи альтернативш санкцп iмперативних норм права.
Пщ судовим розсудом в кримшальному процес необхщно розумiти здiйснюваний в регламентованому законом порядку специфiчний вид правозастосувально! дiяльностi суду, сутнiсть яко! полягае у виборi з пiдстав, визначених законом, за власною волею з декшькох рiвнозаконних альтернатив найбiльш ефективно! ^ево!). Питання ж щодо меж судового розсуду е одним iз найбшьш важливих i дискусiйних в юридичнш науцi. Як вiрно вщзначае О. А. Папкова, право на застосування судового розсуду не безмежне. Межi - це невщ'емна властивють будь-якого права, адже за !х вiдсутностi право перетворюеться на свою протилежнють i перестае бути правом [1, с. 99].
Межi судового розсуду - це сутшсна характеристика процесуально! дiяльностi суду. Вони мають вирiшальне значення у визначеннi ролi суду в процесi кримiнального процесуального доказування i його мiсця в кримшальному проваджент загалом. Бiльш того, вони визначають той чи
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 1 (5) /2014 До 210^ччя Ушеерситету
шший тип кримшального процесу i е одним i3 критерив !х розмежування [2, с. 181].
На n^CTaBi аналiзу чинного кримшального процесуального
законодавства та практики його застосування, можна визначити, що природа
меж дискреци суду в кримшальному провaдженнi мае двоякий характер: з
одного боку, вони об'ективоваш приписами нормативно-правових ак^в та
правоположеннями судово! практики; з iншого - вони обумовлюються
суб'ективними особистiсними особливостями судд^ який застосовуе розсуд.
Адже на прийняття суддею будь-якого висновку щодо обставин кримiнaльного
провадження завжди впливае його свггогляд, рiвень подготовки, життевий та
професiйний досвiд тощо. Так, на думку Р. О. Опалева, до тих пiр, поки
суддями е люди, межi судового розсуду будуть носити як правовий, так i не
правовий характер (психолопчний, соцiaльно-економiчний, полiтичний).
/ /11 / \ / \ I /1 \ \Х . ^ \
Остaннi в жоднiй прaвовiй системi свiту усунути неможливо [3, с. 106], однак,
fcr^c J) /Л
на наш погляд, вони мають бути визначенш й дослiдженнi.
Враховуючи визначену вище особливiсть природи меж судового розсуду в кримшальному провадженш, вважаемо за можливе клaсифiкувaти !х на: 1) ri, що визначаються нормативними приписами закону (умовно !х можна назвати прaвовi), та 2) тi, як залежать вiд моральних характеристик, культури суддi тощо. Вiдстежити мехaнiзм впливу останшх на процес вироблення розсуду досить складно, але можливо. Цьому сприяе те, що окремi категорп вказаних вище явищ використaнi законодавцем при регламентуванш прaвовiдносин (у
Я Я g i 7 1 I g ■ М И Ш 1
тому числi й кримшальних процесуальних). Суддя ж, стикаючись у проце^ правозастосовно! дiяльностi з ощнкою морально! категори, що мiститься в прав^ дiятиме в рамках ii власного розумiння, формуючи тим самим морально-прaвовi межi (саме так, вважаемо, можна назвати другу групу меж судового розсуду в кримшальному провадженш).
Видшення цих двох груп меж судового розсуду е цшком зaкономiрним. Адже саме право i мораль е найбшьш значимими засобами регулювання суспiльних вiдносин. Однак у той час, коли право обмежуе сво! приписи
Тeорiя i nракmuка nравознавсmва. — Bun. 1 (5) /2014 До 210^ччя Унiвeрсumemу
ган^етними pамками, мopальнiсть свoï вимoги не yнopмoвye взагал абo не завжди дoкладнo. Отже, пpавoвi межi сyдoвoгo poзсyдy дoсить дoкладнo закpiпленнi в нopмах ^ава та виявляються пpи викopистаннi певних техшга-юpидичних пpийoмiв i спoсoбiв ïx pегламентyвання, тoдi як мopальнo-пpавoвi межi визначаються не так чито, знаxoдячись бiльшoю мipoю у свiдoмoстi людей i виявляючись у певних шглядах та дiяx, щo oбyмoвлюються oсoбистим пеpекoнанням, тpадицieю, виxoванням, силoю гpoмадськoï думки всьoгo сyспiльства чи певнoï сoцiальнoï гpyпи.
Пpавoвими межами сyдoвoгo poзсyдy, на нашу думку, e: l) мета i завдання ^им^мь^го пpoвадження; 2) пpинципи ^им^мь^го пpoвадження; 3) нopмативнi пpиписи, шр e пiдставами для застoсyвання сyдoвoгo poзсyдy; 4) юpидичнi засoби кoнкpетизацiï oцiнниx пoнять. Дo мopальнo-пpавoвиx меж, на наш шгляд, мoжна вщнести такi категopiï:
1 /(< wll / l\ II \ jJ I V* \ l) спpаведливoстi; 2) дoбpoсoвiснoстi; 3) poзyмнoстi; 4) пpoпopцiйнoстi.
k- k^C rAW j) V J) I ILjM о»
Зpoзyмiлo, шo в pамкаx oднieï пyблiкацiï poзглянyти oсoбливoстi в^х
названих меж сyдoвoгo poзсyдy немoжливo. Тoмy зyпинимoсь лише на аналiзi oкpемиx з них.
Мета i завдання кpuмiналъного npовадження як меж1 судового pозсуду в xpимшалъному npовадженнi. У наущ ^им^мь^го пpoцесy ведуться дискуси Ш0Д0 дoцiльнoстi видiлення мети кpимiнальнoгo сyдoчинства та змюту йoгo завдань. Вважаeмo, щo це e неoбxiдним, oскiльки будь-ягаму сyб'eктy пpoцесy (як i будь-я^ iншoï дiяльнoстi) завжди неoбxiднo знати дo чoгo неoбxiднo
Ny ш t J Í 7 1 ■ I I I 11 I
пpагнyти (цiль), а такoж пpoмiжнi етапи, якi неoбxiднo пpoйти заpади ïï дoсягнення (завдання). Якшo мета (цшь) - це пpедмет пpагнення, те, щo пoтpiбнo, бажанo дoсягти [4, с. 86l], дo чoгo хтось пpагне, чoгo xoче дoсягти [5, с. l73], тo завдання - це те, щo пoтpебye безyмoвнoгo викoнання, виpiшення [4, с. l98]; визначений, запланoваний для викoнання oбсяг poбoти [6, с. 686]. Мета, в силу як oб'eктивниx, так i суб^ктивних пpичин, iнкoли мoже бути не дoсягнyта (напpиклад, у ^им^мь^му пpoвадженнi це мoже мати мюце, кoли злoчин залишаeться неpoзкpитим), завдання же пoвиннi бути ви^нат у будь-
якому випадку.
Метою кримшального процесу, на наш погляд, е захист: а) приватних штере^в фiзичних чи юридичних о^б, як беруть участь у кримшальному судочинствi (як постраждалих вiд кримiнaльних правопорушень, так i тих, хто незаконно й необгрунтовано був притягнутий до кримшально! вщповщальносп); б) публiчних iнтересiв суспiльствa (його мaтерiaльних i моральних цiнностей) та держави (ii конституцiйного ладу, суверештету й територiaльноl цiлiсностi).
Виходячи з тлумачення термша «завдання» та висловлених вище мiркувaнь, загальним завданням кримшального судочинства, на нашу думку, е з'ясування й виршення в передбаченому законом порядку в конкретному кримшальному провадженш питання про необхщнють та можливють застосування норм кримшального права. Заради виконання цього загального завдання перед суб'ектами сторони обвинувачення стоггь завдання швидко,
/ О Ж
повно та неупереджено з дотриманням належно! правово! процедури здшснити досудове розслiдувaння, встановити кожного, хто вчинив кримшальне правопорушення, притягнути до вщповщальносл в мiру його вини, не допустити обвинувачення невинуватого та застосування до жодно! особи необгрунтованого процесуального примусу. Завданням сторони захисту е надання шдозрюваному, обвинуваченому юридично! допомоги, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений; той же, хто дшсно вчинив кримшальне правопорушення, був притягнутий до вщповщальносп в мiру свое!
Jtlf if я И Ш1 /1 11 1 к 11 I ^к/ /
вини; жодна особа не була тддана необгрунтованому процесуальному примусу i щоб до кожного учасника кримiнaльного провадження була застосована належна правова процедура. Завданням суду е створення необхщних умов для виконання сторонами сво!'х процесуальних обов'язкiв i здiйснення наданих !м прав, а також виршення кримiнaльних справ й процесуальних питань, вщнесених до його компетенцп.
Cymnicmb ny6MiuH080 та приватного начал у кримшальному провадженнi. В останнш час усе частше вчеш звертають увагу на публiчне та приватне
Тeорiя i практика правознавства. — Bun. 1 (5) /2014 До 210^ччя Утверситету
начала в кpимiнальнoмy пpoвадженнi. Незначна yвага цим категopiям ^идшяеться в pамках дoслiдження ^инцитв пyблiчнoстi та диспoзитивнoстi (пyблiчне началo як oб'eкт pегyлювання пpинципy пyблiчнoстi, пpиватне -диспoзитивнoстi). Однак, на наш ^гляд, за свoeю сутшстю вoни не лише впливають на змют вказаних вище пpинципiв, а й шляхoм pеалiзацiï oстаннiх визначають сyтнiсть кpимiнальнoгo пpoвадження, й зoкpема здiйснення дoказyвання (в тoмy чи^ й сyдoм шляхoм застoсyвання свoгo poзсyдy).
Пyблiчне началo як oснoва кpимiнальнoгo сyдoчинства oбyмoвленo пyблiчнo-пpавoвoю пpиpoдoю кpимiнальнoгo пpавoпopyшення та пoкаpання. ^го системoyтвopюючими елементами е пyблiчний ж^ес, пyблiчнi засoби йoгo захистy, сyб'eкти кpимiнальнoгo сyдoчинства, якi викoнyють ^кладет на них oбoв'язки та pеалiзyють сyб'eктивнi пyблiчнi пpава [V, с. 13].
У наущ не склалoся eдинoï думки пpo те, :o неoбхiднo poзyмiти пiд
пyблiчним iнтеpесoм. Так, автopи пiдpyчника з теopiï деpжави i пpава пiд » H jh \ \ /г/Г
пyблiчним iнтеpесoм poзyмiють загальний iнтеpес сyспiльства, визнаний деpжавoю, який сп^аеться на ïï пiдтpимкy i пpавoвий захист [S]. npo oтoтoжнення суспшьних i деpжавних iнтеpесiв у ^^ni пyблiчнoгo iнтеpесy вислoвлювалися думки й у кpимiнальнiй пpoцесyальнiй лiтеpатypi [9, с. 253; 10, с. 2V; 11, с. 23]. Окpемi вчеш у змют пyблiчнoгo iнтеpесy включають не тiльки oхopoнy i захист iнтеpесiв сyспiльства i деpжави, але й захист пopyшених злoчинoм ^ав пpиватних oсiб. Так, на думку Л. Н. Маслeннiкoвoï, пpиватний ж^ес, який закpiплений у закoнi абo не сyпеpечить нopмi закoнy, набувае в
J^jjj || ш И ¡i S 71 I Bill» ж /
кpимiнальнoмy сyдoчинствi пyблiчнoгo хаpактеpy, oскiльки будь-яка нopма загану е пyблiчнoю й такoю, :o спpямoвана на благo всiх [V, с. 208].
Дана шзищя була тддана кpитицi. Як oснoвний аpгyмент пpoти не1' вислoвлювалася думка, :o oтoтoжнення oсoбистих iнтеpесiв, якi не сyпеpечать закoнy, з пyблiчними ст^ае мiж ними межу, в pезyльтатi чoгo мoже скластися хибне вpаження, :o всi учасники кpимiнальнoгo сyдoчинства вiдстoюють пyблiчнi iнтеpеси [12, с. 60; 9, с. 251]. Kpiм того, пpи кpитичнoмy oсмисленнi пoзицiï Л. Н. Маслeннiкoвoï виникае питання: якщo змiстoм пyблiчнoгo
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 1 (5) /2014 До 210^ччя Ушверситету
штересу охоплюеться захист вщ злочину як суспшьства загалом, так i окремо! людини, то що тодi е змiстом приватного штересу. I як повинш сшввщноситися принцип публiчностi (на якому грунтуеться дiяльнiсть по захисту публiчного штересу) з принципом диспозитивност (на якому заснована дiяльнiсть iз захисту приватного штересу).
Для того, щоб вщповюти на це питання, доцшьно зупинитись на aнaлiзi сутностi приватного штересу в кримшальному провaдженнi. Насамперед, варто зауважити, що кaтегорiя приватного штересу е визначальною й системоутворюючою для приватного начала в кримшальному провадженш (шшими системоутворюючими елементами ще! категорп е також публiчнi засоби захисту та защкавлеш учасники кримшального провадження, якi реaлiзують суб'ективнi приватш права або вiдмовляються вiд реаизаци
суб'ективних публiчних прав [7, с. 14]).
/ JS^\lf / |\
Приватний iнтерес - це штерес окремо! особи, який визнаеться та
/ <Л«» U~$\\ f) \ A i\KJ^rvK\ О* \
f\rA\ )• • 1м Я Tci \
захищаеться державою. До приватних вiдносяться iнтереси у сферi особистого життя (духовного життя, сфери мiжособистiсного спшкування, майново! сфери та iн.) [8; 9, с. 253]. Якщо анаизувати можливi привaтнi iнтереси учaсникiв кримшального провадження, то дшсно можна вщзначити, що окремi з них, яю знайшли свое зaкрiплення в КПК Украши, у конкретних кримiнaльних провадженнях обумовлюють появу публiчного iнтересу. Наприклад, iнтерес потерпiлого вiд кримiнaльного правопорушення, який полягае у вiдновленнi порушених прав, вiдшкодувaннi завдано! йому шкоди та покaрaннi того, хто ii
\ Jt"T? if в ш /1 71 ■ g 1 I 11 I ...••'
завдав, збiгaеться з публiчним iнтересом суспшьства i держави щодо притягнення до вщповщальносл та справедливого покарання особи, яка це правопорушення вчинила. 1нтереси потерпших i свiдкiв щодо захисту вщ протиправних посягань iз боку шдозрюваного (обвинуваченого) пiд час кримшального провадження зб^аються з iнтересом держави, який полягае в забезпеченш безпеки учасниюв кримiнaльного провадження. Вкaзaнi приклади були нaведенi В. В. Хатуевою [12, с. 58].
Однак, як вiрно зазначае I. Т^ко, е й таю приватш штереси учасниюв
Тeорiя i практика правознавства. — Вип. 1 (5) /2014 До 210^ччя Унiвeрсumemу
^им^мь^го пpoвадження, як мoжyть не лише не зб^атися з пyблiчним iнтеpесoм, а й сyпеpечити йoмy, знайшoвши пpи цьoмy закoнoдавче визнання та маючи нopмативнo закpiплений iнстpyментаpiй забезпечення у виглядi вiдпoвiдних суб'ективних пpав, напpиклад:
1) ^иватний iнтеpес пiдoзpюванoгo (oбвинyваченoгo) мoже виpажатися в небажаннi бpати на себе тягаp дoказyвання власнoï невинуватост^ вiдтак КПК надiлив йoгo пpавoм у будь-який мoмент вiдмoвитися вщ дачi пoказань (п. 5 ч. 3 ст. 42 КПК Угоаши);
2) пpиватним iнтеpесoм свiдка е не завдати шкoди свoïм близьким у зв'язку з дачею шказань, вiдпoвiднo закoнoдавчo закpiпленo пpавo свiдка вiдмoвитися давати пoказання абo пoяснення щoдo себе, членiв ^мЧ чи близьких poдичiв (ч. 1 ст. 63 Koнститyцiï Укpаïни; п. 3 ч. 1 ст. 66 КПК У^аши);
3) ^иватний ж^ес oсoби, яка пoстpаждала вiд кpимiнальнo каpанoгo
/ fiCs 111 / \ \\ If \j\ w-
дiяння, мoже виpажатися у небажанш пopyшення власнoгo спoкoю poзпoчатим
/ йй\\ О7
кpимiнальним пpoвадженням, абo у пpагненнi вiдшкoдyвати завданi збитки, шляхoм «^мшу» такoгo вiдшкoдyвання на вiдмoвy вiд oбвинyвачення у вже poзпoчатoмy пpoвадженнi. Данi iнтеpеси пoтеpпiлий мoже pеалiзyвати шляхoм вiдмoви вщ: а) свoгo пpава пoдати заяву, яка е едишю пiдставoю шчатку кpимiнальнoгo пpoвадження пpиватнoгo oбвинyвачення (ч. 1 ст. 4VV КПК У^аши) абo б) oбвинyвачення у вже poзпoчатoмy пpoвадженнi, :o пpизведе дo йoгo закpиття (п. V ч. 1 ст. 284 КПК У^аши) [9, с. 255].
Таким чишм, пpиpoда пpиватних iнтеpесiв в кpимiнальнoмy пpoвадженнi
ш я g i 7 1 I g I I I 1 1
не oднopiдна: вoни мoжyть як збiгатися, так i не зб^атися з iнтеpесами сyспiльства i деpжави. У зв'язку з цим, нopми закoнy, як pегламентyють пpавo певнoгo учасника кpимiнальнoгo пpoвадження, :o oбyмoвлюють пoявy вказанoгo пpиватнoгo iнтеpесy мoжна назвати суб'ективними ^иватними пpавами учасника кpимiнальнoгo пpoвадження, :o не мають oзнак пyблiчнoстi. Тi ж нopми, якi мютять пpава, :o oбyмoвлюють пoявy пpиватнoгo iнтеpесy, який спiвпадаe з пyблiчним iнтеpесoм, - пpиватними пpавами пyблiчнoгo хаpактеpy абo пpoстo пyблiчними ^авами.
На шдставi викладеного вважаемо, що саме визначена i проанашзована вище мета кримiнального провадження (захист публiчного чи приватного штересу) е головною визначальною межею застосування судового розсуду в кримшальному провадженш
Що ж стосуеться визначення розумного сшввщношення публiчного та приватного начала, то зважаючи на визнання на конституцшному рiвнi прав i свобод людини i громадянина найвищою щннютю, дiяльнiсть суду (в тому чи^ й дискрецiйна) повинна бути спрямована на бшьш повне забезпечення в кримшальному процес приватноправового штересу.
Що ж стосуеться завдань кримшального провадження спрямованих на досягнення вказано! мети (як загальних, так i тих, що покладаються саме на суд), то останнш, приймаючи вщповщне дискрецiйне рiшення, повинен розумiти чи сприятиме воно !х виконанню.
пiдставою для нього. Нормативними приписами, як можливими межами застосування судового розсуду е гшотези та диспозици ситуативних (дискрецшних) норм кримiнального процесуального права; гшотези, диспозици та альтернативнi санкци iмперативних норм кримiнального процесуального
Якщо проаналiзувати ситуативн1 (дискрецшш) норми КПК Укра!ни, якi передбачають можливий судовий розсуд, то побачимо, що законодавець
§ § я м /1 7 1 I I 1114 '
використовуе рiзнi технiчнi прийоми щодо !х будови, зокрема: або з чггко визначеними, або з альтернативними гiпотезою, диспозицiею та санкцiею.
Так, вщповщно до ч. 4 ст. 97 КПК Украши «суд може визнати доказами показання з чужих ^в, якщо сторони погоджуються визнати !х доказами». Умовою (гiпотеза) застосування судового розсуду в даному випадку е погодження сторш; приписом, який визначае межi розсуду (диспозищею) за ще! умови е можливiсть прийняття судом дискрецшного рiшення про визнання доказами показань з чужих ^в. Це приклад найпростшо! ситуативно! норми з
в норм^ яка е
судового
права; дефшщи оцiнних понять чи правовi позицi! щодо !х розумiння.
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 1 (5) /2014 До 210^ччя Утверситету
чггко визначеною гшотезою i диспозищею.
Згiдно з ч. 7 ст. 55 КПК Укра!ни, «якщо особа не подала заяву про вчинення щодо не! кримшального правопорушення або заяву про залучення !! до провадження як потерпшого, то слiдчий, прокурор, суд мае право визнати особу потерпшою лише за !! письмовою згодою». В даному прикладi гiпотеза ситуативно! норми е альтернативною, оскшьки передбачае можливють прийняття вiдповiдного рiшення при не подачi або заяви про вчинення щодо не! кримiнального правопорушення, або заяви про залучення !! до провадження як потерпiлого (про такий висновок свiдчить вживання у вказанш нормi видiленого нами сполучника «або»)1.
Ще одним прикладом ситуативно! (дискрецшно!) норми, однак уже з можливою альтернативною диспозицiею, е положення ч. 1 ст. 325 КПК Укра!ни: «Якщо в судове засщання не прибув за викликом потерпший, який належним чином повiдомлений про дату, час i мiсце судового засщання, суд,
Ш\\ • О7 . ч I ЪЛ
заслухавши думку учасникiв судового провадження, залежно вiд того, чи
можливо за його вщсутност з'ясувати всi обставини тд час судового розгляду, виршуе питання про проведення судового розгляду без потерпшого або про вщкладення судового розгляду.. ,»2.
Що стосуеться Iмперативних норм, то, як ми вже вщзначали, лише iмперативнi норми з вiдносно визначеними чи альтернативними санкцiями можуть бути тдставами застосування судового розсуду. Межi !х застосування в дискрецiйнiй дiяльностi суду в кримшальному провадженнi, як i будь-яко!
Л^Ш || к в § I /1 ■ | 1111 | ••
iншо! норми, визначаються в першу чергу !х гшотезою та диспозищею. Однак, визначальними для застосування судового розсуду при використанш таких норм, е все таки вказаш вище санкцi!.
Прикладом тако! iмперативно! норми е положення ч. 3 ст. 146 КПК Укра!ни: «Слщчий суддя, суд, встановивши, що особа не виконала покладений на не! процесуальний обов'язок без поважних причин, накладае на не! грошове
1 1ншими прикладами альтернативно! ггпотези ситуативно! (дискрецшно!) норми, яка визначае можлив1 меж1 судового розсуду, е, зокрема, положення ч. 2 ст. 27, ч. 3 [ 5 ст. 97, ч. 3 ст. 332, ч. 3 ст. 333 КПК та ш.
2 Прикладами ситуативно! норми з альтернативною диспозищею е також п. 12 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 324, ч. 2 ст. 326, ч. 1 ст. 330,
ч. 1 [ 3 ст. 331, ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 334 КПК та ш.
Тeорiя i практика правознавства. — Вип. 1 (5) /2014 До 210^ччя Унiвeрсumemу
стягнення...» та ч. 1 ст. 139 КПК У^аши «якшф пiдoзpюваний, oбвинyвачений, свдок, пoтеpпiлий, цивiльний вiдпoвiдач, який був у вста^влешму цим Koдексoм пopядкy викликаний ^^ема, наявне пiдтвеpдження oтpимання ним швютки пpo виклик абo oзнайoмлення з ïï змiстoм iншим шляхoм), не з'явився без пoважних ^ичин абo не пoвiдoмив пpo ^ичини свoгo непpибyття, на ньoгo накладаеться гpoшoве стягнення у poзмipi: ... вщ 0,5 дo 2 poзмipiв мiнiмальнoï заpoбiтнoï плати - у випадку не^^упя на виклик ^i^oro сyддi, суду». Умoвoю застoсyвання iмпеpативнoï нopми (гiпoтезoю) в данoмy випадку е шкладання певнoгo oбoв'язкy, сyдoвий виклик в пеpедбаченoмy закoнoм пopядкy iмпеpативним пpиписoм (диспoзицieю) невикoнання oбoв'язкy, неявка за сyдoвим викликoм без шважних пpичин; наслiдкoм такoгo невиганання (санкцieю) е накладення гpoшoвoгo стягнення ^pTO зауважити, :o тут маeмo пpиклад вiднoснo визначенoï санкци).
/ w / 1 i / \ \ 11 \ \Х . ^ \
Ще oднieю oсoбливiстю бyдoви oкpемих нopм чиннoгo КПК Укpаïни, як
пpямo впливають на визначення меж сyдoвoгo poзсyдy, е закpiплення в них закритих або eidKpumux правових перелтв.
Пpавoвий пеpелiк - це такий ^ишм закoнoдавчoï технiки, яким в нopмi пpава закpiплюються альтеpнативи, oб'eднанi oднieю загальнoю oзнакoю. Вiн дoзвoляe yпopядкyвати мoжливi ваpiанти piшень чи дш шляхoм ïx пpoстoгo пеpеpаxyвання в нopмативнoмy пpавoвoмy актi (дoкладнiше ^o це див.: [S, с. 310]).
За oбсягoм пoвнoти пеpелiки ^дтяються на: а) вичеpпнi (пoвнi абo
\ If в Щ ff в / 1 1 1 1111
закpитi), якi не пpипyскають мoжливoстi дoпoвнення явищ, oб'eктiв, oзнак, зазначених в пеpелiкy, тобто йoгo poзшиpювальнoгo тлумачення; б) невичеpпнi (пpиблизнi, непoвнi абo вiдкpитi), як пеpедбачають таку мoжливiсть. Таким чишм, закpитi пpавoвi пеpелiки дoпyскають сyттeвo менший oбсяг poзсyдy, нiж вiдкpитi. Останнi дoзвoляють суду на власний poзсyд визначати наявнiсть чи вщсутнють юpидичнo значимoï oбставини. В цьoмy пpoявляeться ïx сxoжiсть з oцiнними пoняттями. Однак, на вiдмiнy вщ oцiнниx пoнять, у вiдкpитиx пеpелiкаx пpисyтнi opieнтиpи для такoгo poзсyдy у виглядi пеpеpаxoваниx в
ньому альтернатив.
Прикладами закритих правових перелтв у чинному КПК Украши, як впливають на судовий розсуд (i таким чином е його межами) е, зокрема, норми ч. 2 ст. 131 (передбачае перелш можливих заходiв забезпечення, як можуть бути застосованi судом), ч. 5 ст. 194 (перелж обов'язюв, якi можуть бути покладеш на пiдозрюваного, обвинуваченого при обранш щодо них запобiжного заходу), ч. 1 ст. 407 (ршення, яке може бути прийняте судом апеляцшно! шстанци). У всiх вказаних прикладах, закон дозволяе суду за власним розсудом обрати найбшьш тдходящу альтернативу з тих, як вказанi в його змють
Прикладами вiдкритих правових перелтв, як меж розсуду суду, е норми ч. 1 ст. 138 (перелш поважних причин неприбуття особи на виклик), ч. 1 i 2 ст.
412 КПК Украши (ютотш порушення вимог кримшального процесуального
/ /11 / \ \\Х \
закону). Тут закон допускае можливiсть доповнення судом зазначених у
/ ^ Ol V\ yV/
вказаних статтях елементiв перелiку за власним розсудом, головне щоб щ новi елементи вiдповiдали визначеному критерш («обставини, якi об'ективно унеможливлюють з'явлення особи на виклик», «порушення, яю перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове ршення»).
Список л1тератури:
1. Папкова О. А. Пределы судейского усмотрения в гражданском процессе / О. А. Папкова // Журнал российского права. - 1998. - № 2. - С. 99-107.
2. Бурмагин С. В. Уголовный суд России : моногр. / С. В. Бурмагин. - М. : Юрлитинформ, 2010. - 392 с.
3. Опалев Р. О. Оценочные понятия в арбитражном и гражданском процессуальном праве / Р. О. Опалев. - М. : Волтерс Клувер, 2008. - 248 с.
4. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. -М. : Азь, 1992. - С. 861.
5. Яременко В. В. Новий словник укра!нсько! мови : в 3 т. / В. В. Яременко, О. М. Слшушко. - К. : Акошт, 2008. - Т. 2. - 928 с.
6. Яременко В. В. Новий словник укра!нсько! мови : в 3 т. / В. В. Яременко, О. М. Слшушко. - К. : Акошт, 2008. - Т. 1. - 928 с.
7. Масленикова Л. Н. Публичное и диспозитивное начала в уголовном судопроизводстве России : дисс. ... д-ра юрид. наук : 12.00.09 / Л. Н. Масленникова. - М., 2000. - 555 с.
8. Теор1я держави 1 права: [тдруч. для студентв юрид. вищих навч. заклад1в] /
О. В. Петришин та iH. ; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. НАПрН Укра'ши
0. В. Петришина. - Х. : Право, 2013.
9. Ттко I. Приватний штерес як категорiя кримшального процесуального права /
1. Тггко // Вюник Академп правових наук : зб. наук. пр. / редкол. : В. Я. Тацш та ш. - Х. : Право, 2013. - № 3. - С. 249-258.
10. Меженина Л. А. Публичность российского уголовного процесса: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Л. А. Меженина. - Екатеринбург, 2002. - 176 с.
11. Шпотаювська О. В. Суспшьш та особист штереси у кримшальному судочинсга : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / О. В. Шпотаювська. - К., 2005. - 172 с.
12. Хатуаева В. В. Реализация частного (диспозитивного) начала в уголовном судопроизводстве: дисс. . д-ра юрид. наук : 12.00.09 / В. В. Хатуаева. - М., 2006. - 368 с.
Вапнярчук В. В. Пределы применения судебного усмотрения в уголовного производстве.
В статье анализируется сущность пределов применения судебного усмотрения в уголовном производстве . В частности, определенные пределы дискреции предложено классифицировать на две группы правовые (цель и задачи уголовного производства; принципы уголовного производства; нормативные предписания, которые являются основаниями для применения судебного усмотрения; юридические средства конкретизации оценочных понятий) и морально-правовые (категории справедливости; добросовестности; разумности; пропорциональности). Проанализированы цели и задачи уголовного судопроизводства и нормативные предписания, которые являются основаниями для применения судебного усмотрения) .
Ключевые слова: судебное усмотрение, цель и задачи уголовного производства, публичный интерес, частный интерес, диспозитивные (ситуативные или дискреционные) нормы права, относительно определенные или альтернативные санкции императивных норм права.
Vapnyarchuk V. Limits on the use of judicial discretion in criminal proceedings.
The paper analyzes the essence of application limits of judicial discretion in criminal proceedings. In particular, a certain margin of discretion asked to classify into two groups, legal (the goal and objectives of criminal proceedings, the principles of criminal proceedings, regulatory requirements, which are the bases for the application of judicial discretion; legal means specifying evaluative concepts) and moral-legal (category justice, integrity; reasonableness, proportionality). Analyzed the aims and objectives of the criminal justice and regulatory requirements, which are the bases for the application of judicial discretion).
Key words: judicial discretion, purpose and objectives of criminal proceedings, public interest, private interest, discretionary (situational or discretionary) the rule of law, with respect to certain alternative sanctions or mandatory law.
Розширена анотащя статп Вапнарчука В. В. на тему: «Межi застосування судового розсуду в кримшальному провадженш»
Vapnyarchuk V., Candidate of Law, associate professor, associate professor of department of criminal process, Yaroslav the Wise National Law University, Kharkiv.
An extended abstract of a paper on the subject of: «Limits on the use of judicial discretion in criminal proceedings»
The paper analyzes the essence of application limits of judicial discretion in
criminal proceedings. Based on the analysis of current criminal procedural law and
/ jt 7 / 1 [ r*"^ /1\ /I ^il I \ (J \
practice is determined that the nature of the limits of discretion of the court in
criminal proceedings is two fold: on the one hand, they objectified requirements of
legal acts and legal provisionsjurisprudence; on the other, they are conditioned by
subjective personal characteristics of the judge uses discretion. Proposed to classify
them into two groups: legal (purpose and objectives of the criminal proceedings ,
principles of criminal proceedings, regulatory requirements, which is the basis for the
application of judicial discretion, legal means of specifying evaluative concepts),
moral and legal (the category of justice, fairness, reasonableness, proportionality).
Analyzed such legal limits discretion of the court as the goal and objectives of the criminal proceedings and regulatory requirements that are the basis for the application of judicial discretion. In particular, the purpose of criminal proceedings, determined that there is protection: a) the private interests of natural or legal persons involved in criminal proceedings (as victims of criminal offenses and those who illegally and unjustifiably been prosecuted); b) the public interest of society (its material and moral values) and the state (its constitutional order, sovereignty and territorial integrity). The essence of public and private early in the criminal proceedings, which cause a target above mentioned criminal proceedings. Defined as
common tasks criminal proceedings and challenges by various parties. The several features of the structure and content of discretionary (ad hoc or discretionary) criminal procedure rules and mandatory criminal procedural rules with respect to whether or alternative sanctions that may be grounds for the application of judicial discretion. Special attention is paid to the characterization of the closed and open legal lists as taking legislative technique, which in the law fixed alternatives are united by one common feature.
Key words: judicial discretion, the purpose and objectives of the criminal proceedings, public interest and private interest, discretionary (ad hoc or discretionary) law, with respect to whether or alternative sanctions mandatory rules of law.
