CC BY
81
В. М. Коробка, кандидат юридичних наук, доцент
ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ ЯК ЧИННИК УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО СВІТОГЛЯДУ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Удосконалення правового світогляду працівників органів внутрішніх справ (ОВС), безумовно, є процесом трудомістким, тривалим, пов’язаним із розв’язанням багатьох проблем, що існують не тільки в системі правоохоронних органів, а й у суспільно-політичному житті Української держави загалом. Ефективність реалізації цього процесу багато в чому зумовлена своєчасністю адекватного реагування з боку як самого працівника, так і державних органів, а також суспільства на чинники, що впливають на стан правового світогляду зазначеної категорії працівників правоохоронних органів.
Одним із чинників, що активно впливають на стан правового світогляду та сприяють його вдосконаленню, є правове виховання.
На нашу думку, правове виховання слід розглядати не тільки як значущий етап формування правосвідомості, а також правової культури, а й як загальний процес формування правової сфери духовного світу особистості, одним із найважливіших компонентів якого є правовий світогляд. Формування останнього, а отже, і решти елементів зазначеного утворення, залежить від соціально-економічного устрою, політико-правового режиму, моральної атмосфери, стану законодавства, а також багатьох інших складових політико -правової системи сучасного суспільства.
Водночас особливу роль у правовиховному процесі, спрямованому на вдосконалення правового світогляду працівників ОВС, відіграє правова поінформованість. У межах останньої проблема правового світогляду, яка представлена теоретичним, історичним, праксеологічним аспектами, органічно вплітаючись у соціально-економічну, соціально-політичну,
соціально-правову реальність сучасного українського суспільства, ілюструє правовий світогляд як найважливіший чинник людського життя, діяльності, що забезпечує формування і обґрунтування суспільного ідеалу. Зважаючи на те, що в сучасних умовах трансформації українського суспільства реалізація суспільного ідеалу (побудова правового суспільства) є немислимою без правової складової (правової держави), стає очевидним, що важливим аспектом правової поінформованості працівників ОВС є відомості про правовий ідеал.
Звернення до правового ідеалу як до моделі досконалого, або справедливого, права [1, с. 49-50] в умовах тотального дефіциту поважання права дає можливість установленій у законному порядку сукупності правових норм (закону) спиратися не тільки на державний примус, а й на переконання суб’єктів правовідносин, представлених у концепції правового ідеалу в образі автономної та відповідальної особистості [1, с. 49-50]. Як наслідок норми права, застосовувані правозастосовниками, не лише набирають сили у своїй регулятивній та охоронюваній сутності, а й, що не менш важливо, реалізуються також у своєму правовиховному значенні, що позитивно впливає як на правовиховний процес, так і на його результат — правовий світогляд.
З огляду на викладене є цікавим той факт, що, наприклад, у політико -правовому просторі сучасної Центральної Європи здійснювані чинною владою демократичні реформи поліції (спрямовані на встановлення і підтримання порядку, який дозволив би всім членам суспільства жити в безпеці) реалізуються тільки на основі державного примусу, тобто на основі законності, професіоналізму, підконтрольності дій працівників поліції. Зокрема, аналітики, що оглядають практичний напрямок здійснюваних реформ, наголошують на тому, що законність є основним принципом діяльності європейської поліції. Законність дає можливість «не марнуючи часу і зусиль на переконання або примус груп громадян чи окремих осіб, погоджуватися із заходами, які не служать їх інтересам» [2, с. 10]. При цьому констатують, що поліцейські утворення мають довіру громадськості та
держави [2, с. 10].
Вбачаємо, що наведений факт, будучи багато в чому точною копією тих відносин, які характеризували колишню соціалістичну систему, що ґрунтувалася переважно на примусі, ні з точки зору перспективи, ні з точки зору легітимності здійснюваних в Європі реформ поліції не може гарантувати останній взаємність із боку населення. Абсолютно переконані в тому, що легітимність панування, як і легітимність порядку, і це підтверджує також судження європейських дослідників [3, с. 486-487], безпосередньо залежить від комплексу переживань, обумовлених світоглядом суб’єктів політико-правових, економіко-правових, а також інших відносин. Ігнорування цих світоглядних переживань, на думку відомого європейського філософа права Г.Дж. Бермана, спричинило те, що сьогодні західна цивілізація зазнає найпотужнішої кризи правових цінностей [4, с. 12-13].
Отже, доходимо висновку про те, що утвердження законності в діяльності працівників правоохоронних органів необхідно розглядати не тільки як політичне, а й насамперед як глибоко світоглядно-правове за своєю сутністю явище, що орієнтується у своїй політико-правовій перспективі, яка спирається на систему загальнолюдських цінностей, основними з яких є свобода, рівність, справедливість.
На нашу думку, правове виховання працівників ОВС має бути сконцентроване на досягненні таких цілей.
1. Набуття працівниками якісних професійних знань, що закономірно пов’язано як зі збільшенням обсягу пізнань у сфері навколишньої соціально-правової дійсності, так і з розвитком інтересу працівників до соціальних (загальнолюдських) цінностей, що включають також правові цінності.
2. Формування позитивно-стійкого ставлення до права, а також до правових цінностей, вміння їх обстоювати.
3. Вироблення необхідних професійних навичок, пов’язаних зі здійсненням правозастосовної діяльності.
4. Формування світоглядно-правових настанов, що закладають основу
правомірної поведінки суб’єктів суспільних відносин.
Вважаємо, що найважливішою метою правового виховання у справі вдосконалення правового світогляду працівників ОВС є досягнення такого рівня правового світогляду, за якого правомірна поведінка працівника ґрунтувалася б не на «сліпій покорі» або боязні відповідальності за порушення правових норм, а на усвідомленому стійко-позитивному ставленні працівника до права як до суспільно-правового ідеалу, що забезпечує з позиції справедливості врегульованість суспільних відносин і сприяє формуванню та зміцненню в українському суспільстві правової держави.
Слід зазначити, що формування стійкого позитивного ставлення особистості до права необхідно починати ще в межах підготовчого етапу, коли майбутній правоохоронець навчається в середній загальноосвітній школі. Цього разу створення спеціалізованих профільних класів (серед старшокласників) дозволило б через навчальний процес, правовиховну практику більш активно впливати на правовий світогляд, ціннісні орієнтації виучеників.
Крім цього, залучення до навчального процесу висококваліфікованих фахівців, наприклад, з юридичних вищих навчальних закладів, а також із практичних органів допомогло б сформувати у випускників шкіл необхідні для вступу до юридичних ВНЗ правові знання [5, с. 54-59].
Ставши курсантом або студентом юридичного вищого навчального закладу, нещодавній випускник надалі вдосконалює свій правовий світогляд. При цьому ефективність удосконалення правового світогляду багато в чому виявляється залежною від якості здійснюваної у ВНЗ індивідуально-виховної роботи, основу якої становить психолого-педагогічне вивчення особистості, що проводять з огляду на індивідуальні особливості курсантів і студентів. З нашої точки зору, кожен керівник зобов’язаний ґрунтовно вивчати особистісні та професійні якості своїх підлеглих, формувати в них необхідні світоглядно-правові настанови, що опосередковують позитивно-стійке ставлення особи правоохоронця до права як до міри свободи, рівності, справедливості.
На наш погляд, правовиховний вплив на особу курсанта або студента — майбутнього правоохоронця в період його навчання в навчальному закладі необхідно справляти за такими напрямками:
- виховний вплив у процесі викладання всього комплексу навчальних дисциплін (загальноосвітніх, спеціально-юридичних), здійснення заходів службового і позаслужбового характеру;
- формування необхідних сучасній людині і фахівцю професійних якостей, виправлення негативних світоглядних проявів, виявлених шляхом психологічного обстеження (спостереження, тренінгу, тестування тощо);
- самовиховання як результат індивідуальних психолого-педагогічних консультацій, виховних бесід.
Література
1. Максимов, С. І. Правовий ідеал: зміст та реалізація / С.І. Максимов // Правова культура та правосвідомість українського суспільства: стан і напрямки вдосконалення: наук. доп. міжвуз. наук.-практ. конф. (Харків, 28 жовт. 2009 р.) / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. 2009. — С. 49-50.
2. Реформирование полиции в странах Центральной и Восточной Европы: процесс и прогресс / П. Абрахам, Д. Бакрач, А. Бек и др.; под ред. М. Капарини, О. Маренина; предисл. А. Н. Ярмыша. — К.: Задруга, 2005. — С. 10.
3. Вебер, М. Избранное: Протестантская этика и дух капитализма. — 2е изд., доп. и испр. / М. Вебер.- М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2006. —
С. 486-487.
4. Берман, Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования — 2-е изд. / Г.Дж. Берман: пер. с англ.- М. : Изд-во МГУ; Изд. группа ИНФРА.М-НОРМА, 1998. — С. 12-13.
5. Коробка, В. М. Сучасні процеси формування правосвідомості
підлітків / В.М. Коробка // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. пр. — Донецьк: ДЮІ МВС, 2005. — № 2. — С. 54-59.
