CC BY
457
Ю. О. Салова, головний спаціаліст
ПРАВОВА КУЛЬТУРА І ПРАВОСВІДОМІСТЬ
Становлення України як демократичної, соціальної, правової держави, формування засад правового суспільства зумовлюють необхідність підвищення рівня правової культури населення, потребують вирішення на державному рівні питання подальшого розвитку правосвідомості. Сучасна Україна являє собою незалежну державу з великим потенціалом у науці, промисловості, культурі. Вона має все необхідне для того, аби стати однією із найрозвиненіших держав світу. Одним із найдієвіших чинників, від якого залежить розвиток України як правової, демократичної та соціальної держави, є правова культура і правосвідомість її громадян.
Правова культура охоплює правові цінності, визначає рівень демократії та законності, регулює суспільні відносини. Крім того, вона є невід’ємним елементом механізму реалізації конституційних прав громадян.
Поняття правової культури, на наш погляд, слід пов’язувати з системою правових цінностей. Це виявляється в тому, що правові цінності відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи.
Структура правової культури має досить складний характер. Правову культуру поділяють на види.Залежно від носія (суб’єкта) правової культури її поділяють на правову культуру суспільства, соціальної групи, особи. За змістом правову культуру доцільно поділяти на правосвідомість; правомірну поведінку і правове мислення; результати правомірної поведінки та правового мислення; за характером правової діяльності (правомірної поведінки) — на теоретичну і практичну, в тому числі професійну, продуктивну та репродуктивну.
Отже, правова культура — це глибокі знання і розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. Вона об’єднує в собі здобутки людства в галузі права. Головні
цінності права, що є стрижнем правової культури, закладено в його регулятивній, охорончій та захисній функціях. Правова культура засвоюється особою шляхом набуття знань про право, вона виявляється не тільки в знаннях особи, а й передусім в її діях.
Виходячи з викладеного, можна констатувати, що рівень досягнутої в суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми і засоби забезпечення прав громадян, ступінь визнання загальнолюдських цінностей.
Одним з найважливіших шляхів становлення і розвитку індивідуальної та загальносуспільної правової свідомості і правової культури є правове виховання населення.
Правова освіта і правове виховання передбачають створення системи навчання і виховання, спрямованої на формування нового, вищого рівня правової культури особистості. Стрижнем цієї культури є правосвідомість. Правосвідомість, на наш погляд, є особливим видом суспільної свідомості, сукупністю різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце та роль. Призначення правосвідомості, її місце та роль в правовій сфері суспільного життя конкретизуються в її функціях: когнітивній, правоутворюючий, регулюючій.
Слід зазначити, що правосвідомості притаманні певні властивості, як ті властивості, що є загальними для всіх видів суспільної свідомості, так і ті, що відрізняють її від них. Своєрідність правосвідомості зумовлена в першу чергу тим, що вона має свій особливий предмет відображення і впливу — правову дійсність. Причому правосвідомість не тільки відбиває її у правових принципах, категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах, а й спрямовує суб’єктів права на здійснення певних змін у правовому середовищі.
Структуру правової свідомості особи становлять три складові: правові знання, правові оцінки та правові настанови.Особа набуває правових знань у процесі відображення і осмислення у своїй свідомості різних правових явищ,
включаючи відомості про конкретні норми права, його призначення. Роль правових оцінних уявлень виявляється в тому, що особа не просто відтворює у своїх діяннях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у своїй свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове, необхідне. Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових настанов, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, а й схильність до певних уявлень. Правосвідомість поділяється на види за різними критеріями: за суб’єктами (носіями) — на правосвідомість суспільства, соціальної групи, особи; за джерелами формування — на буденну, наукову, професійну; за природою відбиття правової дійсності — на емпіричну та теоретичну.
Таким чином, правосвідомість, як і правова культура, виникає не сама по собі, а як результат процесу правової соціалізації особи, під яким розуміються входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства. Тобто, правосвідомість можна визначити як сукупність правових поглядів, що виражають ставлення людей до чинного права, його мети, завдань, способів та методів регулювання, оцінювання правомірності його норми та уявлення про майбутню правову систему та окремі її норми. Правосвідомість впливає на процес державотворення, реалізацію права та виконання його приписів, формування правової держави та створення цивілізованого правопорядку в країні.
Зважаючи на це, слід зазначити, що призначення, місце та роль правосвідомості у правовій сфері суспільного життя визначаються тим, що вона пов’язана з різними правовими явищами, є однією з причин їх виникнення.
Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, зростання
злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей слід важати дуже актуальною проблемою. Справжня правова культура особи невід’ємна від її правомірної поведінки, а правомірна поведінка є результатом реалізації її позитивної правосвідомості. Треба визнати, що сьогодні з фінансово-економічних, організаційних, політичних причин рівень правосвідомості є низьким. Тому для підвищення правової свідомості та культури, необхідно: поширення юридичної
літератури; роз’яснення чинного законодавства в засобах масової інформації; удосконалення системи викладання правових дисциплін та правового виховання, широке залучення молоді та досвідчених науковців до участі в науково-практичних конференціях з правової тематики.
Правова культура українського суспільства, яка є частиною його загальної культури та одним з головних показників рівня розвитку суспільства, наразі перебуває лише на стадії формування і потребує цілеспрямованої діяльності з її становлення та активного розвитку.
Таким чином, можна стверджувати, що проблема правової культури є важливим загальнонаціональним завданням, яке чекає на своє розв’язання. Отже, правова свідомість і правова культура — це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.
Література
1. Проблеми законності. Вип. 58: респ. міжвід. наук. зб.:.-.-Х.: Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. — 2003. С 165-173.
2. Проблеми філософії права. Т. 1: міжнар. часопис. — Київ- Чернівці: Рута, 2003.-С. 27-32.
3. Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в
Україні: матер. наук.-практ. конф.( м.Харків, 24-25 трав. 2005р.).-Х.:НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2005.
4. Ідея правової держави: історія і сучасність: Луган. акад. внутр. справ МВС. — 2004. Спец. вип.: ч. 1. Луганськ, 2003. — С. 30-37.
5. Лисогор В. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян / В. Лисогор // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 5. С. 19—21.
6. Теорія держави і права: підручник / С. Л. Лисенков та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 448 с.
7. Скакун, О. Ф. Теорія держави і права: підручник / О. Ф. Скакун. — Х.: Консум. — 2001. — 656 с.
8. Соціологія: підручник для студ. вузів / за ред. В. Г. Городяненка. — К.: ВД "Академія", 2003. — 560 с.
9. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 485 с.
10.Колодій, А. М. Права людини і громадянина в Україні / А. М. Колодій. — К.: 2003. — 336 с.
11. Захарченко, П. П. Історія держави і права України / П. П. Захарченко. — К.: Знання, 2004. — 368 с.
