CC BY
47
УДК 340.12
О. В. Левицька
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", асист. кафедри теори та фiлософii права
П1ЗНАННЯ ПРАВОВО11СТИНИ: Ф1ЛОСОФСЬКО-ДОГМАТИЧНИЙ ВИМ1Р
© Левицька О. В., 2016
Дослщжуеться ктина, як правова догма у позивному правь Адже в наш час правосуддя повинно будуватись на свгговш культур1 духовного багатства, свободи та вироблених людською цив1л1зац1ею моральних засадах сусп1льного життя, уявленнях людства про 1стину, добро 1 справедливкть.
Ключов1 слова: 1стина, догма, мораль, позитивне право, вщповщальнкть, кваз1, квазшорма, кваз1право, абсолютна 1стина, квазмстина.
О. В. Левицкая
ПОЗНАНИЯ ПРАВОВЫХ ИСТИН: ФИЛОСОФСКО-ДОГМАТИЧЕСКОЕ ИЗМЕРЕНИЕ
Исследуется истина, как правовая догма в позитивном праве. Ведь в наше время правосудие должно строиться на мировой культуре духовного богатства, свободы и производимых человеческой цивилизацией моральных принципах общественной жизни, представлениях человечества об истине, добре и справедливости.
Ключевые слова: истина, догма, мораль, позитивное право, ответственность, квази, квазинорма, квазиправо, абсолютная истина, квазиистина.
О. V. Levytska
LEGAL KNOWLEDGE OF TRUTH: PHILOSOPHIC DOGMATIC DIMENSION
The article ssleduetsya truth as legal dogma in positive law. Indeed, in our time, justice must be based on the culture of the world of spiritual wealth, freedom, and human civilization produced by the moral principles of social life, human representations and Steen goodness and justice.
Key words: truth, dogma, morals, positivelaw, liability, quasi, quasi-norm, quasi-law, absolutetruth, quasi-truth.
Постановка проблеми. Першочерговим завданням роботи е необхвдшсть висвгглення ютини як догми у позитивному прав1
Аналiз дослщжень проблеми. Ця проблема частково ввдображена у наукових працях Арютотеля, Платона, Ф. Нщше, А. 1вша, В. Свинцова, В. Хазiева, Г. Гуго, П. Екмана, С. Сливки, I. Нерського та шших науковщв. С доволi багато наукових статей, монографш та дисертацшних дослвджень з цього питання.
Мета роботи - висвгглення само'' ктини як догми з фшософсько-правово'' точки зору.
Виклад основного матерiалу. У процесi пiзнання людина не тшьки формуе знання, а й ощнюе 1х. 1стина як гносеологiчне поняття характеризуе вiдношення знання до реальности, точнiше, до певного й фрагмента, що становить предмет пiзнання. Знання е iстинним, якщо воно ввдповвдае своему предмету. Таке розумiння ютини починаеться вiд Платона i Арютотеля. Платон говорив: "... той, хто говорить про речi вiдповiдно до того, як вони е, говорить правду той, хто говорить про них шакше, - бреше". Це розумшня вченi називають класичною концепщею iстини.
В. Свинцов пише, що поняття ктини мiстить особливу властивють знання, яке вiдображае фрагменти реальносп [6]. В. Хазiев конкретизуе це визначення: ютина як знання ввдповвдае адекватнiй дiйсностi, тобто вiдображае справжш фрагменти реальностi [13]. Подiбне визначення ми знаходимо у А. 1вша. Автор пише: "Згвдно з класичним визначенням ютини висловлювання iстинне, якщо воно ввдповвдае дiйсностi, i помилкове, якщо воно не ввдповвдае 'й" [2, с. 85].
Для того, хто розуше еднiсть абсолютного i вiдносного у людських знаннях, однаково неприйнятш як догматизм, який пвдносить вiдноснi iстини в абсолют, що перетворюе 'х на непорушнi, як не пiдлягають жодним змiнам догми, так i релятивiзм, що проголошуе, що усi нашi знання тшьки ввдност i не мiстять шчого абсолютного (отже, i об'ективного) [11].
Будь-яка доктрина позитивного права i ввдповвдна догма позитивного права висловлюють певну концепцiю праворозумiння, як те чи шше загальне поняття права [1].
Проблеми, пов'язаш з доктриною i догмою позитивного права, переважно розроблялися i продовжують розроблятися представниками рiзних шкш i напрямiв позитивютського праворо-зумiння. У центрi 'хньо'' уваги завжди стояли питання юридико-догматичного трактування та ана-лiзу чинного права, вивчення його джерел, 'х коментування, тлумачення, систематизацй тощо [1].
Основи правово'' доктрини i догми розробили римськ юристи. Подальший розвиток доктрини i догми права пов'язаний з дмльшстю середньовiчних юристiв. Зокрема, Г. Гуго розглядав "юридичну догматику" як одну з трьох складових частин юриспруденцй (поряд з фiлософiею позитивного права та iсторiею права). При цьому гад "юридичною догматикою" вш розумiв поеднання доктрини i догми позитивного права i з позитивютських позицiй трактував "юридичну догматику" як "юридичне ремесло", для якого достатньо емшричного знання про джерела чинного права. Надалi (особливо з II половини XIX ст.) проблеми юридично'' догматики посвдають центральне мюце в юриспруденцii - як в теоретичних, так i в галузевих юридичних дисциплшах [1].
У руслi юридико-догматичного трактування права сформувалася i аналггична юриспруденцм (Д. Остiн, Ш. Амос та ш.). 1де'' цього напряму отримали подальший розвиток у працях неопозитивюпв у XX ст. (Г. Кельзен, Г. Харт та ш.). Найпослвдовшше неопозитивютська концепцм правово'' доктрини i догми представлена у "чистому вченш про право" Г. Кельзена [1].
Загалом позитивютсью розробки правово'' доктрини i догми зробили великий внесок у розвиток юриспруденци, у збагачення й понятшного словника i методологiчного арсеналу. Сво'ми дослiдженнями в обласп доктрини i догми позитивного права вони справили великий вплив на процес рацiоналiзацii та вдосконалення чинного права у душ ввдповвдних доктринальних положень про джерела, систему i структуру позитивного права, способи його тлумачення, ушфша-цй та систематизацй, про належнi форми правотворчосл та правозастосовну дiяльнiсть тощо. Роз-робленi ними юридико-технiчнi конструкцii, способи i прийоми аналiзу чинного права збер^ають свое пiзнавальне значення для представниюв усiх напрямiв доктринального трактування права [1].
Представники природно-правово'' думки мало займалися доктринальними проблемами позитивного права ^ за рвдюсним винятком (в особ^ наприклад, середньовiчних юриспв, деяких представникiв "вiдродженого природного права" у XX ст.), не розробляли зi сво'х позицiй будь-яких спещальних навчань про позитивне право. 1х основна увага була зосереджена на трактуванш природного права i природно-правово'' критики позитивного права, але не на питаннях теорй позитивного права [1].
В сучасних умовах необхiднiсть розроблення проблем доктрини i догми позитивного права з позицш юридичного праворозумiння диктуеться вже не тшьки загальнотеоретичними мiркуван-
нями, а й ктотними змшами в самому позитивному прав^ якi пов'язаш iз закрiпленням в конститу-цмх багатьох краiн основних природних (природжених i невiдчужуваних) прав i свобод людини. Причому йдеться не тшьки про визнання цих природних прав i свобод як позитивних прав, а й про необхвдтсть ввдповвдносп усього позитивного права цим природним правам i свободам. Крiм того, щ конституцii визнали також i загальновизнанi принципи i норми мiжнародного права прiоритетною складовою свое!' нацiональноi' системи позитивного права [1].
Проте ця докоршна модернiзацiя змiсту сучасного позитивного права не знайшла ще свого адекватного вiдображення нi в звичних позитивютських доктринах i догмах позитивного права, н у належних природно-правових розробках доктринальних проблем позитивного права.
У вгтчизнянш юридичнш лiтературi доктринально-догматична проблематика позитивного права висвгтлюеться загалом з традицiйних позитивiстських позицш. Новi, конституцiйно визнанi i закртлен прiоритетнi частини чинного позитивного права, по суп, залишаються поза цими пози-тивiстськими доктринальними уявленнями про позитивне право, його джерела, системи тощо [1].
Мiж тим зрозумшо, що у будь-якому доктринальному трактуванн сучасного позитивного права повиннi бути в належний спошб врахованi назван конституцiйнi положення, змiст яких полягае у визнаннi двох нових прюритетних джерел позитивного права - природжених i невiдчужуваних прав i свобод людини (тобто, по суп, природних прав людини) i загальновизнаних принцитв i норм права. Причому основн права i свободи людини, визнан нормами позитивного права, за змютом конституцiйних положень е не тшьки реальними, вже набутими суб'ективними правами кожного шдиввда, але мають також вихвдне загально-правове значення, так що усi iншi норми позитивного права повинн вiдповiдати (i не повинн суперечити, порушувати) основним правам i свободам людини [1].
Догматична тенденцм не помiчати вiдноснiсть знань небезпечна тим, що веде до застою шзнання, фанатичного фундаменталiзму i нездатносп зрозумiти iншi погляди, в яких теж може мютитися iстина [4].
Наука вчить нас, що ми здатн не тшьки нзнавати, але й що ми здатн нзнавати обмежено, -пише Б. Рассел. Жодного шшого критерiю iстини людство не мае у своему розпорядженнi. У кiнцевому рахунку тшьки на основi практики можна встановити юнування об'ективноi iстини у людських знаннях, i практика в своему розвитку забезпечуе виконання цього завдання [4].
На нашу думку, догмою ж можна назвати певну ютину чи факт, який е неоспорюваним. 1стиною ж е певна гносеолопчна характеристика мислення, проте тшьки в тому випадку, коли вона ввдповвдае своему предмету, тобто представляе його в свош сутносп. Брехнею називають те, що викривляе ютину.
У правовому розумiннi викривленою ютиною можна назвати квазистину. Такими ж похвдними ввд цього поняття е i квазшраво, i квазiнорма.
"КвазГ' - означае несправжне, уявне, хибне, неправдоподiбне. Норма з латинсько!' означае правило, або припис, чинний у певнш сфер^ i який потребуе свого виконання [4].
Норма права - це загальнообов'язкове правило поведшки, сформоване у суспшьстш, ввдповщно до визнаноi в ньому справедливоi мiри свободи i рiвностi та формально визначене (встановлене чи санкцюноване) i забезпечене державою з метою регулювання, охорони та захисту суспшьних ввдносин. Зазначимо, що природн права людини, якщо вони не закршлен у формах права (тобто формально не визначен), е також чинним правом i пвдлягають забезпеченню державою так само, як i iншi норми права [12].
Тобто ми можемо стверджувати, що квазшорма - це в певний спошб встановлене твердження, яке стало правилом поведшки, сформоване пщ впливом хибного уявлення ютини предмета, чи те, що являе його сутнст
Право - це зумовлена природою людини i сусп1льства система регулювання суспшьних ввдносин, що виражае свободу особистосп, та якш притаманнi нормативнiсть, формальна визначенiсть в офiцiйних джерелах i забезпеченiсть можливiстю державного примусу [5].
Отже, квазшраво - це викривлене уявлення про систему загальнолюдських та загально-обов'язкових, формально-визначених норм.
Юридичш норми не е метанормами, вони формують уявне право, iнколи й несправжне, фальшиве. У науцi доводиться, що право i юридичнi норми не можна ототожнювати, право не повинно зводитися до волi держави, оскшьки цим принижуеться людина, заперечуеться методолопчний плюралiзм у правi, не враховуеться фшософська антропологiя. Тобто право треба розглядати, як рiзновид корпоративного позитивного права, що це право буде юридизованим, одержавленим, навпъ якщо в його основу покладено релптйт норми. Для глибшого розумiння цього правового явища з метою недопущення квазiправа необхiдно вдаватися до фшософи [8, с. 71].
Чи не можна приймати за ютину ri догми, що е загальноприйнятими? Вiра в iстиннiсть будь-яких вдей - один з найважливiших стимушв людсько!' дiяльностi, зокрема суддiвськоï. Здебшьшого вона дае людинi сили, необхщш для того, щоб наполегливо, незважаючи на уш перепони, прагнути до поставлено!' мети i досягати ïï. Але якщо вдея не мае надшного обгрунтування, вiра в ïï iстиннiсть може позбавити людину розуму, перетворити його в догматика або божевшьного фанатика, який не бачить, не чуе i не розуше шчого, що не вкладаеться в його вiру [11].
Сьогоднi норми моралi отримують iдейне обгрунтування i подаються у виглядi загальноприйнятих настанов, як потрiбно людинi поводитись за рiзних обставин. Цi настанови забезпечуються вихованням суспшьного обов'язку, совiстi, формами духовного впливу.
Мабуть, першi моральш заповiдi щодо iстини правосуддя можна ввдшукати ще в Бiблiï: особливо дев'ята заповвдь, яка буде актуальною завжди, бо забороняе одне з найаморальшших дмнь - лжесвiдчення, чи брехня, тобто те, що перечить правильнш абсолютнш iстинi.
Якнайповнiше визначення ютини представлено в енциклопедичному словнику: ютина - це об'ективний змют свiдомостi, адекватне вiдображення предметiв i явищ дшсносл. Тут ми знаходимо класифшащю видiв iстини, видшяемо: об'ективну, конкретну, абсолютну i вiдносну ютини: об'ективно визначаемо iстину, яка е об'ективна за змютом i в той самий час суб'ективна за формою (е результатом розумово!' дмльносл); конкретною називають таку ютину, яка розкривае ютотш аспекти явищ з урахуванням конкретних умов 1х розвитку; ютина, яка вiдображае предмети i явища дшсносп не повнiстю, називаеться ввдносною; абсолютною визнаеться лише та ютина i лише тодi, коли вона дае остаточне знання певних аспеклв дшсносл [9].
Отже, ми можемо стверджувати, що квазистина - це хибне, необ'ективне вщображення предмелв правовоï дiйсностi.
Багато фiлософiв вважають, що ввдностсть iстини полягае у самому об'екл пiзнання. Будь-який об'ект тзнання невичерпний, мiнливий, мае безлiч властивостей. Тому повне дослщження об'екта фактично неможливе. 1стина ввдносна, оскшьки вона вiдображае об'ект не повшстю, а тшьки частково [10].
I. Нарський наводить чотири докази ввдносност ктини. Перший доказ: знання про навколишню дiйснiсть ми отримуемо за допомогою сприйняття, через органи чуття. На сприйняття впливае суб'ективний досввд людини. Тому ми не можемо стверджувати, що отримане нами знання правильно ввдображае дшстсть. Другий доказ полягае у тому, що важко упевнитися в точностi вимiрювань i обчислень, за допомогою яких були отримаш знання. Третiй доказ - ютина (як уже згадувалося ранiше) лише частково вiдображае предмети i явища дшсносп. Четвертий доказ -у змюп iстини ввдсутнш вичерпний перелiк умов, який би констатував правильнiсть нашого сприйняття дшсносп [3].
Вiн видшяе три види абсолютноï iстини: перший - це всеосяжне знання про усю об'ективну i суб'ективну реальшсть; другий - справжш елементи знання, як входять до складу вщносних ютин; третш - остаточнi знання, зафiксованi у судженнях типу '^чних ютин", тобто знання, як пiдтвердженi iсторiею i не можуть бути змiненi [3].
Л. Новак розрiзняе не тшьки "абсолютну", але i "повну", "цшсну", "остаточну" i "фрагментарну" iстини: абсолютна ютина - це беззастережно справжне висловлювання; "повна" iстина - це вичерпна ввдповвдь на цю проблему, якш передувала група щодо справжшх, тобто приблизних висловлювань; "Цiлiсна" ютина - поеднання усiх повних ютин про рiзнi сторони деякого об'екта; ютина "остаточна" - це безлiч усiх цiлiсних iстин про рiзнi об'екти, що розкривае 1х сутшст зв'язки i вiдносини [3, с. 31].
Як справедливо зазначають деяю автори, до складу ввдносно!' ктини входять елементи абсолютно!' ктини. Тут i виникае парадокс ввдносно!' iстини, який полягае у тому, що ввдносна ктина у своему ядрi мiстить абсолютну ктину, але не зводиться до не!'. У вiтчизнянiй фшософи парадокс ввдносно!' iстини вiдображений на основi наступних тез: до складу ввдносно!' iстини належать абсолютно iстиннi твердження; гносеолопчно невизначенi твердження згодом будуть змiненi або виключенi; iстиннi твердження можуть розглядатися як вiдноснi до зворотного ступеня хибностi, а залежно ввд змши умов, посилення практичних вимог або !'х замiни можуть перетворитися у брехню, тодi "ктина стане помилкою, омана - ктиною"; твердження типу '^чн ктини" можуть бути не тшьки абсолютними, але й ввдносними. У ввдносну ктину цi твердження перетворюються у тому випадку, якщо в практичних вимогах до знання акцент робиться на точностi констатацii деяких факпв, на максимально досяжнiй повноп знання про змiст цих факпв [3, с. 31].
Поняття ввдносно!' iстини тiсно переплiтаеться з поняттям "омана". У змiст вiдносноi ктини можуть входити невизначенi твердження, тобто омана. Крiм того, уся кторм людства показуе, що шлях до ктини лежить через оману.
Поняття "омана" схоже за значенням з поняттям "брехня", тому вважаемо за необхвдне позначити !'х ввдмшносп. В. I. Свинцов визначае оману "як ввдношення незбку об'ективноi iстинноi характеристики знання з його суб'ективною оцшкою в категормх iстини i брехн" [6, с. 83]. А. Г. Спркин подае таке визначення омани: "Омана - це змкт сввдомосп, який не вiдповiдае реальностi, але приймаеться за ктинний...". Вiдмiнною особливктю висловлювання брехнi, на вiдмiну ввд омани, е сввдоме спотворення знаноi iстини. До того ж аналiз фшософсько!' та психолопчно!' лiтератури показав, що багато авторiв ставить поняття "омана" i "брехня" в один ряд i вважае !'х синонiмiчними [10, с. 462].
I. Кант в "Критиф чистого розуму" дае визначення поняття "брехня" "(аИиШш^аргошрШт, Aliudpectoreinclusumgerere). Честолюбство... змусило одних приховувати щось, шших тримати напоготовi на язиц" [5, с. 453]. Вiн вважае: якщо людина знае, що говорить неправду, то й висловлювання називаеться брехнею, ввдзначае, що навпъ нешквдливу брехню не можна вважати невинною, оскшьки вона "залишаеться серйозним порушенням обов'язку по вiдношенню до самого себе" [5, с. 453]. Подiбна брехня, пише автор, принижуе людську гвднкть, ставить пiд сумнiв поряднкть особистостi людини i позбавляе й довiри з боку оточуючих людей [6].
В. Штерн визначае: "...брехня як сввдоме, неправильне показання, що слугуе для того, щоб шляхом обману досягти певних цшей" [7, с. 79]. Автор видшяе три ознаки брехнк людина повинна усввдомлювати хибнiсть висловлюваного !'м повiдомлення; повинен бути намiр обманути спiврозмовника; у висловленн мае бути присутня доцшьнкть, прагнення отримати вигоду або уникнути негативних наслiдкiв ситуацii, що склалася (людина завжди мае певнi мотиви i мету, якi спонукають й повiдомляти неправдиве повiдомлення) [7].
П. Екман визначае, брехня, як "сввдоме спотворення знано!' ктини" [14, с. 17]. "Неправда" бувае двох рiзновидiв. По-перше, вона розглядаеться як е^валент омани, коли людина сама не знае i не усвiдомлюе, що поввдомляе помилкове твердження. Подiбне висловлювання не можна вважати брехнею, оскшьки воно висловлюеться на неусввдомленому рiвнi, не мае будь-яких мотивiв, не переслвдуе будь-якi цiлi. По-друге, неправда розглядаеться як наслвдок обмеженостi знання. Наприклад, людина може описувати зовншню поведiнку оточуючих, не знаючи, що ними рухае, якi цiлi вони переслвдують насправдi [14, с. 16].
Людина знае про те, що 'й не все ввдомо про висловлювану шформацто, але повiдомляе й. Вона ще не бреше, але вже не говорить правду. Замовчування правди Пол Екман вважае одним з видiв брехн. Тому ми обгрунтовано вважатимемо неправду лише рiзновидом брехнi. Крiм того, поняття "неправда" близьке за значенням до поняття "оман", тому що в обох випадках йдеться про неповну знання, яким володк людина у цш ситуацii. Вiдмiнностi цих понять полягають у тому, що поняття "оман" характеризуе внутршню позицiю людини. Поняття "неправда" бшьшою мiрою вiдображае феномен комушкативного процесу, тобто феномен безпосереднього сполучення iнформацii спiврозмовника, в якш сам iнформатор помиляеться [14].
"Обман" - це натвправда, що провокуе людину робити помилковi висновки з достовiрних фактiв. Обман розрахований на те, що стврозмовник зробить помилковi висновки з достовiрних фактiв. Пвд час викладення iнформацii вiдбуваеться перенесення першорядних акцентiв на другоряднi. 1нформатор намагаеться спрогнозувати поведiнку спiврозмовника. Вш припускае, яким фактам бшьшою мiрою повiрить спiврозмовник, i вiдповiдно до цього прогнозу будуе свое поввдомлення, що лише частково ввдповвдае ктиш [14]. Тобто "обман" це ще е один iз видiв брехш. Дезiнформацiя - це завiдомо неправдива передача (об'ективно) помилкового знання як ктинного або (об'ективно) ктинного знання як помилкового.
Висновки. Отже, право повинно оркнтуватися на цшносп людини, тому метою людського розуму е ктина, яку необхiдно встановити, базуючись на позитивно-правових догмах. Абсолютна ктина не повинна пiдлягати жодним сумшвам i формуватись незалежно вiд емоцш чи особистого свiтогляду. Апрiорi кожна особа починае розумiти правову ктину, спираючись на факти, тобто на об'ективний змкт свiдомостi, адекватне ввдображення предметiв i дiйсностi. Саме це впливатиме на недопущення квазiстин.
1. Доктрина i догма права / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. kursach. com/ biblio/0010019/501. htm. 2. Ивин А. А. Каузальное определение истины // Науч. докл. высш. шк. "Филос. науки". - 1978. - № 4. - С. 85-93. 3. Нарский И. С. Диалектика относительности и абсолютности истины //Науч. докл. высш. шк. "Филос. науки". - 1975. - № 5. - С. 27-37. 4. Норма / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ru. wikipedia. org/ wiki/%D0 %9D%D0 %BE% D1 %80 % D0 % BC%D0 %B0. 5. Право / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://uk. wikipedia. org/wiki/ %D0 %9F%0D1 %80 % D0 %B0 %D0 % B2 %D0 %BE. 6. Свинцов В. И. Заблуждение, ложь, дезинформация (соотношение понятий и терминов) // Философские науки. -1982. - № 1. - С. 76-84. 7. Симоненко С. И. Психологическое основание ложности и правдивости сообщений //Вопросы психологии. - 1998. - № 3. - С. 78-84. 8. Сливка С. С. Канотчне право: навч. поЫб. / С. С. Сливка. - К.: Атка, 2013. - 232 с. 9. Советский энциклопедический словарь: 2-е изд. -М., - 1982. - 1600 с. 10. Спиркин А. Г. Философия: учеб. - М.: Гардарики, 2000. - 816 с. 11. Теорiя ктини / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://uareferat. com/%D0 %A2 % D0 %B5 %D0 %BE%D1 %80 %D1 %96 % D1 %8F_%0D1 %96 %D1 %81 %D1 %82 %D0 %B8 % D0 % BD% D0 %B8. 12. Теорiя права i держави. Норма права, Ti ознаки / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki. com/1930081643107/ pravo/norma_prava_oznaki. 13. Хазиев В. С. Философское понимание истины // Философские науки. - 1991. - № 9. - С. 54-60. 14. Экман П. Нужна ли хорошая память, чтобы врать? // Семья и школа. - 1994. - № 1. - С. 20-21.
REFERENCES
1. Doktryna I dohma prava / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: http://www. kursach. com/ biblio/0010019/501. htm 2. Yvyn A. A. Kauzalnoe opredelenye ystyny // Nauch. dokl. vyssh. shk. Fylos. nauky. 1978. - № 4. - C. 85-93. 3. Narskyy Y. S. Dyalektyka ot nosytelnostyy absolyutnosty ystyny // Nauch. dokl. vyssh. shk. Fylos. nauky. 1975. - № 5. -C. 27-37. 4. Norma /[Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: https://ru. wikipedia. org/wiki/%D0 %9D%oD0 %0BE%D1 %80 %D0 %BC%oD0 %B0 5. Pravo / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: https://uk wikipedia. org/wiki/%D0 %9F% D1 %80 %D0 %B0 % D0 %B2 %D0 %BE 6. Svyntsov V. I. Zabluzhdenye, lozh, dezynformatsyya (sootnoshenye ponyatyy y termynov) // Fylosofskye nauky. 1982. - № 1. - C. 76-84. 7. Simonenko SI Psyholohycheskye osnovanye lozhnosty i pravdyvostysoobschenyy // Voprosу psyholohyy. 1998. - № 3. - C. 78-84. 8. Sl)vka S. S. Kanonichne pravo: navch. posib. / S. S. Slivka-K: Atika, 2013. - 232p. 9. Sovetskyy entsyklopedycheskyy slovar. 2nd ed., Moscow, -1982. - 1600 s. 10. Spyrkyn A. H. Fylosofyya: Uchebnyk M.: Hardaryky, - 2000. - 816 s. 11. Teoriya istyny / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: http://uareferat. com/%D0 %A2 % D0 %B5 %D0 %BE%D1 % 80 %D1 %96 % D1 %8F_%D1 %96 %D1 %81 %D1 %82 %D0 %B8 %D0 %BD%D0 %B8 12. Teoriya prava I derzhavy. Norma prava, yiyi oznaky / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: http://pidruchniki. com/ 1930081643107/pravo/norma_prava_oznaki 13. Hazyev V. S. Fylosofskoe ponymanye ystyny // Fylosofskye nauky. 1991. - № 9. - S. 54-60. 14. Эkman P. Nuzhna ly horoshaya pamyat chtob vrat? // Semya y shkola. 1994. - № 1.- C. 20-21.
