CC BY
32
УДК 616.831-005.1-036.86 ОО!: 10.22141/2224-0713.6.84.2016.83128
ДЕЛЬВА 1.1., ЛИТВИНЕНКО Н.В., ДЕЛЬВА М.Ю.
Вищий державний навчальний заклад Укра!ни «Укра/нська медична стоматолопчна академ/я», м. Полтава, Укра/на
ПОСШСУЛЬТНА ПАТОЛОПЧНА ВТОМА: ЕТЮЛОПЯ ТА ПАТОГЕНЕЗ, СУЧАСН ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУ
(огляд лператури)
Резюме. У сmаmmi обговорюються й анапщютъся сучасн лтературт дат про феномен постшсультног патологiчноi втоми. Анал1зуеться частота виникнення, особливостi клтчного переб^ постшсультног патологiчноi втоми, и негативт впливи на процеси постнсультного вiдновлення та яксть життя пацiентiв. Проведено огляд основних факторiв ризику, механiзмiв розвитку постiнсультноi патологiчноi втоми, показана И мультифакторiальна, комплексна природа. Висвiтлено сучаснi принципи дiагностики, профшактики та корекци постiнсультноi патологiчноi втоми. Ключовг слова: патологiчна втома, нсульт, етюпатогенез, менеджмент.
М1ЖНАРОДНИЙ НЕВРОПОГ1ЧНИЙ ЖУРНАЛ
INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL |
МЕЖДУНАРОДНЫЙ НЕВРОЛОГИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ отдд /REVIEW/
Втома являе собою комплексний, багатовимiрний, переважно суб'ективний феномен, що описуеться р1з-ними термшами: важко розпочати та/або тдтримувати певну свщому активнють, вщчуття нестачi енерги тощо.
У частини пащентав перенесений iнсульт супроводжу-еться появою постшсультно! патолопчно! втоми (П1ПВ). Остання, на вщмшу вщ синдрому хрошчно! втоми, являе собою принципово шший феномен i е комплексним, мультифактс^альним патологiчним станом, що мае певш фактори ризику, механiзми розвитку, клшчш особливос-тi та потребуе специфiчних дiагностично-лiкувальних пiдходiв [1]. П1ПВ описуеться пащентами як «нездо-ланне вщчуття виснаження, нестачi енерги або важкосл пiдтримувати звичайну щоденну активнiсть порiвняно з доiнсультним перюдом», що мае хрошчний характер, не пов'язане з розумовими або фiзичними навантаження-ми та не зменшуеться пiсля достатнього вщпочинку або сну [2, 3]. П1ПВ — стан ф1зично1, ментально! та сощально! дезадаптаци внаслщок порушення балансу мiж збереже-ною мотиващею та зниженою ефективнiстю дiяльностi [3].
П1ПВ — «невидимий дефект», за наявност якого ви-моги до пащента можуть значно перевищувати його функ-цiональну здатнiсть i, як наслщок, викликати нерозумiння пацiента з боку оточуючих, появу в нього вщчуття вини, знижено! самооцiнки, тривожно-депресивних розладав. П1ПВ значно обмежуе професшну активнiсть [4—6], е предиктором формування iнвалiдизуючих функцiональних станiв та повсякденно! залежностi вщ сторонньо! допомоги [7, 8] {, у пщсумку, мае значний негативний вплив на яюсть
життя пацiентiв [8—10]. Крiм того, наявшсть П1ПВ суттево ускладнюе реабштацшний процес [2, 6, 9, 10], е незалеж-ним предиктором загально! смертностi [6, 11, 12] та ви-падюв госпиатзацй в довгостроковш перспективi [5, 13].
1стинна П1ПВ е безпосереднiм наслiдком 1нсульту й не може бути пояснена будь-якими шшими причинами [14]. Вторинна П1ПВ може бути соматогенно обумовленою (при патологи внутршшх оргашв, ви-раженому ожир1нн1, iнфекцiйних захворюваннях), психогенною (при депресивних, тривожних, апатичних розладах), медикаментозно-шдукованою (при прийом1 неселективних Р-адреноблокатор!в, мiорелаксантiв, антиконвульсантiв, трицикл1ЧНИХ антидепресантiв, транквшзатор!в, нейролептикiв, ошощв, антипста-м1нних препарапв, глюкокортикощв тощо) [15]. Однак у рутиннш практичнiй д1яльност1, як правило, невролог одночасно мае справу з обома видами П1ПВ, яы в кожному конкретному клШчному випадку знаходяться в р!зних спiввiдношеннях. Бтьше того, в основн1й май
Адреса для листування з авторами: Дельва 1рина 1ван1вна Кафедра нервових хвороб з нейроирурпею та медичною генетикою,
ВДНЗУ «Украшська медична стоматолопчна академ1я» вул. Шевченка, 23, м. Полтава, 36024, Украша E-mail: idelva@mail.ru
© Дельва I.I., Литвиненко Н.В., Дельва М.Ю., 2016 © «М1жнародний невролопчний журнал», 2016 © Заславський О.Ю., 2016
дослщжень П1ПВ розглядаеться як цшсний феномен, без подiлу на пщтипи.
Справжню П1ПВ також необхщно вiдрiзняти вiд постшсультно1 патолопчно1 втомлюваность Постш-сультна патологiчна втомлюванiсть — вщносно корот-кочасне, гостре зниження продуктивност фiзичноl та/ або розумово! дiяльностi при звичайних навантаженнях як результат надлишкових зусиль з метою компенсаций постiнсультного функцiонального та/або когнитивного дефiциту [3]. П1ПВ е результатом невщповщносл мiж зусиллям, що продукуеться пацiентом, та реальною мото-рною та/або когнiтивною продукцiею [16]. Патолопчна втомлюванiсть, на вiдмiну вiд П1ПВ, розвиваеться пiсля певного роду дiяльностi, залежить вiд ступеня невроло-пчного або когнiтивного дефекту, i для не! характерш добовi коливання з бтьшою вираженiстю у вечiрнi години
[17]. Однак у переважнiй бтьшосл робiт постiнсультна патологiчна втомлюванiсть не видтяеться як окремий феномен, а розглядаеться як складова П1ПВ.
Згщно з даними систематичного аналiзу А. Ponchel
[18], у 27 дослщженнях показанi зв'язки м1ж наявнiстю функцюнального дефекту та ризиком розвитку П1ПВ, але, поряд з цим, у 16 шших роботах подiбнi асощацй не були знайденi.
Рiвень функционального дефекту може обумовлювати як ймовiрнiсть розвитку, так i ступiнь вираженост П1ПВ. Пацiенти з одночасною наявшстю постiнсультних мо-торних та сенсорних порушень вiрогiдно частiше мали прояви П1ПВ, нiж при наявностi ттьки моторно! або сенсорно! дисфункци [19]. Наявнють функцiонального дефекту понад 1 бал за модифшованою шкалою Ренина вiрогiдно збiльшуе в 2,55 раза (95% довiрчий iнтервал (Д1) 1,65—3,95) ймовiрнiсть виникнення П1ПВ вже в гострому перiодi iнсульту [20].
Розлади мовлення пюля iнсульту е незалежним предиктором виникнення П1ПВ [5] та чинником, що визначае стутнь ll вираженостi [13].
Досить сшрним залишаеться питання щодо зв'язив П1ПВ зi станом когштивно1 сфери. Зпдно iз систематич-ним оглядом робгг щодо асоцiацiй мiж П1ПВ та постш-сультними когнiтивними розладами, у 4 дослщженнях виявленi вiрогiднi кореляцшш залежностi (з вираженю-тю вщ 0,36 до 0,46) мiж П1ПВ та станом пам'ятi, уваги, швидкютю обробки шформаци й читання. Водночас у 7 шших роботах не знайдено будь-яких асощацш мiж по-казниками когнiтивних функцiй та П1ПВ [21].
Практично будь-яке хронiчне соматичне захворю-вання може супроводжуватися вщчуттям втоми внасль док виснаження компенсаторних психофiзiологiчних ресурсiв органiзму. Подабним чином може виникати або посилюватися вже юнуюча П1ПВ. Однак у лiтературi iснують досить суперечливi данi щодо асощацш П1ПВ з окремими нозолопями.
У 3 дослщженнях показано, що iшемiчна хвороба сер-ця (1ХС) е фактором ризику П1ПВ [12, 20, 22], зокрема, наявнють 1ХС асоцiювалась з вiрогiдним збiльшенням ймовiрностi розвитку П1ПВ у 3,38 раза (95% Д1 1,46—7,79) вже в гострому перiодi iнсульту [23], разом з тим юнуе досить багато дослщжень, у яких не виявлено будь-яких
асоцiацiй мш 1ХС та П1ПВ [4, 5, 24—29]. Цукровий дiабет визнаний фактором ризику П1ПВ у 3 дослщженнях [4, 12, 22], тодi як у 12 шших роботах ця закономiрнiсть не знай-шла пщтвердження [5, 10, 20, 25—33]. З 5 дослщжень, де вивчалися зв'язки гшерлшщемй з показниками П1ПВ [5, 20, 29—31], ттьки в одному вони мали вiрогiднi зна-чення [30]. У значнш групi робп" не виявлено будь-яких асоцiацiй мш П1ПВ та артерiальною гiпертензiею [4, 5, 10, 12, 24—27, 29, 30, 32, 34], i ттьки в однш робота вказуеться на наявнють зв'языв П1ПВ з артерiальною гiпертензiею та артерiальною гiпотензiею [33]. 6 повщомлення, що мiгрень — фактор ризику П1ПВ [4].
У бтьшосл робiт П1ПВ асоцiюеться з порушеннями нiчного сну [5, 12, 20, 31, 35], але разом з тим е дослщжен-ня, у яких щ асощацй заперечуються [28, 36, 37].
Втома е суб'ективним феноменом, сприйняття и багато в чому визначаеться психолопчними факторами. Депресивш розлади можуть бути як безпосередньою причиною П1ПВ, так i чинником, що сприяе посиленню та хрошзаци вже наявно1 П1ПВ [31].
Згiдно iз систематичним оглядом А. Ponchel [18], у переважнш бтьшосп дослщжень (у 45 з 48) знайдеш взаемозалежностi мiж показниками депреси та П1ПВ, i лише в 3 роботах вони не спостер^алися.
Метааналiз результатiв 19 дослщжень (6712 пацiентiв) виявив, що депрешя асоцiюеться з вiрогiдним збiльшен-ням у 4,14 раза (95% Д1 2,73—6,27) вщносного ризику розвитку П1ПВ [38].
За даними рiзних дослщжень, у пацiентiв з П1ПВ депресивш ознаки вщсутш з частотою вщ 23 до 71 % випадив [5, 33, 36, 39—42]. Систематичний огляд лонп-тюдних спостережень переб^ П1ПВ виявив, що остан-ня та депрешя можуть бути окремими патолопчними процесами, що суттево розведеш в часi [9]. Крiм того, антидепресанти, ефективш в лiкуваннi постшсультно1 депресх^', не виявляють значимих ефекпв щодо П1ПВ [43].
Заслуговуе на увагу й роль тривоги у розвитку П1ПВ. У чисельних роботах знайдеш прямi зв'язки м1ж тривожними розладами та П1ПВ у рiзнi постiнсультнi термiни (вiд 1 до 18 мюящв) [4, 10, 13, 32, 33, 44-49], хоча у 2 дослщженнях щ зв'язки заперечуються [37, 50]. Стратифшований метааналiз результат 2 дослiд;жень, у яких не враховувалась можливiсть супутньо1 депресх^' (загалом 217 пацiентiв), виявив, що тривожш розлади асоцiюються з вiрогiдним збтьшенням у 5,34 раза (95% Д1 4,70-6,07) вiдносного ризику виникнення П1ПВ [38]. Однак стратифiкований метааналiз результат 2 iнших дослiджень (загалом 3717 пащентав), що враховували одночасну наявнють депресивних порушень, показав, що тривожш розлади асоцшються з вiрогiдним збтьшенням вщносного ризику П1ПВ ттьки в 1,25 раза (95% Д1 1,14-1,38) [38]. Отже, зв'язок тривожних розладiв та П1ПВ, ймовiрно, значною мiрою опосередковуеться наявнiстю депресивних сташв.
У лiтературi подана досить суперечлива iнформацiя щодо ролi окремих медикамент у виникненш та перебiгу П1ПВ. У деяких дослiдженнях не виявлено закономiрнос-тей м1ж прийомом жодного медикаменту та П1ПВ [10, 24, 28, 51]. Однак поряд iз цим юнують роботи, у яких по-
казанi зв'язки П1ПВ з вживанням седативних препаратiв (прийом останнк асоцiюeться з вiрогiдним збтьшенням вiдносного ризику П1ПВ у 4,14 раза (95% Д1 1,58-10,88)) [20], антидепресанпв [10], снодiйних [12], анальгетиков [12], гiпотензивних препаратiв [33].
Дотепер у лiтературi присутня досить суперечлива iнформацiя стосовно iнших факторiв ризику П1ПВ.
Одним з найiстотнiших чинниыв П1ПВ вважаеться наявнiсть у пащенпв втоми в доiнсультному перiодi. За рiзними даними, у пацieнтiв з П1ПВ доiнсультна втома була присутня у 22-64 % [5, 10, 35, 52]. У пащенпв, що вказували на наявнiсть втоми в дошсультному перiодi, ймовiрнiсть П1ПВ вiрогiдно збтьшувалась у 3,7 раза (95% Д1 1,6-8,3, р = 0,002) вже в гострому перiодi [52] та в 4,89 раза (95% Д1 2,13-11,21) через 3 мюящ шсля iнсульту [20]. Натомiсть у 2 дослщженнях не виявлено будь-яких асоцiацiй мiж П1ПВ та дошсультною втомою [32, 48].
Фактором ризику розвитку та хронiзацii П1ПВ е бть як джерело хронiчного стресу, що виснажуе нервову дiяльнiсть [12, 13, 23]. Наявнють больового синдрому в постшсультному перiодi асоцшвалась зi збiльшенням в 4,55 раза (95% Д1 1,82-11,34; р = 0,001) вщносного ризику розвитку П1ПВ через 3 мюящ шсля шсульту [52]. Наявнють же больового синдрому в пащенпв iз П1ПВ через 3 мюящ шсля шсульту асоцшвалась зi збiльшенням в 5,7 раза (95% Д1, 2,1-15,7; р = 0,01) ймовiрностi персистування П1ПВ протягом наступних 12 мюящв [31].
Фактором ризику виникнення П1ПВ е низький рiвень фiзичноl активностi [35]. Хронiчна гiподинамiя до шсуль-ту асоцiювалась з вiрогiдним збiльшенням у 4,01 раза (95% Д1 1,95-8,24) ймовiрностi виникнення П1ПВ у гострому перiодi шсульту [20]. Знижена фiзична активнiсть протягом першого мiсяця пiсля шсульту е незалежним предиктором ступеня вираженостi П1ПВ через 6 та 12 мюящв шсля захворювання [32].
Досить суперечливими е данi щодо соцiодемографiч-них факторiв ризику П1ПВ.
Систематичний огляд А. РопеИе1 [18] включав 46 до-слщжень, у яких вивчалися зв'язки «стать — П1ПВ»: у 33 роботах не виявлено будь-яких асощацш, у 12 роботах вказуеться на жшочу стать як фактор ризику П1ПВ, i тть-ки в одному дослщженш наголошуеться на переважаннi в чоловшв еаме фiзичного компонента П1ПВ. Щкаво, що в жiнок при наявносп П1ПВ ступiнь 11 вираженостi, як правило, збтьшений порiвняно з чоловшами [36, 48].
Неоднозначнi данi юнують i вiдносно вiку як фактора ризику П1ПВ. Систематичний огляд А. РопеИе1 [18] охоплював 44 роботи, у яких вивчалися залежносп «в1к — П1ПВ»: у 34 роботах не знайдено будь-яких зако-номiрностей, у 8 роботах вказуеться на юнування прямих зв'язк1в, i тiльки у 2 роботах знайденi негативнi зв'язки. Окремо треба видтити дослiдження, у якому незалежно вщ статi, наявностi дошсультно! втоми, функцюнального дефекту, порушень сну та супутньо! патологи зв'язок мiж вiком та П1ПВ мав U-подiбну закономiрнiсть, з най-меншим ризиком виникнення П1ПВ у промiжку вiд 60 до 75 роыв [53]. Також е повщомлення, що вiк пацieнтiв е незалежним предиктором вираженосп П1ПВ [36].
У жодному дослщженш не знайдено будь-яких взаемозв'языв мiж piBHeM освии та ризиком П1ПВ [4, 5, 22, 30, 31, 34, 35, 37, 42, 47, 51, 54, 55]. Не виявлено будь-яких закономipностeй мiж шмейним положенням та П1ПВ [7, 22, 25, 35-37, 42, 45, 50, 55], i пльки в одному дослщженш вказуеться на самотнють як фактор ризику П1ПВ [15]. Однак наявнiсть дисфункцй' в родинних сто-сунках асоцiювалася з вipогiдним збтьшенням у 2,63 раза (95% Д1 1,20-5,80) ймовipностi виникнення П1ПВ вже в гострому пepiодi iнсульту [20].
Зв'язок тютюнопалiння з П1ПВ зафiксований тiльки в одному дослщженш [5], тодi як у 5 шших вiн був вщ-сутнiм [4, 20, 22, 25, 29]. З 4 роби, де вивчалися асощаци piвнiв вживання алкоголю та П1ПВ [10, 20, 22, 51], пльки в однiй вони мали пряму залeжнiсть [22].
Окремо! уваги заслуговують асоцiацii П1ПВ з клшч-ними характеристиками iнсультiв.
Тип шсульту (iшeмiчний/гeмоpагiчний) не впливав на ризик розвитку П1ПВ [13, 20, 28, 32, 36, 41, 48-50, 55], однак в ушх вищенаведених дослщженнях переважна частка пацiентiв мала iшeмiчнi iнсульти, що може спри-чиняти суттевi впливи на статистичш показники [18]. Не виявлено залежностей мiж eтiологiчними чинниками iнсульту та ризиком П1ПВ [5, 10, 29]. Супepeчливi данi щодо тяжкостi шсульту як фактора ризику П1ПВ: в одних дослщженнях знайдeнi пpямi залежносп мiж ними [5, 20, 46, 56, 58], але в бтьшосп iнших дослщжень ця законо-мipнiсть не була виявлена [4, 7, 12, 26, 27, 29-32, 34, 41, 45, 47, 48, 51, 57]. За деякими даними, П1ПВ часпше роз-вивалася в пащенпв з повторними iнсультами [13, 25, 42, 47], але в бтьшосп шших дослщжень ця закономipнiсть не шдтвердилася [4, 10, 12, 28, 29-31, 34, 37, 45, 48, 50, 57].
Також досить суперечливими е даш щодо зв'языв П1ПВ з нейров1зуал1зацшними характеристиками церебрального ураження.
Дослщження, у яких знайдeнi зв'язки мiж нeйpовiзуа-лiзацiйними змiнами та П1ПВ, проводилися, як правило, у гострому rap^i iнсульту з використанням бтьш чiтких характеристик локалiзацií вогнища ураження мозку [4, 19, 30, 45, 57, 61]. Навпаки, бiльшiсть дослщжень, що не виявили нeйpовiзуалiзацiйних детермшант у розвитку П1ПВ, часто проводилися в шзш постiнсультнi тepмiни, без чикого визначення локалiзацií iнсульту [5, 7, 41, 49, 56, 59].
Бтьшють дослщжень не знаходили зв'языв П1ПВ нi з локалiзацiею та об'емами церебральних iнфаpктiв [5, 7, 10-13, 24, 29, 32, 34, 36, 41, 46-49, 59, 60], ш зi стороною шсульту [4, 20, 24, 32, 36, 37, 41, 42, 45, 46, 48-51, 55, 56].
П1ПВ через 3 мюящ шсля шсульту асоцшвалася з шфарктами в дтянщ базальних ганглив, променистого вiнця та внутpiшньоi' капсули [19, 57]. Наявшсть iнфаpкту в дтянщ хвостатого ядра незалежно вщ шших чинниыв асоцшвалась з вipогiдним збтьшенням у 6,4 раза ризику виникнення П1ПВ через 3 мюящ шсля розвитку захворювання [30]. Через 3 мюящ шсля шсульту в пащенпв iз П1ПВ наявнють субкортикальних шфаркпв асоцiю-валась зi збiльшeнням в 4,21 раза (95% Д1 1,40-12,68; р = 0,011) ймовipностi персистування П1ПВ протягом наступного року [31].
П1ПВ незалежно асоцiювалась з iнфарктами в систем! вертебробазилярних артерiй [4, 48], а наявнють iнфратенторiальних iнфарктiв асоцiювалась з в1ропдним збiльшенням у 4,69 раза (95% Д1 1,03—21,47) вщносного ризику розвитку П1ПВ через 2 мюящ п1сля шсульту [45]. 1нфаркти право! острiвцевоi частки частiше супроводжу-валися проявами втоми пор1вняно з шфарктами нешсу-лярно! локалiзацi! або шфарктами л1вого остр1вця [61].
Також досить суперечливi данi юнують i вщносно асоцiацiй П1ПВ з дифузними церебральними змiнами. У 61льшост1 дослщжень з використанням магштно! резонансно! томографи не виявлено будь-яких асоцiацiй м1ж П1ПВ та ураженням 61ло! речовини головного мозку [10, 30, 34]. З шшого боку, гiперiнтенсивнiсть бто! речовини, за даними магнiтно! резонансно! томографи, була неза-лежним предиктором П1ПВ через 1 р1к шсля захворюван-ня [31]. За даними ж комп'ютерно! томографи головного мозку, наявнють лейкоареозу незалежно асоцiювалась з П1ПВ як п1сля iшемiчного, так i п1сля геморагiчного 1нсульт1в [12]. Однак в шшш ро6от1 з використанням комп'ютерно! томографи под16них закономiрностей не було виявлено [48]. Не знайдено будь-яких асощацш м1ж П1ПВ та морфометричними характеристиками як ди-фузно! атрофи головного мозку, так i атрофи церебрально! кори [45, 48]. Наявнють же церебральних мкрокровови-лив1в асоцiювалась з в1рог1дним збтьшенням у 2,68 раза ймов1рност1 розвитку П1ПВ [34].
Вважаеться, що П1ПВ мае мультифакторiальне похо-дження i е результатом комплексно! взаемоди психолопч-них, поведшкових, 61олог1чних факторiв та особливостей сощального середовища пацiента [62].
Бюлопчним механiзмам П1ПВ до цього часу не придь лено належно! уваги, хоча 1х вивчення може мати з^чим1 результати щодо фармаколопчного лiкування П1ПВ.
Як можливий етюпатогенетичний чинник П1ПВ розглядаеться постiшемiчна запальна вщповщь в гостро-му шрюд! шсульту та синдром системного хрошчного запалення в 61льш п1зн1х постшсультних перiодах. Синдром системного запалення супроводжуеться цитоюн-iндукованою «хворобливою поведшкою», що включае зниження рухово! активноста, апатiю, ангедонiю тощо [24]. 1нтерлейкш (1Л) 1Р та фактор некрозу пухлини а, впливаючи на обмш нейромедiаторiв у головному мозку, е ключовими гравцями у розвитку «хворобливо! поведшки» [63]. Знайденi в1рог1дн1 кореляцшш зв'язки м1ж р1внями певних цитокЫв кров1 протягом перших 72 годин вщ початку шсульту та показниками П1ПВ у р1зн1 пост1нсультн1 термши: прям1 зв'язки м1ж прозапальним 1Л-1Р та значеннями П1ПВ через 6 мюящв п1сля шсульту (г = 0,37, р = 0,015), негативш зв'язки м1ж протизапальни-ми цитоюнами 1Л-1Ка, 1Л-9 та значеннями П1ПВ через 12 м1сяц1в п1сля шсульту (г = —0,38 (р = 0,012) та г = —0,36 (р = 0,019) вщповщно) [24]. У тому ж дослщженш не було знайдено будь-яких кореляцш м1ж шшими прозапальни-ми субстанцiями (1Л-2, 1Л-4, 1Л-8, 1Л-10, 1Л-12, 1Л-18, iнтерферон-Y, фактор некрозу пухлини а, С-реактивний проте!н) у першi 72 години вщ початку шсульту та значеннями П1ПВ в ус1 термiни спостереження (через 6, 12 та 18 мюящв) [24]. У пащентав з П1ПВ, за умови вщ-
сутност1 в них ознак депреси та до1нсультно1 втоми, р1вень С-реактивного проте!ну був в1рог1дно вищим протягом перших 3 м1сяц1в шсля шсульту [64]. Через 6 мюящв шсля шсульту фшсувався кореляц1йний зв'язок м1ж р1в-нем С-реактивного проте1ну в кров1 та ступенем П1ПВ (г = 0,27, р = 0,04), тод1 як через 1 мюяць та через 12 мюящв шсля шсульту под1бних законом1рностей не спостериа-лося [65]. Кр1м того, нещодавно було виявлено, що певш однонуклеотидн1 пол1морф1зми ген1в, як1 беруть участь в 1муно-запальних реакц1ях (гена антагонюта рецептора 1Л-1, гена тол-пощбного рецептора 4), асоц1юються з вь рогщним коливанням ймов1рност1 розвитку П1ПВ [29].
Як бюх!м!чш чинники розвитку П1ПВ розглядають зм1ни р1вн1в окремих субстанцш. Пост1нсультна тран-зиторна гшергл1кем1я зб1льшуе ризик розвитку П1ПВ вже в гострому пер1од1 1нсульт1в [26, 27], корелюе з ви-раженютю П1ПВ через 6 м1сяц1в (г = 0,37; р = 0,017) та через 12 мюящв (г = 0,37; р = 0,016) шсля розвитку захворювання [24]. Серед шших бюх1м1чних чиннитв видтяють дефщит в1там1ну В12 у пац1ент1в з лакунарними 1нсультами [66], низький р1вень триптофану та к1нурен1ну [67], висок! значення сечово1 кислоти [27], висок! р1вш гомоцисте1ну [26].
У рандом1зованому подв1йному слшому плацебо-контрольованому досл1дженн1 прийом пащентами з П1ПВ флуоксетину в доз1 20 мг на добу протягом 3 та 6 мюящв не впливав на показники П1ПВ, хоча, разом з тим, в1ропдно знижував депресивн1 прояви [43]. В!дпов1дно був зроблений висновок, що в мехашзмах розвитку П1ПВ не беруть участь серотоншерпчш системи [43].
1снуе гшотеза, що П1ПВ мае центральн1 мехашзми розвитку та пов'язана саме з ураженням паренх^ми мозку. Ця гшотеза Грунтуеться на феномен! б!льш частого розвитку втоми в пащентав шсля транзиторних ¡шем!чних атак (Т1А) пор!вняно ¡з загальною популяц!ею, а також на тому факт!, що в пащентав з «малим» шсультом (за шкалою NIHSS — не бтьше в!д 3 бал!в), навггь п!сля врахування р!вня тривоги, депреси, лабораторних показник1в та вжи-ваних медикамент, вщносний ризик розвитку П1ПВ був зб1льшений у 3,14 раза (95% Д1 1,51-6,57; р = 0,0008) пор!вняно з пац!ентами, як! мали Т1А [33, 58].
П1ПВ може бути насл!дком ураження висхщно! акти-вуючо1 ретикулярно! формацй стовбура мозку через по-рушення процешв уваги, зниження швидкост! псих!чних процешв, зниження рухово! активност! [3]. 1снуе г!поте-за, що втома пов'язана з порушеннями функщонально! ¡нтеграцй' л!мб!чно! системи та базальних ганглй'в, що веде до порушення мотивац!!, здатносп тривало п!дтри-мувати увагу [68]. Втома також може бути результатом роз'еднання зв'языв м!ж остр!вцем, лобною часткою та корою передньо! поясно! звивини — структур, що асощюються з вольовими актами та свщомою моторною повед!нкою [61].
Залежно вщ локал!зацй' ¡нсульту П1ПВ може патоге-нетично в!др!знятися: з тенденц!ею до бтьш виражено! ф!зично! втоми у пащентав з п!дкорковими ¡нсультами та бтьш виражено! когнгтивно! втоми в пащентав з ураженням кори [60]. Так, прийом модафшту (аналептик для л!кування патолог!чно! сонливост!) протягом 3 мюящв
знижував вираженiсть П1ПВ у пацieнтiв зi стовбуровими та дiенцефальними iнсультами, але не виявляв ефектiв при кортикальних iнсультах. Тобто залежно вщ локалiзацii церебрального ураження П1ПВ може патогенетично вщ-рiзнятися: пiсля стовбурових та дiенцефальних шсулкпв П1ПВ пов'язана з ураженням активуючо'1 ретикулярно! формацй, а пiсля кортикальних шсулкпв — з когнiтивним або функщональним дефiцитом (патологiчна втомлюва-нють) [69].
За даними обсервацiйних дослщжень, П1ПВ маш-фестуе непомiтно протягом першого року пiсля iнсульту. Як правило, у ранш постiнсультнi термши пацieнти звертають мало уваги на наявнють П1ПВ з огляду на iншi порушення та функцiональнi обмеження. Сприйняття ж П1ПВ стае найбтьш вiдчутним при намаганнi пацieнтiв вщновити побутову, соцiальну та, особливо, професшну активнiсть.
Згщно з рiзними дослщженнями, частота П1ПВ ста-новить: у гострому перiодi iнсульту — вщ 23 до 59 % [7, 19, 20, 34, 50]; через 1 мюяць тсля iнсульту — 28 % [69]; через 2 мюящ тсля шсульту — 35 % [45]; через 3 мюящ тсля шсульту — вщ 25 до 45 % [7, 19, 30, 44, 52]; через 6 мюящв тсля шсульту — вщ 23 до 68 % [8, 25, 34, 46, 50]; через 1 рк: тсля шсульту — вщ 21 до 74 % [7, 8, 34, 46, 59]; через 15 мюяшв тсля шсульту — 52-57 % [5, 31]; через 18 мюяшв тсля шсульту — 34 % [45], через 2 роки тсля шсульту — 40-55 % [7, 41]; через 3 роки тсля шсульту — 58 % [8], через 6 роив тсля шсульту — 51 % [70].
П1ПВ як основна або одна з основних скарг розцшю-еться патентами у 23-59,9 % випадив [12, 40-42, 44, 46, 50] та може в цш якост турбувати довгий час. Зокрема, втома була основною скаргою в 51 % пащенпв i через 2 роки тсля шсульту [40]. Навиъ тсля «малого» шсульту (значення шкали №Н88 не бтьше вщ 5 балiв) П1ПВ як найбтьшу скаргу через 6 мюяшв висловлювали 23 %, а через 12 мюящв — 25 % пащентав [46]. Важливо, що пащенти молодого вщу значно частше вщносять П1ПВ до найютотшших скарг, що пояснюеться бтьшою про-фесшною, сощальною та загальною життевою активнiстю молодих людей та, вщповщно, бiльшими можливостями та умовами для сприйняття П1ПВ [42].
П1ПВ — динамiчний еволюцшний процес, що ви-никае в рiзнi постiнсультнi термiни та мае рiзнi типи перебiгу [62]. При аналiзi факторiв ризику П1ПВ через 2 та 18 мюяшв тсля шсульту було виявлено, що шфра-тенторiальнi шсульти асоцiювалися з П1ПВ ттьки через 2 мiсяцi, тодi як рiвень депреси та тривоги на початку до-слщження асоцшвався з П1ПВ в обох часових точках [54]. В iншому дослщженш через 6 мiсяцiв пiсля шсульту П1ПВ асоцiювалася з клiнiчною тяжистю iнсульту, наявнiстю функцiонального дефекту та депреси, а через 1 рш — з де-пресieю, тривогою, порушенням мовлення [46]. Депрешя е фактором ризику П1ПВ у рiзнi постiнсультнi термiни: депресивнi розлади асоцшються з вiрогiдним збтьшен-ням у 2,39 раза (95% Д1 1,02-5,58) ймовiрностi розвитку П1ПВ вже в гострому перюд iнсульту [20], а наявнють у пашенпв з П1ПВ депресивних розладiв через 3 мюящ тсля шсульту вiрогiдно збтьшуе в 1,22 раза (95% Д1 1,07— 1,38; р = 0,002) ймовiрнiсть персистування П1ПВ про-
тягом наступного року [31]. Часовi особливост розвитку та перебiгу П1ПВ дали пщстави зробити припущення, що безпосередне ураження мозково1 паренхiми та бюлопчш чинники вiдповiдальнi переважно за розвиток «ранньо1» П1ПВ, тодi як психосошальш та поведiнковi чинники е актуальними в усi постiнсультнi термiни та вщграють значну роль у хрошзацй П1ПВ i трансформаций ll в «шзнш» варiант [62].
Втома — суб'ективне явище, тому опитування пащен-тiв розглядаеться як найбiльш доступний та валщний спо-сiб и оцiнки. До цього часу не iснуе жодного специфiчного саме для П1ПВ даагностичного iнструменту. Усi шкали та опитувальники, що використовуються для оцшки П1ПВ, першопочатково призначалися для дослщження втоми iншого походження. У наш час для оцшки П1ПВ найчаслше використовуються такi шкали:
— шкала ступеня тяжкост втоми (Fatigue Severity Scale) складаеться з 9 питань, кожне з яких оцшюеться вiд 1 до 7 балiв. Показник шкали розраховують як середне арифметичне суми балiв. Критичне значення — 4 бали та вище — свщчить про наявнiсть у пащента втоми. Шкала оцiнюе вплив втоми на якiсть життя пащента (питання 1-4, 6) та на його моторну й когниивну функцй (питання 5, 7-9) [71];
— модифшована шкала впливу втоми (Modified Fatigue Impact Scale) складаеться з 21 питання, кожне з яких оцшюеться вщ 0 до 4 балiв (5 варiантiв вщповщей), i, вщповщно, розмах шкали може бути вщ 0 до 84 балiв. Значення 10 балiв та вище свщчить про наявнють втоми. В опитувальнику е три групи питань, що оцшюють вплив втоми на фiзичну активнiсть (питання № 1-7, 9, 10), розумову активнють (питання № 12-21) та сощальну активнють (питання № 8, 11) патента [72];
— шкала оцшки втоми (Fatigue Assessment Scale) складаеться з 10 питань: 5 питань щодо псимчно! складово1 та 5 питань щодо фiзичноi складовоi втоми. На кожне питання пропонуеться 5 варiантiв вщповщей. Значення опитувальника коливаеться вщ 10 до 50 балiв. Показник шкали у 22 бали та вище свщчить про наявнють у патента втоми [73];
— стомшметрова вiзуально-аналогова шкала втоми (Visual Analogue Scale) пропонуе пащенту вщмггати на вiдрiзку довжиною у 100 мм стушнь вiдчуття втоми. Вимiрявши положення мiтки, нанесено'i хворим, ш-тенсивнiсть втоми позначають цiлим числом. Однак ця шкала мае обмежене використання внаслщок значних коливань значень, зумовлених iмпульсивнiстю вiдповiдi та вщсутнютю оцiнки якiсних аспектiв втоми.
Разом з тим необидно вщми"ити, що вш вищенаведенi шкали мають сптьш недолiки: формальна дихотомiзацiя пацiентiв залежно вщ критичного значення опитувальни-ыв дещо спрощуе поняття П1ПВ, кожен опитувальник взагалi не оцiнюе або оцшюе нерiвномiрно окремi скла-довi (фiзичну, когнiтивну, соцiальну) П1ПВ.
Дотепер проблема менеджменту П1ПВ залишаеться маловивченою.
Згщно з метааналiзом результатiв 12 дослщжень (703 пацiенти) менеджменту П1ПВ (8 роби вiд самого початку були присвячеш лiкуванню П1ПВ, а в 4 шших характерис-
тики П1ПВ розглядались як вторинш критери), до цього часу вщсутш достатн1 докази ефективност1 будь-якого методу лкування та профтактики П1ПВ [74].
На сьогодн1 принципи менеджменту П1ПВ найб1льш повно висв1тлен1 в оновлених Канадських найкращих практичних рекомендащях для л1кування пост1нсультних розлад1в [2]. Зпдно з цим кер1вництвом, «до теперш-нього часу специф1чна фармаколопчна корекц1я П1ПВ та 11 профтактика не довели свою ефективн1сть з точки зору доказово! медицини та не можуть бути рекомендова-ш для кл1н1чного застосування (р1вень доказовост В)» [2].
Однак рання д1агностика П1ПВ та своечасно роз-почата корекщя певних патолог1чних стан1в можуть забезпечувати оптим1зацш довгострокових результат1в у менеджмент! П1ПВ.
Ус1 пац1енти тсля 1нсульт1в/Т1А повинн1 бути рутинно скриноваш на наявн1сть П1ПВ (р1вень доказовост С) [2]. Перед випискою з1 стац1онару пац1енти, 1х родич1 та особи, яы зд1йснюють догляд за пащентом, повинн1 бути забезпечен1 загальною 1нформац1ею щодо частоти виникнення та суп П1ПВ (р1вень доказовост1 В) [2].
Осюльки не 1снуе метод1в л1кування та проф1лактики П1ПВ 1з доведеною ефективн1стю, передус1м пац1енти з П1ПВ повинн1 бути скринован1 на наявнють супутн1х захворювань, коморб1дних патолопчних стан1в та при-йом медикаменлв, що асоц1юються з розвитком та/або з посиленням втоми (р1вень доказовост В):
а) ознак депреси та шших стан1в, що пов'язан1 з настроем;
б) порушень сну або фактор1в, що знижують яюсть сну (наприклад, сонне апное, бть);
в) 1нших поширених п1сля1нсультних сташв та при-йому медикамент1в, що посилюють прояви втоми (наприклад, системних шфекцш, 1нфекц1й сечовив1дних шлях1в, депдратаци, вживання седативних препарат1в, розлад1в щитопод1бно! залози тощо) [2].
Менеджмент П1ПВ також передбачае:
а) дотримання стратеги збереження енерги та управ-л1ння станом втоми шляхом оптим1заци щоденно! активност1 у високопр1оритетних напрямках д1яльност1 та забезпечення балансу в систем! едяльнють — вщпо-чинок» (р!вень доказовост! С);
б) участь у запланованих системних ф!зичних вправах з! збтьшенням навантаження в!дпов!дно до можливос-тей пац!ента з метою покращення його ф!зичного стану та збтьшення толерантност! до ф!зичних навантажень (р!вень доказовост! С);
в) шформування пац!ента про правила г!г!ени сну та важливють !х дотримання (р!вень доказовост! В) [2].
Отже, шдсумовуючи усе вищевикладене, можна зробити висновок: П1ПВ е актуальною медичною та со-ц!альною проблемою, що вимагае в!дпов!дних сучасних знань для l! своечасного д!агностування та ефективного менеджменту.
Список лггератури
1. Acciarresi M. Post-stroke fatigue: epidemiology, clinical characteristics and treatment/ M. Acciarresi, J. Bogousslavsky, M. Pa-ciaroni//European neurology. — 2014. — V. 72(5—6). — P. 255-261.
2. Canadian stroke best practice recommendations: mood, cognition and fatigue following stroke practice guidelines, update 2015 / G. Eskes, K. Lanctöt, N. Herrmann [et al.]// International Journal of Stroke. — 2015. — V. 10(7). — P. 1130-40.
3. Staub F. Post-stroke depression or fatigue?/F. Staub, J. Bogousslavsky // European neurology. — 2001. — V. 45(1). — P. 3-5.
4. Fatigue at long-term follow-up in young adults with cerebral infarction /H. Naess, H. Nyland, L. Thomassen [et al.]// Cerebrovascular Diseases. — 2005. — V. 20(4). — P. 245-50.
5. Poststroke fatigue: characteristics and related factors/S. Choi-Kwon, S. Han, S. Kwon [et al.] // Cerebrovascular Diseases. — 2005. — V. 19(2). — P. 84-90.
6. Post-stroke fatigue and return to work: a 2-year follow-up / G. Andersen, D. Christensen, M. Kirkevold[etal.]//Acta Neurologica Scandinavica. — 2012. — V. 125(4). — P. 248-53.
7. Dimensions of post-stroke fatigue: a two-year follow-up study/ D. Christensen, S. Johnsen, T. Watt [et al.]// Cerebrovascular Diseases. — 2008. — V. 26(2). — P. 134-41.
8. Is fatigue an independent factor associated with activities of daily living, instrumental activities of daily living and health-related quality of life in chronic stroke?/1. van de Port, G. Kwak-kel, V. Schepers [et al.] // Cerebrovascular Diseases. — 2007. — V. 23(1). — P. 40-5.
9. Duncan F. Frequency and natural history of fatigue after stroke: a systematic review of longitudinal studies / F. Duncan, S. Wu, G. Mead// Journal of psychosomatic research. — 2012. — V 73(1). — P. 18-27.
10. Poststroke fatigue: riskfactors and its effect on functional status and health-related quality of life/ Y. Chen, J. Qu, W. Xiao [et al.]// International Journal ofStroke. — 2015. — V. 10(4). — P. 506-12.
11. Fatigue after stroke: baseline predictors and influence on survival. Analysis of data from UK patients recruited in the International Stroke Trial / G. Mead, C. Graham, P. Dorman [et al.] // PLoS One. — 2011. — V. 6(3). — E16988.
12. Fatigue among stroke patients on long-term follow-up. The Bergen Stroke Study/H. Naess, L. Lunde, J. Brogger[etal.]//Journal of the Neurological Sciences. — 2012. — V. 312(1). — P. 138-41.
13. Glader E. Poststroke fatigue a 2-year follow-up study ofstroke patients in Sweden/E. Glader, B. Stegmayr, K. Asplund//Stroke. — 2002. — V. 33(5). — P. 1327-33.
14. Frequency, characterisation and therapies of fatigue after stroke/ J. Annoni, F. Staub, J. Bogousslavsky [et al.] // Neurological sciences. — 2008. — V. 29(2). — P. 244-6.
15. Levine J. Fatigue in Parkinson disease, stroke, and traumatic brain injury/ J. Levine, B. Greenwald//Physical medicine and rehabilitation clinics ofNorth America. — 2009. — V. 20(2). — P. 347-61.
16. Post-stroke fatigue: a deficit in corticomotor excitability? / A. Kuppuswamy, E. Clark, I. Turner [et al.] // Brain. — 2015. — V. 138(1). — P. 136-48.
17. Kutlubaev M., Mead G. Fatigue after stroke. In The Behavioral and Cognitive Neurology ofStroke / Godefroy O., editor. — 2nd ed. — Cambridge University Press, 2013. — P. 375-86.
18. Factors associated with poststroke fatigue: a systematic review /A. Ponchel, S. Bombois, R. Bordet [et al.]// Stroke Research and Treatment. — 2015. — Art. ID347920, 11 p. http://dx.doi. org/10.1155/2015/347920.
19. Factors associated with post-stroke depression and fatigue: lesion location and coping styles/ C. Wei, F. Zhang, L. Chen [et al.]// Journal of neurology. — 2016. — V. 263(2). — P. 269-73.
20. Determinants of fatigue after first-ever ischemic stroke during acute phase / S. Wang, J. Wang, P. Wang [et al.] // PLoS One. —
2014. — V.9 (10). — ID110037.
21. Lagogianni C. Examining the relationship between fatigue and cognition after stroke: A systematic review / C. Lagogianni, S. Thomas, N. Lincoln // Neuropsychological Rehabilitation. — 2016. — V. 20. — P. 1-60.
22. Naess H. Poststroke fatigue and depression are related to mortality in young adults: a cohort study / H. Naess, H. Nyland// BMJ Open. — 2013. — V. 3(3). — E002404.
23. Physical factors associated with fatigue after stroke: an exploratory study / C. Hoang, J. Salle, S. Mandigout [et al.] // Topics in Stroke Rehabilitation. — 2012. — V. 19(5). — P. 369-76.
24. Serum cytokine and glucose levels as predictors of poststroke fatigue in acute ischemic stroke patients / H. Ormstad, H. Aass, K.. Amthor [et al.]// Journal of neurology. — 2011. — V. 258(4). — P. 670-6.
25. Prevalence and predictors of 6-month fatigue in patients with ischemic stroke. A population-based stroke incidence study in Auckland, New Zealand, 2002—2003// V. Feigin, S. Barker-Collo,
V Parag [et al.]// Stroke. — 2012. — V 43(10). — P. 2604-9.
26. Correlation of post-stroke fatigue with glucose, homocysteine and functional disability / D. Wu, L. Wang, W. Teng [et al.]//Acta Neurologica Scandinavica. — 2015. — V. 131(6). — P. 400-4.
27. Correlation of fatigue during the acute stage of stroke with serum uric acid and glucose levels, depression, and disability / D. Wu, L. Wang, W. Teng [et al.]// European neurology. — 2014. —
V 72(3-4). — P. 223-7.
28. Fatigue after stroke: frequency and effect on daily life / G. Crosby, S. Munshi, A. Karat [et al.]//Disability and Rehabilitation. — 2012. — V 34(8). — P. 633-7.
29. Poststroke fatigue: hints to a biological mechanism / K. Becker, R. Kohen, R. Lee [et al.] // Journal of Stroke and Cerebrovascular Diseases. — 2015. — V. 24(3). — P. 618-21.
30. Tang W. Poststroke fatigue is associated with caudate infarcts/ W. Tang, H. Liang, Y. Chenetal// Journal of the Neurological Sciences. — 2013. — V. 324(1-2). — P. 131-5.
31. Subcortical white matter infarcts predict 1-year outcome of fatigue in stroke / W. Tang, Y. Chen, H. Liang [et al.]// BMC Neurology. — 2014. — V. 14. — http://www.biomedcentral.com/1471-2377/14/234.
32. Exploratory longitudinal cohort study ofassociations of fatigue after stroke / F. Duncan, S. Lewis, C. Greig [et al.] // Stroke. —
2015. — V. 46(4). — P. 1052-8.
33. Hypertension and daytime hypotension found on ambulatory blood pressure is associated with fatigue following stroke and TIA / J. Harbison, S. Walsh, R.. Kenny // QJM: An International Journal of Medicine. — 2009. — V 102(2). — P. 109-15.
34. Cerebralmicrobleeds and fatigue in stroke/ W. Tang, X. Liu, Y. Chen [et al.]//European Neurology. — 2014. — V. 71(5-6). — P. 213-6.
35. Lerdal A. Physical impairment, depressive symptoms and pre-stroke fatigue are related to fatigue in the acute phase after stroke/ A. Lerdal, L. Bakken, E. Rasmussen // Disability amd Rehabilitation. — 2011. — V. 33. — P. 334-42.
36. Poststroke fatigue: course and its relation to personal and stroke-related factors / V. Schepers, A. Visser-Meil, M. Ketelaar [et al.]//Archives ofPhysical Medicine and Rehabilitation. — 2006. —
V 87(2). — P. 184-8.
37. Patients with severe poststroke fatigue show a psychosocial profile comparable to patients with other chronic disease: implications for diagnosis and treatment/A. Zedlitz,, A. Visser-Meily, V. Schepers [et al.] // ISRN Neurology. - V. 2011. - Art. ID627081, 8p. -Doi:10.5402/2011/627081.
38. Psychological associations of poststroke fatigue. A systematic review and meta-analysis/ S. Wu, A. Barugh, M. Macleod [et al.]// Stroke. - 2014. - V. 45(6). - P. 1778-83.
39. Psychological associations of poststroke fatigue. A systematic review and meta-analysis / S. Wu, A. Barugh, M. Macleod [et al.]// Stroke. - 2014. - V. 45(6). - P. 1778-83.
40. Experience of severe fatigue long after stroke and its relation to depressive symptoms and disease characteristics / S. van der Werf, H. van den Broek, H. Anten [et al.] // European neurology. — 2001. —
V 45(1). - P. 28-33.
41. Ingles J. Fatigue after stroke / J. Ingles, G. Eskes, S. Phillips // Archives of physical medicine and rehabilitation. — 1999. —
V 80(2). - P. 173-8.
42. Fatigue impact scale demonstrates greater fatigue in younger stroke survivors / N. Parks, G. Eskes, G. Gubitz [et al.] // The Canadian Journal ofNeurological Sciences. — 2012. — V. 39(5). — P. 619-25.
43. Fluoxetine is not effective in the treatment of poststroke fatigue: a double-blind, placebo-controlled study / S. Choi-Kwon, J. Choi, S. Kwon [et al.] // Cerebrovascular Diseases. — 2007. — V. 23(2— 3). - P. 103-8.
44. Vuletic V. Post-stroke fatigue / V. Vuletic, Z. Lezaic, S. Morovic//Acta clinica Croatica. — 2011. — V. 50(3). — P. 173-4.
45. Time course and risk factors ofpost-stroke fatigue: a prospective cohort study / L. Snaphaan, S. van der Werf, F. de Leeuw//European Journal of Neurology. - 2011. - V. 18(4). - P. 611-7.
46. Poststroke fatigue following minor infarcts. A prospective study/ N. Radman, F. Staub, T. Aboulafia-Brakha [et al.]//Neurology. — 2012. - V. 79(14). - P. 1422-7.
47. Post-stroke fatigue and its association with poor functional outcome after stroke in young adults/N. Maaijwee, R. Arntz, L. Rutten-Jacobs [etal.] // JournalofNeurology, Neurosurgery & Psychiatry. — 2015. - V. 86(10). - 1120-7.
48. CT and clinicalpredictors of fatigue at one month after stroke/ M. Kutlubaev, S. Shenkin, A. Farrall [et al.]// Cerebrovascular diseases. - 2013. - V. 3(1). - 26-34.
49. Fatigue after stroke: the development and evaluation ofa case definition / J. Lynch, G. Mead, C. Greig [et al.]// Journal ofPsycho-somatic Research. — 2007. — V. 63. — P. 539-44.
50. Poststroke fatigue: who is at risk for an increase in fatigue?/ H. van Eijsden, I. van de Port, J. Visser-Meily [et al.] // Stroke Research and Treatment. - 2012. - Art. ID863978, 7 p. - Doi: 10.1155/2012/863978.
51. Post-stroke fatigue is associated with impaired processing speed and memory functions in first-ever stroke patients / R.. Pihlaja, J. Uimonen, S. Mustanoja [et al.] // Journal of Psychosomatic Research. - 2014. - V. 77(5). - P. 380-4.
52. Prevalence of fatigue in patients 3 months after stroke and association with early motor activity: a prospective study comparing stroke patients with a matched general population cohort/ T. Egerton, A. Hokstad, T. Askim [et al.] // BMC Neurology,. — 2015. — V. 15(181). - Doi: 10.1186/s12883-015-0438-6.
53. Lerdal A. Curvilinear relationship between age andpost-stroke fatigue amongpatients in the acute phase following first-ever stroke /
A. Lerdal, C. Gay, K. Lee //International Journal ofPhysical Medicine & Rehabilitation. — 2013. — V 1(141). — Doi: 10.4172.23299096-1000141.
54. Time course andriskfactors of post-stroke fatigue: a prospective cohort study/L. Snaphaan, S. van der Werf, F. de Leeuw //European Journal of Neurology. — 2011. — V. 18(4). — P. 611-7.
55. Fatigue andpain: relationships with physicalperformance and patient beliefs after stroke / K. Miller, S. Combs, M. van Puymbroeck [et al.] // Topics in Stroke Rehabilitation. — 2013. — V. 20(4). — P. 347-55.
56. Clinical and psychological correlates ofpoststroke fatigue. Preliminary results/K. Jaracz,, L. Mielcarek, W. Kozubski//Neurologia i neurochirurgiapolska. — 2007. — V. 41(1). — P. 36-43.
57. Acute basal ganglia infarcts in poststroke fatigue: an MRI study / W. Tang, Y. Chen, V. Mok [et al.]// Journal of neurology. — 2010. — V. 257(2). — P. 178-82.
58. A population-based study of the prevalence of fatigue after transient ischemic attack and minor stroke / C. Winward, C. Sackley, Z. Metha [et al.]//Stroke. — 2009. — V 40(3). — P. 757-61.
59. Appelros P. Prevalence and predictors of pain and fatigue after stroke: a population-based study/P. Appelros//International Journal of Rehabilitation Research. — 2006. — V. 29(4). — P. 329-33.
60. Assessment ofpost-stroke fatigue: the fatigue scale for motor and cognitive functions/M. Hubacher, P. Calabrese, C. Bassetti[etal.]// European neurology. — 2012. — V. 67(6). — P. 377-84.
61. Manes F. Neuropsychiatric effects ofinsularstroke/ F. Manes, S. Paradiso, R. Robinson [et al.]//The Journal of Nervous and Mental Disease. — 1999. — V 187(12). — P. 707-12.
62. Model of understandingfatigue after stroke / S. Wu, G. Mead, M. Macleod[et al.]//Stroke. — 2015. — V. 46(3). — P. 893-8.
63. From inflammation to sickness and depression: when the immune system subjugates the brain/R.. Dantz.er, J. O'Connor, G. Freund [et al.]//Nature Reviews Neuroscience. — 2008. — V. 9. — P. 46-56.
64. McKechnie F. A pilot observational study of the association between fatigue after stroke and C-reactive protein / F. McKechnie,
S. Lewis, G. Mead// The Journal of the Royal College of Physicians of Edinburgh. — 2010. — V. 40(1). — P. 9-12.
65. Exploratory cohort study of associations between serum C-reactive orotein andfatigue after stroke/S. Wu, F. Duncan, N. Anderson [et al.]//PloSOne. — 2015. — V. 10(11). — Art. ID E0143784.
66. Association ofvitamin B12 deficiency with fatigue and depression after lacunar stroke/ M. Huijts, A. Duits, J. Staals [etal.]//PLoS One. — 2012. — V 7(1). — Art. ID E30519.
67. Activation of the kynurenine pathway in the acute phase of stroke and its role in fatigue and depression following stroke / H. Ormstad, R. Verkerk, K.-F. Amthor[etal.]// JournalofMolecular Neuroscience. — 2014. — V. 54(2). — P. 181-7.
68. Chaudhuri A. Fatigue in neurological disorders/A. Chaudhuri, P. Behan //Lancet. — 2004. — V. 363. — P. 978-88.
69. Effect of modafinil on subjective fatigue in multiple sclerosis and stroke patients / A. Brioschi, S. Gramigna, E. Werth [et al.]// European Neurology. — 2009. — V. 62. — P. 243-9.
70. Health-related quality of life among young adults with ischemic stroke on long-term follow-up / H. Naess, U. Waje-Andreassen, L. Thomassen [et al.]//Stroke. — 2006. — V 37(5). — P. 1232-6.
71. The fatigue severity scale. Application to patients with multiple sclerosis and systemic lupus erythematosus / L. Krupp, N. LaRocca, J. Muir-Nash [et al.]//Archives of Neurology. — 1989. — V. 46. — P. 1121-3.
72. Evaluation of the Modified Fatigue Impact Scale in four dif-ferentEuropean countries/ D. Kos, E. Kerckhofs, I. Carrea [et al.]// Multiple Sclerosis. — 2005. — V. 11(1). — P. 76-80.
73. Michielsen H. Psychometric qualities of a brief self-rated fatigue measure: The Fatigue Assessment Scale / H. Michielsen, J. De Vries, G. Van Heck// Journal of psychosomatic research. — 2003. — V 54(4). — P. 345-52.
74. Interventions for post-stroke fatigue / S. Wu, M. Kutlubaev, H. Chun [et al.] // Cochrane Database of Systematic Reviews. — 2015. — V. 7. — Doi: 10.1002/14651858.
OTpuMaHO 06.06.16 ■
Aeльва И.И., Литвинeнкo H.B., Aeльвa М.Ю.
BГУЗУ «Укpaинcкaя мeдицинcкaя cтoмaтoлoгичecкaя ai<afi,eMm», г. Пoлтaвa, Укpaинa
ПOCTИHCYЛЬTHAЯ ПATOЛOГИЧECKAЯ YCTAЛOCTЬ: ЭTИOПATOГEHEЗ, COBPEMEHHÛE ПPИHЦИПЫ MEHEДЖMEHTA (OÁ3OP ЛИTEPATYPЫ)
Резюме. В статье обсуждаются и анализируются современные литературные данные о феномене постинсультной патологической усталости. Анализируются частота возникновения, особенности клинического течения постинсультной патологической усталости, ее негативные влияния на процессы постинсультного восстановления и качество жизни пациентов. Проведен обзор основных
факторов ржка, меxаиизмов развития поcтииcультиой патологи-чежой уcталоcти, показана ее мультифакториальиая, комплекcиая природа. Оcвещены ^временные принципы диагностики, профилактики и коррекции поcтииcультиой патологичеcкой усталости.
Ключевые слова: патологиче^ая усталость, ижульт, этиона-тогенез, менеджмент.
Delva I.I., Lytvynenko N.V., Delva M.Yu.
Higher State Educational Institution of Ukraine «Ukrainian Medical Stomatological Academy», Poltava, Ukraine
POST-STROKE FATIGUE: ETIOLOGY AND PATHOGENESIS, MODERN PRINCIPLES OF MANAGEMENT
(LITERATURE REVIEW)
Summary. The article discusses and analyzes the current literature data about post-stroke fatigue. We analyze the incidence, features ofthe clinical course ofpost-stroke fatigue, its negative impact on the processes ofpoststroke recovery and quality oflife ofpatients. An overview ofthe main risk
factors, mechanisms ofpost-stroke fatigue is performed, its multifactorial, complex nature has been shown. The modern principles ofthe diagnosis, prevention and correction ofpost-stroke fatigue are considered. Key words: fatigue, stroke, etiopathogenesis, management.
