CC BY
197
УДК 347.672
С. М. Обшьова,
здобувачка при кафедр1 цившьного права Нацюнальний утверситет «Юридична академ1я Украгни ¡мет Ярослава Мудрого, м. Харюв
ПОНЯТТЯ, ВИДИ Й НАСЛ1ДКИ НЕД1ЙСНИХ ЗАПОВ1Т1В ЗА ЧИННИМ ЦИВ1ЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРА1НИ
У статп на базi аналiзу загальних норм про недiйснiсть правочину i спецiальних норм про недшсшсть заповiту, з урахуванням основних положень тривало'1 науково'1 дискусп щодо природи недшсних правочинiв запропоновано доктринальне визначення недшсного заповiту, здiйснено загальну характеристику видiв i правових наслiдкiв недшсних заповтв.
Ключовг слова: правочин, недшсний правочин, заповiт, недiйсний запов^, нiкчемнi й оспорюванi заповiти, особливi правовi наслiдки недiйсностi заповiту.
Чинний Цившьний кодекс Украши вiд 16 ачня 2003 р. [16] (далi - ЦК) уперше закрiпив у гл. 85 «Спадкування за запов^ом» спецiальнi норми, присвяченi недiйсностi запов^у. 1деться про норми, встановленi у ст. 1257 ЦК. Одночасно у гл. 16 ЦК «Правочини» мютяться загальш норми, що стосуються недшсносп правочинiв, 1'х видiв i наслщюв 1'х недiйсностi з урахуванням того, що запов^ е правочином (хоча й одностороншм) iснуe необхiднiсть аналiзу зазначених загальних i спецiальних норм i встановлення тих iз них, що пщлягають застосуванню при виршенш питань, пов'язаних з недiйснiстю запов^у.
Мета статтi - сформулювати на базi аналiзу загальних i спещальних норм про недiйснiсть правочину й запов^у, з урахуванням основних положень дискуси щодо природи недiйсних правочишв доктринальне визначення недiйсного заповiту, надати загальну характеристику видiв i правових наслщюв недiйсних заповiтiв.
Легального визначення недшсного правочину (як i недшсного запов^) у чинному цивiльному законодавсга немае. Напевно, це пов'язано з тим, що в наущ цившьного права протягом тривалого часу точиться дискуая щодо природи недшсних правочишв, головним питанням у якш спочатку було питання, чи можна взагалi вважати правочином недшсний правочин? Оскшьки це питання стосуеться i такого одностороннього правочину, як запов^, постае нагальна потреба коротко зупинитися на основних положеннях ще'1 дискусп.
Ще при дп ЦК 1922 р. М. М. Агарков висловив думку, що термш «правочин» повинен бути збереженим лише для визначення дш, що створюють той правовий ефект, на який вони спрямоваш [1, с. 48].
З точки зору шших дослщниюв, зокрема, Д. М. Генкша, I. Б. Новицького, термш «правочин» повинен охоплювати й недшсш правочини. Так, Д. М. Генкш шдкреслював, що правомiрнiсть або неправомiрнiсть дп не е необхiдним елементом правочину, а вказуе на т чи iншi його наслiдки [2, с. 50]. I. Б. Новицький переконував, що суворе розмежування правочину i правових наслщюв необхiдне i для протиправного правочину, оскiльки не можна стверджувати, що вш зовам не викликае нiяких юридичних наслщюв [7, с. 65-67].
Особливу позищю в цiй дискусп займала Н. В. Рабшович, яка, з одного боку, вважала, що недшсш правочини е дiями неправомiрними, а з другого - вказувала, що це не значить, що недшсний правочин перестае бути правочином, становить собою делшт, як не перестае бути адмшютративним той акт, що е незаконним, невiрним, чи бути договором той, що не виконуеться [11, с. 11].
Дискуая продовжилась i тсля друго'1 кодифшацп цившьного законодавства i прийняття в 60-тi роки ХХ ст. Основ цившьного законодавства Союзу РСР та союзних республш i республiканських ЦК. У цей час думку М. М. Агаркова, що термш «правочин»
мае використовуватися лише для правомiрних дш, роздшив Ю. К. Толстой [15, с. 141].
До точки зору вчених, яю вважають, що термшом «правочин», можна оперувати стосовно як дшсних, так i недiйсних правочишв, приеднався, В. П. Шахматов. Виходячи з того, що протиправним е лише те, що не просто не вщповщае вимогам норм права, а порушуе 1х заборони, вш пiдкреслюе, що iснують такi недшсш правочини, якi характеризуються браком протиправносп. До них науковець вiднiс правочини з порушенням форми, й -п, що вчиненi пiд впливом помилки. У таких випадках невщповщшсть правочишв вимогам закону, що зумовлюють 1х недiйснiсть, полягае не в 1х неправомiрностi, а в недолiках 1х складу, якi роблять правочин з точки зору права небажаним, що й знаходить прояв у його недшсносп й у наслщках, що випливають з не! [18, с. 131-133].
Зазначена дискуая тривала серед цившспв i пiсля закiнчення ери радянського права i прийняття чинних Цивiльних кодексiв незалежними державами, що входили до складу колишнього СРСР.
При цьому слщ указати на певну радикалiзацiю позицiй окремих дослщниюв. Так, Ф. С. Хейфец вщзначае, що недiйснi правочини за своею правовою природою не сшвпадають з правочинами, а становлять собою цившьш правопорушення, що тягнуть вiдповiдальнiсть шляхом вжиття цивiльно-правових санкцiй. Причому правопорушеннями виступають не тiльки недiйснi правочини, вчинеш за наявностi вини, а й т^ що лише об'ективно не вщповщають вимогам закону [16, с. 45, 46].
Ця думка зазнала критики з боку цившспв. О. В. Гутшков, солiдаризуючись iз В. П. Шахматовим, доводить, що протиправнють поведiнки не можна ототожнювати з п невiдповiднiстю закону. Особливо це очевидно в умовах чинного цившьного законодавства, заснованого на принципах автономп вол^ свободи договору, неможливосп свавiльного втручання будь-кого у приватш справи [3, с. 61-63].
Под^ючи в цiлому погляди В. П. Шахматова й О. В. Гутшкова про неможливють ототожнення протиправно! поведшки з невiдповiднiстю 11 закону, пщкреслимо, що ч. 3 ст. 6 ЦК Украши виходячи з принципу свободи договору надае право сторонам у договiрнiй (правочиннш) сферi вщступати вiд положень актiв цивiльного законодавства й урегулювати сво! вiдносини на власний розсуд, ^м випадкiв, коли в цих актах прямо вказано на неможливють такого вщступу, а також якщо обов'язковють для сторш положень актiв цивiльного законодавства випливае з 1х змiсту або iз сутi вiдносин мiж сторонами. До реч^ це правило згiдно з ч. 4 ст. 6 ЦК поширюеться й на односторонш правочини.
I. В. Матвеев, погоджуючись в основному з розумшням М. М. Агарковим сутносп сшввщношення правочину й недшсного правочину, стверджуе, що його власна позищя бiльше вiдповiдае положенням, сформульованим Ф. С. Хейфецем [6, с. 16]. Пщводячи пщсумки аналiзу сутностi i правових наслiдкiв недшсного правочину, учений вщзначае: оскшьки тдставою цивiльно-правовоi вiдповiдальностi е здiйснення цившьного правопорушення, можна зробити висновок, що недшсш правочини у свот бгльшостг (курсив авторки - С. С.) е саме цившьними проступками [ 6, с. 45].
У той же час I. В. Матвеев без будь-яких пояснень допускае ситуащю, за яко! певна частина недшсних правочишв не е правопорушеннями (цившьними проступками).
Аналiз чинного ЦК Украши дае тдстави стверджувати, що це стосуеться перш за все оспорюваних правочишв, бо суд може визнати такий правочин недшсним, якщо одна зi сторш або шша заштересована особа заперечуе його дшсшсть на тдставах, установлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК). Слщ мати на уваз^ що на вимоги зазначених оаб щодо заперечення дшсносп оспорюваних правочишв поширюеться позовна давшсть. Оспорюваний правочин, не визнаний судом недшсним, за ст. 204 ЦК вважаеться правомiрним, а тому не е правопорушенням.
Вщповщно до абз. 2 ч. 2 ст. 215 ЦК у випадках, установлених цим Кодексом, шкчемний правочин може бути визнаний судом дшсним. Таке право суду передбачено: при недодержаш вимоги закону про нотарiальне посвщчення одностороннього правочину (ч. 2
ст. 219 ЦК) або договору (ч. 2 ст. 220 ЦК); при вчиненш правочину малол^ньою особою за межами ïï цившьно'1 дiездатностi (ч. 2 ст. 221 ЦК); при вчинеш правочину без дозволу органу ошки й тклування (ч. 2 ст. 224 ЦК); при вчинеш правочину недieздатною фiзичною особою (ч. 2 ст. 226 ЦК). Икчемний правочин, визнаний судом дшсним, теж не може вважатися правопорушенням. Отже, iз твердженням, що будь-який недшсний правочин за своею природою е цившьним правопорушенням, важко погодитися.
Сучасш украшсью цивiлiсти, зокрема, I. В. Давидова, В. I. Пщвисоцький, I. В. Спасибо-Фатеева, дослщжуючи питання недшсносп правочинiв, теж займають рiзнi науковi позици. Так, на думку I. В. Давидово'1' правочин - це правомiрна дiя сторiн, а недшсний правочин - це теоретичне позначення неправомiрноï дп сторiн [4, с. 25]. В. I. Пщвисоцький вважае: оскшьки недшсний правочин мае ознаки, властивi правочинам (е вольовим актом, спрямованим на досягнення правового результату, й рiзновидом дш суб'екпв цившьних правовiдносин), вiн за своею природою е саме правочином [8, с. 80]. Очевидно, що категорiя «недшсш правочини», вщзначае I. В. Спасибо-Фатеева, е умовною, покликаною пiдкреслити, що це дiя, яка мала вигляд правомiрностi, була квазiправочином (тобто немовби правочином), але виявилося, що це не так [13, с. 95 ; 13 с. 150].
Пщсумовуючи результати тривало'1' науково'1' дискуси щодо сутносп недшсних правочишв, треба наголосити на наступному. По-перше, використання термша «недшсний правочин» е не тшьки можливим, а й необхщним з огляду на те, що його закршлено на законодавчому рiвнi. Зрозумшо, що в цьому словосполученш наголос зроблено саме на словi «недшсний». По-друге, далеко не кожен недшсний правочин автоматично стае цившьним правопорушенням. По-трете, недшсний правочин не створюе юридичних наслщюв, ^м тих, що пов'язаш з його недiйснiстю.
Yd щ положення про недiйснi правочини мають враховуватись i при аналiзi недiйсностi такого одностороннього правочину, як заповгг.
Хоча (як уже вщзначалося) легального визначення недiйсного заповiту в чинному цившьному законодавствi не юнуе, це не е перешкодою для його формулювання на доктринальному рiвнi. Доктринальне визначення недiйсного заповiту мае грунтуватися, як вбачаеться, на 2-х положеннях: (а) на пiдставi недшсносп запов^у як одностороннього правочину i (б) на нестворенш недiйсним заповггом, як i будь-яким iншим недшсним правочином, жодних правових наслiдкiв, ^м пов'язаних з його недiйснiстю.
Пщставою недiйсностi заповiту е недотримання заповщачем у момент учинення заповiту будь-яко! з вимог, додержання якоï необхщно для його чинностi. Проаналiзовавши загальш норми про правочини i спещальш про запов^, закрiпленi, вiдповiдно, у главах 16 i 85 ЦК , вважаемо, що до вимог, дотримання яких е необхщним для чинносп запов^у, належать нижченаведеш: (1) його змют не може суперечити положенням ЦК, шшим актам цившьного законодавства, а також моральним засадам суспшьства; (2) запов^ може вчиняти фiзична особа з повною цившьною дiездатнiстю; (3) вiн мае вчинятися особисто заповщачем; (4) волевиявлення заповщача повинно бути вшьним i вщповщати його внутрiшнiй волi; (5) заповгг вчиняеться в письмовш формi, посвщчуеться нотарiусом або iншими посадовими чи службовими особами, означеними у статтях 1251 i 1252 ЦК з дотриманням вимог, передбачених у законах та шших актах законодавства.
Положення, закршлене в абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК, що недшсний правочин не створюе юридичних наслоив, кр1м пов'язаних з його недшсшстю, повшстю поширюеться й на запов^, адже у гл. 85 ЦК Украши не закршлено шшого спещального правила.
З урахуванням викладеного, можна запропонувати наступне визначення недшсного запов^у: недгйсним е запоет, учинений з порушенням будь-якоï з вимог, дотримання якоï е необхщним для його чинносп, що не створюе жодних правових насадив, кр1м пов'язаних з його недшсшстю.
Ми вважаемо, що правила про подш недшсних правочишв на шкчемш й оспорюваш, передбачеш ст. 215 ЦК Украши, поширюються й на недiйснi заповгти. Про це, беззаперечно, свГдчить змют частин 1 i 2 ст. 1257 ЦК Украши. Ось чому е пщстави
стверджувати, що легальш визначення шкчемного й оспорюваного правочинiв, закрiпленi, вiдповiдно, в абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК i в ч. 3 ст. 215 ЦК поширюються й на недшсш запов^и.
Таким чином, ткчемним е запоет, недшсшсть якого встановлена законом. У цьому разi визнання його судом недшсним не вимагасться. Оспорюваним е запоет, недшсшсть якого хоча й не передбачено законом, але суд, якщо заштересована особа заперечуе його дшсшсть на тдставах, установлених законом, може визнати його недшсним.
С. О. Рябоконь вважае, що недшсш заповгги за ч. 2 ст. 1257 ЦК слщ вiдрiзняти вщ класичних оспорюваних правочишв, передбачених ч. 3 ст. 215 ЦК. До оспорюваних належать правочини, яю за наявносп певних порушень можуть бути визнаш судом недшсними, в той час, як запов^, який складено, так би мовити, «з пороками волЬ>, суд мае визнати недiйсним [5, с. 127].
На наше переконання, науковець допускае певне перебшьшення. Справа в ^м, що згщно з ч. 2 ст. 1257 ЦК суд визнае запов^ «з пороком волЬ> недiйсним, лише коли буде встановлено, що волевиявлення заповщача не було вшьним i не вщповщае його воль У ч. 3 ст. 215 ЦК iдеться не про наявтсть певних порушень, а про заперечення одше'1 з сторш або шшо'1 заштересовано'1 особи дшсносп правочину на тдставах, закршлених у закош, i тому в ч. 3 ст. 215 ЦК застосовуеться теза «такий правочин може бути визнаний судом недшсним».
Оскшьки шкчемним е запов^, недшсшсть якого встановлена законом, i з урахуванням того, що у цьому разi визнання його таким судом не вимагаеться, вважаемо, що нормативш приписи закону про шкчемшсть запов^у мають вщповщати низщ вимог, а саме: а) кожен склад шкчемного запов^у мае бути закршлено у окремому нормативному припис вiдповiдноï статтi гл. 85 ЦК; б) кожному iз зазначених нормативних приписiв належить мютити вказiвку на конкретне порушення заповщачем вимоги, додержання якоï е необхщним для чинностi заповiту; в) саме порушення за сво^-м змiстом мае бути очевидним, безстрним i не викликати сумнiвiв через наявнiсть доказiв, не потребуючих ïx оцiнювання у судовому порядку.
Даючи вiдповiдь на запитання, чи вщповщають нормативш приписи про шкчемшсть запов^у, що мютяться у главi 85 ЦК, зазначеним вимогам, слщ указати на таке. При аналiзi пщстав нiкчемностi запов^у, закрiплениx у ч. 1 ст. 1257 ЦК, впадае в око те, що законодавець не конкретизуе ïx склади, а закршлюе лише 2 групи порушень, що зумовлюють нiкчемнiсть запов^у: (а) складання заповiту особою, яка не мала на це права, i (б) порушення вимог щодо форми й посвщчення запов^у. Одночасно ЦК у ч. 2 ст. 1307 передбачае й конкретний склад шкчемного запов^у. 1деться про запов^, який вщчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договора Варто погодитися з думкою, що вже сам факт неоднакового тдходу до визначення пщстав шкчемносп запов^у свщчить про його невдалють [17, с. 285].
Самi ж групи порушень, що зумовлюють шкчемшсть запов^у, сформульоваш без ïx належно'1' конкретизац11'. Бшьше того, при формулюваннi першо'1' групи порушень, що зумовлюють шкчемшсть запов^у, вживаеться словосполучення, що вказуе на порушення стороною 2-х вимог, дотримання яких е необхщним для чинносп запов^у. 1деться про словосполучення «складання запов^у особою, яка не мала на це права». Адже до цих оаб, як вщзначено у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду Украши вщ 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» [9] вщноситься не тшьки особа, яка не мае на момент складання заповггу повно'1' цивiльноï дiездатностi, а й представник заповщача, який уклав запов^ вщ його iменi.
Змют порушень, що е пiдставами шкчемносп заповiту, згiдно з ч. 2 ст. 1257 ЦК свщчить у цшому про 1'х очевиднiсть, безсшршсть i безсумнiвнiть через наявнiсть доказiв, що не потребують 1'х оцшювання у судовому порядку. 1деться про порушення, перелiченi в абз. 2 п. 17 ще! Постанови, а саме складання заповггу (а) недiездатною, малол^ньою, неповнолiтньою особою (крГм оаб, якГ в установленому порядку набули повну цившьну дiездатнiсть), або особою з обмеженою цившьною дiездатнiстю, (б) представником вщ
Гмеш заповщача й (в) з порушенням вимог щодо його форми й посвщчення. Не випадково в зазначенш Постановi далi вiдзначаеться, що на пiдставi ст. 215 ЦК визнання такого заповГту недiйсним судом не вимагаеться.
Отже, можемо стверджувати, що нормативш приписи про шкчемшсть заповГту, що мютяться у гл. 85 ЦК не повною мГрою вщповщають вимогам, сформульованим у цш роботГ, й пiдлягають удосконаленню.
Виникае запитання: коли заштересована особа може звернутися до суду з позовом про визнання оспорюваного заповГту недшсним? G сенс пщтримати правову позищю Пленуму Верховного Суду Украши, закршлену у п. 17 зазначенох Постанови, що таке право виникае лише тсля смерт заповiдача, що пов'язано з низкою таких обставин: (1) вщповщно до ст. 1254 ЦК за життя заповщач мае право в будь-який час скасувати заповГт або внести змши до нього, бо це е його суверенним правом, що випливае з принципу свободи заповГту; (2) згщно зГ ст. 1255 ЦК нотарiус, iнша посадова чи службова особа, яка посвщчуе заповГт, свщки, а також фГзична особа, яка його пщписуе замють заповщача, не мають права до вщкриття спадщини розголошувати вщомосп щодо факту складання заповГту, його змюту, скасування або змши; (3) спадщина вщкриваеться внаслщок смерт особи або оголошення ïï померлою ( ч. 1 ст. 1220 ЦК).
Ось чому важко погодитися з поглядом G. О. Рябоконя на те, що питання про визнання заповГту недшсним може настати й за життя заповщача, який з тих чи шших причин не бажае або не може внести змши до нього чи скасувати його й подае позов до суду про визнання заповГту недшсним [5, с. 126].
Як слушно вказуе Гз цього приводу З. В. Ромовська, якщо заповщач мае змогу звернутися до суду з позовом про визнання свого заповГту недшсним, то чому вш не вправГ його скасувати? Адже цю дГю вш може вчинити й дома, викликавши нотарГуса чи шшу посадову або службову особу виконкому. У цьому разГ заповГт буде скасовано негайно, тодГ як судовий розгляд може затягнутися; до того ж невщомо, до кого мав би бути пред'явлений позов. [12, с. 150].
Наслщки недшсносп окремого розпорядження, що мютиться в заповт, й заповГту в цшому передбачеш нормами, закршленими, вщповщно, у частинах 3 i 4 ст. 1257 ЦК. Ui норми е спещальними. Про це свщчить текстуальне нествпадшня загального правила, закршленого у ст. 217 ЦК, про правовГ наслщки недшсносп окремих частин правочину i правила, закршленого в ч. 3 ст. 1257 ЦК щодо недшсносп окремого розпорядження, яке мютиться в заповт. За загальною нормою наслщок недшсносп окремоï частини правочину не мае наслщком недшсносп шших його частин i правочину в цшому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений i без включення до нього недiйсноï частини. Спещальна ж норма виходить Гз того, що недшсшсть окремого розпорядження, яке мютиться в заповт, не мае наслщком недшсносп iншоï його частини без будь-яких припущень.
ПравовГ наслщки недшсносп правочину в цшому передбачено в абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК. За загальною нормою наслщком його недшсносп е двостороння реститущя. Деться, безумовно, про наслщки недшсносп двостороннього (багатостороннього) й вщплатного правочину. Оскшьки заповГт е одностороншм правочином, зазначена загальна норма на заповгт, визнаний недшсним, не поширюеться. Можливють установлення в закош особливих правових наслщюв щодо окремих видГв недшсних правочишв передбачено у ч. 3 ст. 216 ЦК. Такий особливий правовий наслщок недшсносп саме заповГту закршлено в ч. 4 ст. 1257 ЦК, за якою в разГ недшсносп останнього спадкоемець, який за цим заповГтом був позбавлений права на спадкування, отримуе право на спадкування за законом на загальних пщставах.
З нашого погляду, у наслщок недшсносп заповГту, закршлений у ч. 4 ст. 1257 ЦК, не може обмежуватися лише викладеним правилом. У такш ситуацп спадкування за заповГтом фактично мае поступитися мюцем спадкуванню за законом, але тшьки щодо спадщини, зазначеноï в заповт, визнаному недшсним.
При визнанш заповггу недшсним на пiдставi статей 225 i 231 ЦК й за умови наявносп попереднього заповгту ситуацiя ускладнюеться. Це пов'язано з тим, що в такому разi попереднш заповiт пiдлягае вщновленню.
Усе викладене дае пiдстави стверджувати, що для належно! регламентацп пщстав i правових наслiдкiв недiйсностi заповгту, як одностороннього й безвiдплатного правочину, гл. 85 ЦК, повторимося, потребуе вдосконалення.
Список лтератури: 1. Агарков М. М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву / М. М. Агарков // Сов. гос-во и право. - 1946.- №3-4.- С.41-55. 2. Вюник Верховного Суду Украши. - 2008. - № 6. - С. 17-22. 3. Генкин Д. М. Недействительность сделок, совершенных с целью противной закону / Д. М. Генкин // учен. зап. ВИЮН. - М: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1947. - Вып. V. - С. 40-57. 4. Гутников О. В. Недействительные сделки в гражданском праве. Теория и практика оспаривания: моногр. / О. В. Гутников. -М.: Бератор-Пресс, 2003. - 576 с. 5. Давидова I. В. Недшсшсть правочишв, укладених внаслщок помилки та обману: питання теорп та практики: моногр. / I. В. Давидова. - О.: Фешкс, 2012. - 184 с. 6. За1ка Ю. О. Спадкове право: навч. поаб. / Ю. О. Заша, С. О. Рябоконь. - К.: Юршком 1нтер, 2009. - 352 с. 7. Матвеев И. В. Правовая природа недействительных сделок: моногр / И. В. Матвеев. - М.: «Юрлитинформ», 2002. - 176 с. 8. Новицкий И. Б. Сделки. Исковая давность: моногр. / И. Б. Новицкий. - М.: Госиздатюрлит, 1954. - 245 с. 9. Офщшний вюник Украши. - 2003. - № 11. - Ст. 461. 10. Шдвисоцький В. I. Правова природа поняття недшсного правочину / В. I. Пщвисоцький // Бюл. М-ва юстицп Украши. - 2006. - № 2. - С. 76-80. 11. Рабинович Н. В. Недействительность сделок и ее последствия: моногр. / Н. В. Рабинович. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. - 168 с. 12. Ромовська З. В. Украшське цившьне право. Спадкове право: пщруч. / З. В. Ромовська. - К.: Алерта, КНТ; ЦУЛ, 2009. - 264 с. 13. Спасибо-Фатеева I. Стрш питання недшсносп правочишв та 1х наслщюв. / I. Спасибо-Фатеева // Вюн. Акад. прав. наук Украши. - 2007. - № 3 (50). - С. 95-106. 14. Спасибо-Фатеева I. Недшсш правочини та проблеми застосування реституцп. / I. Спасибо-Фатеева // Щорiчник укр. права: зб. наук. пр. / вщп. за вип. О. В. Петришин. - Х.: Право, 2009. - № 1. - С. 150-167. 15. ТолстойЮ. К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР: моногр. / Ю. К. Толстой. - Л: Изд-во ЛГУ, 1967. - 218 с. 16. Хейфец Ф. С. Недействительность сделок по российскому гражданскому праву. [Изд. 2-е. доп.] / Ф. С. Хейфец. - М.: Юрайт, 2000. -164 с. 17. Цившьний кодекс Украши: Наук-практ. коментар (пояснення, тлумачення, рекомендацп з використанням позицш вищих судових шстанцш, Мшютерства юстицп, науковщв, фахiвцiв). - Т. 12 : Спадкове право / за ред. I. В. Спасибо-Фатеевой. - Х.: ФО-П Колюник А. А., 2009. - 544 с. 18. Шахматов В. П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия: моногр. / В. П. Шахматов. - Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1967. - 310 с.
ПОНЯТИЕ, ВИДЫ И ПОСЛЕДСТВИЯ НЕДЕЙСТВИТЕЛЬНЫХ ЗАВЕЩАНИЙ ПО ДЕЙСТВУЮЩЕМУ ГРАЖДАНСКОМУ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВУ УКРАИНЫ
Сибилёва С. М.
В статье на базе анализа общих норм о недействительности сделок и специальных норм о недействительности завещания, с учетом основных положений длительной научной дискуссии о правовой природе недействительных сделок предложено доктринальное определение недействительного завещания, осуществлена общая характеристика видов и правовых последствий недействительных завещаний.
Ключевые слова: сделка, недействительная сделка, завещание, недействительное завещание, ничтожные и оспоримые завещания, особые правовые последствия недействительности завещания.
CONCEPTION, TYPES AND CONSEQUENCES OF THE INVALID WILLS AS
TO THE CURRENT CIVIL LEGISLATION OF UKRAINE
Sibilyova S. M.
In the article on the base of the analysis of the general norms on the invalidity of the transactions and special norms on the invalidity of the will and taking into account the main provisions of the long scientific discussion concerning the legal nature of the invalidity of the transactions, the doctrinal statement of the invalidity of the will has been proposed, the general characteristics of the types and legal consequences of the invalidity of the will has been exercised.
Key words: transaction, invalid transaction, will, invalid will, paltry and rebuttable testament, special legal consequences of the invalidity of the will.
Hadrnrnna dopeda^iï 04.04.2013p.
