Подходы к интегральной оценке образовательной составляющей экономики знаний Текст научной статьи по специальности «Экономика и бизнес»

УДК 332.142.2

підходи до інтегральної оцінки освітньої складової економіки знань

КОЛЕСНІЧЕНКО в. Ф.

кандидат економічних наук

Харків

Концепція економіки знань поступово стає основною теоретичною базою політики економічного зростання в Україні. Вона розкриває нову роль і місце інтелекту людини в інформаційному суспільстві, вплив інформації як головної продуктивної сили на розвиток економічних систем. У зв'язку зі зростанням важливості знань та інформації, наука стає ключовим фактором створення конкурентних переваг, головним джерелом добробуту суспільства, перетворюється на безпосередньо виробничу силу суспільства, прискорює темпи науково-технічного прогресу. Зауважимо, що формування економіки знань означає взаємну інтеграцію освітнього, наукового і виробничого простору: включення процесу застосування знань в освітній процес відбувається на тлі генерації нових знань у безпосередньому процесі виробництва. Сфера освіти є найбільш динамічною складовою економіки знань, з транслятора знань і генератора специфічних навичок і умінь вона перетворюється на безпосереднього виробника знань і активного учасника процесу їх трансформації у нові продукти, технології та послуги.

Одна з найзначніших конкурентних переваг України - високий рівень освіченості її громадян (45% української робочої сили мають вищу освіту, і за цим показником Україна посідає п’яте місце серед 37-ми країн) [5].

Однак до цього часу державі не вдалося забезпечити прогресивний розвиток наукової діяльності в країні, перетворити її на головний чинник економічного

зростання на інноваційній основі, що ставить під загрозу успадкований нею науково-технічний потенціал, оскільки мають місце такі перешкоди: низький рівень фінансування наукової діяльності; спрацьоване та застаріле лабораторне обладнання; демографічні негаразди; розірваність зв’язків між заводською, галузевою, вузівською і академічною наукою призводить до все більшого відокремлення науки від виробництва та зниження інноваційної активності промислових підприємств; слабкий зв’язок вищої освіти з потребами ринку праці та соціально-економічними проблемами розвитку національної економіки і суспільства в глобалізованому середовищі; відсутність жорстких стандартів призводить до недотримання якості вищої освіти, економічної, правової та моральної відповідальності фахівців, що надають наукомісткі послуги. Тобто, існує проблема перепідготовки кадрів і орієнтації навчальних закладів на підготовку фахівців, здатних впроваджувати та обслуговувати новітні технологічні процеси.

Отже, вкрай необхідне термінове впровадження ефективних заходів реформування системи освіти (рис. 1) задля створення умов для зростання інтелектуальної складової людського капіталу, завдяки чому Україна зможе постати у світовому співтоваристві як країна - генератор нових знань та інновацій (на противагу тому, щоб бути споживачем чужих ідей, технологій, товарів і послуг).

Освіта населення здійснює найбільш помітний вплив на рівень розвитку регіону. Отже, регіональна варіація за цією ознакою має надзвичайно важливе значення не тільки для пояснення ситуації, що склалася, а передусім для формування ефективної стратегії розвитку регіону [3]. Особливість розвитку суспільства постіндустріальної епохи потребує нових методологічних підходів до вирішення проблеми використання

ЕКОНОМІКА інноваційні процеси

ЕКОНОМІКА інноваційні процеси

людських ресурсів, активізації їх інноваційної діяльності, створення дійового механізму мотивації і стимулювання до сприйняття нових знань.

З метою проведення оцінки освітнього рівня розвитку регіонів України пропонуємо використовувати методичний підхід, який складається з трьох взаємопов'язаних етапів (рис. 2).

Апробація запропонованої методики оцінки інноваційного рівня розвитку регіонів була проведена, спираючись на дані Державного комітету статистики України у динаміці за 11 років (1995, 2000 - 2009 рр.).

Перший етап дозволив сформувати систему по-казників-індикаторів для оцінки освітнього рівня розвитку регіонів: перша група характеризує розвиток загальної освіти в регіоні, друга - вищої освіти (див. рис. 2).

Другий етап проведеного дослідження дав змогу визначити місце за рангом інтегрального показника регіонів України залежно від рівні розвитку загальної (Ізо) та вищої (Іво) освіти в динаміці за 11 років.

Отримані значення інтегральних показників свідчать, що найбільш розвиненими регіональними освітянськими центрами є Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Львівська, Харківська області. У регіонах-лідерах спостерігається найвищий в країні рівень охоплення дітей базовою середньою освітою (100% по кожному регіону) та досить високий рівень охоплення дітей початковою освітою і дошкільними закладами. Лідируючі позиції (1 ранг) протягом усього досліджуваного періоду (1995, 2000 - 2009 рр.) займає Донецька область (рис. 3). Харківська область теж має доволі високий рівень освіти, про що свідчать отримані показники (рис. 4). Останні позиції розподілили між собою Закарпатська, Київська, Чернігівська, Черкаська, Чернівецька області.

Аналіз динаміки інтегральних показників розвитку загальної освіти за регіонами України, показав, що за період 1995 - 2000 рр. розглянуті показники мали тенденцію до зниження. Таку тенденцію можна пояснити високим рівнем корелювання показників загальної

Заходи щодо формування конкурентоспроможної особистості в умовах конкурентоздатної освіти в економіці знань (нова парадигма університетської освіти)

> 1 > 1 1

Розширен до вищої осві' соціально учасників виховног ня доступу ги та сприяння му захисту навчально-о процесу Забезпечення реалізації кадрової стратегії галузі, спрямованої на збереження та розвиток наукових і педагогічних шкіл, впровадження об'єктивної оцінки наукової та педагогічної діяльності Забезп іннова характеру вищої ечення цінного < розвитку освіти

г

- неперервна освіта та її зв'язок з виробничою діяльністю протягом всього трудового життя (сприяння усвідомленню населенням працездатного віку, що невід'ємною складовою способу життя є неперервна освіта, чередування роботи з освітньою підготовкою протягом всього людського життя); - підвищення ролі самоосвіти, самовиховання, самооцінки, вдосконалення уміння вчитися; - універсальність і демократичність освіти (надання освітніх послуг людям «третього віку»); - стимулювання підвищення рівня освіти (не просто накопичення рівня нових знань і навичок, а вміння їх творчо застосовувати, креативно мислити); - гнучкість і різноманітність методик, часу і місця навчання, індивідуалізація освіти Удосконалення мережі ВНЗ: - скорочення мережі ВНЗ І - II рівнів акредитації; - укрупнення мережі ВНЗ I -II рівнів через інтеграцію по горизонталі (ліквідація та об'єднання малочисельних) та по вертикалі (включення до складу університетів, академій, інститутів); - зростання кількості ВНЗ III - IV рівн і в акредитації та збільшення їх регіональної мережі підрозділів задля забезпечення доступу до освіти. - Збереження та розвиток науково-педагогічних шкіл; - забезпечення інтернаціоналізації освіти через впровадження міжнародних освітніх стандартів розвитку висококонкурентного ринку освіти, зростання диференціації її рівня розвитку як у міжна родній спільноті, так і в Україні; (проведення державного моніторингу якості освіти); - структурна перебудова системи вищої освіти (перехід на рівневі системи підготовки), вдосконалення законодавчої бази - забезпечення оптимізації структури вищої освіти та обсягів підготовки й перепідготовки кадрів для потреб розвитку інноваційної складової економіки знань; - реалізація трикутника знань «Освіта, дослідження та інновації» (перетворення знань у важливий фактор забезпечення конкурентоздатності економіки, повноцінного розвитку суспільства та особистості); - збільшення інвестування в людські ресурси та підвищення інвестиційної привабливості освітянської бази; - розвиток професійних навиків і наукових досліджень; - забезпечення масової доступності інформаційних ресурсів, що дають змогу доповнити сучасну методику навчання дистанційними технологіями; - інтеграція науки та освіти в сучасних університетах; - створення умов для активізації творчих можливостей окремих колективів

Рис. 1. Заходи щодо формування конкурентоспроможної особистості в умовах конкурентоздатної освіти

в економіці знань (авторська розробка)

1 Етап Формування системи показників оцінки освітнього рівня розвитку регіону

_____________________________________X________________________________________

1.1. Попередня обробка даних з використанням механізму апріорного ранжування (визначення суми рангів відібраних показників; оцінка ступеню узгодженості думок експертів за допомогою розрахунку коефіцієнта конкордації)

І

1.2. Виключення із сформованої матриціХ = {ху} квазіпостійних ознак

І

1.3. Перевірка на мультіколінеарність та виключення корельованих ознак

І

Матриця сформованої системи показниківХ = \хг]), де ху- значенняу-х часткових показників для г-го регіону країни

іг

1 група 2 група

Показники, що характеризують Показники, що характеризують

рівень загальної освіти рівень вищої освіти

V V

2 Етап

Інтегральна оцінка освітнього рівня розвитку регіону

------------------------4--------------------------

2.1. Нормування вихідних даних матриці Х = \хг])

________________________І_________________________

2.2. Розрахунок інтегрального показника (метод ентропії]

3 Етап Групування регіонів за рівнем розвитку освіти з використанням кластерного аналізу

Рис. 2. Послідовність етапів оцінки освітнього рівня розвитку регіонів (авторська розробка)

1995 1995

2008

2007

2001

2002

2006

2003

2005

Іво

2004

Ізо

Рис. 3. Донецький регіон за рівнями розвитку загальної (І3о) та вищої (Іво) освіти

освіти із демографічною ситуацією в Україні: зниження рівня народжуваності, погіршення життєвого рівня населення, умови соціально-економічної та політичної нестабільності країни негативно впливають на інтегральні

2008

2007

2001

2002

2006

2003

2005

Іво

2004

Ізо

Рис. 4. Харківський регіон за рівнями розвитку загальної (Ізо) та вищої (Іво) освіти

показники загальної освіти в Україні. Проте, починаючи з 2000 р., стали стрімко зростати, що свідчить про розвиток загальної освіти в Україні та реалізацію соціально-спрямованого напряму модернізації економіки України.

ЕКОНОМІКА інноваційні процеси

ЕКОНОМІКА інноваційні процеси

Щодо аналізу динаміки інтегральних показників розвитку вищої освіти за регіонами України, можна констатувати позитивну динаміку до 2006 - 2007 рр., після чого зазначається стрімке зниження розрахованих значень. Таку негативну тенденцію можна пояснити підвищенням вимог до якості вищої освіти в Україні, що призвело до закриття значної кількості ВНЗ, які не відповідають критеріям якості, й професійно-технічних училищ, які не відповідають вимогам ринку освітніх послуг ї є нерентабельними. Також негативні тенденції у

ВНЗ після 2006 - 2007 рр. пов'язані із недостатнім рівнем фінансування з державного бюджету, що є наслідками світової економічної кризи.

На третьому етапі дослідження проведемо класте-ризацію регіонів за рівнями розвитку загальної (Ізо) та вищої (І ) освіти. Якісний склад отриманих кластерів наведено в табл.1. Той факт, що Донецький регіон протягом досліджуваного періоду окрім 2002, 2007, 2009 рр. створював окремо 1-й кластер, є очікуваним, бо він домінує по цілому ряду показників:

Таблиця 1

Упорядковані класи за рівнями розвитку освіти в регіональному розрізі

Кла- Розшарування регіонів по роках

стер 1995 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009

8 8 12 20 8

1 5 5 5 5 12 13 5 5 5 5 12 20

20 24

4 12 13 20 4 12 13 20 4 12 13 20 4 4 4 4 4

8 4 5 8 8 8 4 8 4

2 12 13 12 13 12 13 12 13 5 13 12 13 5 13

20 20 20 20 20

2 2 6 8 10 14 15 16 18 22 23 25

6 2 2 2 2

7 2 10 14 15 16 22 23 2 2 2 6 6 6 6

9 2 10 10 10 10 10 10 10

10 8 14 14 14 14 14 14 14

3 11 15 15 15 15 15 15 15 15

17 16 16 16 16 16 16 16 16

19 18 18 18 18 18 18 18 18

21 22 22 22 22 19 19 19 19

23 23 23 23 22 22 22 22

24 25 23 23 23 23

1 3 1 1 1 1

6 7 9 10 11 14 17 19 21 23 24 1 3 6 7 9 11 17 18 19 21 24 25 1 3 1 3 1 3 1 1 1 1

4 1 3 8 14 15 16 18 22 3 7 9 11 17 6 7 9 11 17 6 7 9 11 17 6 7 9 11 17 3 7 9 11 17 3 7 9 11 17 3 7 9 11 17 1 3 7 9 11 17 21 25

19 19 19 19 21 21 21

21 24 21 24 21 24 21 24 24 25 24 25 24 25

25 25 25

25

Примітка:

Назва регіону:

АР Крим

Вінницька

Волинська

Дніпропетровська

Донецька

Житомирська

Закарпатська

Запорізька

Івано-Франківська

Умовне

позначення

1

2

3

4

5

6

7

8 9

Назва регіону:

Київська

Кіровоградська

Луганська

Львівська

Миколаївська

Одеська

Полтавська

Рівненська

Сумська

Умовне

позначення

10

11

12

13

14

15

16

17

18

Назва регіону:

Тернопільська

Харківська

Херсонська

Хмельницька

Черкаська

Чернівецька

Чернігівська

Умовне

позначення

19

20 21 22

23

24

25

+ найвищі значення інтегральних показників вищої освіти (0,60 - 0,80) і доволі високі значення інтегральних показників інноваційного розвитку (0,71 - 0,89);

+ висока чисельність вищих навчальних закладів (питома вага складає близько 11% серед усієї сукупності регіонів України) та кількість професійно-технічних навчальних закладів (понад 12%);

+ доволі високі показники підготовки та підвищення кваліфікації кадрів - понад 14% серед усіх регіонів;

+ найбільша по Україні кількість дітей у дошкільних навчальних закладах (понад 10%).

Головними представниками другого кластера є Дніпропетровський, Харківський, Луганський та Львівський регіони - найбільш розвинені освітянські центри країни за рівнем розвитку вищої та загальної освіти в Україні:

+ значення інтегральних показників загальної та вищої освіти знаходяться в межах 0,43 - 0,56;

+ за показниками кількості вищих навчальних закладів, кількості студентів, кількості професійно-технічних закладів, рівнем підготовки та підвищення кваліфікації ці регіони займають маже 30% по Україні;

+ дещо нижчим є рівень розвитку загальної освіти, так за показниками загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів вони займають 10 - 20%.

Єдиним унікальним регіоном є Запорізька область, що відрізняється нестабільністю у розміщенні за кластерами у часовому розрізі, і за період 1995 - 2009 рр. відносилась до всіх видів кластерних груп, здебільшого до другої групи.

роботодавців і найманих працівників, а також іншими громадськими об'єднаннями.

Подальші дослідження передбачають ґрунтовніший аналіз перспектив розвитку наукового і виробничого потенціалу регіонів з урахуванням отриманих результатів їх кластеризації за показниками наукової та інноваційної діяльності. ■

ЛІТЕРАТУРА

1. Шаульська Л. В. Освіта в системі показників людського розвитку [Електронний ресурс] / Л. В. Шаульська, М. О. Кримова. - Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Vpu/Ekon/2009_7/36.pdf

2. Заячук О. Г. Територіальна організація загальноосвітніх навчальних закладів Чернівецької області / О. Г. Заячук // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. - 2009. - № 8. - С. 123 - 127.

3. Салогубова В. М. Прогнозування освітнього потенціалу адміністративно-територіальної одиниці країни [Електронний ресурс] / В. М. Салогубова. - Режим доступу: www. nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mtip/2008_14/salogubova.pdf

4. Соловйов Ю. І. Функціонування регіональної системи освіти в режимі розвитку/ Ю. І. Соловйов // Наукова скарбниця освіти Донеччини. - 2010. - № 1(6). - С. 84 - 87.

5. Драгоміров В. В. Сучасний стан та напрямки розвитку вищих навчальних закладів в Україні [Електронний ресурс] / В. В. Драгомиров, А. Я. Казарєзов // Педагогіка. Вип. 73, т. 86. - Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Npchdu/Pedagogics/2008.../73-2.pdf

6. Байназаров А. М. Структура та зміст атласу освітнього комплексу України [Електронний ресурс] / А. М. Байназаров. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Pbgo/2010_12/1_Baynaz.pdf

Таким чином, за результатами проведеного дослідження можна відмітити, що позиції регіонів у загальному розвитку освіти в Україні є неоднорідними. Формування кластерів розшарування регіонів за показниками розвитку освіти в Україні у часовому розрізі за період 1995 - 2009 рр. пов'язане із неоднорідністю рівнів розвитку освітніх закладів усіх видів, що пов'язане із макроекономічними показниками розвитку регіонів і особливостями їх формування. Ефективність результатів функціонування кластера залежить від збалансованості процесів фінансування навчальних закладів та демографічних та спрямованістю регіонів на окремі види діяльності. Проведене дослідження дасть змогу сформувати територіальні зони, що поєднають науковий та виробничий потенціал підприємств з визначеною спеціалізацією за напрямами інноваційної діяльності, а також сприятимуть відокремленню тих груп регіонів, що потребують більшої уваги з боку державної влади з метою підвищення їх освітнього рівня.

При цьому, розвиток вищої освіти в регіонах не має бути винятковою справою Міністерства освіти і науки та безпосередньо ВНЗ, а стати полем багатоаспектної партнерської взаємодії державних органів управління з органами місцевого самоврядування, представниками

ЕКОНОМІКА інноваційні процеси