CC BY
15
АНТPOПOЛOГIЧНА ПPOБЛЕМАТИКА В ICTOPIÏ ФIЛOСOФIÏ
УДК 101.9"17/19"
А. М. MAЛIВСЬKИЙ1*
1 Днiпpoпeтpoвcький нaцioнaльний yнiвepcитeт зaлiзничнoгo тpaнcпopтy iмeнi aкaдeмiкa В. Лaзapянa ^mipo, y^aïtia), eл. пoштa telepat-57@ukr.net, ORCID 0000-0002-6923-5145
ОСОБИСТ1СН1 МОТИВИ Ф1ЛОСОФУВАННЯ: КАРТЕЗ1Й ТА К'еРКЕГОР
Мета aнaлiзy - aкцeнтyвaти змютовну cпopiднeнicть тa cпaдкoeмнicть в пiдxoдax Kapтeзiя тa K'epкeгopa ao тлyмaчeння ключoвиx чинникш фiлocoфcькиx шyкaнь. Ïï peaлiзaцiя пepeдбaчae пpoяcнeння тaкиx мoмeнтiв в пoзицiяx o6ox миcлитeлiв: a) нaлeжнi зacaди людcькoгo icнyвaння, б) чинники мoжливocтi cвoбoди людини як yмoвa ïï caмopoзбyдoви, в) cвoepiднicть пiдxoдy ao peaлiзaцiï зaдaчi дoкaзy Бoгa. Теоретичний базис. Звepтaння фeнoмeнoлoгiï тa гepмeнeвтики нaдae мoжливicть ocягнeння ключoвиx iдeй миcлитeлiв як пpoяви ïx ocoбиcтocтeй. Новизна пiдxoдy aвтopa пoлягae y пepeкoнaннi щoдo пpaвoмipнocтi poзглядy фiлocoфiï Нoвoгo чacy як фopми peaлiзaцiï зaпитy eroxH нa poзбyдoвy людини. Icтoтнoю пepeдyмoвoю poзкpиття тeми cтaттi e yвaгa ao ocтaннix дocлiджeнь фiлocoфiï Kapтeзiя, кoтpi дeмoнcтpyють ключoвy знaчyщicть aнтpoпoлoriï Оcкiльки cтaнoвлeння влacнoï пoзицiï K'ep^ropa e дiaлoгoм зi знeocoблeним бaчeнням фiлocoфiï, тo фopмoю yвиpaзнeння cпopiднeниx мoтивiв вчeнь o6ox миcлитeлiв e aкцeнтyвaння ocoбиcтicниx мoтивiв фiлocoфyвaння. Cmpi^emc^ шляxiв тa cпocoбiв ïx yвиpaзнeння. пpoявляeтьcя, пo-пepшe, в диcтaнцiювaннi ввд знeocoблeнoï тa дeгyмaнiзoвaнoï кapтини cвiтy, пo-дpyгe, в peлiгiйнiй cпpямoвaнocтi шyкaнь тa дoкaзax icнyвaння Бoгa виxoдячи з кoнeчнoï пpиpoди людини. Висновки cвiдчaть, щo cyчacний piвeнь icтopикo-фiлocoфcькoï нayки yмoжливлюe oбcтoювaння тeзи ^o змicтoвнy cпopiднeнicть пoзицiй Kapтeзiя тa K'epкeгopa щoдo poзyмiння ocнoвниx мoтивiв фiлocoфyвaння, кoтpi cyгoлocнi нинiшнiм шyкaнням. Окpecлюючи кoнтeкcт тлyмaчeння K'epкeгopoм aнтpoпoлoгiчнoгo пpoeктy Kapтeзiя, aвтop виxoдить з визнaння дeтepмiнyючoгo впливу гeгeлiвcькoгo тлyмaчeння фiлocoфü' взaгaлi тa йoгo тлyмaчeнням Kapтeзiя зoкpeмa. Ознaчeнa кoнcтaтaцiя yмoжливлюe тлyмaчeння шyкaнь K'epкeгopa як дeкoнcтpyкцiю Гeгeля, ocкiльки пoдaльшe нeкpитичнe збepeжeння тa вiдтвopeння йoгo нacтaнoв oцiнюeтьcя як зaгpoзливe для i peaлiзaцiï людинoю cвoгo дyxoвнoгo пoкликaння. Спшьний пpинципoвий мoмeнт в пoзицiяx o6ox миcлитeлiв - пocилeний iнтepec iндивiдyaльнo-ocoбиcтicниx acпeктiв пpиpoди людини як кoнcтитyтивнoгo чинникa дoкaзy icнyвaння Бoгa.
Ключовi слова: Kapтeзiй; K'ep^rop; aнтpoпoлoгiя; пpиpoдa людини; дeпepcoнaлiзaцiя; ocoбиcтicть; знaння; вipa; cвoбoдa
Вступ
У xoaí peвoлюцiï в дeкapтoзнaвcтвi, щo вiдбyвaeтьcя впpoдoвж ocтaннix п'ятдecяти po^, cпocтepiгaeтьcя paдикaльнe пepeocмиcлeння ycтaлeниx yявлeнь тa cтepeoтипiв ключoвиx дай миcлитeля. Дo чиcлa тиx фiлocoфcькиx вчeнь, минyлoгo, кoтpi i cьoгoднi мaють icтoтний eвpиcтичний пoтeнцiaл, нaлeжить cпaдщинa дaнcькoгo фiлocoфa Сьopeнa K'epкeгopa. Якщo na пoвepxнi знaxoдятьcя icтoтнi вiдмiннocтi ïx opигiнaльниx кoнцeпцiй, тo бшьш yвaжний пoгляд зacвiдчye нaявнicть c^p^nen^ мoмeнтiв. Тим cпiльним мoмeнтoм, кшрий oб'eднye вчeння Дeкapтa тa K'epxeropa, e бaчeння мoтивiв фiлocoфcькoгo шуганяя icтини. Змicтoвнa кoнкpeтизaцiя ocтaннix пepeдбaчae yвaгy ao зaпитy na poзбyдoвy ocoбиcтicнe opieнтoвaнoï eтики. Aнaлiзyючи icнyючi публ^дн^ дoцiльнo вiдзнaчити, щo дoнeдaвнa в rax дoмiнyвaлo Raï^ne бaчeння cпaдщини Дeкapтa,
опираючись зокрема на тезу Гегеля та К'еркегора щодо дитячост способу його фшософування. А тому спорщнеш моменти французького та данського мислител1в вбачалися в наявносп автоб1ограф1чних моменпв, та гносеолопзацп вчення Картез1я, котра проявляеться в тлумаченш cogito та сумшву (Grimsley, 1966). Нещодавно побачило св1т дослщження, автор якого окреслюе своерщнють антропологи данського мислителя та 11 змютовних зв'язюв з попередниками, зокрема шмецько! класики та романтизму, стало недавно предметом окремо! уваги (Marrs, 2015). На мою думку, ютотною вадою даного дослщження (як i попередшх публшацш) е повна вщсутшсть уваги до спадкоемносп та спорщненосп вчень Картезiя та К'еркегора. А тому автор вбачае свою задачу в тому, щоб заповнити цю лакуну. Цим визначаеться мета статт - дослщити змiстовну спорiдненiсть та спадкоемнiсть в тдходах Картезiя та К'еркегора до тлумачення ключових чинникiв фiлософських шукань. Змiстовне 11 розв'язання передбачае прояснення таких моменпв: а) iнтерес до проблеми належних засад людського юнування, б) як можлива свобода людини як умова i"i саморозбудови, в) як виглядае своервдшсть пiдходу до ре&шзацл задачi доказу Бога?
Виклад основного матер1алу
Cnopidnenicmb проблематики
У ходi ознайомлення з текстами К'еркегора важко не пом^ити його змютовну спорiдненiсть з картезiанським баченням ключових проблем власного вчення - "Якими шляхами я тду?" та "Чим менi необхiдно керуватися в житп?...". Маеться на увазi знаменитий сон 1619 року та повернення до проблеми належних засад людського юнування в приватному лисп Картезiя до Мерсена вщ 15 червня 1630 року, де вш експлiкуе мотиви незавершеносп тексту "Правил": "...найбшьш важливе... дiзнатися, чим менi необхiдно керуватися в житп..." (Descartes, 1996, p. 137). Як легко пом^ити, мова йде про "новий проект", тобто ту уже юнуючу проблему, котра постала в новому свгт.
У ходi ознайомлення з текстами та аргументами данського мислителя на адресу гегелiвського панлопзму важко позбутися враження, що для К'еркегора першочергову важливють мае задача спростування ключових положень гегелiвського тлумачення картезiанськоi спадщини. 1накше кажучи, тексти та категорiальний апарат данського мислителя переконливо засвщчують високу ощнку значимостi постатi Картезiя як мислителя та непереачну глибину його думок. А тому виглядають доцшьними певш методологiчнi зауваги, а саме - теза про можливють та необхщнють читати тексти К'еркегора як дiалог з концепцiею Гегеля, тобто мати на увазi полемiчний контекст його висловлювань (котрий е коментарем до гегелiвськоi маргiналiзацii антропологiчного проекту Картезiя). До числа наочних та яскравих прикладiв правомiрностi наведено! думки належить критично спрямована щодо гегелiвського бачення фiлософii як духу епохи шдивщуалютично загострена теза К'еркегора. В тексп "Пiслямови" (Заключно! ненауково! тслямови до "Фiлософських крихт") вiн категорично наголошуе на правомiрностi антитези гегельянському бачення фiлософii як форми оприявнення духу епохи: "Все заняты выяснением того, чего же требует от нас время; но похоже, никого не волнует вопрос о том, в чем нуждается индивид" (Kerkegor, 2005, p. 513).
К'еркегор сприймае означену етичну проблему як таку, що е нарiжним каменем фшософування взагал^ тобто iнварiантну для юторп фшософп, а тому вш озвучуе ii в ходi критичного осмислення нишшнього кризового стану фiлософування. Спроможшсть чи неспроможнiсть прояснити це питання е показником життездатностi гегельянства,
котре претендуе на роль вершини фшософських шукань, а вщсутшсть задовшьно'1' вщповвд пропонуеться вважати вагомим аргументом проти гегельянства. На сторшках тексту "Або - або" К'еркегор озвучуе, здавалось би, 1мпров1защю стосовно означених вище картез1анських питань - "как следует человеку действовать в жизни?" (Kerkegor, 2011, p. 648) в одному переклад! та "что делать человеку? как жить?" - в шшому (Kerkegor, 1994, p. 245). Аргументом на користь тези щодо нежиттездатност гегельянства е мовчання та неспроможшсть бодай наблизитися до прояснення ввдповвд: "ужасающий аргумент против философии, если она ничего не сумеет ответить" (Kerkegor, 2011, p. 648).
У ход1 сучасно'1 рецепцп спадщини Картез1я варто вщдати належне тим юторико-фшософським дослвдженням, автори яких акцентують зосередженють його уваги в "Правилах" на саморозбудов1 мислителя, оскшьки "центральна задача, - пише про нього Гаукрогер, - переконати себе" (Gaukroger, 1995, р. 122). Шзшше в текст "Дискурсп" Декарт неодноразово наголошую ключову значущють самоосв1ти та саморозбудови, тобто на прагненш шукати науку в соб1 та реформувати власш думки. Аналопчним чином вихщним переконанням К'еркегора в ход1 звертання до фшософи е визнання можливосп та доцшьносп, бшьше того, зобов'язаносп, людини перш за все вир1шувати задачу особистюного покликання, тобто розбудовувати власне я: «...главная задача человека не в обогащении своего ума различными познаниями, но в воспитании и совершенствовании своей личности, своего "я"». Кшцевою метою людини проголошуеться цшсне -синтетичне та гармоншне духовне начало, тобто досягнення: «... самого главного в жизни -вновь обрести свое единое, цельное "я"» (Kerkegor, 1994, p. 233).
Факт змютовно! спорщненосп тдход1в французького та данського мислшешв до тлумачення фшософських питань е аксюматичним для кожного, хто бодай поб1жно знайомий з ix текстами. До числа яскравих свщчень ще'1 спорвдненосп належить майже повна тотожшсть ключових образ1в та метафор в ix текстах. Картез1й в ход1 критичноi рев1зй моральних вчень древшх язичник1в пор1внюе ix вчення з пишними палацами, побудованими на тску та бруд1, а окреслюючи власне бачення належних засад згадуе про "твердий грунт або гран1т" (Descartes, 2001, p. 21, p. 43). Як своерщна рем1н1сценц1я означених образ1в постае фрагмент з1 стор1нок твору К'еркегора "Хвороба до смерт1", де мова йде про неупереджену та неприкрашену картину засад нишшнього християнства, а точшше, про власне становище людини ("это собственное положение человека"): ".когда вместо твердой земли нет ничего, кроме болот и трясин?" (Kerkegor, 1993, p. 325).
Фiзика Декарта в контекста антропологiчних шукань фтософп
До числа найбшьш серйозних перешкод на шляху антрополопчного прочитання спадщини Декарта безсумшвно належить уявлення про центральну роль ф1зики в його фшософськш система Здавалось би, тддавати сумшву цю стосовно тексту "Дискурсп" неможливо, оск1льки вона опираеться на однозначш висловлювання самого мислителя. Йдеться про задум Декарта розбудувати енциклопедичну картину св1ту, способом увиразнення яко'1' е ф1зика: "Я мав нам1р включити в нього все, що вважав в1домим мен1 до його написання стосовно природи матер1альних речей." (Descartes, 2001, p. 58). Велик1 спод1вання пов'язувалися ним з публ1кащею трактату "Св1т", про що наголошуеться в лисп до Мерсена вщ 13 листопада 1629 року: ".мае пояснити природу взагал1, тобто ф1зику взагалГ' (Descartes, 1996, p. 70). Знаковою проявою наскр1зного характеру центрально'1' рол1 ф1зики е недвозначне акцентування ii 1стотност1 в ход1 образного окреслення основних компонент1в задумано'1' ним системи у знаменитому Встут до
АНТРОПОЛОГ1ЧНА ПPOБЛЕMАTИKА В ICTOPIÏ ФIЛOСOФIÏ
мПpинципiвм 1647 po^. Йдеться npo тoй cтoвбyp дepeва, кoтpий yкopiнeний в мeтафiзицi та вщ якoгo вiдгалyжyютьcя oкpeмi гшки, кoтpi пpинocять пpактичнy кopиcть - мexанiка, медицина та етика.
Kлючoва значyщicть фiзики в задуманш Дeкаpтoм cиcтeмi фiлocoфiï та важливють ïï oбгpyнтyвання oзначeна в лисп дo Mepceна 1640 po^. В ньoмy вказyeтьcя на ïï тюну cпoлyчeнicть з мeтафiзикoю, o^^m "Meдитацiï" "мютять вci пpинципи мoeï фiзиким (Descartes, 1996, p. 323). Аналiзyючи твopчi амбщп Дeкаpта як '^pyroro Аpиcтoтeлям, важкo пoдoлати шюзш щoдo бeзyмoвнoгo пpiopитeтy для ^oro фiзики cтocoвнo iншиx кoмпoнeнтiв фiлocoфcькoгo вчення, пpoти я^ не встояли автopи pядy вiдoмиx cyчаcниx дocлiджeнь. Важкo пoгoдитиcя з катeгopичнoю дум^ю Koтингxeма на cтopiнкаx '^e^p^^^ro ставника" cтocoвнo фiзики як "pyшiйнoï сили фiлocoфiï Дeкаpта" (Cottingham, 1993, p. 145). Cnop^em пoзицiï займаe Стевен Hадлep (Nadler, p. 91), нагoлoшyючи - в "Meдитацiяx", "Дeкаpт був зocepeджeний наcпpавдi на забeзпeчeннi для науки... надiйнoгo та бeзcyмнiвнoгo фундаменту". Heдвoзначнy тезу щoдo базoвoï poлi фiзики для фiлocoфcькoгo пpoeктy Дeкаpта нeщoдавнo вiдcтoював в xoдi cпpoби нeyпepeджeнoгo пepeocмиcлeння запoчаткoванoï мислителем фiлocoфcькoï peвoлюцiï Ганox Бeн-Джамi (Ben-Yami, 2015) "Ф^^ф^ка peвoлюцiя Дeкаpта: Пepeoцiнка". Не менш диcкyciйнoю в oзначeнoмy шнтексп виглядаe теза вiтчизнянoгo дocлiдника Олега Хoми (Khoma, 2014, p. 357) cтocoвнo мoжливocтi oднoзначнo oкpecлити векг^ pyxy думки мислителя як "eвoлюцiю вiд фiзики дo мeтафiзики".
Наскшьки ж пoзицiя Kаpтeзiя no пpoблeмi статусу антpoпoлoгiï в cтpyктypi задумашго ним цiлicнoгo вчення npo св^ звoдитьcя дo тлумачення ïï як шм^нен™ фiзики? Ocкiльки дoмiнyючi в дocлiдницькiй лiтepатypi уявлення щoдo ключoвoï poлi фiзики у фiлocoфcькiй спадщиш Kаpтeзiя icтoтнo oбмeжyють, якщo не yнeмoжливлюють oкpecлeння та ocмиcлeння йoгo антpoпoлoгiï, тo дoцiльним e акцентування бшьш cкpoмнoгo статусу фiзики. yмoва йoгo peалiзацiï e задача де^нс^у^Ь' уявлень щoдo ïï
цeнтpальнoï poлi. Дo пpoявiв ocтанньoï належить усталена з чаав Аpиcтoтeля opieнтацiя людини на чyттeвe пiзнання як найбшьш дocтoвipнe джepeлo знань npo пpиpoдy. А тoмy cвoю задачу Дeкаpт вбачаe в нагoлoшeннi на фpагмeнтаpнocтi oбpазy cвiтy, кoтpий виникаe в xoдi звepтання дo фiзики в тpадицiйнoмy ïï значeннi. Завищена oцiнка ïï значyщocтi зyмoвлюe cпoтвopeнe cвiтocпpийняття бiльшocтi людей. Вoни:
. ..Кшли не сягають poзyмoм no той бш peчeй, якi чyттeвo с^ий-маються, i щo вoни настшьки звикли poзглядати все за дoпoмoги уяви, яка являe coбoю лише частаювий piд мислення npo матepiальнi peчi, щo все, чoгo не мoжна уявити, здаeтьcя 1м нeзpoзyмiлим. (Descartes, 2001, p. 53)
Дo числа тиx чинникiв, кoтpi дeтepмiнyють oбмeжeння пpeтeнзiй фiзики на poль yнiвepcальнoï мeтoдoлoгiï, належить визнання Дeкаpтoм ключoвoï значимocтi cвoбoди людини, на чoмy вiн нагoлoшyвав уже на св^анку cвoïx фiлocoфcькиx шукань: "^г coтвopив тpи чуда: щocь з нiчoгo, cвoбiднy вoлю та Людину - Бoга" (Descartes, 1996, p. 218). Означена кoнcтатацiя макcимальнo загocтpюe питання npo те, як же вш yзгoджye icнyвання cвiтy пpиpoди з йoгo закoнами та cвoбoдy людини? Чи знаxoдить вiн
doi: 10.15802/ampr.v0i13.132558 © А. M. Mалiвcький, 2018
конструктивы шляхи розв'язання ща проблеми? В захщнш л1тератур1 прийнято вважати, що проблема свободи досить тзно стае об'ектом окремо'1 уваги, тобто в 1639 рощ - тсля публшаци "Дискурси". (Khoma, 2014, p. 338). На мою думку, згаданий текст мютить глибою та переконлив1 аргументи стосовно стввщношення закошв природи та людсько'1 свободи. А тому усталеш уявлення щодо безумовного прюритету Канта в ïï постановщ та осмисленш можуть бути переглянуп.
Вагомим аргументом для спростування тези про ключову роль фiзичноï парадигми наголошення Декартом на недостовiрностi фiзики. Йдеться про характеристику ïï як '^ропдних закошв", котрi юнують в формi "припущення" (Descartes, 2001, p. 57, p. 62, p. 94). В результат осмислення наведених тлумачень фiзики Декартом як гшотетичного знания маемо справу з парадоксом, а саме, - з одного боку, мета його фшософських шукань виглядае як експаная методологи фiзики поза ïï власнi меж1, з другого, -констатащя вiрогiдного характеру фiзичного знання. Увага до останнього уможливлюе, тобто дае ключ до вщмови вiд публшаци "Свгту". В означеному свiтлi однозначнi оцiнки позици Декарта як прояви боягузтва е поверховими та неприйнятними, оскiльки ïx передумовою е нехтування природою тих внутрiшнiх переживань, котрi мають вигляд драматичних потрясшь. 1накше кажучи, для того, щоб зрозумiти, чому вш вiдмовився вiд публшаци фiзики, необхвдно бодай схематично тематизувати тiсну сполучешсть для Картезiя фiзики i метафiзики, де остання мае прихований вщ стороннього ока антропологiчний характер.
Акцентуючи останню тезу, варто привернути увагу до набагато бшьш достовiрного характеру знань людини про саму себе. Я "припустив, - пише вш, - що Бог створив розумну душу i поеднав ïï з тшом певним чином, так, як я описав - (тдкр. мною - М. А.)" (Descartes, 2001, p. 63). Посилюючи означений момент, Декарт квалiфiкуе знання про природу людини за допомогою еттету "справжня", тобто виходить за меж ймовiрнiсного знання та переходить до людини як вона е за задумом Бога-творця, тобто говорить про "справжню людину" (un vrai homme) (Descartes, 2001, p. 76; Descartes, 1996, p. 59)...
Яскравим сввдченням безумовно'1' прiоритетностi для Картезiя метафiзики над фiзикою е особливостi його реакцл на кризу 1633-го року, пов'язану з вiдмовою вiд публшаци "Свiту". Бiографiя мiстить переконливi сввдчення вагомостi очiкувань та пов'язаних з ними масштабiв душевно'1' трагеди. Дознавшись про процес над Галiлеем, Декарт пережив сильне потрясшня, прямо пропорцшне амбiтним очiкуваниям, яке вiн описуе в лисп до Мерсена в кшщ листопада 1633 року: "Я був настшьки вражений, що ледь не виршив спалити ва сво'1' папери або принаймнi нiкому не дозволяти побачити 1'х". Експлiкуючи амбiцiï Декарта та обранi варiанти !х вт1лення, варто зосередитися на доленосному питанш про те, як можливо викласти та вiдстояти фiзику як нове бачення свiту, не ризикуючи шансом на повторення долi Галшея? Драматичнiсть ситуацiï ускладнюе та обставина, що для автора будь-яю компромюи неможливi, тому що "якщо це вчення хибне, то хибним е весь фундамент мое! фшософи, тому що вш явно його доводить " (Descartes, 1996, p. 270).
Як виявляеться, в структурi задуманоï Декартом системи фшософи, котра включала в себе в якосп центральноï частини вчення про природу (достатньо пригадати знамениту метафору дерева, де фiзика е стовбур), для нього найбшьш важливою була метафiзика як коршня. Аргументом на користь безумовноï прiоритетностi метафiзики е обрана ним непряма форма апологи новоï фiзики, а саме - через фшософи як змiстовну розробку антропологiï: "Якби я змiг донести до публши цю думку про цей метод, то я вважаю, що бшьше не буде жодноï потреби побоюватися того, що принципи моеï фiзики будуть погано прийнятi" (Descartes, 1996, p. 370).
Анал1зуючи причини утримування вщ прямо! реад1зац1'1 антрополопчного штересу, варто звернути увагу на два основних моменти, а саме - використання образу маски, означеному в раншх текстах та оприявлена в текст "Дискурсп" прюритетшсть особистюних цшностей над публ1чним благом. Наголошуючи на прагненш "бути корисним публщГ', вш не бажае при цьому поступатися "дозвшлям" та "р1вновагою духу", заради збереження яких вш не погодився б зайняти "найпочесн1ш1 посади на землГ'.
Критика К'еркегором деперсоналiзованого гегельянства
Аналопчним чином об'ектом критично! уваги К'еркегора стае вщомий принцип тотожносп мислення та буття, котрий пов'язаний з вченням Декарта. Якщо у тлумаченш Гегеля йдеться про його умовшсть та гшотетичшсть, вкоршених у всезагальнш природ1 людини, то К'еркегор в ход1 оцшки означеного принципу наголошуе на необхвдносп баченням людини як шдиввда, тобто екзистенцп. Для данського мислителя дотримання вимог означеного принципу передбачае нехтування екзистенщею, тобто найбшьш ютотними для фшософп моментами. 1нша форма наголошення на несумюносп означеного принципу з екзистенщею мае вигляд парадоксу: "Философское утверждение о тождестве мышления и бытия является прямой противоположностью тому, чем обычно представляется; оно выражает такое положение, когда мышление полностью покинуло экзистенцию." (Kerkegor, 2011, p. 358). А оскшьки мислення для данського мислителя е невщ'емним ввд шдивщуальносп, то вш вважае за доцшьне окреслити свою власну позищю як антитезу гегел1вському вченню про Абсолютну 1дею (гностицизму). Систематичне та розгорнуте викладення власного бачення К'еркегора знаходиться в тексп "De omnibus dubitandum est", на сторшках якого вих1дним пунктом фшософп Нового часу, як i ф1лософ1'1 взагал1 пропонуеться вважати не "cogito" (яке для нього асощюеться зi знеособленим мисленням), а сумшв як втiлення сумнiвностi людського юнування. Увага до сумнiву як форми оприявнення iндивiдуально-особистiсного начала фшософп дозволяе вийти за меж1 юторично!' ситуацiï та прийняти до уваги вимiр вiчностi, де кожен наступний крок сучасноï фiлософiï е все бшьш глибоким усвiдомленням вiчностi цього руху. ".окремий фiлософ мае yceidoMumu себе i в цт ceidoMoemi мае також yceidoMumu свое значения як моменту сучасног фшософп". Отже, свщомють фшософа мае супроводжувати "найбшьш запаморочливий контраст" природи фшософування, котра е парадоксальним поеднанням плинносп та вiчностi. 1накше кажучи, його власна персональшсть, як пише К'еркегор, постае "як розгортання вiчноï фiлософiï" Johannes Climacus, or (De omnibus dubitandum est, 1992, р. 139).
Як видно з наведених мiркувань, в ходi вщмежування вiд гегелiвськоï традицп гносеологiзацiï фiлософiï для К'еркегора е неприйнятною редукцiя сумнiву до ролi технiчного засобу, а тому вш акцентуе укорiненiсть сумнiву в природi екзистенцiï, як недавно влучно тдм^ив його спiввiтчизник Финн Хауберк Мортенсен (Mortensen, 1994, p. 166).
А оскшьки для К'еркегора е ключовою теза про слабкють та недосконалють людського Я, позбавленого первiсноï сполученосп з Богом, то для нього людина сама по собi неспроможна виступати в якосп вихiдного моменту та головного засобу розв'язання фшософських проблем. Образною формою шюстрацп патолопчносп означених прагнень е широко вiдомi образи полоненого птаха та риби, позбавлено'1 звично'1 водно'1 стихiï. Пвдкреслюючи принципову несамодостатнiсть людини, вiн наголошуе: "Человек сам по себе ни на что не способен".
Пpoдoвжyючи cвoю бopoтьбy зi cпpocтyвання гегельянства як фopми дeпepcoналiзoванoгo фiлocoфyвання, K'epкeгop зocepeджye увагу на пoдoланнi пoшиpeнoгo клiшe (ка^е чаcтo бeзпiдcтавнo пoв'язyeтьcя з Дeкаpтoм) cтocoвнo peдyкoванocтi фiлocoфiï дo чистого мислення. Йдеться npo cпpoмoжнicть людини пoдoлати oбмeжeнicть влаcнoï пpиpoди та yпoдiбнитиcя Бoгoвi за дoпoмoгoю poзyмy, нexтyючи пpи цьoмy вipoю як найбшьш автeнтичнoю фopмoю cамopeалiзацiï. Пoдiбна iлюзiя вiднocятьcя K'epкeгopoм (Kerkegor, 2005) дo числа нeбeзпeчниx cпoкycливиx oман, ocкiльки "...cмeшнo пытаться пoxoдить на Него благoдаpя cвoeмy нeoбычайнo блистательшму pазyмy... " (p. 606).
K'ep^rop, як i в cвiй час Kаpтeзiй, в xoдi пoшyкy вщговвд на питання cтocoвнo ocнoвниx cмиcлoвиx opieнтиpiв людcькoгo icнyвання вважаe за дoцiльнe виxoдити з кoнeчнoï пpиpoди людини. Дeкаpт на cтopiнкаx "П^инци^в ф^тофа^' нагoлoшye на кoнcтитyтивнocтi люд^т! кoнeчнocтi для дoказy icнyвання Бoга: "Для дoказy icнyвання Бoга дocтатньo oднieï лише тpивалocтi нашoгo життя" (Descartes, 1996, p. 13I). Cnop^^m мoтиви e ключoвими для K'epкeгopа (Kerkegor, 2005), кoтpий акцeнтye залученють екзистенцл дo дoказy icнyвання вищoгo блага: ".. .cyщecтвoваниe абcoлютнoгo этичecкoгo блага мoжeт бать дoказанo тoлькo самим индивидoм, ^TOphm, наxoдяcь в экзиcтиpoвании, вьфажает тo, чтo oн сам существует. " (p. 457). А тому для K'epкeгopа e нeпpийнятнoю opieнтацiя Гегеля на poзбyдoвy завepшeнoï системи, кoтpа маe yвiнчyватиcя абcoлютнoю icтинoю. Данський мислитель диcтанцiюeтьcя вщ ф^^ф^т! системи та cиcтeмoтвopчocтi, ipoнiзyючи -йoмy, як вiльнoмy xyдoжникy, не данo нi зpoзyмiти, ш cтвopити цшсну систему, ocкiльки mciï e для ньoгo кoнcтитyтивним мoмeнтoм icтини. Як ми бачимo, K'ep^rop no cyri пpoдoвжye та пoглиблюe каpтeзiанcькe бачення людини як ocoбиcтocтi, кoтpe в xoдi тpадицiйнoï pe^n^í залишаeтьcя "в тiнi" де пepcoналiзoванoï фiзики.
Iнакшe кажучи, змicтoвна cпадкoeмнicть миcлитeлiв мoжe бути oпиcана як зocepeджeння уваги на oкpeмoмy шдивщ (дивися npo ingenium Kаpтeзiя) (Khoma, 2010). Гeгeлiвcька iнтepпpeтацiя e пpикладoм cпoтвopeння значyщocтi ocoбиcтicнoгo вимipy та ^агнення витлумачити де iндивiдyалiзoванe cogito як викщний пункт та в^шальну iнcтанцiю фiлocoфyвання заcнoвника нoвoeвpoпeйcькoгo pацioналiзмy. Оскшьки для Гегеля тeндeнцiя знeocoблeння людини в ф^^фи була шго ваpiантoм pe^n^í запиту eпoxи, кoтpий yвиpазнивcя в eтатизмi, тo K'eprerop icтoтнo iнакшe бачить cвoepiднicть нинiшньoï ситуаци. На йoгo пepeкoнання, гeгeлiвcька peцeпцiя e дeмагoгiчна та гопулютська, тoмy щo cьoгoднi дeфiцитoм e cпpавжнi iндивiдyальнocтi,тoбтo cyб'eктивнi миcлитeлi: "M^py всегда не xваталo тex, шго мoжнo назвать наcтoящими индивидyальнocтями, не xваталo наcтoящиx cyбъeктивнo opиeнтиpoванныx личнocтeй" (Kerkegor, 2005, p. 80).
Opигiнальнicть та cвoepiднicть пoзицiï K'epкeгopа в тлумаченш iндивiдyальнocтi мислителя значнoю мipoю пoв'язана з тим пoнягтям, дoцiльнicть включення якoгo в чиcлo ф^^ф^к^ катeгopiй e для ньoгo oчeвиднoю, ocкiльки цьoгo вимагаe нoва кyльтypнo-icтopична cитyацiя. Moва йде npo пoнятгя "eкзиcтeнцiя", ocкiльки eкзиcтeнцiя e otocí6 icнyвання oкpeмoгo iндивiда. "Однаш экзиcтиpoвать - значит пpeждe всего быть oтдeльным чeлoвeкoм." (Kerkegor, 2005, p. 354). Як заcвiдчye стввщшшення тeкcтiв циx двox пpинципoвo piзниx миcлитeлiв, ïx фiлocoфcькi пoзицiï мають багато cпiльнoгo, а саме, -усилений iнтepec дo iндивiдyальнo-ocoбиcтicниx вимipiв фiлocoфyвання.
Висновки
Cyчаcний piвeнь icтopикo-фiлocoфcькoï науки yмoжливлюe тi тлумачення тези щoдo змicтoвнoï cпopiднeнocтi пoзицiй Kаpтeзiя та K'epкeгopа, кoтpi були нeдocтyпними pанiшe. Йдеться npo бачення ними антpoпoлoгiчнoï yкopiнeнocтi ocнoвниx мoтивiв
фшософування, котре суголосне нишшшм шуканням. Окреслюючи контекст рецепцп К'еркегором антрополопчного проекту Картез1я, автор виходить з визнання детермшуючого впливу гегел1всько'1 штерпретацп. Означена констатащя уможливлюе тлумачення шукань К'еркегора як деконструкщю позицп Гегеля, оскшьки ïï подальше некритичне збереження та вщтворення е загрозливим для реалiзацiï духовного покликання людини. В ходi окреслення стльних моментiв в пiдходах обох мислителiв аргументуеться домiнування для Декарта антрополопчного iнтересу над фiзикою, що вщкривае перспективу бачення спорiдненостi форм дистанщювання поведiнки людини вiд впливу зовшшнього свiту. Як наслiдок, увиразнюеться можливють обстоювати тезу про посилений штерес обох мислителiв до iндивiдуально-особистiсних аспекпв природи людини як конститутивного чинника доказу юнування Бога. Подальше осмислення iнварiантних вимiрiв фiлософування Картезiя та К'еркегора передбачае увагу до специфши бачення ними пасш як форм прояви людсько'1' душi.
REFERENCES
Ben-Yami, H. (2015). Descartes Philosophical Revolution: A Reassessment. Basingstoke: Palgrave Macmillan. (in English)
Descartes, R. (2001). Mirkuvannia pro metod, shchob pravylno spriamovuvaty svii rozum i vidshukovuvaty istynu
v naukakh. V. Andrushko, & S. Hatalska, Trans. from Ukr. Kyev: Tandem. (in Ukrainian) Climacus, J. (1992). Or De omnibus dubitandum est. V. H. Hong, & E. H. Hong (Eds.), Trans. Princeton: Princeton
University Pres. (in English) Cottingham, J. (1993). A Descartes dictionary. Hoboken: Wiley-Blackwell. (in English) Gaukroger, S. (1995). Descartes: An Iintellectual Biography. London: Oxford University Press. (in English) Gaukroger, S. (1996). Descartes R. Œuvres completes: In 11 Vol. Paris: Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery. (in French)
Grimsley, R. (1966). Kierkegaard and Descartes. Journal of the History of Philosophy, 4(1), 31-41. (in English) Kerkegor, S. (2011). Ili-ili. Fragment iz zhizni: In 2 Vol. N. Isaeva, & S. Isaev, Trans. from Dan. Saint Petersburg:
Russian Christian Humanitarian Academy: Amfora. (in Russian) Kerkegor, S. (1994). Naslazhdenie i dolg. P. Ganzen, Trans. from Czech. Kyev: AirLand. (in Russian) Kerkegor, S. (1993). Strakh i trepet. N. Isaeva, & S. Isaev, Trans. from Dan. Moscow: Respublika. (in Russian)
Kerkegor, S. (2005). Zaklyuchitelnoe nenauchnoe posleslovie k "Filosofskim krokham" (Mimicheski-Pateticheski-Dialekticheskaya Kompilyatsiya. Ekzistentsialnyy vklad Iokhannesa Klimakusa). Saint Petersburg: St Peterburg University. (in Russian) Khoma, O. (2010). Ingenium and deductive method of Descartes. Sententiae, 22(1), 192-207. (in Ukrainian) Khoma, O. (2014). Istoryko-filosofski stereotypy ta suchasne prochytannia Dekartovykh "Medytatsii". In Z.-M. Beisad, Z.-L. Marion, & K. S. On-Van-Kun, "Medytatsii"Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen (pp. 333-360). Kyev: Dukh i Litera. (in Ukrainian) Malivskyi, A. M. (2017). Anthropological project as a basis of cartesian ethics. Anthropological Measurements of
Philosophical Research, 11, 117-126. doi: 10.15802/ampr.v0i11.105495 (in Ukrainian) Malivskyi, A. M. (2016). The demand for a new concept of anthropology in the early modern age: The doctrine of Hume. Anthropological Measurements of Philosophical Research, 10, 121-130. doi: 10.15802/ampr.v0i10.87391 (in English) Marrs, D. J. (2015). To become transfigured: Reconstructing s0ren kierkegaards christological anthropology
(Doctoral dissertation). Baylor University, Waco. (in English) Mortensen, F. K. (1994). Before Kierkegaard was "the Word". In A. Frishman (Ed.), The World of Kierkegaard.
Russian and Danish Readings of Kierkegaards Works (pp. 75-81). Moscow: Ad Marginem. (in Russian) Nadler, S. (2013). The Philosopher, the Priest, and the Painter: A Portrait of Descartes. Princeton: Princeton University Press. (in English)
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Ben-Yami, H. Descartes Philosophical Revolution: A Reassessment / H. Ben-Yami. - Basingstoke : Palgrave Macmillan. - 2015. - 277 p.
Декарт, P. Мркування про метод, щоб правильно спрямовувати свiй розум i вiдшуковувати icTHHy в науках /
Р. Декарт ; пер. на укр. В. Андрушко, С. Гатальська. - Кшв : Тандем. - 2001. - 104 c. Climacus, J. Or De omnibus dubitandum est / J. Climacus ; Eds. and Trans. by V. H. Hong and E. H. Hong with
Introduction and Notes. - Princeton : Princeton University Pres. - 1992. - 362 p. Cottingham, J. A Descartes dictionary / J. Cottingham. - Hoboken : Wiley-Blackwell. - 1993. - 187 p. Gaukroger, S. Descartes: Ап Iintellectual Вiography / S. Gaukroger. - London : Oxford University Press, 1995. -134 p.
Gaukroger, S. Descartes R. Œuvres complètes : In 11 Vol. / S. Gaukroger. - Paris : Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery, 1996. - 499 p.
Grimsley, R. Kierkegaard and Descartes / R. Grimsley // Journal of the History of Philosophy. - 1966. - Vol. 4, № 1. - P. 31-41.
Кьеркегор, С. Или-или. Фрагмент из жизни : в 2 ч. / С. Кьеркегор ; пер. с дат., вступ. ст., коммент. примеч Н. Исаевой и С. Исаева. - Санкт-Петербург : Русская Христианская Гуманитарная Академия : Амфора, 2011. - 823 с.
Кьеркегор, С. Наслаждение и долг / С. Кьеркегор ; пер. с чешского П. Ганзена. - Киев : AirLand, 1994. -504 с.
Кьеркегор, С. Страх и трепет / С. Кьеркегор ; пер. с дат., коммент. Н. В. Исаевой, С. А. Исаева. - Москва : Республика, 1993. - 383 с.
Кьеркегор, С. Заключительное ненаучное послесловие к "Философским крохам" (Мимически-Патетически-Диалектическая Компиляция. Экзистенциальный вклад Иоханнеса Климакуса) / С. Кьеркегор. -Санкт-Петербург : СПбГУ. - 2005. - 680 с. Хома, О. Ingenium I "дедуктивний метод" Декарта / О. Хома // Sententiae. - 2010. - Vol. 22, № 1. - P. 192-207. Хома, О. 1сторико-фшософсьш стереотипи та сучасне прочитання Декартових "Медитацш" / О. Хома // Бейсад, Ж.-М. "Медитаци" Декарта у дзеркалi сучасних тлумачень / Ж.-М. Бейсад, Ж.-Л. Марйон, К. С. Он-Ван-Кун. - Кив, 2014. - С. 333-360. Малiвcький, А. М. Антрополопчний проект як пщгрунтя картезiанcькоï етики / А. М. Малiвcький // Антрополопчш вимiри фшософських дослщжень. - 2017. - Вип. 11. - С. 117-126. doi: 10.15802/ampr.v0i11.105495 Malivskyi, A. M. The demand for a new concept of anthropology in the early modern age: The doctrine of Hume / A. M. Malivskyi // Антрополопчш вимiри фшософських дослщжень. - 2016. - Вип. 10. - С. 121-130. doi: 10.15802/ampr.v0i10.87391 Marrs, D. J. To Become Transfigured: Reconstructing S0ren Kierkegaard's Christological Anthropology : Doctoral
Dissertation / D. J. Marrs ; Baylor University. - Waco, 2015. - 288 p. Мортенсен, Ф. Х. До Кьеркегора было "Слово" / Ф. Х. Мортенсен // Мир Кьеркегора. Русские и датские
интерпретации творчества С. Кьеркегора / ред. А. Фришман. - Москва, 1994. - С. 75-81. Nadler, S. The philosopher, the priest, and the painter: A portrait of Descartes / S. Nadler. - Princeton : Princeton University Press. - 2013. - 230 p.
А. Н. МАЛИВСКИЙ1*
1 Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна (Днипро, Украина), эл. почта telepat-57@ukr.net, ORCID 0000-0002-6923-5145
ЛИЧНОСТНЫЕ МОТИВЫ ФИЛОСОФСТВОВАНИЯ: КАРТЕЗИЙ И КЬЕРКЕГОР
Цель - акцентировать содержательную родство и преемственность в подходах Картезия и Кьеркегора к истолкованию ключевых факторов философских исканий. Ее реализация предполагает прояснение таких моментов в позициях обоих мыслителей: а) надлежащие основания человеческого существования, б) факторы возможности свободы человека как условие ее самосозидания, в) своеобразие подхода к реализации задачи доказательства Бога. Теоретический базис. Обращение к феноменологии и герменевтике делает возможным постижение ключевых идей мыслителей как проявление их личностей. Новизна. Автор исходит из убеждения
в правомерности рассмотрения философии Нового времени как формы реализации запроса эпохи на развитие человека. Существенной предпосылкой раскрытия темы статьи является внимание к последним исследованиям философии Картезия, демонстрирующим ключевую значимость антропологии. Поскольку становление собственной позиции Кьеркегора является диалогом с обезличенным видением философии, то формой выражения родственных мотивов учения обоих мыслителей является акцентирование личностных мотивов философствования. Родственность путей и способов их выражения проявляется, во-первых, в дистанцировании от обезличенной и дегуманизированной картины мира, во-вторых, в религиозной направленности исканий и доказательствах существования Бога исходя из конечного природы человека. Выводы. Современный уровень историко-философской науки делает возможным отстаивание тезиса
0 содержательном родстве позиций Картезия и Кьеркегора в понимании основных мотивов философствования, которые созвучны нынешним исканиям. Очерчивая контекст толкования Кьеркегором антропологического проекта Картезия, автор исходит из признания детерминирующего влияния гегелевского толкования философии вообще и его толкованием Картезия частности. Данная констатация позволяет истолковывать поиски Кьеркегора как деконструкцию Гегеля, поскольку дальнейшее некритическое сохранения и воспроизводства его установок оценивается как угроза реализации человеком своего духовного призвания. Общий важный момент в позициях обоих мыслителей - усиленный интерес к индивидуально-личностным аспектам природы человека как конститутивного фактора доказательства существования Бога.
Ключевые слова: Картезий; Кьеркегор; антропология; природа человека; деперсонализация; личность; знания; вера; свобода
А. М. MALIVSKYI1*
1 Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipro, Ukraine), e-mail telepat-57@ukr.net, ORCID 0000-0002-6923-5145
PERSONAL PHILOSOPHIZING MOTIVES: DESCARTES AND KIERKEGAARD
Purpose of the рарег is to emphasize affinity and succession in the aррroaches of Descartes and Kierkegaard to the interpretation of key factors of their philosophical search. It could be implemented through understanding such viewpoints of both thinkers as a) appropriate reasons for human existence; b) possible factors for human freedom as a condition of self-actualization; c) original approach to prove the existence of God. Theoretical basis. The use of phenomenology and hermeneutics enable us to comprehend the key philosopher's ideas as the manifestation of their personalities. Originality. The author believes that it is quite right to refer to the philosophy of the early modern period as a form of its demand fulfillment for human development. An essential prerequisite for revealing the йрю of the article is a focus on the latest investigations of Descartes' philosophy, which demonstrate the anthropological significance. Since Kierkegaard's viewpoint was developed through depersonalized understanding of philosophy, related motives of their thoughts are expressed by emphasizing their personal motives of philosophizing. This affinity is reflected firstly, in distancing from depersonalized and dehumanized world view; secondly, in religion-oriented search and proof of God's existence based on human nature. Conclusions. Due to the modern state of historical and philosophical science, it is possible to argue that Descartes and Kierkegaard had content-related philosophizing motives, which are close to current search. Interpreting Descartes' anthropological project by Kierkegaard, the author states the accepted determining influence of Hegel's philosophy interpretation in general and his interpretation of Descartes, in particular. This argument allows to understand Kierkegaard's search as Hegel's deconstruction, because further uncritical retention and reproduction of his viewpoints are evaluated as a threat to fulfill human spiritual calling. A common and important thing in the views of both thinkers is their strong interest in individual and personal aspects of human nature as a constituent factor of God's existence.
Key words: Descartes; Kierkegaard; anthropology; human nature; deрersonalization; рersonality; knowledge; belief; freedom
Надшшла до редколеги: 09.12.2017 Прийнята до друку: 20.03.2018
