CC BY
80Учет записки Тавршсъкого нацюнального ymeepcumemy iмет В. I. Вернадського.
Сергя: Фшологгя. Сощальт комунтаци. - 2014. - Т. 27(66), № 4. - С. 13-20.
УДК 821.161. 2 -13
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ 1СТОРИЧНИХ ОБРА31В ТА РЕАЛ1Й У ТВОРЧОСТ1 ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ТА Л1НИ КОСТЕНКО
Мустафаева М. А.
Таершський нащональний утеерситет шет В. I. Вернадського, Омферополь
E-mail: mustafayeva93@mail.ru
У статп визначаються особливосп реатзацп ще! юторизму в творчосп Тараса Шевченка та Шни Костенко. Анатз здшснено на основ1 доондження раншх юторичних TBopiB Тараса Шевченка й юторичних poMaHiB Лши Костенко. Шляхом зютавлення i пор1вняння визначено найхарактернпш риси подобност! та ввдмшносп штерпретування ¿сторичних реалш та oci6 у творах поданих автор1в. У результата дослвдження виявлено, що Т. Шевченко у cboix творах придшяв бшыпе уваги зображенню загально! ¿сторично! картини епохи Гетьманщини, a JI. Костенко, навпаки, робила акцент на окреш персоналй ще! доби, загалом, Богдана Хмельницького. Розглянуте явшце може бути використане при детальному вивченш творчосп Т. Шевченка та JI. Костенко, 1х пор1вняльному анал1зг KiuoHoei слова: ¿сторизм, Тарас Шевченко, Шна Костенко, художня штерпретац1я ¿сторичного минулого, козацтво, Богдан Хмельницький.
Украшське письменництво ycix час ¡в позначене ¡нтсрссом до нацюнально! icTopii, перед ус ivi с по гад ¡в народу про давш часи, козацьку славу, Хмельниччину, Ру1ну, Колпвщину та шше. Водночас у л1тсратур1 вщбуваеться усвщомлення щнност1 людсько! ocoOHCTOCTi як одше! з визначальних рис авторського свггогляду, що здшснюеться в контекст1 ¡сторичного минулого, псрсдуслм козацького. Вщтак, юторичш образи та реалн постають у цснтр1 уваги в творчост1 митщв старого та нового поколшня, яю переосмислюють украшське минуле кожен по-своему.
Загалом юторичш поди, образи, яю постають у творчост1 Т. Шевченка та Л. Костенко, е не повшстю дослщженим питаниям. Окрем1 аспекта теми студ1юються у працях В. Барки, Л. Задорожно!, I. Лисяка-Рудницького, Ю. Oxpi\iOBH4a та ¡н. Мета та завдання робота полягають у дослщженш юторизму у творчосп обох митщв, здшсненш i'x пор1вняльного аналпу i'xHix твор1в, визначенш спшьних та вщмшних рис.
У добу романтизму, представником якого частково був Т. Шевченко, осшвувалася доба козаччини та Хмельниччини. Саме осмислюючи козацьку добу, автори звертаються до юторичних джерел, псрсдуам до л1топиав. дум, ¡сторичних шсень тощо. I. Лисяк-Рудницький цшком правом1рно наголошуе, що «Hanii патрюти кшця XVIII - початку XIX стсотття мислили не етшчними, а юторично-правничими категор1ями. Вони прагнули, щоб «Малоросл!'» були повернут! II права та вольность гарантоваш Переяславською умовою. 1х ¡дсалом була вщнова автономн Гетьманщини приблизно в таких формах, як вона юнувала до централютичних реформ Катерини II» [4, с. 206].
Саме прагнення вщродити нацюнальну державшсть зумовили домшування юторизму як свшэглядно! риси м ит ц i в -ро мант и к i в. У добу романтизму набувае особливо! актуальносп ¡дся держано! незалежносп Укра!ни, джерелом яко! стала псрсдуам «IcTopiii PyciB». Бона синтезувала Ti думки та позицн, яга визначали ев ¡то гл яд тогочасно! укра!нсько! ¡нтсл1гснцп. зокрема письменниюв. 1дея незалежносп утверджувала юторизм як ту св1тоглядну рису, яка веде до !! практично! реатзаци. Саме козацтво бачилося прообразом сил, яю у нов1 часи здатш втшити держав ну незалежшеть Укра!ни у реальне життя. 1сторизм Тараса Шевченка сформувався на основ! переказ1в i легенд про Колпвщину та Гетьманщину, яю вш чув ¡з уст свого дща 1вана, ni3Hinie - ¡з прочитаних джерел.
Ранш твори Шевченка репрезентують романтичний, ¡деалпований образ козацько! Укра!ни. Звернення до образу козацтва зумовлене повагою до славних традицш i геро!чно! боротьби за волю та незалежшеть, а також прагненням актуалпувати його значения. Шевченка щкавить доба, коли «запорожщ вмши панувати». BiH наголошуе, що Украша стала бездержавною i залежною, втративши свободу, шдкреслюе, що не зовшшш вороги, а внутршш протистояння \пж сво!ми стали головною причиною втрати державно! незалежност1 Укра!ни. U,i внутршш усобищ були спричинеш боротьбою за владу м1ж гетьманами, що викликало гострий осуд Шевченка. Тож головною рушшною силою нащонального в1дродження в1н вважае псрсдуам просте козацтво i тих його лщер1в, яю не йдуть проти загальнокозацько! вол1. У цьому полягае головна особливють Шевченкового юторизму, у цент pi якого - зображення емшивого козацтва. Розбудова славно! козацько! держави асощюеться у Шевченка передуелм ¡з образами простих козаклв. а козацьку старшину i гетьмашв в1н критикуе за владну боротьбу.
Саме просте козацтво виступае у Шевченка нос1ем свободи як шдивщуально!, так i нащонально!. Як зазначае В. Барка, «в Шевченка поняття свободи при всенародному i вселюдському значенш мало найб1льш персональний характер, пор1внюючи з поез1ею Bcix його сучасншав; для нього воля народу була одночасно конкретною i особистюною волею кожно! окремо! людини в загальному склад1. Шевченков1 чужа модель ¡дсолопчного походження - з «програм», що озвучували народ, н1би отару в загорожк зв1дки виводять «единим махом» на паст1 вник свободи i зоставляють худобою шд батогом нового «хазяша» [1, с. 96].
В oopa^i простого козака у Шевченка вт1люеться людина чест1 та справи. BiH ¡стинний борець за волю особисту та нац1ональну. Але це не означае, що Шевченко прагне до повернення Гетьманщини. Натомють ¿деться про можливють в1дродження колишньо! вол! та справсдливосп в умовах нових ¡сторичних обставин. KpiM того, у TBopHOCTi Шевченка козацтво е образом, через який вт1люеться i передаеться категор1я геро!чного чину.
1деею козакоцентризму як ¡сторичного св1тогляду митця перейнята вся спадщина Шевченка, передуелм твори раннього перюду: «Тарасова шч», «Тарас Трясило», «Гайдамаки», «Гамал1я». Так, у «Тарасовш ноч1» (1838) бачимо козацтво як захисника нащонально! вол1 та православно! в1ри. У контекст! звернення до ¿сторичного руху п1д проводом Тараса Трясила 1630 року твориться образ
¡дсального романтичного героя. Визначальною рисою характеру гетьмана е едшсть його ¡нтсрсав i позищй ¿з простими козаками. BiH - ¡стинний борець за свободу:
Об1звавсь Тарас Трясило Волю рятувати, Об1звався, орел сизий, Та й дав ляхам знати! [6, с. 87].
Тарас Трясило завжди радиться ¡з козаками щодо того, як чинити дат, аби не шти урозр1з ¿з 1хшми позищями. В образ1 отамана Тарас Шевченко втшив позитивш риси украшського козацтва: смшивють, pimyLiicTb. войовничють, мудрють, прагнення вибороти свободу для свое! краши.
Так само едшсть отамана та козаклв показана у TBopi «1ван ГБдкова» (1839). Отаман розумний, оскшьки усвщомлюе важливють бути з простими козаками як головну запоруку cboix перемог. Повна дов1ра козаклв до отамана можлива за умови, якщо в1н виступае виразником i захисником 1хшх ¡нтсрсслв:
А попереду отаман Веде, куди знае [6, с. 146].
Шевченко не вимальовуе портрет ГПдкови у найдр1бшших деталях. BiH обмежуеться називанням лише окремих предмет!в: чорш вуса i чуприна, заправлена за вухо, люлька в poTi. Саме мшматзм i знаковють для украшсько! свщомосп цих предмет1в-символ1в сприяе заповненню лакун, i перед внутршшм зором постае повний образ: засмагле у походах обличчя, серйозш, але не позбавлеш посм1шки, оч1, крсмсзн1 руки й ноги, широкл плеч1, червоний жупан тощо. Також автор шдкреслюе шанобливе ставлення козаклв до Трясила, якл звертаються до нього «батьку отамане».
Почншому розглядаеться ¡сторична площина в nocvii «Гайдамаки» (1841). Псрсдуслм вона виражаеться через творения рпних тишв образ1в козаклв. це Ярема Галайда, 1ван Гонта, Максим Затзняк. Ярема в ¡нтсрпрстацй' Шевченка е втшенням прагнень гайдамаклв. i'xHivi ¡дейним символом. Фактично Ярема cboim образом вт1люе все гайдамацтво як рупий ну силу визволення украшського народу. На в1дм1ну в1д Яреми 1ван Гонта був сотником надв1рних козаклв -регулярного вшська Сташслава Потоцького, яке боролося з гайдамацтвом. Фактично Гонта, ставши на чол1 цього вшська. niniOB проти свого народу. Але цей переступ був тимчасовим, тому з часом Гонта уевщомив це, перейшовши на 6ii< повстанц1в. Хоча це не позбавляе його необхщност1 спокутувати rpixn минулого, виявом чого стае убивство ним cboix сишв. Це символ1чний сюжетний мотив, адже насправд1 у Гонти було дв1 доньки i син. Гайдамацтво е для Шевченка втшенням кращих сил украшського суспшьства, здатних здшенити перетворення. Митець висловлюе жаль, що справа гайдамаклв не була завершена:
Посели гайдамаки В Украш жито, Та не вони його жали.
Що мусим робити? Нема правди, не виросла; Кривдаповивае... [6, с. 168].
Загалом для Т. Шевченка козацтво е втшенням шституту лицарства, сил, яю складають крапц представники народу. У твор1 «Гамал1я» (1842) показано украшське козацтво у XVII стол ¡гл. Це часи, коли воно перебувало на тку свое! слави 1 сил, здшснюючи численш походи на чол1 >л сво1м лщером:
Наш отаман Гамал1я, Отаман завзятий, Забрав хлопщв та й по!хав По морю гуляти, По морю гуляти, Слави здобувати, 1з туренько! невол1 Бра™ визволяти [6, с. 298].
Завдяки зусиллям Гамалп багато козаклв уникнуло смерт1 у неволг
Якщо розглядати творчють Т. Шевченка з погляду розкриття юторично! тематики, то можна в1д\птити. що основну увагу митець придшяв зображенню простого козацтва, деякою \прою возвеличуючи його мужнють та силу, а сам1 юторичш поди вщходили на другий план.
По-шшому трансформуе юторичну тематику сучасна поетеса Л ¡на Костенко. Бона звертаеться до геро!чного минулого у сво!х творах, бо, як говориться: минуле - це наше сучасне \ майбутне. Поез1я /Пни Костенко застер1гае вщ втрати юторично! пам'ят1. Особливо виразно ця думка звучить у II роман! у в1ршах «Маруся Чурай». Образ Маруа зливаеться з образом Украши, що сигнал1зуе нащадкам через стол1ття. що треба пам'ятайти свою славну ¡стор1ю.
До образу Марусл Чурай у л1тсратур1 митщ зверталися дуже часто, але в цих творах розглядався переважно любовний аспект драми життя легендарно! сшвачки, що, безперечно, занижувало !! ¡сторичну роль для наци ! р1дного краю як сшвця \ не давало можливосп показати ¡сторичнс тло, розорену поляками, але не скорену й готову до боротьби шд булавою Б. Хмельницького Укра!ну. Л ¡на Костенко, поставивши в центр свого ¡сторичного полотна легендарну д1вчину, заговорила насамперед не про кохання, а про насущш проблеми нащ! \ держави. Михайло Слабошпицький ставить ¡сторичний роман Лши Костенко на перше м1сце не тшьки в и' творчост1, а й серед украшських твор1в XX стол1ття: «Тв1р «Маруся Чурай» Лши Костенко - не просто наша об1 крадена й поганьблена ¡стор1я. не тшьки художня енциклопед1я життя украшського народу середини XVII стол1ття. Це - ютор1я, яка осмислюе саму себе, мисляча ютор1я. Це - партитура в1чних мотив1в духовного буття народу... Чи й треба казати про те, яко! неймов1рно! популярносп зажив цей роман у нас т1льки за одне десятил1ття л1тературного життя! Меш здаеться, якщо в нацюнальному письменств1 е таю твори, як «Маруся Чурай», значить, воно не безнадшне, I не безнадшна доля того слова - воно виживе \ вистоггь у цьому складному 1 трапчному свт. який не мае се нт и мент ¡в до жодного народу» [5, с. 94].
Художнш тв1р вважаеться ¡сторичним передо вслм тодк коли автор достов1рно й всеохоилююче вщображае ¡сторичну еиоху. Нав1ть принцип умовностк за яким на початку роману сама поетеса визнае перевагу художнього домислу над фактами («А що, якби знайшлася хоч одна...»), не тшьки не знижуе читацьку щкавють, а ще бшыпе II посилюе, змушуючи читати художшй текст прискшливше.
Вщ картини суду, свщюв, представншав мюцево! влади, побутових сцен життя до колориту козаччини в р1зних ¡постасях нацюнальних геро!в (полковник Пушкар, гонець-запорожець, дщ Галерник, сам Хмельницький) перед нами постае правдива картина життя Украши XVII ст.
Авторка не ¿деал1зуе украшщв, але й не змальовуе 1х як народ, роз'еднаний антагошстично-класовою ненавистю, чого в украшському середовшщ школи й не було. Саме через це /Пт Костенко не раз закидали прихильшсть до «теорп единого потоку» украшсько! наци (за Михайлом Грушевським). Як справжнш художник, Л ¡на Костенко не розставила вщразу сво!х геро!в по вщведених сюжетною канвою мюцях, а виписала 1х у русл.
Козацька сила не лише в обов'язку боронити Укра1ну, а й у едност1 громадянського та особистого. Як опора людського юнуе св1т пдносп. Симптоматично, що саме почуття влас но!' пдност! найбшыпе не в пошаш в антагошспв козацького лицарства. А якраз цей шляхетно-волелюбний стан поетеса протиставляе канцелярсько-бюрократичнш машиш, якою намагаються вичавити з людини все горде, шдкорити II повсд1нку приписам, далеким вщ народно! морал1, що уособлюеться в ромаш нормами сшвжиття козацько! рсспублпчи - Запорожжя. «Полтава карае сшвця»,- скаже 1скра в похщному намет1, хоча й розум1е, що зараз ¿деться про долю краю, а вш «про чиесь гам одненьке життя». Гетьманов1 не байдуже й «одненьке життя», адже за ним - славне минуле батька Маруск легендарного Чурая.
Звичайно, в суперечках про ¿сторичну реальшсть особи Маруа Чурай незаперечною лишаеться вимога: поки не знайдено бодай одного документа, де зафпчтовано и ¡м'я. можна говорити лише про л1тературну легенду, започатковану ¡сторичною пов1стю О. Шаховського «Маруся - малорослйська Сафо». На сьогодш такого манускрипту ще не маемо, але теля роману /Пни Костенко Маруся Чурай стае нарепт цшком реальною особою, хай не в площиш юторичнш, та, що не менше, а в даному раз к мабуть, важливше, на тереш л1тератури.
Наступний тв1р «Берестечко» Л. Костенко - це перший в украшськш л1тератур1 ¡сторичний роман у в1ршах, у якому художньо осмислюеться одна з найбшыпих трагедш пер1оду визвольно! в1йни украшського народу (1648-1654 рр.) та доля одного з найвидатшших державних д1яч1в - Богдана Хмельницького. Велика увага до нспсрсслчно! особистост1 та !! внутршнього св1ту в контекст! ¡сторичного минулого Украши е традицшною рисою творчосп письменниц! й становить одну з важливих граней !! мистецького письма. «Посттно поглиблюване осмислювання вселюдсъкого досв1ду в царит духу - оргатчна лшя поетичного розеою Лти Костенко. I це не еипадкоее, а продумано виб1ркове звернення до постатей, у д1яльност1 яких щосъ примушуе озеатися чутлиеий камертон поетоеог св1домост1» [2, с. 39].
1сторичний роман /Пни Костенко «Берестечко» - TBip ушкальний за своею змютовою суттю. Масштаб художнього мислення поетеси настшьки глибокий та об'емний, що у його cc|)cpi знайде духовну та ¡нтслсктуальну поживу фшолог, юторик, психолог i будь-який читан водночас.
«Берестечко» фактично утворюе дилопю з попередшм романом. 1сторичшсть у художньому стшп поетеси поадае особливе мюце й оргашчно впл1таеться у жанрову модель роману у Bipinax, яка виникла як змшування ознак трьох род ¡в л1тератури - епосу, л1рики i драми, - вона поеднуе багатоплановють, спi чнi принципи розповщ1 з суб'ектившстю, що притаманна л1ричним творам.
У цьому TBopi Л. Костенко розкривае постать Б. Хмельницького не як сильного та славетного гетьмана, а як вразливу, слабку особистють 3i своши сумшвами, 3i своею трагедию. Авторка не прагне у ромаш осшвувати перемоги та величшеть гетьмана, а хоче показати, що така могутня людина може зламатися шд натиском зради, поразки. Але пот1м, пов1ривши в себе, знову «воскреснути» у свош могутност1.
Отже, проанашзувавши твори Тараса Шевченка та /Пни Костенко, ми можемо констатувати, що обох митщв - минулого й сучасного - щкавила icTopin як cnoci6 виявлення власного евпотляду. Вони розглядали минуле украшського народу з точки зору власного ставлення до подш та oci6, не оминаючи ¿сторичних факпв. Але вщмшшеть i'x у тому, що в творчост1 Т. Шевченка ¡сторична тематика розкрита повшше та ширше, шж у Л. Костенко. У Кобзаря наявна велика кшьюсть ¡сторичних подш та oci6. Натомють наша сучасниця охоплюе невеликий пер1од icTopii' - час гетьманування Богдана Хмельницького.
Сшльною ¡сторичною постаттю у творчост1 поет1в е образ славетного Богдана Хмельницького. Л. Костенко та Т. Шевченко анатзують д1яльшсть Б. Хмельницького в юторюсофськш площиш, тобто опираються на цшшеш KaTeropii в ощнц1 тих чи шших ¿сторичних факт1в, пов'язаних з iмснем гетьмана. Погляди Л. Костенко, реал1зоваш, наприклад, у «Берестечку», сп1взвучн1 з позищею Кобзаря: icTopisr Украши - тягла, «славне» минуле, присутне «тут i тепер» у вигляд1 CBoi'x фатальних наслщюв, а в1дтак, не може бути шдставою для нацюнальних гордощ1в (у Т. Шевченка: «Тяжю дша! Якби ix забути, я оддае би веселого Вту половину» [6, с. 254], у Л. Костенко: «Там зрада, там злодтство» [3, с. 99], «Видать, це наше неподтъне право - свогх гетъматв обкидать багном» [3, с. 100]).
Т. Шевченко та Л. Костенко сприймають гетьмана як буд1вничого украшсько! держави. Тшьки анатз твор1в Т. Шевченка показуе, що висв1тлення ним особи i д1яльносп Б. Хмельницького мало не чуттево-спонтанний, а спонукальний характер i зумовлювалося особливостями його юторичного св1тогляду {«Щоб зрозумти политичный стан Украши та його причини, Тарас Шевченко звертався до /сторичних джерел, тобто намагався пояснити ближче в 4aci eiddcmemuiUM..., а поеттно оствуючи Гетъманщину, [поет] не Miz не eiddaeamu надежного заслугам Б. Хмельницького в оргатзацп укратсъког держави на nopo3i нового часу» [6, с. 111]). Перебуваючи в координатах «нового часу», Л. Костенко звертаеться до час ¡в гетьманування Хмельницького як до перюду, коли украшетво продемонструвало можливосп консолщацн, а отже, здатшеть до державотворення.
Лша Костенко визнае Кобзаря як нацюнального героя, проводника. гетьмана. Це виражено у ряд| Я гюезш. Так, постап Т. Шевченка присвячено поези «Княжа гора», «Поверенення Шевченка». «Кобзарю, знаеш...», «Заворожи меш, волхве!». Як дв! р!вновслик1 постат! в контекст! украшсько! icTopii розглядаються Т. Шевченко та Б. Хмельницький у «Берестечку»: Хмельницький - будтничий Украшсько! козацько! демократично! держави, Т. Шевченко - «гетъман слова» [3, с. 137]. 3 вщсташ кшькох стол1ть Л. Костенко оцшюе д1яльшсть Б. Хмельницысого та Т. Шевченка як надзвичайно пл!дну, таку, що мала серйозний вплив на формування укра!нсько! наци - гетьман кував полп ичну базу для презентацп наци у сет. поет формував свиогляд укра!нства.
Обидва митц! прагнули максимально наблизити сво! твори до вторично! правди, а персонашв - до реальних oci6 в icTopii. Але Т. Шевченка бшып ц!кавило сам феномен геро!чного минулого загалом, шж окрсчп особистосп та !х д!яння. А Л. Костенко, навпаки - поодинокл юторичш поди та геро!.
Список лператури
1. Барка В. Правда Кобзаря /Василь Барка. - Нью-Йорк, 1961. - 289 с.
2. Брюховецький В. Шна Костенко: Нарис творчоста /В.С.Брюховецький - К. : Дншро, 1990. -262 с.
3. Костенко JI. Берестечко: 1сторичний роман / Шна Костенко. - К.: Укр. письменник, 1999. - 157 с.
4. Лисяк-Рудницький I. Каразин i початки украшського нацюнального вщродження // Лисяк-Рудницький 1.1сторичш есе. 2 т. - Т. 1. - К., 1994. - С. 203-220.
5. Украшське слово. Хрестоматая украшсько! лгтератури та лгтературно! критики XX ст. Книга третя. -К: Рось,2000. -94 с.
6. Шевченко Т. Г. Повне з1брання твор1в: у 12 т./ Тарас Шевченко. - К.: Наук, думка, 1989. - 528 с.
7. Яременко В. I. 1сторюсофсью аспекта вщображення д1яльност1 Б. Хмельницького у творчосп Т. Г. Шевченка/В. Яременко.- 1995. - №4.-С. 100-113.
М}'стафаева М. А. Переосмысление исторических образов и реалий в творчестве Тараса Шевченко и Лины Костенко / М. А. Мустафаева // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2014. -Т. 27(66), № 4. - С. 13-20.
В статье определяются особенности реализации идеи историзма в творчестве Т. Шевченкю и Л. Костенко. Анализ осуществлен на основе исследования ранних исторических произведений Т-Шевченко и исторических романов Л. Костенко. Путем сопоставления и сравнения определено самые характерные особенности сходства и отличия интерпретации исторических реалий и личностей в произведениях данных авторов. В результате исследования определено, что Т. Шевченко в своих произведениях уделял больше внимания изображению общей исторической картины эпохи Гетманщины, а Л. Костенко, наоборот, делала акцент на отдельные персоналии этого периода, в общем, Богдана Хмельницкого. Рассмотренное явление может быть использовано при детальном изучении творчества Т. Шевченко и Л. Костенко, их сравнительном анализе.
Ключевые слова: историзм, Тарас Шевченко, Лина Костенко, художественная интерпретация исторического прошлого, казачество, Богдан Хмельницкий.
Mustafayeva М. A. The interpretation of historical characteristics and reality iin the works by Taras Shevchenko and Lina Kostenko / M. A. Mustafayeva // Scientific Notes of Tavrida National V. L Vernadsky University. - Series: Philology. Social communications. - 2014. - V. 27(66), № 4. -P. 13-20.
The article defines the specifics of realization the ideas of historicism in the works of T. Shevchenko and L. Kostenko. The analysis is based on the study of early historical works of T. Shevchenko, particularly «Night of Taras (Taras Tryasylo)% «Haydamaky>i^«Hamalia» and historical novels by L. Kostenko, such as «Marusia
Churay», «Berestechko». Hie article focuses on the description of historical events and heroic images, their interpretation in the works of T, Shevchenko and L. Kostenko. The attention was given to the attitude of these artists to the past of the Ukrainian people. The historical realities and the people in the works of the authors represented by matching and comparing the determined characteristic of the similarities and differences of interpretations of. The study revealed that T. Shevchenko in his works, paid more attention to the image of the overall historical picture of the era of the Hetmanate, and L. Kostenko, on the contrary, focuses on the individual personalities of this era, in General, Bohdan Klimelnytsky. The consideration the phenomenon can be used for detailed study of the works of T. Shevchenko and L. Kostenko, their comparative analysis. Keywords: historicism, Taras Shevchenko, Lina Kostenko, artistic interpretation of the historical past, the Cossacks, Bogdan Klimelnytsky.
Cmamnrn nadiuuiJia do pe<)ai<i(ii 30 iicoimmu 2014 pony
