CC BY
19
Ф1ЛОСОФ1Я
УДК 130.2
Н. В. Белова,
О. В. Попович
ПАРАДИГМИ ВЗАСМОДП КУЛЬТУР
Посл1довне оформления понятийно-аналтичног системы фшософського знання про сутнгсть взаемоди культур стикаеться з проблемою в1дсутност1 «монооб 'екта» (або единого об'екта), оскшьки предметом вивчення стають системи взаемоди, або системт комплекси. З огляду на це, в статт1 обхрунтовуеться необх1дн1сть тдвищення Iнтегративного статуту фшософи культури, зокрема шляхом включення до гг предметного кола окремих проблем культурологи I пропонуеться розглядати взаемодгю культур також як системний комплекс, який мгстить культурнг системи р1знихргвней загальностг (спшьнота, група, особист1сть).
Простежуеться розвиток теоргг акультураци, розглядаються гг р1вн1 та доповнення комплексу акультураци т. з. теор1ею стратегт акультураци. Визнаеться недоцгльним синонгмгчне використання понять «акультурацгя» та соцгокультурна або м1жкультурна адаптащя.
Розкриваеться багато якгстсть процесу взаемоди культур. Пропонуеться певне узгодження наявних парадигм взаемоди культури, оскшьки в сучасних умовах прискорення процеЫв глобал1заци використання фшософсько'г методологи, допоможе осмисленню загальних проблем буття людини, I створить базис поеднання множини систем (системних комплекс1в) взаемодгг культур.
Клю^о^^ слова: акультуращя, асимшящя, виключення, ¡нтегращя, мультикультурал1зм, сегрегащя, системний комплекс, стратег1я акультураци, взаемод1я культур, культурна адаптащя, плавильний котел.
БО1 10.34079/2226-2849-2019-9-18-9-19
В сучасних культурних i сощальних зрушеннях, за слушним висловом вщомого дослщника В. Бiблера, виявлясться, а в фшософських i культуролопчних дослщженнях фшсуеться феномен зосередження европейсько! культури «...як яко!сь «багатомюно! множини» форм розумшня, що докоршно вiдрiзняються одна вщ одно!, або, якщо взяти зютавлення з шшо! сфери, важкий контрапункт самостшних Розумiв, рiзних вщповщей на (по^зному поставленому) питанш: «Що означав розумгти...» - себе, шших людей, реч^ св^?» [3, с. 4]. Таке одночасне «спшкування вах юторично визначених форм розумшня» потребуе розумшня рiзних лопк в точщ !х «виникнення i взаемоперетворення, взаемообгрунтування (трансдукцп)» [3, с. 4].
В методолопчному плаш дослщження «форм розумiння», над якими надбудовуються понятiйнi системи, що фiксують набуте знання про буття суспшьства в його даносп, стикаеться не тшьки з проблемою мiнливостi категорiального апарату, використованого при вивченш життедiяльностi людини як прояву буття суспшьства, а й з суттевими змшами само! системи суспшьства як складного, багаторiвневого об'екту, аналiз станiв i властивостей якого потребуе тдвищення штегративного статуту фшософп культури, зокрема шляхом включення до п предметного кола проблем
культурологи. Це цiлком вщповщае сучаснiй тенденцп розвитку наукового тзнання, яке, на думку В. Вернадського, спецiалiзуеться не з наук, а з проблем, що «...дозволяе, з одного боку, надзвичайно зануритися у дослщжуване явище, а з шшого - розширити охоплення його з уах точок зору» [4, с. 67].
Одшею з таких проблем, на нашу думку, е прояви наслщюв взаемодп культур, якi в умовах бурхливого оновлення уах сфер суспшьного буття спроможнi на рiвнi особистостi деструктивно впливати на визначення i збереження ïï iдентичностi, що робить пошуки механiзмiв збереження самост людини надзвичайно актуальними.
Культурнi зв'язки, або взаемодiя культур, опосередковуються спшкуванням (у широкому сенсi) людей, що належать до рiзних культур. Для теоретичного опису процесу i результату тако'1' взаемодп в сучаснш фшософп культури та культурологи використовуеться термш «акультуращя», що в експлорацiях науковщв часто iнтерпретуеться як окультурення, або прилучення до культури, втрачаючи частину ознак (змюту), виокремлених ще в першому визначеннi акультурацп, наданому представниками культурно'1' антропологи Р. Редфiлдом, Р. Лштоном i М. Херсковiцем, на думку яких, акультуращя (acculturation) «...охоплюе тi явища, що виникають внаслщок входження груп iндивiдiв, що мають рiзнi культури, у безперервний безпосереднш контакт, який спричиняе змiни в первюних культурних паттернах однiеï з груп або ïx обох» [28].
У змiстi наведеного визначення, наближеного до протовизначення у сена Дж. Рассела (який звернув увагу на практичну дiяльнiсть як основу формування окремих видiв дефшщш), мютиться конкретна система знань щодо взаемодп (i ïï наслщюв) представникiв рiзних культур.
Зосереджена навколо суттевих ознак, ця система знань не мае об'екта, який можливо було визначити як «монооб'ект», оскшьки у цьому випадку «...предметом вивчення ... стають не стшьки самi матерiальнi системи та 1'х закономiрностi, скiльки системи взаемодИ', що iснують мiж рiзними рiзноякiсними об'ектами, що пов'язанi мiж собою необхщним чином. По сутi справи, ïx вивчення е вивченням систем, що взаемод^ть, або системних комплекав» [12, с. 294].
На нашу думку, взаемодп культур як предмет аналiзу також можливо репрезентувати як системний комплекс, що мютить культурш системи рiзних рiвней загальностi (спшьнота, група, особистiсть), в якому вищенаведене визначення акультурацп (разом з шшими) дозволяе виокремлювати суттевi ознаки, що фшсують знання про характер взаемодп шдиввдв належаних до рiзних культур.
До проблем комплексу взаемодп культур юторично входить i проблема сощокультурно! адаптацп, до вивчення яко'ï зверталися украшсью та зарубiжнi фiлософи культури, культурологи, сощологи, зокрема, М. Бровко, Л. Волинська, В. Гриценко, Л. Корель, А. Налчаджян, М. Мудрик, М. Ромм, Т. Шибуташ, Л. Шпак та шш^ значна частина яких, а саме М. Бровко, М. Кондратьев, В. Лабунська, Л. Максимов, та ш. зосереджувалася на процесах взаемодп особистосп та сощального середовища, а шш^ зокрема О. Асмолов, Л. Божович, О. Ковальов, А. Петровський, А. Реан та ш. - на дослщженш формування якостей особистосп пщ впливом середовища.
Наслщком фшософського та сощолопчного аналiзу адаптацшних процесiв у суспiльствi, пов'язаного з роботами В. Афанасьева, I. Калайкова, Ю. Левади, Е. Маркаряна, В. Немiровського, Л. Петрушенко, Б. Украшцева та iн., було усталене розумшня соцiальноï адаптацiï як сукупностi системоутворювальних властивостей середовища, якi дозволяють людиш вибудовувати добробут свого життя.
Систематичне вивчення акультурацп проводили закордонш дослщники Дж. Беррi,
С. Бочнер, К. Оберг, К. Уорд, А. Фернхем та ш., внаслщок чого була створена загальна теорiя акультурацп, оформлення бшьшо'1 частини яко'1 належить вiдомому канадському дослщнику Дж. Беррi.
Притаманнi акультурацп ознаки розглядаються зазначеним науковцем в контекст участ iндивiда в мiжкультурних контактах, або ступеню включеностi суб'екта взаемодп до нового середовища. I оскшьки розглядаеться саме взаемодгя, п результат передбачае охоплення як змш характеристик груп культурних меншин, так i суспiльства (спiльноти), що !х приймае [21].
Автор будуе певну модель, в якш враховуються культурш та психологiчнi фактори, що д^ть на протязi усього процесу акультурацп (насамперед, здiбностi груп до культурного контакту, характер мiжкультурних вiдносин та культурш змши, що виникають внаслщок контакту), фактори поведiнкових змiн, акультурацшний стрес, психологiчну адаптацiю, - що в цшому задовольняе критерiям системного комплексу.
Пропонована Дж. Беррi модель (яку ми теж розглядаемо як системний комплекс) акультурацп мае, в нашому розумшш, конкретний характер. Така констатащя передбачае уточнення термшу «конкретний», який використовуеться у декшька значеннях, зокрема вш може позначати об'ект тзнання як органiчне цiле, а може -вщображення органiчного цшого в мисленнi (за допомогою системи категорiй). В останньому випадку, конкретне в мисленш становить еднiсть рiзноманiтних визначень, i саме це ми вбачаемо в моделi Дж. Беррь
Зрозумiло, що подальший розвиток теорп акультурацп потребуе розгортання процесу сходження вщ конкретного до абстрактного, результатом чого може стати досягнення глибшого рiвня пiзнання.
Кроком руху вщ конкретного до абстрактного, як ми вважаемо, е категоризащя в межах фшософп культури близького за зм^том поняття сощокультурно!' адаптацп, яке в експлоращях сучасних дослiдникiв розглядаеться як форма «...взаемопристосування суб'ектiв i сощокультурного середовища на основi обмiну духовно-практичними можливостями i результатами дiяльностi в конкретних адаптивних ситуащях» (Л. Шпак) [19, с. 106]. В цшому, сощокультурна адаптащя е системою взаемодп, у т. ч. взаемодп суб'екта i об'екта адаптацiйного процесу.
Якщо термiн «акультуращя» е вщображенням в мисленнi органiчного цiлого, яке вш позначае, то термiн «сощокультурна адаптащя» вщображае сторону комплексу культурно'1' адаптацii (предмету), що вiдображаеться. Лопчний вимiр вiдносин мiж вищенаведеними поняттями потребуе уточнення, хоча, грунтуючись на викладеному, можливо стверджувати, що поняття «акультуращя» не е тотожшм сощокультурнш або мiжкультурнiй адаптацii i, як ми вважаемо, 1'х синонiмiчне використання е недоцiльним.
З огляду на бурхливу iнтернацiалiзацiю суспiльного буття, вважаемо необхщним подальше уточнення змiстiв цих понять як таких, що е рушшними в парадигмi аналiзу дiалектики соцiального та особистiсного в процеа взаемодii культур.
Почнемо з того, що сощокультурна адаптащя, як i сощальна адаптацiя в цшому, е не тшьки безперервним, але й дискретним процесом. Вона реалiзуеться через суб'ективне освоення сощокультурного середовища, що змшюеться, i 11 основою, як зазначають сучаснi дослiдники, стають соцiокультурнi вiдмiнностi, зокрема, за думкою Л. Шпак, «.. .вщмшносп у розподш та доступностi духовних благ i послуг, у рiвнi 1х споживання, в характерi i змiстi культурно!' дiяльностi, ступенi активностi суб'екта в сощокультурнш взаемодп [19, с. 106].
Пошуки внутрiшнього джерела сощокультурно! адаптацп вказують насамперед на невщповщшсть засвоених, звичних форм i способiв культурно! дiяльностi новим потребам i можливостям суб'ектiв адаптацп в умовах сощокультурного середовища, що змiнюеться. Щодо здiйснення цього процесу, то вш iде шляхом iндивiдуальних предметно-практичних та духовно-практичних дш у сферi повсякденного життя [19, с. 109-112] i е формою взаемодп суб'екта зi сферою повсякденностi, «.що створюе для суб'екта умови ефективного входження в наявний сощум i засвоення рiзних форм сощально! дiяльностi» [13, с. 15]. Змютом адаптацп дослщники вважають засвоення нового у повсякденному житп, а !! результатом - взаемопристосування i обмiн продуктами дiяльностi iндивiда i середовища.
Сучаснi автори вказують на головш вiдмiнностi сощокультурно! адаптацп вiд iнших форм сощально! адаптацп, зокрема Т. Лондаджим доводить, що, по-перше, «...ця взаемодiя опосередковуеться культурою як ядром сощокультурного середовища та шдивщуальною культурою суб'екта. По-друге, змши, що вщбуваються в результатi ще! взаемодп, можуть мати пролонгований характер, оскшьки призводять до трансформацп буденного св^у людини i оргашзацп повсякденного життя сустльства, по -трете, вона супроводжуе основш види дiяльностi iндивiда» [13, с. 16].
Аналiз процесу сощокультурно! адаптацп iндивiда ускладнюеться наявнiстю рiвнiв, кiлькiсть i вiдмiннiсть яких визначаеться розумшням iндивiда не тiльки як ютоти, що дiе у фiзичнiй, але i в соцiокультурнiй площиш. Так само мае рiвнi (або вимiри) теорiя акультурацп, у т. ч. за рахунок доповнення комплексу акультурацп т. з. теорiею стратегт акультурацп (Дж. Берр^, в якш з метою прогнозування наслiдкiв мiжкультурних контактiв, що здiйснюються вiдповiдно до поведшкових стратегiй, обраних !! учасниками, виокремлюються для дослщження додатковi фактори поведшки учасникiв акультурацiйного процесу [23].
Якщо здшснити певне спрощення, то, зпдно Дж. Беррi, iндивiд, або меншини, якi вирiшують проблеми, що виникають на протязi входження до шшо! культури, i прагнуть зберегти власну культурну iдентичнiсть, дотримуються певних стратегiй (стратегiй акультурацii). Враховуючи те, що прийняття новог культури i адаптащя до новог культури е рiзними речами, дослщник наголошуе, що акультурацшш стратегii меншин, як правило, мають два параметри: вщношення до традицшно! культури i ставлення до культури приймаючо! спiльноти, врахування яких дозволяе виокремити декшька типiв. Це, по-перше, стратегiя асимiляцii, для яко! характерна втрата групою (або окремими !! представниками) власно! культури на протязi встановлення i пiдтримки контакти з шшою культурою iз повною змшою нацiональноi самоiдентифiкацii у наступних поколшнях. По-друге, сепарацiя, для яко! визначальним е збереження групою, або !! представниками щентифшацп iз власною культурою та загальним запереченням шшо! культури. По -трете, маргiналiзацiя, для яко! характерна втрата групою або !! представниками власно! культури без встановлення т^них контак^в з шшою культурою [29].
Щодо реагування групи-рецитента на мiжкультурнi контакти, то три !х основш типа, а саме, асимшящя, штегращя й сепарацiя були зафшсоваш Р. Линтоном та М. Херсковицем. Розвиваючи цей тдхщ, Дж. Берр^ проголошуе як едино важливий для стратег^ «великого суспiльства» (приймаючо! спшьноти) виключно фактор ставлення до культури меншин (мультикультурна щеолопя) i виокремлюе чотири стратег^: мультикультуралiзм, сегрегащя, «плавильний котел» та виключення [29, с. 20-33], де «плавильний котел» - це асимшящя, яко! прагне домшантна група,
сегрегацiя - це нав'язана групою сепарацiя, а «виключення» - це маргiналiзацiя, що проводиться домшуючою групою.
Iнтеграцiю, яка е формою акультурацп, за яко'1 суспiльство в цшому налаштовано на культурне розмшття, науковець обирае в якостi стратеги взаемного пристосування, сподiваючись, що саме ця форма дозволяе шдивщам повшстю зберегти свою культуру i частково засвогги iншу. Оскiльки для штеграци притаманна iдентифiкацiя як 3i старою, так i новою культурою, ця стратепя пiзнiше отримае iм'я мультикультуралiзма.
Нажаль, в iснуючих концепцiях акультурацп наголошеш змiни характеристик суспiльства (спшьноти), що приймае представникiв шшо'1 культури, «чужЬ> для нього соцiальнi, культурш, етнiчнi та iншi елементи, не отримали достатньо'1 уваги, в той час як ix вплив на формування особистостi може бути значним i мати протилежнi наслiдки, - не тшьки культурного збагачення, а й деструкци, про що свщчить зростання проявiв девiантноi поведiнки вщносно представникiв iншиx культур в Сврот, де в мультикультурних спiльнотаx процес акультурацп охоплюе двi (i бшьше) культурнi групи.
Велика увага придiляеться психолопчним факторам акультурацп груп «чужинщв», серед яких Дж. Беррi в свош теори виокремлюе поведiнковi змiни, акультурацшний стрес (acculturative stress), псиxологiчну адаптащю, якi, без сумнiву, е методолопчно важливими, i отримали увагу дослщниюв ще в серединi попереднього сторiччя, коли було з'ясовано, що стратепя входження в шшу культуру малих груп (особистосп), адаптацiя до нового етно- та сощокультурного середовища, як правило, супроводжуеться глибоким псиxiчним потрясшням, для позначення якого К. Оберг увiв термiн культурный шок (culture shock).
Якщо К. Оберг позначив цим термшом стан тривожностi людини, яка опинилася в чужш культур^ то Дж. Беррi, подiляючи щею залучення надбань психологи, використовуе термш стрес акультурацп (acculturative stress) для позначення сукупносп психосоматичних та психолопчних симптомiв, що супроводжують процес адаптацп до нового культурного середовища.
Таким чином, як ми бачимо, до теорп залучаються не тшьки психолопчш, а й кшшчш фактори. Зазначимо, що проблеми культурного шоку i мiжкультурноi адаптацii тривалий час розглядалися саме з кл^чних позицiй, хоча окремi вченi з самого початку розглядали культурний шок як частину звичайного процесу адаптацп до культурного стресу i прояв прагнення до бшьш зрозумшого, стабшьного i передбачуваного середовища (А. Адлер). Бшьш того, автори вщомо'1 книги «Культурний шок» А. Ферхнем та С. Бочнер не виключали випадюв, при яких зус^ч з шшою культурою не чинитиме шокового впливу, а навпаки, буде для певного типу людей джерелом рiзноманiтниx позитивних емоцш i вщчутав [26]. Вважаеться, що i культурний шок може грати позитивну роль i в тому випадку, коли первюний дискомфорт веде до прийняття нових цшностей i моделей поведшки i, в кiнцевому рахунку, служить джерелом саморозвитку i культурного зростання.
Дослщники довели, що показники успiшноi сощально-психолопчно'1 адаптацii на рiзниx рiвняx мають значш вiдмiнностi. Так, сучасна дослщниця В. Гриценко в якостi показнимв успiшноi адаптацii особистостi в нових соцюкультурних умовах iснування на груповому рiвнi визнае задоволенiсть стосунками з новим оточенням, позитивну сощальну щентичшсть, мiжгрупову толерантнiсть [7, с. 12-18].
Щодо показникiв успiшноi соцiально-психолопчно'1 адаптацii iндивiда на особистiсному рiвнi, то до цiеi групи дослщник вiдносить актуалiзацiю розвинених
потреб в самоповазц задоволенiсть професiйною дiяльнiстю як важливою умовою реалiзацii потреби в самоактуалiзацii; задоволенiсть сенсом життя й оптимютичну оцiнка життево! ситуацп; високу актившсть та емоцiйну стабiльнiсть [7, с. 12-18].
Слщ визнати, що в процес адаптацп здiйснюеться не тшьки пристосування iндивiда до соцiальних умов, а й формуються сощальш якосп комунiкабельностi та предметно! дiяльностi; протягом процесу адаптацп особистiсть розвивае свою шдивщуальшсть, самостверджуеться, намагаючись реалiзувати сво! потреби та iнтереси. Коли з'являються новi культурнi засоби задоволення потреб, змшюються умови життя, людина мае знову пристосуватися, нав^ь iнколи шляхом вщмови вiд прийнятих ранiше норм та щнностей [1, с. 258].
У лiтературi аргументовано наголошуеться, що проблеми адаптацп людини пов'язаш з вторично визначеними формами вiдчуження людей вщ природи, суспiльного життя, продук^в власно! дiяльностi, оточення та вщ власних зацiкавлень. 1х супроводжують рiзнi набутi психологiчнi проблеми, притаманнi майже уам типам культурно! адаптацп. Можливi навiть кризи особистостi в разi невдало! або ускладнено! адаптацп, коли людина не приймае аш новi цiнностi, анi новi способи поведшки. При цьому проблеми адаптацп людини не закшчуються разом з завершенням !! первюно! соцiалiзацii, а можуть збер^атись i виникати впродовж усього !! життя.
На нашу думку, поглиблення розумшня специфiки соцюкультурно! адаптацп стае можливим за умов застосування еволюцшного шдходу до аналiзу окреслено! проблеми, тобто включення до комплексу адаптацп генетичного рiвня.
Сучаснi еволюцшш концепцп представленi в працях захщних учених Ф. Дж. Айали, М. Р'юза, Ч. Ламсдена, Е. У!лсона та ш. Подiляючи тезу Ч. Дарвша про еволюцiйне походження людини й культури, сучасна соцюбюлопя висувае два основш положення: 1. культура (й культурна еволющя) формуеться специфiчними, властивими тiльки людям, когнiтивними мехашзмами; 2. цi механiзми мають генетичну природу, тобто кореняться в програмах розвитку нервово! системи й можуть дiяти в широкому дiапазонi варiацiй навколишнього середовища. Отже, допускаеться якийсь фундаментальний мехашзм геннокультурно! коеволюц^, який передбачае, що формування культури якщо не детермшоване, то, принаймш, спрямовуеться генетично [14, с. 11].
Розглянемо стисло мехашзм геннокультурно! коеволюцп. У сво!й робо^ «Гени, свiдомiсть i культура» [27] Ч. Ламсден i Е. У!лсон висунули концепцiю так званих «етгенетичних правил», стверджуючи, що в псих^ людини е природжеш обмежувальнi засади, якi спрямовують наше мислення, нашi когнiтивнi, поведiнковi та iншi характеристики. Епiгенетичнi правила мають генетичну природу; генетичш змiни можуть трансформувати ешгенетичш правила i вщносини мiж ними.
Вiдомо, що ешгенетичш правила е результатом адаптацп людини до навколишнього середовища, вони закршлюються генетично завдяки дп природного вщбору. Прикладами зазначених правил е природжеш схильносп людей, серед широкого перелшу яких [14, с. 11-12], соцюбюлоги наводять яскравi приклади, зокрема заборона шцесту, яка перешкоджае кровозмiшенню i його негативним генетичним наслiдкам - шбридшгу, тривога в дiтей у в^ вiд 6 до 8 мюящв в присутностi чужих людей, що виникае в незалежно вщ культурних вщмшностей; природжена схильнiсть людини мислити опозищями, розглядаючи одну рiч як протилежнiсть iншоi, тощо.
В цшому сучасна соцiобiологiя накопичила даш, що створюють передумови
для поширення еволюцiйно-генетичного шдходу на поведiнку людини. I хоча цей шдхщ вимагае подальшого обгрунтування, ми згоднi, що дiя генетично визначених схильностей забезпечувала людству на початку його вторичного розвитку виршальш адаптацiйнi переваги.
Якщо в етгенетичних правилах закодованi природженi компоненти стратеги шдивща, що вiдносяться до оволодшня культурою, це оволодiння вщбуваеться шляхом геннокультурно! трансляци, тобто передачi шформаци, в процесi яко! успадковаш епiгенетичнi правила з бiльшою вiрогiднiстю використовують визначенi культургени. (Культурген - це умовна одиниця культурно!' шформаци, образ або конструкт, що вщповщае певному поведшковому зразку, ментальнiй конструкци i т. iн. Дослiдники наголошують, що епiгенетичнi правила скеровують шдивща до вибору деяких напрямкiв розвитку свщомосп, напрямкiв розвитку культури. Скеровують, а не однозначно детермшують - це слщ особливо пiдкреслити [14, с. 12].
Зрозумшо, що шдивщуальний розвиток опосередковуеться культурою, i поза конкретною культурою домшуючий когнiтивний тип мислення реально юнувати не може. Генетична програма розвитку структур людського мозку може бути виконана за умови взаемоди з навколишшм середовищем. Тому культура е ^ею «субстанщею», в якш мислення як споаб обробки когштивно! шформаци знаходить свш конкретно-iсторичний змiст. I якщо оволодшня культурою спрямовуеться генетично, то конкретний домшуючий когштивний тип мислення завжди сприяе формуванню й розвитку культури (або амейства культур) певного типу.
Так, «первинне» мислення людей за сво!ми когштивно-шформацшними характеристиками було переважно образним (правотвкульним) i аграрна культура, на якш сформувалися стародавш схщш цивтзаци, базувалася на тих свпоглядних цiнностях, що орiентують людей на цшсне, нерозчленоване сприйняття свпу, на споглядання й пристосування до нього як незмшно! даностi. Як наголошуе I. Меркулов, вони визначаються можливостями стратеги обробки когштивно! шформаци, властиво! переважно образному мисленню, i можуть направляти його еволющю [14, с. 13-15].
Щодо сучасно! науково-техшчно! культури, яка спрямована на активне перетворення свпу та на аналiз причинно-наслiдкових зв'язкiв, що е засадами и цiннiсних орiентацiй, це створюе тдгрунтя для домiнування лопко-вербального (знаково-символiчного) мислення.
В цшому, еволюцiйний пiдхiд призводить до визнання, що в ходi бiологiчноi еволюци сформувалися початковi фiзiологiчнi й поведiнковi характеристики людини, якi дали поштовх культурнiй еволюцii, що сприяла тдвищенню пристосованостi людей, причому ця культурна еволющя згодом отримала генетичне закршлення. Тобто людина успадковуе не тшьки здатнiсть до культурно! еволюцii, а й потребу в розвитку певних рис культури.
Визнаючи соцюкультурну адаптащю процесом активного пристосування шдивща до середовища та його змш за допомогою механiзмiв культури, виникае необхщшсть проведення аналiзу й тих змш, що вщбуваються з самим шдивщом у процесi адаптацii. Перетворюючи буття-в-собi у буття-для-себе, людина не тшьки перетворюе свп, а й одночасно створюе i перетворюе власну природу, розвивае власну чуттевють, i будь-ям людськi дii назовнi призводять до вщповщних змiн у власному сприйнятл, почуттях, думках.
Проникнення в сутшсть комплексiв соцiокультурноi адаптацii, акультураци
неможливе без теоретичного осмислення проблеми взаемодп культур на рiзних ïï рiвнях - iсторико-генетичномy, онтолопчному, фiлософськомy i е одним з аспек^в масштабшшо'1 проблеми буття людини в реалiях культури. Визнання наявносп комплексу акультурацп та сощокультурно!' адаптацп, на нашу думку, е пщходом, що може допомогти в розкритп суттевих феноменiв сучасно'1 взаемодп культур.
Pозглянyвши категорiальний апарат теорiй соцюкультурно'1 адаптацп та акультурацп можна зробити висновки, що плщна праця дослщниюв створила як загальнотеоретичнi так i фшософсью основи дослiдження процесу та наслщюв поширення культурних зв'язкiв в сучасному сyспiльствi, що мають ознаки наукових парадигм. В той самий час, на наш погляд, наявш парадигми фшософп культури, соцюлогл, психологи юнують паралельно i в умовах прискорення процесiв глобалiзацiï потребують певного узгодження, можливого за умов використання фшософсько'1 методологи, iмплементацiя яко'1 не тшьки допоможе осмисленню загальних проблем буття людини, а й створить базис поеднання множини систем (системних комплекав) взаемодп культур.
Список використано'1 лггератури
1. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. - Москва ; Моск. филос. фонд, 1995. - 323 с. ; Berger P. Sotsialnoe konstruirovanie realnosti. Traktat po sotsiologii znaniya / P. Berger, T. Lukman. -Moskva i Mosk. filos. fond, 1995. - 323 s.
2. Березин Ф. Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека / Ф. Б. Березин. - Ленинград : Шука, 1988. - 270 с. ; Berezin F. B. Psikhicheskaya i psikhofiziologicheskaya adaptatsiya cheloveka / F. B. Berezin. - Leningrad i Nauka, 1988. -270 s.
3. Библер В. С. От наукоучения - к логике культур : Два филос. введения в двадцать первый век / В. С. Библер. - Москва : Политиздат, 1990. - 413 с. ; Bibler V. S. Ot naukoucheniya - k logike kultur i Dva filos. vvedeniya v dvadtsat pervyy vek / V. S. Bibler. - Moskva i Politizdat, 1990. - 413 s. .
4. Вернадский В. И. ручная мысль как планетное явление / В. И. Вернадский. -Москва : №ука, 1991. - 271 с. ; Vernadskiy V. I. Nauchnaya mysl kak planetnoe yavlenie / V. I. Vernadskiy. - Moskva i Nauka, 1991. - 271 s
5. Волынская Л. Б. Aдаптация человека в социокультурной среде : моногр. / Л. Б. Волынская. - Москва : MAKС Пресс, 2008. - 240 с. ; Volynskaya L. B. Adaptatsiya cheloveka v sotsiokulturnoy srede i monogr. / L. B. Volynskaya. - Moskva i MAKS Press, 2008. - 240 s.
6. Волынская Л. Б. Социокультурная и личностная адаптация человека на различных стадиях жизненного цикла : учеб. пособие / Л. Б. Волынская. - Москва i Флинта : ГОУ ВПО «МПСИ», 2012. - 168 с. ; Volynskaya L. B. Sotsiokulturnaya i lichnostnaya adaptatsiya cheloveka na razlichnykh stadiyakh zhiznennogo tsikla i ucheb. posobie / L. B. Volynskaya. - Moskva i Flinta i NOU VPO «MPSI», 2012. - 168 s.
7. Гриценко В. В. Теоретические основы исследования социально-психологической адаптации личности / группы в новой социо- и этнокультурной среде / В. В. Гриценко // Проблемы социальной психологии личности i межвуз. сб. науч. тр. -Саратов, 2005.- Вып. 2.- С. 4-22. ; Gritsenko V. V. Teoreticheskie osnovy issledovaniya sotsialno-psikhologicheskoy adaptatsii lichnosti / gruppy v novoy sotsio- i etnokulturnoy srede / V. V. Gritsenko // Problemy sotsialnoy psikhologii lichnosti i mezhvuz. sb. nauch. tr. -Saratov, 2005.- Vyp. 2.- S. 4-22..
8. Грушевицкая Т. Г. Основы межкультурной коммуникации : учеб. / Т. Г. Грушевицкая, В. Д. Попков, A. П. Садохин; под ред. A. П. Садохина. - Москва i
ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 352 с. ; Grushevitskaya T. G. Osnovy mezhkulturnoy kommunikatsii : ucheb. / T. G. Grushevitskaya, V. D. Popkov, A. P. Sadokhin; pod red.
A. P. Sadokhina. - Moskva : YuNITI-DANA, 2003. - 352 s.
9. Есин А. Б. Введение в культурологию : Основные понятия культурологии в систематическом изложении : учеб. пособ. / А. Б. Есин. - Москва : Высшая шк. : Академия 1999. - 216 с. ; Yesin A. B. Vvedenie v kulturologiyu : Osnovnye ponyatiya kulturologii v sistematicheskom izlozhenii : ucheb. posob. / A. B. Yesin. - Moskva : Vysshaya shk. : Akademiya 1999. - 216 s.
10. Корель Л. В. Социология адаптаций : вопросы теории, методологии и методики / Л. В. Корель. - Новосибирск : Наука, 2005. - 423 с. ; Korel L. V. Sotsiologiya adaptatsiy : voprosy teorii, metodologii i metodiki / L. V. Korel. - Novosibirsk : Nauka, 2005. - 423 s.
11. Кросскультурная психология. Исследования и применение : пер. с англ. / Дж. В. Берри, А. Х. Пуртинга, М. Х. Сигалл, П. Р. Дасен. - Харьков : Изд-во Гуманитарный центр, 2007. - 560 с. ; Krosskulturnaya psikhologiya. Issledovaniya i primenenie : per. s angl. / Dzh. V. Berri, A. Kh. Purtinga, M. Kh. Sigall, P. R. Dasen. -Kharkov : Izd-vo Gumanitarnyy tsentr, 2007. - 560 s.
12. Кузьмин В. П. Принцип системности в теории и методологии Маркса / В. П. Кузьмин. - 2-е изд. - Москва : Политиздат, 1980. - 312 с. ; Kuzmin V. P. Printsip sistemnosti v teorii i metodologii Marksa / V. P. Kuzmin. - 2-e izd. - Moskva : Politizdat, 1980. - 312 s.
13. Лондаджим Т. Социокультурная адаптация иностанных студентов, обучающихся в российских вузах : автореф. дис. ... канд. социол. наук : спец. 22.00.04 / Тьерри Лондаджим ; Нижегор. гос. ун-т им. Н.И. Лобачевского. -Нижний Новгород, 2012. - 24 с. ; Londadzhim T. Sotsiokulturnaya adaptatsiya inostannykh studentov, obuchayushchikhsya v rossiyskikh vuzakh : avtoref. dis. ... kand. sotsiol. nauk : spets. 22.00.04 / Terri Londadzhim ; Nizhegor. gos. un-t im. N.I. Lobachevskogo. - Nizhniy Novgorod, 2012. - 24 s.
14. Меркулов И. П. Эволюционная эпистемология : история и современные подходы / И. П. Меркулов // Эволюция, культура, познание : сб. статей. - Москва : Институт философии РАН, 1996. - С. 6-21 ; Merkulov I. P. Evolyutsionnaya epistemologiya : istoriya i sovremennye podkhody / I. P. Merkulov // Evolyutsiya, kultura, poznanie : sb. statey. - Moskva : Institut filosofii RAN, 1996. - S. 6-21.
15. Мудрик А. В. Социализация человека : учеб. пособ. / А. В. Мудрик. -Москва : Academia, 2007. - 304 с. ; Mudrik A. V. Sotsializatsiya cheloveka : ucheb. posob. / A. V. Mudrik. - Moskva : Academia, 2007. - 304 s
16. Налчаджан А. А. Социально-психологическая адаптация личности : Формы, механизмы, стратегии / А. А. Налчаджан. - Ереван : Изд-во АН Арм. ССР, 1988. - 145 с. ; Nalchadzhan A. A. Sotsialno-psikhologicheskaya adaptatsiya lichnosti : Formy, mekhanizmy, strategii / A. A. Nalchadzhan. - Yerevan : Izd-vo AN Arm. SSR, 1988. - 145 s.
17. Степанов Ю. С. Константы мировой культуры : Алфавиты и алфавитные тексты в периоды двоеверия / Ю. С. Степанов, С. Г. Проскурин. - Москва : Наука, 1993. - 160 с. ; Stepanov Yu. S. Konstanty mirovoy kultury : Alfavity i alfavitnye teksty v periody dvoeveriya / Yu. S. Stepanov, S. G. Proskurin. - Moskva : Nauka, 1993. - 160 s.
18. Теория культуры : учеб. пособ. / под ред. С. Н. Иконниковой,
B. П. Большакова - Санкт-Петербург : Питер, 2008. - 592 с. ; Teoriya kultury : ucheb. posob. / pod red. S. N. Ikonnikovoy, V. P. Bolshakova - Sankt-Peterburg : Piter, 2008. -592 s.
19. Шпак Л. Л. Социокультурная адаптация: сущность, направление, механизмы реализации : дис. ... докт. социол. наук : спец. 22.00.06 / Лидия Леонидовна Шпак ; Рос. академия управления. - Кемерово, 1992. - 353 с. ; Shpak L. L. Sotsiokulturnaya adaptatsiya: sushchnost, napravlenie, mekhanizmy realizatsii : dis. ... dokt. sotsiol. nauk : spets. 22.00.06 / Lidiya Leonidovna Shpak ; Ros. akademiya upravleniya. - Kemerovo, 1992. - 353 s
20. Шпак Л. Л. Социология жизни : научное наследие и современные трактовки / Л. Л. Шпак. . - Кемерово : Кемер. гос. университет, 2007. - 372 с. ; Shpak L. L. Sotsiologiya zhizni : nauchnoe nasledie i sovremennye traktovki / L. L. Shpak. . - Kemerovo : Kemer. gos. universitet, 2007. - 372 s.
21. Berry J. W. Acculturation as varieties of adaptation / J. W. Berry // Acculturation : Theory, models and some new findings / ed. by A. Padilla. - Boulder : Westview, 1980.-P. 9- 25.
22. Berry J. W. Conceptual approaches to acculturation / J. W. Berry // Acculturation : Advances in theory, measurement and applied research. - Washington, DC : APA Press, 2003. -P. 17-37.
23. Berry J. W. Social and cultural change / J. W. Berry // Handbook of cross -cultural psychology / ed. by H. C. Triandis, R. Brislin . - Boston : Allyn & Bacon, 1980. -Vol. V : Social Psychology. - P. 211 -279.
24. Bochner S. The Social Psychology of Cross-Cultural Relations / S. Bochner // Cultures in Contact : studies in cross-cultural interaction / ed. by S. Bochner. - Oxford : Oxford Pergamon Press, 1982. - P. 5-44.
25. Bochner S. Culture shock due to contact with unfamiliar cultures [Electronic resource] / S. Bochner // Online Readings in Psychology and Culture. - 2003. - 8(1). - Mode of access . http://doi.org/10.9707/2307-0919.1073.
26. Furnham A. Culture Shock : Psychological reactions to unfamiliar environments / A. Furnham, S. Bochner. - London. : Methuen, 1986. - 298 p.
27. Lumsden C. J. Genes, Mind and Culture: The Coevolutionary Process / C. J. Lumsden, E. O. Wilson. - Cambridge (MA) : Harvard University Press, 1981. -216 p.
28. Redfield R. Memorandum for the study of acculturation [Electronic resource] / R. Redfield, R. Linton, M. J. Herskovits // American Anthropologist. - 1936.- Vol. 38, Issue 1. - P. 149-152. - Mode of access :
//anthrosource.onlinelibrary.wiley.com/doi/epdf/10.1525/aa.1936.38.1.02a00330
29. The Cambridge Handbook of Acculturation Psychology / ed. by D. L. Sam , J. W. Berry. - Cambridge ; New York : Cambridge University Press, 2006. - 576 p.
Стаття надшшла до редакцп 17.10.2019
N. Belova,
O. Popovych
CULTURAL INTERACTION PARADIGMS
Consistent design of the conceptual-analytical system of philosophical knowledge about the essence of interaction of cultures faces the problem of absence of «mono-object» (or single object), because the subject of study is interaction of systems or system complexes. In view of this, the article substantiates the need to enhance the integrative status of the philosophy of culture, in particular by including in its subject some specific problems of cultural studies and proposes to consider the interaction of cultures as a system complex
containing cultural systems of different levels of generality (community, group, personality). Consideration of a number of systems (system complexes) allows us to understand the two-vector nature of adaptation and to see the positive and negative factors influencing the development ofpersonality consequences of the interaction of cultures.
Taking into consideration, that analysis of the process of socio-cultural adaptation of an individual is complicated by the presence of levels, the number and difference of which are determined by the understanding of the individual not only as a creature acting in the physical but also in the socio-cultural plane,the need of search for mechanisms to preserve the individual's self in the conditions of rapid renewal of all spheres of social lifeIt is tmphasized.
Sociocultural adaptation as the process of active adapting of an individual or group to a changing environment through cultural mechanisms ( not only the changing environment itself, but also the changes of the individual or group itself) in the process of adaptation was reviewed.
It is emphasized that synonymous use of the terms "acculturation" and socio-cultural or intercultural adaptation is inappropriate.
The development of the theory of acculturation, its levels and additions to the theory of strategies of acculturation are traced. It was suggested by to consider the theory of acculturation (including supplementing dimensions) and the theory of strategies of acculturation as the complex of acculturation.
The multi-quality of the interaction of cultures is revealed. Some reconciliation of existing paradigms of cultural interaction are proposed, since in the current conditions of accelerating the processes of globalization the use of philosophical methodology will help to understand the common problems of human being, and will create the basis for the combination of a bunch of systems (system complexes) of interaction of cultures.
Key words: acculturation, assimilation, exclusion, integration, multiculturalism, segregation, system complex, strategy of acculturation, interaction of cultures, cultural adaptation, melting pot.
УДК 130.2
В. Ю. Срьомш
1НТЕГРАЛЬНИЙ ТРАДИЦ1ОНАЛ1ЗМ ТА PHILOSOPHIA PERENNIS В КОНТЕКСТ СВРОПЕЙСЬКО! КУЛЬТУРИ
У cmammi досл1джена школа ттегрального традщюнал1зму як ттелектуальне явище европейськог культури XX-XX столть. Зроблено екскурс в icmopm формування даного феномена, огляд його напрямшв, персоналт i ключових понять. Простежено зв 'язок традицiоналiзму з iдеалiстичною фiлософieю, Романтизмом, правими iдеологiями та академiчним релтезнавством. В результатi до^дження зроблено висновок, що ттегральний традицiоналiзм, як особлива форма захiдного езотеризму, е оргатчною частиною европейськог культури. Вiдрiзняючись «хол^тським» характером, принципи традицiоналiзму мають перспективи застосування до рiзних галузей гумантарного знання.
Клю^о^^ слова: ттегральний традицiоналiзм, епоха Вiдродження, Philosophia perennis, Марсшо Фiчiно, Рене Генон, Юлiус Евола.
