CC BY
77
УДК 355.233
Л. О. Петрова, здобувачка ПАРАДИГМАЛЬНИЙ ВИМІР ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ
Досліджено концептуальні засади функціонування та розвитку військової освіти. Проаналізовано принципи нової «некласичної» парадигми військової освіти. Визначено мету військової освіти на засадах нової парадигми освіти.
Ключові слова: парадигма військової освіти, методологічні принципи нової парадигми освіти, «некласичність» в парадигмі, принцип холізму освітотворення.
Актуальність проблеми. Сучасна воєнно-політична обстановка характеризується глибокими змінами, що відбуваються в системі міжнародних відносин на світовому та регіональному рівнях. Динамізм, притаманний сучасному етапу розвитку військової справи, зростання соціальної ролі особистості в умовах військової діяльності, гуманізація та демократизація життєдіяльності армії, інтелектуалізація військової праці, швидка зміна бойової техніки, військової стратегії та тактики, а також проблеми і труднощі процесу розвитку Збройних Сил України в сучасних умовах вимагають нових підходів до проблем військової освіти. Необхідність розроблення методологічних і концептуальних засад процесу реформування всієї військово -освітньої сфери відповідно до сучасних реалій зумовила зміну парадигми військової освіти України.
Аналіз останніх джерел і публікацій. Найбільш комплексно і докладно теорія, методологія системи військової освіти, проблеми та концептуальні засади її функціонування розглянуті у роботі М. Нащадима [1]. Деякі актуальні питання сучасного розвитку системи військової освіти України висвітлено у наукових роботах [2-4].
Водночас теперішній стан реформування військової освіти та його нормативно-правове забезпечення не повною мірою відповідають потребам особи майбутнього військового фахівця, вимогам суспільства і держави, перспективам розвитку Збройних Сил України.
Тому метою статті є спроба проаналізувати світоглядні методологічні принципи «некласичної» парадигми військової освіти.
Виклад основного матеріалу. На ІІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти Міністр освіти і науки, молоді та спорту України Д. Табачник наголосив: «Світ змінюється надзвичайно швидко, а соціальні інститути не завжди встигають за реаліями. Освіта лишається опорою суспільства тільки тому, що вона надзвичайно стабільна, законослухняна і терпляча».
Можна погодитися з визначенням освітньої парадигми як «змістовно та формально інтегрованої сукупності найбільш загальних засадних системо-творчих ідей і принципів, що визначають теоретико-методологічні та світоглядні основи освітньої практики та педагогічної теорії» [1].
У процесі визначення підходів до формування парадигми військової освіти можна виділити групи проблем, які мають узагальнену детермінанту та алгоритм розв’язання, що ґрунтуються на певних концептуальних засадах. Серед концепцій, котрі виступають своєрідною конкретизацією парадигми та перехідними ланками до педагогічної практики, можна назвати концепції національного виховання, гуманітарної освіти, професійної безперервної освіти, диференційованої, особистісно орієнтованої, персоналізованої освіти, інформатизації тощо. Основні ідеї та принципові підходи нової парадигми військової освіти відображено в Концепції військової освіти.
Аналіз історії освіти щодо зміни філософсько-освітніх парадигм показує, що їх специфіку на різних етапах розвитку суспільства визначають переважно загальносистемні соціальні чинники. Саме останні визначають той синтез концептуальних освітніх ідей, цінностей виховання, інституційних, фундаментальних,
праксеологічних характеристик освіти, які й формують оригінальну філософсько-освітню парадигму тієї чи іншої епохи. В аспекті парадигмально-освітніх ідей навіть у працях найрадикальніших педагогів-модерністів немає нічого такого, що не містилося б у творах Арістотеля, Платона, Конфуція та інших стародавніх мислителів.
Отже, методологічною основою реформаційних перетворень у системі військової освіти повинні стати світоглядні методологічні принципи нової «некласичної» парадигми військової освіти.
Під характеристикою «некласичності» мається на увазі трансформація «людини-спостерігача», яка «управляє соціально-природною гармонією» на Землі і піднімається у своєму інтелекті та духовності до рівня «біосферної» - «ноосферної» людини , що видозмінює дійсність гармонійно, шляхом діяльності. Останнє передбачає саморозвиток, перебудову суб’єкта діяльності [1].
Нова («некласична») парадигма військової освіти відрізняється від традиційної (класичної) нетрадиційним усвідомленням природи людини, способів впливу на неї, новим розумінням її взаємодії з природним і соціокультурним середовищем та способів її адаптації, а також новим уявленням про військову освіту і освіту взагалі, ідеали, норми та цінності, що змінюють взаємодію учасників військово-педагогічного процесу, про види застосовуваних педагогічних технологій та ресурси нової парадигми і детермінанти її розвитку.
Реформаційні процеси у військовій освіті і суспільстві висунули як пріоритетний принцип інноваційності, що означає сприятливість до нововведень та здатність відтворювати їх у різних ракурсах освітньої практики. Проте стабільність будь-якої соціальної системи має врівноважуватися принципом «виваженого консерватизму». Сутність його полягає у тому, що йдеться не про відкидання попереднього педагогічного досвіду, а про його переосмислення з позиції сучасних реалій формування нової інтегративної цілісності на засадах «нового холізму» [5], що об’єднує як попередній досвід, так і педагогічні інновації на нових засадах, а також про характер інноваційного процесу у військовій освіті, його сутність, співвідношення змінних та стабільних компонентів в освітньо-педагогічних процесах, шляхи трансформації традиційного, усталеного в нове.
Наступний принцип функціонування військової освіти - принцип полікультурності, який стимулює трансформацію традиційних систем освіти на плюралістично інтегровані культурно-освітянські системи в етнічно неоднорідних суспільствах [2; 3].
Упорядкування буття людини в новій парадигмі здійснює «Ми - концепція», де зіставляються загальне (Всесвіт), окреме (нація), особливе (індивідуальність) у полікультурній взаємозумовленості та взаємодії; у парадигмі виявляється своєрідність українського соціуму в універсумі культурного буття людства.
Здатність точно і відповідно реагувати на вплив мінливої військової практики, зміни у структурі соціального замовлення можна сформулювати як інституціональну рефлексію, ввівши поняття «адаптивність системи військової освіти». Це не просто формальне пристосування до потреб практики, а й адаптивна тактика розвитку і змісту освіти, і методів дидактичної творчості, і управлінських технологій керування системою [5].
Але «українська вища освіта має не лише постійно адаптовуватися до соціально-економічної ситуації в державі, а й випереджувати ці процеси, впливаючи на їх суть і кадрове забезпечення» [1]. Отже, йдеться про принцип випереджаючого розвитку військової освіти порівняно з динамікою соціальних перетворень, повномірне входження освіти України в європейський і світовий освітній простір.
Соціальним підґрунтям нової парадигми військової освіти виступають формування і становлення «інформаційного суспільства», котре розуміється як нова стадія духовного розвитку людства.
Важливим аспектом нової військово-освітньої парадигми є поняття фундаменталізації як категорії якості освіти та освіченості особистості. Її основу мають скласти система та структура освіти, пріоритетом яких є не прагматичні, вузькоспеціалізовані знання, а методологічно важливі, довготривалі та інваріантні, що повинні сприяти цілісному сприйняттю навколишнього світу, інтелектуальному розвитку особистості, її адаптації до соціально-економічних та технологічних змін.
Одним із найважливіших принципів нової, демократичної і гуманістичної парадигми є забезпечення кожному незалежно від його майнового і соціального стану можливості здобути високу та якісну військову освіту.
Кваліфікація військовослужбовців підвищується за спеціальними програмами у системі курсової підготовки. Для цього важливий принцип безперервної освіти офіцерів протягом усього строку служби [4].
Реально спрямувати стратегію реформування військової освіти в Україні неможливо без її визначення у філософсько-методологічних і праксеологічних принципах освітотворення.
Сучасна філософія освітотворення має ґрунтуватися на принципах «нового холізму» (цілісності), тобто на вищому синтезі гуманістичних ідей, розвитку в особистості розуму, творчих здібностей, духу соціальної відповідальності, балансі фізичних, інтелектуальних, етичних та емоційних якостей [5].
Стрімкий розвиток наукової і технологічної бази засобів збройної боротьби в розвинених державах висуває на перший план проблеми якості підготовки військових фахівців. Випускник вищого військового навчального закладу має бути підготовленим до самостійного оволодіння новими технологіями у військово-професійній галузі, здатним до продуктивної творчої діяльності, прийняття та реалізації нестандартних, нетипових рішень.
Підсумовуючи викладене, зауважимо, що військова освіта на засадах нової парадигми має формувати воїна як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального та військового досвіду, фізичного вдосконалення, успадкування духовних надбань українського народу досягає достатнього рівня розвитку професійної, політичної, правової, моральної, трудової, естетичної культури, стає здатним відстоювати національні інте-реси України.
Висновки. Потреба враховувати нові принципи розвитку військової освіти є очевидною, адже вони як соціальні константи забезпечують органіку та ефективність її координації з головними напрямами соціального розвитку.
ЛІТЕРАТУРА
Нещадим М. І. Військова освіта України: історія, теорія, методологія, практика : монографія / М. І. Нещадим. - К. : Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2003. - 852 с.
Науменко М. І. Методологічні аспекти військової освіти / М. І. Науменко, Ю. І. Приходько // Вісн. НАОУ. - 2008. - № 3 (7). - С. 45-51.
Радецький В. Г. Питання трансформації оборонних структур України та удосконалення системи військової освіти / В. Г.
Радецький, В. М. Телелим, Ю. Г. Даник // Наука і оборона. - 2009. - № 1. - С. 15-19.
Черних Ю. О. Військова освіта України: стан, проблеми, перспективи інноваційного розвитку / Ю. О. Черних // Зб. наук. праць ЖВІ НАУ. - 2011. - Вип. 4. -
С. 13-21.
Герасіна Л. М. «Некласичні» принципи функціонування освіти як соціальні константи, що забезпечують її керованість / Л. М. Герасіна // Педагогіка і психологія. - 2002. - № 2 . - С. 43-48.
ПАРАДИГМАЛЬНОЕ ИЗМЕРЕНИЕ ВОЕННОГО ОБРАЗОВАНИЯ
Петрова Л. А.
Исследованы концептуальные основы функционирования и развития военного образования. Проанализированы принципы новой «неклассической» парадигмы военного образования. Определены цели военного образования на основе новой парадигмы образования.
Ключевые слова: парадигма военного образования, методологические принципы новой парадигмы образования, «неклассичность» в парадигме, принцип холизма изменений в образовании.
MEASUREMENT PARADIGM MILITARY EDUCATION
Petrova L. О.
In the article yssleduyutsya kontseptualnbie bases functioning and development voennoho Education, Principles analyzyruyutsya new «nonclassical» paradyhmы voennoho education. Opredelenn voennoho education goals based on the new paradyhmы education.
Keywords: paradigm voennoho education, metodolohycheskye Principles Novaya paradyhmn education, «neklasychnyst» in the paradigm, the principle holyzma changes in education.
