CC BY
13
УДК 821.161.2-3.09
Н. А. Городнюк
ПАЛ1МПСЕСТИ КУЛЬТУРИ, АБО КОНЦЕПТ ТВОРЧОСТ1 ЯК САМОСТВОРЕННЯ У ПРОЗ1 ВАЛЕР1Я ШЕВЧУКА
У статт1 досл1джено концепт творчост1 як самостворення в контекст1 бароковог ¡дег митця-дем1урга у проз1 Валер1я Шевчука. Творч1сть письменника розглядаеться як постмодерний пал1мпсест, кр1зь який «просв1чують» р1зт культурн фрагменти: численн цитати, алюзи, асощаци, «уламки» Iнших текстгв, концепцт, знакгв, значень г кодгв.
Клю^о^^ слова: постмодертзм, пал1мпсест, концепт творчост1, образ митця-дем1урга, текст, Вал. Шевчук.
DOI 10.34079/2226-3055-2019-12-21-17-22
Образ палiмпсесту - старовинного рукопису, в якому давш й новi нашарування перепл^аються, проглядаючи одне ^зь одне, - на думку дослщниюв, найповшше характеризуе стан постмодерно'1 культури та специфшу тексту, створеного мовою ще'1 культури [2, с. 213]. У цьому плаш Ю. Лотман говорив про необхщшсть для «мислячих» семютичних структур отримати початковий iмпульс вiд шшо! мислячо'1 структури, а текстогенеруючим механiзмам - отримати пусковим мехашзмом певний текст iззовнi [4, с. 4]. Пусковим мехашзмом у постмодершзм^ як вщомо, виступае сама культура як величезне сховище текспв, невичерпне джерело варiацiй та штерпретацш. I якщо в модернiзмi культура постае матерiалом для автора, пщпорядковуючись метi зображуваного та авторськiй концепцп, то у постмодернiзмi вона стае об'ектом зображення i в формальному, i в змiстовому аспектах, тобто одночасно виступае i предметом, i засобом рефлексп. Твори Валерiя Шевчука у цьому плаш е дуже симптоматичними. Як i в його попередника Х. Л. Борхеса та сучасниюв У. Еко i М. Павича, тема творчосп й взагалi культуротворення у В. Шевчука стае головним предметом письменницьких роздумiв. Причому ця тема не обмежуеться лише зображенням психологи людини-творця, а сягае онтологп та аксюлогл творчостi взагал^ тобто фшософп творчого акту як самостворення. А реалiзуеться все це, знову ж таки, засобами само'1' культури: нескшченними запозиченнями й повторами, цитатами та автоцитащями, алюзiями й ремшюценщями, подвоенням коду та структурою «тексту в тексп». Тож проза Шевчука постае «текстом культури», палiмпсестом (досить утзнаваними у цьому плаш е визначення-синошми «клаптикова ковдра», «мозшка», «калейдоскоп»), що вимагае не лише культуролопчного, але й культурософського прочитання, тобто аналiзу на рiвнi фшософп культуротворення. Мета нашо'1' розвiдки -проаналiзувати концепт творчостi як самостворення в контекст бароково'1' щй митця-демiурга у прозi Валерiя Шевчука, а творчють письменника розглянути як необароковий постмодерний палiмпсест.
С. Кусков говорив про характерний для палiмпсеста ефект усепросвiчування: проглядання рiзних шарiв тексту, гру ними [2, с. 213]. У текстах Шевчука просвiчуються рiзнi культурнi фрагменти: уламки шших текстiв, концепцiй, знакiв, значень i кодiв. Як митець-культуролог, вiн виходить iз розумiння культури як мови, тому звертаеться до криптографiчноi свщомосп людини культури, обiгруючи рiзнi рiвнi 11 культурно'1 рефлесп - як ел^арно'! езотерично'1, так i масово'1 екзотерично'1.
На думку дослщниюв, сутнiсть постмодернiстського палiмпсеста визначае «певний тiньовий, езотеричний, прихований, як пщводна частина айсберга, бш нинiшнього тексту культури, котрий лише в окремих художшх феноменах спливае на поверхню й одразу ж набувае впливу...» [2, с. 216]. Шевчуком (як, власне, i Борхесом, Павичем та Еко) майстерно створюеться iлюзiя культурно! езотеричностi власних текспв: його творчiсть - це текстовий айсберг, що на рiзних рiвнях прочитуеться по-рiзному; масив культурних алюзш, знакiв, значень та асоцiацiй, який школи не вiдкриваеться повнiстю i через те справляе враження тайнопису, криптотексту культури.
Текст, за Ю. Лотманом, це не тiльки генератор нових смисшв, а й конденсатор культурно! пам'ятг «Сума контекстiв, у яких даний текст набувае осмисленосп i якi певним чином шби iнкорпорованi в ньому, може бути названа пам'яттю тексту» [4, с. 21]. Для текспв Шевчука таким контекстом прочитання е Бароко, його онтолопя та аксюлопя, iсторiософiя й естетика, поетика i риторика, символша та емблематика. У творчостi письменника Бароко виступае i знаком культури, i цитатою, i пусковим механiзмом тексту, i його культурною пам'яттю. Акцентуемо увагу на низщ мислеобразiв Бароко, якi набувають у прозi митця концептуального значення i дозволяють зробити висновок про необарокову сутшсть його постмодернiзму. Зокрема, це концепт творчосп як самостворення та щея митця-демiурга. Шевчук дослiджуе перебування людини в культурi, 11 буття в культурi, фiлософiю творення i психологiю сприйняття нею культурних щнностей. Його герой -це «людина творча», що постае, у першу чергу, як суб'ект культури. За Шевчуком, буття можливе лише як юнування в культура У створенш ним моделi свiту неможливе буття поза культурою, оскшьки саме завдяки !й людське життя набувае осмисленосп. Джерела образу «людини творчо!» у Шевчука сягають бароково! ще! митця-демiурга, яка, у свою чергу, постае добре обгрунтованою альтернативою постмодернiстському гаслу «смерт автора» (близького, по сут^ до нiцшеанського вигуку «Бог мертвий»).
Вiдзначимо, що в системi Бароко митець мав виняткове значення - як другий Бог (за Скал^ером), оскшьки вже самою своею творчютю уподiбнювався до першого Креатора всього сущого, а вiдтак, повинен був наслщувати довершенiсть його творiння (св^у i Бiблп) своею недовершеною котею (звiдси мислеобраз «свiт як текст» i «текст як свiт», тиражований постмодершзмом). У добу Бароко транслящя духовних цiнностей уможливлювалася лише за допомогою книги (тобто саме юнування шформацп було можливе тшьки у книзi), тому книготворчiсть для Бароко була визначальною й штерпретувалася як вища робота духу, як самовдосконалення i самостворення. Головним мотивом, що розгортаеться у бiльшостi творiв Шевчука, е смислова пара - герой i текст, який потрiбно або створити, або вщтворити, щоб самовизначитись i досягти внутршньо! цiлiсностi, осмислити власне життя i наповнити його смислом, усвiдомити свою причетнiсть до культуротворення i до сфери духовних цiнностей, тобто до вiчностi, як вище призначення людини, як протиставлення небуттю.
Вже в романi «На полi смиренному», побудованому як палiмпсест «Киево-Печерського патерика», автор пщкреслюе звертання героя-оповiдача до другоканонiчного жанру синаксару, ставлячи тим самим проблему творчосп й канону, догми та ереа, етики самого письменницького чину, а також питання про ступшь свободи митця у суспшьствь У сво!й штерпретацп канону та другоканошчносп письменник недвозначно показав, що попри все середньовiчний книжник мав бшьшу свободу вибору, нiж митець тотал^арного суспiльства.
У романi «Дiм на горЬ> книготворчiсть постае як едшсть часiв i поколiнь: для правнука старого «книжника» 1вана Шевчука записи дща - це «сокровенний
згорток iз сокровенними письменами» [7, с. 122], Хлопець повертаеться з мандрiв для того, щоб прочитати, тзнати !х i не дати !м загинути. Сам твiр представлено як «текст у тексп»: тринадцять оповщань друго! частини роману пiд назвою «Голос трави» постають як творчий доробок героя першо! та мають виразш особливосп палiмпсесту. Вже сама наявшсть друго! частини вказуе на взаемну ув'язашсть у буттi культури i дiда, i правнука: цей композицiйний прийом виконуе одночасно i функцп сюжетного коду, оскiльки мютить вказiвку на те, що онук здшснив свiй намiр зберегти й видати книгу дща.
Герой роману «Стежка у травЬ» - юний л^описець Вiталiй Волошинський, помирае молодим, залишаючи по собi «людський документ» - сво! спостереження та роздуми над iсторiею найближчо! околицi. Письменник недаремно наголошуе на лiтописностi повютування свого героя, адже лiтопис, за Ю. Лотманом, - це текст з визначальною функщею кiнця: лгтописи потенцiйно «не можуть» закiнчитися - вони принципово вимагають продовження [5, с. 261]. Вщтак кшець тексту героя сприймаеться не як кшець у загальному розумшш, а як умовне призупинення, що мало б заперечувати смерть Волошинського. Згадаймо, саме iм'я В^алш - символiзуе життевi сили, а найсуттевшо! життевою силою хворого героя виявляеться книготворчють, що, за Шевчуком, адекватна самостворенню.
Вщкрита кшщвка повiстей «Початок жаху», «У пащу дракона», незавершенiсть творчого акту !хшх геро!в передбачае, що !хне життя на цьому не обриваеться: творець не може померти, не закшчивши справи свого духу i не завершивши свого творчого задуму. Так, з уах геро!в роману «Око прiрви» живим лишаеться лише той, хто мае створити книгу - не дати загинути безслщно усьому побаченому, почутому i пережитому, а вписати його у Книгу буття. Геро! Шевчука не бояться смерт як тако!, вони бояться померти передчасно - бояться не закшчити писання тексту свого життя, не скшчити роботу духу. Так, герой роману «^м на горЬ» 1ван Шевчук - хвора л^ня людина - поспiшае дописати свое оповщання, вiдчуваючи близьку смерть, i помирае, поставивши останню крапку.
Книготворчiсть визначае вкорiненiсть у культур^ а вiдтак i в бутп геро!в роману-триптиху «Три листки за вшном». Зокрема, герой першо! частини твору 1лля Турчиновський у випадку, коли його навщуе смерть, лякаеться тшьки одного, що може не дописати книгу, адже вбачае свою сутшсть «в потребi сказати свое Слово» [8, с. 55]. Книга надае смислу його юнуванню i рятуе вщ марноти. Згадаймо, I. Турчиновський -справжня юторична особа, яскравий представник мандрiвних дяюв, iз творiв якого до наших дшв дiйшла (та й то не повшстю) лише автобiографiя. Власне, сам твiр Шевчука е постмодерною вераею цього тексту. Таким чином, за палiмпсестнiстю повiстi «1лля Турчиновський» постае ще одна глибинна думка: книга, що лишаеться тсля людини, - це завжди гарант соцюкультурного безсмертя !! автора.
Герой друго! частини «Трьох листкiв» Петро Турчиновський уже «вписаний» у культуру тим, що, за сюжетом, е родичем 1лш Турчиновського та учнем Самшла Величка. Родинш та дружш зв'язки героя мають, по-перше, створювати шюз^ вiрогiдностi, по-друге, продемонструвати буттеву ув'язанiсть у культурi. Герой записуе до свое! «книжищ» юторп Петрiв утеклих, вбачаючи у них сво!х духовних двiйникiв, вiдчуваючи !х частинами свого розпорошеного ества. ^ юторп («тексти в текст1») становлять основу його книги (!х палiмпсестнiсть детально проаналiзована О. Гриценком [1, с. 130-131]). Ми ж акцентуемо увагу на етимологп iменi Петро, що в перекладi з грецько! означае «скеля, камiнь» (порiвняймо у Бiблi1: «...ти - Петро, i на цьому камеш Я створю Церкву Мою, i врата пекла не подолають !!» (Мв., 16:18). Отже, пишучи свою книгу, герой зводить «будiвлю» духовносп, церкву свое! душ^
що дозволяе зробити висновок про штерпретащю концепту творчостi у Шевчука як самостворення. Навiть для героя третьо'1 частини твору Кирiяка Сатановського творчють постае первинною духовною потребою, i нехай його «Чорна книга» -це варiант анти-книги, а сам вш - опонент Бога у творчосп, але креативнiсть у п чистому виглядi для геро'в Шевчука е й iнстинктом, й усвщомленою необхiднiстю. Бiльше того, концепт творчосп у романi «Три листки» репрезентовано на рiвнi триединства у змютовому i формальному аспектi твору. Так, на рiвнi зовшшньо'1 композицп три повют, присвяченi проблемам становлення творчо'1 особистостi (людини культури) трьох культурних епох, поеднаш автором в одне цше - триптих. Принцип потршносп, цiлком очевидно реалiзований на формальному рiвнi, на рiвнi назви тдноситься до найбiльш семантично значущих художньо-естетичних принцитв, а саме до жанру, образу та ще'1 трилисника. Трилисник - це особлива форма ци^зацп, об'еднання в художню еднiсть трьох творiв, як правило, лiричних вiршiв [3, стпб. 1096]. Водночас за посиланням на поетичш жанри постае стввщнесешсть зi смисловим полем лексеми: трилисник у геральдищ е одним iз найдавнiших символiв едностi, гармони, тзшше - Трiйцi, - це вщ жанрового поняття виводить нас на вищий щабель художньо-естетично'1 та фшософсько'1 абстракцп - трьох листав як принципу зображення фшософсько'1 рози давшх мiстикiв, а також езотеричного принципу потршносп, що лише називаеться, але школи не розкриваеться повшстю. Отже, образ трилисника, винесений у назву твору, дозволяе увиразнити й поглибити художньо-естетичне значення принципу потршносп (долаючи тим самим певну обмежешсть триптиха) i зробити крок убш семантики та аксюлоги триединства. Трилисник у Шевчука е промiжною ланкою мiж власне жанром та щейно-змютовим ядром твору (смислообразом триединства як вищо'1 творчо'1 потенцп). Так, три шостас людини культури, створенi Шевчуком, уособлюють творчють, креативнiсть у п чистому виглядi: творчiсть постае для кожного з них первинною духовною необхщшстю, здатнiстю пiзнавати себе i свiт. Кожен шукае у нш рятунок вiд небуття, вона е для них своерщною можливiстю доторкнутися до вiчностi. Можна сказати, що единим героем Шевчука е людина-творець - зi сво'1'ми сумнiвами, страхами, непевшстю, роздвоенiстю i нестримною жадобою цшсносп, тобто творчостi як самостворення. Концепщю творчостi як самостворення i виражае iдея триединства. Зокрема, вщомо, що триединство втiлюе вищу цшсшсть (як еднiсть монади й дуади): трiада е символом единого Бога в момент створення Всесв^у [6, с. 495-496]. На сакральному рiвнi потршшсть i еднiсть тотожнi - це стшкий мотив рiзноманiтних релЫйно^фолопчних систем. Саме число три у рiзних системах мае стiйке значення творчого елемента, Бога, Абсолюта i е символом унiверсальноi значущостi та динамши (трiйка незмiнно означае творчють, творення в нумерологii, теогонii та церемошальнш магii).
Отже, Валерiй Шевчук звертаеться до образу трiади як творящо! едностi, реалiзуючи принцип триединства як творчосп. Усвщомити Трiйцю як едшсть, поеднати три частини в одне цше - означае прийти до первинноi Сдносп, що е сутшстю Бога як творчо'1 потенци. Здатнiсть творити е головною атрибутивною властивютю божественно!' субстанцii, вiдтак творчють людини постае ознакою пiднесення останньо'1 до божественного першоджерела: у сво'й творчостi митець наближаеться до Бога - першого i найдовершенiшого креатора усього сущого. Таким чином, маемо своерщну реалiзацiю бароково'1 iдеi митця-демiурга, що цiлком окреслюе концепт творчосп у прозi Валерiя Шевчука: здатшсть творити - це те, що рiзнить людину з-помiж iншоi «тварЬ> (тобто створеного) й уподiбнюе до Бога, вщтак творчiсть
це i е Бог; будучи первинною духовною потребою, TBop4iCTb постае як самостворення, а культуротворення виступае вищим призначенням людини.
Список використано1 лггератури
1. Гриценко О. Про деяю властивостi клаптикових ковдр / О. Гриценко // Кшв. -1987. - № 5. - С. 128-131 ; Hrytsenko O. Pro deiaki vlastyvosti klaptykovykh kovdr / O. Hrytsenko // Kyiv. - 1987. - № 5. - S. 128-131.
2. Кусков С. Палимпсест постмодернизма как «сохранение следов традиции» / С. Кусков // Вопросы искусствознания. - 1993. - № 2-3. - С. 213-225 ; Kuskov S. Palimpsest postmodernizma kak «sokhranenie sledov traditsii» / S. Kuskov // Voprosy iskusstvoznaniya. - 1993. - № 2-3. - S. 213-225.
3. Литературная энциклопедия терминов и понятий / под ред. А. Н. Николюкина. - Москва : Интелвак, 2001. - 1600 с. ; Literaturnaya entsiklopediya terminov i ponyatiy / pod red. A. N. Nikolyukina. - Moskva : Intelvak, 2001. - 1600 s.
4. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров. Человек-текст-семиосфера-история / Ю. М. Лотман. - Москва : Языки русской культуры, 1996. - 447 с. ; Lotman Yu. M. Vnutri myslyashchikh mirov. Chelovek-tekst-semiosfera-istoriya / Yu. M. Lotman. -Moskva : Yazyki russkoy kultury, 1996. - 447 s.
5. Лотман Ю. Структура художественного текста / Ю. Лотман. - Москва : Искусство, 1970. - 383 с. ; Lotman Yu. Struktura khudozhestvennogo teksta / Yu. Lotman. -Moskva : Iskusstvo, 1970. - 383 s.
6. Символы, знаки, эмблемы : энциклопедия / авт. -сост. В. Андреева и др. -Москва : Астрель, 2004. - 556 с. ; Simvoly, znaki, emblemy : entsiklopediya / avt.-sost. V. Andreeva i dr. - Moskva : Astrel, 2004. - 556 s.
7. Шевчук В. О. Дiм на горi // Шевчук В. О. Вибраш твори : Роман-балада. Оповщання / В. О. Шевчук. - Кшв : Дншро, 1989. - C. 17-446 ; Shevchuk V. O. Dim na hori // Shevchuk V. O. Vybrani tvory : Roman-balada. Opovidannia / V. O. Shevchuk. -Kyiv : Dnipro, 1989. - C. 17-446.
8. Шевчук В. О. Три листки за вшном : Роман-триптих / В. О. Шевчук. - Кшв : Радянський письменник, 1986. - 587 с. ; Shevchuk V. O. Try lystky za viknom : Roman-tryptykh / V. O. Shevchuk. - Kyiv : Radianskyi pysmennyk, 1986. - 587 s.
Стаття надшшла до редакцп 30.10.2019.
N. Horodniuk
PALIMPSESTS OF CULTURE, OR THE CREATIVITY CONCEPT AS SELF-CREATION IN VALERIY SHEVCHUK'S PROSE
The article explores the creativity concept as self-creation in the context of the baroque idea of the artist-demiurge in prose by Valeriy Shevchuk. The writer's creativity is seen as a postmodern palimpsest the various cultural fragments is «shining through»: numerous quotations, allusions, associations, «fragments» of other texts, concepts, signs, meanings and codes.
The theme of creativity and formation of cultural in Valeriy Shevchuk's prose becomes the main subject of writer's musings. At that, this topic is not limited to the depiction of the psychology of the creator, but achieves the ontology and axiology of creativity generally, that is the philosophy of creative act as self-creative. And it is realized by the ways of the culture itself: endless borrowings and repeats, quotations and self-citations, allusions and reminiscences, doubling of the code, and using the structure of «text in text». So Shevchuk's prose appears as a «text of culture», a palimpsest. The author is a master of creating the illusion of cultural esotericism in his own texts. His work is a text iceberg,
and it reads differently at different levels. An array of cultural allusions, signs, meanings, and associations never opens fully and thus gives the impression of secret writing, cryptotext of culture.
Baroque, its ontology and axiology, aesthetics and poetics are the keys for reading for Shevchuk's texts. A number of Baroque concepts are through ones in the prose of the artist. It deduces that postmodernism of writer has the neo-Baroque essence. In particular, it is confirmed by the concept of creativity as self-creation and the idea of the artist-demiurge. Shevchuk explores a person's existence in culture, his or her existence in culture, the philosophy of creation and the psychology of perception of cultural values. His character is a «creative man» who emerges first of all as a subject of culture. According to Shevchuk, the only possible being is an existence in culture. The being outside of culture is impossible (in Shevchuk's model of world), because only through it the human life becomes meaningful. The origins of image of a «creative person» by Shevchuk arise out of the Baroque idea of the artist-demiurge, which is a well-founded alternative to the postmodern slogan «death of the author».
The main motif that is manifested in most of Shevchuk's works is a semantic couple -a hero and a text. The last one must either be created or reproduced to self-define and achieve inner integrity, to comprehend own life and to fill it with meaning, to realize own complicity in cultural formation and in the sphere of the spiritual values, that is, to eternity. And the eternity is the higher purpose of man, which is an opposition to nothingness. This motif is analyzed in the novels «On a Humble Field», «The House on the Mountain», «The Path in the Grass», «Three Leaves behind the Window», «The Eye of the Chasm», and the tales «The Begginning of Horror», «To the Dragon's Jaws».
Key words: postmodernism, palimpsest, creativity concept, image of artist-demiurge, text, Val. Shevchuk.
УДК 821.161.2-146.09
С. I. Гуцуляк
ОБРАЗ МАТЕР1 В П1СНЯХ МИХАЙЛА ТКАЧА
У статт1 висвтлено характерн особливостi образу матерi в тсеннШ лiрицi Михайла Ткача: сакральний зм^т, елегттсть, дидактизм та т. Доведено, що образ матерi е в^сю обертання так званого «маминого свту» - одного з головних концептiв Ткачевог поези загалом. Запропоновано розглядати тсы про матiр як окрему тематичну групу в межах ттимно'г тсенно'г лiрики М. Ткача.
Ключовi слова: тсня, образ матерi, «мамин свт», сакральне, фольклор.
DOI 10.34079/2226-3055-2019-12-21-22-28
Постановка проблеми. Бшьша частина творчого життя М. Ткача припала на радянську епоху, тож без обов'язкового «славосшв'я» не обходилася жодна його книжка. Як i без справжньо'1 поезп. Ниш це можна як завгодно називати - чи бунтом проти, чи втечею в - але в доробку М. Ткача, зокрема й зазначеного перюду, е цший пласт чудових штимних поезш, низка з яких покладеш на музику та навт стали народними тснями. В них сублiмовано багато не вимовленого вголос, в оч^ того,
