CC BY
60
Оригінальні дослідження Original Researches ■ ■ В ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ GASTROENTEROLOGY
Патологія печінки і жовчовивідної системи / Pathology of Liver and Biliary Excretion System
УДК 616.36-002/615-03-08
СТЕПАНОВ Ю. М., МЕЛАН 14 С Л., МЕЛЬНИЧЕНКО Л,Я,
ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпропетровськ
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ КОРЕКЦІ ЗАПАЛЬНИХ ТА ФІБРОТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ С
Резюме. Високий рівень захворюваності, погіршення якості життя хворих, зростання смертності від ускладнень хронічних захворювань печінки обумовлюють соціально значиму медичну проблему. Пошук механізмів гальмування процесів фіброгенезу є одним із актуальних напрямів.
У роботі вивчено вплив базової терапії (препаратів урсодезоксихолевої кислоти, есенціальних фосфолі-підів, пентоксифіліну. аргініну гідрохлориду) і поєднання базової терапії з автоцитокінами на показники функціональної активності печінки, ендогенної інтоксикації, процесів фіброгенезу. Обстежено 42 хворих на хронічний вірусний гепатит С.
Застосування базової терапії та автоцитокінів мало більш вагомий позитивний вплив на прояви цитолізу, холестазу, обмін глікопротеїнових комплексів позаклітинного матриксу, детоксикаційну функцію печінки та ендотоксемію, про- іантифіброгенні фактори
Ключові слова: хронічний вірусний гепатит С, цитоліз, холестаз, фіброз, лікування.
Актуальність
Хронічні дифузні захворювання печінки (ХДЗП) набувають дедалі більшого поширення в усьому світі. Високий рівень захворюваності, стійкої втрати працездатності та інвалідизації серед осіб працездатного віку, погіршення якості життя хворих, зростання смертності від ускладнень обумовлює соціально значущу медичну проблему.
ХДЗП вюіючають як хронічні гепатити (ХГ) та цирози вірусної етіології, так і велику кількість НОЗОЛОГІЙ невірусного походження: алкогольного, токсичного, автоімунного та обмінного [ 1].
В Україні питома вага ХГ та цирозів печінки (ЦП) у загальній структурі хвороб органів травлення у 2010 р. становила 5,7 % та й на теперішній час має неухильний ріст [2].
Результати вивчення показників здоров’я в Україні за даними Центру медичної статистики МОЗ України у 2010 р. (рис. 1) показали зростання показника поширеності ХГ порівняно з 2006 р. на 12,0 %, який у 2010 р. становив 928,6 випадку на 100 тис. дорослого населення. Захворюваність на ХГ за 5 років знизилась на 2,3 %
і зареєстрована на рівні 80,0 випадку на 100 тис. дорослого населення. Показник поширеності ЦП за період 2006—2010 рр. збільшився на 9,1 % і в 2010 р. дорівнював 143,8 на 100 тис. дорослого населення, захворюваність за цей період знизилась на 7,0 % і становила 29,1 на 100 тис. дорослого населення. У 2012 р. спостерігається зниження показників поширеності ХГ порівняно з 2010р. на 17,3 % та захворюваності на ХГ на 27,2 % та ЦП на 3,9 %, шо пов’язано не з покращенням стану здоров’я населення, а зі зменшенням кількості звернень по медичну допомогу. Особливе занепокоєння викликає зростання смертності від цих патологій [2].
Визначальним фактором у патогенезі хронічної патології печінки різної етіології є прогресування запальних і фібротичних процесів із формуванням ЦП [3].
При цьому чим вища активність гепатиту, тим швидше розвивається цироз, що супроводжується різноманітними ускладненнями та є найбільш частою
ЩСтепанов Ю.М., МеланічСЛ., Мельниченко JI.Я., 2013 ©Гастроентерологія», 2013 І іае.іавськиіі ().!().. 2013
Кількість випадків на 100 тис. дорослого населення
1000
800
600
400'
200
0.
їх
2006 2008 2010 2012 Поширеність
□ Хронічний гепатит
□ Цироз печінки
Захворюваність
Рисунок 1. Поширеність хронічних захворювань печінки та захворюваність на них
в Україні у 2006-2012 рр.
причиною смерті при патології шлунково-кишкового тракту, посідаючи 7-ме місце серед усіх причин смерті від неонкологічних захворювань.
Пошук механізмів гальмування процесів фіброзу-вання є актуальним питанням сучасної медицини.
Тривалий час фіброз печінки вважався необоротним процесом, але в останні десятиріччя з’явились докази щодо його регресу [4].
Більшість лікарських засобів мають пряму дію, що пригнічує активацію зірчастих клітин печінки, інші — запобігають ушкодженню та загибелі гепатоцитів або сприяють гальмуванню проліферації клітин, що виробляють профіброгенні фактори [5].
Золотим стандартом у лікуванні ХГ вірусної етіології є застосування інтерферонів (коротких або пегільованих) та аналогів нуклеозидів, вптив яких на регресію процесу фіброзування визнано науково доведеним фактом [4,6].
Етіотропна терапія інтерферонами протидіє прямому профіброгенному впливу самого вірусу, безпосередньо впливає на зірчасті клітини печінки, блокуючи їх синтетичну активність, та купферівські клітини, пригнічуючи синтез РНК трансформуючого фактора росту (ТОР-р>) та проколагенів І, III, IV [3]. Однак висока вартість противірусних препаратів та ряд факторів, що є протипоказаннями для проведення специфічного лікування, зумовлюють недоступність сучасної терапії для більшості пацієнтів.
Доповненням до специфічної терапії може служити застосування лікарських засобів, що мають протизапальну дію, здатних пригнічувати фіброгенез та забезпечити елімінацію надлишкової фіброзної тканини.
Вивчаються дані про антифібротичний та протизапальний вплив препаратів цитокінів та їх антагоністів (інтерферони, трансформуючий фактор росту), інгібіторів фосфодіестерази (пентоксифілін), вазоактивних модуляторів (інгібітори ангіотензину, донатори оксиду азоту) [5,7, 8], фібратів, глітазонів. статинів [5], препаратів есенціальних фосфоліпідів |9|. силімаринів [10, 11],урсодезоксихолевоїкислоти (УДХК) [8,12].
На фіброгенез активно впливають препарати, що блокують синтез пуринових основ, які блокують синтез
РНК проколагену, ТО Р-р і десміну. У той же час препарати потенціюють активність металопротеїназ (ММП) та стимулюють деградацію екстрацелюлярного матриксу.
Вивчаються інгібітори пролін-4-гідроксилази—ключового ферменту синтезу колагену, що блокують синтез і підсилюють деградацію екстрацелюлярного матриксу та моделюють активність регуляторних цитокінів [3].
Проходять клінічні дослідження препарати на основі гліциризину і гліцину (Нео-мінофаген С), що інгібують синтез колагену зірчастими клітинами печінки; препарати, що містять протеоглікани та призводять до зменшення синтезу колагену при взаємодії з ТШЦі та блокуванні рецепторів ТОР-(->2 [3].
Застосування лектинумісних засобів рослинного походження розглядається як один із перспективних напрямків антифіброзної терапії [3].
В останній час як препарати, що протидіють розвитку фіброзу, вивчаються інгібітори ренін-ангіо-тензинової системи (АТ-ІІ), які блокують рецептори ангіотензину-2, розташовані на мембранах зірчастих клітин, та призводять до зниження рівня Т'СіР-р, у результаті чого зменшується активність процесу синтезу колагену [8,13,14].
У прогресії захворювання значну роль відіграють процеси ліпідної пероксидації та оксидативного стресу. Тому доцільним є застосування препаратів з антиоксидантними та цитопротекторними властивостями — вітамін Е, сілімарин. ацетилцистеїн, бетаїн, аргінін, есенціальні фосфоліпіди, адеметіонін, УДХК та гліциризинова кислота [15].
Мета нашого дослідження — оцінити вплив розроблених лікувальних комплексів на показники функціонального стану печінки та процеси фіброгенезу у хворих на хронічний вірусний гепатит С (ХВГ С).
Матеріал та методи
У результаті проведених нами раніше досліджень у хворих на ХВГ С встановлена наявність мезенхімаль-но-запального та холестатичного синдромів, прогресування яких супроводжується вираженою ендогенною інтоксикацією та зниженням детоксикаційної
%
100 1 - -
80 - ,..
60 - ,..
40 - ,..
20 - ,..
о -
І група
До
лікування
Після
лікування
група
До
лікування
Після
лікування
□ Виражена
□ Помірна
□ Мінімальна
□ Норма
Рисунок 2. Динаміка активності АЛТ у дослідних групах
функції печінки, які ускладнюються порушенням метаболізму компонентів сполучної тканини та розвитком фіброзу. Вищезазначене стало обґрунтуванням 2 лікувальних комплексів.
Обстежено 42 хворих на ХВГ С віком від 20 до 66 (47,4 ± 10,7) років: із них 26 жінок (61,9 %) та 17 чоловіків (3 8,1 %), які були розподілені на 2 групи.
І групу становили 20 хворих, які отримували базову терапію (БТ), що містила гепатопротекторні засоби, які мають протизапальні, дезінтоксикаційні та анти-фібротичні властивості.
Застосовували препарат УДХК у дозі 10—15 мг/кг маси тіла на добу в три прийоми після їди впродовж З міс., есенціальні фосфоліпіди вводили по 10,0 мл в/в струминно № 5—10 із подальшим прийомом per os по
2 капе. (600 мг) 3 рази на добу протягом 3 міс.
Для гальмування процесів фіброгенезу призначали 2,0% розчин пентоксифіліну по 5—10 мл в/в краплинно на 200 мл 0,9% розчину NaCl — № 10. З дезінток-сикаційною та антигіпоксичною метою застосовували 100,0 мл 4,2% розчину аргініну гідрохлориду (тівортін) в/в краплинно № 10.
До II групи увійшли 22 пацієнти, яким додатково до БТ призначали автоцитокінотерапію (БТА).
Обстеження в динаміці лікування проводили через (4,1 + 1,2) тижні.
Контрольну групу становили 10 практично здорових осіб.
Система обстеження включала біохімічні, імуно-ферментні методи дослідження з подальшою статистичною обробкою отриманих результатів.
Серед біохімічних показників синдрому цитолізу в сироватці крові вивчали активність аланінамінотранс-ферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (ACT), вміст загального білірубіну та співвідношення його фракцій. Тяжкість запального процесу в печінці оцінювали за рівнем АЛТ: підвищення його рівня в 3 рази понад норму розцінювали як мінімальну активність, помірно виражену активність визначали при збільшенні АЛТ від 3 до 5 разів вище за норму, виражену активність процесу встановлювали при зростанні АЛТ у 5 разів вище за норму.
Активність АЛТ та ACT сироватки крові визначали за колориметричним динітрофенілгідразиновим мето-
дом Ратмана — Френкеля, концентрацію загального білірубіну та його фракцій у сироватці крові досліджували колориметричним діазометодом за Йєндраши-ком, Клеггорном, Грофом [16].
Синдром холестазу характеризували вміст лужної фосфатази (ЛФ), у-глутамілтранспептидази (ГГТП), рівень жовчних кислот (ЖК) та зв’язаного білірубіну.
Активність ЛФ сироватки крові досліджували за методом Боданського [16], ЖК — за Фрошем [17], ГГТП — з використанням набору біотесту «Філісіт-діагностика».
Про активацію запального процесу у хворих свідчила зміна рівня сіркомуко'їдів (CM) та наявність ендогенної інтоксикації, яку визначали за вмістом молекул середньої маси (МСМ). Осадова тимолова проба проводилась уніфікованим методом із використанням тимолово-вероналового розчину [16]. Дезінтокси-каційну функцію оцінювали за показниками аргіна-зи (АР). Вміст CM у сироватці крові досліджували за Weimer [16], МСМ — заВ.В. Ніколайчуком [18], АР — за Храмовим [19].
Процеси фіброгенезу оцінювали за рівнем у сироватці крові вільного та білковозв’язаного оксипроліну (ОПб/з), гіалуронової кислоти (ГК), гексозаміну (ГА), ММП-1, ламініну (ЛН), фактора росту гепатоцитів (HGF).
Вміст ОПб/з та ОПв сироватки крові досліджували за Осадчуком [20], ГК — за E.W. Gold [21], ГА — за Римінггоном [16]. ММП-1, ЛН, HGF визначали іму-ноферментним методом [22]. Для визначення концентрації ММП-1 використовували набори реактивів фірми R@D, для сироваткового ЛН — фірми Bender Medsystems, для HGF — фірми Invitrogen.
Статистичну обробку результатів досліджень здійснювали методами варіаційної статистики, реалізованими стандартним пакетом прикладних програм Statistica for Windows 6.0
Результати досліджень
При аналізі впливу БТ (І група) на функціональну активність печінки (табл. 1, рис. 2) виявлено, що кількість хворих із нормальною активністю АЛТ у динаміці лікування збільшилась у 4 рази (р > 0,05), а ступінь вираженості цитолітичного синдрому серед
№ 3 (49) • 2013 www.gastro.org.ua
Таблиця 1 — Характеристика показників запального та холестатичного синдрому, ендогенної інтоксикації обстежених хворих у динаміці
лікування
Показник, од. виміру 1 група (п = 20) II група (п = 22) Контроль (п= 10)
До лікування Після лікування До лікування Після лікування
% М ± m % М ± m % М ±т % М± т М ± m
АЛТ, ммоль/л • год Норма 5,0 0,36 ±0,01 20,0 0,53 ±0,06 9,1 0,38 ± 0,05 22,7 0,44 ±0,03 0,43 ±0,05
Підвищений 95,0 2,46 ±0,37* 80,0 1,84 ± 0,23* * 90,9 2,19 ± 0,20* 77,3 1,74 ± 0,22* *
АСТ, ммоль/л • год Норма 15,0 0,35 ±0,04 25,0 0,31 ±0,05 4,5 0,27 ± 0,00 31,8" 0,31 ±0,04 0,30 ±0,04
Підвищений 85,0 1,12 ± 0,17* 75,0 0,87 ± 0,10*" 95,5 1,42 ±0,41* 68,2- 1,08 ± 0,15*
Загальний білірубін, мкмоль/л Норма 85,0 12,51 ±1,09 100,0 12,76 ±0,89 81,8 12,13 ± 0,78 100,0 11,68 ±0,79 13,17 ± 1,24
Підвищений 15,0 29,0 ±6,16 0 - 18,2 48,04 ± 15,44 о- -
ЖК, ммоль/л Норма 65,0 0,18 ± 0,01 75,0 0,18 ± 0,01 59,1 0,18 ±0,0"1 100,0* 0,17 ± 0,01 0,14!! 0,03
Підвищений 35,0 0,27 ± 0,02** 25,0 0,23 і 0,01** 40,9 0,25 ±0,02** 0 -
ЛФ, ммоль/л • год Норма 80,0 1,45 ±0,15 90,0 1,29 ±0,13 63,6 1,48 ± 0,16 63,6 1,54 ±0,16 1,27 • 0,13
Підвищений 20,0 3,96 ± 0,62*** 10,0 3,54 ±0,34 36,4 3,99 ±0,39* 36,4 4,07 ± 0,33*
ГГТП, мккат/л Норма 80,0 0,63 ±0,06 90,0 0,64 ± 0,16 63,6 0,76 ± 0,09 72,8 0,63 ±0,22 0,82 ±0,03
Підвищений 20,0 2,12 ± 0,29** 10,0 2,10 ± 0,16** 36,4 2,95 ±0,30* 27,2 1,93 ±0,80***
Тимолова проба, од. Норма 55,0 2,56 ±0,70 70,0 2,69 ±0,70 50,0 2,82 ± 0,44 68,2 3,17 ± 0,56 2,01 ±0,40
Підвищений 45,0 5,51 ±1,20 30,0 4,70 ±0,65 50,0 6,16 ±0,60** 31,8 5,63 ±0,71
МСМ, мг/л Норма 45,0 478,1 ±33,5 40,0 437,5 ±28,2 27,3 448,4 ± 33,7 36,4 438,8 ±30,1 445,6 ±18,2
Підвищений 55,0 716,1 ± 42,2** 60,0 657,0 ± 29,4** 72,7 620,9 ± 13,8*** 63,6 693,1 ± 26,0**
СМ, г/л Норма 15,0 0,31 ±0,03 25,0 0,31 ±0,01 31,8 0,27 ±0,01 45,5 0,31 ±0,01 0,29 ±0,03
Підвищений 75,0 0,52 ± 0,04**® 70,0 0,45 ± 0,03*** 40,9 0,43 ± 0,04 27,3 0,42 ±0,02
Знижений 10,0 0,21 ±0,01 5,0 0.19 * 0,01 27,3 0,18 ± 0,02 27,3 0,19 ± 0,03
АР, ммоль/л • год Норма 5,0 1,20 ±0,01 0 - 0 - 0 - 1,33 ±0,08
Зниження 95,0 0,29 ±0,04* 100,0 0,38 ± 0,07* 100,0 0,20 ±0,04* 100,0 0,36 ± 0,02*
Примітки; * — р < 0,001, ** — р < 0,01, *** — р <0,05 — вірогідність розходжень між показниками контролю та груп; • — р < 0,01,” — р < 0,05 —
вірогідність розходжень між показниками до та після лікування.
Патологія печінки і жовчовивідної системи / Pathology of Liver and Biliary Excretion System
пг/мл і група li група
□ Контроль □ До лікування □ Після лікування
Од/мл І група II група
* г *
•
ЛН ЛН
Примітки: * — р <0,05 — вірогідність розходжень між показниками контролю та груп;
’ — р < 0,05 — вірогідність розходжень між показниками до та після лікування.
Рисунок 3. Вплив лікування на показники фіброгенезу у хворих на хронічний вірусний гепатит С
обстежених із підвищенням АЛТ зменшився в 1,4 раза (р < 0,01).
При цьому частка хворих із високою активністю АЛТ зменшилась у 2 рази (10,0 проти 20,0 %), з помірною активністю — у 3 рази (15,0 проти 45,0 %), зросла кількість хворих, у яких ступінь активності АЛТ у динаміці лікування зменшився до мінімального — 55,0 проти 30,0 %. Рівень ACT хоча і зберігався підвищеним у 3/4 пролікованих БТ, однак мав тенденцію до зниження в 1,3 раза (р < 0,05).
Після застосування БТ у всіх хворих спостерігалась нормалізація рівня загального білірубіну та в більшості випадків — відновлення співвідношення його фракцій.
Вміст ЖК та ГГТП як за частотою змін, так і за їх глибиною, у хворих І групи суттєво не змінювався під впливом лікування. Підвищена активність ЛФ при повторному обстеженні спостерігалась в 2 рази рідше, ніж до лікування, та мала спрямованість до нормалізації показника.
Призначення БТ сприяло зменшенню активності імунозапального синдрому: зниженню кількості обстежених із підвищеним рівнем тимолової проби в 1,5 раза та збільшенню частки хворих з її нормальними значеннями в 1,3 раза.
Показники, що характеризують ендогенну інтоксикацію (МСМ, CM), після проведення БТ в І групі суттєво не відрізнялись.
Практично в усіх хворих І групи активність АР була зниженою як до, так і після лікування БТ, однакїї активність мала тенденцію до підвищення в 1,3 раза, що є прогностично позитивною зміною та свідчить про тенденцію до відновлення дезінтоксикаційної функції печінки.
Під впливом БТА у хворих II групп (табл. 1, рис. 2) також спостерігались позитивні зміни. Активність запального процесу за рівнем АЛТ у динаміці лікування зменшилась в 1,3 раза (р < 0,05). І хоча кількість хворих із мінімальною та помірною активністю запалення залишилась без змін (45,5 та 31,8 % відповідно), нормалізація активності АЛТ визначалась у 2,5 раза частіше, ніж до лікування. Високої активності АЛТ після лікування не спостерігалось у жодного хворого. Кількість хворих із підвищеною активністю ACT у динаміці ліку-
вання БТА зменшилась в 1,4раза(р< 0,05)тав6,9раза зросла частка хворих, у яких відбулась нормалізація цього показника (р < 0,05).
Спостерігався також регрес проявів холестазу. Рівень загального білірубіну та ЖК досяг норми у всіх хворих (р < 0,001 та р < 0,01 відповідно), нормалізувалось і співвідношення фракцій білірубіну (р < 0,001). Активність ЛФ у хворих після лікування залишилась без змін. Підвищений уміст ГГТП мав тенденцію до нормалізації та зменшився в 1,5 раза.
Призначена терапія позитивно впливала на активність імунозапального синдрому: сприяла зниженню кількості хворих із підвищеним рівнем тимолової проби в 1,6 раза та збільшенню частки хворих з її нормальними значеннями в 1,4 раза.
Аналіз рівня МСМ та CM у динаміці лікування БТА показав зростання кількості хворих із нормальними показниками в 1,3 раза, що вказує на зменшення ендогенної інтоксикації. Також спостерігалась тенденція до підвищення активності АР.
При порівнянні ефективності двох застосованих схем лікування встановлено, що БТ мала більш позитивний вплив на прояви синдрому холестазу (ЛФ) як за частотою нормалізації показника (90,0 проти 63,6 %, рф 0,05), так і за його вираженістю (р < 0,05).
Додаткове застосування автоцитокінотерапії у хворих II групи мало більш позитивний ефект не тільки на показники холестазу (ЖК, ГГТП), а й цитолізу (АЛТ та ACT).
Вивчення динаміки показників фіброгенезу (табл. 2) у хворих на ХВГ С під впливом БТ показало тенденцію до їх позитивних змін.
Так, нормалізація вмісту ОПв, що характеризує інтенсивність розпаду зрілих нерозчинних колагенів, визначалась у 3/4 пролікованих хворих. І хоча в більшості хворих зберігалось підвищення ОПб/з, вміст ГК, що є компонентом зовнішньоклітинного матриксу, нормалізувався майже в половини хворих І групи. Рівень ГА мав тенденцію до зниження більше ніж у 2/3 обстежених.
УII групі, яка приймала БТА, також спостерігалась позитивна тенденція (табл. 2). Рівень ОПв не мав суттєвих змін, однак вміст ОПб/з нормалізувався майже
I
те
9
,3-
1
5
is
0
I—
§<
те
*
5
1 8
m
о
0)
яг
0
6
1 £
0 £
со
1
п
s
0 с
1
0
1 ©
те
а
5
I
см
R
S
в
Контрольна група (п = 20) £ +і § 10,9г 2.1 136,04 ± 4,30 0,76 ±0,09 5,04 ±0,19
1 ТО .1 R 5 £ +і § 9,67 ± 1,49 I * * LO o' +l СО 133,76 ±0,01 190,91 ±23,70** * * * о o' +| о CD счі 0,94 ± 0,01 * "sf о^ o' +1 I 4,76 ± 0,13 * C\J o' +l CD CO ltT * * о o' +l CO CD_ CO"
£4 СМ и с Є * 59,1 О 40,9 45,5 40,9 13,5 63,6 36,4 о 36,4 36,4 27,3
те & & і ТО .і £ +і § 9,23 ±0,62 I 5,24 ±0,22*** 134,98 ± 0,74 186,94± 6,29** * * * CVJ <N +| CVJ со СчГ СМ 0,79 ±0,04 1,61 ±0,10* 0,43 ± 0,01** 5,10 ± 0,13 6,57 ± 0,29** 3,87± 0,21**
* LO "sf LO о 45,5 27,3 68,2 LЯ 40,9 40,9 18,2 С» CO 40,9 27,3
Після лікування £ +і § СО о~ +| о О) к I * о_^ о" +| о с» со" I 171,66 ± 7,31 ** * * О^ o' +| "sf стГ о со О o' +1 C\J CO o' * * CD o' +l CO LO_ I 4,73 ±0,11 6,44 ± 0,46*** * * o" +l О) со"
S' CM и £ * 75,0 о 25,0 о 90,0 о o' 45,0 55,0 o 40,0 30,0 30,0
те & & 1 та і 5 £ +і § 8,48 ± 0,37 I 5,04 ± 0,28*** I 167,19 ±6,30** * * * О со (JD +I со со" 0,83 ± 0,07 * * О) o' +l h- * * О o' +l LO o" 5,05 ± 0,09 * * * о" +l CD LO CD~ 3,99 ± 0,42***
G ч * 65,0 о 35,0 о 75,0 25,0 20,0 70,0 o_^ o" 50,0 40,0 o_^ o"
is .0. і « Ч Норма Підвищений Зниження Норма Підвищений Зниження Норма Підвищений Зниження Норма Підвищений Зниження
0 ! 1 ОПв, мкмоль/л ОПб/з, мкмоль/л ГК, г/л IА, ммоль/л
в половини хворих та свідчив про посилення процесів розпаду колагенів. Встановлено коригуючий вплив терапії на обмін глікозаміногліканів. Зокрема, під впливом БТА спостерігалось зниження вмісту ГК майже у 2/3 обстежених в 1,4 раза (р < 0,05) та ГА — більше ніж у третини хворих в 1,1 раза (р < 0,05).
Рівень ММП-1 (рис. 3) у хворих на ХВГ С до лікуєм вання мав тенденцію до зниження, а НОР був віро-
щ гідно зниженим в 1,6 раза (р < 0,05) на фонівірогідно-
2 го підвищення рівня ЛН в 1,7 раза (р < 0,05). Виявлені
в; порушення можуть указувати на несприятливий пе-
о. « ребіг захворювання і як наслідок — розвиток фібро-
ї | тичного процесу.
5 Під впливом БТ у хворих І групи відмічалась тен-
§ ї денція до зниження кількості ЛН і вірогідне підви-
1 5 щення НОР (р < 0,05).
| о На фоні лікування БТА (рис. 3) суттєвий позитив-
§ ® ний ефект проявлявся у вірогідному підвищенні рівня
§ •- НОРв 1,5 раза(р < 0,05) і зниженні ріння ЛН и 1,6 раза
.55 (р < 0,05). Вміст ММП-1 у хворих обох груп ж до, так
^ | і після лікування практично не відрізнявся від норми,
ж ^ Таким чином, застосування БТА у хворих на
' | ХВГ С сприяло нормалізації рівня загального білі-
0 3 рубіну, активності ЛФ, АЛТ, АСТ, вмісту ГК і ГА,
МСМ, СМ, що характеризує її позитивний вплив на о, І прояви цитолізу, холестазу, обмін глікопротеїнових
й І комплексів позаклітинного матриксу, детоксикацій-
^ ну функцію печінки та ендотоксемію. На цьому фоні
І значно підвищився знижений до лікування вміст
§_ НОР (р < 0,05), знизився підвищений рівень ЛН
“ е5 (р < 0,05), що може також свідчити про деяке гальму, ;; вання фіброзу під впливом БТА. Позитивна дія БТ на
0 -в вивчені показники була менш вираженою.
® І Процес зворотного розвитку фіброзу достатню
«І тривалий у часі. Вивчення найближчих результатів
1 о лікування (при короткому терміні лікування хворих)
1 §" встановило позитивні тенденції до гальмування за-
^ І пальних та холестатичних змін в печінці, активізації
Яо процесів ремоделювання сполучної тканини, більш
® о виражених при застосуванні БТ та автоцитокінів.
а.у При неможливості елімінувати або блокувати дію
І і вірусу гепатиту С та враховуючи строки оновлення
; : гепатоцитів, проведення антифібротичної терапії по-
винно становити не менше 6 міс.
Р
® V Дослідження виконані на базі біохімічної (керівні, ^ ник Кіеніна І А.) та імунологічної (керівник Кудрявце-
I . ва В. Є.) лабораторій ДУ«Інститут гастроентерології
І
НАМИ України».
Список літератури
§, 1. Степанов Ю.М. Дифузні невірусні захворювання пе-
чінки: метод, рекомендації/ Ю.М Степанов, М.Я. Доцен-ко. — Дніпропетровськ, 2003. — 24с.
2. Степанов Ю.М. Динаміка захворюваності та поширеності основних хвороб органів травлення в Україні за 5 останніх років / Ю.М. Степанов, Н.Г. Гравіровська // Гастроентерологія: між від. зб, —Дніпропетровськ: Журфонд, 2012. —Вип. 46. -С. 3-12.
3. Павлов Ч. С. Принципы диагностики и подходы к терапии фиброза и цирроза печени/Ч. С. Павлов//Рус. мед. журнал. — С. 11. — Режим доступу:http://mj.ru/artieles_5548.hlm.
4. Курышева М.А. Фиброз печени: праймов, настоящее и будущее / МЛ. Курышева // Рус. мед. журнал. — С. 1713. — Режим доступу: http://www.rmj.ru/articles_7392.htm.
5. Бабак О.Я. Цироз печени и его осложнения / О.Я. Бабак, Е.В. Колесникова. —К., 2011. — 576с.
6. Mallet V. Brief Communication: the relationship of regression ofcirrhosis to outcome in chronic hepatitis С /Mallet V, Gilgen-krantzH., SerpaggiJ. etal//Ann. Intern. Med. — 2008. —Ns 149 (6). - P. 399-403.
7. Степанов Ю.М. Аргинин в медицинской практике / Ю.М. Степанов, И.Н. Кононов, АИ. Журбина, АЮ. Филиппова// Сучасна гастроентерологія. — 2(Ю5. —№4(24). — С. 121-127.
8. Драпкина О.М. Антигипертензивная терапия у пациентов с патологией печени:роль блокаторов ренин-ангиотензи-новой системы/О. М. Драпкина, 10.11. Дуболазова// Consilium Medicum. - 2008. - Т. 10, № 12. - С. 18-22.
9. Іубергриц Н.Б. «Эсеенциале форте Н» и«Эесенциале Н» в гепатологии и гастроэнтерологии/Н.Б. Іубергриц// Сучасна гастроентерологія. — 2008. —№5(43). — С. 79-89.
10. Ahmed-Belkacem А Силибинин и родственные ему вещества — прямые ингибиторы РНК-зависимой РНК-поли-меразы вируса гепатита С /А. Ahmed-Belkacem, N. Ahnou, L. Barbotte//Ктническая гастроэнтерология и гепатология. Русское издание. — 2011.— Т. 4,№1. — С. 32-36.
11. Матвеев А.В. Эффективность сипимарина при хронических диффузных заболеваниях печени / А.В. Матвеев, ЕЖ Коняева, Н.В. Матвеева//РЖІГК. - 2011. - Т. 21. -№5. -С. 64- 69.
12. Пасечник К). Роль урсодезоксихолевой кислоты в терапии пациентов с HCV-инфекций/Ю. Пасечник//Здоров ’я України. - 2008. - № 21. - С. 72- 75.
Степанов Ю.М., Меланич С.Л., Мельниченко Л.Я.
ГУ «Институт гастроэнтерологии НАМН Украины», г. Днепропетровск
ОЦЕНКА ЭФФЕКТИВНОСТИ КОРРЕКЦИИ ВОСПАЛИТЕЛЬНЫХ И ФИБРОТИЧЕСКИХ ПРОЦЕССОВ У БОЛЬНЫХ ХРОНИЧЕСКИМ ВИРУСНЫМ ГЕПАТИТОМ С
Резюме. Высокий уровень заболеваемости, ухудшение качества жизни больных, рост смертности от осложнений хронических заболеваний печени обусловливают социально значимую медицинскую проблему. Поиск механизмов торможения процессов фиброгенеза является одним из актуальных направлений.
В работе изучено влияние базовой терапии (препаратов урсодезоксихолевой кислоты, эссенциальных фосфолипидов, пентоксифиллина, аргинина гидрохлорида) и сочетания базовой терапии с аутоцитокинами на показатели функциональной активности печени, эндогенной интоксикации, процессов фиброгенеза. Обследовано 42 больных хроническим вирусным гепатитом С.
Применение базовой терапии и аутоцитокинов имело более значимое влияние на проявления цитолиза, ходестаза, обмен гликопротеиновых комплексов внеклеточного матрикса, деток-сикационную функцию печени и эндотоксемию, про- и антифи-брогенные факторы. Положительное влияние базовой терапии на изученные параметры было менее выраженным.
Ключевые слова: хронический вирусный гепатит С, щгголиз, холеетаз, фиброз, лечение.
13.KannoK.ATlA — dtfeient mice show less severeprogression of liver fibrosis induced by С Cl (4) / K. Kanno, S. Tazuma, K. Chayama//Biochem. Biophys. Res. Commun. — 2003, Aug. — Vol. 308,[1]. -P. 177-183.
14. Nabeshima Y.Anti-fibrogenic function of angiotensin II type 2 receptor in С Cl (4) — induced liverfibrosis / Y. Nabeshima,
S. Tazuma, K. Kanno [et al.J // Biochem. Biophys. Res. Commun. — 2006, Aug. — Vol. 346, [3]. — P. 58-64.
15. Яковенко Э.П. Фиброз печени: механизмы развития и вопросы терапии / Э.П. Яковенко, А.В. Яковенко, А.Н. Иванов и др. // Фарматека. — 2011. — №12. — С. 1-6.
16. Меньшиков В. В. Лабораторные методы исследования в клинике: справочник/В.В. Меньшиков, Л.Н. Делекторская, Р.П. Золотницкая [и др.]; под ред. В.В. Меньшикова. — М.: Медицина, 1987. — 368с.
17. КолбB.I. Справочник по клиническойхимии/В.Г. Колб, B.C. Камышников. —Минск:Беларусь, 1982. —366с,
18. Николайчук В.В. Способ определения «средних молекул»/В.В. Николайчук, В.М. Мойн, В.В. Кирковский//Лабораторное дело. — 1991. — №10. — С. 13-16.
19. Храмов В.А. Модификация метода определения орни-тина по Chinard и ее использование для количественного определения сывороточной аргиназы /В.А. Храмов, Г.Г. Листопад //Лабораторное дело. — 1973. — №10. — С. 591-592.
20. Осадчук М.А. Белковосвязанный оксипролин плазмы крови при остром вирусном гепатите / М.А Осадчук, В.М. Капустин//Лабораторное дело. —1987. —№ 7. — С. 16-18.
21. Gold Е. W. The quantitative spectrophotometric estimation of total sulfatedglycosaminoglican levels/Е. W. Gold// Biochemi-ca et Biophysica Acta. — 1981. — Vol. 673. —P. 408-415.
22. Иммунология. Методы исследований/Подред. И. Ле-фковитса и Б. Перниса. — М.: Мир, 1983. — С. 188-212.
Отримино 28.05.13 D
Stepanov YUM., Melanich S.L.. Melnychenko LYa,
State Institution «Institute of Gastroenterology of National Academy of Medical Sciences of Ukraine», Dnipropetrovsk, Ukraine
EVALUTING THE EFFICACY OF INFLAMMATORY AND FIBROTIC PROCESSES CORRECTION IN PATIENTS WITH CHRONIC VIRAL HEPATITIS C
Summary. High levels of morbidity, deterioration in quality of life, increased mortality from complications of chronic liver disease causes socially significant medical problem. Search the inhibitory mechanisms of fibrogenesis processes is one of the important directions.
This paper studied the effect of basic therapy (preparations of ursodeoxycholic acid, essential phospholipids, pentoxifylline, arginine hydrochloride) and a combination of basic therapy with autocytokins on the parameters of the functional activity of the liver, endogenous intoxication, processes of fibrogenesis. The study involved 42 patients with chronic viral hepatitis C.
The use of basic therapy and autocytokins had a significant positive impact on the manifestation of cytolysis, cholestasis, the exchange ofthe extracellular matrix glycoprotein complexes, detoxification function of the liver and endotoxemia, pro-and antifibrogenic factors. The positive influence of the basic treatment on the studied parameters was less pronounced.
Key words: chronic viral hepatitis Q, cytolysis, cholestasis, fibrosis, treatment.
