CC BY
25
УДК 616.849.66.-053.2
Маслянко Р.П., д.б.н., професор Божик Л.Я., к.вет.н., асистент Ккера Я.В., к.вет.н., доцент © Лье1еський нацюнальний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З.Гжицького
ОСОБЛИВОСТ1 РОЗВИТКУ 1МУН1ТЕТУ ТА АЛЕРГП ПРИ 1НФЕКЦ1ЙНИХ ХВОРОБАХ
Представлено огляд лтератури, е якому егдображено деякг мехатзми розеитку гмунних та алерг1чних реакцш е оргашзм1 дтей I теарин раннього егку при рестраторних захеорюеаннях.
Ключо^^ слова: ¡мунтет, алерг1я, тфекцтш захеорюеання, л1мфоцити, ¡муноглобулши.
В основi iмунноl вщповвд оргашзму тварин на антигенну стимуляцш за нормальних умов (як несприйнятливост до шфекцшних захворювань), на думку багатьох авторiв, лежить функщя iмунноl системи. Вважають, що повторне потрапляння збудника в iмунний оргашзм не викликае захворювань, а саме процес заюнчуеться пригнiченням i руйнуванням мiкроорганiзмiв.
У природних умовах при контакт тварин з мiкроорганiзмами до !х органiзму потрапляе порiвняно невелика кшьюсть збудникiв iнфекцiй, якi можуть проявити високу вiрулентнiсть у неiмунному органiзмi. Якщо до органiзму надходить певна кiлькiсть iнфекцiйного агента протягом тривалого часу в дозах, яю викликають сенсибiлiзацiю, то замiсть створення iмунiтету наступае iнфекцiйна алергiя. За даними багатьох авторiв, такий стан оргашзму пщпорядковуеться загальним закономiрностям алерпчних реакцiй [2, 8, 9, 12].
Вперше проблему алергiчних реакцiй при шфекцшних хворобах людини та тварин було висв^лено в працях Р. Коха (1843-1910), яю були присвячеш туберкульозу. Надалi почали з'являтися роботи, що вказують на алергiзацiйну дш багатьох iнших збудникiв iнфекцiй. Зокрема, у Роси алергеннi властивостi бактерш дослiджувалися в лаборатори П.Ф. Здродовського, який зробив вагомий внесок у вивчення бактерiальноl алерги. За даними А.Д. Адо, вщкритий ним феномен генералiзованоl алерпчно1 реакци на ендотоксин холерного вiбрiона е одним iз перших описiв реакцiй подiбного типу. Особливу увагу було звернено на алергенш властивост грампозитивних бактерiй, зокрема гемол^ичного стрептокока та пневмокока. В експериментальних дослiдженнях антигенно! та алергенно! активностi гемолiтичних стрептококiв було встановлено алерпчну дiю !х типоспецифiчного проте1ну, так звано1 М-субстанци гемол^ичного стрептокока [10,13].
Типи загальних iмунних та алергiчних реакцiй у вщповщь на iнфекцiю визначаються мiсцем розмноження шфекцшного агента. Залежно вiд того, де розташовуеться збудник, всерединi або поза кл^инами, розрiзняють:
© Маслянко Р.П., Божик Л.Я., Ккера Я.В., 2010
159
- облшатш внутршньокл^инш мшрооргашзми;
- факультативш внутршньокл^инш мшрооргашзми;
- позаклiтиннi мiкроорганiзми.
Тривала антигенна дiя при iнфекцiйному захворюваннi замють адекватно! iмунно! реакцп призводить до сенсибшзацп органiзму, появи гiперчутливостi негайного чи сповшьненого типу (алергiчнi реакци).
Захиснi реакци органiзму, по сут - це досвiдчений меч, з одного боку, вони захищають оргашзм проти шфекци, але водночас можуть безпосередньо завдавати шкоди тканинам. При цьому тканиннi пошкодження при шфекцшних хворобах можуть розвиватися не лише тд прямим впливом самого шфекцшного агента, але й у зв'язку з розвитком реакцiй гiперчутливостi, iнодi вже незалежних вiд нього. Кл^инш реакцп сповiльненого типу здiйснюються, на думку Ф. Бернета (1957), насамперед, для iмунного "нагляду" за антигенним складом оргашзму й елiмiнацil як шфекцшних агенив, так i мутантних клонiв соматичних клiтин власного оргашзму. При цьому тип реакцiй роль антитш виконують сенсибiлiзованi лiмфоцити (Т-ефектори), яю мають на сво!х мембранах структури, аналогiчнi антитiлам. Реакци сповшьненого типу в сенсибшзованому органiзмi проявляються через 24-48 год. пiсля контакту з алергеном.
Класичним прикладом гшерчутливост сповiльненого типу е туберкулiнова реакщя. У мiсцi введення туберкулiну ознаки реакцп з'являться лише через кшька годин. Максимально! вираженностi реакцiя досягае через 4872 год. При цьому розвиваеться запалення, що супроводжуеться iнфiльтрацiею тканини лейкоцитами, набряком i гiперемiею. Можливий навiть некроз тканин.
Алерпчш реакцi! сповiльненого типу спостершаються також при рiзних бактерiальних, вiрусних i грибкових iнфекцiях. Саме розвиток сенсибшзацп до бактерiальноl iнфекцi! при гострому перебiгу е пiдrрунтям для формування надалi цiлого ряду захворювань автоiмунного характеру, в тому чи^ пневмонi!, гломерулонефриту, кардiопатi! та ш. [2, 3].
Доведено, що найбшьшою кардiотропнiстю володiють вiруси. Банальна рестраторна вiрусна iнфекцiя може супроводжуватися вiрусемiею всього органiзму. При потрапляннi вiрусiв у клiтини серцевого м'яза вони спочатку закрiплюються на поверхневих рецепторах мюциив, розпiзнаються ними, а поим проникають у клiтини мiокарда. При цьому вщбуваеться гальмування функцi! кл^ин-господаря, розмноження вiрусiв - реплiкацiя, а пошкоджений мiоцит стае автоантигеном. У вщповщь на проникнення вiрусу до оргашзму активiзуються захиснi механiзми, збшьшуеться продукщя iнтерферону. 1нтерферон стримуе проникнення вiрусiв до iнших, непошкоджених мюзитав й активуе Т-лiмфоцити та макрофаги. Виробляються вiруснейтралiзуючi антитiла, що вщносяться до IgМ. Якщо зазначених вище захисних механiзмiв недостатньо для видалення з мiокарда вiрусiв i продукив !хнього розпаду, пiдключаеться клiтинна ланка iмунного захисту. У мiокардi нагромаджуються рiзнi субпопуляцi! Т-лiмфоцитiв, серед яких провiдну роль вiдiграють СД95+ (цитол^ичш Т-лiмфоцити), оскiльки лише вони здатш знищити вiруси, що перебувають внутршньокл^инно.
160
Вщомо, що гострi респiрaторнi вiрyснi шфекци (респiрaторно-синтицiaльний ринотрaxеïт, пaрaгрип, грип, риновiрyснa iнфекцiя) - володшть тaкож здaтнiстю iндyкyвaти синтез окремиx клaсiв iмyноглобyлiнiв. Тому, при контэкт з вiрyсною iнфекцieю y твaрин i людей, сxильниx до aлергiчниx реaкцiй, можуть зростaти элерпчш симптоми, a в людей, сxильниx до бронxiaльноï aстми, розвинутись ïï приступи [1, 4, 15].
Ha думку деякиx людей, y д^ей, сxильниx до aлергiï, iмyнiтет "тдвищений", a отже, резистентнiсть оргaнiзмy проти iнфекцiйниx зaxворювaнь y ниx шдвищета, aле це невiрно. I aлергiчнi реaкцiï й iмyнодефiцити - двi сторони однieï медaлi - озтакэ того, що iмyннa системa порушета.
У зв'язку зi знaчним ростом чaстоти aлергiчниx реaкцiй y всьому свiтi, в остaннi роки, проводяться серйознi мiжнaроднi дослiдження меxaнiзмiв впливу вiрyсiв (y тому числi респiрaторниx) нa виникнення тa xaрaктер перебшу элерг^'. Дослiдження проводяться y двоx нaпрямкax. З одного боку, штенсивно вивчaються пaтогенетичнi меxaнiзми, зэвдяки яким здшснюеться здaтнiсть вiрyсiв викликэти зaгострення i посилення aлергiï, особливо бронxiaльноï эстми, як зэ рaxyнок безпосереднього, тэк й опосередковaного впливу та бронxолегеневy реaктивнiсть. З iншого боку, дослщжуються медiaторнi системи, зэвдяки яким вiрyснa iнфекцiя впливэе та рэнне формувэння aлергiчноï реaктивностi внaслiдок посилення сенсибiлiзaцiï до iнгaльовaниx aлергенiв.
Зэ дэними [20,21], зэ певниx умов ресшрэторш вiрyси можуть викликэти шфшьтрэцш слизовиx оболонок бронxiв лiмфоцитaми, нейтрофшэми тэ еозинофiлaми. Рэзом з тим, еозинофшьта iнфiльтрaцiя слизовиx оболонок бронxiв - xaрaктерний диференцiaльно-дiaгностичний критерiй бронxiaльноï эстми. Тэким чином, морфологiчний субстрэт зэпэлення при вiрyснiй iнфекцiï збшэеться з тэким же при бронxiaльнiй aстмi.
Остaннiм чэсом встэновлено, що сxильнiсть до aлергiчниx реaкцiй зв'язэнэ з особливостями iмyнноï вiдповiдi оргашзму, яю й зумовлюють чэстий розвиток респiрaторниx iнфекцiй. До ниx вщносяться:
- зниження синтезу iнтерферонy (сэме його рiвень y знaчнiй мiрi визтачэе вaжкiсть перебiгy aтопiчного зaxворювaння), що суттево послэблюе як противiрyсний, тэк i aнтибaктерiaльний зaxист;
- y д^ей, якi мэють aлергiчнi зaxворювaння, деякi вiрyси змiнюють aктивнiсть мiжклiтинниx молекул aдгезiï, пiдвищyючи при цьому свою здэтшсть проникэти в кл^ини. Це призводить до того, що вони не тшьки збшьшують ймовiрнiсть розвитку iнфекцiйноï xвороби, aле й спричиняють прояв aлергiчниx реэкщй.
Крiм того, встэновлено здaтнiсть респiрaторниx вiрyсiв стимулювэти гiперреaктивнiсть бронxiв - провщний критерiй гостроï aлергiчноï реэкц^\ Вiдомо, що рyxомa aктивнiсть raaA^x м'язiв бронxолегеневоï системи зэбезпечуеться перевэжно эвтономним контролем пaрaсимпaтичноï нервовоï системи. Зэ нормaльниx фiзiологiчниx умов видшення aцетилxолiнy з пaрaсимпaтичниx нервiв стимулюе мyскaриновi М3-рецептори та глaдкиx
1б1
м'язах бронхiв i викликае спазм останшх. Одночасно ацетилхолш блокуе пресинаптичнi мускариновi рецептори постганглюнарного парасимпатичного нерва. Респiраторнi вiруси, як показано при експериментальнш парагрипознiй шфекци у тварин, можуть блокувати функцш вiдповiдних рецепторiв за допомогою вiрусноl нейрамiнiдази; цей ефект транзиторний i зникае пiсля виведення вiрусу з оргашзму.
Причому показано, що вiрусна iнфекцiя навiть у людей без проявiв астми викликала посилення реактивност дихальних шляхiв. Введення атропiну нормалiзувало вiдповiдь, що свiдчило про участь бронхоспазмiв у вiрусiндукованiй гiперреактивностi дихальних шляхiв, а супутне бронхоспазму посилення кашлю вказувало на ураження чутливо1 ланки дихального рефлексу.
Вiдомо, що викликане вiрусом ураження епiтелiю бронхiв сприяе оголенню закiнчень чутливих нервових волокон, якi стимулюються iнгальованими частками й запальними медiаторами та видшяють нейропептиди (нейрокiнiн А, субстанцiя Р), що пщтримують спазм бронхiв.
Вище наведене дозволяе прийти до висновку, що вiрусна iнфекцiя може збшьшувати як реактивнiсть нижнiх дихальних шляхiв, так i величину бронхоконструкцп. Причому, вiрусiндукованi процеси впливають також на мехашзми, якi в нормi перешкоджають скороченню гладких м'язiв дихальних шляхiв.
Таким чином, формуеться замкнуте коло: схильшсть до алергп провокуе впровадження iнфекцiйного агента, а мiкроорганiзми, в свою чергу сприяють розвитку клмчних ознак алергп. Чи е споаб розiрвати це замкнуте коло? На сьогодш вважають, що так, якщо правильно й своечасно призначити рацюнальну, комплексну терапiю [11, 24].
Останшм часом значна увага придiляеться пщходам до комплексно1 терапи дiтей i тварин раннього вiку з приводу вiрусних респiраторних захворювань [1, 4, 20]. Особливштю появи та розповсюдження цих захворювань е те, що в цьому вщ iмунний захист тшьки формуеться й зумовлений конституцшними вiдмiнностями та генетичною схильнiстю до рестраторних патологш Ефективнiсть iмунного захисту в ранньому вiцi забезпечуеться складною системою оргашв i клiтин, за рахунок природженого (неспецифiчного) i набутого (специфiчного) адаптивного iмунiтету [8, 9, 12,
21]. . . . .
Природжений iмунiтет пов'язуеться з проявами неспецифiчних реакцiй шкiри та слизових оболонок, фiзiологiчними та алергiчними реакцiями оргашзму, кл^инами (фагоцити, гранулоцити, кiлернi кл^ини) й гуморальними факторами захисту [13, 18].
В процес розвитку i дозрiвання iмунноl та алерпчно1 системи оргашзму вiрогiднi певнi критичнi перюди. Перший перiод - новонародженостi, коли вiдмiчаеться неповноцiннiсть бар'еру шкiри та слизових оболонок, незавершений фагоцитоз, зниження рiвня iмунних i алергiчних реакцш. Другий перiод (2-4 мiсяцi) характеризуеться дедалi зростаючим лiмфоцитозом i активащею СД4+ Т-клiтин, здатнiстю до продукци власних iмуноглобулiнiв i зв'язаних з ними захисних антитш, але вщносно низьким проявом алергiчних
162
реакцш, зниженням pÍBra материнських антитш, штерферону та iмуномедiаторiв [2, 5, 19]. Пщ час третього критичного перюду 6-12 мшящв на фонi первинно! iмунноl вщповвд та прояву алергiчних реакцiй збшьшуеться чутливiсть Т- i В-лiмфоцитiв до цитоюшв, активуються Т-гелпернi лiмфоцити, норм^зуеться синтез бiльш специфiчних IgG2 антитш. Попри це через знижену актившсть мiсцевого iмунiтету тварини цього вжу дуже чутливi до бактерiальних i вiрусних iнфекцiй, особливо щодо оргашв дихання.
Для лiкування респiраторних захворювань, що вимагають тривалого застосування, сьогодш бiльше показане використання антигiстамiнних препаратсв нового поколiння, в терапевтичних дозах у яких вiдсутнiй седативний ефект. Одним iз таких препаратiв е деслоратадин (фiбрис, компанп «Mili НеаЛсаге») [14, 16, 17, 22].
У проведених плацебо-контрольованих дослщженнях показано, що дезлоратадин, на вiдмiну вiд шших антигiстамiнних препаратiв, не тiльки зменшуе чхання, кашель, ринорею але й володiе постiйним деконгестивним ефектом [15, 18, 23].
Таким чином, до терапп багатьох шфекцшних захворювань патогенетично обгрунтованим е включення антигiстамiнних препараив, якi мають широкий спектр протиалерпчно! та протизапально! активностi, що повинно сприяти пiдвищенню ефективностi терапп' та профшактик розвитку гшерсенсибЫзаци.
Л1тература
1. Белобородов В.В. Роль современных макролидов в лечении инфекции дыхательных путей // Рус. мед. журн. - 2007 - №7. - С.586-591.
2. Беляков И.М. Иммунная система слизистих // Иммунология - 1997 -№4. -С.7-13.
3. Бережной В.В. Иммунокоррекция в педиатрии // Совр. педиатрия -2005 -№1.-С.57-63.
4. Ершов Ф.И., Касьянов Н.В., Полонский В.О. Возможна ли рациональная фармакотерапия гриппа и ОРВИ? // Инфекция и антимикроб. терапия - 2003 - №5. -С.3-6.
5. Зайцева О.В. Острые респираторные инфекции у пациентов с аллергией // Лечащий врач - 2006 - №9. - С.3-6.
6. Гервазиева В.Б., Сверановская В.В., Штернсис Ю.А., Семенов В.Ф. Роль респираторных вирусов в развитии аллергии // Цитокины и воспаление -2003 - №3. -С.13-16.
7. Кравщв Ю.Р., Маслянко Р.П. 1мунш фактории шлунково-кишкового тракту телят раннього в^ // Наук. вшник ЛНАВМ - 2003 - т.5 (3). - С.54-60.
8. Кравщв Ю.Р., Маслянко Р.П. 1мунна вщповщь на шфекцшш агенти в органiзмi тварин // Наук. вкник ЛНАВМ - 2006 - т.8 (29). - С.87-93.
9. Маслянко Р.П., Кравщв Ю.Р. Протшнфекцшний захист та iмунна вщповщь тварин // Наук. вкник ЛНАВМ - 2005 - т.7 (27). - С.54-60.
10. Овчаренко Л.С., Вертегел А.А., Андриенко Т.Г. и др. Оптимальная программа иммунореабилитации детей с частими инфекционными заболеваниями органов дихання // Совр. педиатрия - 2005 - №1. - С.72-76.
163
11. Синопальников А.И. Новые горизонти применения макролидов при инфекциях дыхательных путей // Рос. мед. вести. - 2004 - №9. - С. 16-22.
12. Учайкин В.Ф. Острые респираторные заболевания (ОРЗ) у детей (стандарти терапии) // Детский доктор - 1999 - №1. - С.10-14.
13. Чеботарева Т. А. Комбинированый метод профилактики гриппа и ОРВИ у детей // Детские инфекции - 2004 - №2. - С.34-37.
14. Agral D., Berro A. Desloratadine attenuation of eosinophil chemotaxis, adhesion, and generation / Allergy. - 2000 - v. 35 - Р. 276-281.
15. Antihistamines and the common cold: A review and critique of the literature // J. General Int.Med. - 2000 - v.l 1 - P.240-244.
16. Anthes J., Richard C, West R., et al. Functional characteristics of desloratadine and other anhistamines in medicine // Allergy. - 2000 - v.55 - P.279-285.
17. Beana Cadnani C. Desloratadine activity in concurrent seasonal allergic rhinitis and asthma // Allergy. - 2001 - v.56 - P.2127-2133.
18. Gianetti A. Elucidating the pathophysiology of inflammatory skin disorders // Antihist. Dermatol. Sanim. - 2007 - v.8 - P.42-47.
19. Henz B. The pharmacological profile of desloratadie: a review // Allergy. - 2001 -V.56-P.713-720.
20. Kaplan A.P. Chronic witicaria: pathogenesis and treatment // J. Allergy Clin. Immunol. - 2004 - v.l 14 - P.465-474.
21. Maslianko R., Kravtsiv Y. Passive immunity agains rotavirus in infants // Hay^ Вюник ЛНУВМ тa БТ - 2008 - T.10 (37). - C.430-441.
22. Norman P., Dimmann A. Desloratadine: a preclinical and clinical overview // Drugs Today. - 2001 - v.37 - P.215-227.
23. Ring J. Pathophysiology of itch. Antihistamines in Dermatalogy // Sammit. -2007. - Abstract 11 - P.42-46.
24. Zuberbier T. Current treatment practices as new witicasia guidelines // Antihist. Dermatol. Sanim. - 2007. - Abstract 9 - P.84-90/
Summary Maslianko R., Bozhyk L., Kisera J.
Lviv national university of veterinary medicine and biotechnology named of
S.Z. Gzickyj
PECULIARITIES OF DEVELOPMENT IMMUNITY AND ALLERGY OF
INFECTIOUS DISEASES
Literatury review about some mechanisms of the development of immunity and allergic reaction in children and animals with respiratory infectious of early age.
Стаття надшшла доредакцИ 2.09.2010
164
