CC BY
12
Ключевые слова: демократическое правосознание, демократическое общество, гражданское общество, автономная личность, правовые ценности, коммуникации.
DEMOCRATIC SENSE OF JUSTICE:
SIGNS, PRE-CONDITIONS OF BECOMING AND TENDENCIES OF EMBODIMENT IN UKRAINIAN SOCIETY
Danilyan O. G., Petryshyn О. V.
Signs and pre-conditions of formation of sense of justice in democratic society are examined in the article. The basic tendencies of embodiment of democratic sense ofjustice in Ukrainian society are grounded. It is drawn to the conclusion that democratic sense ofjustice is the difficult system of constants or legal senses. At intersubjective level it is the setting on mutual confession of subjects of democratic communication as primary condition of some discursive practices, during which public sense of justice is formed. At the level of a separate subject it is the system ofprinciples or legal values.
Key words: democratic sense of justice, democratic society, civil society, autonomous personality, legal values, communications.
УДК 1:316.4
О. П. Дзьобань, доктор фшософських наук, професор;
С. Б. Жданенко, кандидат фшософських наук, доцент
ОСОБИСТ1СТЬ I ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСП1ЛЬСТВО
У ПРОБЛЕМНОМУ ПОЛ1 СИНЕРГЕТИЧНО1 КОМУШКАЦП
Окреслено окремi аспекти проблематики громадянського сусптьства, як вини-каютьу контекстi и розгляду з позицш синергетики — постнекласичного мiждисци-плiнарного напряму до^джень проце^в самооргатзацп в системах найрiзноманiт-ШшоУ природи. Шдкреслено, що сучасне сусптьство буде громадянським тieю мiрою, в якШ його культура i освта виявляться вiдкритими до сприйняття та трансляцп усього того внутрШнього досвiду синергШноУ самооргашзацИ, який накопичено у ко-лективнШ пам 'ятi людства.
Ключовi слова: громадянське сустльство, комуткащя, особистiсть, патерн, синерг1я.
Актуальтсть проблеми. Проблематика громадянського суспшьства багатовимiрна. Як i багато шших актуальних проблем сучасносп, вона е комп -лексною i мiждисциплiнарною. Це означае, що зрушення у виршенш, розу-мшш тих численних питань, яю у зв'язку з нею виникають, залежать не тшь-ки вщ зусиль окремих дисциплш, таких, як фiлософiя, полгголопя, сощолопя 72 © Дзьобань О. П., Жданенко С. Б., 2010
або сощальна психолопя, а й вщ того, насюльки ефективною i самоузгодже-ною буде та методоло™, яка цi зусилля координуватиме, об'еднуватиме !х загальним контекстом, мовою або шдходом. Зазвичай така штегративна функ-цiя покладаеться на системний тдхщ.
Анал1з останн^х джерел i публтацш свщчить про те, що, незважаючи на досить широку дослщницьку базу, все ще залишаеться неоднозначшсть розумiння окремих аспектiв проблематики громадянського суспiльства. У цiй статтi спробуемо хоч би есюзно окреслити т аспекти проблематики громадянського сустльства, якi виникають у контекстi и розгляду з позицiй синергетики — постнекласичного мiждисциплiнарного напряму дослщжень про-цесiв самооргашзацп в системах найрiзноманiтнiшо! природи: природних i штучних, фiзичних i бiологiчних, екологiчних i соцiальних. У цьому власне й полягае мета статтi1. При цьому ми не розглядаемо синергетику i засно-ванi на нiй тдходи як щось абсолютно нове i вiдмiнне вiд пiдходiв, як! при-йнято називати системними, кiбернетичними тощо.
Навпаки, у цьому разi хотшося б спецiально шдкреслити, що з точки зору спадкоемност синергетику можна розглядати i як розвиток мiждисципл!нар-них iдей системного пiдходу (в його системно-динамiчному, нелiнiйному аспектах), i як розвиток кибернетики, особливо в тих и роздiлах, як! стосують-ся моделювання процесiв комушкацп i самооргашзацп з використанням принципу зворотного зв'язку (кругово! причинностi) — негативно!, саморе-гулюючо! та позитивно!, самопщсилюючо! [1—4]. Що стосуеться системного пiдходу, то синергетика вносить у нього перш за все нове розумшня часу, перевщкриваючи його (I. Пригожин) i додаючи системному тдходу ново! якостi темпоральностi як комушкативного, кольцевого взаемозв'язку р!зно-машття рiзних часiв. Це рiзноманiття включае зворотний час механiки Ньютона, «квазшейбнщевський» (Н. Вiнер) [1—3] час обмшу сигналами в теорп вiдносностi Ейнштейна, незворотний час становления порядку з хаосу, в яко-му згiдно з I. Пригожиним виникае «стрiла» часу [5—6], а разом з цим — i уявлення про час, як! виникають у рiзних культурах: iсторичний час людсько! цивМзацп i, нарештi, час Бергсона — час переживання суб'ективного до-свщу людини [7].
Тим самим синергетика може розглядатися ще в одному ракурса ракурс! системного (цього разу вже постнекласичного) еволюцюшзму. Вона запозичуе з системного тдходу поняття вщкритосп, вщкрито! системи, пов'язане з !м'ям засновника загально! теорi! систем Л. фон Берталанфi i уведене ним у мето-долоою науки для пояснення видимо! суперечност м!ж другим началом
1 Тема ще! статт безпосередньо пов'язана з соцiальио-фiлософськими дослщжен-нями у межах комплексно! щльово! программ НДР «Фшософсью та культуролопчш проблеми духовного життя сустльства та розвитку осо6истост!», яку здшснюе кафедра фшософи Национально! юридично! академй Украши iмеиi Ярослава Мудрого.
термодинамжи i дарвжвською теорiею еволюцп. Маючи на увазi цю обста-вину, iнодi говорять, що синергетика — це еволюцшне природознавство. Це не зовмм так, оскшьки шдключення креативних ресурсiв еволюцiйних уявлень i образiв реал1зуеться в синергетицi багатьма шляхами i по багатьох каналах. Один з таких каналiв пов'язаний з перевщкриттям фшософсько1 спадщини А. Бергсона, для яко! iдея еволюци як ствтворчосп природи i духу була одшею з головних тем.
Це перевщкриття, що в загальному випадку iнтерпретуеться як якийсь iсторико-методологiчний i епiстемологiчний принцип едностi створюваного i такого, що вщкриваеться, е важливим для розумiння можливостей (1 особ-ливостей) застосування синергетичного тдходу до сощально1 проблематики як до тако! мiждисциплiнарноl проблематики, у фокус яко! знаходиться ево-люцiйна поведшка вiдкритих, далеких вiд рiвноваги нелшшних систем, створюючих у сукупностi образ (патерн) нелшшного свiту, який вщкриваеть-ся нами в процесi саморозвитку, в якому порядок i хаос е сумдами, взаемо-проникають i взаемотрансформуються один в одного.
Спробуемо далi проiлюструвати синергетичний принцип перевщкриття на прикладi генезису поняття «вщкритого суспшьства», що е одним з цен-тральних у соцiальнiй фшософп К. Поппера [8] i тюно пов'язане з поняттям «громадянське сустльство».
Ми тут безпосередньо не торкатимемося образу «вщкритого суспiльства» як символу щеолоочного протистояння й аргументування епохи холодно! вшни. У одному з сво!х роз'яснень поняття «вiдкритого сустльства» К. Поп-пер визначав його, крiм iншого, i як таке сустльство, в якому громадяни активно i свiдомо залученi у сощальну активнiсть та вiдмовляються сидгти, склавши руки, переклавши всю вщповщальтсть за управлшия свiтом на долю людських i надлюдських авторитетiв [8]. За свщченням самого К. Поппера, термш «вiдкрите суспiльство» був запозичений ним у А. Бергсона. У твор-чосп останнього унiкальним чином поеднувалася робота у галузi фшософп науки, особливо фшософп фiзики, бюлогп та еволюцiонiзму, з дослщженнями у сферi сощально1 фшософп. Не будучи т редукцiонiстом, нi антиредукцю-тстом, К. Поппер завжди пiдкреслював принципову едтсть природничо-наукових i соцюлоочних методiв пiзнання. Можна без особливо1 натяжки сказати, що «вiдкрите сустльство» за К. Поппером — це своерщний мiж-дисциплiнарний симбiоз культуролопчного поняття «вiдкритого суспiльства» А. Бергсона i природничо-наукового «протосинергетичного» поняття «вщ-крито1 системи» Берталанфi. В основi цього симбiозу лежить дiалогiчно-комуткативний «круговий» процес мiждисциплiнарного осмислення iдеl розвитку в сучаснiй цивМзацп i культурi. Головна цiннiсна вiдмiннiсть вщ-критого суспiльства вщ закритого полягае в здатносп до розвитку, саморозвитку, творчо1 еволюци. Але, як буде видно з подальшого, це еволюцшне 74
розмежування саме по соб! мае дуже загальний характер i потребуе конкре-тизацп залежно вщ специфiки того проблемного контексту, в рамках якого ставляться i розглядаються питання сусшльного розвитку. На жаль, для бага-тьох дискусш з приводу поняття «в!дкритого суспiльства», так само як i з приводу тюно пов'язаного з ним поняття «громадянського суспiльства», харак-терним е !гнорування еволющйного сенсу цих понять, унасл!док чого дискуси на цю тему заходять в безвих!дь суперечок «про слова» або суперечок про те, потр!бне чи не потр!бне таке сусшльство, i якщо потрiбне, то для чого.
Ще не так давно багатьом здавалося очевидним, що перехiд Украши на шлях модершзацп i стшкого розвитку, и активна повноправна участь у су-часному загальноцивiлiзацiйному процесi гальмуються перш за все непереборною спадщиною тоталiтаризму комушстично! системи, що сформувала на територп кра!н, як! входили до складу колишнього СРСР, шформацшно замкнутий, iерархiчно органiзований за принципом самоподiбностi !мпер-ського простору жорстко централiзованих владних в!дносин. З цього виходи-ло, що демонтаж залишк!в колишньо! тоталитарно! системи, «вщкриття» со-цiального, культурного, економiчного, шформацшного тощо простору Укра-!ни для контакпв з! свгговою сшльнотою, перш за все з! спiвтовариством розвинених кра!н, природним чином виведе нашу кра!ну на такий же при-родний ! бажаний шлях тепер уже «стшкого розвитку».
Домшувала гшнотична д!я традицшного для Укра!ни патерну сприйнят-тя ! дп: зламаемо, зруйнуемо ! викинемо все, що нам заважае, закрип вжна в!дкриемо, якщо потр!бно — прорубаемо нов!, ! бажаний процес укра!нсько-го сощального саморозвитку природним чином розпочнеться. I вш дшсно розпочався, т!льки, судячи з деяких ознак, поки що це далеко не той процес, в!д якого можна чекати, що вш приведе до достов!рно в!дкритого громадянського сустльства як сощально! системи, що не просто саморозвиваеться, а розвиваеться саме як «людська сощальна система», котра п!дсилюе шдив!ду-альну креатившсть сво!х компоненпв, осюлъки ця система заради них юнуе.
Звернемося знову до А. Бергсона, до його розумшня «вщкритого сусшль-ства». Сл!дуватимемо статп I. Блауберг «Анр! Бергсон ! фшософ!я тривалос-тЬ>, яка передувала першому тому чотиритомного з!брання його твор!в росш-ськ!й мовою у 1992 р. Одшею з ключових тем фшософп А. Бергсона е тема прогресу людського сустльства, його критерив ! спрямованост!, його космо-лопчних передумов, його сенсу для людини як вшьного ствтворця процесу косм!чно! еволюцп. Поняття вщкритого ! закритого сустльств були ним уведен! в книз! «Два джерела морал! ! релт!», що вийшла друком тсля публжа-ци його знаменито! «Творчо! еволюцп». А. Бергсон видшяе два типи сустльств, два типи сощально! оргашзацп, сшввщносячи !х з двома типами моралг статичною ! динам!чною. Статична мораль, за А. Бергсоном, — це система звичок, стшких стереотитв сощально! шстинктопод!бно! поведшки,
доведених до мехатчного автоматизму навичок стлкування, жорстко заданих i незмшних у часi ритуалiв i норм, спочатку позбавлених iндивiдуальностi, але авторитарно шдтримуваних в iм'я збереження суспшьно! дисциплiни та iерархiчно субординованого керованого порядку. Закрите сусшльство, в якому домiнуе статична мораль, — це сусшльство, яке перебувае в еволю-цшнш безвиходi, воно iснуе пльки в iм'я самозбереження, в iм'я збереження свое1 повно! самототожностi, абсолютного гомеостазу. Напрошуеться порiв-няння закритого суспшьства з кiбернетичним механiзмом, регульованим стабМзуючим зворотним зв'язком, функцию якого й виконуе статична мораль А. Бергсона. Це порiвняння е доречним, але синергетичний пiдхiд, що успад-ковуе i розвивае в еволюцшно-комушкативному контекстi не тiльки загально-системний, а й юбернетичний пiдходи, доводить визначення закритого сус-пiльства як юбернетичного механiзму до порiвняння його з оргашзмом, компоненти якого юнують заради його стiйкого функцiонування. Вщповщно «органiзм обмежуе iндивiдуальну креативнiсть пе! сутностi, з яко! вiн скла-даеться, оскшьки вони iснують для нього» [7]. Коментуючи цей висл1в, Ф. Кап-ра пiдкреслюе, що оргашзми i людськi спiвтовариства — дуже рiзнi типи живих систем. Тоталгтарш полiтичнi режими часто жорстко обмежували автономию членiв ствтовариства i, поступаючи так, деперсоналiзували i дегума-нiзували !х. Фашистськi ствтовариства за режимом свого функцюнування е ближчими до органiзмiв, i тому не можна вважати збiгом, що диктатори часто любили використовувати метафору суспшьства як живого оргашзму [9].
Що таке вщкрите суспiльство за А. Бергсоном? Це сусшльство, в культу -рi якого виникае i одержуе свiй природний розвиток динамiчна мораль. Пер-винним джерелом динамiчно! моралi е iнтуlтивно-емпатичний досвiд вну-трiшнього переживання екзистенцiйного духовного пориву, що породжуе релiгiйно-мiстичне в^дчуття причетносп до свiтового цiлого, в^дчуття свгтово! гармонil. У динамiчнiй морал1 вплюються принципи людсько! свободи, лю-бов^ креативностi, первинна iнтуlцiя життевого пориву. На вiдмiну в1д статично! деперсонiфiкованоl морал1 традицiйного суспiльства динамiчна мораль, за А. Бергсоном, е ютотно особистiсною. Вона реалiзуеться в суспiльствi тiею мiрою, в якш втiлюеться у його конкретних «харизматичних» особистостях, високих моральних зразках, що стають номями життево! мудростi, iдеалiв справедливостi, любовi та милосердя. Крiм того, динамiчна мораль залежить вщ того, якою мiрою члени цього суспшьства здатш вiльно, на найглибинш-шому рiвнi свое! життево! орiентацi! сприйняти та виростити у собi цi зразки й ^деали, i не як нав'язанi ззовнi, а як пережип ними самими. Розумшня прин-ципiв свободи, творчостi, любовi i людсько! солiдарностi як абсолютно необ-хiдних для самого юнування в^дкритого суспiльства, що iснуе як оргашчна складова частина загальнокосмiчного еволюцшного процесу, робить онтоло-гiю вщкритого суспiльства Бергсона спiвзвучною патернам всесвтв, що 76
самооргашзуються, малюються синергетичним тзнанням наших дшв. Зви-чайно, ця онтолог!я сама по соб! е модель, що !деал!зуеться, ! як така е продуктом свого часу. Це по суп конструкщя, проект штучного утошчного сустльства. Але що щкаво: у фшософп А. Бергсона вщкрите суспшьство, що !деал!зуеться, протиставляеться традицшному закритому сустльству, що так же !деал!зуеться, а останне, на жаль, мае реальш !сторичш прототипи не тшь-ки у далекому минулому ! не тшьки у вигляд! утотчних проекпв, а й у вигляд! реальних сощальних практик, тотал!тарних режим!в ХХ ст.
Таким чином, вщкрите суспшьство у А. Бергсона — це не деперсошф!-коване суспшьство передвстановлено! гармони, в яку задшм числом «убудо-вують» щеальну людину. В!дкрите суспшьство — це творчий еволюцшний процес, когерентшсть якого свгговому цшому реал!зуеться в пульсац!ях жит-тевих порив!в конкретних !сторичних омб, що переживають всеосяжне в!д-чуття вщкритост!, любов! та косм!чно! причетност! ! комуткують стани «ткового досв!ду» шшим людям. Вщкрите суспшьство у А. Бергсона е спо-чатку «людиновим!рним», оскшьки його вщкрипсть ! свобода мають сво!м джерелом вщкрипсть ! свободу досвщу особистого переживання. Одночасно, що не менш важливо мати на уваз!, сама культура в!дкритого сустльства повинна мютити стшю передумови потенцшно! комушкованост! позитивного досвщу особисто! самоактуал!зацп, !! канали [7; 10].
Саме в цьому мющ природно перейти до власне громадянського суспшь-ства як сустльства вщкритого в самому своему юторичному самовизначенн! Синергетичний п!дх!д, будучи, як уже зазначалося, м!ждисципл!нарним, ре-ал!зуеться у своер!дному круговому, цикл!чному ставлент до цих питань, як! не дан! !з самого початку в готовому вигляд!, а виникають як результат в!дпо-в!дей на питання, що виникли до них. Образно кажучи, синергетичний п!д-х!д — це мистецтво оргатзацп умов для продуктивного д!алогу «порядок— хаос», на меж! яких «викристал!зовуеться» новий сенс. !ншими словами, синергетичний п!дх!д — це штерсуб'ективний д!алоговий процес, що завжди мае (якщо вш, звичайно, дшсно синергетичний) свою внутршню !стор!ю, лопку м!ркування, дискурс. У нашому випадку ця лопка комуткативно! само-детермшацп залучае нас до обговорення проблематики громадянського сустльства, його структури ! символ!в за допомогою питань, що традицшно належать до вщомств кроскультурних досл!джень — д!алогу ! комуткацш культур, фшософп сучасно! освгти, фшософсько! антрополог!!, сощально! психолог!! ! психолог!! саморозвитку, а також мовознавства. Стосовно остан-нього доцшьним уявляеться зробити короткий смисловий екскурс у зв'язку з питанням про сенс ! значення термша «громадянське суспшьство» та !х еволюцп. На нашу думку, в контекст! ще! стати найбшьш прийнятним для тлумачення сутност! ! смислу громадянського сустльства е тдх!д росшсько-го досл!дника М. Iль!на.
Розмiрковуючи над труднощами створення тексту, присвяченого грома-дянському суспiльству i його альтернативам, М. 1лын самовизначаеться у своему пiдходi як вкрай ризикованому i компромiсному, який полягае у тому, щоб йти за словесним виразом, роблячи при цьому необхiднi вщступи, iнодi досить далек [11].
Саме по собi словосполучення «громадянське сусшльство» в його латин-ському (societas civilis) i грецькому (koinonia politike) варiантах iснуе з неза-пам'ятних часiв i пов'язане з фиурою громадянина (civis, polites). Сукупшсть таких громадян якраз i утворюе громадянське суспiльство, що протистойъ як деспотп, так i сшльнотам варварiв. Саме його виникнення пов'язане, таким чином, з появою громадянина як самостшного i полiтичного актора, що во-лодiе певними правами i надiлений обов'язками.
«Важливо вщзначити, — зазначае М. 1лын, — що латинський лексико-концепт «civis» на вiдмiну вiд грецького «polites» або росшського «гражданин» несе слщи дополюно1 i дуже змютовно! концептуалiзацil. В и основ1 лежить такий сенс, як мiцнiсть i особистiсна сердечнiсть (зовсiм не сучасна знеособлешсть) вщносин мiж людьми, що входять до кола сво!х, тобто пер-винна свобода приязнi i миру» [11, с. 26].
Вщзначаючи, що глибиннi сенси розумiння римлянами громадянства були розкритi в роботах видатного французького лiнгвiста Е. Бенвешста, М. 1ль1н пщкреслюе, що щ сенси вказують перш за все на таю цшносп, як свобода, доброзичливють, привiтнiсть, дружня прихильнiсть тощо. Вiдзначимо, що ц1 цiнностi, як1 кореняться i виражаються у вщчуттях людсько! вiдкритостi, до-вiри, приязш, дружностi, е особистiсними, що вони юнували в епоху дохрис-тиянсько! моралi й не мали своею безпосередньою основою штенсивне пере-живання шкового релiгiйного досвiду, як у разi динамiчноl християнсько1 моралi у А. Бергсона. Б^ше того, для ще! динамiчноl особистiсноl морал1 були стшю й ефективнi канали трансляцп релiгiйного досв1ду, в1дтвореного в культових обрядах, молитвах, спiвах, священних текстах та шших духовно-релiгiйних практиках, яю у сво1й цiлiснiй сукупносп створюють те грандiоз-не юторичне явище, яке називають християнством. Чи означае це, що римське сусшльство, яке мало у сво1х витоках згадаш особистiснi цiнностi i риси громадянського суспiльства (нагадаемо, наприклад, римське право), було за-критим сустльством, а тому й негромадянським?
Це питания сформульоване не для того, щоб вщразу ж у данш статтi за-пропонувати однозначну вщповщь на нього. Тако1 вiдповiдi у нас немае, бшьше того, вважаемо, що вона в принцит е неможливою. Ми сформулюва-ли це питання з метою звернути увагу, що саме поняття «громадянське сус-пiльство» е релятивним, щншсно навантаженим i не може бути визначене як таке без чггко1 вказiвки на той конкретний соцюкультурний та iсторичний контекст, у якому воно обговорюеться. 78
Дал!, KpiM римського тлумачення громадянства, icHye ще й греко-слов'ян-ське розyмiння громадянськостi, засноване «перш за все на позаособистюних, а тому значною мiрою формальних пщставах пов'язування з певним мiсцем мешкання — polis сходить корiнням до значения «твердиня», «круча», «за-хищене мiсце» [11, с. 34].
Таке розумшня громадянина i громадянськосп природно веде до розумш-ня громадянського сyспiльства як спiльностi, солiдарностi людей, що об'едну-ються необхiднiстю протистояння зовнiшнiй загрозi варварiв, завойовниюв-кочiвникiв тощо. Спiльнiсть тим самим виявляеться замкнутою, самощенти-фiкyючись i самошдтверджуючись на основi жорстко! дихотомп «свш— чужий». Процес самозамикання може одержати свое продовження i нову яюсть самооргашзацп, коли дихотомiя «свш—чужий» перетворюеться на дихотомию «свiй—ворог». Чи буде сустльство, згуртоване на такш основ^ мати право називатися громадянським, — це, звичайно, все те ж «нелшшне питання». Але те, що це сустльство в тому чи шшому ступеш стае авторитарним, ie-рархiчно органiзованим за структурно! влади, цшком очевидно. У цьому раз1 ми виходимо вже на питання державносп, авторитету, влади, i! джерел. Не маючи можливостi докладно розглядати !х, вщзначимо лише, що синергетич-ний пiдхiд у принципi вщходить вiд всякого роду схем, як! жорстко i однозначно протиставляють державу i громадянське сустльство, вщ зiставления зовншнього i внутршнього, управлшня «по вертикалi» i комушкацп «по горизонтали».
Синергетичний тдхщ мае справу з патернами позитивних i негативних зворотних зв'язюв, комушкативними циклами, гештальтами, завершенiсть чи незавершенiсть яких визначае специф^ фyнкцiонyвання i розвитку систем. Тим самим ми з необхщшстю йдемо вщ настанови на фжсащю вiдмiнностей i зiставлень пе1 чи шшо! сощально1 системи, громадсько! оргашзацп i люди-ни, фокусуючи увагу на круговому взаемозв'язку громадянина i тсга, як вона виникае в контексп формування активного нелiнiйного комушкативного се-редовища. У цьому разi мюто як центр сощально1 самооргашзацп i комушкацп в !х полггико-правовому i кyльтово-релiгiйномy вимiрюваннях, замикаеть-ся на виникаючому в цьому процес особливому тип! особистосп, що характеризуемся такими якостями, як вщкрипсть, дiалогiчнiсть, сyвереннiсть, пошана до права i свободи, як свое1 власно1, так i шших ствгромадян. Цей перелiк можна доповнити i по^зному сформулювати. Однак хотшося б за-мкнути дискурс особистосп, що породжуе громадянське сустльство, i осо-бистостей, породжуваних цим сустльством, ще одним сюжетом з гумашс-тично1 психологи, точнiше, психологи особистосп, яка самоактyалiзyeться (А. Маслоу), конвергентнох психологи та коеволюцшно1 синергетики [12].
У нашш кра1ш А. Маслоу став вщомий пор!вняно недавно i головним чином у зв'язку з його концепщею ieрархil людських потреб. Але це лише
частина намiченоl ним грандюзно! програми дослщження еволюцшних мож-ливостей людини та Г! творчого потенцiалу як можливостей саморозвитку, самопiзнання, самоактуалiзацi!. Людство, писав Маслоу в сво!й останнш книзi «Далекi рубеж людсько! психжи», досягло тако! точки бiологiчного розвитку, коли воно е вiдповiдальним за свою еволющю. Ми стали самоево-люцiонерами. А еволюцiя припускае вiдбiр, обрання i ухвалення рiшень, а отже, роздачу оцiнок [13, с. 123].
А. Маслоу спещально звертае увагу на те, що в даний час нам просто бракуе достовiрних знань для побудови единого доброго свгту. Нам не ви-стачае знань навiть для того, аби навчити людей любити один одного — при-наймнi, щоб адекватно навчити !х цьому. На одержання такого роду знань i повинна переключитися гуманiстична психолопя. У центр! !! дослвдницько-го штересу мають знаходитися перш за все здоров!, високорозвиненi, само-реалiзованi, самоактуалiзованi, креативнi особистостi. Так! особистостi характеризуются особливим вщчуттям дов!ри i любов! до навколишнього свгту, вщверпстю, гумором, добротою. Ц якосп внутршньо пов'язанi з характерним для самоактуалiзованих особистостей суб'ективним досвщом «шкового переживания», осяяння, екстазу, досвщом глибинного i всеосяжного залучення до щлюного всесвiту. Переживання цього досвщу радикально змшюе особис-псть, г! погляд на себе, на свгт i на мiсце в свт, г! самозвеличення.
Звернемо увагу на подвшно зв'язане постановлення завдання гумашстич-но! психолог!! за А. Маслоу. Вона ставиться одночасно i як вивчення особис-тосп в процесi !! зростання, i як навчання, культивування, як передавання шшим цього внутршнього особистюного досвщу синергетично! самооргаш-зацп. У цьому мющ як зв'язаний предмет дослщження з'являеться ключова щея «соцiального синергiзму».
Термiн «синергiзм» вперше було введено в соцiальну психологию i крос-культурт дослщження Р. Бенедикт, одшею з найталановитiших учениць знаменитого американського антрополога Ф. Боаса ! одного з учител!в самого А. Маслоу. Цей термш спочатку використовувався Р. Бенедикт для позначення якост мгжособистюного стлкування ! сшвпращ в сустльств!. У 40-х роках ХХ ст. Р. Бенедикт проводила пор!вняльт сощально-психолопчт дослщження «патершв культури» американських шд!анщв з метою зрозумгти !х специф!чт вщмшносп субкультури в способ! життя на р!вт його сприйняття як цтсного динам!чного гештальту. Володжгаи високорозвиненою штуГщею, вона видь лила в^м субкультур, згрупувавши !х попарно, залежно вщ контрастного сприйняття !х колективно-особистюних образ!в-гештальпв, як! викликають вщчуття симпатп, приязнь або, навпаки, неприязнь, небезпечносп, загрози.
Р. Бенедикт довго намагалася знайти загальний критерш вщмшносп люд-ських стльнот, що сприймаються в образах «небезпечного» ! «безпечного» сусшльств. Такий критерш ! було знайдено у понятп сощального синерпзму. Коментуючи революцшний внесок Р. Бенедикт у сучасну кроскультурну пси-80
холопю, А. Маслоу вщзначае, що високим синергiзмом володiють ri сустль-ства, соцiальнi шститути яких оргашзоваш так, аби долати поляршсть мiж его1змом i неего1змом, мiж особистим iнтересом i альтру1змом, так, щоб лю-дина, добиваючись сво1х его1стичних цiлей, заслужила нагороди для себе. Якщо в суспiльствi винагороджуеться добро — це суспiльство з високим синерпзмом [14]. Суспiльство з високим синерпзмом — це сусшльство, члени якого вiдкритi не тшьки для голосу розуму, а й для голосу серця, голосу вщчуття любовi до ближнього. I ця вщкритють, доброта, прийняття шшого не як «Не-Я», а як друга, е якосп, стiйко вщтворюваш у деяких колективних архетипах, патернах поведшки i комушкацп, домiнуючих у традицшних сус-пiльствах, але таких, що володгать високим синергетичним потенщалом.
Для осмислення само! ще1 сощального синергiзму е iстотним те, що, формуючись у мщдисциплшарному контекстi кроскультурно! i етнографiчноl проблематик, вона iз самого початку усвiдомлювалася як безпосередньо орь ентована на кризовi проблеми розвитку сучасного суспiльства. I! передумовою е твердження про тотальнiсть властивост синергiзму як функцiонального iнварiанту соцю-бю-еволюцшного процесу. Вiдповiдно i суспiльство з примитивною культурою, i сучасне постiндустрiальне, iнформацiйне тощо сус-тльства еволюцiонують тiею мiрою, в якш вони реалiзують загальну для них сощальну тенденцiю подолання дихотоми мiж его!змом i безкорисливiстю у кожного окремого члена сустльства. Отже, тзнання синергiзму в усiх його виявах — це пiзнання передусiм можливостей самоеволюцil людини.
Як висновок ще раз п1дкреслимо, що сучасне сусшльство буде сустль-ством дiйсно громадянським i дiйсно вiдкритим тiею мiрою, якою його культура i освiта виявляться вiдкритими до сприйняття i трансляцil всього того внутршнього досвiду синергiйноl самоорганiзацil спiвпрацi, солщаризму та самопiзнання, який накопичено у колективнш пам'ятi людства.
Л1ТЕРАТУРА
1. Винер, Н. Кибернетика и общество [Текст] / Н. Винер. — М., 1958. — 240 с.
2. Винер, Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине [Текст] / Н. Винер. — М., 1968. — 200 с.
3. Винер, Н. Творец и будущее [Текст] / Н. Винер. — M. : ООО «Издательство ACT», 2003. — 180 с.
4. Кальоти, Дж. От восприятия к мысли: О динамике неоднозначного и нарушениях симметрии в науке искусстве [Текст] / Дж. Кальоти. — М. : Мир, 1998. — 324 с.
5. Пригожин, И. Время, хаос, квант: К решению парадокса времени [Текст] / И. При-гожин, И. Стенгерс / В. И. Аршинов (ред.), Ю. А. Данилов (пер.). — М. : Прогресс, 1999. — 266 с.
6. Пригожин, И. Р. От существующего к возникающему. Время и сложность в физических науках [Текст] / И. Р. Пригожин / Ю. А. Данилов (пер. с англ.), Г. Г. Мали-нецкий (предисл.). — Изд. 3-е. — М. : КомКнига, 2006. — 291 с.
7. Бергсон, А. Длительность и одновременность [Текст] / А. Бергсон ; пер. с франц. — М. : Добросвет; КДУ, 2006. — 160 с.
8. Поппер, К. Открытое общество и его враги; Чары Платона (Т. 1); Время лжепророков: Гегель, Маркс и другие оракулы (Т. 2) [Текст] / К. Поппер ; пер. с англ. — К. : Ника-Центр, 2005. — 800 с.
9. Capra, Fr. The Turning Point, Simon and Schuster [Техт] / Fr. Capra. — N.Y., 1982. — 340 р.
10. Бергсон, А. Творческая эволюция; Материя и память [Текст] / А. Бергсон ; пер. с фр. — Минск : Харвест, 1999. — 1407 с.
11. Ильин, М. В. Слова и смыслы. Опыт описания ключевых политических понятий [Текст] / М. В. Ильин. — М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 1997. — 432 с.
12. Маслоу, А. Г. Мотивация и личность [Текст] / А. Г. Маслоу / А. М. Татлыбаева (пер. с англ.). — СПб. : Евразия, 1999. — 478 с.
13. Маслоу, А. Г. Дальние пределы человеческой психики [Текст] / А. Г. Маслоу / А. М. Татлыбаева (пер.). — СПб. : Евразия, 1997. — 430 с.
14. Маслоу, А. Маслоу о менеджменте. Самоактуализация. Просвещенный менеджмент. Организационная теория [Текст] / А. Маслоу / Н. Левкина (пер. с англ.), А. Чех (пер. с англ.). — СПб. : Питер, 2003. — 413 с.
ЛИЧНОСТЬ И ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО В ПРОБЛЕМНОМ ПОЛЕ СИНЕРГЕТИЧЕСКОЙ КОММУНИКАЦИИ
Дзебань А. П., Жданенко С. Б.
Очерчены отдельные аспекты проблематики гражданского общества, возникающие в контексте ее рассмотрения с позиций синергетики — постнеклассического междисциплинарного направления исследований процессов самоорганизации в системах разнообразной природы. Подчеркнуто, что современное общество будет гражданским в той мере, в которой его культура и образование окажутся открытыми к восприятию и трансляции всего того внутреннего опыта синергийной самоорганизации, который накоплен в коллективной памяти человечества.
Ключевые слова: гражданское общество, коммуникация, личность, паттерн, синергия.
PERSONALITY AND CIVIL SOCIETY IN THE PROBLEM FIELD OF SYNERGETIC COMMUNICATION
Dzeban A. P., Jdanenko S. B.
The separate aspects of problems of civil society are outlined, arising up in the context of its consideration from positions of synergetic — postnonclassw between disciplinary direction of researches of processes of self organization in the systems of various nature. It is underlined that modern society will be civil in that measure, in which his culture and education will appear opened to perception and translation of all that internal experience of synergetic self organization, which is accumulated in collective memory of humanity.
Key words: civil society, communication, personality, pattern, synergy.
