CC BY
12Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 26 (65). № 1, ч. 1. 2013 г. С. 519-525.
ОСОБЕННОСТИ ВЗАИМОПЕРЕХОДА САМОСТОЯТЕЛЬНЫХ ЧАСТЕЙ
В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ
Глуховская Н. А.
Колледж Таврического национального университета имени В. И. Вернадского
E-mail: ata423@mail. ru
В статье рассматривается материал об особенностях взаимоперехода самостоятельных частей в украинском языке на основании примеров из «Словаря украинского языка» с учетом классификации и выяснения стилистической загруженности исследуемых частей речи.
Во время исследования обнаружено, что чаще всего в этой группе наблюдается переход прилагательных в существительные и причастий в прилагательные. Относительно меньше в «Словаре украинского языка» зафиксировано фактов перехода местоимений в наречия, существительных в прилагательное и местоимение, а также наречия в числитель и местоимения в прилагательное.
Ключевые слова: явление переходности, взаимопереходность, самостоятельные части речи.
Постановка проблеми. Питання под^ ств на частини мови мае давню й су-перечливу юторда. Вiдомi мовознавщ запропонували рiзноманiтнi шдходи до принцишв видшення частин мови, але найцiкавiшi ще! висловили О. О. Потебня, Л. В. Щерба та В. В. Виноградов. До сьогодш ще вчеш не прийшли до едино! думки з приводу критерив видшення частин мови, тому в сучасному мовознавстта питання про класифшацда частин мов залишаеться вщкритим. Найбшьш продуктивним та ушверсальним вважаеться тдхвд до частин мови як до лексико-граматичних розрядiв ^в з урахуванням !х синтаксично! ролi. Частини мови як класи ^в виразно вiдображають, складну взаемодiю лексики i граматики. Постшна спрямованiсть гра-матики на лексику, яка, з одного боку, свщчить про семантичне пiдrрунтя формуван-ня граматичних категорiй i, з другого боку, розкривае закономiрностi граматично! спещатзацп кожного слова, уможливлюе функцiонування мови i !! взаемопов'язаних ярусiв у процес мовленнево! реашзацп. Пiд час переходу слово змшюе властиве йому лексичне значення, морфологiчнi властивостi та синтаксичш характеристики, тобто все, що характеризувало слово, коли воно належало до одше!' частини мови, зникае, i слово набувае нового лексичного значення i граматичних властивостей, що призво-дить до появи нового слова [1, 45].
У лшгвютичнш лiтературi поширена не цiлком обгрунтована думка, що в процесi переходу одше! частини мови в шшу форма слова залишаеться незмшною. Але при цьому переходi вiдбуваються глибою внутрiшнi змiни як змiсту, так i фор-ми слова. Саме тому одним iз важливих завдань морфологи е з'ясування живих способiв переходу з одного лексико-граматичного класу ^в у iнший. Адже ж з ци-ми переходами оргашчно пов'язанi змiни i в межах словозмши, i в сферi словотво-рення [2, 310].
Як уже зазначено, морфолого-синтаксичний спошб словотворення полягае в переходi слiв або словоформ з одше! частини мови в шшу.
У похiдних словах, що утворюються морфолого-синтаксичним способом, формантом виступае конвершя (вiд латинського «перетворення») слово переходить з одше! частини мови в шшу, при цьому змшюе свое лексичне значення i водночас починае виконувати iншi синтаксичнi функцп, а також набувае нових морфологiчних властивостей.
Загальновизнаними е такi рiзновиди морфолого-синтаксичного способу: субстантивацiя; ад'ективацiя; прономшатзащя; нумералiзацiя; адвербiалiзацiя; препозицiоналiзацiя; кон'юнкцiоналiзацiя; партикулящя; iнтер'ективацiя.
При морфолого-синтаксичному словотворi похщне слово зовсiм нiчим не вiдрiзняеться вiд мотивуючого, але дiстае нове значення, семантику, починае виконувати iншi синтаксичш функцп, а також набувае нових морфолопчних властивостей. Цей спошб охоплюе похiднi, яю виникають унаслiдок переходу слiв або словоформ з одше! частини мови до шшо!.
Однак ще недостатньо дослщжеш факти переходу ^в серед повнозначних частин мови, що й зумовлюе актуальнiсть обрано! теми. Мета роботи — на основi картотеки, укладено! методом суцшьно! вибiрки iз «Словника укра1нсько1 мови» в 11 томах (2500 мовних факпв), виявити взаемоперехiд серед повнозначних частин типових моделей морфолого-синтаксичного способу словотворення. Досягнення поставлено! мети передбачае розв'язання таких завдань: описати взаемоперехщ серед повнозначних частин мови.
Методолопчною основою статп е науково-критичш статп та науковi розвiдки таких дослщниюв, як В. В. Виноградов, В. В. Бабайцева, В. С. Ващенко, Г. М. Гна-тюк, Й. О. Дзендзелiвський, Ю. О. Карпенко, О. П. Кушлик, Л. М. Мацько, I. Кучеренко, Г. М. Мукан, В. Ф. Сич.
Основним методом статп е описовий, за допомогою якого видшено, почлено-вано й покласифiковано явища перехiдностi. Використано також прийоми класифшацп та систематизации а також компонентний i кiлькiсний аналiз.
Аналiз мовних факпв, вилучених зi «Словника украшсько! мови» в 11 томах, шдтверджуе висновки дослiдникiв про те, що найбшьше перехiдних явищ спостерiгаеться у сферi повнозначних частин мови. У процес взаемопереходу одше! частини мови в шшу вщбуваються глибокi внутршш змiни як змiсту, так i форми слова.
Мовних фактiв взаемопереходу серед повнозначних частин мови е найбшьше з ушх шших (2285). Тут зафшсовано такi явища переходу: дiеприкметника в при-кметник (1349); прикметника в iменник (724); iменника в при^вник (106); дiеприкметника в iменник (76); прислiвника в iменник [9]; займенника в при^вник [3]; чи^вника в iменник [6]; iменника в займенник та прикметник [2]; займенника в iменник [7]; займенника в прикметник [1]; при^вника в чи^вник [2].
Дiеприкметники можуть переходити в прикметники. У процес переходу дiеприкметники втрачають сво! дiеслiвнi ознаки: категорда виду, стану, часу, син-таксичну властивiсть керування залежними словами, виражають ознаки предмета i набувають ознак прикметника: синтаксичш категори роду, числа, вщмшка. Вони
520
виражають постшну ознаку, не мають при собi залежних ^в, а навпаки, самi зале-жать вщ iменникiв. В украшськш мовi дуже обмежене вживання активних дieприкметникiв. Цi форми тут переважно нейтральш i характернi майже для вшх стилiв украшсько! мови, крiм конфесшного. Такi слова набувають конотаци шформативносп, офiцiйностi, розмовностi. Активнi дieприкметники на -уч, -юч утворюються нерегулярно i мають тенденцiю переходити в прикметники: везучий та шш. Активнi дieприкметники теперiшнього часу в сучаснiй украшськш лiтературнiй мовi маловживанi, хоча у художшх творах зустрiчаються. В усному мовленш активнi дieприкметники майже не вживаються, вони властивi писемнiй мовь Активних дieприкметникiв на -ший, -вший в украшськш мовi майже немае. Вони вийшли з ужитку i утворюються як виняток (перемггший). Iнодi вживаються поодинокi слова: перемггший, здолавший, спалахнувший, заснувший. Таю дiеприкметники замшюються природнiшими для укра1нсько1 мови шдрядними ре-ченнями: перемiгший - той, що перемiг; заснувший - той, що заснув та iн [3, 213]. Це дае шдставу стверджувати, що тепер укра1нська мова майже зовшм утратила активнi дiеприкметники.
У «СУМ» зафшсовано перехiд у прикметники 1349 дiеприкметникiв. Серед них е як активш, так i пасивш дiеприкметники. Будучи носiями прикметникових ознак, вони субстантивуються аналопчно до прикметниюв.
Пор. : В1н где вчитися, где виконувати нов1 завдання, загартований 7 випробу-ваний втною офгцер Збройних Сил Радянського Союзу (щеприкметник випробува-ний означае завершений стан, е означенням) — Випробуват новг принципи (при-кметник випробуват утратив дiеслiвнi ознаки: означае завершену дда, не мае залежних ^в); Настня доспЛе на пнг, важке, жирне, мов волоський горг ^еприкметник доспле означае завершений процес, е означенням i керуе залежним словам) — Втягла в тс приемний запах доспЛихяблук (прикметник доспЛих утратив дiеслiвнi ознаки: виражае статичну ознаку предмета, не мае залежних ств).
Перехщ прикметникiв в iменники дуже яскравий i поширений у сучасному мовленш. В основi процесу переходу прикметниюв в iменники лежить «опредме-чення» ознаки. Збершаючи свою форму, прикметник набувае ознак iменника i виражае предметшсть. Такi форми властивi науковш сферi, зокрема ботанiцi та зоологи. Ц форми характернi переважно для наукового i розмовного стилю. У контекст такi слова найчастiше набувають конотаци iнформативностi, у деякiй мiрi офiцiйностi, мають знижене стилiстичне забарвлення. У реченнi субстантивованi прикметники виконують тi ж самi синтаксичнi функци, що й iменники, часто мають бшя себе залежнi слова, насамперед означення. Чимала кiлькiсть субстантивованих прикметникових назв вийшла з активного вжитку, стала iсторизмами [4, 234 - 235]. Субстантивоваш прикметники - назви загальш i назви власнi - збершають прикмет-никовий тип вщмшювання (за винятком прiзвищ i географiчних назв, що мають форму коротких присвшних прикметникiв чоловiчого роду).
У «СУМ» зафшсовано перехiд в iменники 724 прикметникiв, якi за семантикою можна подшити на такi групи: вщношення до ди (дратгвне, наказаний), вщношення до примiщення (гардеробна, душова), ознака людини за фiзичним та психiчним станом, за характером та зовшшшстю (нетрудящий, несмгливий), боташчна
521
термшолексика (гарбузовий, гвоздиковий), вщношення до абстрактних явищ (уявний, намргяний), зоолопчна термiнологiя (мурашковий, метеликовий), вщношення до предметiв (горбатий, горновий) та iншi групи.
Пор. : Пасажирський багаж був загублений (прикметник пасажирський мае значення «належний пасажировЬ), е означенням i може змшюватися за родами) — Незабаром пройде пасажирський, а тсля нього прибуде товарний (синтаксичний iменник пасажирський означае «по!зд, що перевозить пасажирiв», е шдметом i вживаеться тiльки у формi чоловiчого роду).
Перехiд iменникiв у прислiвники вiдбуваеться внаслiдок послаблення або втра-ти предметного значення слова в певних контекстуальних обставинах його функцiонування. Разом з цим послаблюються i втрачають свою силу граматичш ознаки iменника. 1менник, виступаючи в ролi при^вника, набувае його ознак та функцш i стае невiдмiнюваною категорiею. Таю форми в цьому разi е стилютично маркованими i характернi для розмовного, художнього та публiцистичного статв. У контекстi такi слова найчаспше набувають конотаци розмовностi, фамiльярностi, iронiчностi. Переходять у прислiвники саме форми орудного вщмшка i виконують у реченш функцiю порiвняльноl обставини способу дп. У «СУМ» зафiксовано перехiд у прислiвники 106 iменникiв.
Пор. : Сонце тыьки-но сховалося за будгвлями мгсько! околиц ^менник околиц означае «вщдалена вщ центру частина населеного пункту», у реченш виконуе функщю неузгодженого означення) — Сердюки теж встряли в розмову, намагаючись околицею вив1дати в земляках, чи е змога чабанам утаювати в1д прикажчиюв ягнят (при^вник околицею означае «обхщним шляхом, машвцями», у реченш виступае обставиною способу дп).
Перехiд дiеприкметникiв в iменники. При переходi субстантивованi дiеприкметники набувають iменникового категорiального значення предметностi. При цьому дiеслiвна семантика не руйнуеться в дiеприкметнику, перетворюючись на предметну, а навпаки, збагачуеться за рахунок останньо!. У той час як вiддiеслiвнi iменники виражають дiю абстраговано вiд дiяча, субстантивованi дiеприкметники вказують на дiяча, позначеного дiею, вiднесеною до нього (праця -працюючий). Цi форми загалом нейтральнi i характернi для офщшно-дшового, публiцистичного, частково для наукового стилю. Слова набувають конотаци шформативносп, офiцiйностi, у деякiй мiрi урочистосп. Можуть давати як позитив-ну, так i негативну оцiнку.
Переважна бiльшiсть вербалiзованих iменникiв залишаеться на етат синтак-сичного уподiбнення до дiеслiв, тобто синтаксичними словами. I лише п вербалiзованi iменники, яю означають людей за професiею, видом занять, уподо-баннями, соцiальним становищем тощо, зазнають морфологiчного завершення 1хнього переходу в дiеслово з допомогою суфшав -ува- та -и- [5, 291]. У «СУМ» зафшсовано перехщ в iменники 76 дiеприкметникiв, !х можна подiлити на такi групи: активнi теперiшнього часу (тонучий, рекомендуючий), активш минулого часу (умерлий, загиблий), пасивнi тепершнього часу (допитуваний, обвинувачуваний), пасивнi минулого часу (досягнутий, завербований), пасивш минулого часу в значенш теперiшнього (гнаний).
522
Пор. : Допитаниймною Дибченко згзнався ^еприкметник допитаний означае завершену дда, е означенням) — Допитаних переводили з гншого в гнший тдвал ^менник допитаних означае особу, у реченш виступае в ролi прямого додатка).
Значно менше факпв переходу при^вниюв в iменники (таю форми нейтральш i характерш для художнього, розмовного та публщистичного стилiв. У контекстi такi слова найчаспше набувають оцiнного стилiстичного забарвлення. У реченнi такi iменники виконують функщю додатка, пiдмета й обставини. Пор. : , а ти, Степане, ляжеш спать, бо завтра рано треба встать да коня адлать (при^вник завтра означае «наступного дня», е обставиною часу) — Сьогодш сиву шапку наба-кир зверне, помолодикуе: на завтра - чорну смушеву (синтаксичний iменник завтра мае значення «другий день», е обставиною часу, разом з прийменником не сто!ть у позицп З. в.); чи^вника в iменник (при переходi чи^вники можуть втрачати кон-кретне юльюсне значення i виступати у функци iменника. Чи^вники можуть втрачати конкретне юльюсне значення, подавати абстраговану назву предмета i таким чином виступати в функци iменника. Такi форми нейтральш i характернi для всiх статв укра1нсько1 мови. Конотацiя iнформативностi. Пор. : Чолов!к умер, двое дгток менг покинув, два сини (чи^вник двое означае збiрнiсть, у реченш виконуе функцiю прямого додатка) — Вже можна було роз1брати, що там сидыо четверо -двое на веслах, а двое - один проти одного ^менник двое означае «певна юльюсть ошб», у реченш виконуе роль шдмета); займенника в iменник (прономiналiзованi iменники втрачають конкретне iменникове значення i набувають загального, неоз-наченого або вказiвного змiсту [4, 277 - 278 ]. При такому переходi iменники конкретно! назви предмета не мютять i вказують на певш предмети лише в конкретнiй ситуаци. Пор. : В1н нам говорив про царство боже, де ...люди уже не женяться й не вгддаються, де кожна ж!нка нчия (займенник нчий означае «який шкому не належний», виконуе функщю iменно! частини складеного присудка) — Потгм грав я з татом в шашки. Як згграли? Нчия? ^менник нчия означае «шким не виграна пар^я», виконуе функщю головного члена односкладного речення).
Непродуктивними е перехщ займенника в прислiвник (при цьому займенники набувають ознак при^вника. Це форми художнього та розмовного стилю. Конотащя розмовносп, фамiльярностi. При переходi прислiвники у структурi речення виконують типову при^вниково-синтаксичну функцiю придiеслiвного неке-рованого другорядного члена речення або детермшантного другорядного члена речення i семантико-синтаксичну функцiю обставини. Проте певними синтаксичними особливостями деяю займенниковi прислiвники iстотно вiдрiзняються вщ власне прислiвникiв. Цi особливостi виявляються в тому, що окремi займенниковi прислiвники служать засобом зв'язку висловлювань у тексп, а iншi - транспозито-ром, що переводить речення в при^вникову формально-синтаксичну позицiю i надае йому обставинно! семантико-синтаксично! функци [5, 195]. Пор. : Яхотгв би дати не будь-що, а таку р1ч, яка справд1 виправдала б постанову редакцп (займенник будь-що у значенш неозначеносп, виконуе роль прямого додатка) — Василько будь-що заповзявся наловити йому на юшку бубир1в (при^вник будь-що означае «у будь-якому разЬ), виступае в ролi обставини мiри); при^вника в чи^вник (та-кий перехщ частин мови не е поширеним. При такому переходi чи^вники викону-
523
ють функщю додатка i стоять у З. в. Пор. : Учет люди... немало попрацювали над виучуванням старих мов (при^вник немало означае «багато», виконуе функщю обставини Mip^ - За свое лтування у полонит зазнав 1ван немало пригод (чи^вник немало означае «точно не визначена велика юльюсть», виконуе функщю частини непрямого додатка); займенника в прикметник (у «Словнику украшсько1' мови» зафшсований лише 1 випадок переходу займенника в прикметник. Цей перехщ уживаеться в заперечних реченнях для вираження повного заперечення. Пор. : Някий чоловЫ з гр1хом не розминеться, - i в селах так, i в городах (займен-ник някий означае «як заперечення», виконуе функщю узгодженого означення) — На дядьковi грошi в семтарп вчився, рибалка з нього був някий (прикметник някий - у значенш «поганий, шчого не вартий», виконуе функщю iменноï частини складеного присудка); iменникiв у займенник та прикметник (у словнику зафшсовано лише 2 факти переходу iменникiв у займенник та прикметник. Абстра-гування iменникiв та разом з тим втрата ними значення предметност викликае перехщ ix до критери займенниюв. У таких iменникiв виявляються займенниковi особливостi. Ui iменники можуть набувати функцiй дуже загальних, займеннико-вих, без конкретного предметного значення. Вiдмiнковi форми не можуть залежати вiд опорного iменника i через те трансформуються в iншi вiдмiнковi засоби, якi стоять ближче до ад'ектива. Зокрема, у граматичнш структурi сучасноï украшсько].' лiтературноï мови називний i знахщний вiдмiнки не можуть пiдпорядковуватися опорному iменниковi i тому безпосередньо або опосередковано трансформуються у родовий вщмшок. Пор. : Я чую, як серце... б'еться, як кожна кровинка тремтить ^менник кровинка - у значенш «крапелька кровЬ>, виконуе роль шдмета) — Це ж народиться дитина... от i доглядай свою кровинку (займенник кровинку означае «рщна дитина», виконуе роль прямого додатка).
Висновки. У xодi дослщження виявлено, що найчастше в щй груш спостершаеться перехвд прикметникiв в iменники та дiеприкметникiв у прикметники. Вщносно менше у «Словнику украïнськоï мови» зафшсовано фактiв переходу займенникiв у при^вники, iменникiв у прикметник i займенник, а також приатвника в чиотвник i займенника в прикметник. Ui частини мови поеднують у собi слова до-сить обмеженоï кiлькостi, вони - замкненi групи слiв, якi майже не зазнають змiн у своему складi протягом тривалих перiодiв розвитку. Але й тут виявляються результата 1'хнього взаемозв'язку з шшими частинами мови та разом з тим i взаемопереходи. Загалом таю форми стилютично марковаш в художньому та розмовному сгат, а час-тина таких форм стилютично нейтральна i вживаеться в уах стилях украшсько].' мови. Ця категорiя переxiдностi е найчисельшшою (2285 карток).
Перспектива роботи. Перспективним е розробка укладання Граматичного словника украшсько].' мови з детальним описом явищ переxiдностi зi стилiстичним коментарем.
Л1тература:
1. Кушлик О. П. Комплексне визначення частиномовного статусу «перехщних» одиниць / О. П. Кулик // Мовознавство. - 1997. - № 4 - 5. - с. 45 - 49. -
ISBN 956-765-874-6
524
2. Сучасна укра1нська лггературна мова/ За ред. М. Я. Плющ. - К, 1994. - 432 с. - ISBN 978-61101-0187-5
3. Горпинич В. О. Морфологш укра1нсько1 мови: Шдручник / В. О. Горпинич. - К. : Видавничий центр «Академ1я», 2004. - 335 с. - ISBN 966-580-173-2
4. Сучасна украшська лггературна мова. Морфолог1я / За ред. I. К. Бшодща. - К. : Наукова думка, 1969. - 588 с.
5. Теоретична морфолог1я укра1нсько1 мови: Академ. граматика укр. мови / I. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. - К. : Пульсари, 2004. - 400 с. -
ISBN 966- 7671-60-7
6. Словник укра1нсько1 мови: в 11 т. - К. : Наукова думка, 1970 - 1980.
Глуховська Н. А. Особливост взаемопереходу повнозначних частин в украшськш мовi / Н. А. Глуховська // Вчет записки Тавршського национального утверситету iменi В. I. Вернадського. Сер1я «Фшолопя. Сощальт комунжаци». - 2013. - Т. 26 (65), № 1, ч. 1. - С. 519-525.
У статп розглядаеться матерiал про особливост взаемопереходу повнозначних частин в украшськш мовi на основi прикладш зi «Словника украшсько! мови» з урахуванням класифжацп та з'ясуванням ститстично! навантаженостi дослiджуваних частин мови.
У ходi дослiдження виявлено, що найчастше в ц1й грут спостерижеться перехiд прикметниюв в iменники та дiеприкметникiв у прикметники. Вдаосно менше у «Словнику украшсько! мови» зафжсовано фактiв переходу займенникш у при^вники, iменникiв у прикметник i займенник, а також прислшника в чи^вник i займенника в прикметник.
Kro40Bi слова: явища перехiдностi, взаемоперехвд, повнозначнi частини мови.
Glukhovska N. The transitional phenomenom of the system of parts of speech / N. Glukhovska // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. -2013. - Vol. 26 (65), No 1, part 1. - P. 519-525.
The material concerning transitional phenomenon of Ukrainian language is researched in this article. It is based on examples from a «Dictionary of Ukrainian language» with the taking into consideration classification and realizing of stylistically and stylistic meaning of the parts of speech which are analyzed.
The question of the division of words into parts of speech has a long and highly controversial history. Famous linguists have proposed various approaches to the principles of division of parts of speech, but interesting ideaswere expressed by A. Potebnia, L. Shcherba and V. Vinogradov. As the most productive and versatile approach is considered an approach to the parts of speech as to both lexical and grammatical classes of words according to their syntactic role.
Among the notional parts of speech such transitions as transition of adverbial participles into adjectives, adjectives into nouns, nouns into adverbs, verbal participles into nouns, adverbs into nouns, pronouns in adverbs, numerals into nouns, nouns into pronouns and adjectives, pronouns into nouns, pronouns, adjectives, adverbs into numerals were studied.
During the research it was found that the most frequent in this group there is a transition of adjectives into nouns and adjectives into participles. Relatively seldom in the "Dictionary of the Ukrainian language" is recorded the fact of transition of pronouns into adverbs, nouns and pronouns into adjectives and adverbs into numerals, adjectives into pronouns.
It was found that the Ukrainian language has almost lost active participles during their transition into adjectives. As for transition of adjectives into nouns, was found out that most of such facts semantically connected with the physiological state of a person, with character and appearance in the zoological and botanical terminology.
Key words: transitional phenomenon, mutual transition, notional parts of speech.
Поступила в редакцию 01.03.2013 г.
525
