CC BY
59
УДК 371.04
Л. В. ДУД1КОВА
ОСОБЛИВОСТ1 ФОРМУВАННЯ ЕТНОКУЛЬТУРНО! КОМПЕТЕНТНОСТ1 МАЙБУТН1Х Л1КАР1В В УМОВАХ ГЛОБАЛ1ЗАЦИ
Дослiджено oco6nueocmi формування етнокультурног KOMnemeHmHocmi майбуттх niKapie в умовах ano6ani3a^i. npoaHani3oeam ключовi поняття етнокультурног KOMnemeHmHocmi з позицш педагогии та медицини. Визначено ocHoeHi cKnadoei ментального етносу. Розглянуто структуру npoфeciйнoi кoмnemeнmнocmi i ii значення в формуванш emнoкульmуpнoi кoмnemeнmнocmi. Пpoaнaлiзoвaнo мiжнapoднi акти стосовно emнomoлepaнmнocmi в умовах глoбaлiзaцii
Ключовi слова: лiкap, медицина, педагогжа, культура, сустльство, етнопедагог^а, професшна компетенттсть, етнокультурна компетенттсть, глoбaлiзaцiя, етнотолеранттсть.
Л. В. ДУДИКОВА
ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ ЭТНОКУЛЬТУРНОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ БУДУЩИХ ВРАЧЕЙ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ
Исследованы особенности формирования этнокультурной компетенции будущих врачей в условиях глобализации. Проанализированы ключевые понятия этнокультурной компетенции с позиций педагогики и медицины. Раскрыты основные составляющие ментального этноса. Рассмотрена структура профессиональной компетентности и ее значение в формировании этнокультурной компетентности. Проанализированы международные акты относительно этнотолерантности в условиях глобализации.
Ключевые слова: врач, медицина, педагогика, общество, этнопедагогика, профессиональная компетентность, этнокультурная компетентность, глобализация, этнотолерантность.
L. V. DUDIKOVA
PECULIARIES OF THE ETHNOCULTURAL COMPETENCE FORMATION OF FUTURE PHYSICIANS IN THE CONTEXT OF GLOBALIZATION
The article investigates the peculiarities of the ethnocultural competence of future physicians in the context of globalization. The analysis of the key concepts of the ethnocultural competence from the standpoint of pedagogy and medicine has been made. The structure of the professional competence and its importance in the ethnocultural competence formation have been considered. The international acts concerning ethnotolerance in the context of globalization have been analyzed.
Keywords: doctor, medicine, education, society, pedagogy, professional competence, ethnocultural competence, globalization, ethnotolerance.
У наш час в cnpaBi професшно! тдготовки майбуттх лiкарiв постали HOBi виклики, зокрема щодо етнокультурно! компетентност медичних пращвнишв в умовах глобалiзащ!. Науковщ в галузi медицини, педагопки, культури, сощологп визнають, що профеая лшаря як одного з найгуманшших напрямiв професшно! дiяльностi не може бути поза етнокультурною з li багатограншстю i полiетнiчнiстю. Надаючи медичну допомогу людям рiзних етноив з !х нащональними традищями й етнопсихолопчними особливостями, лшар повинен орieнтуватися в розма!тп юторичних культур, укладiв сiмейного побуту i взаeмовiдносин мiж поколiннями.
Сучаснi глобальш процеси вiдкривають укра!нським лiкарям можливосп залучатися до роботи в рiзних медичних експедицiях, брати участь в миротворчих мiсiях, тому етнокультурний рiвень медикiв вiдiграe важливу роль у тому, щоб комфортно почуватися в кра!нах дислокацп та надавати медичну допомогу з урахуванням традицiй i побуту етнiчного народу. Зважаючи на вищезазначене, нинi дуже гостро сто!ть питания формування етнокультурно! компетентностi майбуттх лiкарiв.
Дослiджениям формування етнокультурно! компетентност займалися В. Сластьонiн, С. Вершловський, Н. Кузьмiна, Б. Гершунський та iншi вченi. Поняття «етнопедагопка» в
науковий обiг увiв Г. Волков, структуру етнокомпетентносп визначив М. Харитонов, ознаки поняття «компетентнють» сформулював Г. Козберг.
Проаналiзувавши дослiдження iз зазначено! тематики, ми вважаемо, що для формування етнокультурно! компетентностi майбутшх лiкарiв в сучасних умовах глобалiзацi! необхiдне бiльш детальне обгрунтування цього процесу на основi використання наукових знань про етнос у професшнш дiяльностi.
Мета статтi - розкрити напрямги, що мають безпосередне ввдношення до формування етнокультурно! компетентностi майбутшх лiкарiв, акцентувати увагу на принципах побудови i розвитку нацюнально! професшно! вищо! школи в умовах полiетнiчностi.
Сучаснi перетворення у глобальному свт так чи iнакше впливають на життя людей. 1нтегращя Укра!ни зi свiтовою спiльнотою вимагае великих реформацшних процесiв в галузi освiти, що ввдкривае та формуе кругозiр сво!х громадян на навколишнiй свiт. Цей процес потребуе гумашзаци освiти i посилення особислсного пiдходу в педагопщ як науцi i практицi.
Орiентацiя на людину е ключовим аспектом i змiстовим наповненням системи професшно! освии в ХХ1 ст. Задля цього професшна освiта повинна сформувати у людиш усвiдомлення власного юторичного корiння, свого мiсця в свт, вивчення та засвоення етнокультури стльноти, в як1й вона проживае, щоби, сформувавши повагу до власно! культури, виховати повагу до iнших культур на засадах толерантносп i едност! Такий пiдхiд може стати шляхом до формування мiжетнiчного спiлкування, дiалогу культур, без чого неможливе вшьне просування у спiльному свiтовому простора Тим бiльше цi процеси необхвдш людям найгуманнiшо! професi! в свт - лшарям, яким доводиться надавати медичну допомогу не тшьки укра!нцям, а й тим меншинам, котрi проживають в Укра!нi. Живучи в нашш державi, вони е нолями власно! етнокультури, вiдповiдно до яко! те, що укра!нцi вважають нормою, за традищями iнших народiв може вважатися вандалiзмом або неповагою до !х iсторичного укладу життя. Лшарям це необхiдно враховувати в сво!й професiйнiй дiяльностi (наприклад, за традищями Арабського Сходу огляд хворо! жшки лшарем-чоловшом може вiдбуватися лише за присутносп однiе! iз старших !! родичок).
Виховання етнокультурно! компетентност закладена у Клятвi Гiппократа та клятш, яку дають укра!нськ1 лiкарi (вона затверджена указом Президента Укра!ни 15 червня 1992 р.). Проект «Етичного кодексу лiкаря Укра!ни» також базуеться на юторичних традицiях i деонтологп лiкарiв, моральних i релiгiйних переконаннях, рiшеннях мiжнародних конвенцiй та шших угод, що захищають права, здоров'я i гiднiсть людини. В пункт! 2.2 розд^ 2 цього кодексу зазначено: «Лшар виконуе сво! обов'язки з повагою до життя, пдносп i автономi! кожно! особи на основi морально-етичних принцитв суспшьства». Це констатуе, що лiкар повинен знати юторш i традицп свого суспшьства, а пункт 2.9. кодексу вказуе, що лшар надае допомогу хворим незалежно ввд вiку, статi, раси, нащональносл та вiросповiдання. Всi щ аспекти вимагають вiд лiкаря, ^м професiйних знань, етнокультурно! компетентностi, щоб максимально уникнути певних незручностей, зумовлених рiзними традицiями та сiмейним укладом життя того чи шшого етносу.
Одшею з головних умов устшного розвитку суспiльства е наявнiсть та збереження системи етнокультурних i духовних цiнностей, що становлять цiннiсний змют людського буття, оскiльки завдяки !х вiдтворенню i трансляцi! здiйснюеться духовний зв'язок поколiнь. Практично всi сфери етнокультури завжди мали загальнолюдсьш ушверсальш витоки. Вони сприяли зближенню народ1в, збагачували цивiлiзацiю. Сьогоднi в свт ввдбуваються соцiально-економiчнi, полiтичнi та культурш процеси, що породжують глобальну, планетарну свiдомiсть: мiцнiють економiчнi, культурно-шформацшш та професiйнi зв'язки, поширюються новi технологi!, способи лiкування тощо. Отже, ушкальш етнокультурнi особливост1 рiзних регюшв планети поступово роблять свiт ушверсальним.
Мiжнароднi правовi акти визначили утверсальне поняття - толерантнiсть, що штегруе в собi загальнi цiнностi стосовно прав i свобод людини. Щ документи забезпечили юридичну основу збереження етнокультурних особливостей кожно! нацюнально! стльноти, не заважаючи !й iнтегруватися зi свiтом, який глобалiзуеться.
Етнотолерантнiсть означае повагу, прийняття i правильне розумшня багатого рiзноманiття культур свiту, форм самовираження i способiв проявiв людсько! iндивiдуальностi.
Велику увагу проблемам етнотолерантносп придаляють ООН та ЮНЕСКО. У сво'х документах вони роблять акцент на шдготовщ молодi до життя в полшультурному середовищi. ЮНЕСКО зазначае, зокрема, що одним з прюритетних завдань сучасноï освiти е навчити людей жити тд одним спшьним дахом, допомогти 'м перетворити юнуючу взаемозалежнiсть держав i етносiв у сввдому солiдарнiсть. Досягнення мети становлення духовного потенщалу людини можна лише зануренням ïï в свiт культури власного етносу та кращих зразшв свiтовоï культури.
Ефективнiсть формування особистосп залежить вiд того, як нагромаджеш досягнення людсько'' культури будуть 'й переданi. Звiдси можна констатувати, що проблема етнокультурно'' компетентностi е вагомою не тшьки для науки, а й для педагопчно-виховно' практики. Аналiзуючи сучасний стан до^дження етнокультурно' компетентносп лiкаря, варто зазначити, що воно ще цiлiсно не обгрунтоване i не вивчене.
Поняття «компетентшсть» означае досконале знання свое' справи, вих процесiв, явищ, зв'язкiв, можливих способш ïï виконання. У змiст компетентносп включаються також рiвень загальноосвiтньоï' та професшно'' освпи, вмiння акумулювати профеийний i життевий досвiд, знання форм, методiв i засобiв впливу на особиспсть, можливих наслiдках цього впливу. Г. Козберг, дослiджуючи особливостi формування професшно'' компетентност педагога, визначив суттевi ознаки цього поняття, до яких вiднiс: знання та володiння грунтовними знаннями в певнiй галузi; ерудищю; визнання авторитету в певнiй галузц досвiдченiсть тих, хто мае право ввдповшно до знань або повноважень вирiшувати чи оцiнювати що-небудь [3, с. 83].
В. Сластьонш, визначаючи поняття «професшна компетентшсть», вказуе, що воно виражае едшсть теоретично'' i практично'' готовносп педагога до здшснення фахово'' дiяльностi, характеризуе ршень його професiоналiзму. Структуру професiйноï компетентностi науковець визначае через педагопчш вмiння та об'еднуе 'х в чотири групи:
• вмшня «перетворювати» змiст об'ективного процесу виховання в конкретнi педагопчш завдання;
• вмшня побудувати i примусити логiчно дiяти завершену педагогiчну систему;
• вмшня визначати i встановлювати взаемозв'язки мiж компонентами i факторами виховання при запуску 'х в дш;
• вмшня обл^ та ощнки результатiв педагогiчноï дiяльностi [9].
Аналiзуючи визначенi педагогiчною наукою моделi компетентностi, доцiльно вказати рiвнi, на яких вона акцентуе свою увагу: компетентшсть як здатшсть до штеграцп знань, навичок i використання ïï в умовах постшних змiн зовшшнього середовища; концептуальна компетентнiсть; компетентнiсть в емоцшнш сферi; компетентнiсть у конкретних сферах дiяльностi [1]. На думку Б. Гершунського, професiйна компетентнiсть - це рiвень професiйноï освiченостi, досввд, iндивiдуальнi здiбностi i постшне прагнення до самоосвiти, творче та ввдповвдальне ставлення до справи [5].
А. Флiер дослiдив поняття «культурна компетентшсть» i визначае ïï як високу мiру соцiалiзованостi та iнкультурностi шдиввда, що дозволяе йому достатньо вшьно розумiти, використовувати та iнтерпретувати всю суму буттевих i спецiалiзованих знань, ям утворюють стандарти загальносоцiально'' ерудованост людини в певному середовищi, суму правил, зразшв закошв, звича'в тощо i конкретизуе ïï складовi [10].
Поняття «етнопедагопка» як науковий термш увш в обiг i дослвдив Г. Волков. Вiн трактуе етнопедагопку як науку про досвiд народних мас щодо виховання пiдростаючого поколшня. В сучаснiй педагогiчнiй практицi вона з'ясовуе педагопчний змiст багатьох явищ народного життя i 'х ввдповвдтсть виховним завданням сьогодення. Народна педагопка е складовим елементом етнiчно'' культури i забезпечуе збереження нацюнального характеру, побуту, традицiй i звичок суспшьства.
Зазначимо, що «етнокультурна спрямованiсть» - це розвиток i соцiалiзацiя особистосп як суб'екта етносу i як громадянина полiетнiчноï держави, здатного до самовизначення в умовах сучасно'' свиово' цивiлiзацiï. На думку В. Красько, основою етнокультурно' компетентносп фахiвця е система знань, понять та уявлень про людину як представника етшчно'' спiльноти.
Перш нiж говорити про етнокомпетентшсть лiкаря, ми проаналiзувати науковi позицiï таких понять у педагопщ: «професшна компетентшсть», «культурна компетентшсть», «етнокультурна компетентшсть», «етнопедагопка», «етнотолерантность», змют яких постшно
доcлiджyвали наyковцi. Hа нашу думку, вci цi поняття можна ввднести i до етнокомпетентноcтi лшаря, тшьки з поправкою на певш cпецифiчнi пpофеciйнi оcобливоcтi його роботи. Вважаемо, що етнокультурна компетентнicть лшаря - це його здатнicть вшьно оpieнтyватиcя в cвiтi тpадицiй та норм певно1' етнiчноï культури, що дозволить надавати профеийну допомогу з вpаxyванням етнiчниx оcобливоcтей i забезпеченням емоцшного та фiзичного здоров'я людини. Така компетентнicть дозволяе лiкаpевi надавати профеийну допомогу людям, оpieнтyючиcь на ïx етнопcиxологiчнi оcобливоcтi, толерантно будуючи cтоcyнки та поведiнкy вcеpединi ввдповвдно1' культури, е важливою cкладовою його cвiдомоcтi i повcякденноï поведiнки та оxоплюe вci cфеpи його життя, пpоявляeтьcя на пiдcвiдомомy piвнi.
Розглядаючи етнокультурну компетентнicть лiкаpя в cyчаcномy cвiтi, ми не можемо пройти повз такого важливого аcпектy, як cоцiалiзацiя людини, не акцентувати увагу на впливi на не1' етнокyльтypниx умов та оcобливоcтей, якi науковщ подшили на двi групи: вггальш (бiолого-фiзичнi) та ментальнi (фyндаментальнi дyxовнi влаcтивоcтi).
Менталiтет етноcy - це «глибинна дyxовна будова, влаcтива етноcy як великий гpyпi людей, cфоpмованiй в певниx пpиpодноклiматичниx i icтоpично-кyльтypниx yмоваx». Менталiтет етноcy передбачае: до^онале знания piдноï мови; етнiчнy концепщю оcобиcтоcтi та ïï виxования; нацюнальну cамоcвiдомicть, що пpоявляeтьcя в нацюнальнш iдентифiкацiï, y фоpмyваннi уявлень про типовi pиcи cвоeï етнiчноï ^^toto, ïï цiлicноcтi; ycвiдомления cпiльноcтi юторичного минулого, уявлень про piднy землю [б].
До^дити розглядають лiкаpcькy дiяльнicть як оcобливий вид cоцiальноï' дiяльноcтi, cпpямований наcампеpед на надания медичноï допомоги xвоpим i на передання нагромадженого доcвiдy вiд cтаpшиx поколшь до молодшиx з метою тдготовки ïx до виконання пpофеciйниx обов'язшв y cycпiльcтвi.
Hинi наyковцi ддокутують, чи потpiбна етнокультурна компетентнicть лшарю в тому pозyмiннi, як ми ïï cпpобyвали окpеcлити. Безумовно, лшар як людина найбiльш миpноï профе^ не cтоïть оcтоpонь тиx процеив глобалiзацiï, що вiдбyваeтьcя в cyчаcномy cвiтi. Лiкаpi першими з загонами миротворщв перетинають кордони держав, що перебувають y cтанi вiйни або мiжетнiчниx конфлiктiв. Розглядаючи питания етнокyльтypноï' компетентноcтi, ми маемо на yвазi знания не тшьки icтоpичниx корешв, тpадицiй i норм влаcного народу, а й тж наpодiв, до якж може закинути лiкаpiв ïx профеийний обов'язок. Тож перш шж туди ïx вiдпpавляти, 1м необxiдно оcвоïти традици, норми поведiнки та iншi нюанcи етноcy, cеpед якого вони будуть працювати. Зважаючи на це, необxiдно пiдвищyвати етнокультурну компетентшеть лiкаpiв i забезпечити пiдготовкy етнопедагопв, якi на пpофеciйномy piвнi донеcyть до лiкаpiв тpадицiï, норми та правила поведшки в cеpедовищi конкретного етноcy.
Сyчаcна глобалiзацiя передбачае шформацшний обмiн в медичнiй галyзi та м^ацш лiкаpiв за межi власто! держави в пошуку пpофеciйного доcвiдy, можливоcтi навчання i пiдвищения квалiфiкацiï в кpащиx медичниx yнiвеpcитетаx, а це теж потребуе вiд медишв етнокyльтypноï' компетентноcтi cтоcовно держави перебування. Становления цieï компетентноcтi майбутнього лшаря повинно cтати cкладовою cиcтеми пpофеciйноï вищоï оcвiти, оcкiльки сто^ь на межi виpiшения пpотиpiччя мiж потребами cycпiльcтва y медикаx як фаxiвцяx i ноciяx етнiчноï' та загальнолюдcькоï культури.
Hа нашу думку, отцюкультурш та пcиxолого-педагогiчнi передумови формування етнокyльтypноï' компетентноcтi лiкаpя визначаютьcя: етнiчною вдентифшащею лiкаpя; теоретичною пiдготовкою лiкаpiв на позицiяx етнокультури, етнопcиxологiï та cyмiжниx з ними диcциплiнами; педагогiчною дiяльнicтю медичного закладу оcвiти з вpаxyванням етнокyльтypниx аcпектiв cycпiльcтва. Формування етнокyльтypноï' компетентноcтi фаxiвцiв в yмоваx нинiшньоï глобалiзацiï е дуже cкладним i багатогранним процегам. У cпpавi вдоcконалення пpофеciйноï пiдготовки лiкаpiв та ïx етнокyльтypноï компетентноcтi це потребуе знань з педагопки, юторп, фiлоcофiï, культури, медицини та шшж наук i ïx вдалого поеднання.
Отже, cyчаcнi pеалiï мiгpацiï' наcеления i необxiднicть забезпечення майбyтнiми медиками лiкyвания людей piзниx етнiчниx груп вимагае змiни пiдxодiв y фоpмyваннi ïx пpофеciйноï та етнокyльтypноï' компетентноcтi. Вiдкpитicть оcвiтнix cиcтем до навчания лiкаpiв в шшомовнж полiетнiчниx cеpедовищаx також не залишае вибору щодо формування етнокyльтypноï' компетентноcтi y cтyдентiв медичниx BH3 як необxiдноï' cкладовоï знань в
умовах глобалiзацil. Етнокультурна компетенттсть лiкарiв забезпечить бiльш ефективний обмш професiйними досягненнями в галузi медицини та дозволить уникати некоректно!' поведшки щодо врахування iсторичних традицiй етносу, в якому медику доведеться працювати в майбутньому.
Л1ТЕРАТУРА:
1. Боровиков Л. И. Этнокультурная компетентность социального педагога и социального работника / Л. И. Боровиков. - М., 1993. - 438 с.
2. Верстюк В. Ф. Укра!на ввд найдавшших час1в до сьогодення: хронологiчний довiдник / В. Ф. Верстюк, О. М. Дзюба, В. Ф. Репринцев. - К.: Наук. Думка, 1995. - 673 с.
3. Волков Г. Н. Этнопедагогика: учебник для студентов средних и высших учебных заведений / Г. Н. Волков. - М.: Академия, 1999. - 168 с.
4. Воропай О. Звича! нашого народу: етнографiчний нарис / О. Воропай. - К.: Оберщ 1991. - 589 с.
5. Гершунский Б. С. Философия образования для XXI века: (в поисках практико-ориентированных образовательных концепций) / Б. С. Гершунский. - М.: Совершенство, 1998 - 608 с.
6. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / М. С. Грушевский. - К., 1991. - 378 с.
7. Лурье С. В. Историческая этнология: учеб. пособие для вузов / С. В. Лурье. - М.: Аспект Пресс, 1997. - 448 с.
8. Кравець В. П. Iсторiя класично! зарубiжноl педагопки та шкшьництва / В. П. Кравець. - Тернопшь, 1996. - 458 с.
9. Сластенин В. А. Педагогика: учеб. пособие / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, А. И. Мищенко, Е. Н. Шиянов. - М.: Школа-Пресс, 1998. - 512 с.
10. Флиер А. Я. Культурология для культурологов: учеб. пособие / А. Я. Флер. - М.: Академический Проект, 2000. - 496 с.
