CC BY
140
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
17. Алексин А. Гумилев Л. Вказ.праця. - 164 с.
18. Плетнева С.А. Очерки хазарской археологии... - С.136.
19. Аксенов В.С. Крымский экспорт и хронология некоторых салтовских памятников верховий Северского Донца / В. С. Аксенов, В.К. Михеев // Культуры евразийских степей второй половины I тысячелетия н.э. - Самара : Самарский областной историко-краеведческий музей им. Алабина, 1998.
20. Винников А.З. Жилые и хозяйственные постройки маяцкого селища / А. З. Винников. - М. : Наука, 1983. - С. 95.
Стаття надійшла до редакції 10.09.2012.
Y. Riznichenko
ADDRESSING THE PROBLEM OF COMPARISON OF SALTOVO-MAYAKI ARCHEOLOGICAL CULTURE WITH KHAZAR KHANATE
The Khazar nations are very unevenly localized due to insufficient knowledge of Saltovo-Mayaki culture. The sites of Khazar horizons located in the basins of such rivers as the Don (Russian Federation), the Kuban and the Terek (Russian Federation, the Caucasus) as well as the Seversky Donets (Ukraine and Russian Federation) have very much in common, which makes it possible to tell the unique Saltovo-Mayaki culture from all the others. Over the recent times scientists have determined two types of Saltovo-Mayaki culture. But it was done with the help of distribution into climatic zones. That was the way they found the Allan variant of Saltovo-Mayaki culture of the forest-steppe format and the Bulgarian one which is purely of the steppe format. The chronological limits within which we know about the culture of the 8th-10th centuries as well as the signs of material culture and the material remains of spiritual heritage evidence direct relationship between Saltovo-Mayaki culture and the culture of Khazar Khanate. Khazar Khanate contributed the culture which is very often considered to be akin to that of Saltovo-Mayaki. It is more expedient to identify Saltovo-Mayaki culture within a set of some particular criteria, taking into account poly-ethnicity of its constituents but in the framework of formation of the state. In understanding to what extent a certain population belongs to Saltovo-Mayaki culture, archeology must resort to such a criterion as the ceramics which is distinguished by apparently striped ornament, polished household utensils, quality of the clay and high quality treatment of crockery. Presence of one culture on a vast area could either evidence successful development of a super-state (its internal commercial and cultural ties) or unknown medieval trends. Thus far, there is no research concerned with any particular conditions of particular cultures’ historical development in the framework of a particular territory.
Key words: Saltovo-Mayaki archeological culture, the Khazars, ethnic history.
УДК 902’18(477.82)
Б. А. Прищепа
ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ВОЛИНСЬКИХ МІСТ ЕПОХИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ У 1991-2010 РР.
У статті проаналізовані середньовічні археологічні джерела, здобуті за останні двадцять років під час розкопок літописних волинських міст. Розглянуті питання хронології культурного шару та комплексів, характеру житлового будівництва та планування поселень, їх історичної топографії. Намічені основні етапи розвитку цих поселень в епоху Київської Русі. За останні двадцять років експедиціями різних наукових та навчальних закладів на території історичної Волині були проведені значні археологічні дослідження міст Буська Львівської обл., Володимира-Волинського,
34
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
Луцька Волинської обл., Дубна, Пересопниці, Дорогобужа, Острога Рівненської обл. Нові археологічні джерела в поєднанні із результатами робіт попередніх дослідників дозволяють розглянути історичну топографію цих міст, проаналізувати процеси їх зародження та розвитку в епоху Київської Русі, охарактеризувати різні сторони життя населення. Здобуті в ході нових розкопок волинських міст археологічні джерела доповнюють скупі повідомлення літописів і дозволяють простежити ранні етапи їх розвитку. Як правило, міста формувалися на території, здавна заселеній слов ’янами. В Буську, Луцьку, Дубні, Пересопниці, Дорогобужі, Острозі виявлені сліди ранньослов’янських поселень УШ-ІХст. Важливі зміни відбуваються в Хст.: зростає заселена площа і щільність забудови цих поселень, з’являються оборонні споруди. Вірогідно, у цей час вони були значними племінними центрами, а результати досліджень Дорогобужа дозволяють зробити висновок, що в другій половині Х ст. тут було збудовано князівську фортецю.
Ключові слова: Волинь, середньовіччя, археологічні джерела, городище, житло.
Рання історія волинських міст залишається слабко вивченою через фрагментарність та лаконічність писемних джерел, у першу чергу літописів. На сучасному етапі історичних досліджень розширити і поглибити наші знання дозволяє залучення археологічних джерел. За останні двадцять років експедиціями різних наукових та навчальних закладів на території історичної Волині були проведені значні археологічні дослідження міст Буська Львівської обл., Володимира-Волинського, Луцька Волинської обл., Дубна, Пересопниці, Дорогобужа, Острога Рівненської обл. Невеликі за площею розкопки були проведені на городищах Угровська [18], Любомля [23], у Камінь-Каширську (літописний Камінь) [22]. У 2003-2004 рр.
М.О. Ягодинською досліджувався літописний Шумськ [54]. Цікаві матеріали отримані під час розкопок у центральній частині Корця Рівненської обл. [29]. Вивчалися також городища над річкою Случ, на території Болохівської землі ХТТ-ХТТТ ст., у Губині [5], Старокостянтинові Хмельницької обл. (літописний Кобуд) [4], біля Новограда-Волинського Житомирської обл. (літописний Возвягль) [11; 13] та Полонному [6]. Нові археологічні джерела в поєднанні із результатами робіт попередніх дослідників дозволяють розглянути історичну топографію цих міст, проаналізувати процеси їх зародження та розвитку в епоху Київської Русі, охарактеризувати різні сторони життя населення.
Головним центром Волинського князівства в епоху Київської Русі був Володимир. Перша літописна згадка про місто датована 988 р. [17, с. 67]. У період роквіту у ХІІ-ХІІІ ст. укріплена територія Володимира досягала 66 га [43, с. 187]. На сьогодні місто залишається недостатньо дослідженим археологічно. Значні розкопки у кінці ХІХ - 70-х роках ХХ ст. проводились перш за все з метою відкриття решток давніх християнських храмів [12; 44].
У 1999-2000 рр. Волинською археологічною експедицією Львівського історичного музею під керівництвом С.В. Терського були проведені розкопки на території східного посаду Володимира в урочищі «Апостольщина» [49, с. 245-267]. Виявлені об’єкти характеризують два періоди розвитку поселення на цій ділянці: перший період датований Х-ХІ ст., другий - ХІУ ст. Слід відзначити, що на досліджених ділянках не виявлено забудови ХІІ-ХІІІ ст., тобто періоду розквіту Володимира.
Бужськ згадується в літописах з 1097 р по 1233 р. [17, с. 151, 390]. Він був важливою фортецею на пограниччі Волинської і Галицької земель. Тут волинські дружини збиралися, щоб рушити до Галича [17, с. 373, 390]. У 1962 р. середньовічні пам’ятки в Буську Львівської області обстежив П.О. Раппопорт. Як залишки
35
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
давньоруського городища він визначив південну укріплену площадку, так зване «Велике городище», датоване від Х-ХІ ст. до ХТТТ ст. [43, с. 39-40].
У 80-х рр. на території Буська проводились археологічні дослідження під керівництвом О.М. Корчинського та В.М. Петегирича [14]. Ними на південній площадці («Великому городищі») виявлено культурний шар завтовшки до 1,7 м, відкрито три заглиблені житлові будівлі та зібрано багатий речовий матеріал Х-ХІІІ ст. Дослідники зробили висновок, що оборонні споруди південної площадки збудовані не раніше, ніж у середині ХІ ст. На центральній площадці простежено культурний шар
XI- ХІІІ ст. потужністю 1,2—1,4 м, були виявлені також знахідки УПІ-ІХ ст. Матеріали
XII- ХІІІ ст. були зафіксовані також на північно-східній площадці — на території, зайнятій палацом, та у районі площі Ринок і церкви Св. Миколая [25].
Починаючи з 2001 р. середньовічне поселення в центральній частині м. Буськ досліджується археологічною експедицією Інституту археології Львівського національного університету ім. І. Франка під керівництвом П.М. Довганя. Встановлено, що городище складається із трьох площадок, між ними існують глибокі та широкі рови, заповнені водами Західного Бугу. Південна площадка («Велике городище») має вигляд неправильного чотирикутника, витягнутого із заходу на схід, розмірами 400x180 м і площею близько 5 га. Площа центральної площадки становить 2,8 га, зараз тут розташовані будівлі міської та районної адміністрації, церква Св. Апостолів Петра і Павла. Північно-східна площадка близька до чотирикутної в плані, її площа 1,4 га. Із півдня вона відділена від центральної площадки ровом завширшки 15—40 м, по ньому тепер проходить русло р. Західний Буг. Із трьох інших сторін вона оточена річковою заплавою. Висота площадки над рівнем заплави до 15 м. Довгий час ця площадка була недоступна для археологічного вивчення, адже тут була розташована військова частина [10, с. 358].
Основні роботи експедиції під керівництвом П.М. Довганя були зосереджені в південній та в західній частинах південної площадки городища. Тут досліджено близько 430 кв. м площі, здійснено розріз оборонного валу городища і простежено три періоди його функціонування: 1) слов’янський; 2) києво-руський; 3)
пізньосередньовічний [8, с. 139—140]. Первісний вал мав висоту 3,2 м, після його спорудження на внутрішньому схилі було поховано дитину, знайдені поблизу від скелета уламки кераміки датовані Х ст. Ще один досліджений об’єкт кінця Х ст. автор визначає як рештки оборонної кліті, яка входила до конструкції раннього валу, однак на стратиграфічному профілі розрізу валу в публікаціях ця кліть не показана [9, с. 103].
Згодом вал поновили і його висота зросла до 4 м, а на внутрішньому схилі та на площадці виявлено культурний шар і об’ єкти ХІІ — першої половини ХІІІ ст. На досліджених ділянках південної площадки відкриті рештки жител, господарських будівель і ям, найбільш ранні з них датовані Х ст. Наступний києво-руський етап розвитку представлений численними об’ єктами другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст.
У 2004 р. біля західного краю центральної площадки прокопано розкоп площею 24 кв. м. Тут на глибині 0,8 м частково досліджено два об’єкти райковецької культури, будівлю Х ст. і будівлю кінця ХІ — початку ХІІ ст. [8, с. 144]. Ранні слов’янські об’єкти автор датував кінцем УІІ — початком УІІІ ст.
На північно-східній площадці розкопки проведені на площі 60 кв. м. Відкрито культурні шари потужністю 2,2—2,5 м, житлові та господарські будівлі Х ст., ХІІ— ХІІІ ст. Майже повністю досліджено раннє напівземлянкове житло Х ст. із каркасно-стовповою конструкцією стін [10, с. 360—362].
36
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
• міста, які досліджувалися у 1991-2010 рр.;
• інші міста.
Рисунок 1 - Літописні міста ХІ-ХІІІ ст. між ріками Західний Буг і Случ
Як вже відзнялось, П.О. Раппопорт вважав рештками давнього Бужська південну площадку, так зване «Велике городище» [43, с. 39]. В.М. Петегирич підтримав думку, що центральним містоутворюючим ядром Бужська стало «Велике городище». Однак зазначив, що початки заселення міста пов’язані з неукріпленим поселенням УІІІ-ІХ ст. у його центральній частині біля новозбудованої церкви Апостолів Петра і Павла та поселеннями, які існували на «Великому городищі», а також поряд з ним - на урочищі Ліпибоки та в районі церкви Св. Параскеви [25, с. 145].
Нові дослідження підтвердили, що городище літописного Бужська має великі розміри і складається із трьох укріплених площадок загальною площею близько 9 га. На усіх трьох площадках виявлено культурний шар і об’єкти Х ст., а, отже, значне поселення тут сформувалося ще в племінний період, в кінці ІХ-Х ст. Найбільш ранні матеріали райковецької культури УІІІ-ІХ ст. знайдено лише на центральній площадці. Всі три площадки були заселеними в епоху Київської Русі, у ХІ-ХІІІ ст. Аналіз археологічних джерел, отриманих у ході досліджень 2001-2008 рр. дозволяє висловити думку, що первісним ядром Бужська була північно-східна площадка городища, найвища і добре захищена самою природою. Вірогідно, у ХІ-ХІІІ ст. саме тут знаходився дитинець міста.
37
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
Луцьк вперше згадується в Повісті минулих літ під 1085 р. [17, с. 125]. Давня фортеця була розташована на підвищеннях на заплаві р. Стир. Ядро середньовічного міста - це дві укріплені площадки, які з писемних джерел литовсько-польської доби відомі як Верхній і Нижній замки. На території Верхнього замку (дитинець епохи Київської Русі) найбільш масштабні роботи у 80-х роках ХХ ст. були проведені російською дослідницею М.В. Малевською, зокрема, вона відкрила рештки церкви Іоана Богослова ХІІ ст. [19].
У 1990-1992 рр. тут на двох ділянках С.В. Терський дослідив близько 180 кв. м площі. Найбільш потужні відклади культурного шару (до 7 м) виявлені у південній частині дитинця, поблизу Стирової вежі. У ранніх шарах вдалося зібрати уламки ліпних слов’янських горщиків, які С.В. Терський відніс до УІІ-ІХ ст. і цим же часом він датував ранній насип оборонного валу на дитинці [48, с. 37, рис. 18]. Однак, на нашу думку, серед знахідок немає виразних вінець ліпних горщиків УІІІ-ІХ ст., в той же час в розкопі виявлено численні керамічні вироби та об’єкти Х ст., тому більш вірогідною є думка, що ранній вал був споруджений в кінці ІХ ст. чи на початку Х ст.
Перше повідомлення про Дубно знаходимо в Повісті минулих літ під 1100 р. [17, с. 155]. У 1149 р. біля Дубна стояли з військами Андрій Боголюбський та його брат Ростислав, вони були учасниками походу на Волинь Юрія Довгорукого [17, с. 227]. Місто згадується також у числі володінь Мстислава Даниловича, сина Данила Галицького, в зв’язку з подіями, які дослідники датують 1288 р. [17, с. 439].
Середньовічне місто сформувалося на півострові, обмеженому з півдня і сходу заплавою р. Ікви, а із північного заходу - широкою заболоченою низиною. У південно-східному куті півострова князями Острозьким було збудовано замок.
Перші археологічні розвідки на території Дубна були проведені в 20-30-х рр. ХХ ст. на лівому березі р. Ікви на схід від замку, на мисі, що підвищувався над заплавою ріки на 5-6 м. Тут було зібрано уламки глиняного посуду ХТТ-ХТТТ ст. [57, s. 237]. Це давнє мисове поселення у 1946-1947 рр. обстежили М.І. Островський та М.Ю. Смішко і визначили його як залишки городища [46, с. 352].
У 1995 р. І.К. Свєшніков провів розкопки на території замку. На дослідженій ділянці в центральній частині замкового двору материк досягнуто на глибині близько 4 м. Виявлено потужний шар литовсько-польської доби, а нижче простежено слов’ яно-руські нашарування та частково відкрито два житла, датовані другою половиною Х -початком ХІ ст. і ХІІ ст. [58].
У 90-х роках ХХ ст. В.В. Ткач виявив у старій частині Дубна слов’яно-руські поселення на підвищенні, де знаходиться Спасо-Преображенська церква і на правому березі р. Ікви на старому передмісті Сурмичі навколо Георгіївської церкви, а також на окремому підвищенні на заплаві правого берега р. Ікви, при впадінні у неї р. Липки
[34].
Важливі нові археологічні джерела для вивчення ранніх етапів розвитку Дубна були отримані в ході досліджень, проведених експедицією Рівненської філії державного підприємства науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАНУ на двох сусідніх ділянках - на Майдані Незалежності, № 3 та на вул. Замковій, № 10.
На Майдані Незалежності, № 3 на площі 230 кв. м. виявлено культурні нашарування Х-ХІІ ст. і ХУ-ХУІІІ ст. потужністю 2,0-2,8 м. Досліджено господарську будівлю Х ст. із великою нішоподібною піччю, житло ХІ ст., дві господарські ями Х ст. і ХІІ ст. та різноманітні об’єкти литовсько-польської доби [36; 37]. На ділянці, що на вул. Замковій, № 10, розкоп мав площу 270 кв. м. Виявлено культурні нашарування потужністю 1,5-2,2 м та 18 різночасових об’єктів, у тому числі 9 слов’яно-руських, які відносяться до різних етапів розвитку поселення - від Х ст. до ХІТІ ст. [41]. Слов’яно-
38
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
руський культурний шар і об’єкти Х-ХІ ст. було відкрито під час археологічних робіт на розі вул. Данила Галицького та Кирила і Мефодія [38].
Нові археологічні джерела свідчать, що освоєння території Дубна слов’янами відбувалося з кінця V-УІ ст. Цим часом датуються об’єкти празької культури на південній окраїні міста на поселенні Волиця [35]. У Х - на початку ХІ ст. заселена площа на обох берегах р. Ікви суттєво зростає, формується культурний шар, що свідчить про швидке зростання чисельності населення та щільність забудови території в районі замку князів Острозьких. Суцільна заселена площа на лівому березі р. Ікви -від мисового городища на сході, до вул. Кирила і Мефодія на заході - становила в Х-
XI ст. приблизно 6 га.
У ХІІ-ХІІІ ст. Дубно продовжує розвиватись як середньовічне місто. Мисове укріплення на схід від кам’ яного замку князів Острозьких було дитинцем, а кам’ яний замок збудовано, вірогідно, у межах окольного міста епохи Київської Русі. Міська територія, включаючи посадські райони на обох берегах р. Ікви, становила близько 20 га.
Перша згадка про Дорогобуж датована 1084 роком, а останнє повідомлення відноситься до 1208 року [17, с. 125, 372]. Городище знаходиться в с. Дорогобуж Гощанського р-ну Рівненської обл., воно складається з трьох укріплених частин -мисової площадки (дитинця) та ще двох площадок окольного міста. Загальна площа фортеці становила 5,5 га. Посадські райони Дорогобужа були розташовані на береговій височині на схід і південь від городища, їх площа - близько 20 га. Поселення домонгольського часу площею близько 4 га виявлено також поряд з Успенською церквою на південно-західній окраїні давнього міста.
Систематичні розкопки в Дорогобужі проводились експедицією Рівненського обласного краєзнавчого музею з 1972 р. під керівництвом Ю.М. Нікольченка, а з 1982 р. під керівництвом автора. У 1991-1995, 2002, 2003 рр. були продовжені роботи на дитинці та інших площадках городища. У південній частині дитинця досліджено 234 кв. м площі при товщині культурного шару до 4 м. Відкрито 10 житлових і господарських будівель та 14 господарських ям, найбільш ранні з них датовані Х ст., а найпізніші були зруйновані в середині ХІІІ ст. [31, с. 73-94]. На другій (південно-східній) площадці городища роботи були проведені на двох ділянках на площі 130 кв. м. Культурний шар тут має товщину від 1 м до 2,5 м. На відміну від дитинця, тут не виявлено культурних відкладів литовсько-польської доби. В розкопах досліджено житла та інші об’єкти епохи Київської Русі, а також прорізано внутрішній схил оборонного валу і встановлено, що він був поновлений у середині ХІІІ ст. [31, с. 99110]. На третій (південній) площадці городища культурний шар має товщину до 0,35 м і майже на всю глибину пошкоджений багаторічною оранкою. Тут виявлено рештки будівлі ХІ ст., пов’язаної із залізообробним виробництвом та інші об’єкти кінця Х-
XII ст. [31, с. 110-115].
Пересопниця згадується в літописах у зв’язку із подіями другої половини ХІІ та першої половини ХІІІ ст. - з 1149 по 1246 р. [17, с. 227, 401]. Ґрунтовне вивчення археологічних пам’яток у с. Пересопниця Рівненського р-ну розпочалося понад 100 років тому із розкопок курганних поховань. У 1897-1898 рр. К.М. Мельник дослідила понад 100 курганів на давньоруських могильниках біля сіл Пересопниця, Білів і Старожуків [20, с. 514-544].
У кінці ХІХ ст. виникла дискусія з приводу визначення місця розташування літописної Пересопниці. В.Б. Антонович писав, що її залишками слід вважати Білівське городище [2, с. 153-154]. К.М. Мельник стверджувала, що резиденція удільних пересопницьких князів знаходилася на городищі в с. Пересопниця [20, с. 533]. Останню думку згодом підтримав О. Цинкаловський [53, с. 225].
39
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
Дитинець літописної Пересопниці розташований на невисокому мисі правого берега р. Стубли. Це укріплення має значну площу - понад 4 га. З північного сходу до дитинця примикала ще одна укріплена площадка - так зване «окольне місто», площею близько 6 га. Великі посадські райони у давньоруський час були розташовані на берегових ділянках на урочищах «Пастівник», «Мигор», «Замостя».
Найбільші за обсягом розкопки на Пересопницькому городищі були проведені експедицією під керівництвом В.С. Терського у 1974-1992 рр., а в 90-х роках дослідження тут проводив С.В. Терський [47, с. 13]. На городищі були виявлені залишки давньоруських напівземлянкових і наземних будівель, у тому числі майстерню по виготовленню кістяних виробів. Ці археологи у 1977-1995 рр. проводили розкопки на посаді в урочищі «Пастівник» [47, с. 33].
Археологічні розкопки на урочищі «Пастівник» були продовжені експедицією Рівненського обласного краєзнавчого музею під керівництвом автора у 2002-2005 рр. [26; 27]. А в 2009-2010 рр. було детально обстежено всю територію Пересопниці [40, с. 140-147].
У північній частині урочища «Пастівник» на двох ділянках досліджено 612 кв. м площі. На південній ділянці відкрито 17 об’єктів, що відносяться до двох етапів розвитку поселення: ранньослов’янського (УПІ-Х ст.) та літописного (ХІІ - перша половина ХТТТ ст.). У будівлях і культурному шарі ХТТ-ХТТТ ст. знайдено речі, які вказують на високий соціальний статус мешканців виявлених садиб епохи Київської Русі, серед них були воїни-дружинники та ремісники, зокрема, майстри-ювеліри [28].
На другій ділянці у північній частині урочища «Пастівник» досліджено давньоруський ґрунтовий могильник, відрізок рову, що відділяв могильник від поселення, будівлі ХІІ ст., що функціонували до того, як ділянку почали використовувати для поховань, а також відкрито місце, де стояла невелика церква.
Співставлення свідчень різних видів джерел дозволяють окреслити такі основні етапи розвитку середньовічної Пересопниці. Найбільш ранні сліди заселення слов’ янами берегів ріки Стубли в районі Пересопниці датуються УІІ-ІХ ст. У кінці ІХ-Х ст. заселеними були всі зручні ділянки на дитинці, окольному місті та посадах в урочищах «Пастівник», «Мигор», «Замостя», а також окремі підвищення на заплаві р. Омелянівки. Але в ХІ ст. ситуація змінюється. На більшості ділянок (за винятком Пересопницького городища) життя припиняється. У Х-ХІ ст. значне поселення існувало поряд із Білівським городищем. Вірогідно, в ХІ ст. ця фортеця стає важливим адміністративним центром для навколишніх територій. Однак на рубежі ХІ і ХІІ ст. Білівське поселення занепадає, а місцем проживання удільного князя та представників князівської адміністрації стає фортеця у Пересопниці - дитинець літописного міста. Поряд із ним формуються інші частини міста, так що їх загальна площа перевищувала 30 га.
Єдину згадку про Острог знаходимо в Повісті минулих літ під 1100 р. [17, с. 155]. Для вивчення поселення епохи Київської Русі в Острозі доцільно використати ретроспективний метод і розглянути документальні джерела ХУІ - початку ХУІІ ст. Вони повідомляють про такі частини міста, як Замок (він складався із Дитинця і Пригородка) та Місто [21, с. 88-89]. Дитинець площею 0,5 га був резиденцією князів Острозьких, тут вони збудували Богоявленський собор. Пригородок - прилегла до замку укріплена частина поселення із князівськими будівлями, дворами шляхти, Успенською та Миколаївською церквами і костелом Успіння Богородиці. Площа Пригородка - близько 2,7 га. Саме місто також мало укріплення, від яких до нашого часу збереглися Луцька і Татарська башти [45, с. 90; 30].
Археологічні розкопки на території Дитинця та Пригородка проводили
І.В. Бондар у 1957, 1958 рр. та О.М. Годованюк у 1967-1969 рр. Під час цих досліджень виявлено культурні нашарування трипільської культури, епохи Київської Русі та доби
40
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
князів Острозьких, виявлено ділянку давнього оборонного валу дитинця, але запропонована дата його побудови (кінець ХІ-ХІІ ст.) нічим не аргументована [7, с. 318-322].
У 2004-2009 рр. дослідження в Острозі проводились археологічною експедицією Рівненської філії державного підприємства науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАНУ. На Пригородку розкопки були проведені на двох ділянках: на подвір’ї костелу Успіння Пресвятої Богородиці Діви Марії і на ділянці, де до середини ХІХ ст. знаходилась Миколаївська церква.
У розкопі на подвір’ї костелу площею 300 кв. м виявлено культурні нашарування завтовшки від 2 до 3,5 м, які відносяться до трипільської культури, слов’яно-руського часу Х - початку ХІІ ст. і литовсько-польської доби [33]. Виявлено ділянку оборонного валу, насипаного із материкового суглинку на рубежі Х і ХІ ст. уздовж північного краю узвишшя. До слов’ яно-руського періоду віднесено 43 об’ єкти, у тому числі 17 жител, а також господарські будівлі, зернові ями, ями для випалювання дьогтю і вогнища [32].
У розкопі 2008 р. дослідження проведені на площі 330 кв. м. Виявлено культурні шари та об’ єкти поселень пізньотрипільського, слов’ яно-руського, литовсько-польської доби та християнські поховання періоду функціонування Миколаївської церкви ХУІ-ХУІІІ ст. Материк - жовтий лесоподібний суглинок, досягнуто на глибині 2,5-2,7 м.
Слов’янське поселення виявлено також на території старого міста. Цікаві матеріали отримані під час досліджень ділянки на проспекті Незалежності № 3 у 20072008 рр., вони дозволяють стверджувати, що поселення на цій ділянці почало формуватись у УІІІ-ІХ ст., а найбільш активно розвивалося у Х-ХІ ст.
Встановлено, що в Острозі в районі колишньої Ринкової площі у УІІІ-ІХ ст. існувало значне ранньослов’ янське поселення. У Х ст. зростає щільність забудови на селищі та формується нове укріплене поселення на високих ділянках корінного берега
р. Вілії у межах пізніших Дитинця та Пригородка. Найбільш інтенсивний розвиток ранньосередньовічного Острога припадає на Х-ХІ ст. Важливі зміни у планувальній структурі Острога простежуються із рубежу ХІ-ХІІ ст., коли площа поселення скорочується приблизно удвічі.
З літописів ми дізнаємося лише про короткий період ранньої історії Корця. Ці повідомлення відносяться до 1150-1155 рр., коли на Русі точилася запекла боротьба за Київ між Юрієм Довгоруким та волинським князем Ізяславом Мстиславичем [17,
с. 230, 266]. Археологічні джерела свідчать, що навколо Корця існували слов’янські поселення кінця І - початку ІІ тис. н. е. На північний схід від міста відомі городище та селище, а в с. Гвоздів зберігся слов’янський курганний могильник [29].
Центральна частина м. Корця раніше археологами не вивчалася. Лише під час досліджень архітектурних пам’ яток львівськими науковцями під керівництвом
Р.І. Могитича у 1989-1990 рр. на території Корецького замку в шурфах простежено культурний шар ХІІ-ХІІІ ст., перекритий шаром згарища, яке дослідники пов’язали із ординським погромом середини ХІІІ ст. [51]. Знахідки доби Київської Русі були виявлені також у старій частині міста біля палацу Чарторийських, на території Воскресенського монастиря, на лівому березі р. Корчик поблизу костелу Св. Антонія.
Експедицією Рівненської філії ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України» ІА НАНУ були проведені археологічні розкопки в центральній частині міста на двох ділянках: на вул. Б.Хмельницького, № 3 (2005 р.) і на вул. Київській, № 61-б (2008 р.).
Ділянка на вул. Б.Хмельницького, № 3 знаходиться за 120 м на північний схід від замку князів Корецьких. У розкопі, що мав площу 32 кв. м виявлено культурні нашарування потужністю 2,6-2,7 м. Культурний шар епохи Київської Русі завтовшки до 0,5 м залягає на материку, він насичений уламками кераміки та іншими знахідками ХІІ - першої половини ХІІІ ст. Тим же часом датуються рештки будівлі із глинобитною піччю та дві господарські ями [39].
41
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
Під час археологічних робіт на ділянці, що на вул. Київській, № 61-б, під культурними шарами литовсько-польської доби ХУІ-ХУІІІ ст., на глибині близько
2,0 м виявлено братську могилу жителів міста доби середньовіччя. Знайдені разом зі скелетами людей речі (уламки глиняного посуду, скляних браслетів, натільний хрестик із рожевого овруцького сланцю) дозволили зробити висновок, що це жертви погрому міста середини ХІІІ ст. Цей об’єкт, вірогідно, визначає східну межу поселення ХІІ-ХІІІ ст. на правому березі р. Корчика.
Проведені дослідження дали нові матеріали для локалізації літописного Корчеська та вивчення основних етапів його розвитку. Встановлено, що слов’яни заселили береги в середній течії р. Корчика вже в ІХ-Х ст. Матеріали, здобуті під час археологічних розкопок у 2005 р. та 2008 р. дозволяють стверджувати, що на північний схід від замку знаходилася ділянка значного поселення другої половини ХІІ-ХІІІ ст. площею понад 4 га, а замок князів Корецьких, вірогідно, було збудовано на дитинці літописного міста.
Губин згадується серед болохівських міст, які були зруйновані Данилом Галицьким у 1241 р. [17, с. 399]. Короткий опис городища подав В.Б. Антонович [1, с. 26]. У 1953 р. городище обстежив П.О. Раппопорт, зібрані ним матеріали були використані в узагальнюючій публікації, присвяченій Болохівським містам [42]. А в 1973 р. пам’ятку обстежив М.П. Кучера [16, с. 194, рис. 13, 1].
У1997-2006 р. розкопки Губинського городища проводила експедиція Кам’ янець-Подільського державного університету під керівництвом І.С. Винокура, а в 2009 р. роботи були продовжені В.І. Якубовським [5; 56].
Губинське городище знаходиться на південній окраїні одноіменного села, на правому березі р. Случ, у місці впадіння в неї р. Ладижки. Площа городища близько
4,6 га. Основні археологічні дослідження були зосереджені на площадці північного мисового укріплення (дитинці) площею 0,45 га. Тут розкопано близько 3 тис. кв. м. площі. Відкрито дерев’яні конструкції оборонного валу середньовічного укріплення, досліджено різноманітні об’єкти. Окрім того, було виявлено сліди поселень трипільської культури і раннього залізного віку.
Виявилось, що оборонний вал північної площадки включав внутрішні дерев’ яні конструкції - два ряди зрубів. Зруби зовнішнього ряду були засипані суглинком, а зруби внутрішнього ряду використовувались як житла і для господарських потреб. Уздовж північного і східного краю площадки досліджено 20 клітей, які загинули під час пожежі. Вони були прямокутні в плані, розмірами від 2,0х2,0 м до 4,4х3,2 м. Лише в одному приміщенні (№ 13) відкрито зруйновану піч та ще у кількох (№ 14, 16) простежено сліди вогнищ. На долівці в клітях зібрано різноманітні знахідки, а в деяких трапилися кістяки людей [5, с. 23-27].
На дитинці Губина розкопано рештки житлових і господарських будівель, у багатьох із них простежено сліди пожежі. Будівлі були наземними, деякі мали заглиблений у ґрунт прямокутний котлован. Глинобитні печі знаходилися в кутку котловану, або ж були врізані в стіну і виходили за межі котловану [5, с. 18, 30-35].
Під час розкопок Губина зібрано велику колекцію речових знахідок, серед них багато цілих виробів. Вони дозволяють датувати час існування фортеці другою половиною ХІІ - серединою ХІІІ ст. Знайдено п’ ять скарбів прикрас із срібла та кольорових металів. Ці вироби мають аналогії серед речей зі скарбів, знайдених на інших пам’ятках Болохівської землі, а також у скарбах із городища поблизу Шепетівки, із літописного Возвягля та із Дорогобужа [55; 24; 11, с. 14-15; 31, с. 29, 87-92].
Возвягль згадується у Галицько-Волинському літописі під 1257 і 1258 роками [17, с. 416-417]. Залишки цього поселення локалізовані на північній окраїні м. Новограда-Волинського. Тут на правому березі р. Случ збереглося два городища, відстань між
42
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
ними близько 300 м. Південне городище має площу близько 1 га, а північне - близько
2,5 га, між ними знаходиться селище площею не менше 6-7 га.
На південному городищі Житомирською експедицією Інституту археології НАНУ під керівництвом Б.А. Звіздецького у 1988, 1992-1994, 1998 рр. було досліджено близько 1600 кв. м площі [11, с. 8-9]. Виявлено культурний шар та об’єкти ХТТ-ХТТТ ст., зокрема, залишки будівель на площадці та оборонних споруд. Встановлено, що із східної сторони площадки основу оборонного валу складали дерев’ яні зруби, заповненні глиною. Безпосередньо до зрубу зі сторони майданчика городища примикала житлова кліть із піччю, яка загинула у вогні сильної пожежі. Із інших сторін площадки городища вал не простежується, але знайдено рештки дерев’ яних пустотілих клітей. На площадці 8 об’єктів інтерпретовані як житлові споруди. Вони мали заглиблені у материк котловани підпрямокутної форми, розмірами від 3,6х3,6 м до 5,2х5,4 м. В одному із жител було знайдено скарб срібних прикрас, що складався з трьох пар колтів, позолочених рясен, скроневих кілець, намистин, персня [11, с. 14-15, рис. 27-28].
На північному городищі Возвягля у 2007 р. досліджено 100 кв. м площі. Встановлено, що культурний шар тут слабо насичений знахідками кінця ХТТ - першої половини ХТТТ ст., простежено сліди погрому фортеці, після якого вона занепала [13, с. 49-53].
Здобуті археологічні джерела підтверджують літописну розповідь про те, як Данило Г алицький здобув Возвягль і спалив його.
У центральній частині міста Старокостянтинів, на мисі у місці впадіння р. Ікопоть у Случ, - збереглися будівлі замку, збудованого князем К. Острозьким у другій половині ХУІ ст. Існує думка, що тут знаходився давньоруський Кобуд, згаданий у літописі під 1241 р. [17, с. 399]. Територія замку досліджувалась археологічною експедицією під керівництвом Л.І. Виногродської у 2001-2006 рр. [3; 4]. Виявилось, що в наш час на цій ділянці значно вищий рівень ґрунтових вод, ніж він був у давнину, тому дослідити нижні культурні шари і котловани заглиблених об’єктів не вдалося.
У розкопах, що знаходились на північний захід від палацу князів Острозьких, вдалося простежити рештки оборонного рову завширшки 3 м. Аналіз знахідок із заповнення рову дозволив зробити висновок, що він використовувався у давньоруський час і захищав невелику укріплену площадку площею 0,25 га. Найбільше давньоруських знахідок трапилося на ділянці, обмеженій ровом. Зібрано велику кількість дрібних уламків посуду ХІІ - середини ХІІІ ст., фрагменти північно-причорноморських амфор, скляних браслетів. Із зовнішньої сторони від рову знахідок давньоруського часу небагато, тут культурні нашарування знищені до материка під час земляних робіт у ХІХ-ХХ ст.
За останні двадцять років археологічними розкопками було охоплено 19 літописних міст на території між ріками Західним Бугом і Случчю. В той час як у 7080-х роках ХХ ст. досліджувалось 14 міст. Найбільш активно археологічні роботи проводились в басейнах рік Горинь (6 поселень) і Случ (5 поселень), а в басейнах рік Західного Бугу (в межах України) і Стиру досліджувалися лише по три поселення. Більшість експедицій були організовані науковцями, які працюють в обласних установах і навчальних закладах Луцька, Рівного, Кам’ янця-Подільського.
Здобуті в ході нових розкопок волинських міст археологічні джерела доповнюють скупі повідомлення літописів і дозволяють простежити ранні етапи їх розвитку. Як правило, міста формувалися на території, здавна заселеній слов’ янами. В Буську, Луцьку, Дубні, Пересопниці, Дорогобужі, Острозі виявлені сліди ранньослов’янських поселень УІІІ-ІХ ст. Важливі зміни відбуваються в Х ст.: зростає заселена площа і щільність забудови цих поселень, з’ являються оборонні споруди. Вірогідно, у цей час вони були значними племінними центрами, а результати досліджень Дорогобужа
43
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
дозволяють зробити висновок, що в другій половині Х ст. тут було збудовано князівську фортецю [31, с. 207-208].
В ХІ ст. більшість укріплених поселень, які сформувались ще в ІХ-Х ст. в межиріччі Західного Бугу і Горині демонструють поступальний розвиток. Отже, після входження Волині до складу Київської Русі вони залишались важливими адміністративними центрами в регіоні. Але у ХІІ ст. Острог втрачає своє значення, його площа зменшується майже вдвічі. Вірогідно, ці зміни були пов’язані зі швидким розвитком Дорогобужа, який на початку ХІІ ст. став центром удільного княжіння в середній течії Горині. Пряма залежність економічного розвитку поселень від їх політичного значення простежена на прикладі багатьох міст епохи Київської Русі [50, с. 74-75]. У ХІІ ст. зростають перш за все головні адміністративні центри регіону: Володимир, Луцьк, Бужськ, Дорогобуж, Пересопниця. На відміну від Острога, літописний Дубен у ХІІ ст. зберігає статус адміністративного центру значної за площею волості в басейні р. Ікви, а тому продовжує розвиватись як середньовічне місто.
У басейні р. Случі урбанізаційні процеси мали свої відмінності. В середній течії Случі та на р. Корчик у Х ст. існували племінні городища древлян. Городище-сховище та селище, початок функціонування яких припадає на кінець І тисячоліття, відомі на північ від Корця. Виявлені сліди поселення ІХ-Х ст. на південному городищі літописного Возвягля дозволили Б.А. Звіздецькому висловити припущення, що укріплення тут виникло ще за часів літописних древлян [11, с. 15]. А от землі у верхній течії Случі в Х-ХІ ст. залишалися слабко заселеними.
Підкорення древлян після вбивства князя Ігоря і включення їх території до складу Київської Русі стало причиною занепаду більшості племінних і общинних центрів древлянської землі, а новий підйом міського життя тут спостерігається з кінця ХІ -початку ХІІ ст. Важливе значення Корця як прикордонної фортеці на пограниччі Київської і Волинської земель, а також розташування на шляху із Києва до Володимира сприяли його швидкому розвитку в ХІІ - першій половині ХІІІ ст. У результаті цілеспрямованого колонізаційного руху на південь з’ являються нові потужні фортеці -такі як Губин, Кобуд. У процесі освоєння верхів’ їв Случі та Південного Бугу формується територія Болохівської землі.
Список використаної літератури
1. Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии / В.Б. Антонович // Труды ХІ Археологического съезда. - М., 1901. - С. 1-133.
2. Антонович В.Б. О местоположении летописных городов Шумска и Пересопницы / В.Б.Антонович // Труды ХІ Археологического съезда. - М., 1901. - Т. І.
- С. 148-154.
3. Виногродська Л.І. Історико-археологічні дослідження у м. Старокостянтинів Хмельницької області в 2002-2005 рр. / Л.І. Виногродська // Кобудь, Костянтинів, Старокостянтинів: історія, археологія, культура, архітектура. - Старокостянтинів, 2006.
- С. 11-26.
4. Виногродська Л.І. Болохівське місто Кобудь за матеріалами археологічних досліджень / Л.І. Виногродська // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради. Збірка наукових праць. - Коростень, 2008. - Т. 1. - С. 41-46.
5. Винокур І.С. Літописний Губин ХІІ-ХІІІ ст. Болохівська земля / І.С.Винокур,
О.І.Журко, В.П.Мегей, В.І.Якубовський. - К. ; Кам’янець-Подільський ;
Хмельницький ; Старокостянтинів, 2004. - Вип. 1.
6. Винокур І.С. Археологічні дослідження в Полонному / І.С.Винокур, В.П.Мегей // Полонному 1000 років : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 15-17 черв. 1995 року.
- Полонне, 1995. - С. 8-20.
44
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
7. Годованок О.М. Найдавніші оборонні споруди на Замковій горі в м. Острозі / О.М. Годованок // Археологічні дослідження на Україні в 1969 р. - К. : Наук. думка, 1972. - С. 318-322.
8. Довгань П. Буський археологічний комплекс: стан та перспективи дослідження / П.Довгань // Вісник інституту археології. - Львів, 2008. - Вип. 3. - С. 136-195.
9. Довгань П.М. Оборонні споруди літописного Бужська / П.Довгань // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради : зб. наук. пр. - Коростень, 2008. - Т. 1. -
С.100-104.
10. Довгань П. Північно-східна ділянка городища літописного Бужська. Археологія і давня історія України / П.Довгань // Проблеми давньоруської та середньовічної археології. - К. : Ін-т археології НАН України, 2010. - Вип. 1. - С. 358364.
11. Звіздецький Б.А. Південне городище літописного Возвягля: дослідження 1988-1998 рр. / Б.А.Звіздецький // Літописний Возвягль: дослідження 1988-2008 рр. -К., 2008. - С. 7-44.
12. Каргер М.К. Вновь открытые памятники Волынского зодчества ХІІ-ХІІІ вв. / М.К. Каргер // Ученые записки ЛГУ. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1958. Вып. 252. - С. 3-33.
13. Коваль А.О. Північне городище літописного Возвягля: розкопки 2007 р. / А.О.Коваль, А.В. Петраускас, В.І. Польгуй // Літописний Возвягль: дослідження 19882008 рр. - К., 2008. - С. 45-68.
14. Корчинский О.М. Изучение древнерусских городищ в Прикарпатье / О.М.Корчинский, В.М. Петегирич // АО 1986 г. - М., 1988. - С. 289-290.
15. Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси ТХ-ХТТТ вв. / Н.Ф. Котляр. - К. : Наук. думка, 1985.
16. Кучера М.П. Слов’яно-руські городища УШ-ХІІІ ст. між Саном і Сіверським Дінцем / М.П.Кучера. - К., 1999.
17. Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця ; відп. ред. О.В. Мишанич. - К. : Дніпро, 1989.
18. Мазурик Ю. Олександр Цинкаловський про локалізацію літописного Угровська (до 790-річчя Угровська) / Ю.Мазурик, О.Остап’юк // Минуле і сучасне Волині: О. Цинкаловський і Волинь : матеріали ІХ наук. істор.-краєзнавчої міжнар. конф. - Луцьк, 1998. - С. 52-53.
19. Малевская М.В. Церковь Иоанна Богослова в Луцке - вновь открытый памятник архитектуры ХІІ века / М. В. Малевская // Древнерусское искусство. Исследования и атрибутации. - СПб. : Изд-во Д. Буланина, 1997. - С. 9-36.
20. Мельник Е.Н. Дневник раскопок в земле лучан / Е.Н. Мельник // Труды ХІ Археологического съезда. - М., 1901. - Т. І. - С. 514-576.
21. Описи Острожчини другої половини ХУІ - першої половини ХУІІ століття / упоряд. В. Атаманенко ; ред. Л. Винар. - Острог, 2004.
22. Панишко С.Д. Дослідження літописного Каменя / С.Д. Панишко // Минуле і сучасне Волині: літописні міста і середньовічна культура : матеріали УІІІ Волинської обл.. історико-краєзнавчої конф., 27-29 листоп. 1995 р. - Луцьк : Надстир’я, 1998. -С. 63-65.
23. Панишко С. Дослідження ранньосередньовічного Любомля / С.Д. Панишко,
О. Остап’юк // Пограничні фортеці Речі Посполитої. - Замосця, 2004. - С. 255-262.
24. Пескова Г.А. Скарби стардавнього Ізяславля / Г.А. Пескова // Археологія. -
1988. - Вип. 61. - С. 16-35.
25. Петегирич В. Початки Буська / В. Петегирич // Минуле і сучасне Волині й Полісся: край на межі тисячоліть : матеріали Х наук. історико-краєзнавчої конф. : зб. наук. пр. - Луцьк : Надстир’я, 2002. - С. 145-146.
45
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
26. Прищепа Б. А. Дослідження посаду літописної Пересопниці у 2002-2003 рр. / Б.А. Прищепа // Археологічні відкриття в Україні 2002-2003 рр. - К., 2004. - С. 267270.
27. Прищепа Б.А. Дослідження Пересопниці / Б.А. Прищепа // Археологічні дослідження в Україні 2003-2004 рр. - Запоріжжя : Дике Поле, 2005. - С. 259-262.
28. Прищепа Б.А. Археологічні дослідження багатої садиби на посаді княжої Пересопниці / Б.А. Прищепа // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне, 2006. -Вип. 8. - С. 65-75.
29. Прищепа Б.А. Корець княжої доби за археологічними джерелами / Б.А. Прищепа // Звягель-Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення : матеріали Міжнар. історико-краєзнавчої конф., присвяченої 750-річчю від першої літописної згадки про місто. - Житомир, 2007. - Т. І. - С. 94-98.
30. Прищепа Б.А. Дослідження історичної топографії Острога доби середньовіччя / Б.А. Прищепа // Студії і матеріали з історії Волині / ред. вип. В. Собчук. - Кременець : Кременецько-Почаївський держ. історико-архітектурний заповідник, 2009. - С. 183191.
31. Прищепа Б.А. Дорогобуж на Горині у Х-ХІІІ ст. / Б.А. Прищепа - Рівне, 2011.
32. Прищепа Б.А. Позіховський О. Житлове будівництво в Острозі у Х - на початку ХІІ ст. за матеріалами досліджень 2004 року / Б.А. Прищепа // Археологічні дослідження в межиріччі Вісли, Дністра та Тиси у 2000-2007 рр. : матеріали міжнар. наук. конф. - Львів, 2011. - С. 132-149.
33. Прищепа Б.А. Розкопки на території костелу Успіння Пресвятої Богородиці Діви Марії в м. Острозі Рівненської обл. / Б.А. Прищепа, О.Л. Позіховський,
О.М. Романчук, В.С. Чекурков // Археологічні дослідження в Україні 2003-2004 рр. -Запоріжжя : Дике Поле, 2005. - С. 262-265.
34. Прищепа Б.А. Археологічне обстеження околиць Дубна / Б.А. Прищепа,
В.В. Ткач // Археологічні відкриття в Україні 1997-1998 рр. - К., 1998. - С. 134-135.
35. Прищепа Б.А. Нові ранньослов’янські знахідки з Дубно / Б.А. Прищепа,
B. В. Ткач // Волинський музей: історія і сучасність : наук. зб. - Луцьк, 2009. - Вип. 4. -
C. 416-418.
36. Прищепа Б.А. Охоронні розкопки в центральній частині м. Дубна Рівненської області / Б.А. Прищепа, В.В. Ткач, В.С. Чекурков // Археологічні дослідження в Україні 2004-2005 рр. - К. ; Запоріжжя : Дике Поле, 2006. - С. 315-318.
37. Прищепа Б.А. Нові археологічні джерела для вивчення історичної топографії міста Дубна / Б.А. Прищепа, В.В. Ткач, В.С. Чекурков // Археологічні дослідження в Україні 2005-2007 рр. : зб. наук. пр. / за ред. Н.О. Гаврилюк. - К. ; Запоріжжя : Дике Поле, 2007. - Вип. 9. - С. 314-317.
38. Прищепа Б.А. Продовження досліджень середньовічного м. Дубна
/ Б.А. Прищепа, В.В. Ткач, В.С. Чекурков // Археологічні дослідження в Україні. 20062007. - К. : Академперіодика, 2009. - С. 282-284.
39. Прищепа Б.А. Перші археологічні розкопки в Корці / Б.А. Прищепа, В.С. Чекурков // Археологічні дослідження в Україні 2004-2005 рр. - К. ; Запоріжжя : Дике Поле, 2006. - С. 318-320.
40. Прищепа Б.А. Пересопницький археологічний комплекс / Б.А. Прищепа, В.С. Чекурков, О.П. Войтюк // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. 450 років з часу створення Пересопницького Євангелія. - Рівне, 2011. - Вип. 9, ч. 1. - С. 140-147.
41. Прищепа Б.А. Дослідження в Дубно по вул. Замкова, 10 / Б.А. Прищепа, В.В. Ткач, В.С. Чекурков // Археологічні дослідження в Україні 2009 р. - К. ; Луцьк, 2010. - С. 338-340.
46
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
42. Раппопорт П.А. Города Болоховской земли / П. А. Раппопорт // КСИИМК АН СССР. - М., 1955. - Вып. 57. - С. 52-59.
43. Раппопорт П.А. Военное зодчество западнорусских земель Х-ХГУ вв. / П. А. Раппопорт // МИА. - Л. : Наука, 1967. - № 140.
44. Раппопорт П.А. «Старая кафедра» в окрестностях Владимира Волынского / П. А. Раппопорт // Советская археология. - 1977. - № 4. - С. 252-266.
45. Рычков П.А. Дорогами Южной Ровенщины / П.А. Рычков. - М. : Искусство,
1989.
46. Смішко М.Ю. Дослідження пам’яток культури полів поховань в західних областях УРСР у 1947р. / М.Ю.Смішко // Археологічні пам’ятки УРСР. - К., 1952. -Т. 3. - С. 337-378.
47. Терський С. Пересопниця. Краєзнавчий нарис / С. Терський. - Рівне : Азалія,
2003.
48. Терський С. Лучеськ Х-ХУ ст. / С. Терський - Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2006.
49. Терський С. Княже місто Володимир / С. Терський. - Львів : Вид-во Нац. унту «Львівська політехніка», 2010.
50. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город / П.П. Толочко. - К. : Наук. думка, 1989.
51. Фуголь І. Корецький замок / І. Фуголь, Р. Могитич // Вісник інституту «Укрзахідпроект-реставрація. - Львів, 1993. - Чис. 1. - С. 33-37.
52. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року) / О. Цинкаловський. - Вінніпег, 1984. - Т. 1.
53. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року) / О. Цинкаловський. - Вінніпег, 1986. - Т. 2.
54. Ягодинська М. Попередні підсумки дослідження літописного Шумська / М. Ягодинська // Середньовічні і ранньомодерні оборонні споруди Волині : зб. наук. пр. - Кременець, 2006. - С. 137-141.
55. Якубовський В. Скарби Болохівської землі / В. Якубовський. - Кам’янець-Подільський, 2001.
56. Якубовський В.І. Дослідження середньовічного м. Губин та його околиць у 2009 р. / В. І. Якубовський // Археологічні дослідження в Україні 2009 р. - К. ; Луцьк, 2010. - С. 492-494.
57. Rauhut L. Wczesnosredniowieczne materialy arheologiczne z terenow Ukrainy w Panstwowym Muzeum Archeologicznym w Warszawie / L. Rauhut // Materialy wczesnosredniowieczne. - 1960. - T. 5. - S. 237.
58. Swiesznikow Г. Wst^pne wyniki badan archeologicznych na zamku w Dubnie / Г. Swiesznikow, W. Hupalo // Materialy Г Sprawozdania Rzeszowskiego Osrodka Arheologicznego. - Rzeszow, 1996. - T. 17. - S. 297-303.
Стаття надійшла до редакції 10.09.2012.
B. Prishchepa
MAIN RESULTS OF ARCHEOLOGICAL RESEARCH OF VOLYN CITIES OF
KIEVAN RUS OF 1991 - 2010
The article highlights medieval sources obtained over the last twenty years at the time of excavations of Volyn cities described by chroniclers. The author dwells upon such issues as chronology of the cultural layer and related facilities, the character of construction of estates and planning settlements as well as the historical topography thereof. The author also describes the development stages of those settlements in the epoch of Kievan Rus. Over the last twenty years expeditions of various research institutes and educational institutions have carried out magnificent archeological research on the territory of Busk of Lvov Region, Vladimir-Volynsky, Lutsk of Volyn Region, Dubno, Peresopnits, Dorogobush and Ostrog of
47
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ІСТОРІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4-5
Rovno Region. In combination with the results obtained by the previous researchers, the new archeological sources make it possible to analyses the processes of their genesis and development in the epoch of Kievan Rus as well as to typify the population’s activities. The archeological sources obtained from the latest excavation of Volyn cities supplement the chronicler’s short narratives and make it possible to trace the early stages of their development. As a rule, the cities were formed on the territory that had been inhabited by the Slavs long before. In Busk, Lutsk, Dubno, Peresopnits, Dorogobush and Ostrog we found signs of the early Slavic settlements of the 8th - 9th century. Drastic changes had occurred in the 10th century: there was an increase in the populated area and in the density of those settlements. Hill-forts are also observed. It is quite evident that at that time they were much bigger tribal centers. The results of the research of Dorogobush make it possible to make a conclusion that the prince’s fortress was built there.
Key words: Volyn, medieval times, archeological sources, fort-hill, estates.
48
