CC BY
35
УДК 34:316.624 Т. З. Tapa^MÏB
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка"
д-р юрид. наук, проф., проф. кафедри теорп та фiлософiï права
Т. Ю. Дашо
Львiвський державний унiверситет внутршшх справ
канд. юрид. наук, доц., доц. кафедри господарсько-правових дисциплш
ОСНОВН1 1НСТИТУТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСП1ЛЬСТВА ТА nPABOBOÏ ДЕРЖАВИ: ЗАСАДИ ВЗАeМОДIÏ
© Гарасим1в Т. З., Дашо Т. Ю., 2015
Дослщжено одну Ï3 основних проблем теорн та фшософн права. Мета CTaTTi полягае в тому, щоб зосередити увагу на виршенш однieï Ï3 фундаментально!" проблем юридично'1 науки: засад взаемодн основних шститу^в громадянського суспiльства та правово'1 держави. Автори проаналiзували функцiонування загальних iнституцiй правово'1 держави i громадянського сусшльства. Крiм цього, звернуто увагу на необхщшсть ïx взаемодн в процеа реформування суспiльства.
Ключовi слова: громадянське суспiльство, правова держава, фшософсько-правова проблема, соцiальнi чинники, iндивiдуальнi чинники, взаемодiя, реформування суспiльства, фундаментальна проблема, держава, право, влада, суспiльство, права i свободи людини i громадянина.
Т. З. Гарасымив, Т. Ю. Дашо
ОСНОВНЫЕ ИНСТИТУТЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА И ПРАВОВОГО ГОСУДАРСТВА: ОСНОВЫ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ
Рассмотрено одну из основных проблем теории и философии права. Цель статьи состоит в том, чтобы акцентировать на решении одной из фундаментальной проблем юридической науки: защиты прав и свобод человека и гражданина на этапе формирования гражданского общества. Авторы проанализировали индивидуальные и социальные факторы формирования гражданского общества. Кроме этого, обращено внимание на необходимость защиты прав человека и гражданина в этом процессе.
Ключевые слова: гражданское общество, философско-правовая проблема, социальные факторы, индивидуальные факторы, фундаментальная проблема, государство, право, власть, общество, права и свободы человека и гражданина.
T. Z. Harasymiv, T. Y. Dasho
MAIN INSTITUTIONS OF CIVIL SOCIETY AND RULE OF LAW, PRINCIPLES OF COOPERATION
The article is dedicated to one of the main problems of the theory and philosophy of law. The purpose of this article is to focus on solving one of the fundamental problems of legal science: principles of interaction civil basic institutions of society and the rule of law. The authors analyzed the functioning of the common institutions of the rule of law and civil society. Also referred to the need for cooperation in the process of reforming society.
Keywords: civil society, rule of law, philosophical and legal issue, social factors, individual factors, interaction, social reform, a fundamental problem, state, law, government, society, rights and freedoms of man and citizen.
Постановка проблеми. Дослщження проблем взаемоди та взаемозв'язку демократично!, правово! держави i громадянського суспiльства протягом тривалого перюду були суперечливими та неоднозначними. Це пов'язано, насамперед, i3 тим, що ранiше правову державу i громадянське суспiльство розглядали майже як антагошспв. Поступово в наукових пщходах почала посилюватись тенденцiя, вщповщно до яко! суперечнiсть мiж громадянським суспшьством i правовою державою зникае внаслщок поступового перебрання громадянським суспшьством на себе бшьшосп функцiй, що належали держава Вихiдною тезою зазначеного погляду е визнання протилежносп мiж державними iнститутами та iнститутами громадянського суспшьства.
На пiдставi порiвняння цих удавано протилежних явищ робили висновок про "позитивнють" громадянського суспiльства та негативнють державно! влади, яка асощюеться з бюрократизмом, нехтуванням людськими потребами, примусом, насильством, усшякими утисками тощо. Побутувала думка, що за умови зникнення одного з цих "явищ" одразу вс його ознаки разом iз функщями перейдуть до шшого, i ми отримаемо такий полггико-правовий витвiр, який уже не буде ш державою, нi громадянським суспшьством. Усе це свщчить про те, що без держави не може бути громадянського суспшьства, а без останнього неможливе юнування повнощнно! правово! держави, оскшьки вони е оргашчними аспектами одного цшсного життя людини i сучасного цивiлiзованого суспiльного буття [18, с. 174]. Громадянське суспшьство зовсiм не заперечуе державу чи наявнють та необхiднiсть державно! влади: перше може активно формуватися та дiяти лише тодг коли цьому сприятимуть вщповщш державнi засади, державна оргашзащйна дiяльнiсть, яка прокладатиме шлях для втшення у практику суспшьного життя найефективнiших чинникiв його розвитку. Фактично правова держава постае полггичним шструментом формування громадянського суспiльства, оскшьки лише вона здатна вжити вшх необхiдних заходiв щодо його становлення та розвитку [13, с. 144]. I навпъ бшьше, вона виступае гарантом громадянського суспшьства.
Але суперечшсть мiж громадянським суспiльством i державою не означае також аполггичносп самого громадянського суспшьства та його протиставлення полггичнш владi взагалi. Адже полггичш вiдносини, якi за вихiдним визначенням е вщносинами з приводу влади, характеризують i громадянське суспiльство, з пею лише вiдмiннiстю [25, с. 80], що вони не е державно-полггичними. Ti взаемовiдносини, що виникають у сферi взаемодi!' громадянського суспшьства та держави як полггичного шституту, завжди полiтично забарвленi. У громадянському суспшьсга, своею чергою, наявнi таю полггичш iнститути, як полiтичнi партп, громадсько-полiтичнi органiзацi!, засоби масово! iнформацi!, органи мiсцевого самоврядування, через яю, власне, здiйснюеться взаемодiя громадянського суспшьства та правово! держави [8, с. 8].
AH&ni3 останшх дослщжень. На нашу думку, дослГджуючи шститути правово! держави та !хню взаемодда з громадянським суспГльством, не можна залишити поза увагою таке поняття, як "правова система", адже правова система як шститущональне утворення виникае та функщонуе за наявностi певних умов сощального та юридичного порядку. Активну роль у розвитку та функщонуванш правово! системи вадграе держава, адже саме державш структури надають правовим положенням i цГнностям якосп формально! визначеностi, загально! о6ов'язковостГ, гарантованосп тощо. Державна публiчна дГяльнГсть установ, надшених владою i засобами щодо !! реалiзацi!, мае для позитивного права вагоме значення - вона формулюе, створюе, затверджуе цей об'ект.
Питання про сшввщношення права, правово! системи i держави е одним ¡з основних у правознавствг Держава i право являють собою складш за природою, структурою, формою та функщями суспшьш явища. Розкриття поняття кожного з них потребуе низки взаемопов'язаних дослщжень, жодне з яких окремо не розкрие повнютю предмета дослщження.
Так, М. Палieнко зазначае, що у вивченш вiдношення права до держави на першому планi основна проблема цього вщношення, а саме - питання про зумовленють держави як владного союзу обов'язковою силою права [17, с. 283-284]. Автор стверджуе, що, оскшьки джерелом влади е "пщвладш" (тобто народ), то держава не може ^норувати правовi iмперативи, якi вона сама створюе, саме тому закон е iмперативом владарювання та iмперативом пiдвладних [17, с. 321; 342].
Сшввщношення держави i права мае три основнi аспекти: едшсть, вiдмiннiсть, взаемодiю. Gднiсть знаходить вираження у !х походженнi, типологи, детермiнованостi економiчними, культурними та iншими умовами, спiльностi iсторичних доль; у тому, що вони е засобами сощально! регуляци та упорядкування, акумулюють i збалансовують загальнi та шдивщуальш iнтереси, гарантують права особи. Сдшсть держави i права виражена в певнш формулi: держава -правова форма оргашзацп та функцiонування публiчноl, полггично1 влади. Водночас мiж ними е i певнi вiдмiнностi, що випливають iз визначень цих понять, !хнього онтологiчного статусу та суспшьно! природи. Якщо держава виступае особливою оргашзащею полггично1 влади, формою юнування класового суспiльства, то право - це сощальний регулятор. Якщо держава виражае силу, то право - волю, якщо первинним елементом держави е державний орган, то первинним елементом права - норма, а саме право - це система офщшно встановлених i охоронюваних норм, що виступають регуляторами поведшки людей.
Виклад основного матерiалу. Взаемодiя держави i права виражаеться в рiзному !х впливi один на одне. Вплив держави на право полягае передуем в тому, що вона його створюе, вдосконалюе i змшюе, охороняе вщ правопорушень, утшюе в життя. Зрозумiло, що першопричини права - не в державi як такш, а в соцiальнiй необхiдностi, сощальних потребах. Держава усвiдомлюе !х, перекладае !х на мову закону, юридичних норм, створюе, засновуе право. Роль держави i права в сучасному суспiльствi може виявлятися тiльки через засоби !х взаемодп. Структуру та функци держави не можна уявити поза правовою системою. Своею чергою, остання значною мiрою залежна вщ правово! дiяльностi держави [15, с. 8-10]. Отже, взаемодiя державних i правових механiзмiв породжуе !х вщносну самостiйнiсть i, водночас, - залежнють, яка, безумовно, повинна передбачати контроль за ними.
Сощальне призначення права полягае у регулюванш поведiнки людей. Однак встановлеш державою правовi норми не можуть виконувати регулювально! ролi без складного механiзму !х реалiзацil. Без утiлення правових приписiв у життя норми права мертва 1накше кажучи, вони втрачають свое сощальне значення. На думку В. Нерсесянца, лопчним, первинним, базовим, визначальним, предметоутворювальним у наущ про право i державу е поняття права та вщповщне поняття держави [20, с. 3].
У реальному житп функщональш взаемозв'язки держави i права постшно розвиваються та видозмiнюються. Вони можуть визначатися верховенством держави над правом або прюритетом права над державою. Також вони можуть характеризуватися станом рiвноваги. Принцип верховенства права тдпорядковуе державу громадянському сустльству, яке за умови його реальносп само виршуе питання про форму, змют i соцiальне призначення держави. Вiн е основою визнання народного суверештету i його первинностi щодо суверенiтету наци та держави. На нашу думку, саме у цьому полягае нерозривнють процесу верховенства права та розвитку демократа.
Визначення характеру сшввщношення прав i свобод потребуе врахування природи само1 держави, И сутносп, розгляду конкретно-юторичних форм держав та засобiв реалiзацil державного життя. Значна частина сучасних концепцiй основана на розумшш держави як публiчно-правового союзу народу, а права як основи цього союзу. Таке уявлення спрямоване на встановлення органiчного зв'язку держави i правово1 системи з демократичними принципами, формами i методами суспшьного та державного життя, за якими гарантуються права i свободи людини та громадянина [3, с. 192-203].
Розглядаючи сшввщношення держави i права, слщ також ураховувати i рiзнi пiдходи щодо розумiння природи й ознак держави.
Окремi вчеш зазначають, що держава юнуе одночасно на рiзних рiвнях суспшьства, що доволi часто призводить до виникнення декшькох "модулiв" державностi: а) субстанцюнального -сукупностi iндивiдiв, що взаемозв'язаш й взаемодiють; б) атрибутивного - групов^ класовi, етнонацiональнi вщносини тощо; в) iнституцiонального - сукупнють норм i установ, якi опосередковують соцiальну дiяльнiсть держави. Тому сшввщношення держави, права i правово! системи слщ розглядати не тiльки на шституцюнальному, але й на субстанцюнальному та атрибутивному рiвнях, адже право не можна обмежувати тшьки його нормативною основою [34, с. 50-53].
Особливосп взаемозв'язку права та держави випливають iз само! природи права як примусово! вимоги, категоричного iмперативу, владного регулятора людсько! поведiнки, засобу належного, необхщного. Саме з владного характеру правових норм випливае вольовий характер права.
Деяю учеш, зокрема С. Алексеев, пщкреслюють, що зв'язок державно! влади з правом - це оргашчний зв'язок, що створюе сам феномен права i надае йому значення реального фактора в публiчному житп суспiльства. Значення державно! влади для права знаходить виявлення у двох основних площинах: по-перше, в тому, що саме державна влада сво!ми актами (нормативними, судовими тощо) надае певним нормам i принципам рис позитивного права, передуем загальну нормативнють, можливють чiтко!' юридично! визначеностi змiсту регулювання, з ширших позицiй -якiсть iнституцiональностi, а в цьому зв'язку - публiчне визнання i загальнообов'язковiсть; по-друге, в тому, що саме державна влада забезпечуе необхщними повноваженнями та належними засобами вщповщш владш органи, правосуддя, а також через закони, iншi юридичш форми визначае пiдстави та порядок !хньо! дiяльностi, що i надае вагомi гарантi! реалiзацi! правових настанов.
На нашу думку, саме держава надае певно! визначеносп загальним правилам - юридичним нормам. Вона перетворюе юридично обов'язкове на реальний правопорядок. Дослщжуючи питання про вплив права на державу, необхщно також ураховувати, що право - це не тшьки i не стшьки норма, яку встановлюе держава, не судова практика i навiть не звичаеве право. Справжш витоки права, що визначають його сощальний змют, кореняться не в державi, не в перерахованих джерелах права, а в системi реальних суспшьних вщносин, у вiдносинах власностi [22, с. 30].
Правова система регулюе всю сукупнють вщносин, що складаються у суспшьсга, у !х багатоманiтностi та специфщг Правова система - це активне, творче начало, вона формуе та змшюе суспшьне життя, визначае напрями i форми поведiнки учасниюв суспiльних вiдносин. Вона повинна забезпечувати, змщнювати законнiсть як конкретизацiю iдеалiв свободи у поеднаннi з щеею людсько! солiдарностi [29, с. 128].
Саме через право втшюеться основне призначення культури - потенцiал розумово накопичених духовних багатств творчостi, покликаних обмежити та захистити людину вщ руйшвних сил природи i суспшьство вiд тенденцiй, пов'язаних iз розпадом. Багатостороння залежнють держави вiд права розкриваеться у внутршнш органiзацi!, структурi держави, !! органiв, в "зовшшшх" проявах. Право створюе юридичнi гарантп запобiгання узурпацi! влади однiею з !! гiлок. Демократична держава не може поза правом здшснювати свою дiяльнiсть. Без права воля держави не може бути загальнообов'язковою. Залежнють держави вщ права розкриваеться пщ час реалiзацi! функцiй держави у рiзних сферах життя. Тут на перший план виступае опосередкований правом активний вплив держави на рiзнi суспшьш вщносини [19, с. 147-150].
Так, держава впливае на поведшку особи засобами права i в межах права, а громадяни, своею чергою, впливають на державу за допомогою права. Право закршлюе специфiчнi штереси нацш i народностей у багатонащональних державах.
Аналiзувати проблему сшввщношення держави i права треба на основi сутностi та змiсту принципу верховенства права. Деяю дослiдники вважають, що вш випливае iз недержавного пщпорядкування права, легiтимованого суспiльством. Як вважае А. Колодш, верховенство права -це офщшне визнання того факту, що право може юнувати i поза iнституцiональною формою (нормативно-правовими актами) - у виглядi рiвного i справедливого масштабу свободи, який
набувае виявлення саме у принципах правосвщомосп, що е загальнозрозумiлим, i таким, що використовусться для самоврегулювання суспшьних вiдносин [11]. Принцип верховенства права означае, що право е основою оргашзацп та життедiяльностi держави у виглядi ïï органiв, посадових осiб, органiзацiй тощо.
Складнiсть взаемовiдносин права, правовоï системи, держави, державноï влади зумовлена характером самоï влади. С. Алексеев, ощнюючи його, вказуе на певний парадокс: саме державна влада робить право правом, водночас являе собою явище, до деяко1' мiри з ним, з правом не сумюне. Вона знаходить вираження щодо права як супротивний, а школи i ворожий фактор [3, с. 196-197]. Ця парадоксальнють, на думку С. Алексеева, породжена внутршньою суперечливютю само1' влади, що е необхщним i конструктивним елементом оптимального способу життя людей, управлшня суспiльними справами та водночас мае тдступну, потенщйно небезпечну якiсть - тенденцiю до "самозростання".
Полiтологи звертають увагу на те, що влада без намiру свого постшного змiцнення втрачае динамiзм i соцiальну силу. Водночас спрямування до сощально невиправдано1' концентрацiï влади може призвести до досягнення нею критично1' маси, перетворити ïï на самодостатню силу [30, с. 48-51].
На цьому шляху самозростання та поглиблення жорсткосп влади основною перепоною, фактором, певною мiрою здатним запобэти негативним тенденцiям влади, забезпечити ïï ефективнють, стае близький до влади сощальний шститут, або породження самоï влади - право, правова система. Це пояснюеться тим, що закони, правовi системи мають водночас свое призначення, яке далеко не завжди збтаеться з улаштуванням влади, здатноï вирiшувати життевi проблеми вольовим наказом i адмшстративним приборканням [6, с. 185-186]. О^м того, право належить до тих зовшшшх соцiальних факторiв, якi, завдяки своïм властивостям, здатш зробити владу соцiально визначеною величиною, "приборкати" владу, зняти напругу або обмежити ïï крайш, соцiально небезпечш руйнiвнi прояви.
Людина завжди вщчувае тиск з боку влади, зазначае Б. Рассел, але, якщо останньою е держава зi своею розгалуженою системою правоохоронних оргашв, то необхщшсть приборкання влади висуваеться на перший план, оскшьки вщ ïï зловживань, що мають найрiзноманiтнiшi прояви, страждае передуем громадянин [2, с. 192-194]. В умовах авторитарних i тоталггарних режимiв влада проявляе нестiйкiсть, нетерпимють до правових постулатiв i принцитв, мае намiр перетворити ï^ на придаток державних i полггичних установ для виправдання та пщтримання свавшьних акцiй влади. У такому суспшьств правова система як нормативно-цiннiсний регулятор не може зайняти гщного мюця, ïï пригнiчуе авторитаризм влади, оснований на групових, вузькокласових, кланових, етшчних чи iдеологiчних iнтерсах.
Отже, можемо констатувати, що правова система виконуе специфiчну функщю обмеження влади. Це необхщно, оскiльки однi владнi суб'екти прагнуть до розширення своïх функцш, задовольняючи честолюбство, iншi прагнуть до надмiрного збагачення, адже влада, як нщо iнше, легко переплавляеться у власнють. Правова система сприяе посиленню рацiонально-правовоï або легiтимноï влади, що спонукае громадян до правослухняносп, до дотримання закошв, у межах яких обираються та ддать представники влади [1, с. 37-42; 247].
Владне панування в суспшьсга не окремоï особи, а закону захищае суспшьство вщ можливоï волюнтаристськоï дiяльностi урядовщв, здатних завдавати йому великих збитюв. Право регулюе поеднання владою обох ïï сторш - примусу як силового панування та примусу як усвiдомленоï пщлеглосп громадян законовi. Демократичне суспшьство, як показуе багатовшовий досвщ, не можна побудувати лише на одному насильсга чи на лише позитивних стимулах [31, с. 10-15].
Право впливае на державу, упорядковуючи дiяльнiсть державного апарату, встановлюючи компетенщю ïï оргашв [12, с. 275-276]. Так, конститущйний принцип подшу влади передбачае рiзнi форми правового забезпечення: розподш функцiй i компетенцiй мiж державними органами, закрiплення певноï самостшносп кожного органу влади для визначення своïх повноважень, недопустимiсть втручання в прерогативи один одного i ï^ сполучення, надiлення кожного органу можливютю протиставляти свою думку рiшенню шшого органу, недопущення належностi всiеï повноти влади однш iз гiлок, наявнють в органiв влади дiевого контролю дш один одного i
неможливють неконституцшно1' змiни компетенцiï оргашв держави. Право забезпечуе, одночасно, eднiсть i гapмoнiйнiсть влади; органи деpжaвнoï влади у сукупносп мають кoмпетенцiю, необхщну для здiйснення функцiй i виконання завдань держави; piзнi органи держави не можуть встановлювати тим самим суб'ектам за тих самих обставин правила поведшки, що виключають одне одного [33, с. 58-70]. Право в демократичному сустльств виступае нормативним утворенням, що займае визначне мюце в пoлiтичнiй та деpжaвнiй владг З огляду на це право повинно гарантувати надшно впорядковане життя, справляти iнфopмaцiйний, цiннiснo-мoтивувaльний i безпосереднш регулювальний вплив на суспiльнi вщносини в межах певного простору, часу, кола ошб [20, с. 414-415].
Значною мipoю спiввiднoшення держави i права залежить вщ ступеня прогресивносп суспiльнoгo устрою, розвитку демoкpaтiï та пpaвoвoï культури, особливо в умовах розвиненого громадянського суспшьства. У крашах iз автократичними режимами влада, навпаки, намагаеться пщкорити сoбi пpaвoвi шститути, зробити 1'х слухняною iгpaшкoю у свoïх руках. За таких умов правовий розвиток не мае нaдiйнoï oптимiстичнoï перспективи. Тiльки боротьба за право веде до плщного процесу становлення та розвитку всього комплексу шститупв сучасного громадянського суспiльствa [3, с. 196-203].
1сторична евoлюцiя права полягала в зростанш та змщненш закладених в нього глибинних природно-правових гумаштарних начал, його глибинного суто людського змiсту, iстиннoгo призначення. Розглядаючи питання про спiввiднoшення держави i права, треба врахувати також юторичну еволющю держави i права в нaпpямi iстopичнoгo розвитку принципу гумашзму. С. Алексеев poзpiзняе чотири основш сторони позитивного права: право сильного, право влади, право держави, право громадянського суспшьства [3, с.222].
Принцип пов'язаносп держави правами i свободами людини i громадянина, 1'хшми штересами пронизуе всю полггико-правову надбудову суспшьства [9, с. 109-110]. Цей принцип не може абсолютизуватися або розглядатися без зв'язку з шшими принципами. Вш передбачае можливють для особи будь-якими не забороненими законом засобами захищати сво1' права i свободи вщ порушень i протиправних посягань, необхщнють якомога повшшого законодавчого врегулювання прав i свобод людини з тим, щоб уш вaжливi сфери прав людини в суспшьсга були врегульоваш, а також потребу його розгляду у нерозривному зв'язку з вимогою не завдавати шкоди правам шших ошб, неoбхiднiстю утримання вщ непpaвoмipних дiй, мoжливiстю обмеження прав i свобод людини у визначених Конститущею межах.
Отже, за вие1" генетично1' еднoстi державно1' та правово1' систем, вони розвиваються як вщособлеш, з власною природою i призначенням пiдсистеми суспiльствa. Правова система виступае як шструмент забезпечення державного владарювання i управлшня, що здiйснюе державну дiяльнiсть, забезпечуе pеaлiзaцiю державних завдань i функцш. З iншoгo боку, держава та ïï органи створюють необхщш умови функцioнувaння правово1' системи, сприяють правовому упорядкуванню piзних аспекта суспiльнoгo життя та утiленню вимог сощального прогресу в пoведiнцi члешв суспiльствa.
Саме завдяки чiткoму конституцшному зaкpiпленню та правовому забезпеченню прав i свобод людини i громадянина стае не лише можливою, але й цшком реальною ефективна взaемoдiя мiж громадянським суспшьством та правовою державою, що утворюють оргашчну еднють.
У pезультaтi правового забезпечення розвитку приватно1' сфери, плюpaлiзму iдей, цшностей та сoцiaльних iнiцiaтив, самого юнування цих piзних i суперечливих штерешв у громадянському суспiльствi виникае щея правово1' держави як втiлення загального штересу та гаранта захисту прав людини, свободи особи, прюритету громадянських прав пopiвнянo з державними законами; вщокремлена вiд держави структура суспшьства, яка утворюеться piзними aсoцiaцiями та добровшьними об'еднаннями людей; вiдпoвiднa вшьним ринковим вiднoсинaм пoлiтичнa система, у якш держава е пoхiднoю вщ громадянського суспiльствa та пpoцесiв, що вщбуваються в ньому; сфера вшьно1' pеaлiзaцiï безпoсеpеднiх piзнoмaнiтних iнтеpесiв громадян.
У контексп вищезазначеного доречно навести загальну полггико-правову характеристику взaемoдiï держави та громадянського суспшьства.
Громадянське суспшьство мае велик резерви активiзацiï взаемоди з державою, що пов'язаш насамперед зi сферою соцiальноï активносп держави [26, с. 36]. У вщносинах iз громадянським суспiльством правова держава постае як сукупнють специфiчних, у певний спосiб iерархiзованих оргашзацш, якi вбачають свою мету в реалiзацiï iнтересiв суспiльства i надають людям конкретш послуги. 1накше кажучи, правова держава у свош взаемоди з громадянським суспшьством постае у формi певно1' адмiнiстративноï структури, що дiе вiдповiдно не до закошв влади чи принципiв соцiального макрорегулювання, а до лопки партнерства. Тобто правова держава е державою громадянського суспшьства, оскшьки це поняття охоплюе цшу низку позитивних рис, характерних саме для громадянського суспшьства [13, с. 121]. Ц риси можна розглядати у трьох аспектах. По-перше, у правовш держава громадянам забезпечуеться гщне життя в плаш матерiального забезпечення та соцiального захисту; по-друге, 1'м гарантована особиста свобода; по-трете, в суспiльствi культивуеться та забезпечуеться сощальна злагода та мирне розв'язання будь-яких сощальних суперечностей.
При цьому традицшний подiл, здiйснюваний вищими органами державно1' влади, на пашвних i тих, ким управляють, зазнае суттевих змiн [16, с. 57]. Громадянське суспшьство контактуе iз правовою державою як киент, який отримуе вщ не1' певнi послуги. Оскшьки ж державш органiзацiï здебiльшого е монополютами в наданнi послуг лише у деяких галузях, то за вшма членами та шститутами громадянського суспшьства юридично визнаеться право самостшного розв'язання широкого кола питань. Вщтак громадянське суспшьство конституюеться рiвно настшьки, наскiльки у всiх громадян з'являеться реальна можливють вибору та свобода звернення до рiзних засобiв та джерел задоволення сво1'х потреб.
Хоча щодо засобiв задоволення потреб громадян треба зробити одне зауваження: правова держава визнае будь-яю, окрiм протиправних, тобто таких, яю, наприклад, згщно зi ст. 7 Кримiнального Кодексу Украши передбаченi кримiнальним законодавством суспшьно небезпечними дiяннями, що посягають на суспшьний лад краши, його полггичну й економiчну системи, власнiсть, особу, полггичш, трудовi, майновi та iншi права i свободи громадян, а також шшими передбаченими кримiнальним законодавством суспшьно небезпечними дiяннями, якi посягають на правопорядок [14]. Тому за наявносп у правовш державi рiзних можливостей задоволення суспiльних потреб громадянське суспшьство набувае законного конституцшного права на змютове виявлення свое1' громадянсько1' активностi та самостiйностi.
Отже, на нашу думку, взаемоддачи з громадянським суспшьством, сощальна, правова держава повинна гарантувати i юридично забезпечувати таю правовi норми: свободу партш та асощацш; обмеження монополи держави (зокрема щодо об'екпв природного походження та засобiв масово1' iнформацiï державна власнють не визнаеться взагалi, а щодо окремих видiв дiяльностi державна монополiя можлива лише в межах здшснення безпосереднiх функцiй держави, але так, щоб державна власнють нiколи не перевищувала власносп громадянського суспiльства); розширення меж правового регулювання допускаеться лише за умов одночасного розширення свободи шдивдав; заборону цензури, з чого випливае те, що оприлюднення достовiрноï шформацп, яка компрометуе державу чи ïï посадових ошб, не може бути пщставою для притягнення розповсюджувачiв цiеï iнформацiï до вiдповiдальностi; право петицш, зборiв та мiтингiв, обмеження на яю можуть мати виключно процедурний характер.
Разом iз тим, найважлившою передумовою правовоï держави е формування громадянського суспшьства, в якому б реально та ефективно забезпечувався вшьний та усебiчний розвиток кожноï особистосп, функцiонування демократичних громадянських шстшупв, що забезпечують свободу слова та шформацп, гарантують силою громадськоï думки i суспшьною мораллю вiльнi вибори, юнування легальноï опозицiï та багатопартшнють, унеможливлюють узурпацiю влади [9, с. 236].
Згщно iз сучасними поглядами, поряд iз правовою державою повинно розвиватися громадянське суспшьство, але так, щоб щ двi сили перебували у дiалектичному взаемозв'язку, а не пщпорядковувалися тим самим керiвникам [23, с. 141]. Головне для держави - здатнють установлювати норми для плюралiзму державних i приватних суб'екпв. Тобто потрiбна така держава, яка б бшьше гарантувала соцiальнi права i менше займалася управлшням. Ось чому метою
правово1' держави е не стшьки тдтримка плюpaлiстичнoï структури громадянського суспiльствa, скшьки саме ïï створення [21, с. 135].
Ще одна неoбхiднa умова розвитку демократично!', правово1' держави - наявнють громадянського суспiльствa, що постае як сфера pеaлiзaцiï екoнoмiчних, сощальних, етнoнaцioнaльних, культурних, pелiгiйних, екoлoгiчних та шших громадських iнтеpесiв, яю перебувають поза безпосередньою дГяльнютю держави, що опосередковуе ïï вщносини з шдивщами. Вщповщно що poзвиненiшa ця сфера громадянського суспшьства, то ефектившша сощальна та правова зaхищенiсть iндивiдa.
Екстраполюючи отримаш результати на сучaснi пoлiтикo-пpaвoвi pеaлiï в Укpaïнi, треба визнати, що ми лише стали на шлях розбудови громадянського суспшьства. I це не дивно, адже громадянське суспшьство е продуктом тривалого юторичного розвитку, тому було б нереальним очшувати, що украшське суспшьство одразу ж тсля досягнення пoлiтичнoï незалежносп зможе створити вс неoбхiднi передумови для формування громадянського суспшьства та вiдпoвiднoï йому пpaвoвoï держави. Маючи на увaзi взаемозв'язок пpaвoвoï держави та громадянського суспшьства i наголошуючи на юнуванш дiевoï системи контролю над державною владою, слщ чгтко усвiдoмлювaти два аспекти. З одного боку, йдеться про саме громадянське суспшьство, яке покликане запобтати пантократичним тенденщям деpжaвнoï влади. Хоча контроль у громадянському сустльсга не зводиться до пpoстoï схеми "одш працюють - шшГ контролюють". 1дея контролю, здшснюваного громадянським суспшьством, значно глибша: вона грунтуеться на прозоросп та вщкритосп всiеï системи функцioнувaння владних шститута, ï^ вщповщному правовому забезпеченш, що в кiнцевoму пщсумку унеможливлюе приховування "невигщноГ' iнфopмaцiï, завдяки чому контролювальними за цих умов стають якщо не всг то переважна бшьшють [28, с. 82].
З шшого боку, треба пам'ятати про сощальну, правову визначенють тaкoï держави. З позицп конституцшного права не так уже й важко виршити питання щодо кoнституцiйнoï вiдпoвiдaльнoстi посадових ошб деpжaвнoï влади. Проте коли йдеться про притягнення до вщповщальносп вищих посадових ошб держави та народних депутата за прийняття ними ршень, неадекватних принципам пpaвoвoï держави, то виникають змютовГ проблеми. У цьому контекст варто згадати розробки таких впчизняних учених, як А. Заець, А. Селiвaнoв, М. Козюбра, Ю. Тодика, В. Копейчиков, П. Рабшович, котр^ визначаючи поняття пpaвoвoï держави, вказують на те, що вже за дефшщею ця держава не е зразком класичного етатизму, а е, так би мовити, державою другого рГвня, тобто такою, що свщомо за допомогою конституцшно-законодавчого процесу накладае на свою дГяльнють ютотш обмеження та обов'язки. Тому е вш пщстави стверджувати, що правова держава та громадянське суспшьство значною мГрою "на одному бощ" у тому сенш, що сама концепщя пpaвoвoï держави виступае таю формою дiaлектичнoгo пoлiтикo-пpaвoвoгo синтезу, який лшвщуе супеpечнoстi мГж державою та суспшьством, державною владою та правом, загальними та шдивщуальними iнтеpесaми.
Констатащя цього положення логГчно приводить до необхщносп дoслiдження не просто шститута громадянського суспiльствa, а насамперед ï^ зв'язку з тими формами самообмеження влади, яю виникають у результат запровадження принципГв пpaвoвoï держави. Обмеження держави та контроль над владою виявляеться насамперед у конституцшних чинниках, яю формують основу конституцшно-правового ладу та надають тш чи шшш деpжaвi стpуктуpнoï визнaченoстi. Щоб пщтвердити цю тезу, неoбхiднo звернутися до безпoсеpедньoï сфери права i продемонструвати цей зв'язок на прикшдГ Украши. Адже ухвалення нoвoï Кoнституцiï та проголошення Укpaïни сoцiaльнoю, правовою державою визначило не лише новГ загальш засади opгaнiзaцiï деpжaвнoï влади, але й зумовило необхщнють створення нових правових шститута [28, с. 82]. Обмежувальна роль принцитв пpaвoвoï держави, закршлених у Кoнституцiï Укpaïни, полягае в тому, що щ норми "виконують обмежувальну роль щодо безпщставного втручання держави в життя людини i суспшьства, у функцюнування громадянських об'еднань та полгтичних пapтiй" [28, с. 82]. Особливе мюце в систсмГ чинниюв унормування держави, обмеження деpжaвнoï влади та забезпечення юридичних мехaнiзмiв ïï функцioнувaння [9, с. 97] посщае поняття "правова". Отже, що ж це за
принципи правово1' держави, що дають змогу розглядати ïï не як опонента громадянського суспшьства, а як союзника в процес гарантування та захисту громадянських прав?
Розглянута у своему сощальному аспект правова держава згщно з Конститущею Украши бере на себе зобов'язання забезпечити кожному громадянину гщш умови життя (ст.48) [9, с. 21], сощальну рiвнiсть (ст.24) [9, с. 10], здшснювати сощальний захист та надавати сощальну допомогу. За виконання цих зобов'язань держава вщповщае як полггично, так i юридично, а тому виконання державою своеï соцiальноï функцiï, з погляду конституцшного права, е одшею з найважливших умов легiтимацiï влади. Що ж до забезпечення основних прав людини, що гарантуються правовою державою i мають вагоме значення для устшного функщонування громадянського суспшьства, то слщ указати на юридичну та методолопчну потребу в такш сукупност суб'ективних прав, правових мехашзмах та шститущях, якi давали б можливють людинi захистити своï права перед державою, ïï органами та посадовими i службовими особами, поставити правовi вимоги до держави, щоб юридично змусити ïï виконувати Конститущю та державш закони.
Аналiзуючи глибинний характер взаемоди та взаемозв'язку мiж правовою державою та громадянським суспшьством, ми обов'язково фшсуемо двi складовi цього сшввщношення. З одного боку, сама правова держава не е певною суспшьно-полггичною формою переходу до чогось досконалшого. Вона школи не е засобом, а завжди - необхщною полггико-правовою оболонкою демократичного, громадянського суспшьства, я^ останне не може позбутися [7, с. 17], на кшталт "старого одягу". З шшого боку, ми е свщками зворотного лопчного зв'язку: як тшьки фiксуемо правову форму оргашзацп державноï влади, паралельно вщзначаемо елементи громадянського суспiльства. Ц два поняття не просто взаемно доповнюють, а зумовлюють одне одного, тобто це передбачае необхщнють юнування "свого iншого", як писав Г. Гегель.
Визначаючи специфшу взаемозв'язку громадянського суспшьства та правовоï держави, тд громадянським суспiльством ми насамперед розумiемо структуру недержавних самоорганiзованих груп, яю, за визначенням Ф. Шмiттера [32, с. 16], мають чотири ознаки: 1) повинш планувати та реалiзовувати колективш акцiï щодо захисту чи досягнення своïх iнтересiв; 2) незалежш як вiд органiв державноï влади, так i вщ приватних корпоративних об'еднань; 3) не прагнуть пщмшити державш структури, захопити державну владу; 4) завжди згодш дiяти у межах легитимно встановлених законом полгтико-правових норм.
У будь-якому суспiльствi повинна бути вшьна спiвпраця мiж ушма секторами: державним, недержавним, пiдприемницьким та науковим, оскшьки пов'язаний iз цим дiалог створюе всiм секторам рiвнi можливостi для конструктивного розвитку демократп та полiтико-правових засад правовоï держави. Ч. Вайз пропонуе розглядати цю структуру самооргашзованих груп, що утворюють найважлившу ознаку громадянського суспшьства як реально ддачу систему неурядових оргашзацш. Останш е неприбутковими, покликаш надавати сощальш послуги або представляти конкретш штереси у суспiльствi. Неурядовi оргашзацп зазвичай, як зазначае Ч. Вайз [4, с. 59], мають невеликий апарат, що нерщко складаеться з добровольщв, та невеликий поточний бюджет. ïхнi кошти, як правило, утворюються з пожертвувань приватних ошб та компанш. Хоча неурядовi оргашзацп, за визначенням, ддать незалежно вщ уряду, але, як правило, вони широко застосовують практику конструктивноï сшвпращ з урядом.
Уш теоретичнi здобутки захiдноï науки щодо правового забезпечення державою вiльноï дiяльностi основних iнститутiв громадянського суспшьства в украшських умовах мають зазнати певного коригування. Це зумовлено, насамперед, специфшою юторико-правового та полгтичного розвитку Украïни. Полiтична органiзацiя нашого суспшьства тривалий час не забезпечувала правового задоволення штерешв громадянського суспшьства та окремо взятих громадян. Що ж до сучасноï ситуацп, то реально в Украш юнуе не правова держава, а "механютична демокрапя", яка дiе за принципом "все купуеться i все продаеться" [10, с. 77]. Тому необхщно пройти через надзвичайно важливе та вщповщальне випробування зрiлостi украïнськоï державностi, а саме -розбудову от^ально^ правовоï держави. Для цього необхiдна оргашзащя управлiнських структур, якi абсолютно не залежать вщ полiтичноï боротьби i дiяльнiсть яких повинна бути спрямована на забезпечення та захист штерешв громадянського суспшьства. Щ структури повинш надавати
допомогу шститутам громадянського суспшьства, знаходити з ними компромюи, щоб запобГгти виникненню суспшьних потрясшь. Хоча, згщно ¡з засадничими принципами юpидичнoï науки, розвиток будь-якого суспшьства i будь-якoï держави завжди супроводжуеться суперечностями, однак полгшко-правова кoнцепцiя пpaвoвoï держави передбачае, що остання бере на себе обов'язок нагляду за тим, щоб боротьба штерешв, навпъ усередиш самого громадянського суспшьства, завжди вщбувалася у цившзованих межах правового життя, яю визначають автономда i абсолютну щннють кoжнoï oкpемoï людини.
1стотною складовою успiшнoï розбудови в Укpaïнi пpaвoвoï держави е увага до проблем громадянського суспшьства. Адже його розумГють не як сферу панування приватних штерешв, а як усю сукупнють позадержавних суспшьних вщносин. Для громадянського суспшьства характерна не лише наявнють приватних, шдивщуальних чи групових штерешв, але й здатнють до саморегулювання, готовнють i бажання пщпорядковувати власш штереси загальним. Державна влада у громадянському суспшьствГ - це не примус, а загальна воля, властива будь-якш стльнап, яка може зобов'язувати вшьну людину до чогось, пiдпopядкoвувaти ïï собГ [24, с. 57]. З огляду на це приватна власнють та визнання приватного штересу не завжди i не обов'язково приводять до становлення громадянського суспшьства.
Ще один важливий висновок, який випливае з aнaлiзу взаемозв'язку мГж суспшьством та правовою державою, полягае в тому, що критерш загального блага, проголошений сощальною державою, по суп е невiд'емнoю складовою поняття пpaвoвoï держави, оскшьки остання повинна тклуватися не просто про захист прав та свобод особи, розвиток ринку та пpивaтнoï власносп, але й про виховання громадянського свггогляду. Правова держава завжди откуеться й справедливютю, що набувае втiлення у сощальних функщях держави. У зв'язку з цим достатньо пригадати бодай одне з програмних положень нiмецькoï сощал-демократи про нерозривну еднють мГж сощальною державою, правовою державою, громадянським суспшьством та демократГею: ш демoкpaтiя, ш дотримання прав людини не забезпечеш доти, доки вони не пщкршлеш сoцiaльним добробутом та прагненням до pеaлiзaцiï суспiльнoï спpaведливoстi. Результатом взаемозв'язку громадянського суспшьства i пpaвoвoï держави е створення системи загального добробуту та сощального захисту, яка конституюеться як з боку пpaвoвoï держави, так i з боку громадянського суспшьства. Щодо пpaвoвoï держави, то ïï дГяльнють передбачае: 1) забезпечення членам громадянського суспшьства високого прожиткового мшмуму та надання матер iaльнoï допомоги тим, кому вона об'ективно необхщна; 2) усебГчний правовий захист громадян вщ злочинних дш, aдмiнiстpaтивнoï сваволГ, щеолопчного тиску та будь-якoï пoлiтичнoï цензури; 3) забезпечення мaксимaльнoï стaбiльнoстi правового, полгшчного та екoнoмiчнoгo життя суспшьства; 4) захист громадянських, полгтичних, екoнoмiчних прав i свобод, яю вiдпoвiдaють принципам пpaвoвoï держави; 5) забезпечення екoлoгiчнoï безпеки членiв суспшьства; 6) створення умов, за яких громадяни отримують необхщш засоби для гщного юнування будь-якими шляхами, що не суперечать закону; 7) удосконалення умов пращ для члешв суспшьства, що працюють, та ï^ захист вщ негативного впливу pинкoвoï економши.
Проведений aнaлiз дае пiдстaви зробити висновок про те, що дГяльнють громадянського суспшьства pеaлiзуеться у таких напрямах: 1) забезпечення функцш контролю устaнoвчoï влади над пpaвoмipнiстю дш opгaнiв деpжaвнoï влади; 2) стимулювання громадян^^ aктивнoстi; 3) до-сягнення дiевoгo консенсусу мГж iнститутaми деpжaвнoï влади та широкими колами громадськостц 4) створення спpиятливoï сoцiaльнo-психoлoгiчнoï атмосфери як у суспшьствГ загалом, так i в його окремих структурах; 5) репрезентащя штерешв усГх громадян i на мюцевому, i на загальнодержавному рГвнГ; 6) контроль за розподшом пpивiлеïв у суспГльствГ.
Питання розбудови в Украш пpaвoвoï держави та громадянського суспшьства насамперед зумовлюють глибинну необхщнють проведення вщповщних змютових теоретико-правових дoслiджень, якГ дали б змогу реформувати вщносини влади, систему законодавства та державш мехашзми на змютовш нaукoвo-теopетичнiй основГ. Адже, ставлячи за мету побудову пpaвoвoï держави, ми наражаемося на небезпеку, що кожен тлумачитиме цей термш на власний розсуд, не з позицп iстopичнoï доцшьносп та свггового полгшко-правового досвГду, а вГдповГдно до партшних
чи навгть популютських iнтересiв. Неузгодженiсть дш i позицiй рiзних гiлок державноï влади в Украïнi, як зазначають В. Тацш та В. Тодика [27, с. 34], а iнодi вщверто конфронтацiйний стиль взаемовiдносин мiж ними зумовленi значною мiрою вщсутнютю чiткоï концепцiï реформування суспiльства, невизначенютю до кiнця внутрiшнiх i зовшшшх прiоритетiв у державотвореннi, хаотичнiстю реформування правовоï системи.
Висновки. Не викликае сумнiвiв теза про те, що громадянському суспшьству повинна вiдповiдати i держава нового типу - правова держава, активне формування якоï вщбуваеться паралельно з розбудовою громадянського суспшьства. Тому завданням Украюсь^ держави е створення мщних передумов громадянського суспшьства, з одного боку, i перетворення самоï держави на сощально-полгтичний шститут iз новими функцiями, якi б вщповщали потребам громадянського суспiльства, - з шшого. Своею чергою, поступ до правовоï держави залишатиметься фштивним доти, доки держава вважатиме громадянське суспшьство, як пише О. Виншков [5, с. 4], "некерованою i небезпечною масою". Тому будь-якi полiтико-правовi чи економiчнi перетворення нiколи не досягатимуть мети без тдтримки громадянського суспшьства, учасп громадян у процес прийняття та реалiзацiï суспiльно важливих ршень з економiчних, соцiальних та культурних проблем. Адже, незалежно вщ того, про яке "диво" йдеться, ретельний полгтико-правовий аналiз завжди фшсуе, по-перше, чiтко вибраний соцiальний напрям розвитку правовоï держави, по-друге, свщому настанову на тiсну спiвпрацю i взаемодда з громадянським суспiльством.
На нашу думку, розбудова в Украш правовоï держави, як i становлення всiеï сукупностi форм та механiзмiв громадянського суспiльства, - це тривалий процес, у якому мають взяти участь i державш органи та установи, i самi громадяни. Основною метою цих дш повинна стати розбудова справдi самоврядноï громади, де жоден громадянин не буде вщчужений вщ знарядь та результата своеï пращ, а основш принципи самоврядування реалiзовуватимуться у полiтицi та економщ й сама держава виступатиме надшним гарантом вiд авторитарноï сваволi.
Проте така "перспективнють" правовоï держави та громадянського суспшьства не повинна впливати на сам пщхщ щодо дослщження вщповщних понять i концепцiй [20, с. 43]. Адже те, що доволi часто здаеться нам лише теоретичним щеалом, не означае, що воно школи не стане реальнютю. I в цьому сенс ми можемо приеднатися до ^в Ламартша: "1деали це не що шше, як передчаснi iстини".
1. Freund J. L'essence du politiane / J. Freund. - 1985. - P. 37-42, 247. 2. Russel B. Povery / B. Russel. - London, 1985. - P. 192-194. 3. Алексеев С. С. Восхождение к праву: поиск решения / Сергей Сергеевич Алексеев. - М.: Норма, 2001. - С. 192-222. 4. Вайз Ч. Чиновництво nid парламентським контролем / Ч. Вайз //Питання вiдкритостi влади. - К., 1997. - С. 59. 5. Виншков О. Громадсью оргатзацп в УкраЫ: новий поступ з новим законодавством / О. Виншков, А. Ткачук // Голос громадянина. - 1997. - № 4. - С. 4. 6. Государственное право Германии: [сокращенный перевод нем. семитомного издания] / [издатели Й. Изензее, П. Кирххов]; РАН. 1н-т гос-ва и права. -М., 1994. - Т.2. - С. 185-186. 7. Гражданское общество и правовое государство: предпосылки формирования / отв. ред. Манов Г. Н.; АН СССР. Ин-т гос-ва и права. - М., 1991. - С. 17. 8. Задоянчук О.1. Громадянське суспшьство / Олександр 1ванович Задоянчук; Киг'в. ун-т iм. Т. Шевченка. - К.: Знання, 1999. - С. 8, 10. 9. Заець А. П. Правова держава в контекстi новтньогоукрагнського досвiду /АнатолШ Павлович Заець. - К.: Парламент. вид-во, 1999. - С. 10, 21, 97, 109-110, 236. 10. Каганець I. Утотя? Програма максимум / I. Каганець // Укратсью проблеми. - 1997. - № 2. - С. 77. 11. Колодт А. М. Принципи права Украгни /АнатолШ Миколайович Колодт; Нац. акад. внутр. справ Украгни. - К.: Юртком 1нтер, 1998. - С. 54. 12. Комаров С. А. Теория государства и права: учеб.-метод. пособие: [крат. учеб. для вузов] / С. А. Комаров, А. В. Малько. - М. : Норма: ИНФРА - М, 1999. - С. 275-276. 13. Медведчук В. В. Украгна: актуальт питання розвитку суспшьства, держави i права / ВЫтор Володимирович Медведчук. - К.: 1нтерпрес, ЛТД, 1999. - С. 121, 144. 14. Науково-практичний коментар Кримтального кодексу
Украгни вгд 5 квгтня 2001 року / А. М. Бойко [та т.]; за ред. М. I. Мельника [та гн.]. - К.: Каннон; А.С.К., 2003. - 1104 с. 15. Неновски Н. Единство и взаимодействие государства и права / Нено Неновски. - М., 1983. - С. 8-10. 16. Нижник Н. Конститущйно-правова основа д1яльност1 та повноваження уряду Украгни / Н. Нижник, А. Дуда // В1сн. Укр. акад. держ. управ. при Президентов7 Украгни. - 1999. - № 1. - С. 57. 17. Палиенко Н. И. Учение о сущности права и правовой связанности государства / Николай Иванович Палиенко. - Х., 1908. - С. 283-284, 321, 342. 18. Полтолог1я: [тдруч. для студ. вуз1в] / Дзюбко I. С. [та гн.]; за заг. ред. I. С. Дзюбка, К. М. Левювського. - К.: Вища школа, 1998. - С. 174. 19. Право и власть: [сб. ст.] /под общ. ред. М. Л. Вышинского. - М.: Прогресс, 1990. - С. 147-150. 20. Проблемы общей теории права и государства. - М., 1999. - С.3, 414-415. 21. Пройсс У. Модели конституционного развития и перемены в Восточной Европе / У. Пройсс // Полис. - 1996. - № 4. - С. 135. 22. Рабтович П. Громадянське сустльство 7 правова держава (загальнотеоретичм м1ркування) / П. Рабтович // Укр. право. - 1996. - Чис. 3. - С. 29, 30. 23. Речицкий В. В. Конституционализм. Украинский опыт / Всеволод Владимирович Речицкий. - Х. : Фолио, 1998. - С. 141. 24. Рябов С. Основи пол1тичног культури / С. Рябов // Розбудова держави. - 1997. - № 12. - С. 57. 25. Рябов С. Г. Полтолог1чна теор1я держави: [для гумамтар. ф-т1в] / СергШ Геннадтович Рябов. - К. : Тандем, 1996. - С. 80. 26. Соловьев А. И. Три облика государства - три стратегии гражданского общества / А. И. Соловьев // Полис. - 1996. - № 6. - С. 36. 27. Тащй В. Функщонування державног влади в аспект7 конфл1ктологИ'/В. Тац1й, В. Тодика //Право Украгни. - 1997. - № 8. - С. 34. 28. Тетерук С. Парламент без быих рукавичок / С. Тетерук // В1че. - 1997. - № 12. - С. 82. 29. Хайек Ф. Дорога к рабству / Ф. Хайек //Вопр. философии. - 1990. - № 10. - С. 128, 132-133. 30. Халипов В. Ф. Власть. Основы кратологии /Вячеслав Филиппович Халипов. - М., 1985. - С. 48-51. 31. Чиркин В. Е. Основы государственной власти / Вениамин Евгеньевич Чиркин. - М.: Артикул, 1996. - С. 10-15. 32. Шмиттер Ф. Размышления о гражданском обществе и консолидации демократии / Ф. Шмиттер // Полис. - 1996. - №5. - С. 16. 33. Энтин Л. М. Разделение властей: опыт современных государств / Лев Матвеевич Энтин. - М., 1995. - С. 58-70. 34. Явич Л. С. Общая теория права / Лев Самойлович Явич. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. - 288 с.
