CC BY
32
дией пдними свого народу, традицш, працьовитих i чесних, морально стшких i гуманних. Особливо поминим недолiком е також вiдсутнiсть базово! пiдготовки провiдних фахiвцiв.
Висновки. Таким чином, простеживши становления позашшльно! осв^и в iсторичному ракурсi, ми з'ясували, що виховний процес у позашкшьних закладах XX ст. вiдзначався вдеолопчною спрямованiстю, однак для практики морального виховання важливими стали 90-т! роки, коли особлива увага придшялася залученню учнiв до традицiй, обрядiв, звича!в укра!нського народу. Попри невдачi та негаразди, що супроводжували становлення системи позашшльно! освiти, цi заклади завжди були i залишаться важливим центром виховання дией та молодi. Тому подальших до^джень вимагають проблеми науково-методичного забезпечення навчально-виховного процесу цих навчальних закладiв, пiдготовка педагогiв до роботи з диьми в галузi позашшльно! освии, розробка нових форм i методiв виховання особистостi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ганнусенко Н.1. Позашкiльна освiта: трансформащя функцiй // Педагогiка i психолопя. Вiсник Академп педагогiчних наук Укра!ни. — 2003. — №3-4. — С. 87-96.
2. Гребенчук В.В. Моральне виховання учшв у позашкшьних закладах освiти та виховання // Теоретичш питання освiти та виховання: Збiрник наукових праць /КДЛУ. — К., 2001. — Вип. 16. — С. 90-92.
3. Дармодехина В. Внешкольные учреждения в первые послевоенные годы // Советская педагогика. — 1986. — №5. — С. 104-105.
4. Коваль М. Становление и развитие системы воспитательной деятельности внешкольных объеденений: Автореферат диссертации д-ра пед. Наук. — М., 1991. — 27 с.
5. Сухомлинська О.В. Теоретичш проблеми виховання i дшльшсть позашкшьних закладiв // Початкова школа. — 1995. — №1. — С.28-30.
6. Сущенко Т.1. Фактори позашкшьного виховання // Початкова школа. — 1996. — №2. — С. 43-45.
7. Цвiрова Т. Виховна робота в позашюльних закладах Укра!ни: ктс^я i сьогодення // Рщна школа. — 2003. — №2. — С.20-22.
8. Цвiрова Т. Роль позашкшьних заклад1в у процеи виховання дггей та шдлггк1в // Рщна школа. — 2002. — №10. — С.52-55.
Геннадш КОВАЛЬЧУК
ОРГАН1ЗАЦ1Я ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ У ДИТЯЧИХ ЗАКЛАДАХ СОЦ1АЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В РАДЯНСЬК1Й УКРА1Н1 У 20-1 РОКИ XX СТ.
Розв'язуючи складш завдання теори i практики, педагопчна наука завжди черпала матерiал з такого багатого джерела, як юторичний досвiд минулого. Укра!нська школа мае багатий досввд трудового виховання, зокрема, залучення дiтей до суспiльно корисно! працi. Глибоке вивчення попереднього досв^ та його всебiчне осмислення допоможе збагатити сучасну педагогiчну практику й уникнути недолiкiв, як1 ще трапляються в оргашзацп трудово! дiяльностi дией i пiдлiткiв у навчально-виховних закладах. З цього погляду iнтерес становлять принципи органiзацil трудово! дiяльностi дией у закладах соцiального виховання в радянськш Укра!нi в 20-i роки XX ст.
Питанням навчально-виховно! роботи у закладах штернатного типу присвяченш працi А. Бондаря, В. Гмурмана, I. Казанцева, Б. Кобзаря, К. Присяжнюка й iнших вчених. Особливосп органiзацi! трудового виховання, його змют, форми, методи, досвiд роботи окремих закладiв соцiального виховання розглядались у дослщженнях Б. Мельниченка, А. Поскрипка, Г. Сиченкова, М. Скатк1на, Л. Тютюнника, В. Фатеева, П. Щукина. Незважаючи на те, що щ дослвдники працювали в радянський перюд, !хнi науковi працi опирались на юторичш документи, законодавчi та нормативш акти, а тому мають важливе джерелознавче та iсторiографiчне значення. В сучасному теоретичному i методичному осмисленш системи трудового виховання в дитячих будинках, школах-комунах, трудових колонiях тощо велике значення мае теоретична спадщина i досвiд практично! дiяльностi Г. Ващенка, А. Макаренка, М. Шстрака, С. Сiрополка, С. Шацького й шших педагогiв, що дозволяе виявити певнi закономiрностi в дослiдженнi проблем трудового виховання тдростаючого поколiния ввдповвдно до сучасних пiдходiв у розвитку педагогiчно! науки та нацiонального шшльництва.
Враховуючи ту обставину, що названий перюд характеризувався активним пошуком ефективних форм i методiв трудового виховання, а заклади iнтернатного типу розглядались як заиб розв'язання на практищ проблеми трудового, фiзичного й естетичного виховання дiтей, метою статтi е узагальнення на основi вивчених джерел та архiвних матерiалiв теори i практики трудового виховання в дитячих закладах сощального виховання в радянськш Укра1т в 20-i роки XX ст. Наше завдання полягае в тому, щоб проаналiзувати юторико-педагопчш джерела про дiяльнiсть виховних закладав у вiтчизнянiй системi освiти в цей час крiзь призму трудово! спрямованостi навчально-виховного процесу, показати сутшсть i здобутки трудового виховання у закладах штернатного типу, практичну щншсть досвiду роботи останнiх для сучасно! педагопчно1 науки в умовах розбудови нацюнально! школи.
За твердженням С. Шацького, метою дiяльностi закладiв сощального виховання було "повернути дiтям дитинство". Система !х роботи зводилась переду им до оргашзацп життя дией на основi стльно1 фiзичноl пращ, самоврядування, гри i мистецтва. Найголовшше завдання педагогiчних колективiв полягало в тому, щоб встановити зв'язок навчання з уама iншими формами дiяльностi вихованцiв, насамперед iз суспiльно корисною працею та культурно-освiтньою роботою серед населення [7, 13].
Запровадження системи сощального виховання в радянськш Укрш'ш зумовлювало докорiнну перебудову роботи Народного комiсарiанту освiти (Наркомосу) та його оргашв на мюцях, розв'язання багатьох питань освиньо-культурного i господарського характеру.
2 листопада 1922 р. Президiя ВУЦВК затвердила "Кодекс закошв про народну освiту в УСРР", який визначав роботу навчально-виховних i культурно-освишх установ. В основi дiяльностi закладiв соцiального виховання, вказано в цьому документ було покладено три основш пiдходи: 1) трудовий процес як фундамент виховання i знання; 2) рiзноманiтнiсть життевих потреб як мета виховного процесу; 3) практика, спрямована не лише на пояснення свггу, а й на його змшу [8, 312].
На початку 1923 р. в УСРР працювали 1511 дитячих будиншв, 33 дитячi трудовi колони, 14 дитячих трудових комун, 9 дитячих мютечок, 22 будинки для пiдлiткiв, 80 установ для дией
3 фiзичними та психiчними вадами, 60 дитячих приймальникiв, колекторiв i реформаторiв. У дитячих будинках трудове виховання застосовувалося в формi самообслуговування, суспiльно корисно1 працi у виробничих майстернях i пiдсобних господарствах, а в лггнш перiод й у радгоспах у [17, 151].
Питання навчання та виховання дией у дитячих будинках, комунах, колошях та iнших закладах iнтернатного типу викликали багато суперечок. Вважалось, що головним завданням дитячого будинку мае бути "оргашзащя колективного життя дтай", яка "б виховала i тдготувала дитину до здобуття професшно1 освии" [1, 46].
1накше розглядала це питання Н. Крупська, вказуючи на те, що дитячий будинок мае бути зразковим закладом суспшьного виховання, в якому вихованщ та педагоги становлять единий i згуртований колектив. Диям тут треба забезпечити можливють для всебiчного фiзичного розвитку, дати серйозний запас знань, i вмшня застосовувати !х у життi, виховати звичку до працi, вмiння колективно жити i працювати. Вихованцi, котрi перебували в дитячих будинках, повинш були навчатись у школi, ^ як правило, зак1нчувати семирiчку. Все це можна було здiйснити за умови, коли б дитячi будинки мали ввдповвдну матерiальну базу, систематично забезпечувалися всiм необхiдним для життя, навчання i виховання дией, у тому числi досвiдченими педагогами, яких у пiслявоенний перiод голоду та розрухи не вистачало. Дуже важко, Зокрема, було пiдiбрати вчителiв на посади вихователiв у дитячi будинки. В зв'язку з цим "доводилось обходитись тими, хто хопв йти на цю роботу. А це часто були люди, ям йшли задля пайка, квартири i як1 не мали пiдходу до дтай" [9, 283].
Перед дитячими трудовими комунами ставилось завдання забезпечити тдготовку вихованцiв до вступу в трудове життя. У комунах вводився трудовий режим, який забезпечував виховання у дiтей трудових умшь i навичок, необхiдних для оволодшня певною професiею. Цi заклади ввдкривалися лише при наявностi значно1 трудово1 бази: виробничих майстерень, пiдприемств, радгоств. Була введена часткова самооплатнiсть дитячо1 працi. Вихованцi, котрi добре навчались, устшно оволод1вали основами вiдповiдноl професп, заохочувалися матерiально [13, 394]. Надаючи великого значения взаемозв'язку навчання з продуктивною працею, М. Шстрак, наприклад, розглядав фабрику як стрижень, навколо якого
концентрувались штереси вихованцiв школи-комуни. Вивчення кожного навчального предмета, на його думку, повинно, насшльки це можливо, ввдповвдати запитам учнiв у процесi !хнього трудового життя i поеднуватись з лею чи iншою сферою виробництва. Разом iз тим вiн виступав проти буквального та всеохоплюючого тдпорядкування навчальних програм працi на фабриц [18, 49].
Внутрiшне життя названих закладiв будувалося на засадах активносп i самодiяльностi дiтей, самоврядування та самообслуговування, виховання в колективi тощо. Тодi ж народилася традицiя шефства над дитячими установами тдприемств i громадських органiзацiй. Вони пiклувалися також i про працевлаштування випускниив. У постановi Наркомосу УСРР вiд 16 червня 1920 р. було записано: "1. Дитячi будинки е закладами, в яких здшснюються основнi завдання соцiального виховання в галузi втшення в життя трудових принципiв, що готують вiльних творцiв майбутнього життя. 2. Дитячi будинки як трудовi комуни обслуговуються спiльними силами дией i кер1вник1в" [15, 19]. Система самообслуговування в дитячих будинках, трудових комунах i колошях була зумовлена взаемодiею двох фактор1в. З одного боку, матерiальними умовами iснувания кожного закладу (загопвля палива, пиляння i рубання дров, опалювання примiщень i т.д.). Робота iз самообслуговування зводилась до наступного: прибирання будинку; робота на кухнц пiдтримка чистоти в !дальнц заготiвля дров у лазню i пральню; сортування i прасування бiлизни; опалення будинку; прибирання лазарету; догляд за хворими; виконання лшарських доручень; участь у суботниках. Крiм перерахованих, iснували й iншi види робiт, як1 виходили за рамки власне самообслуговування. Так, наприклад, уся робота бiблiотеки велася бiблiотечною комгаею. Облiк класно! роботи i вда^вання вели старости груп, яких обирали щомюяця. Кожен кабiнет, окрiм загального, вимагав ще й спещального прибирання; цим займались (органiзовували роботу) зав^вач^ котрi обиралися загальними зборами школи-комуни, кабшеттв (математичного, фiзичного, природознавчого, лиературно-музичного, суспiльствознавства) i майстернями, що ствпрацювали з викладачами. Електромонтажнi роботи проводилися спецiальною артiллю [18, 86].
В умовах повного самообслуговування i за крайньо! напруженостi, обумовлено! "боротьбою зi стихiями" та боротьбою за юнування комуни, майже не знаходилося т часу, нi сил на оргашзацш освiтньо! роботи. Тому тсля тривалих суперечок i дискусiй напришнщ 1919 р. школи-комуни вiдмовились ввд принципу повного самообслуговування. Самообслуговування було зведено до тдтримання чистоти i порядку в класах, правильного режиму навчально! працi, контролю за тим, наскшьки види самообслуговування вiдповiдали правильному фiзичному розвитку дiтей i формуванню в них необхiдних санiтарно-гiгiенiчних навичок. Саме в такому розумiннi термш "самообслуговування" трактувався спецiальними методичним листом з питань трудового виховання i навчання (1924 р.). Вiдповiдаючи практичним працiвникам на багаторазовi постановки питання: "Чи вводити у школах самообслуговування як обов'язкове заняття?", упорядники цього листа вказували, що елементарш вмшня належним чином поводитися з предметами свого побуту i вжитку потрiбнi при новому побутi не менше, шж при старому" [6, 29].
Певний досввд трудового виховання був нагромаджений i в дитячих мютечках, якi належали до закладiв штернатного типу. За народногосподарським планом в УСРР передбачалось створити мережу дитячих селищ i мютечок на 200, 300, 500, 1000 мюць залежно вщ мiсцевих умов [16, 186]. Початок юнування дитячих мiстечок припадае на весну 1920 р., коли на околицях Одеси були створеш першi заклади системи суспiльного виховання.
У жовтш 1920 р. Наркомос затвердив "Положення про "Дитяче мютечко" Одесько! губнаросвiти". До цього мютечка входили дитячi комуни шкiльного та дошкольного типiв й iншi заклади. В дитячому мiстечку iм. Комштерну для трудового виховання були оргашзоваш рiзнi майстернi: столярнi, слюсарно-механiчнi, шевсьш й iншi та видiлено поле площею 450 га [12, 16].
Вже наступного 1921 р. воно об'еднувало 16, а через рш — 23 дитячi заклади (15 дитячих будиншв, 2 будинки для юнашв вшом бiльше 15 рошв, допомiжиу школу, 2 iзолятори, колектор тощо), в яких перебувало 1664 вихованщ, працювало 314 учител1в, вихователiв i обслуговуючих працiвникiв. У мютечку виховувалися дiти — представники 9 нацюнальностей вiком вiд 2 до 17 рошв, що дозволяло називати його iнтернацiональним [4].
Оргашзащя самообслуговування в дитячих мютечках стала основним 3mîctom дiяльностi ïx центральних i низових оргашв самоврядування. Цим питаниям присвячувалася перша загальномюька конференцiя в Одеському дитячому мiстечку (1922 р.). У вищому органi самоврядування цього дитячого закладу, як його тодi називали, — колошальнш радi — було чико налагоджено дiяльнiсть господарського вiддiлу. Винятково авторитетною силою стала центральна господарська комгая, що керувала роботою на городах. У первинних колективах (дитячих будинках) також було створено багато оргашв, як займалися самообслуговуванням, — контрольш трiйки та президiï в майстернях. У матерiалаx про Одеське дитяче мютечко розповiдаeться, що садiвнича, ремонтна, заголвельна й iншi комки профтеxнiчноï секцiï ради в одному з дитячих будиншв очолювали працю в майстернях, на городах, тобто займалися оргашзащею самообслуговування [5, 18]. Таким чином, у дитячих мютечках самоврядування закономiрно i природно було пов'язане з самообслуговуванням.
Основну увагу в дитячих мютечках педагоги звертали на створення первинних колективiв, здебшьшого за вiковим принципом. Через них вихованщв залучали до участi в рiзнiй суспiльно-кориснiй працi, насамперед самообслуговуванш: прибирання примiщень, заготiвлi палива, доставщ продукпв iз продовольчих баз, робот на куxнi, в саду i на города Пiсляобiднiй час вщводився для клубноï дiяльностi — проведення бесiд, занять у рiзниx гуртках тощо. Незважаючи на несприятливi умови роботи, "Дитяче мютечко" Одеси стало одним iз кращих у республщ i декретом Раднаркому УСРР ввд 12 квiтия 1921 р. було визнане "показовою установою".
Про оптимальне функцiонувания в дитячих мiстечкаx продуктивно!' пращ, оргашзовано1' на засадах самоврядування, можна говорити i в зв'язку з ïï пор1вняно високою результатившстю. Безумовно, однieю з причин того, що цим формуванням вдалось отримувати прибутки вiд майстерень i тдсобних господарств, була високопродуктивна праця ïxmx виxованцiв. А це стало можливим завдяки тому, що педагоги зумши прищепити дiтям ввдчуття причетностi до важливоï справи, вiдповiдальнiсть за неï [10, 82].
У 1927 р. в УСРР працювало 40 дитячих мютечок, в яких виховувалось 14870 дтай [14, 1]. Досвiд цих закладiв демонстрував також зворотний вплив продуктивноï працi на органiзацiю самоврядування i тдтвердив висновок Н. Крупськоï про те, що воно розвиваеться найкраще там, де широко здшснюеться зв'язок навчання з продуктивною працею. Режим роботи дитячих мютечок визначав порядок проведення литх сiльськогосподарськиx робщ координацiю працi дiтей iз самоврядуванням, залучення ïx до складання плану роботи на день, на тиждень i т. д. Передбачалось обов'язкове та регулярне проведення дитячих конференцш тсля виконання певних робiт [2, 9]. У кожнш дитячiй артш пiд час лiтнix сiльськогосподарськиx робгг призначався один черговий вiд дитячого комтату, який вiдповiдав за виконання поставлених завдань. За правилами внутршнього розпорядку в майстернях обранi на загальних зборах представники самоврядування вели облш вда^вання, фiксували виконану роботу, здшснювали контроль за поведiнкою працюючих [3, 109].
Однак дитячi мютечка проiснували недовго. Головною вадою ïx роботи була незадо-вiльна загальноосвиня пiдготовка учнiв. Рання спецiалiзацiя (професiоналiзацiя), iгнорування полiтеxнiчного принципу навчання, зведення завдань трудового навчання до ремюництва знижували рiвень загальноосвiтнix знань, значення яких до певноï мiри недоощнювалось. У "Пораднику соцiального виховання", виданому в 1924 р., вказувалось на недоощнку в методицi роботи з датьми iндивiдуального пiдxоду вiдповiдно до попиту i здiбностей кожноï окремоï дитини: "Всю увагу соцiального виховання зосереджено на органiзацiï дитячого життя (виховання) в колективг не особиспсть дитини з ïï псиxофiзичними властивостями взято за основу педагогiчного процесу, а дитячий колектив з його внутршшми та зовнiшнiми взаемовiдносинами" [11, 663].
У 1924 р. Наркомос УСРР змушений був визнати, що його плани суспшьного виховання дией i розвитку мережi дитячих будиншв необгрунтоваш: по-перше, республiка не мала вщповвдних кошт1в для утримання дитячих будиншв, яш потребували великих видатшв; подруге, "наявна мережа дитячих будиншв з моменту переходу до НЕПу уявляла собою невiдрадну картину: кепське устаткування, iнодi вiдсутнiсть усякого устаткування, погане харчування, неремонтованi помешкання i переважно дуже кепсько поставлена педагопчна робота" [11, 660]; по-трете, педагогiчна складова робота дитячого будинку мала чимало
негативного, оскшьки комплектування його здiйснювалось мехашчно, внаслiдок безпритульносп, а дитячi колективи виростали не на Грунт спшьних для них сустльно-полiтичних штересш, а на основi вимушених умов спшьного життя, яке iнодi набувало характеру негативного виховного чинника. Було зрозумшо, що здiйснити в найближчий час повне обов'язкове суспiльне виховання дией через розширену мережу дитячих будиншв неможливо. Назршало рiшения — дати диям освiту й оргашзувати !х виховання в початковiй школ^ спираючись при цьому на псний зв'язок школи, громадськостi i им'!. Наркомос, вiдмовившись вiд таких закладiв суспiльного виховання, як дитячi будинки-штернати i дитячi деннi будинки, виршив залишити тшьки звичайну масову загальноосвиню школу.
У перiод 1920-х рошв створена в радянськ1й Укра!нi система сощального виховання пройшла важкий i складний шлях. Якщо зважати на статистичш данi, то можна констатувати значш успiхи щодо кiлькiсного зростання установ сощального виховання та дией, що у них виховувались. У боротьбi з помилковими теорiями i рiзними перекрученнями вироблялися новi тдходи щодо форм i методiв трудового виховання та поеднання навчання з виробничою працею. Намiри практично побудувати школу з опорою на науково поставлену iндустрiю в роки ввдбудови народного господарства не мали перспективи через вiдсутнiсть достатньо! матерiально! бази та правильного використання наявного виробничого оточення шк1л. З метою пошуку ефективних методiв i засобiв виховання майбутшх членiв нового соцiалiстичного суспшьства у педагогiчнiй практицi часто-густо ^норувалась природа дитячо! психiки. Разом з тим, незважаючи на окремi помилки i недолiки, педагогiчна наука загалом зробила певний внесок у розвиток теори i практики трудового виховання в закладах сощального виховання.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бондар А. Д. Розвиток суспшьного виховання в Украшськш РСР (1917-1967). — К.: Вид-во Ки!в. ун-ту, 1968. — 228 с.
2. Державний архiв м. Киева (далi ДАМК). — Ф. Р. 318. — Оп. 1. — Спр. 69.
3. ДАМК. — Ф. Р. 318. — Оп. 1. — Спр. 94.
4. Державний арх1в Одесько! област (далi ДАОО). — Ф. 150. — Оп. 1. — Спр. 295.
5. ДАОО. — Ф. 150. — Оп. 1. — Спр. 295.
6. К вопросу о трудовом воспитании и обучении (Методическое письмо МОНО) // Вестник просвещения. — 1924. — №7-8. — С. 28-31.
7. Кобзар Б.С. Педагопчш проблеми розвитку шкш штернатав i шкш подовженого дня. — К.: Радянська школа, 1968. — 296 с.
8. Кодекс законов о народном просвещении УССР // Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н. П. Калиниченко. — М.: Педагогика, 1988. — С. 310-314.
9. Крупская Н. К. Как работать по просвещению (Речь и заключительное слово на Всесоюзном сьезде работниц и крестьянок — членов советов) // Педагогические сочинения в десяти томах. Т. 2 / Под. ред. Н. К. Гончарова, И. А. Каирова, Н. А. Константинова. — М.: Изд.-тво АПН РСФСР, 1958. — С. 263-285.
10. Почекаева Л. О. Оргашзащя самоврядування в дитячих закладах штернатного типу в 20-т роки // Радянська школа. — 1986. — № 12. — С. 80-83.
11. йрополко С. 1стс^я осв^и в Украш. — К.: Наукова думка, 2001. — 912 с.
12. Сметанш Д. А. Трудове виховання i полгтехтчне навчання в школах Укра!нсько! РСР (1917-1967 рр.) // Методика трудового навчання: Республжанський науково-методичний збiрник. Вип. 3. — К.: Радянська школа, 1967. — С. 3-33.
13. Трудовое воспитание и политехническое обучении: Краткий словарь для учителя / Под. ред. М. Н. Скаткина и В. А. Полякова. — М.: Просвещение, 1968. — 480 с.
14. Центральний державний арх1в вищих оргашв влади та управлшня Укра!ни (далi — ЦДАВО). — Ф. 166. — Оп. 7. — Спр. 26.
15. ЦДАВО Укра!ни. — Ф.106. — Оп.1. — Спр. 955.
16. ЦДАВО Укра!ни. — Ф.166. — Оп.1. — Спр.215.
17. Шевчук Г. М. Культурне буд1вництво на Украш у 1921-1925 роках. — К.: Вид-во АН УРСР, 1963. — 436 с.
18. Школа-коммуна Наркомпроса / Под. ред. М. М. Пистрака. — М.: Педагогика, 1990. — 288 с.
