CC BY
108
Кожне дерево у "Люовш пiснiм - наче дзеркало людських натур, ха-рактерiв, стосункiв. Ми бачимо в драмi розквiт почуттiв, дiвочу недолю, тугу за молодютю, подружньою вiрнiстю й злагодою. Все це асоцшеться з деревами, заступниками й хранителями людського спiвтовариства, захисниками вщ грiзних стихiй.
Дерево - начало начал, вiчний кругообiг у розмаГтому поетичному свь тi "Люово! шсш", це форма життя, невiддiльна вщ людини.
У свiй час поява "Люово! пiснi" була явищем закономiрним, породже-ним необхiднiстю. Такий твiр повинен був з'явитися, його вимагало життя, чекала лiтература. Отож i сьогоднi на часi звернутися нам до поетичного свь ту драми - феери як твору, що шдшмае актуальну для нас проблему - люди-на i природа, гармоншшсть стосункiв, збереження природи, новий погляд на еколопчш питання.
Лггература
1. Бабишкш О., Курашова В. Леся УкраГнка. Життя 1 творчють. - К.: Держл1твидав УкраГни, 1955. - 346 с.
2. Кулииська Л.П. Поетика Леа УкраГнки. - К.: Вид-во Кигвського ун-ту, 1967. - 326 с.
3. Леся УкраТнка. Драматичш поеми. - К.: Вид-во худ. дгт-ри "Дншро", 1983. - 346 с.
4. Леся УкраТнка. Публшаци. Статп. Достдження. - К.: Вид-во АН УРСР. - 1956. - 236 с.
УДК 1:57 Доц. 1.М. Возняк, канд. фтософ. наук - НЛТУ Украти
ОБРАЗ ДЕРЕВА У Ф1ЛОСОФ11 ЛЮДИНИ
Стверджусться, що коли образно nopiBHHra людину з деревом, то коренем ii природи е досвщне пiзнання. Це означав, що сутшсть людини виражаеться, насампе-ред, у едносп сприйняття та мислення. Проте, як у процесах безпосереднього вщно-шення людини до свiту, так i в класичнiй фшософп не усвщомлюеться роль мислення у досвщному пiзнаннi.
Ключов1 слова: досвщне тзнання, вiдображення, сприйняття, мислення, за-гальне, одиничне, свiдомiсть, самосвiдомiсть
Doc. I.M. Voznyak - NUFWT of Ukraine Image of a tree in philosophy of man
It is affirms in article,, that if figuratively to compare a man and a tree, so the root of his nature is skilled knowledge. It means, that the essence of the man is expressed, first of all, in unity of perception and thinking. Nevertheless, as in processes of direct attitude, of the man to the world, and in classical philosophy the role of thinking in skilled knowledge is not realized.
Keywords: Skilled knowledge, reflection, extrasensory perception, thinking, universal, isolated, consciousness, self-consciousness.
Якщо образно пор1вняти людину з деревом, то коренем ii природи, вщ якого найбшьшою м1рою залежить уся ii життед1яльшсть, е передовЫм досвщне тзнання. Тому коршь дерева тд таким кутом зору можна розглядати як символ фшософського осмислення сутност людини. Щоб зрозумгти дшсшсть, людина в усьому юнуючому завжди намагаеться вщнайти невиди-мий коршь, потойб1чну сутшсть, що спричинюе наявне буття. Безумовно, ем-
пiричне шзнання i е ^ею сутнiстю, яка, передовЫм, вщдшяе людину вiд тва-рини та зумовлюе 11 сощальну дiяльнiсть.
Досвiдне пiзнання можна образно уявити у виглядi особливого дiало-гу мiж його основними учасниками - сприйняттям та мисленням. Так, шзна-ючи свiт, мислення шби запитуе у чуттевого сприйняття, якими е факти фь зично! дшсносл чи це конкретна видима рiч? Сприйняття, у вiдповiдь на пос-тавлене йому питання, якнайповнiше прагне розкрити природу видимо! ре-альност та виказати рiзнi 11 прояви. Проте чуттеве сприйняття змушене зiзна-тися, що вiдображаючи, вiдкриваючи для мислення природу фiзичних явищ, воно не в сташ 1х визначити та встановити якою саме е та чи шша видима рiч. Тому мислення, беручи до уваги все видиме, робить висновок, що визначен-ня речей та явищ безпосередньо! фiзичноl дiйсностi е певним виходом за ме-жi чуттевого сприйняття i стосуеться сфери загального, надчуттевого, вiчно-го. З погляду мислення, зробити таке загальне визначення, яке надае значен-ня всьому конкретному, завдяки чому ми й знаемо, якою е видима фiзична реальшсть, здатне не чуттеве сприйняття, а тшьки саме воно - мислення.
Проте цей так званий дiалог мiж сприйняттям та мисленням людини в процесах емшричного шзнання проходить на неусвщомленому рiвнi. Сприймаючи у досвiдi навколишнiй свiт, людина не усвiдомлюе сам процес свого мислення, завдяки чому предметом 11 шзнання й постае не власна здат-шсть думати, а юнуюча фiзична реальнiсть. Та, незважаючи на неусвщомлю-ванiсть способу роботи нашого мислення, ми все ж знаемо конкретно юну-ючий свiт у виглядi того загально-поняттевого змiсту, якого надае йому наша здiбнiсть думати. Отож, i свого вираження у словi вимагае не та видима реальшсть, яка в чуттевому сприйнятл вщкриваеться усiм i е досяжною кожному, а, навпаки, та реальшсть, яку завдяки змюту сприйняття витворило мислення i яка е потойбiчною, надчуттевою. Для людини як i для тварини просто немае потреби в ^м, щоб виражати у словi тшьки все те, що можна побачити й почути в процесах безпосереднього сприйняття фiзичноl дшсность
Мислення людини, розрiзняючи та порiвнюючи за сво1м змiстом чуттевi сприйняття у виглядi яких вiдкриваються йому речi, явища фiзичноl дiйсностi, визначае, якими е останш. Таким чином мислення продукуе понят-тя, знання про свгт видимих речей, за допомогою яких воно надае 1м тi власш загальнi значення, що знаходять свое вираження в словь Отже, визначення фiзичноl дiйсностi в емпiричних поняттях е продуктом спшьно! дiяльностi як чуттевого сприйняття, так i мислення людини. Висловлюючись лакошчшше, варто сказати, що джерелом знань, виведених iз досвщу, постае еднiсть сприйняття та мислення.
Такий шдхщ до розкриття змюту емпiричного пiзнання е спростуван-ням точки зору, згiдно з якою шзнання е вщображенням. Якщо загальне по-няття трактувати як вщображення, що вiдтворюе об'ективну дшсшсть, тодi належить визнати, що речi iснуючого свiту мiстять у собi такi самi загальнi поняття, як охоплюе в собi i свщомють людини. Вiдображення як вщтворен-ня можливе тiльки в тому раз^ коли саме вiдображення i те, що воно вщобра-жуе е одним i тим самим, бо шакше таке вiдображення постане знаком або
символом. Але знаки тiльки позначають або вказують на tï чи tï реч^ а не вiдтворюють ïx.
Отож Ï3 визнання поняття, знання вiдображенням логiчно випливае твердження про те, що вся об'ективно юнуюча дiйснiсть е одухотвореною, бо шакше буде неможливим адекватне вiдтворення та вщповщтсть мiж понят-тям i його оригiналом. Проте, це тшьки видимють, що поняття вiдтворюе чуттево видимi речi, представленi у сприйнятп. Щоб вiдтворення було адек-ватним, як це випливае зi змюту вiдображення, загальностi знання мае вщпо-вiдати не що iнше як юнування у навколишньому свiтi речей взагаш або речей як таких, вщмшних вiд усього одиничного, видимого. Та визнання об'ективного наявно юнуючого загального, що вiдтворюеться в знаннях людини може бути тшьки поверненням за допомогою вщображення до фшосо-фiï неоплатонiзму. Усе ж якщо людина взагалi чи будинок взагалi не iснують як об'ективна самостiйна реальнiсть, то й загальшсть знання не може бути ïx вiдображенням, а тодi i наявний навколишнш свiт не е одухотвореним.
Розумшня пiзнання як едност сприйняття та мислення означае, що загальшсть знання не може визначатися m окремо сприйняттям, m окремо мисленням. Знання не може визначатися одним тшьки мисленням, адже в такому випадку воно буде таким загальним, що мютиться тшьки у мисленш i не сто-суеться одиничних речей. Але загальне, яке е тшьки в мисленш i не зумов-люеться природою одиничних речей не може бути ïx шзнанням, отже i не е знанням. Знання також не може визначатися одним тшьки чуттевим сприйняттям, позаяк сприйняття е вщображенням одиничних видимих явищ, тодi ж як закони природи загальш й надчуттевь Тому трансцендентш загальш знання виражаються не у вщображенш одиничних фагав, а у виxодi за межi наявно юнуючого конкретного, чуттевого.
Хоча знання не визначаються нi сприйняттям, нi мисленням кожним не залежно вiд шшого, проте саме таке його трактування е типовим для кла-сичноï фшософи. Так iснування в класичнш фiлософiï емпiричного та ращ-оналютичного пiдxодiв до пiзнання базувалося на протиставленш чуттевого та логiчного чинниюв пiзнання у визначеннi безпосередньо видимоï дшснос-tï. Загальнiсть змiсту знання та конкретшсть змiсту чуттевого образу змушу-вали по сутi всю класичну фшософш виключати з емшричного пiзнання еднiсть сприйняття та мислення. Так рацiоналiзм, усвiдомлюючи залежнiсть знання тшьки вщ мислення та усуваючи з процесу шзнання змют чуттевих образiв, перетворював таке знання в абсолют, не пов'язаний з юнуючим свь том. I, навпаки, емшризм, стверджуючи залежнiсть знання тiльки вщ сприйняття як вiдображення i недоощнюючи в процесi пiзнання роль мислення, не зм^ протиставити й шднести знання над чуттевою матерiальною дiйснiстю. Критична фiлософiя Канта, не подолавши вiдокремлення сприйняття та мислення у шзнанш, пiдсумовуе емшричну та рацiоналiстичну пози-цiï в ютори фiлософiï у розмежуваннi апрюрного та апостерiорного знання.
Якщо виходити з того, що в сприйнятт репрезентоване буття речей навколишньоï дшсност^ то все ж розумiння шзнання як едност сприйняття та мислення не вщповщае гегелiвськiй тотожностi буття та мислення. Абсо-
лютна щея (яка i е у Гегеля буттям) тзнае завдяки тому, що виявляе саму себе, i таким чином змiст свого знання вона мютить у самiй co6i. Згiдно з Гегелем те, що виявляеться виказуе ютотне, а ютотне мае буття у своему явишд [1, с. 112]. Але знання як такий вшшр ще1, що тiльки виявляе ïï власну природу, е шчим iншим як вщображенням. Тому, пiзнання у Гегеля ототожнюеться з вiдображенням або сприйняттям, у якому виявляеться, вiдтворюеться влас-ним змiстом буття.
Трактування емшричних знань як залежних тiльки вщ чуттевого сприйняття та не залежних вщ мислення (що резюмуеться формулою: немае шчого в розумi, чого рашше не було б у вщчуттях [3]) зумовлюеться неусвь домленням ^ï важливоï обставини, що досвщне тзнання базуеться на едностi, принаймш, двох принципово вiдмiнних складових чинниюв. Цi чин-ники характеризуються по-перше, зв'язком речей навколишнього свiту з ана-лiзаторами людини, результатом чого е чуттеве сприйняття, по-друге, едшс-тю сприйняття та мислення, яка i е джерелом досвщного знання. Звичайно, що коли у цш взаемозалежност двох чинникiв брати до уваги тшьки перший, а саме зв'язки людини з iснуючим свггом та недооцiнювати роль мислення у конституюванш досвiдного знання, то в такому разi останне можна трактува-ти як залежне тiльки вщ чуттевого сприйняття, вiдображення.
Дослiджуючи змют першого зазначеного чинника, важливо, насампе-ред, з'ясувати, яку саме роль у процесах зв'язку вiдiграють речi об'ективно ю-нуючого свiту та органи чуттевого сприймання людини. Позаяк речi природи чинять вплив на нашi аналiзатори, то це означае, що вони власним змютом виходять за своï межi i виявляють його, тобто вщтворюють у органах сприйняття людини. Отож, рiч виявляе себе, вщображаеться за допомогою свого власного змюту, яким вона впливае на iншi речi. Якби вщображенням не був власний змiст навколишшх речей природи, що вiдображуються, то людина не змогла б перебувати у зв'язках з юнуючим свггом. Як бачимо, яви-ще може постати для людини об'ективною реальшстю, представленою у чуттевому спогляданнi [5, с. 68], коли воно е власним змютом речьоригшалу, який внаслщок цього не може бути залежним вiд органiв сприйняття людини. Тшьки тому, що речi виявляють себе, вщображаються у чуттевому сприйнят-т власним змiстом, вiдображення стосовно них постае вторинним, об'ектив-ним, конкретним, одиничним, адекватним, вщносним.
Згiдно ж фшософи Канта змiст сприйняття е "апрюрним", а не вторинним та об'ективним, бо визначаеться формами чуттевого сприйняття i немае т-чого спшьного з природою "речей самих собою" [2, с. 62,63]. Проте тут важливо зауважити, що з фшософи Канта також випливае прямо протилежне, адже вш сам е творцем понять, як засв^ують, що вщображенням е власний змют вщображувано1" речi-оригiналу. Так, коли подолати канпвське протиставлення "речi в собГ' та "речi для нас", то отримаемо таке явище, котре постае власним змiстом "речi само1' собою" та е ïï вщображенням у шших речах. Таким чином iз встановленого зв'язку мiж канпвською "рiччю самою по собi" та ïï "явищем" випливае, що змютом сприйняття е власний змiст речей природи, а тому вш аж шяк не може бути залежним вщ форм чуттевого сприйняття людини.
Усе сказане стосовно змюту вiдображення не применшуе ролi аналiза-торiв людини та тварини в процесах вщображення. У сприйнятл навко-лишнього свгту вони вiдiграють ту важливу роль, що забезпечують саму можливють вщображення певних властивостей речей, типових, наприклад, для зору, слуху чи дотику. Отож вщ чуттевого споглядання залежить тiльки можливiсть вiдображення та вщ нього не залежить його змют, тобто те, що вiдтворюеться у формах сприйняття. Коли б змют вщображення визначався органами сприйняття, то було б неможливим вiдображення взагал^ а отже i зв'язки, якими забезпечуеться буття людини в свт.
Другий необхщний чинник емпiричного шзнання, яким е едшсть сприйняття та мислення, виражаеться у здатност чуттевого сприйняття пере-давати мисленню, отриманий ним об'ективний змiст для його подальшого аналiзу, завдяки чому досвщне знання й визначаеться подвiйною залежшстю як вiд сприйняття, так i вщ мислення. Згiдно з щею еднiстю, знання залежить вiд мислення, адже саме мислення, спираючись на конкретш чуш^ образи, якi репрезентують у собi об'ективний змiст, визначае, якою саме е видима реальшсть: деревом, будинком чи, наприклад, людиною. Водночас, чуттеве сприйняття вщграе у шзнанш тому важливу роль, що надаючи мисленню той чи шший об'ективний змют, спричинюе його активну шзнавальну дiяль-нiсть. Без змюту чуттевого сприйняття взагалi була б неможлива дiяльнiсть мислення, оскшьки неiснуючим у такому випадку постае сам предмет шзнання, а отже не було б i потреби у самш здатност людини думати. Таким чином ïï мислення виявилося б просто зайвим. Вщмшний вщ зазначеного шдхщ висловлюе Кант. Вш вважае, що категорiï та знання не можуть визначатися едшстю сприйняття та мислення, позаяк вони е тшьки формами мислення, як отримують свою об'ективну реальшсть, завдяки ix застосуванню до предмета, що можуть бути наданi нам у спогляданш тiльки як явища [2, с. 110]
Прикладом ролi едност сприйняття та мислення у досвщному шзнан-нi може бути визначення тако!" iстотноï ознаки видимих речей як 1'х юнуван-ня. Так, коли ми бачимо будинок чи дерево, то вони постають у чуттевому сприйнятл, передовЫм, як юнуючь Отже, сприйняття, виявляючи реч^ якими вони е виказуе, найперше, ix iснування. Втiм, наявний чуттевий образ, представлений у сприйнятл, ще не е досвщним знанням. Позаяк чуттевий образ е тшьки вщображенням, то тварина не знае себе, тобто, що вона е собакою чи мавпою, а телевiзор, радю, прилади денного та шчного бачення, що встановлюють зв'язок з позаземним космiчним простором, хоча й сконстру-йоваш на основi потужних техшчних засобiв вщображення, якi можуть ютот-но перевершувати будь-яке чуттеве сприймання, не мають i гадки (знання як шформаци) про те, що в них вщображуеться.
Знання ж про юнування видимих речей виникае на основi того, що мислення, несвщомо для людини, робить висновок про те, що змют чуттевого сприйняття е наслщком впливу речей на нашi аналiзатори. Таким чином, мислення конституюе судження, в якому стверджуеться думка, що рiч здатна спричинювати сприйняття тшьки тод^ коли вона е юнуючою. Для мислення наявшсть наслщку свiдчить про iснування причини, якою i е буття видимих
речей. Хоча людина в процесах ïï безпосереднього ставлення до свггу й не усвщомлюе, яким чином протжае ïï мислення, проте вона чггко усвiдомлюе його результати, вираженi за допомогою знання, поняття. Отож, досвщне знання е едшстю сприйняття та мислення, тому що без репрезентованого у чуттевому сприйнятл об'ективного змюту образу, висновок мислення про ю-нування речей навколишнього св^у був би в принцип неможливим.
1з кантiвського розподiлу усiх знань на апрюрш та апостерiорнi, внас-лщок того, що вiн не враховуе роль мислення у досвщному шзнанш, випливае, що всi ознаки апостерюрного знання у кантiвському його розумшт при-таманнi не самому знанню, а безпосередньому чуттевому сприйняттю св^у. Якщо змют цього сприйняття е вщображенням, тобто власним змютом речей природи, незалежним вiд аналiзаторiв, то в сприйняттi вiн постае у виглядi одиничних конкретних явищ, тобто таким, яким за Кантом е апостерюрне знання. Це означае, що не юнуе взагалi апостерюрних знань, залежних тiльки вiд чуттевого сприйняття. Так само як i загальшсть знання ще не дае змогу робити висновок про його апрюршсть, залежшсть тшьки вщ самого мислення. З того, що мислення неусвщомлюе свою роль у досвщному шзнанш та-кож випливае, що це тзнання зводиться до таких форм вщображення: вдаут-тя, сприйняття, уявлення.
Як бачимо в емшричному знанш, що визначае безпосередньо фiзичну реальнiсть, iснуе подвiйна детермшовашсть, яка е еднiстю сприйняття та мислення. Проте свою власну роль у конституюванш знання в процесах досвщного тзнання мислення неусвщомлюе i тому робить висновок, що таке знання е змютом вщображення, тобто змютом сприйняття, яке безпосередньо залежить вщ фiзичного буття речей. Це означае, що на даному рiвнi тзнання мислення усвщомлюе залежшсть знання тшьки вщ видимоï фiзичноï дшснос-тi. Таке усвiдомлення залежност знання тiльки вiд сприйняття i неусвщом-лення його залежностi вщ роботи мислення, призводить до того, що в процесах емшричного тзнання людина, несвщомо для самоï себе завжди здiйснюе ототожнення власного знання зi сприйняттям як вщображенням буття. Це ототожнення, мабуть, i допомагае зрозумгги, чому у досвщ одиничш речi постають для нас такими, якими е нашi загальш знання, поняття, тобто чому змют наших знань видае себе за змют чуттевих образiв. По су^ це ототожнення е накладанням загального, духовного на усе чуттеве, конкретне, завдя-ки чому поняття про речi постають несвiдомо для людини як сама видима дшсшсть. Наприклад, витворенi мисленням поняття необхщност^ причини та наслiдку людина усвщомлюе як фiзичну реальнiсть, що е репрезентованою у чуттевому сприйнятл, вщображенш. Тут важливо зауважити, що ототожнення, нероздшьшсть знання та сприйняття змушуе людину, на вiдмiну вщ тва-рини, нiколи необмежуватись у ïï безпосередньому ставленш до свгту тiльки видимою картиною. Тому людина в процеЫ свого становлення людиною пос-тiйно прагне у видимому, наявному у сприйнятл вiднайти невидиму загальну сутнiсть або причину, виражену поняттям.
На основi поданого тут шдходу до розумiння досвiдного тзнання нап-рошуеться питання: чи знання як продукт еднос^ сприйняття та мислення е
свщомютю - знанням природи навколишнього свгту речей, чи самосвщомю-тю - змютом нашого власного внутрiшнього суб'ективного Я. Якщо виходи-ти з ролi сприйняття у пiзнаннi, що пов'язуе людину з юнуючою реальшстю, то знання можна трактувати як свщомють, яка е осмисленням усього об'ек-тивно iснуючого. I, навпаки, коли брати до уваги значення мислення у конс-титуюванш знання, то останне уже постае самосвщомютю, власним внутрш-нiм, суб'ективним Я людини, витвореним ïï мисленням.
Усе ж iз усвiдомлення ролi едност сприйняття та мислення у досвщ-ному пiзнаннi випливае, що одне i те саме знання, яке представляе у мисленш навколишнш свГт, водночас репрезентуе нашому мисленню i самого себе. 1н-шими словами, свщомють, як спрямованiсть пiзнання на зовтшнш свiт, е разом з тим i самосвщомютю, спрямовашстю нашого мислення на усвщомлен-ня змюту власного знання. Отож протиставлення свщомост та самосвщомос-tï виникае внаслщок неусвiдомлення того факту, що знання речей природи та знання як мое власне суб'ективне Я - це одне i те саме знання, що витворене взаемодiею сприйняття та мислення. Коли визнати, що нашим знанням, як внутршшм духовним свГтом людини, е знання природи речей навколишнього свгту, то видаеться лопчно послщовною думка М. Гайдеггера про те, що свщомють е водночас i самосвщомютю. Так, зокрема, вш говорить, що люди-на як присутшсть е таким чином те, що завжди зрозумшо (вщповщно незро-зумшо) в тГм, чи шшГм свохм буттг Це знання не виникло тшьки з Гманентно-го самосприйняття, але притаманне буттю "ось", яке е, посутньо, розумшням [4, с. 144]. Отож, як у процесах безпосереднього ставлення людини до фГзич-ноï дшсностГ, так i в емшричному та рацюналютичному вченнях залишаеться не з'ясованою роль едност сприйняття та мислення в продукуванш досвщно-го знання. Якщо в першому випадку це неосмислення базуеться на неусвь домленш ролГ мислення у досвщному шзнанш, то в другому випадку воно стае можливим завдяки розрГзненню i навГть протиставленню на теоретичному рГвш шзнання загальносл, вГчностГ, змюту знання та одиничностГ, кон-кретносл змюту чуттевого образу сприйняття. Таким чином, щоб зрозумГти сутшсть накладеноï на видиму реальшсть антропоморфноï, невидимоï, шзна-вальноï "заволоки", необхщно усвщомити значення нероздiльноï едност сприйняття та мислення в процес емшричного шзнання об'ективноï дшснос-tï. Як бачимо визначення кореня або сутносл людини, якою, передовЫм е емшричне шзнання, було завжди важливим для Гстори фiлософiï. Тому заслу-говують на увагу теоретичш дослщження, що вщнаходять новГ нетрадицшш аспекти у цш актуальнш фшософськш проблем^
Лггература
1. Гегель М. Наука логики. В трёх томах. Т.2. - М.: Мысль, 1971. - 644 с.
2. Каит И. Критика чистого разума: Научно-исследовательское издание. - М.: Мысль, 1994. - 368 с.
3. Локк Д. Опыт о человеческом разуме// Избранные философские произведения в двух томах, т.1. - М.: Соэкгиз, 1960.
4. Хайдеггер М. Бытие и время. - М.: Мысль, 1997. - 236 с.
5. Шиикарук В.И. Теория познания, логика и диалектика И. Канта. - К.: Наук. думка, 1974. - 368 с.
