CC BY
56
УДК 343.915 М. О. Маршуба,
здобувачка при кафедр'1 криминологи / крим'шально-виконавчого права Нац'юнальний ушверситет «Юридична академ'!я У крат и ¡меш Ярослава Мудрого», м. Харю в
ЩОДО СТАНУ НАУК0В01 РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТОСТ1 НЕПОВНОЛИНЬОГО КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКОГОЗЛОЧИНЦЯ
У статп визначаеться поняття «особа неповнолтього корисливо-насильницького зло-чинця». Розглядаються питания щодо розробленост1 проблематики особистост1 неповно-лтнього корисливо-насильницького злочинця на сучасному етап1 розвитку кримЫолопчноТ науки.
Ключов1 слова: особа неповнолтнього злочинця, корисливо-насильницький злочинець.
Для будь-якого сусгпльтва, якому знайома державна орга-ызац1я буття, завжди актуальною е проблема злочинносп неповнолп"шх. 1Т гострота зумов-люеться тим, що вона вщбивае основы тенденци злочинносгп в краТы, виступае ¡ндикатором морального здоров'я сусгпль-ства \ дозволяе спрогнозувати загальш перспективи та можлив1 напрямки розвитку злочинних прояв1в на майбутне [17, с. 17].
У цьому план1 не е винят-ком й украТнське сусптьство. Але розв'язання даноТ про-блеми неможливе без всеб1ч-ного вивчення особистосгп злочинця. У кримЫолопчнм науц1 м справедливо вщносять до основних \ найбтьш складних, осктьки саме в площиы знания про правопорушника кри-мЫальних заборон у концен-
трованому вигляд1 мютиться розумЫня витоюв мотиваци зло-чинноТ поведЫки такоТ особи та ефективних шлях1в запоб1жного впливу. Адже завдяки цьому знанию сучасна кримЫолопя, «озброена» методолопчним ¡нструментар1ем щодо визна-чення типологм особи злочинця та структури його ¡ндивщуальноТ поведшки, впритул пщшшла до розумЫня оточуючого серед-овища як чинника, що негативно впливае на формування осо-бистост1, та важливост1 корекци поведЫки об'еднаними зусил-лями не лише правоохорон-них оргаыв, а й р1зних соц1аль-них ¡нституцм. Накопичений значний емтричний матер1ал дозволяе перейти як на бтьш високий р1вень теоретичних уза-гальнень, так \ до формування довгостроковоТ програми дослн
дження особистосп злочинця [12, с. 6].
У цм систем! наукових координат особистють непо-внолп"нього злочинця, за спра-ведливим визначенням вчених, е похщною вщ узагальненого науково-теоретичного образу особистост1 злочинця, створе-ного кримЫолопчною теор1ею [17, с. 42]. При цьому за р1зних чаав чимало науковц1в зверта-лося до проблематики особис-тост1 неповнолп"нього злочинця, включаючи категор1ю корис-ливо-насильницького злочинця. Багатий емгпричний матер1ал у цм сфер1 отримали М. Ю. Валуй-ська, В. В. ГолЫа, Б. М. Головюн,
A. I. Долгова, I. М. Даньшин,
B. С. ЕмЫов, В. П. Емельянов, А. П. Закалюк, О. М. Костенко, Н. Ф. Кузнецова, Ф. А. Лопу-шанський, I. П. Лановенко, П. П. Михайленко, Г. М. МЫьков-ський, О. Б. Сахаров, I. К. Тур-кевич, А. П. Тузов, В. I. Шакун, О. Ю. Шостко, Н. В. Яницька та ¡н. Не можна окремо не вказати на науков1 прац1 Б. М. Головина, присвячеы дослщженню корис-ливо-насильницькоТ злочин-ност1 в УкраТы, що базуються на багатому емгпричному матер1ал1 [4-8; 10]. Однак багато важли-вих питань даноТ проблеми, в тому чио"Н й методолопчного характеру, отримують супереч-ливе тлумачення, немае одно-стайност1 й у трактуванш низки
м аспект1в [23, с. 11]. У зв'язку з цим, щоб визначитися з1 станом науковоТ розробки проблеми особистост1 неповнолп"нього злочинця в ц1лому \ корисливо-насильницького зокрема, необ-хщно зупинитися на деяких принципових моментах, сутнють яких полягае в такому.
По-перше, в основу видн лення пщвиду особистост1 непо-внол1тнього злочинця поклада-еться певний в1ковий критер1й особи, а точнше - його визна-чений ¡нтервал. Нижня межа останнього дор1внюеться в1ку настання крим1нальноТ вщповн дальност1 пщл1тюв. Згщно з ч. 2 ст. 22 КримЫального кодексу УкраТни (дал1 - Кодекс) в1к, з якого е можпивим притягнення особи до кримЫальноТ вщпо-вщальност1 за вчинення деяких злочиыв, перел1чених у цьому Кодека, складае 14 роюв. У свою чергу, межею, за якою зло-чиннють неповнол1тн1х «пере-творюеться» на злочинн1сть молод1жну, е досягнення особою 18 роюв.
По-друге, тзнання особис-тост1 неповнол1тнього злочинця корисливо-насильницькоТ спря-мованост1 знаходиться на стику двох самостмних блоюв знань, гщних окремого поглибленого вивчення, - про особистють неповнолп"нього злочинця та особистчсть корисливо-насиль-ницького злочинця. Але ж для
кожного з цих блоюв цементу-ючим ланцюгом виступае знания про особистють злочинця взагалк Тому розв'язання про-блеми тзнання особливостей особистост1 неповнолп"нього корисливо-насильницького злочинця повинно вщбуватися кр1зь призму своерщноТ тр1ади: особистють злочинця - особистють неповнолп"нього злочинця й особистчсть корисливо-насиль-ницького злочинця.
По-трете, на наш погляд, ктька чинниюв визначають роз-робленють проблематики осо-бистост1 неповнолп"нього злочинця на сьогодышшй день. Один ¡з них - це сформованють понятмного апарату, а отже, й визначенють таких похщ-них категорм, як «особистють злочинця», зокрема неповно-лп"нього, «корисливо-насиль-ницька злочиннють», окремим сегментом якоТ е злочиннють неповнолп"шх, та ¡н. Другий чин-ник полягае в установлены м1ж-дисциплЫарних зв'язюв та запо-зиченш певних напрацювань з ¡нших дисциплш. Як справедливо зазначае Г. М. Резник, пщ-вищена дискуайнють особистю-ноТ проблематики у кримЫологи й кримЫально-правовм науц1 цтком природна. Особистють - найбтьш складний об'ект для будь-якоТ галуз1 знань. Бона не «вмщуеться» повнютю в жодну наукову дисциплЫу. Будь-яка
наука мае свм «образ» \ у вщ-повщносп з ним дае свое визна-чення особистостк Поняття осо-бистост1 в соцюлоги, психологи, етиц1, естетиц1 \ т. ¡н. ¡стотно вщ-р1зняються одне вщ одного. Бтьше того, навпъ у межах оджеТ науки особистють нерщко вивчаеться в р1зних теоретич-них площинах [22, с. 29]. Отже, проблема особистост1 злочинця уявляеться проблемою комплексною. Третм чинник, який свщчить про р1вень розробле-ност1 проблеми, - це врахування досягнень не лише вп"чизняноТ, але й заруб1жноТ науки. Вченими р1зних краТн багато уваги придн лялося й придтяеться особис-тост1 неповнолп"нього злочинця, хоча на теоретичному р1вж й у практичжй площиж ¡снують р1зн1 пщходи до розв'язання окремих аспекпв ц1еТ складноТ проблеми. Проте запозичення прогресив-них напрацювань заруб1жних фах1вц1в сприяе якомога ефек-тивжшому виршенню конкретно'! кримЫолопчноТ проблеми.
Четвертий чинник, яким визначаеться р1вень розробле-ност1 проблеми, - т\ нетзнанж аспекти, складну природу яких ще треба з'ясувати. Як зазнача-еться у спец1альжй л1тератур1, злочини неповнол1тжх вщр1зня-ються за своТм характером вщ щентичних злочижв дорослих. Причиною цьому е мехажзми взаемного кримшального зара-
ження, конформно'! поведЫки, групового тиску [21, с. 37]. Зда-еться, що причини ыбито лежать на поверхы, однак навпъ з Тх знаниям поки що не спостер1га-еться ютотних зрушень у проти-дм злочинносгп неповнолп"н1х. Тому потребують все нового й нового вивчення феноменоло-пчы особливост1 особистост1 пщлпжа.
Нарешп, п'ятий визначаль-ний чинник, що безпосередньо позначаеться на досягнены пев-ного р1вня розробленост1 даноТ проблеми, полягае в забез-печены необхщного ступеня обфунтованост1 теоретичних висновюв та Тх перев1рки достат-шми емтричними дослщжен-нями вщповщноТ якостк
Отже, анал1з перел1чених вище чинниюв у комплеш може надати уявлення про той тео-ретичний фундамент, вщ якого слщ вщштовхуватися пщ час подальшого вивчення особис-тост1 неповнол1тнього корис-ливо-насильницького злочинця, а також визначити т\ завдання, як\ насамперед потребують додаткового поглибленого дослщження.
Щодо сформованост1 поня-тмного апарату, який застосо-вуеться при тзнаны особис-тост1 неповнолп"нього злочинця, корислив1 д1яння якого поеднаы з насильством, то цей процес ще далекий до свого остаточ-
ного завершения. Звичайно, базовим е поняття «особистють злочинця», але й тут немае едност1 погляд1в. Спроби вче-них розробити ушверсальне, визнане вама кримЫологами та науковцями ¡нших спец1альнос-тей поняття «особистють злочинця» до цього часу не увш-чалися усгпхом, осктьки кожна людина - явище специф1чне та ¡ндивщуальне у своТх проявах, кожна людина в напруженм пси-холопчнм ситуаци, пщ впливом емоцмних реакцм спроможна вчинити будь-який злочин, тому видтити окрем1 властивосп злочинця, як\ б принципово вщр1з-няли його вщ законослухняного громадянина, як зазначаеться у спец1альый л1тератур1, надзви-чайно складно [15, с. 86, 87].
Не зупиняючись докладно на критичному переосмислены р1зноманп"них позицм з цього питания, лише вщм1тимо, що сутнють людськоТ особистост1 (чи то злочинця, чи то пра-вослухняноТ людини) визна-чаеться завдяки розкриттю м соц1альних рис \ властивостей, ролей \ позицм як суб'екта соцн альноТ поведшки в контекста р1з-номаытних соц1альних зв'язюв, тобто через визначення м становища в систем! сусптьних вщносин. 3 огляду на це уявля-еться справедливою думка про те, що особистють можна роз-глядати як вщносно стмку, дина-
м1чну, соц1ально обумовлену сукупнють духовних, СуСПШЬНО-пол1тичних i морально-вольо-вих якостей людини, свщомють i вчинки якоТ характеризуються певним ступенем соц1альноТ зртосп й прагненням виявити свою ¡ндивщуальнють [2, с. 88]. 1ншими словами, особистють
- це буття певного ¡ндивща як соц1ального феномена, який реал1зуе себе в р1зних формах соц1альноТ дм. Осктьки злочин
- це теж р1зновид соц1ально зна-чущоТ дм, що одержуе оцнку, з точки зору соц1альних ¡нсти-тут1в права, то й поняття «осо-бист1сть злочинця» включае в себе психолого-соцюлопчне поняття «особистють» i соцн ально-юридичне поняття «зло-чинець». Пщтвердженням ц1еТ тези слугують числены визна-чення поняття «особистчсть злочинця», надаы кримшологами. Так, ще ктька десятилпъ тому I. I. Карпець та О. Б. Сахаров зазначали, що особистють злочинця - це сукупнють соц1ально значущих властивостей, ознак, зв'язюв, вщносин, що характеризуюсь особу, винну в порушены кримЫального закону, як\ в поеднанш з ¡ншими умовами та обставинами впливають на м антисусптьну поведЫку [16, с. 150; 24, с. 110-116]. Схоже визначення через 20 роюв надав А. I. Алексеев: «Особистють злочинця - це сукупнють
соц1ально значущих властивостей, що в поеднаны ¡з зовнш-ыми умовами (ситуац1ею) впливають на злочинну поведЫку» [1, с. 84]. Класичним так само можна вважати висловлювання I. М. Даньшина, який зазначав, що пщ особистютю злочинця розум1еться сукупнють ¡стотних \ спйких соц1альних властивостей \ ознак, соц1ально значущих бюпсихолопчних властивостей ¡ндивща, як\, об'ективно реал1зу-ючись у конкретному вчиненому злочиы, надають вчиненому д1янню характеру сусптьноТ небезпечност1, а виннм у ньому особ1 - властивост1 сусптьноТ небезпечност1, у зв'язку з чим вона \ притягаеться до вщповн дальност1, передбаченоТ кримн нальним законом [18, с. 37].
Усе це мае методолопчне значения й для пояснения при-роди особистост1 неповнолп--нього злочинця. При цьому в спец1альый л1тератур1, як це не дивно, майже не наводиться визначень особистост1 неповно-лп"нього злочинця. Виключен-ням е х1ба що ктька роб1т. Так, у робот1 [17] пщ особистютю непо-внолп"нього злочинця автори розумють сусптьно небезпеч-ного пщлпжа ¡з соц1ально-пси-холопчними та морально-пра-вовими дефектами свщомост1, який в умовах конкретно'! жит-тевоТ ситуацм вчинив злочин. В. М. Оржеховська вважае,
що неповнолгп-п злочинц1 - це важковиховуваы, педагопчно занедбаы пщл1тки, як\ вчинили кримЫальш злочини, порушили правов1 норми й направлен! судом до виправних колонм [20, с. 53]. Проте в наукових джерелах завжди вщм1чаеться, що особистюна характеристика пщлп"юв-злочинц1в мае сут-тев1 особливост1 в пор1вняны з цими властивостями злочинц1в з ¡нших соц1ально-в1кових груп [3, с. 35].
На наш погляд, пщ особис-т'ютю неповнол'итпнього зло-чинир слщ розум1ти сусптьно небезпечного пщлпжа у вщ1 вщ 14 до 18 роюв ¡з соц1ально-пси-холопчними та морального-пра-вовими вадами й дефектами соц1ал1заци, зумовленими осо-бливостями ф1зичного, психоло-пчного та морального розвитку людини в цьому вщ\, який в умо-вах конкретно!' життевоТ ситуа-ц!"Г вчинив протиправне д1яння, передбачене кримЫальним законом.
Враховуючи той факт, що за своТм характером злочин-нють неповнолп"шх сьогоды мае корисливу, корисливо-насиль-ницьку та насильницьку спря-мованють, актуальною проблемою е й залишатиметься надал1 вивчення особистост1 неповно-лп"нього корисливо-насиль-ницького злочинця, особли-восп д1яння якого виявляються
насамперед у насильницькому способ! заволодЫня майном потерптого. Тобто вщм1чеы у визначены особистосп непо-внолп"нього злочинця вади та дефекти соц1ал1зацм у даному раз1 призводять до вчинення корисливо-насильницького зло-чину. Але тут постае ще одне питания методолопчного плану: як\ злочины д1яння структурно входять до поняття «корис-ливо-насильницька злочиннють неповнолп"шх»? Уявляеться, що у визначены цих структурних параметр1в слщ виходити з двох принципових моменте. Один ¡з них - т\ види злочиыв, що вза-гал1 вщносяться кримЫологами до корисливо-насильницькоТ злочинност1, другий - визна-чення кола д1янь, за вчинення яких можпиве настання кримн нальноТ вщповщальност1 у зни-женому вщ1 кримшальноТ вщпо-вщальност1, тобто з 14 роюв.
Щодо першого моменту зазначимо, що слщ погодитися з позиц1ею Б. М. Головина сто-совнотого, щодо групи корисли-воТ насильницькоТ злочинност1 входять злочини, в яких реалн зац1я корисливого мотиву здм-снюеться не ¡накше, шж насиль-ницьким способом (корислив1 вбивства, розбм, насильниць-кий граб1ж, вимагання, поеднане ¡з насильством, бандитизм та ¡н.), тобто злочини, передба-чеы перш за все пунктами 6 111
ст. 115, статтями 187, 189, 257, ч. 2 ст. 186, а також ч. 2 ст. 289 КК УкраТни (у частиы дм, вчи-нених ¡з корисливих мотив1в \ поеднаних ¡з насильством) [9; 10]. До того ж у деяких випад-ках до корисливоТ насильниць-коТ злочинносп слщ вщносити насильницьке донорство, неза-конну трансплантац1ю оргашв або тканин людини, незаконне позбавлення вол1 або викра-дення людини \ торпвлю людьми [9, с. 34], вчинеы з корисливих мотив1в \ поеднаы водночас ¡з насильством (ч. 3 ст. 144, час-тини 3 \ 4 ст. 143, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 149 Кодексу).
Стосовно другого моменту вщм1тимо, що у психолопчнм лп"ератур1 пщ час проведения перюдизаци неповнолп"нього в1ку виокремлюють, зокрема, пщлпжовий (вщ 11-12 до 14-15 роюв) \ раннм юнацький в1к (вщ 15-16 до 18 роюв). В1к крим1-нальноТ в1дповщальност1 непо-внол1тн1х припадае на ранн1й юнацький \ частково на пщлп--ковий перюди розвитку людини [25, с. 106]. Пщлп-ки притягу-ються до кримЫальноТ вщпов1-дальност1 лише за певну групу злочинних д1янь, як\ прямо зазначен1 в закон1 (ч. 2 ст. 22 Кодексу), \ ттьки по досягненню 14 роюв. У свою чергу, за загаль-ним правилом кримшальнм вщ-повщальност1 пщлягають особи, яким до вчинення злочину випо-
внилося 16 роюв, тобто непо-внол1тн1, як\ досягли вдового пер1оду життя - раннього юна-цтва. Ця теза уявляеться важ-ливою, особливо якщо особою вчиняються корисливо насиль-ницью злочини, передбачеы вщповщними частинами статей 143, 144, 146 або 149 Кодексу. Справа в тому, що притягнення особи до кримЫальноТ вщповн дальност1 за вчинення цих дм е можпивим, починаючи лише з 16 роюв. Таким чином, неповно-лп"ы, як\ не досягли загального вку крим1нальноТ вщповщаль-ност1, не можуть бути притягну-тими до неТ. Вщповщно оц1нка под1бних сусп1льно небезпечних дм з боку неповнол1тн1х як злочинних матиме м1сце лише по досягненню ними 16 роюв. Про вкове обмеження щодо кримн нальноТ' вщпов1дальност1 тут йдеться через те, щоб показати, що за межами поняття «злочин-нють неповнол1тых» залиша-еться певна частина д1янь, як1 за м1рою сусп1льноТ' небезпечност1 не в1др1зняються вщ злочин1в. Але через недосягнення особою, яка Тх вчинила, в1ку настання кри-м1нальноТ' вщповщальност1 крим1-нальну справу по факту вчинення зазначеного д1яння не порушують, \ тому таю факти залишаються поза крим1нально-правовою рее-страц1ею. Ктьюсть останн1х, на думку А. П. Закалюка, чимала [11, с. 468].
Анал1з заруб1жного досвщу в пояснены корешв злочинносп неповнолп"шх \ виробленш шля-х1в боротьби з нею свщчить, що все розмаптя теорм причин даного виду злочинносп, зокрема представлених в аме-риканськм та европейськм кри-мЫолопчнм л1тератур1, можна умовно подтити на ктька груп:
1) бюлопчы (бюсоц1альы);
2) психолопчы (бюпсихолопчы, психоанал1тичы, теорм рис осо-бистсхгп та емоцмних проблем, теорм' соц1ально-коп-птивного навчання, розумовоТ вщсталост1 та душевних розлад1в, теорм соцюпатичноТ особистост1, соцн ального контролю та ¡н.); 3) соцн олопчы (макрор1внев1 \ м1кро-р1внев1) та 4) альтернативы (теорм стигматизацм, конфлкту, фемЫютсью теорм тощо) [19, с. 211; 27, с. 10]. У ва ц1 теорм як обов'язковий структурний еле-мент, звичайно ж, «вписуеться» \ ноем злочинноТ поведЫки, тобто будь-яка з них не може оминути проблематики генези «особистють злочинця». Але, як справедливо вщм1чаеться у спе-ц1альнм л1тератур1, неможливо пояснити причини виникнення та ¡снування злочинност1 непо-внолп"ых якоюсь единою тео-р1ею, осктьки кожна з них може певною м1рою застосовуватися на практик лише до окремих вид1в злочиыв чи груп делквен-т1в [27, с. 12], або, навпаки, пози-
тивы положения р1зних теорм можна синтезувати, виходячи з единоТ концептуально'! основи [26, с. 104]. Такому синтезу теорм на практик е приклади. Так, С. М. 1ншаков у робот1 [14] наводить приклад под1бноТ взаемодп. В1н пише, що в 70-т1 рр. XX ст. у бтьшосп краТн Заходу акцент у вплив1 на злочиннють робився на сусптьних перетвореннях \ на перевихованы злочинц1в. Перший напрямок обслугову-вали соцюлопчы теорм злочин-ност1, другий - ю"Нычна кримЫо-лопя. При цьому значне м1сце серед реформаторських захо-д1в впливу на злочиннють поа-дала турбота про неповнолп"ых та молодь. У Бельгм, прикладом, був прийнятий Закон про молодь, який передбачав низку оргаызацмних заход1в, спрямо-ваних на здмснення педагопчноТ та матер1альноТ допомоги юним сывгромадянам. Для розгляду кримЫальних справ стосовно неповнолп"шх стали створюва-тися спец1альы суди, як\ багато уваги пщ час судового розгляду придтяють виясненню умов виховання делквента, ретельно вивчають його особистють, сер-йозну увагу придтяють анал1зу можливост1 перевиховання пщ-лпжа. Аналопчы законодавч1 акти прийняли парламенти й ¡ншихзахщноевропейських краТн [14, с. 198, 199]. Сдине, в чому бтьш-менш одностайы зару-
б1жш вчеы, це те, що деструктивна (протиправна) поведЫка пщлп^юв е результатом взаемоди ¡ндивщуальних (персональних) \ соц1альних (оточуючих) чинниюв [28, с. 75].
На наш погляд, це цкавий, а головне - корисний досвщ, спроможний розширити гори-зонти наукового тзнання конкретно'! проблеми з використан-ням передових напрацювань заруб1жноТ науки \ практики, а значить, вартий ретельного вивчення, критичного осмис-лення ¡, можпиво, застосування у прикладних кримЫолопчних дослщженнях, зокрема при дослщженш проблем корисли-воТ насильницькоТ злочинност1 неповнолп"шх. Отже, анал1з та вивчення сучасних заруб1жних передових пщход1в \ моделей запоб1гання злочинност1 непо-внолп"н1х, зокрема м корисливоТ насильницькому сегменту, на предмет можпивоТ ¡мплемента-ци окремих положень у вп"чиз-няну практику можуть сприяти, якуявляеться, розробц1 конкрет-них пропозицм щодо скорочення соц1альноТ бази злочинност1 неповнолп"шх в УкраТы, моральному оздоровлению пщл1тковоТ частини сусптьства, вдоско-наленню нормативно'! регла-ментацм у галуз1 запоб1гання цьому виду злочинност1 та ¡н. Тому, як справедливо зазначае О. Ю. Шостко, постае проблема
бтьш глибокого вивчення тео-ретичних \ практичних ¡ноземних досягнень у цариы боротьби з1 злочиннютю неповнолп"н1х. Насамперед це стосуеться аме-риканськоТ кримЫологи та д1яль-ност1 американських державних установ \ оргашзацм, як\, на думку багатьох сучасних кримн нолопв, досягли значних усгпх1в у цьому вщношены [27, с. 4].
Актуальнють й потреба у будь-якому кримЫолопчному дослщженш визначаеться сту-пенем стурбованост1 суспть-ства ситуац1ею м остаточноТ нерозв'язаност1, вщсутнютю ¡стотних або принаймы вщчут-них усгпх1в у скороченш пев-ного негативного явища. А це свщчить про те, що ¡снують т\ проблемы аспекти, складна природа яких ще неызнана. До таких, наприклад, вщноситься вплив вкових особливостей людини (у даному випадку -пщлпжових) на обрання саме насильницького способу заво-лодЫня матер1альними цЫнос-тями, роль псих1чних аномалм пщлп"юв у злочиный мотивацм дм, обрання найбтьш ефек-тивних методик корегування негативних рис \ властивостей особистост1 неповнолп"нього з корисливо-насильницькою спрямоваыстю тощо.
Наприкшц1 зазначимо, що слщ погодитися з думкою тих автор1в, як\ вважають, що сьо-
годы необхщы доброты кримн нолопчы дослщження, спрямо-ваы перш за все на виявлення яюсних параметр1в злочинност1, встановлення кореляцмних зв'язюв злочинност1 \ р1зного роду кримЫогенних фактор1в з тим, щоб на Тх пщстав1 забез-печити науково обфунтоване прогнозування \ розробку захо-д1в запоб1жного характеру [13, с. 101]. Усе це стае можпивим, у тому чио"Н, завдяки проведению фунтовних емп1ричних дослн джень комплексу особливостей особистост1 злочинного д1яча, який е центральною сполучною ланкою мехаызму злочинноТ поведЫки. Дослщження такого
роду - не лише обов'язкова умова \ показник фундаментальное^ теоретичних знань, отриманих за результатами його проведения, а й запорука в1ро-гщност1 та якост1 процесу приросту нового знания у сфер1 розкриття природи особистост1 неповнолп"нього корисливо-насильницького злочинця. Будь-як\ висновки пщ час вивчення особистост1 неповнолп"нього корисливо-насильницького злочинця потр1бно робити на основ1 анал1зу емыричних матер1ал1в у даый сфер1, пщкр1плючи або спростовуючи ппотетичы припу-щення, зроблеы пщ час дослщження.
Список л/тератури: 1. Алексеев А. И. Криминология : курс лекций / А. И. Алексеев. - М. : Щит-М, 1998. - 340 с. 2. Антонян Ю. М. Системный подход к изучению личности преступника / Ю. М. Антонян // Сов. гос-во и право. - 1974. - № 4. - С. 88-93. 3. Гол/на В. В. КримЫолопчна характеристика злочиыв проти життя та эдоров'я особи, що вчиняються неповнолп>пми : мо-ногр. / В. В. ГолЫа, С. Ю. Лукашевич та ¡н. -X. : Кроссроуд, 2007. - 156 с. 4. Головюн Б. М. АктуалЬацт проблеми дослщження тяжкоТ корисливоТ насильницькоТ злочинност1 в УкраТж / Б. М. Головин // Проблеми законност1 : республк. м1жвщ. наук. зб. / вщп. ред. В. Я. Тацм. - X. : Нац. юрид. акад. Украши, 2008. - Вип. 94. - С. 198-205. 5. Головин Б. М. До питания характеру корисливо-насильницькоТ злочинност1 / Б. М. Головин // Боротьба з1 злочиннютю та права людини : зб. наук, праць. - Одеса : Феыкс, 2006. - С. 109-111. 6. Гэловм'н Б. М. Кри-мшолопчний анал1з ктьисних показник1в корисливоТ насильницькоТ злочинност1 в УкраТн1 / Б. М. Головин // Проблеми законност1: республк. м1жвщ. наук. зб. / вщп. ред. В. Я. Тацш. -X.: Нац. юрид. акад. Украши. - 2009. - Вип. 103. - С. 178-185. 7. Головюн Б. М. Методика дослщження тяжкоТ корисливо-насильницькоТ злочинност1 в УкраТы / Б. М. Головк1н // Вюн. Акад. прав, наук Украши. - 2007. - № 2 (49). - С. 216-225. 8. Гэлоем'н Б. М. Особливост1 просторо-вого поширення корисливоТ насильницькоТ злочинност1 в Украш1 / Б. М. Головин // Боротьба з оргаызованою злочинн1стю \ корупц1ею (теор1я \ практика). - 2009. - Вип. 20. - С. 183-194. 9. Гэлоем'н Б. М. Системний пщхщ до поняття тяжкоТ корисливо-насильницькоТ злочинност1 / Б. М. Головин // Питания боротьби з1 злочиннютю : зб. наук. пр. 1ВПЗ АПрН УкраТни. - Вип. 14. -X.: Кроссроуд, 2007. - С. 29-48.10. Головин Б. М. Структура корисливоТ насильницькоТ зло-чинност1 // Питания боротьби з1 злочиннютю : зб. наук. пр. 1ВПЗ АПрН УкраТни. - Вип. 17. -X.: Кроссроуд, 2009. - С. 124-145. 11. Закалюк А. П. Курс сучасноТ украТнськоТ кримЫологм: тео-р\я \ практика / А. П. Закалюк : у 3-х кн. - Кн. 2: КримЫолопчна характеристика та запоб1гання вчиненню окремих вид1в злочинш. - К. : Вид. д1м «1н Юре», 2007. - 712 с. 12. Звирбуль В. К. О некоторых методологических аспектах исследования личности преступника / В. К. Звирбуль // Теоретические проблемы учения о личности преступника : сб. науч. тр. - М. : Всесоюзн. ин-т по изуч. причин и разработке мер предупреждения преступности, 1979. - С. 6-10. 13. Зин-чук Е. Г. Корыстные преступления несовершеннолетних / Е. Г. Зинчук, Ю. Г. Карпухин // Со-
цис. - 1994. - № 8-9. - С. 101-109. 14. Иншаков С. М. Зарубежная криминология / С. М. Ин-шаков. - М. : Издат. группа «ИНФРА*М-НОРМА», 1997. - 383 с. 15. Кальман О. Г Стан i головы напрямки попередження економнноТ злочинност1 в УкраТж: теоретичж та прикладж проблеми : моногр. / О. Г. Кальман. - X. : Пмназт, 2003. - 352 с. 16. Криминология : учебник / под ред. И. И. Карпеца, В. Н. Кудрявцева, Н. Ф. Кузнецовой, А. Б. Сахарова. - М. : Юрид. лит., 1976. - 440 с. 17. КримЫолопчж проблеми попередження злочинност1 неповнол1тжх у великому MicTi: досвщ конкретно-соцюлопчного дослщження : моногр. / за заг. ред. В. В. Голь ни та В. П. бмельянова. - X. : Право, 2006. - 292 с. 18. КримЫологт: Загальна та Особлива частини : пщруч. / I. М. Даньшин, В. В. Гшна, М. Ю. Валуйська та ¡н. ; за заг. ред. В. В. Голши.
- 2-ге вид. перероб. i доп. - X.: Право, 2009. - 288 с. 19. Mmopadoea Н. Е. Деяи пщходи щодо виокремлення напрямив психолопчного вивчення особистост1 злочинця / Н. Е. Мторадова // Актуальные проблемы криминологии и криминальной психологии : сб. науч. статей / под ред. М. Ф. Орзиха, В. Н. Дремина. - Одесса : Феникс, 2007. - С. 211-215. 20. Оржеховська В. М. Профтактика правопорушень серед неповнолптпх : навч.-метод. noci6. / В. М. Оржеховська.
- К. : BiAH, 1996. - 352 с. 21. Пирожков В. Ф. Криминальная психология. Психология подростковой преступности / В. Ф. Пирожков. - М. : Ось - 89, 1998. - Кн. 1. - 304 с. 22. Резник Г. М. Личность преступника: правовое и криминологическое содержание / Г. М. Резник//Личность преступника и уголовная ответственность. Правовые и криминологические вопросы : меж-вуз. науч. сб. - Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1981. - С. 29-44. 23. Сахаров А. Б. Актуальные вопросы учения о личности преступника / А. Б. Сахаров // Теоретические проблемы учения о личности преступника : сб. науч. тр. - М. : Всесоюзн. ин-т по изуч. причин и разработке мер предупреждения преступности, 1979. - С. 10-18. 24. Сахаров А. Б. Об антисоциальных чертах личности преступника / А. Б. Сахаров // Сов. гос-во и право. - 1970. - № 10. - С. 110-116. 25. Филимонов В. Д. Общественная опасность личности отдельных категорий преступников и ее уголовно-правовое значение / В. Д. Филимонов. - Томск : Изд-во Томск, ун-та, 1973. -276 с. 26. Шипунова Т. В. Проблема синтеза теорий девиантности / Т. В. Шипунова // Социс.
- 2004. - № 12. - С. 103-113. 27. Шостко О. Ю. Теоретичж передумови й практика розробки та реалЬацм програм попередження злочинност1 неповнол1тжх у США : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук : 12.00.08 / О. Ю. Шостко ; Нац. юрид. акад. Украши ¡меж Ярослава Мудрого. -X., 1997. -20 с. 28. Loeber R. Tomorrow's criminals: The development of child delinquency and effective interventions / R. Loeber, N. W. Slot, P. H. Van der Laan, M. Hoeve.
- Hampshire : Ashgate Publishing Ltd, 2008. - 371 p.
О СОСТОЯНИИ НАУЧНОЙ РАЗРАБОТКИ ПРОБЛЕМЫ ЛИЧНОСТИ
НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНЕГО КОРЫСТНО-НАСИЛЬСТВЕННОГО ПРЕСТУПНИКА
Маршуба М. О.
В статье дается определение понятия «лицо несовершеннолетнего корыстно-насильственного преступника». Рассматриваются вопросы разработанности проблематики личности несовершеннолетнего корыстно-насильственного преступника на современном этапе развития криминологической науки.
Ключевые слова: лицо несовершеннолетнего преступника, лицо корыстно-насильственного преступника.
STATE OF SCIENTIFIC DEVELOPMENT ISSUES IDENTITY OF A MINOR SELFISH AND VIOLENT CRIMINALS Marshuba M. O.
in a scientific article on the basis of system analysis of concepts such as «self-interested person-but-violent offender», «face a juvenile offender,» is its own definition of «person selfish and violent juvenile crime nick.» in addition, the scientific article is to review the provisions that determine the identity of the minor issues elaboration selfish and violent criminals at the present stage of development of criminological science.
Key words: face a juvenile offender, the person selfish and violent offender.
Had id шла до редакцп 18.02.2013 p.
