CC BY
52
Сибка Сабрша Еглерiвна,
приватний Homapiyc Кивського мського нотар'юльного округу, Украна, м. Кшв
e-mail: [email protected]
doi: 10.21564/2414-990x.134.71098 УДК 347.43
НОВАЦ1Я У ПРАВ1 ДАВНЬОГО РИМУ
Стаття присвячена з'ясуванню основних положень давньоримського вчення про новащю. Аналгзуеться визначення новацй в npaei Давнього Риму, установлюються умови, необхгбт для того, щоб новацгя вiдбулася, визначаються правовi наслгдки новацй. Окрему увагу придыено пра-вовим наслдкам ^d^m^i первкного чи нового зобов'язання при новацй, а також проблемi новацй з умовою. Зроблено висновок, що хоча дефтщй mdi6m, давньоримське поняття новацй було значно ширшим вiд сучасного.
Ключовi слова: зобов'язання; припинення зобов'язання; новащя; делегащя; експромгая.
Сибига С. Э., частный нотариус Киевского городского нотариального округа, Украина, г. Киев.
e-mail: [email protected]
Новация в праве Древнего Рима
Статья посвящена рассмотрению основных положений древнеримского учения о новации. Анализируется определение новации в праве Древнего Рима, выявляются условия, необходимые для осуществления новации, определяются правовые последствия новации. Отдельное внимание уделено правовым последствиям недействительности первичного или нового обязательства при новации, а также проблеме новирования с условием. Сделан вывод, что, несмотря на схожесть дефиниций, древнеримское понятие новации было значительно шире современного.
Ключевые слова: обязательство; прекращение обязательства; новация; делегация; экспромиссия.
Постановка проблемы. Як ввдомо, сучасне цившьне право краТн Захвдно! бвропи сформувалося на основ1 вщродження вдей давньоримсько! юриспруденции Переосмислення надбань правничо! думки Давнього Риму ввдбувалося починаючи з XII ст. i завершилося прийняттям таких визначних кодифшованих акт1в, як Цившьний кодекс Наполеона (1804 р.), Австршське цившьне уложення (1811 р.) та Шмецьке цившьне уложення (1896 р.). Через щ кодекси давньорим-сью поняття й конструкцп потрапили i до шших акпв цившьного законодавства
по всш бврош. Не стала винятком i Украша, сyчасний Цившьний кодекс яко1 також yвiбрав y себе чимало щей, сформyльованих правниками Давнього Риму.
Ось чому Грунтовне наукове осмислення фундаментальних вдей сучасного цивiльного права Украши видаеться немислимим без звернення до багато1 юри-дично1 спадщини Давнього Риму. Тим бшьше, що значний масив оригшальних автентичних давньоримських щей був втрачений у процесi рецепцп внаслiдок дiяльностi все нових i нових поколшь коментаторiв та законодавщв. Так, прим^ ром, iнститyт новацй, що був розроблений класиками Давнього Риму до наймен-ших дрiбниць, аж до казу'1'стичного аналiзy виняткових випадыв, - у сучасному Цившьному кодексi Украши був редукований до одше1-едино1 статтi (ст. 604).
Aналiз остантх дослгджень. Шдстави припинення зобов'язання е одшею з класичних тем цившьно-правово1 науки. Чимало питань, пов'язаних iз при-пиненням зобов'язання, були порушеш й yспiшно розв'язанi правниками Давнього Риму. Тож проблематика новацп, як ïï розумши давньоримсью юристи, нiколи не була обдшена увагою вчених-романiстiв. Так, цiй темi вiдведено чiльне мiсце в роботах Ю. Барона (Yu. Baron), Б. Вшдшейда (Bernhard Windscheid), Д. В. Дождева (D. V. Dozhdyev), Д. Д. ^мма (D. D. Hrimm), Г. Дернбурга (Heinrich Dernburg), Й. О. Покровського (J. A. Pokrovs'kyy), К. Ф. Чiларжа (Karl Ritter von Czyhlarz) та iн. Разом з тим, чимало проблем, пов'язаних iз практичними наслвдками новацй за правом Давнього Риму, не знайшли свого однозначного виршення. Насамперед це стосуеться можливосл новацй' двосто-роншх зобов'язань, наслiдкiв недiйсностi первiсного чи нового зобов'язання при новацй", моменту оновлення зобов'язання у раз^ коли новащя вчиняеться шд (з) умовою тощо.
Мета cmammi полягае в тому, щоб на основi аналiзy першоджерел з'ясувати основнi положення давньоримського вчення про новащю i виявити практичш iмплiкацiï цieï концепцй".
Виклад основного Mamepiany. Учення про новащю (novatio) в правi Давнього Риму було досить ретельно розробленим i деталiзованим. У Дигестах новацй' присвячено окремий титул - титул 2 книги 46 «De novationibus et delegationibus». На перший погляд, визначення новацй' у Давньому Римi значною мiрою нагадуе сучасне розумшня ще1 категорп. Ульшан, зокрема, писав, що «новащя становить собою змшу, перехвд колишнього боргу в шше зобов'язання..., тобто коли на пiдставi колишнього (зобов'язання) установлю-ють нове таким чином, що колишне припиняеться. Новащя ж бо одержала свою назву вщ оновлення (novo) й ввд нового зобов'язання (nova obligatione)» (Dig. 46.2.1pr.). Однак бшьш докладний аналiз давньоримських первотворiв дае шдстави для висновку, що тогочасне розумшня новацй' було значно шир-шим вщ сучасного.
За формою вчинення новащя становила собою особливий вид стипуляцп, яка, своею чергою, була формальним усним (вербальним) контрактом, що укладався шляхом виголошення спещальних урочистих формул. Тому не може бути жодних сyмнiвiв у тому, що новащя в давньоримському правi вважалася двостороншм
правочином - договором. Стипулящя по cyTi становила своерщний урочистий дiалог («Чи зобов'язуешся ти урочисто дати?» - «Зобов'язуюсь урочисто дати»), який було складено таким чином, що вш Mir породжувати тшьки односторонне зобов'язання. Звщси слiдyе вкрай важливий висновок стосовно новацй": оскшьки новацiя вчинялася у формi стипуляцп, вона могла породжувати тшьки односторонне зобов'язання. Але якщо нове зобов'язання, яке утворювалося внаслiдок новацй", могло бути тшьки одностороннiм, то чи мало це означати, що й первюне зобов'язання повинне було бути також тшьки одностороншм? Вiдповiдь на це питання не така однозначна, проте вона, на наш погляд, все ж мае бути ствердною. Справа в тому, що зпдно з найбшьш давнiм римським правом предмет первюного i предмет оновленого зобов'язання мали бути тотожними. Однак така тотожшсть вочевидь неможлива, якщо первюне зобов'язання е двостороншм, адже в такому разi первiсне зобов'язання мае два юридичних предмети (ди, якi мае вчинити одна сторона i дп, якi мае вчинити шша сторона). З точки зору елементарноТ логiки цiлком очевидно, що два предмети (у первюному зобов'язанш) нiяк не можуть бути тотожш одному (у новому зобов'язаннi). Тому якщо уявити, що до моменту виконання договору кушвл^продажу будь-якою зi сторiн останнi вирiшать домо-витися про новащю, то така новащя може стосуватися тшьки одностороннього зобов'язання покупця чи продавця по вщношенню до контрагента i, вщповщно, будучи укладеною, така новащя припинить тшьки обов'язок ще1 сторони, зам^ нивши його на новий, у той час як обов'язок шшо'1 сторони, який виник iз договору кушвл^продажу, залишиться в силi.
Для того, щоб вiдбyлася новацiя, необхвдне справдження декiлькох умов. Насамперед новащя можлива лише тод^ коли первюне зобов'язання (prius deb-itum) е наявним i дшсним: не можна оновити те, чого де-факто не шнуе, або те, що хоча фактично й шнуе, але де-юре е недшсним. Первюне зобов'язання могло бути цившьним або преторським, контрактним або делжтним, забезпеченим позовним захистом або натуральним - однак воно неодмшно повинно було бути дшсним. Натомють, «якщо первюне зобов'язання насправдi не iснyвало, -зазначае Розенталь, - примiром, було продано вшьну людину, чи мертвого раба, або хтось помилково вважав себе боржником, то й новащя не мае сили i може бути оспорена як шляхом позову (condictio incerti), так i шляхом exceptio doli» [1, с. 312]. Однак iз цього правила був виняток. Так, якщо боржник, вчиняючи новащю, знав, що оновлюване первюне зобов'язання насправдi не кнуе або е недшсним, то в такому разi новащя хоча й не припиняла первкного зобов'язання (його де-факто або де-юре взагалi не кнувало), однак створювала нове зобов'язання [2, с. 676-677].
Другою умовою новацй' була наявшсть нового зобов'язання, яке за волею сторш установлювалося на змшу першому. Однак щодо ще1 умови слщ зробити важливе застереження. В 1нститущях Гая (Gai. 3.176), i шзшше в 1нститущях Юстишана (Inst. 3.29.3) малося таке правило: якщо первкне зобов'язання було дшсним, а те, нове, зобов'язання, яке повинно було бути установлене новащею, мало юридичш вади (було недшсним), то в такому разi новащя мала тшьки
правоприпиняючий ефект, i не мала правопороджувального ефекту. 1ншими словами, у такому випадку новащя призводила до того, що первюне зобов'язання припинялося, а нове не виникало. Ось як про це вказано в 1нститущях Юстишана: «Навггь якщо наступна стипулящя буде недшсною, тим не менше первюна внаслiдок новацй' втрачае чиннiсть; якщо примiром, стипулюють вiд сироти те, що ти винен Тщш, без участ й згоди опiкуна, то в такому разi сти-пулятор програе, позаяк i первкний боржник звшьняеться вiд зобов'язання, i наступне зобов'язання не мае жодного значення» (Inst. 3.29.3). Таким чином, варто зауважити, що хоча за загальним правилом новащя мала значення i пра-воприпиняючого, i одночасно правопороджувального юридичного факту, однак право Давнього Риму знало винятки, коли новащя а) породжувала нове зобов'язання, не припиняючи первкного (якщо первюне зобов'язання було недшсним i боржник про це знав) i б) припиняла первюне зобов'язання, не породжуючи нового (якщо нове зобов'язання, яке повинно було б бути установлене через новащю, мало и або iншi юридичш вади, що тягнули його недшсшсть).
Третьою умовою новацй' була наявшсть певно1 змши, тобто вiдмiнностi (aliquid novi) мiж первiсним та новим зобов'язаннями. «Новащя, - писав Гай, - мае мкце тшьки тодi, коли в наступнш стипуляцп буде щось нове...» (Gai. 3.177). Вiдмiннiсть могла полягати у: а) замт шдстави виникнення зобов'язання; б) замiнi сторони зобов'язання; в) замш елеменпв змюту зобов'язання, як-то: скорочення чи подовження строку (dies), додавання чи скасування умови (conditio), збшьшення чи зменшення розмiру боргу, установлення застави чи шшого забезпечення тощо (див.: CJ. 8.42.8; Gai. 3.177; Inst. 3.29.3).
Замша шдстави виникнення зобов'язання означала, що суб'ектний склад i змют зобов'язання залишаються тими ж самими, однак при цьому замшю-еться юридичний факт, що слугував правовою шдставою цього зобов'язання. Такий рiзновид новацй' використовували насамперед для того, аби перетво-рити неформальш зобов'язання на формально У такий спосiб сторони мали змогу змщнити юридичну силу укладених домовленостей i замшити заплутанi розрахунки зрозумiлими й стислими [1, с. 312-313; 3, с. 16]. Так, наприклад, грошовий борг, що виник iз неформального консенсуального контракту кушв-лЬпродажу, за допомогою новацй' можна було перетворити на формальну стипулящйну обiцянку. Ульшан щодо цього писав, що «яким би не було первiсне зобов'язання, воно може оновлюватися словами [стипулящею] <...> Все, що б не було предметом контракту... може оновлюватися i переходити iз будь-якого зобов'язання в зобов'язання, установлене словами» (Dig. 46.2.1.1; 46.2.2). Цей прийом нагадуе сучасну видачу векселя, шляхом яко1 будь-який грошовий борг, що виник з ие'1 або шшо'1 шдстави, можна перетворити на вексельне зобов'язання.
Найбшьше уваги у римських первотворах придшено новацй', за допомогою яко1 ввдбувалася замша сторони в зобов'язанш. Такий рiзновид новацй' дютав спещальну назву - делегащя (delegatio). Замшу кредитора називали делегащею вимоги або активною делегащею (delegatio nominis), замшу боржника - пасив-
ною делегащею або експромiсiею (expromissio). Та осюльки сучасне розумшня новацй' не охоплюе цих випадыв, ми не будемо ix розбирати докладно.
Щодо змш, якi стосуються змiсту зобов'язання, то в первотворах доволi небагато згадок про такого роду змши, за винятком змши, яка полягае у дода-ванш умови (conditio) до зобов'язання. З цього приводу мiж давньоримськими юристами виникла дискусiя стосовно того, коли саме первюне зобов'язання слад вважати замшеним на нове: з моменту, коли було досягнуто згоди про новащю, чи з моменту, коли настане умова, передбачена змктом нового зобов'язання. Це теоретичне питання мало важливу практичну iмплiкацiю. Так, якщо вважати, що первюне зобов'язання було замшене новим у момент досягнення згоди про новащю, то зввдси слщуе, що у раз^ коли умова не настане, первюне зобов'язання вже буде припиненим i нове не породить права вимоги, осюльки таке право було обумовлене подiею, яка не настала. Якщо ж уважати, що замша зобов'язання вщбуваеться тшьки iз настанням передбачено'1' умови, то в такому випадку якщо ця умова не настане, то продовжуе юнувати первюне зобов'язання. Першо1 точки зору додержувався Сервш Сульпщш Руф, котрий вважав, що «оновлення вщбуваеться негайно, навггь у тому випадку, коли настання умови невщоме, i якщо умова не справдиться, то немае шдстави ш в тому, ш в шшому випадку для вчинення позову1, i все втрачено» (Gai. 3.179). Однак врешп-решт пашвною стала iнша точка зору (див.: Inst. 3.29.3; Dig. 46.2.8.1; 46.2.9.1; 46.2.14; Gai. 3.179), яку серед шших обстоював Гай. Так, в 1нститущях Гай писав: «Коли ми говоримо, що додавання умови призводить до оновлення, це слад розумгти в тому сенс^ що оновлення настае тшьки тодг коли здшсниться умова; шакше, якщо вона не здшсниться, то колишне зобов'язання залишаеться в силЬ> (Gai. 3.179).
Для новацй' необхщно, щоб нове зобов'язання дечим ввдр!знялося вщ пер-вюного, але при цьому, однак, предмет зобов'язання неодмшно мае залишатися тим же [3, с. 17; 4, с. 479; 5, с. 267] - так вважали в найбшьш давню епоху. Натомить класичне римське право послабило цю вимогу: у Дигестах знаходимо, наприклад, згадку про те, що внаслщок новацй' зобов'язання передати маеток можна шляхом новацй' перетворити на зобов'язання сплатити вартють цього маетку (Dig. 46.2.28)2.
Четвертою умовою, що необхщна для новацй', е умова суб'ективного характеру, а саме - наявшсть юмГру сторш припинити первюне зобов'язання шляхом установлення нового (animus novandi). Якщо такого намiру сторони не мали, то 1'хня домовлешсть не призводила до новацй', а призводила до виникнення ще одного зобов'язання, яке юнувало вщтак паралельно ¡з первюним. Виявлення юмГру сторш як зараз, так i в Давньому РимГ справа нелегка, вщтак давшми юристами було вироблено презумпцп. Головна ¡з цих презумпцш полягала в тому, що коли два зобов'язання мГж тими ж сторонами стосувалися одного
1 Маеться на уваз1, що не можна пред'явити позов ат на тдстав1 первкного, аш на тдстав1 нового зобов'язання.
2 Щоправда, ця згадка законом1рно породжуе запитання, чому цей випадок квал1ф1куеться як новащя, а не як ввдступне. Однак першоджерела не дають ввдповвдг
предмета, то звщси робилося припущення, що мала мкце новащя (бшьш шзне зобов'язання вважалося таким, що замшило собою бшьш давне). Однак шд час кодифжацшних робгг iмператор Юстинiан скасував будь-яю презумпцп щодо цього i постановив, що animus novandi мае бути чггко i недвозначно виражений сторонами - у протилежному разi слвд вважати, що новащя не мала мкця. В iмператорськiй конституцп вказувалося так: «Жодна змiна, якою б вона не була, не вщбудеться з первкною вимогою, i всi положення первiсно yстановленi залишаться чинними, i все в подальшому укладене буде вважатися додатковим до первкного, якщо тiльки первiсне зобов'язання не було прямо скасовано, i при цьому виразно не було вказано, що наступне мае замшити собою первкне. I, загалом кажучи, Ми постановляемо, щоб новащя вчинялася через намiр, а не в силу самого права...» (CJ. 8.42.8).
Якщо чотири перелiченi умови виконувалися, мала мкце новащя, якш був властивий дво'1'стий правовий ефект: з одного боку - правоприпиняючий, з шшого - правоутворюючий. Правоприпиняючий ефект новацй' полягав зокрема в тому, що через новащю припинялося первкне основне зобов'язання, а разом з ним також i акцесорш зобов'язання, що забезпечували належне виконання первкного основного. Юлiан писав: «якщо кредитор стипулював неустойку на випадок, якщо грошi своечасно не будуть сплачеш, то шсля того, як вщбулася новащя, ця стипулящя бшьше не мае сили» (Dig. 46.2.15). «Шсля того, як закон-ним чином укладена новащя, припиняються шотеки i застава, i вщсотки бшьше не нараховуються», - зазначав Павло (Dig. 46.2.18). Якщо сторони вчиняли новащю шсля того, як строк виконання первкного зобов'язання уже минув (тобто шд час прострочення боржника), то в такому разi шсля домовленост про новащю строк поновлювався i починав спливати заново (вщповщно до умов нового зобов'язання, або вщповщно до умов первкного зобов'язання, якщо воно в цш частиш не змшилося). При цьому ризик випадкового знищення чи пошко-дження реч^ яка шдлягала передачi кредиторов^ (цей ризик при простроченш переходив на боржника) знову покладався на кредитора. Про це писав Ульшан у 46-й rami «Коментарiв до Сабша»: «якщо я стипулював, що меш буде передано раба Спха, i коли боржник прострочив передання меш цього раба, я знову стипулював передачу меш цього ж Спха, то ризик бшьше не покладаеться на боржника за стипулящею, так наче прострочення усунено» (Dig. 46.2.8).
Виразною особливктю давньоримського поняття новацй' е те, що праву Давнього Риму була вщома так звана «необхщна новащя» (novatio necessaria). На ввдмшу вщ звичайно!" новацй', яка становила собою вербальний контракт, «необхщна новащя» вщбувалася незалежно вщ волi сторш. «Необхщна новащя» становила собою наслвдок трансформуючого впливу судового провадження на предмет зобов'язання. Так, до пред'явлення позову предметом зобов'язання е dare, facere, praestare - обов'язок дати, зробити чи передати. Шсля пред'явлення позову унаслщок засвщчення спору (litis contestatio) зобов'язання дати, зробити чи передати припинялося i замкть нього виникало нове зобов'язання - шдко-ритися майбутньому ршенню суду. Шсля ухвалення ршення це зобов'язання
замшюеться ще шшим - задовольнити вимогу боржника в тому обсязГ, у якому визначив суд (Gai. 3.180).
Висновки. Таким чином, шд новащею в Давньому РимГ розумгли замшу одного зобов'язання шшим, або, шакше кажучи, перехщ боргу в нове зобов'язання. I хоча така дефшщя загалом подГбна до сучасного розумшня новацй", однак аналГз римських первотворГв дае шдстави для висновку, що поняття новацй", як його трактували давньоримсьы юристи, було значно ширшим вщ сучасного потрактування ще'1 категорп. Насамперед це пов'язано з тим, що новащя охоплювала собою також i замшу сторш зобов'язання. ОкрГм того, римському праву було вщоме поняття так звано!" «необхвдно']"», або процесуально'1' новацй".
Для того, аби мала мюце новащя, необхщним було, щоб а) первюне зобов'язання фактично ¡снувало i було дшсним (prius debitum); б) нове зобов'язання фактично ¡снувало i було дшсним (nova obligatione); в) нове зобов'язання де у чому вщрГзнялося вщ первюного (aliquid novi); г) сторони мали намГр вчинити новащю (animus novandi) i цей намГр був ними однозначно i ясно виражений.
За загальним правилом, новащя слугувала одночасно i правоприпиняючим, i правоутворюючим юридичним фактом. Однак ¡з цього правила були винятки. Так, новащя мала значення тгльки правоприпиняючого факту у тому випадку, коли нове зобов'язання, яке сторони мали намГр установити, мало юридичш хиби, що тягнули за собою його недшсшсть. Новащя мала тгльки правоутво-рюючий ефект у разГ, коли первюне зобов'язання було недшсним i боржник, вчиняючи новащю, знав про це.
Список л^ератури:
1. Римское частное право : учебник / под ред. проф. И. Б. Новицкого и проф. И. С. Перетерского. - Москва : ИКД «Зерцало-М», 2012. - 560 с.
2. Барон Ю. Система римского гражданского права : в 6 кн. / Юлиус Барон. - Санкт-Петербург : Юридический центр Пресс, 2005. - 1102 с.
3. Волкова Т. А. Договорные основания прекращения обязательств : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Таисия Алексеевна Волкова. - Самара, 2006. - 183 с.
4. Дождев Д. В. Римское частное право : учебник / Д. В. Дождев ; под ред. В. С. Нерсе-сянца. - Москва : Изд. группа ИНФРА М-НОРМА, 1996. - 704 с.
5. Чиларж К. Ф. Учебник институций римского права : учебник / К. Ф. Чиларж ; под ред. В. А. Юшкевича. - Изд. 2-е, перераб. и согласованное с 7-ым и 8-ым нем. изд. - Москва : Печатня А. И. Снегиревой, 1906. - XIX, 498 с.
References:
1. Novickij, I.B., & Pereterskij , I.S. (Eds.) (2012). Rimskoe chastnoe pravo [Roman Private Law]. Moscow: IKD «Zercalo-M» [in Russian].
2. Baron, Ju. (2005). Sistema rimskogo grazhdanskogo prava [The System of Roman Civil Law] Sankt-Peterburg: Juridicheskij centr Press [in Russian].
3. Volkova, T.A. (2006). Dogovornye osnovanija prekrashhenija objazatel'stv [Agreement-Based Causes For Extinction Of Obligations]. Candidate's thesis. Samara [in Russian].
4. Dozhdev, D.V. (1996). Rimskoe chastnoe pravo [Roman Private Law]. Moscow: Izdat. gruppa INFRA M-NORMA [in Russian].
5. Czyhlarz, K. (1906). Uchebnik institucij rimskogo prava [Textbook on Institutes of Roman Law]. Moscow: Pechatnja A. I. Snegirevoj [in Russian].
Sybiha S. E., Private Notary of the Kyiv City Notary District, Ukraine, Kyiv.
e-mail: [email protected]
Novation according to the law of Ancient Rome
Many of modern legal concepts have their roots in the jurisprudence of Ancient Rome. The concept of novation is one of them. That is why it is vitally important to analyze the main provisions concerning novation that were stated in ancient first-hand sources in order to improve modern theory on that matter.
The concept of novation is one of the classic issues in the realm of law of obligations. Thus much attention was paid to it, and especially to the treatment of novation in Ancient Rome. The problem of novation was addressed in the writings of such scholars as Yu. Baron, K. von Czyhlarz, H. Dernburg, D. V. Dozhdyev, D. D. Hrimm, J. A. Pokrovs'kyy, B. Windscheid, and others.
The main objective of the paper is to provide an overview of the main provisions stated in ancient Roman first-hand sources on the matter of novation and to suggest some practical implications that might be entailed from those provisions.
In Ancient Rome novation is deemed to be a substitution of one obligation with another, or, in other words, a transformation of debt into some new obligation. The conclusion is made that both the primary and the new obligation had to be unilateral. Thus the author states that bilateral obligation was not able to be turned into unilateral one through the novation. Also the elements of the novation are defined. They are: (a) the existence and validity of the former obligation; (b) the existence and validity of the new obligation; (c) the difference between the former and the new obligation; (d) clearly an undoubtedly expressed intention of the parties to renew the obligation. Special attention is paid to the problem of novation under some special condition. The legal consequences of invalidity of the former or new obligation are also discussed.
Despite the seeming similarity of the definitions of novation in Antient Rome and in modern jurisprudence, the Roman concept of novation was much broader, especially because it encompassed the substitution of parties and the transformation of the obligation due to commencement of action.
Keywords: obligation; extinction of obligation; novation; delegation; expromission.
Hadiumna do pedKoneziï 18.06.2016
