CC BY
104
о
IÜ
Л
УДК 616.8-009.863-056.7 ВОЛОХА А.П.
Нацюнальна медична академ'т п'слядипломно!осв'пи ¡мен П.Л. Шупика, м. Ки>в
СПАДКОВИЙ АНГЮНЕВРОТИЧНИЙ НАБРЯК
Резюме. Спадковий ангюневротичний набряк — рiдкiсне захворювання, викликане вродженим дефщи-том С1-iнгiбiтора. Клжчт прояви захворювання — рецидивт етзоди ангоневротичного набряку, як машфестуютьу дитячому або тдлтковому вщ, найчастшелокалЬзуються тдшшрно (ктщвки, облич-чя, тулуб, статевi органи) або в слизових оболонках (кишечник, гортань). Набряки гортат е потенцтно загрозливими для життя пацiентiв. Рання дiагностика дозволяе вчасно проводити адекватну тератю i профлактику епiзодiв ангоневротичного набряку. У статтi наведений випадок спадкового ангонев-ротичного набряку з машфестащею вранньому дитячому вщ. Описаний випадок демонструе складнощi дiагностики iлжування спадкового ангоневротичного набряку. Ключовi слова: спадковий ангоневротичний набряк, С1-шгiбiтор, дти.
Спадковий ангюневротичний набряк (САН) — захворювання, що характеризуемся рецидив-ними етзодами ангюневротичного набряку без кропив'янки або свербежу, яю найчастше вини-кають у шкiрi i тдшюрнш клггковиш або слизових оболонках верхшх дихальних шляхiв та шлун-ково-кишкового тракту [1, 2, 11]. Хоча набряк самостшно лжввдуеться, при локалiзащI в дшянщ горташ вш може викликати смертельну задуху. До появи ефективно! терапп рiвень смертност становив близько 30 % унаслвдок асфжсп вщ набряку горташ [3].
Поширешсть САН становить вщ 1 : 10 000 до 1 : 50 000 населення, частота не залежить ввд стать Спадковий ангюневротичний набряк розвиваеть-ся в пащенпв iз вродженою недостатшстю синтезу нормально функщонуючого С1-шпбггора. У пащенлв iз САН виникають напади ангю-невротичного набряку внаслвдок надлишково! продукцп брадикiнiну — потужного судинороз-ширювального медiатора. Пiд час епiзодiв ангю-невротичного набряку в пащенлв iз САН плазмо-вi рiвнi брадикiнiну в 7 разiв вищi, н1ж зазвичай [3]. Пстамш та iншi медiатори тучних клггин не беруть безпосередньо! участi в розвитку набряку, що пояснюе ввдсутшсть реакцп на антигiстамiннi препарати й вiдрiзняе цю форму ангюневротич-ного набряку вщ набряку Квiнке алерпчно! при-роди, пов'язаного з кропив'янкою.
С1-iнгiбiтор е ключовим регулятором систе-ми комплементу, системи коагуляцп кровi та ка-
лжреш-кшшово! системи [1, 2]. За ввдсутносп С1-шпбггора активащя С1-естерази призводить до безконтрольно! активацп класичного шляху з надмiрним розщепленням С4 i С2 компонентiв комплементу i утворенням вазоактивного пептиду С2Ь внаслiдок розщеплення С2. Ефект впливу вазоактивного пептиду на посткашлярш венули проявляеться розвитком обмеженого набряку. У перюд гостро! атаки ангюневротичного набряку ввдбуваеться розщеплення кiнiногенiв, субстра-тiв калжрешу, зростае концентрацiя брадикшшу (рис. 1).
Вiдомi 2 типи САН, яю е результатом дефщиту (I тип) або функцiонального дефекту (II тип) С1-iнгiбiтора. Видшяють також III тип САН, що характеризуемся нормальним рiвнем С1-шпбггора й мае назву спадкового ангюневротичного набряку з нормальною кшьюстю С1-шпбггора [5]. Частина пацiентiв iз САН III типу мають мутацп в генi фактора XII, в шших не виявлено жодно-го генетичного або бiохiмiчного дефекту. Набута форма дефщиту С1-шпбггора виникае в лггшх пацiентiв без имейно! юторп ангiоневротичного набряку й пов'язана в бшьшосп випадкiв з про-дукщею автоантитiл до С1-iнгiбiтора.
Тип I САН визначаеться у 85 % пащенлв i ха-рактеризуеться суттевим зниженням концентра-
© Волоха А.П., 2014 © «Здоров'я дитини», 2014 © Заславський О.Ю., 2014
цп С1-iнгiбiтора в межах 5—30 % ввд нормально!. При обстеженш визначаеться зниження кшькосл й функщонально! активностi С1-iнгiбiтора. Тип II САН — результат продукцп функщонально неактивного протешу, що наявний у нормальнiй або тдвищенш кiлькостi.
Обидвi форми САН успадковуються за авто-сомно-домiнантним типом. Ген СЫнпбггора локалiзуеться в хромосомi 11, рiзнi мутацп зумов-люють розвиток рiзних варiантiв САН.
Клiнiка. Вж початку нападiв САН варiабель-ний. Атаки можуть розпочинатися в першi роки життя, але !х тяжюсть посилюеться в пубертатний перiод та в дорослому вщь Близько 40 % пащенпв мають першi випадки набряку у вод до 5 роюв, у 75 % захворювання машфестуе до 15 рокiв життя. У бшьшост випадкiв дiагноз САН установлюють на другiй-третiй декадi життя [3].
Набряк у пащенлв iз дефiцитом С1-iнгiбiтора може розвиватися в будь-якш частинi тiла. Характерна локалiзацiя набряку в трьох анатомiч-них дiлянках: 1) шкiра та шдшюрна клiтковина; 2) шлунково-кишковий тракт; 3) верхш дихальнi шляхи (гортань, ротоглотка).
Напад набряку часто виникае в одному мющ, однак можливе поеднання набряку в декшькох локусах: набряк шюри може поширитись на гортань. Напади набряку самообмежуваш, тривалю-тю 2—4 днi, стутнь тяжкостi варiюе вiд легких на-брякiв шкiри до загрозливих для життя набряюв
ropTaHi. Близько 50 % пащенпв вiдзначають Bci три Bapiaffrn лoкaлiзaщI набряку протягом життя. Частота атак варше ввд щотижнево'1 до одного або двох епiзoдiв на piк. Без л^вання пaцiент i3 частими нападами може пропустити до 100—150 робочих дшв на рж. Тяжкiсть захворювання ввд-piзняеться серед членiв им'1, незважаючи на од-накову мутaцiю. Тяжюсть захворювання може змiнювaтись у пащента з часом [3, 6, 11].
Продромальш симптоми включають втому, ну-доту або iншi шлункoвo-кишкoвi симптоми, мь алгп та гpипoпoдiбнi симптоми [2, 14, 15]. У де-яких хворих розвиваються змiни шюри за типом кiльцепoдiбнoI еритеми. Щ змiни можуть бути помилково прийнят за кропив'янку, але бiльше нагадують ейШеша marginatum. Змiни шкipи були ввдзначеш у 26 % пащенлв в одному iз спостере-жень [19]. Продромальш симптоми зазвичай ви-никають протягом 24 годин до атаки анпоневро-тичного набряку.
Шюрш атаки набряку — нaйчaстiшi прояви САН, загалом безпечш. Набряк шюри був наявний у 97 % епiзoдiв у ретроспективному спо-стеpеженнi 221 пaцiентa iз САН [3]. Найчастше страждають кiнцiвки, обличчя i стaтевi органи, хоча будь-яка дшянка шкipи може бути залучена. Набряк шюри або слизових оболонок при САН щшьний, без свербежу. Пперемп, пiдвищення мюцево! температури не спостертають. Шкipнi атаки часто супроводжуються болем. Етзод за-
звичай починаеться у шкiрi зi своeрiдного поко-лювання або вiдчуття переповнення i подразнен-ня, а потiм у найближчi 2—3 години розвиваеться набряк. Ангюневротичний набряк зростае впро-довж перших 24 годин, поим поступово спадае протягом 48 до 72 годин [3, 18]. Набряк може тривати до 5 дшв у деяких пащенпв. Атаки мо-жуть бути довшими, якщо набряк поширюеться з одного мюця на iнше. Набряк на тулубi може бути рiзного розмiру — вiд незначного (3—4 см у дiаметрi) до зливного, що займае груди, спину, свднищ, промежину [2]. Набряк уражено! части-ни прогресуе швидко, без кропив'янки, свербежу, змши кольору шюри, iнколи навiть без бо-льових вщчутв.
Набряки гортанi можуть бути iзольованими або в поеднаннi з набряком губ, язика i м'якого тд-небiння [6]. Набряк горташ зустрiчаеться при-близно в половини вих пацiентiв iз дефiцитом СЫнпбгшра й може бути фатальним. В одному з ретроспективних дослщжень на атаки горташ припадало менше 1 % ввд усiх епiзодiв ангюнев-ротичного набряку [19]. Видалення зуба та опе-ративнi втручання щелепно-лицьово! дiлянки — загальнi тригери набряку горташ. Вш зазвичай розвиваеться поступово, протягом кглькох годин, у середньому — 3—4 години. Поява перших насто-рожуючих ознак атаки набряку горташ або набряку шюри обличчя та ши!, який може поширитись на гортань, вимагае негайного початку адекватного лiкування з метою запобтання розвитку набряку, загрозливого для життя пащента.
У дослщженш 70 смертельних атак набряку горташ було видглено розвиток симптомiв у 3 ста-дИ: предиспное, задишки i втрати свiдомостi. Ста-дiя предиспное тривала вiд 20 хвилин до 11 годин. У переважно! бгльшосл пацiентiв (63/70) за життя дiагноз САН не було встановлено. Середнш вiк смертi ввд асфжси в пацiентiв iз невстановленим дiагнозом був 40,6 року [2].
Шлунково-кишковi атаки манiфестують у ви-глядi рiзного ступеня кишково! кольки з нудотою, блюванням i/або дiареею [2, 11, 19]. Цi симптоми е результатом набряку стшки кишки. Шлунково-кишковi атаки вiдзначали бгльшють пацiентiв iз САН, вони були основними проявами захворю-вання у чверт пацiентiв [6, 16]. Описаш кiлька сiмей, у яких набряк кишечника був единим про-явом САН.
Набряк кишково! стшки завжди супроводжу-еться iнтенсивним спастичним болем у животь Набряки шкiри при цьому можуть бути вщсут-шми. Пацiенти нерiдко потрапляють на опера-цiйний стiл або до психiатрiв до встановлення
справжнього дiагнозу. Атака тривае 2—3 дш, i по-пм поступово набряк спадае.
Найчастшим провокуючим фактором е ме-хатчна травма, рщше ангiоневротичний набряк може розвиватися тсля фiзичного переванта-ження, менструацп, емоцiйного стресу. Триге-рами набряку е також стоматолопчш процедури, трсинг. Набряк статевих органiв у пащенлв iз САН iнколи виникае тсля статевого акту, верхо-во! !зди, катання на велосипедi. О^м фiзичних тригерiв, набряк можуть викликати медикаменти: естрогени, тамоксифен, шпбггори ангютензин-конвертази. Набутий дефiцит С1-iнгiбiтора може розвиватися в асощацп з В-клггинними пухлина-ми або за наявносп антитiл до С1-iнгiбiтора.
Дiагностика. Дiагноз спадкового ангiоневро-тичного набряку I i II типу Грунтуеться на кль нiчних даних та результатах дослвдження показ-никiв комплементу [3]. Даш имейного анамнезу е важливими для дiагностики захворювання, од-нак !х вiдсутнiсть не виключае дiагнозу. Пока-заннями для скринiнгу на дефщит С1-iнгiбiтора е такi клжчш стани, як рецидивний набряк без кропив'янки, нез'ясоваш самообмежуванi напади кишково! кольки i болю в живоп, наявнiсть ан-гiоневротичного набряку в имейному анамнезi, нез'ясований набряк горташ (навггь один епiзод), низький рiвень С4 компонента комплементу.
Скриншгове обстеження при пiдозрi на САН включае визначення рiвня С4, концентрацп С1-iнгiбiтора та функцiональноi активностi С1-iнгiбiтора (табл. 1). Визначення показниюв сис-теми комплементу не шформативне на тлi про-ведення лжування САН. Обстеження пацiента проводять не рашше н1ж через 1 тиждень пiсля введення концентрату С1-iнгiбiтора або плазми i через 3 тижш пiсля закiнчення лiкування андро-генами. Для встановлення дiагнозу обстеження системи комплементу проводять не менше шж 2 рази з штервалом бшьше н1ж 1 мiсяць.
Якщо в пащента знижеш С4, концентрацiя бшка С1-iнгiбiтора i активнiсть С1-iнгiбiтора, це характерно для САН I типу або набутого дефщи-ту СЫнпбггора. САН I типу бгльш вiрогiдний в осiб вiком менше нгж 40 рокiв, iз характерним сь мейним анамнезом. Рiвень бiлка С1-шпбгшра у пацiентiв iз САН I типу менше шж 30 % ввд нормального рiвня.
Зниження С4 при нормальнш кiлькостi С1-iнгiбiтора i низькiй його функщонально! актив-ностi характерне для САН II типу.
За наявносп характерно! клжчно! картини i нормальних показниюв С4, концентрацп! та ак-тивносп С1-iнгiбiтора слiд пiдозрювати спадко-
Таблиця 1. Лабораторна д1агностика спадкового ангюневротичного набряку
PiBeHb C1-iHri6iTopa Актившсть C1-iHri6iTopa С4
САН 1 типу, набутий дефщит C1-iHri6iTopa l l l
САН II типу Норма або Т l l
САН III типу Норма Норма Норма
вий ангiоневротичний набряк iз нормальним рiв-нем СЫнпбгшра [4].
Диференщальна дiагностика спадкового ан-гiоневротичного набряку включае алергiчнi та анафшактичш реакцп, медикаментозно-шду-кований ангюневротичний набряк, алергiчний контактний дерматит, набряки при автоiмунних захворюваннях, набряки при патологи щитопо-дiбноI залози [15].
Лжування I профиактика ангюневротичного набряку. Тактика ведення пащенпв iз САН включае заходи з профшактики нападiв (довготривала i термiнова профшактика) та лiкування гострих атак ангюневротичного набряку.
Основною метою ведення хворих iз дефiцитом С1-iнгiбiтора е запобпання розвитку нападiв ан-гiоневротичного набряку. Первинна профшактика нападiв набряку передбачае уникнення дп всiх можливих тригерiв: фiзичних травм, стресiв, оперативних втручань, контакту з шфекцшними хворими.
Термнова профиактика призначаеться перед проведенням стоматолопчних, хiрургiчних та ш-ших медичних втручань, що можуть спровокувати розвиток атаки ангюневротичного набряку. Препаратами вибору для термшово! профилактики нападiв САН е андрогени (даназол) та концентрат СЫнпбггора [4, 9, 18]. Жоден препарат не може повшстю запобкти розвитку набряку, тому в разi виникнення нападу негайно розпочинають лжування. Перевага надаеться концентрату С1-шпбгшра, що вводять iз профiлактичною метою за 1 годину до процедури (необхщш 2 запасш дози препарату). За вiдсутностi концентрату С1-iнгiбiтора рекомендують премедикацiю андро-генами: даназол у дозi вщ 2,5 до 10 мг/кг на день (максимальна доза 600 мг/добу) впродовж 5 дшв до та тсля процедури. У разi неввдкладно! ситу-ацп i неможливостi проведення премедикацп ан-дрогенами можливе введення крюконсервовано! плазми [5].
Довготривалу профмактику ангюневротич-ного набряку рекомендують за ввдсутносп ефек-тивних препаратiв лiкування нападiв набряку (концентрат СЫнпбгшра, iнгiбiтор рецепторiв брадикшшу), у пацiентiв iз частими атаками набряку (не менше 1 разу на мюяць), iз повторними атаками набряку горташ [8, 9].
З метою довготривало! профiлактики пащен-там призначають атенуйований андроген даназол. Лiкування розпочинають iз найнижчо! ефективно! тдтримувально! дози, що дае змогу контролювати появу нападiв набряку, 2,5—5 мг/кг на добу (по-чаткова доза — 50 мг) до досягнення ремюп, а по-пм переходять до вживання препарату через один або два дш. За необхвдносп добову дозу даназо-лу можна збгльшити до 200 мг. Однак у частини хворих розвиваеться резистентшсть до даназо-лу в разi тривалого його застосування. Препарат протипоказаний у перюд вагiтностi. Антифiбри-нолiтичнi препарати (e-амiнокапронова та тра-нексамова кислота) можна рекомендувати для термтовог профшактики набряку, зокрема при оперативних втручаннях, стоматолопчних маш-пулящях. Антифiбринолiтичнi препарати пригш-чують конверсш плазмiногену в плазмiн, менш ефективш в лiкуваннi гострих атак ангюневротичного набряку, н1ж андрогени [18]. Транекса-мову кислоту призначають у дозi 20—40 мг/кг на добу у 2—3 приймання протягом 5 дшв до та 2 дшв тсля хiрургiчного втручання.
Останшми роками в багатьох кра!нах для за-м1сно1 терапи гострих атак ангюневротичного набряку, а також iз метою профшактики при хiрургiчних втручаннях i стоматологiчних ма-нiпуляцiях з устхом застосовують концентрат С1-iнгiбiтора (беринерт) або рекомбшантний С1-iнгiбiтор (руконест) (табл. 2). Препарати запобь гають розвитку набряюв та усувають !х прояви в пацiентiв iз спадковим ангюневротичним набря-ком [6, 9, 10, 14]. Концентрат СЫнпбгшра призначають у дозi 10—20 МО/кг (зазвичай 500 МО).
Таблиця 2. Препарати для л '1кування спадкового анпоневротичного набряку [18]
Препарати Шлях введення Показання
Концентрат людського С1-шпбтора Беринерт Цинрайз Внутршньовенний Гострi атаки, термiнова й постiйна профшактика
Рекомбшантний С1-шпбтор (руконест) Внутрiшньовенний Гострi атаки
Антагонют рецепторiв брадикшшу 1катибант ^разир) Пiдшкiрний Гострi атаки
1нпбтор калтрешу Екалантид (калбтор) Пiдшкiрний Гострi атаки
Атенуйован андрогени Даназол* Станозолол Всередину Всередину Постiйна профiлактика
Антифiбринолiтичнi препарати Транексамова кислота* Внутршньовенний Всередину Гострi атаки, постшна профiлактика
Примтка: * — зареестроваш в Укра/н1.
Останнiми роками в дорослих пащенпв iз метою лжування атак ангiоневротичного набряку засто-совують шпбгтор рецепторiв брадикiнiну — жати-бант (фiразир) у дозi 30 мг шдшюрно (за необхщ-носл вводять до 3 доз препарату) [8, 9, 11]. Однак препарати СЫнпбгтора та антагошст рецепторiв брадикшшу в Укра!ш на сьогоднi не зареестрова-нi. За вiдсутностi препарапв С1-iнгiбiтора та ан-тагонiстiв рецепторiв брадикiнiну для неввдклад-но! терапп тяжких нападiв набряку з локалiзацiею в дiлянцi голови та ши!, набряку гортанi вводять адреналiну пдрохлорид 0,1% у дозi 0,3—0,5 мл шдшюрно, по казане внутрiшньовенне введення антифiбринолiтичних препаратiв [1]. Iз метою терапп гострих нападiв набряку можливе пере-ливання крюконсервовано! плазми (10 мл/кг), однак цей метод школи супроводжуеться попр-шенням стану пацiента внаслвдок збiльшення як рiвня С1-iнгiбiтора, так i кiлькостi його субстрату, а також високим ризиком передачi вiрусних iнфекцiй (гепатити, ВIЛ). З метою лжування легких або середньотяжких атак набряку призна-чають атенуйованi андрогени (даназол 10 мг/кг) або транексамову кислоту всередину протягом 48 годин [13].
Кл1шчний випадок спадкового анпоневротичного набряку
Хлопчик, 16 рокiв, скаржиться на часте набря-кання рук — до 3 епiзодiв на мюяць, переважно пiсля незначно! травми чи фiзичного переванта-ження (займаеться баскетболом). Набряк кистей рук утримуеться протягом 2—4 дшв, минае спонтанно. З анамнезу: у вод 2 роюв з'явився рецидивний набряк стоп. Надалi спостерпалися численш повторш епiзоди набряку обличчя, кш-щвок, статевих органiв пiсля незначних травм, спортивних занять. Набряк не супроводжувався висипкою, свербежем, пщвищенням температу-ри тша. Кiлька разiв на рж хлопчика госпiталiзу-вали з приводу абдомшального болю, нерiдко з блюванням i дiареею. Тривалiсть абдомiнальних атак — 2—4 дш. За останнш рiк вiдмiчено два ет-зоди набряку горташ пiсля емоцiйного стресу, з приводу чого пащент отримував л^вання у вщ-дiленнi штенсивно! терапп. Позитивний ефект у лжуванш пацiента дало внутрiшньовенне введення е-амшокапроново! кислоти.
У сiмейному анамнезi — випадки рецидивних набрякiв у матерi та !! рвдно! сестри. Набряки шкь ри в родичiв характеризувалися меншою частотою та штенсившстю.
Пiдозра на спадковий ангюневротичний набряк виникла пiсля першого етзоду набряку гортанi. Данi дослщження рiвня компонентiв комплементу: зниження рiвня С4, нормальний рiвень С1-iнгiбiтора та зниження його функщ-онально! активност бiльше нiж на 50 %; рiвень С4 — 2,1 мг/дл (10,0-40,0 мг/дл), рiвень С1-шпбгтора — 21,7 мг/дл (23,0-41,0 мг/дл), актив-
HicTb C1-ÍHri6ÍTopa — 24 мг/дл (42,0—56,0 мг/дл). У пащента виявлено високий piBeHb С1-естерази: 192 Од (70—130 Од), що сввдчить про надмiрну активацiю класичного шляху комплементу на xni недостатньо! функцп С1-iнгiбiтора. Рiвень С3 — у межах норми, 116,7 мг/дл (90,0—180,0 мг/дл).
На пiдставi клжчних даних i результата лабораторного дослвдження в пацiента встановлено дiагноз спадкового анпоневротичного набряку II типу. З метою профшактики епiзодiв набряку рекомендовано постшне приймання даназолу в дозi 200 мг один раз на добу. З метою екстре-но! профiлактики пiд час хiрургiчних втручань i стоматологiчних манiпуляцiй призначено анти-фiбринолiтичнi препарати (e-амiнокапронову або транексамову кислоту) i даназол у найвищш дозi 600 мг на добу за 3—5 дшв до операцп. Мож-ливiсть проведення лiкування i профшактики гострих атак набряку горташ в пащента за допо-могою препарату з найбшьшою ефективнiстю — концентрату С1-шпбггора в Украlнi на сьогодш вiдсутня.
Список л1тератури
1. Дитяча iмунологiя: тдручник/ Л.1. Чернишова, А.П. Во-лоха, Л.В. Костюченко та íh.; за ред. проф. Л.1. Чернишовог, А.П. Волохи. — К.: Медицина, 2013. — 720 с.
2. Забродська Л.В. Спадковий ангюневротичний набряк: клiнiко-дiагностичнi критерИ // Клиническая иммунология, аллергология, инфектология. — 2009. — № 10.
3. Atkinson J.P., Cicardi M. Hereditary angioedema: Pathogenesis and diagnosis, 2013. www.uptodate.com
4. Atkinson J.P., Cicardi M. Hereditary angioedema: Prevention of attacks, 2013. www.uptodate.com
5. Bork K. Diagnosis and treatment of hereditary angioedema with normal C1 inhibitor // Allergy, Asthma and Clinical Immunology. — 2010. — 6. — 15.
6. Bork K., Barnstedt S.-E. Treatment of 193 episodes of laryngeal edema with C1-inhibitor concentrate in patients with hereditary angioedema //Arch. Intern. Med. — 2001. — 161. — 714-718.
7. Bork K., Meng G., Staubach P., Hardt J. Hereditary angioedema: new findings concerning symptoms, affected organs, and course // The American Journal of Medicine. — 2006. — 119(3). — 267-274.
8. Bowen T. Hereditary angioedema: beyond international consensus — circa December 2010 — the Canadian Society of Allergy and Clinical Immunology Dr. David McCourtie Lecture// Allergyasthma. Clin. Immunol. — 2011. — 7. — 1.
9. Bowen T., Cicardi M., Farkas H. et al. International consensus algorithm for the diagnosis, therapy and management of hereditary angioedema // Allergy, Asthma and Clinical Immunology. — 2010. — 6. — 24.
10. Craig T., Pürsün E.A., Bork K. et al. WAO Guideline for the management of hereditary angioedema // WAO Journal. — 2012. — 5. — 182-199.
11. Ebo D.G., Verweij M.M., De Knop K.J. et al. Hereditary angioedema in childhood: an approach to management // Paediatr. Drugs. — 2010 Aug. — 1, 12(4). — 257-68.
12. Farcas H. Pediatric hereditary angioedema due to C1-in-hibitor deficiency //Allergy, Asthma and Clinical Immunology. — 2010. — 6. — 18. http://www.aacijournal.com/content/6/1/24
13. Farkas H., Varga L., Széplaki G. et al. Management of hereditary angioedema in pediatric patients // Pediatrics. — 2007. — 120. — e713-e722.
14. Farkas H., Jakab L., Temesszentandra G. et al. Hereditary angioedema: A decade of human C1-inhibitor concentrate therapy // J. Allergy Clin. Immunol. — 2007. — 120(4). — 941-947.
15. Grigoriadou S., Longhurst H.J. Clinical Immunology Review Series: An approach to the patient with angioedema // Clinical and Experimental Immunology. — 2009. — 155. — 367377.
16. Morgan B.P. Hereditary Angioedema — Therapies Old and New // N. Engl. J. Med. — 2010. — 363, 6. — 581-583.
17. Zuraw B.L. Hereditary angioedema // N. Engl. J. Med. — 2008. — 359. — 1027-1036.
18. Wahn V., Aberer W., Eberl W. et al. Hereditary angioedema (HAE) in children and adolescents—a consensus on therapeutic strategies// Eur. J. Pediatr. — 2012. — 171. — 13391348.
19. Zingale L.C., Beltrami L., Zanichelli A. et al. Angioedema without urticaria: a large clinical survey // CMAJ. — 2006. — 175(9). — P. 1065-1070.
OTpuMaHO 14.01.14 ■
Волоха А.П.
Национальная медицинская академия последипломного образования имени ПЛ. Шупика, г. Киев
НАСЛЕДСТВЕННЫЙ АНГИОНЕВРОТИЧЕСКИЙ ОТЕК
Резюме. Наследственный ангионевротический отек — редкое заболевание, обусловленное врожденным дефицитом С1-ингибитора. Клинические проявления заболевания — рецидивирующие эпизоды ангионевротического отека, которые манифестируют в детском или подростковом возрасте, чаще всего локализуются в подкожной клетчатке (конечности, лицо, туловище, половые органы) или в подслизистом слое (кишечник, гортань). Отеки гортани являются потенциально опасными для жизни пациента. Ранняя диагностика позволяет проводить своевременную адекватную терапию и профилактику ангионевротического отека. В статье приведен случай наследственного ангио-невротического отека с манифестацией в раннем детском возрасте. Описанный случай демонстрирует сложности диагностики и лечения наследственного ангионевротиче-ского отека.
Ключевые слова: наследственный ангионевротический отек, С1-ингибитор, дети.
Volokha A.P.
National Medical Academy of Postgraduate Education named after P.L. Shupyk, Kyiv, Ukraine
HEREDITARY ANGIOEDEMA
Summary. Hereditary angioedema — a rare disease caused by a congenital deficiency of Cl-inhibitor. Clinical manifestations of the disease — recurrent episodes of angioedema, which manifest in childhood or adolescence, more often localized in the subcutaneous tissue (limbs, face, trunk, genitals) or submu-cosa (intestine, larynx). Swellings of the larynx are potentially harmful to the patient's life. Early detection enables to carry out timely appropriate treatment and prevention of angioedema. The paper presents a case of hereditary angioedema with manifestation in early childhood. The case study demonstrates the complexity of diagnosis and treatment of hereditary angio-edema.
Key words: hereditary angioedema, Cl-inhibitor, children.
