CC BY
22
26. Степанов, О. В. Социология права: учеб. пособ. / О. В. Степанов, П. С. Самыгин. — Ростов н/Д: Феникс, 2006. — С. 98.
27. Максимов, С. I. Украшська правова культура: щншснш вимiр / С. I. Максимов // Правова культура i громадянське суспшьство в Укршш: стан i перспективи розвитку. — С. 11.
28. Черкас, М. С. Правосвщомють i правова культура як основа громадянського суспшьства / М. С. Черкас // Там само. — С. 139-140.
29. Калшченко, А. I. Проблеми правово'1 культури i громадянського суспшьства в Укра'1'ш / А. I. КалЫченко // Там само. — С. 158-159.
30. Требш, М. П. Правосвщомють громадян Украши: стан та види деформацп / М. П. Требш // Вюн. Харк. нац. ун-ту iм. В. Н. Каразша. Сер. Сощолопчш дослщження сучасного суспiльства: методологiя, теорiя, методи. — 2009. — № 844. — С. 59-62.
Политический режим как детерминанта уровня правовой культуры
Требин М. П.
Проанализированы особенности диалектической взаимосвязи политического режима и правовой культуры. Раскрыты основные характеристики политических режимов, показано их влияние на состояние уровня правовой культуры граждан. Представлена общая характеристика правовой культуры демократического общества.
Ключевые слова: политический режим, политическая система, правовая культура, правовое сознание.
The Political mode as determinanta of level of legal culture
Trebin M. P.
The features of dialectical intercommunication of the political mode and legal culture are analysed in the article. Basic descriptions of the political modes are exposed, their influence is rotined on the state of level of legal culture of citizens. General description of legal culture of democratic society is presented.
Key words: political mode, political system, legal culture, legal consciousness.
УДК 329. 733(477)
В. Ф. Смолянюк, доктор полтичних наук, професор
М1ЖНАРОДН1 ГАРАНТП НЕЗАЛЕЖНОСТ1 УКРА1НИ У РЕТРОСПЕКТИВНОМУ ВИСВ1ТЛЕНН1
Здшснено полiтологiчний аналiз мiжнародних гарантш незалежностi Украши у ретроспективному висвтленнi. Показано, що мiжнароднi гарантИ' — це сукупшстъ зм^товно спорiднених мiжнародно-правових документiв, тдписаних державами, в яких визначено принципи та умови пiдтримання суверентету Украши, и територiалъноl цiлiсностi. Розглянуто основнi мiжнароднi угоди Украши з проблем мiжнародних гарантш и суверентету.
Ключовi слова: суверентет, м1жнародш гаранты незалежност1, нацюналъна безпека, зовншня полтика, м1,жнародна ствпраця.
Актуальмсть проблемы. Забезпечення мiжнародних гарантш незалежност Украши мае дуже велике значення для стабшьно! розбудови нашо! держави. Усвщомлюючи сво! геополггичш реали та розумiючи, що сьогодш жодна краша свiту не може забезпечити свою безпеку тшьки власними силами, Украша, яка належить до групи «нештегрованих краш», прагне вщ провiдних краш свiту пiдтвердження свое! незалежност^ а в перспективi — шукатиме новi шляхи забезпечення власно! нащонально! безпеки, державного суверенiтету зокрема.
Анал1з до^джень i публжацш свщчить про те, що питанню мiжнародних гарантiй незалежностi Украши присвячено чимало праць вiтчизняних дослiдникiв: О. Бодрука, О. Власюка, П. Демчука, В. Дергачова, О. Ковальово!, Б. Косевцова, В. Лукашевича, М. Требша, I. Храбана, Ю. Щербака та ш. [1-12]. Однак ретроспективному висвiтленню мiжнародних гарантiй незалежностi Украши придiлялося недостатньо уваги. У контекст цього метою статт е розгляд проблем мiжнародних гарантiй незалежностi нашо! держави у ретроспективному висвггленш.
Мiжнароднi гарантп незалежност Украши — це сукупнiсть змютовно спорiднених мiжнародно-правових документiв, пiдписаних державами, що е постшними членами Ради Безпеки Оргашзацп Об'еднаних Нацiй, а також шшими державами, в яких визначаються принципи та умови шдтримання незалежного державного статусу Украши, 11 полiтичного суверенiтету, територiальноl цiлiсностi, необхщного рiвня нащонально! безпеки. Процес накопичення вщповщних документiв був доволi складним. Особливiстю формування системи мiжнародних гарантш незалежност Украши став чiткий зв'язок вщповщних документiв iз заходами ядерного роззброення нашо! краши.
Загальновiдомим е факт успадкування Украшою у 1991 р. кшькоси озброень, якi виводили И в групу найбшьш мштаризованих держав планети. Питанням особливого значення на момент набуття Украшою пол^ично! незалежностi, яке турбувало всi без винятку ядерш столицi планети ^ особливо Вашингтон), стала проблема вщповщносл державницького мислення нацiонально-демократичних сил, у чшх руках опинилися важелi полггичного керування постсоцiалiстичною Украшою, несподiвано набутим ними ядерним можливостям глобального значення. Ядерний потенщал Украши забезпечував 1й трете мюце у свiтi шсля Росшсько! Федераци i Сполучених Шлалв, якi, на вiдмiну вiд Киева, володши необхiдною ядерною iнфраструктурою, досконалими кадровими системами И забезпечення, дiевою правовою базою обмеження i навггь лжвщаци окремих систем ядерних озброень (досить пригадати фiзичне знищення СРСР i США ракет середньо! i меншо! далекостi протягом 1988-1991 рр.). Важкий, дискретний у часi, проте пол^ично вiдповiдальний, а в окремих випадках нав^ь результативний дiалог Москви i Вашингтона стосовно обмеження взаемних ядерних
приготувань несподiвано для вшськово-полггичних елiт Роси i США у 1991 р. набув непередбачуваного характеру: протягом лiчених дшв до ядерних держав долучилися Беларусь, Казахстан та Укра'на.
На момент розпаду СРСР чинниками геостратепчного значення стали дислоковаш на територп Укра'ш 176 мiжконтинентальних балiстичних ракет: 130 ракет РС-18 (SS-19 «Stiletto» за захщною класифiкацiею) з шютьма боеголовками у головнiй частинi кожно'' ракети та 46 ракет РС-22 (SS-24 «Scalpel»), що мали по 10 боеголовок iндивiдуального наведення. Доповненням до балютичних засобiв ураження були стратепчш бомбардувальники (21 Ту-95МС «Bear» i 20 Ту-160 «Black Jack»), оснащеш 650 ударними ядерними системами повггряного базування. Тактичну ядерну зброю представляли 2605 боеприпасiв. Така кшьюсть озброень не могла бути ^норована державами свiтового «ядерного клубу» та вимагала вiд них пошуку нетрадицшних форм зменшення кiлькостi ядерних кра'н.
1сторично першою мiжнародною угодою, орiентованою на створення мiжнародних гарантiй незалежност Украши у разi виконання нею ядерно-роззброювальних зобов'язань, стала Тристороння заява президент Украши, США та Росшсько! Федерацп, пiдписана у Мос^ 14 сiчня 1994 р. У заявi повiдомлялося, що Сполученi Штати i Росiя готова надати Укра'ш гаранти безпеки пiсля набрання чинност поширено!' на Украшу частини Договору про обмеження стратепчних наступальних озброень (СНО-1) i приеднання Украши до Договору про нерозповсюдження ядерно!' збро!'. Ратифiкацiя Верховною Радою Украши Договору СНО-1 (18 жовтня 1993 р. iз застереженнями, 3 лютого 1994 р. у повному обсяз^, а також прийняття нею 16 листопада 1994 р. Закону «Про приеднання Украши до Договору про нерозповсюдження ядерно'' збро'' вщ 1 липня 1968 року» створили пол^ико-правовi умови для формування системи мiжнародних докуменлв, спрямованих на створення дiевих гарантш незалежност i безпеки Украши. Протягом декшькох наступних рокiв спостер^алося стiйке збiльшення кiлькостi таких документ, якi, поступово вийшовши за межi власне ядерно'' проблематики, перетворили державотворчий процес в Укра'ш на явище мiжнародного значення.
У цiй самш площинi перебувае Програма НАТО «Партнерство заради миру (ПЗМ): запрошення» вщ 10 сiчня 1994 р., в ре^заци яко'' Укра'на бере участь з 8 лютого того самого року. Програма передбачае, що «НАТО проводитиме консультацп з будь-яким активним учасником такого партнерства, якщо цей партнер виршить, що виникла пряма загроза його територiальнiй цшсност^ полггично1 незалежностi або безпеки». Рамковий документ Програми ПЗМ зобов'язав ус держави-учаснищ, що приедналися до не'', «утримуватися вiд загрози застосування сили i вiд застосування сили на шкоду територiальнiй цiлiсностi або полiтичнiй незалежност будь-яко'' держави, а також поважати iснуючi кордони i добиватися врегулювання спорiв мирними засобами». Водночас з позицш сьогодення Програма залишае враження полггичного побажання, не бiльше.
Неможливо обшти увагою Хартiю укра!нського-американського партнерства, дружби i спiвробiтництва вiд 22 листопада 1994 р., яка додатково засв^ила, що «якщо у майбутньому виникне зовшшня загроза територiальнiй цшсносп, полiтичнiй незалежностi або безпецi Украши, Украша та Сполучеш Штати Америки мають намiр консультуватися та здшснювати вiдповiднi кроки для досягнення мирного виршення ситуаци у вiдповiдностi з мiжнародними правилами та принципами НБСС».
Гарантiею особливого значення став багатостороннш Меморандум про гаранти безпеки у зв'язку з приеднанням Украши до Договору про нерозповсюдження ядерно! збро!, шдписаний у Будапештi 5 грудня 1994 р. президентами Укра!ни, РФ, США та прем'ер-мшстром Сполученого Королiвства Велико! Британi! та Пiвнiчно! 1рландп. Сторони пiдтвердили сво! зобов'язання «зпдно з принципами Заключного Акта НБСС поважати незалежшсть i суверенiтет та iснуючi кордони Укра!ни».
Того ж самого дня у столищ Угорщини було оприлюднено Декларащю Францi!, шдписану президентом цiе! держави, в якш викладено зобов'язання про гарантi! безпеки Укра!ни з боку Республiки Франци, а також пiдтверджено зобов'язання французько! сторони «поважати незалежнiсть та суверештет Укра!ни в межах !! нишштх кордонiв згiдно з принципами Заключного Акта НБСС та Паризько! Харти для ново! Свропи».
Документом, який завершував перелiк вiдповiдних гарантiй держав — постшних членiв Ради Безпеки ООН, стала Заява Уряду Китайсько! Народно! Республiки, також датована 5 грудня, в якш Пекш визнавав незалежшсть, суверештет та територiальну цшстсть Укра!ни, виражав готовнiсть до подальшого розвитку дружби та спiвробiтництва мiж КНР i Укра!ною.
Мотиви посилення мiжнародних вимiрiв державно-пол^ично! незалежностi Укра!ни прозвучала в Хартi! про особливе партнерство мiж Укра!ною та Оргашзащею Пiвнiчноатлантичного договору — безстроковому документ, пiдписаному Президентом Укра!ни Л. Кучмою та лщерами 16 кра!н-членiв НАТО 9 липня 1997 р. в Мадридь Один iз базових принцишв розвитку взаемовiдносин Киева i Брюсселя передбачае !х повагу до суверештету, територiально! цiлiсностi та полiтично! незалежност всiх iнших держав, непорушностi кордошв, розвитку добросусiдських вiдносин. Сторони передбачили можливють створення кризового консультативного мехашзму для проведення спiльних консультацiй «у будь-якому випадку, коли Укра!на вбачатиме пряму загрозу сво!й територiальнiй цшсносп, полiтичнiй незалежностi або безпецi». Ршення Киева щодо позбавлення ядерно! збро! та приеднання до Договору про !! нерозповсюдження оцiнюються в документ «як значний внесок у справу змщнення безпеки та стабшьност в Свропi, що створило Укра!ш особливий образ у свiтовiй спшьностЬ».
До системи мiжнародних гарантiй незалежност Укра!ни не можна не вщнести Стратегiчну концепцiю НАТО вiд 24 квггня 1999 р., 65 статей яко! мiстили лише два персональш звернення до конкретних держав: Роси (ст. 36) та Укра!ни (ст. 37).
Слщ зазначити, що у випадку з РФ керiвники альянсу обмежилися загальними фразами стосовно необхщност подальшого розвитку вщносин на OCHOBÏ спiльних штереЫв, взаемност та прозоростi для досягнення тривалого i всеосяжного миру в евроатлантичному регiонi, що грунтуватиметься на принципах демократи i спiльноï безпеки, наповнення конкретним змютом спiльного зобов'язання сторш будувати стабiльну, мирну та неподшьну Свропу. Звернення ж до Украши мютить набагато помiтнiший потенщал полiтичноï конкретики: документ акцентував увагу свiтовоï спiльноти на тому, що «альянс продовжуе шдтримувати суверенiтет i незалежшсть Украïни, ïï територiальну цшстсть, демократичний розвиток, економiчне процвiтання та ïï неядерний статус, як НАТО вважае чинниками стабшьност та безпеки в Центральнш i Схiднiй Сврош, а також у Gвропi загалом».
Як видно, США посiдають особливе мюце в системi мiжнародного гарантування незалежност Украïни. Значною мiрою позищя саме цiеï держави прискорила шдготовку i пiдписання бiльшостi цитованих докуменпв. Одночасно у 90-х роках ХХ ст. Вашингтон продемонстрував дипломатичну гнучюсть, умшня швидко змiщувати акценти у власнш зовнiшнiй полiтицi, вiдстоюючи нащональш iнтереси i адекватно реагуючи на об'ективш геополiтичнi реалiï. Для аргументаци такоï тези досить пригадати сумнозвюну промову президента Сполучених Штатiв Дж. Буша-старшого, виголошену 1 серпня 1991 р. в Киевi перед членами Верховноï Ради УРСР, в якш заявлялося: «Свобода — це не те ж саме, що незалежшсть. Американщ не шдтримуватимуть тих, хто здобувае незалежшсть для того, аби змшити далеку тиранiю на мюцевий деспотизм. Вони не допомагатимуть тим, хто сприяе самовбивчому нацiоналiзмовi, який базуеться на етшчнш ненавистЬ».
Ушкальним випадком у повоенному спшкуванш Вашингтона та Москви стало те, що тодшнш президент США попередньо показав текст виступу президенту СРСР, посиливши у ньому мотиви необхщност збереження Радянського Союзу та шдтримання позицш генерального секретаря ЦК КПРС. До проголошення незалежностi Украïни залишалося трохи бiльше 20 днiв...
Визнання Сполученими Штатами незалежноï Украшсь^' держави вiдбулося 25 грудня 1991 р., проте 1992-1993 рр. слщ визнати перюдом утрачених можливостей, перюдом недовiрливо-пiдозрiлого приглядання до Украïни з боку адмшютраци США. «Прорив» в украшсько-американських мiждержавних взаеминах, який доцшьно пов'язати з дiяльнiстю новообраного президента Б. Клштона, вiдбувся лише у 1994 р., протягом якого було значно активiзовано пол^ичш контракти сторш, започатковано фiнансово-економiчну допомогу Украïнi з боку американських i св^ових фшансових iнституцiй i, що не менш важливо, значно iнтенсифiковано процес вшськово-пол^ичного спiвробiтництва Киева i Вашингтона вщразу в декiлькох сферах.
19 вересня 1996 р. в офщшному украшсько-американському комюнiке, яке проголошувало створення Мiждержавноï комiсiï iз спiвробiтництва мiж
Украшою i США, очолювано1' Президентом Л. Кучмою i вiце-президентом А. Гором, сторони вперше вжили формулу «стратепчне партнерство» мiж двома крашами, що вщкривае додатковi можливостi для розвитку взаемовщносин Киева i Вашингтона вже у новому столгга.
1ншими документами, як мали посилити систему мiжнародних гарантiй незалежностi Украши, повиннi були стати окремi домовленостi, пiдписанi главами держав СНД. Зокрема, Декларащя про дотримання суверенитету, територiальноï цiлiсностi i недоторканност кордонiв держав — учасниць Сшвдружност Незалежних Держав вiд 15 квгтня 1994 р. передбачала, що «... будуючи своï вiдносини як дружш, держави утримуватимуться вiд вшськово1', полiтичноï, економiчноï або будь-яко1' iншоï форми тиску, включаючи блокаду, а також шдтримання i використання сепаратизму проти територiальноï цiлiсностi i недоторканност, полпично1' незалежностi будь-яко1' iз держав-учасниць Сшвдружност». Меморандум про пiдтримання миру i стабшьност у Спiвдружностi Незалежних Держав вщ 10 травня 1995 р. додатково передбачав, що суб'екти Сшвдружност «мають намiри припиняти у вщповщност iз сво1'м нацiональним законодавством створення i дiяльнiсть на сво1'х територiях органiзацiй, груп i окремих оЫб, спрямованих проти незалежностi, територiальноï цiлiсностi i недоторканностi кордонiв або на загостренш мiжнацiональних вiдносин, а також на зазiхання ззовнi на державний устрш держав, що тдписали цей Меморандум».
Станом на 2009 р., шсля проголошення незалежностi Абхазiею та Швденною Осетiею, виходу Грузiï iз складу СНД та розiрвання нею дипломатичних вщносин з РФ, подiбнi документи Спiвдружностi слiд вважати такими, що «вщходять в юторда». Вщсутт пiдстави гадати, що решта 11 держав СНД зможуть шдписати щось подiбне в нових геополiтичних реалiях. Навпаки, проглядаються новi лiнiï напруження у вщносинах мiж ними. Для Украши у даному контекст особливо важливою видаеться кримська проблема, оскшьки в умовах штенсифшаци iнформацiйних впливiв на Украшу й особливо на АРК посилюються полгтичт спекуляцiï на кшталт «Крим рано чи шзно повторить iсторичний вибiр Абхазiï та Швденно!' Осети».
Хоча нормативно-правовий простр СНД поступово розмиваеться, зберiгають свое значення двосторонш документи. 1з ix сукупностi доцiльно видiлити Договiр про дружбу, спiвробiтництво i партнерство мiж Украïною i Росiйською Федерацiею вщ 31 травня 1997 р., який попри вс складнощi двостороннix взаемовщносин Киева та Москви визначае ïx як «стратегiчне партнерство».
Заслуговуе на увагу процес створення вiдповiдноï нормативно-правово!" бази у вщносинах Украши з шшими прилеглими державами, в якiй так само доцшьно видiлити складову мiжнародного гарантування державно1' незалежностi, полiтичного суверенитету та територiальноï цiлiсностi Украши. Державою-лщером у цивiлiзованiй вiдмовi вiд сукупност iсторично сформованих негативних чинникiв мiждержавного спiлкування слiд визнати
Республжу Польщу. Декларащя про засади та основш напрями розвитку украшсько-польських вщносин вiд 13 жовтня 1990 р. та Договiр про добросусiдство, дружш вiдносини i спiвпрацю вiд 18 травня 1992 р. заклали фундамент рiвноправного стратепчного партнерства мiж обома державами.
У подiбнiй системi геополгтичного мислення перебувае i Угорщина, яка на п'ятий день шсля першого украшського референдуму (6 грудня 1991 р.) шдписала Договiр про основи добросусщства та спiвробiтництва мiж Киевом i Будапештом.
Лшш правово1 нормалiзацiï вiдносин Украши з прилеглими державами на захщ вiд Карпат продовжили Договiр про дружбу i сшвробггництво мiж Украïною i Словаччиною (30 червня 1993 р.) та Договiр про дружш вщносини i сшвробггництво мiж Украïною та Чеською Республшою (26 квiтня 1995 р.), яка, не маючи спшьного кордону з нашою державою, в окремих випадках здатна впливати на процеси спiльноï координаци економiчноï та iммiграцiйноï полгтики.
Бшьш непроста доля чекала на вщповщний документ в украшсько-румунських вщносинах. Визнавши незалежнiсть Украши 8 Ычня 1992 р. i встановивши дипломатичнi вщносини з нею 1 лютого того самого року, офщшний Бухарест лише у 1997 р. погодився на шдписання Договору про вщносини добросусщства i спiвробiтництва, який, розв'язуючи проблеми територiальноï належностi Бессараби, пгвнгчно1' Буковини i острова Зминий на користь Украши, вiдклав на майбутне (виявилося, що до 2009 р.) визначення виключних ^кономгчних) зон обох держав на континентальному шельфi Чорного моря.
Достатньо нормалiзованими слгд вважати украïнсько-турецькi мiжнароднi вщносини. У травш 1992 р. вщбувся перший в штори обох держав офщшний вгзит до Туреччини Президента Л. Кравчука, в ходг якого сторони шдписали договгр про дружбу та сшвробггаицтво мгж Украшою i Турецькою Республiкою. договгр заклав основу для всебiчного двостороннього спiвробiтництва Киева i Анкари в полггачнш, економiчнiй, культурнш та шших сферах, що мае Тстотне значення в умовах посилення уваги Туреччини до перспектив подальшого розвитку сощально-полггачно1", етнонацiональноï, конфесiйноï ситуацп на швдш Украши, насамперед у Криму, яка цшком може набути деструктивних щодо цшсносп украшського суспшьства та його держави вимгргв.
З Туреччиною пов'язанi й шшг документи мгжмродного значення, яю, враховуючи передуЫм балканськi (косовсью) та пiвнiчнокавказькi (росшсью) поди друго1' половини 90-х роюв ХХ ст., загострили проблему взаемних гарантшних зобов'язань держав ОБСС щодо шдтримання полгтично1' стабiльностi на континент^ До таких документiв належать Хар^я ввропейсько1" безпеки вщ 18 листопада 1999 р. та шдписана одночасно з нею нова редакщя Договору про звичайш збройш сили в Сврош, як пов'язали гуманiтарнi, економiчнi, полгтичш та вшськовг вимгри мгжшродно!' безпеки в ïï широкому розумшт в едине цiле.
Отже, процес державотворення донедавна мав грунтований зовшшньополггичний аспект. Результатившсть дш офщшних представникiв Укра!ни у 90-тi роки ХХ ст. за межами нащональних кордошв була беззаперечною. Укра!на нормашзувала або ж налагодила мережу взаемовипдних контактiв iз десятками держав близького та далекого полггично органiзованого довкшля, мiжнародними регiональними i глобальними структурами, одним iз найiстотнiших пiдсумкiв чого стало формування системи мiжнародних гарантш !! незалежностi.
Проте помiркований оптимiзм такого висновку мае чiтко виражену асиметрш: сво! зовнiшнi досягнення досконала держава повинна врiвноважувати не менш вагомими внутрiшнiми здобутками. Реальнiстю мае бути поступальний розвиток нацiонально! економжи, систем освiти, охорони здоров'я, сощального забезпечення, обороноздатностi. На порядку денному дiяльностi реальних полiтичних елiт, а не !х самозваних сурогатiв, постшно мають бути питання пiдвищення ефективност функцiонування державного апарату управлiння, заходи негайного реагування на загрозливу демографiчну ситуащю, виходу iз екологiчно! пастки та десятки шших питань.
В Укра!ш з внутрiшнiм супроводом зовшшньополпичних успiхiв не склалося. Внутрiшнi негаразди поступово розмили, девальвували зовнiшнi здобутки, поставивши шд сумнiв саму здатшсть Киева вiдповiдати за прийнятi рашше мiжнароднi зобов'язання та стимулюючи спокусу шших кра!н скористатися укра!нськими ресурсами — людськими, сировинними, економiчними, морськими. Черга за територiальними?
Л1тература
1. Демчук, П. М1жнародш вщносини та проблеми евроатлантично! штеграци / П. Демчук. — К.: ППП, 2004.
2. Дергачев, В. Геополитика / В. Дергачев. — К.: ВИРА-Р, 2000.
3. Дугин, А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России / А. Дугин. — М., 1997.
4. Свропейська штегращя Укра!ни: пол1тико-правов1 проблеми. — К.: Юрид. думка, 2005.
5. Збройш Сили Укра!ни: стан та проблеми розбудови. — К.: Нац. ш-т стратег. дослщ., 1994. — Вип. 24.
6. Ковалъова, О. Стратеги евроштеграци: як реал1зувати европейський виб1р Укра!ни / О. Ковальова. — К., 2003.
7. Лукашевич, В. Глобалистика / В. Лукашевич. — Льв1в: Новий Св1т-2000,
2004.
8. Стратеги розвитку Укра!ни: теор1я 1 практика. — К.: Н1СД, 2002.
9. Требин, М. Военно-политическая обстановка в регионе: оценка для Украины / М. Требин // Регион: проблемы и перспективы. — 1999. — №4. — С. 3-12.
10. Укра!на в сучасному геопол1тичну простор!: теоретичний 1 прикладний аспекти. — К., 2002.
11. Храбан, I. Система европейсько! безпеки 1 напрями военно-пол1тично! штеграци Укра!ни до !! структур / I. Храбан. — К.: Варта, 2005.
12. Щербак, Ю. Позначеш безпрецедентним динам1змом. До 5-! р1чнищ встановлення дипломатичних вщносин м1ж Укра!ною 1 США / Ю. Щербак // Пол1тика 1
час. — 1996. — № 11. — С. 3.
Международные гарантии независимости Украины в ретроспективном освещении
Смолянюк В. Ф.
Осуществлен политологический анализ международных гарантий независимости Украины в ретроспективном освещении. Показано, что международные гарантии — это совокупность содержательно родственных международно-правовых документов, подписанных государствами, в которых определены принципы и условия поддержания суверенитета Украины, ее территориальной целостности. Рассмотрены основные международные соглашения Украины по проблемам международных гарантий ее суверенитета.
Ключевые слова: суверенитет, международные гарантии независимости, национальная безопасность, внешняя политика, международное сотрудничество.
International guarantees of independence of Ukraine are in retrospective illumination
Smolyanuk V. F.
In the article the political science analysis of international guarantees of independence of Ukraine is carried out in a retrospective plan. It is rotined that international guarantees are an aggregate richly in content family international law documents of signed by the states principles and terms of maintenance of sovereignty of Ukraine are determined in which, to its territorial integrity, the basic international agreements of Ukraine are examined on issue of international guarantees of its sovereignty.
Key words: sovereignty, international guarantees of independence, national safety, foreign policy, international cooperation.
УДК 324. 84
Г. Ю. Васильев, кандидат фтософсъких наук, доцент, I. Г. Васильева, кандидат фтософсъких наук, доцент.
ПОЛИТИКО — ПРАВОВА ОЦ1НКА ТЕХНОЛОГИ МАН1ПУЛЮВАННЯ У ВИБОРЧ1Й КАМПАНП
У формуванш громадсько! думки як одше'1 з головних пол^ичних технологш важливу роль ввдграе машпулювання — насильницьке нав'язування широким верствам населення такого ощнного ставлення до актуальних проблем дшсносп, що вщбивае
