CC BY
54
ISSN 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослщжень. 2012. Вип. 1. УДК 101.8
Самарський А. Ю., Нащональний ушверситет бюресурав i природокористування
Украши (Кшв)
СВ1ТОГЛЯДН1 НАСЛ1ДКИ ПРИНЦИПУ НЕВИЗНАЧЕНОСТ1 В ДИНАМ1Ц1
СКЛАДНИХ СИСТЕМ
Розкриваеться онтолог1чний та свтоглядний аспекти принципу невизначеност1 на основ1 досл1дження науково-фшософських 1дей природознавщв.
Ключовi слова: невизначенгсть, нелшйшсть, складнг системи, Пригожин.
Самарский А. Ю., Национальный университет биоресурсов и природопользования
Украины (Киев)
МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКИЕ СЛЕДСТВИЯ ПРИНЦИПА НЕОПРЕДЕЛЕННОСТИ В ДИНАМИКЕ СЛОЖНЫХ СИСТЕМ
Раскрывается онтологический и мировоззренческий аспекты принципа неопределенности на основе исследования научно-философских естествоиспытателей.
Ключевые слова: неопределенность, нелинейность, сложные системы, Пригожин.
Samars'kiy A. Y., National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine (Kiev)
WORLDVIEW CONSEQUENCES OF THE UNCERTAINTY PRINCIPLE IN DYNAMICS OF COMPLEX SYSTEMS
This article reveals the ontological and ideological aspect of the principle of uncertainty based on a study of scientific and philosophical ideas of scientists and naturalists. Key words: uncertainty, nonlinearity, complex systems, Prigogine.
Принцип невизначеносп в наущ став дзер-калом еволюци методологи дослщження фун-даментальних основ свпу. Вш став одним з 6а-зових положень синергетики, парадигми нел> ншного мислення, вчення про дисипативш структури, методологи дослщження складних систем (у т. ч. тако! системи, як суспшьство). Оскшьки доводиться, що принцип невизна-ченост е унiверсальною фiлософською катего-рieю, то фiлософський аналiз невизначеносп, пiдвалини якого закладено I. Пригожиним у вченш про дисипативнi системи, е надзвичайно актуальним в нишшню добу кризових явищ в
© Самарський А. Ю., 2012
суспшьство Також подi6ний аналiз може стати корисним для науковщв у сферах фундаментально! та прикладно! науки.
Наука подолала складний шлях вщ детер-мiнiстичних засад класично! фiзики I. Ньютона до нелiнiйних мiждисциплiнарних вчень XXI ст., вагомий внесок у появу яких зробив I. Пригожин. Пщвалинами такого дослщження може слугувати природничонауковий матерiал наукових революцш першо! половини XX ст., що розмежували класичний та некласичний перюди науки.
Свiтогляднi наслiдки принципу невизначеносп дослiджували I. Пригожин та I. Стен-герс («Порядок з хаосу»), Е. Ласло («Столотя
б1фуркац1й»), С. Манн («Теор1я хаосу i страте-пчне мислення»), В. Турчин («Про юбернетич-ну ешстемолопю»), О. Князева («Констру-ювання майбутнього»), Р. Баранцев («Синергетика в сучасному природознавствЬ»), Н. Белоте-лов («Природничонаукова культура i гумашта-рна освга»), В. Копщк («Екстремальнi принци-пи шформацшно-синергетично! еволюци»), Г. Малинецький («Новий вигляд нелшшно! ди-намши»), В. Лук'янець («Сучасний науковий дискурс: Оновлення методолопчно! культу-ри»), В. Лутай («Основне питания сучасно! ф> лософи синергетичний шдхщ»), якi розгляда-ють принцип невизначеност або в природничо-науковому, або в гумаштарному аспектах. Не-визначенiсть як фундаментальну фiлософську категорда, що мае загальну сферу застосування, дослiджено значно менше.
Метою статп е необхiднiсть дослiдження принципу невизначеносп та його ролi i мюця в поняттi «система». У контексп даного до-слiдження зосередимося на онтолопчному та свiтоглядному аспектах невизначеносп.
В ютори науки невизначенiсть поступово набувала значимосп в рiзних формах. Але най-рельефнiше принцип невизначеносп оприяв-нився у вченнi про складш системи. У цьому його фундаментальшсть, адже сучасна наука базуеться на дiяльностi складних систем, при-сутнiх на всiх рiвнях оргашзацп матери, почи-наючи вiд фiзики мiкро- та макрокосмосу та заюнчуючи людським суспiльством. Бiльш того, шших, нескладних систем, майже не ю-нуе. Простi системи використовуються в наущ як спрощеннi моделi для розрахунюв. Тобто невизначенiсть iснуе в самш основi складних систем i через цю категорiю можна показати взаемозв'язок основних принципових положень даного вчення.
У загальному виглядi невизначешсть - це категорiя, що вщображае вiдсутнiсть впорядко-ваностi. «Онтологiчна невизначешсть е вщсут-нiстю або розмипстю меж сущого. Гносеолоп-чна невизначешсть - неясшсть, прихованiсть, сумшвшсть» [9]. Невизначешсть виникае як гносеолопчна проблема, i цей термiн довго ви-користовувався для характеристики стану пси-хши. Так, доктор психологiчних наук С. Максименко дае таке визначення: «Невизна-
чешсть - це стан (процес), який виникае в ситуаци об'еднання мшливосп ознак двох або бшьше психiчних явищ», «це психiчний стан, обумовлений вiдчуттям, у якому вщчуваеться власне Я» [4]. Проте, найкраще розумiння принципу невизначеностi сприймаеться в контексп юторико-науково1 ретроспективи.
Пюнерами науково1 форми свiдомостi були механщисти XVI-XVII ст., а найкращого роз-витку механiка набула в роботах I. Ньютона. Спроби опису складних систем е вже в класи-чнш динамщ. I хоч тодi ще не юнувало понят-тя складно1 системи в сучасному розумшш, законами ньютошвсько1 динамiки користуються i зараз. Невизначеносп вщводилася роль тавра недосконалосп людського пiзнання. Навпаки, визначенiсть - це була божественна прерогатива, оскшьки, на думку тодшшх науковщв, Бог творив Всесвiт за ч^ко дiючими законами i усвiдомлюючи кожен свш крок.
Механiстичний пiдхiд поширився на всi сфери природознавства. Основний недолш такого пiдходу в тому, що вш здатний об'ективно описувати лише мехашчний рух тша, абстра-гуючи його до матерiальноl точки. При цьому складнощi виникають вже при першiй спробi тти далi - описати систему взаемодп тiл. Характерна особливiсть складних систем у кла-сичнiй динамiцi - те, що кожна частинка сис-теми в будь-який момент часу мае бути визна-ченою.
Отже, у класичнш фiзицi динамiчна система мае статичний характер. Найяскравше це виражаеться в гамшьтоновому описi динамiч-них систем, який до реч^ i зараз е домшантним у даному вченнi. У XIX ст. другий закон Ньютона було узагальнено за допомогою ново1 фун-кци - гамшьтошану, що виражае повну енергiю системи. Вид ще1 функци знаменуе собою вш нашi знання про систему. Рiвняння, що задають часовi змши координат та iмпульсiв через похщш вiд гамiльтонiану, називаються канонiчними рiвняннями. У них мiстяться за-гальш властивостi всiх динамiчних змiн.
Одна з основних проблем динамши полягае в тому, щоб вказати найбшьш розумний вибiр канонiчних змiнних, при якому опис динамши стае особливо простим. Однак, очевидно, що каношчш рiвняння консервативнi: у такiй сис-
тeмi нiчoгo нoвoгo не мoжe нi «тpaпитиcя», нi «вщбутдая». I. Пpигoжин зазначав, щo «в га-мiльтoнoвiй динамщ ми cтикaeмocя з oдним з rax дpaмaтичниx мoмeнтiв в icTOpiï нayки, кoли oпиc пpиpoди звoдитьcя майже дo cтaтичнoï кapтини» [7, с. 121]. Пpoтиpiччя cтaтичнoгo oпиcoвoгo aпapaтy, який нayкoвцi нaмaгaлиcя зacтocyвaти дo динaмiчнoï пpиpoди, пpoявилиcя в мeжax caмoï клacичнoï динaмiки. Яcкpaвий пpиклaд - задача тpьox тш: y cиcтeмi, де взае-мoдiють бiльшe, нiж два тiлa, нeмoжливo визначити пoлoжeння та iмпyльcи в 6удь-який мoмeнт чacy для вж eлeмeнтiв cиcтeми.
Пpичинa кpиeтьcя в нeпpaвильнoмy пiдxo-дi, щo виpaжaeтьcя в poзyмiннi динaмiчнoï œc-теми в клacичнiй фiзицi. I. Пpигoжин («Пopя-дoк з xaocy») дoвiв, щo пpoтoтипoм динaмiчнoï cиcтeми в XIX ст. бyлo пpийнятo вважати otc-тeмy, щo iнтeгpyeтьcя. Але, такий n^x^ ви-ключав взaeмoдiю мiж чacтинaми cиcтeми. З iншoгo бoкy, iнтeгpoвaнicть пepeдбaчae замк-нену cиcтeмy. Отже, вимoги щoдo iнтeгpoвaнo-cтi cиcтeми виявилиcя нeпpaвoмipними. Bимo-ги iнтeгpoвaнocтi виключали взaeмoдiю мiж cклaдoвими cиcтeми, щo в peamrocri нeмoжли-вo. У кiнцi XIX ст. Г. Бpyнc та А. nyarnape дo-вели, щo бшьшють динaмiчниx cиcтeм, гочи-наючи зi знaмeнитoï пpoблeми тpьox тiл, не ш-тeгpyютьcя. Цi факти вказували на xибнicть cпpoби дocягти aбcoлютнoï визнaчeнocтi в cклaдниx cиcтeмax.
Iншi cпpoби oпиcy динaмiчниx cиcтeм мае-мo в нeлiнiйнiй тepмoдинaмiцi. Але пepeд тим, як пepeйти дo oпиcy cклaдниx тepмoдинaмiч-ниx ^стем, нeoбxiднo виcвiтити тeopiï, щo ш пepeдyвaли.
Клacичнa (а пoтiм квантова) динaмiкa oпи-cyвaлa cиcтeми чepeз xapaктep тpaeктopiй. Але це не единий cnoci6 oпиcy динaмiчниx етстем. А. Ейнштейн та Дж. Ti6c poзвивaли тeopiю ан-caмблiв [2], щo викopиcтoвyвaлacя пpи дocлi-дженш пoвeдiнки вeликoï кiлькocтi чacтинoк. Пpинципoвo нoвi мoжливocтi, якi давала тeopiя aнcaмблiв для пoяcнeння мexaнiзмy œo6opo^ нocтi, cфopмyлювaв I. Пpигoжин: «Нeoбopoт-нicть й iмoвipнicть cтaють oб'eктивними вла^ тивocтями. Boни виpaжaють ту oбcтaвинy, щo cпocтepeжyвaний нами фiзичний cвiт не мoжe бути зведений дo oкpeмиx тpaeктopiй a6o o^e-
миx xвильoвиx фyнкцiй» [б, с. 253]. Цей щ^д дав мoжливicть cфopмyлювaти динaмiчнy тeo-piю незалежш вiд тoчнoгo завдання пoчaткoвиx yмoв cиcтeми. Завдяки цьoмy cтaлo мoжливим пoяcнити не тiльки пepexiд вщ пopядкy дo xaocy, як де^адащю cиcтeми, а й пepexiд вщ xaocy дo пopядкy як етап poзвиткy. Стан piвнo-вaжиocтi в татому paзi yтвopювaвcя як взаемна кoмпeнcaцiя o6ox пpoцeciв.
Саме завдяки тeopiï aнcaмблiв cтaлa мoж-ливoю тepмoдинaмiкa. I. Пpигoжин дoвoдить, щo пpи дocлiджeннi тeopeтичнoï мoдeлi дина-мiчниx cиcтeм з xaoтичнoю говедштою - «пе-peтвopeния пeкapя» [11, с. 19-23], етстема no-тpeбye введення внyтpiшньoгo чacy. Цей чac вiдpiзияeтьcя вiд чacy в мexaнiцi, 6o залежить вiд глoбaльнoï тoпoлoгiï cиcтeми i дае нoвий, «нeлoкaльний» cnoci6 oпиcy cиcтeми. Це у cвoю чepгy дoзвoляe ввoдити ймoвipнicть, як oб'eктивнy влacтивicть, щo вiдoбpaжye фунда-ментальну cтpyктypy динaмiчнoï ^стеми. Сда-тема cтae внyтpiшньo нeзвopoтнoю. Для тoгo, щoб зpoбити насгупний кpoк i пepeйти дo тep-мoдинaмiчнoгo oпиcy, нeoбxiднo лише змшити фyнкцiю poзпoдiлy. Пoкaзaвши це пepeтвopeн-ня, I. Пpигoжин виявив мoжливicть oб'eднaти динaмiкy i тepмoдинaмiкy, де ^инцип неви-знaчeнocтi пoвeдiнки ^стеми в мaйбyтньoмy cтae oдним з гoлoвниx.
Bикopиcтoвyючи пpинцип cтaнoвлeння, I. ^итожин дoвiв, щo «наука буття мае œpe-твopитиcя в науку cтaнoвлeння», де невизначе-нocтi вiдвoдитьcя мicцe вaжливoгo мeтoдoлoгi-чнoгo iнcтpyмeнтy. У книзi «Кiнeць виз^че^-cri» [5] вiн пo-нoвoмy cтaвить дилему Епiкypa -«Чи пpaвлять нашим Bcecвiтoм дeтepмiнicтичнi зaкoни?», пoдiбнi дo тиx, за дoпoмoгoю якиx I. Ньютон нaмaгaвcя пiзнaти пpиpoдy. I po6rnb виcнoвoк, якщo нecтiйкicть, а, oтжe, - невизна-чeнicть, лежить в ocнoвi мaтepiï, тo нoвi зaкoни пpиpoди «oпepyють з мoжливocтями пoдiй, але не звoдять щ пoдiï дo пepeдбaчyвaниx настигав» [5, c. 1б4].
Тoмy xapaктepнoю ocoбливicтю е те, щo в cклaдниx cиcтeмax не мoжиa oбiйтиcя без гонятся ймoвipнocтi, без викopиcтaння ймoвipнi-cнoгo пiдxoдy, roM^a^re «бopoтиcя» з неви-знaчeнicтю ^и ïx oпиci. Пpoтe, ця бopoтьбa не виключае нeвизнaчeнicть, а лише вpaxoвye ïï як
фyндaмeнтaльнy властивють. Biднoшeнню «ймoвipнicний пiдxiд - нeвизнaчeнicть» бiльшe пiдxoдить тepмiн взaeмoдiï. Нами викopиcтaнo пoняття вipoгiднocтi тoмy, щo в бyдь-якoмy, нaвiть нaймeншoмy, дiaпaзoнi пoчaткoвиx yмoв e бaгaтo мoжливocтeй poзвиткy.
Пepexiд дo oпиcy cклaдниx cиcтeм на piвнi aнcaмблiв дoзвoляe уникнути нeпoвнoти кван-тoвoï тeopiï, щo виpaжaeтьcя y квaнтoвoмy па-paдoкci. Квaнтoвий пapaдoкc виникae 4epe3 тe, щo квaнтoвa тeopiя e cимeтpичнoю в 4aci, тoбтo бaйдyжe, куди pyxaeтьcя cиcтeмa, - y майбутж чи в минyлe. Нeoбopoтнicть, яку на фyндaмeн-тaльнoмy piвнi ввoдить I. Пpигoжин, дoзвoляe 3po6rn^ пoпpaвкy на «cтpiлy 4acy».
Натомють, I. Пpигoжин пpoпoнye cвoe ба-чeння poлi i мicця yнiвepcaльнoгo (нeгeйзeнбep-гiвcькoгo) пpинципy нeвизнaчeнocтi y кван-тoвiй мexaнiцi. Biн гоказав, щo «квaнтoвa тeo-piя нecтiйкиx динaмiчниx cиcтeм з нe згacaю-чими взaeмoдiями пpизвoдить, як i y pa3i кла-cичниx отст^м, дo oпиcy, який oднoчacнo e i cтaтиcтичним, i peaлicтичним. У нaшoмy нoвo-му фopмyлювaннi ocнoвнoю вeличинoю cлy-жить нe xвильoвa фyнкцiя, щo вiдпoвiдae амп-лiтyдi ймoвipнocтi, а caмa ймoвipнicть» [10, с. 11S]. Онтoлoгiчнi шдстави ймoвipнocтi вxoдять y квантову мexaнiкy як фyндaмeнтaль-ж пoняття. «У цьoмy ceнci ми знaxoдимocя на-пepeдoднi тpiyмфy «iмoвipнicнoï peвoлюцiï», яка пpoдoвжyeтьcя ocь вжe дeкiлькa cтoлiть. Ймoвipнicть - бiльшe нe cтaн нaшoгo poзyмy, oбyмoвлeний нашим нeзнaнням, а peзyльтaт затошв пpиpoди» [10, с. 11S].
Отжe, для oпиcy динaмiчниx cиcтeм на вж piвняx poзвиткy пoтpiбнa нeвизнaчeнicть, тoмy нeoбxiдним e ймoвipнicний n^x^. Оcoбливy poль вiн вiдiгpae в тepмoдинaмiцi. Bлacнe, тут вiн був зacтocoвaний yпepшe чepeз нeoбxiднicть мipи eнтpoпiï. Пoняття eнтpoпiï зaпpoпoнyвaв Р. ^ay3iyc для xapaктepиcтики тeплoвoгo стану стогеми в тepмoдинaмiцi. У пepeклaдi з ^e-цькoï вд cлoвo oзнaчae «кpyгoвopoт», «взaeм-ний nepexÍ4». Aджe caмe з тepмoдинaмiки, яку вiн дoпoвнив нeлiнiйним aпapaтoм i пepeтвopив на нepiвнoвaжнy, I. ^игожин 6epe ocнoвнi no-лoжeння нeлiнiйнoï пapaдигми.
Нeвизнaчeнicть, як мeтoдoлoгiчний ^ин-цип y нayцi, 6epe cвiй пoчaтoк y тepмoдинaмiцi,
а го^м, завдяки Дж. ri6cy, А. Ейнштeйнy та I. Пpигoжинy, пoшиpюeтьcя на мeтoдoлoгiчний aпapaт мexaнicтичнoï динамши та динaмiки квaнтoвoгo cвiтy.
no^rra динaмiчнocтi як змiни пepeдбaчae змшу в чaci. Пpoтe пoняття чacy в cклaдниx cиcтeмax тpивaлий чac бyлo oднoбiчнe в тoмy ceœi, щo ньютoнiвcькe тлyмaчeння чacy як ат-pибyтy мaтepiï, y ятому тpивaють пpoцecи, та кaнтiвcькe тлyмaчeння чacy як aпpiopнoï фopми чyттeвocтi, як y нaпpямкy мaйбyтньoгo, таю в на^ямку минyлoгo, бyлo дат^чним. Сама cиcтeмa в чaci ж змiнювaлacя, змiнювaлиcя лишe ïï частини та xapaктepиcтики, i цi змши мали oбopoтний xapaктep. Пoдiбнi cиcтeми нe мoгли бути такими, щo eвoлюцioнyють.
Bизнaчaльнoю ocoбливicтю пiдxoдy I. Пpигoжинa дo cклaдниx cиcтeм e тe, щo в цeнтp лoгiчниx пoбyдoв вiн cтaвить чac як фop-мoyтвopювaльний чинник. Завдяки ввeдeнню cтpiли чacy cиcтeмa, щo poзвивaeтьcя, y cвoeмy poзвиткy пpoxoдить чepeз чиcлeннi тoчки бiфypкaцiï, дoкopiннo, xaoтичнo i нeoбopoтнo змiнюючи cвoï xaparcreproram. Таким чинoм, вiдбyвaeтьcя eвoлюцiя cклaднoï cиcтeми. Oco6-ливicтю нeлiнiйнoгo пiдxoдy дo динaмiки cклaд ниx статем e тe, щo вiн мae на мeтi дocлiд-жeння як^н^ cтpибкiв. Якicний cтpибoк y ж-лiнiйнiй динaмiцi - цe виxiд cиcтeми з лшш-нoгo peжимy пiд чac пpoxoджeння чepeз точки бiфypкaцiï. Нeвизнaчeнicть тут виникae ^и ca-мoмy пepexoджeннi - тетя тoчки бiфypкaцiï cиcтeмa мoжe знайти дeкiлькa piвнoймoвipниx cтaнiв. Пpи мaтeмaтичнoмy oпиci цьoгo ^o^-cy функщя змiнюe cвiй xapaктep пoблизy тoчoк-aтpaктopiв на фaзoвoмy пpocтopi та тетя ïx пpoxoджeння пoчинae poзгaлyжyвaтиcя (цeй випaдoк вiдoмий як «бiфypкaцiйнa видeлкa»).
Евoлюцiйнi змiни - ад нeoдмiннo œo6o-poтнi змiни з yтвopeнням нoвиx cтpyктyp y npo-cтopi та чaci. Цeй npo^c мae cвoï зaкoнoмipнo-cтi. ïx дocлiджeння в ХХ cт. cпpичинилo nepe-вopoт y нayкoвoмy миcлeннi. Bивчeння дина-мiки cклaдниx отст^м y фaзoвoмy пpocтopi за-cвiдчилo, щo на ниx впливають ж тiльки дивнi (xaoтичнi) aтpaктopи (точки, щo «нaчeбтo «блу-кають» го кoнкpeтнiй фaзoвiй тpaeктopiï y фа-зoвoмy пpocтopi» [3, с. S] та ^итягують cтaн xaocy), aлe й фpaктaльнi aтpaктopи (щo ^итя-
гують упорядковашсть). Процес еволюци склад но! системи набувае характеру взаемоди проти-лежностей - хаосу i впорядкованость Фрактал, як визначае I. Пригожин - це баланс мiж порядком i хаосом, тому наявнiсть фрактальних структур свiдчить про перебування системи в сташ гранично! рiвноваги. Як зауважив Л. Во-лошинов, у «фрактальнш формi - балансування на межi мiж космосом та хаосом» [1, c. 218], вiдбуваеться нелшшний розвиток систем. По-дiбнi атрибути поведшки систем виявляються тiльки в динамщь
Хаотичнi атрактори породжують «ефект метелика» - стан, у якому малi флуктуаци здатнi породжувати з часом велик турбулент-ностi. У зв'язку з усвщомленням вiдкриття не-лшшно! поведiнки систем i необхщност роз-гляду систем в руи, розвитку, поняття еволюци нерозривно позв'язуеться з динамiкою складно! системи. Вщмшнють вiд механiстично! динам> ки перш за все в тому, що рух тут розглядаеться не як перемщення, а як кiлькiсна змша, що дае якiснi трансформацi!. Цей процес описуеться математичним апаратом нелшшно! динамiки, але для науково! методологи е важливим перш за все загальшстю застосування в описi природ-них процесiв. Так само юнуе багато спроб за-стосувати щ методи для опису суспiльних про-цесiв.
Особливо важливим це вщкриття стало для розумiння всiх процешв у Всесвiтi, починаючи вiд квантово! фiзики й завершуючи соцюкосмо-сом. Поворот у наущ, пов'язаний з усвщомленням нелшшносп i невизначеносп, що витiкае з не!, вщразу ж сприйняли багато учених.
Невизначешсть криеться в самому фундамент - розвиток складних систем, не може бути передбачений. Навт у найпростшому прикладi бiфуркацiй - «^фуркацшнш виделщ» - криеться принцип невизначеносп. Не вiдомо, який саме стан вибере система за межею стш-костi. Бiфуркацi! е джерелом порушення симет-рi! в системi. Як тшьки система проходить точку бiфуркацi! - вона стае дисипативною, що означае порушення однорiдностi часу i простору. Часовий опис таких систем може бути детермшютичним тшьки вщ точки бiфуркацi! до точки бiфуркацi!, отже, лише в цих межах
можна говорити про визначенють у динамiцi складних систем.
Безперечно, складна система не може бути лшшною. Необхiдною умовою !! юнування е вiдкритiсть, яка виражаеться в притоку шфор-мацi!, енергi!, речовини ззовш. Це явище - ди-сипацiя - обумовлюе невизначенiсть розвитку, наявшсть множинностi шляхiв, iнварiантностi динамши.
Говорячи про динамiку складних систем, необхщно зауважити причини руху в складних системах. На вiдмiну вщ класично! механiки, причини руху тут закладеш зсередини i не вимагають зовнiшнiх дiй. Слово «динамос» з грецько! перекладаеться як «сила», тобто йдеться про рух тiл тд впливом сил. Говорячи про динамшу складних систем, не можемо говорити про необхщшсть дi! зовшшшх сил. Вони, безумовно, ддать, але не мають виршаль-ного значення. Причина руху криеться в самому способi юнування складних систем. Рух для складних систем - це змша сташв, реальшсть як динамша. Тобто шакше, шж у русi, вони не можуть юнувати.
Причина руху закладена, шакше кажучи, у внутршнш неоднорiдностi. Методи класично! фiзики, як зауважував I. Пригожин, застосову-валися до однорщних систем, звiдси випливали вимоги до штегрованостк «З часiв монад Лейб-нiца i понинi (досить згадати стацiонарнi стани електронiв у моделi Бора) iнтегрованi системи слугували чудовою моделлю динамiчних систем, i фiзики намагалися розширити !х власти-востi, тобто властивостi дуже спещального кла-су гамiльтонових рiвнянь, на вс процеси, що протiкають у природт [7, с. 123]. Донедавна системи, що штегруються, були единим ре-тельно вивченим класом динамiчних систем. Проте, наразi знаемо, що подiбне уявлення про внутрiшню однорщшсть динамiчних систем, не вiдповiдае дшсносп.
На основi викладеного матерiалу можемо зробити ряд висновюв. Так, принцип невизначеносп в динамiчних системах дозволяе заяви-ти про св^оглядш висновки, адже в сучаснiй наущ поняття динамiчно! системи застосову-еться до будь-яких груп взаемодiючих елемен-тiв: вiд квантiв до людських iндивiдiв. I. Пригожин закликав не лякатися невизначено-
ctí, що породжуе нестабшьшсть, адже «визнан-ня нестабшьност - не каштулящя, навпаки -запрошення до нових експериментальних i тео-ретичних дослiджень, що враховують специфГ-чний характер цього свГту. Слiд лише розпро-щатися з уявленням, нiби цей свгт - наш поюр-ний слуга». [8, с. 51].
З шшого боку, визнання невизначеност mí-стить необхщшсть ново! методологи, яка б була заснована на вщповщному свгтоглядь До цього невизначенiсть була лише в квантовш механiцi i у вузькш галузi динамiки. Вiдкриття I. При-гожиним невизначеностi як атрибуту дисипати-вних структур, дозволяе узагальнити цей принцип на весь свгт. Bei системи (механiчнi, хГмГч-нi, бюлопчш, суспшьш, технiчнi) шдпорядко-вуються принципу невизначеностi, саме тому цей принцип стае одним з головних принцишв сучасно! науки. Bзаемодiя стабiльностi та не-стшкост дозволяе поеднувати принципи ста-лост та змши в розумшш процесу розвитку.
I. Пригожин оприявнив онтолопчш шдва-лини принципу невизначеностi як об'ективно! властивостi Bсесвiту. Таким чином, було подо-лано антиномiчнiсть розумшня невизначеносп i впорядкованостi, виявлено !х внутршнш вза-емозв'язок та можливють взаемопереходу. Сл> дуючи критичним настановам «фшософи жит-тя» А. Бергсона, зокрема положенню про вне-сення невизначеносп в сталу матерiю, завдяки чому вона стае активною, I. Пригожин встано-вив, що невизначешсть е джерелом упорядко-ваностi. Ця теза стае ключем до розумшня ба-гатьох природних та суспшьних процесГв, ль нiйне розумшня яких викривляло !х сутшсть. Використання нелшшно! науково! методологи дозволяе долати песимютичний погляд на невизначешсть, переосмислити екзистенцшну невизначешсть сощуму, а тому - по-новому усвщо-мити процес суспшьного розвитку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Волошинов, А. Об эстетике фракталов и фрактальности искусства / А. Волошинов // Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. - М. : Прогресс-Традиция, 2002. - С. 213-246.
2. Гиббс, Дж. Термодинамика. Статистическая механика / Дж. Гиббс. - M. : Наука, 1982. - 463 с.
3. Добронравова, И. Причинность и целесообразность в синергетических образах мира / И. Добронравова // Практична фшософ1я. - 2003. -№ 1. - C. 6-10.
4. Максименко, С. Теория неопределенности [Электронный ресурс] / С. Максименко. - Режим доступа : http: //professor-maksvmenko.narod.ru /Tvorv/Statva Teoría neopredosti. htm.
5. Пригожин, И. Конец определенности. Время, хаос и новые законы природы / И. Пригожин. -Ижевск : НИЦ РХД, 2000. - 207 с.
6. Пригожин, И. Время, хаос, квант / И. Пригожин, И. Стенгерс. - М. : Прогресс, 1994. -259 с.
7. Пригожин, И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс. - М. : Прогресс, 1986. - 432 с.
8. Пригожин, И. Философия нестабильности / И. Пригожин // Вопросы философии. - 1991. - № 6. - С. 46-52.
9. Фабер, В. О. Проблема неопределённости в структуре философского знания (Онтологический, гносеологический, антропологический аспекты) : дис. .. канд. филос. наук : 09.00.01 / В. О. Фабер. -Саратов, 2004. - 155 с.
10. Человек перед лицом неопределенности / [ред. И. Пригожин]. - Москва; Ижевск : 1нститут компьютерных исследований, 2003. - 304 с.
11. Чулаевский, В. Преобразование пекаря / В. Чулаевский // Квант. - 1989. - № 4. - C. 19-23.
Надтшла до редколегИ 01.03.2012. Прийнята до друку 06.03.2012.
