CC BY
81
УДК 37.013.73
Р. В. Васильченко, кандидат філософських наук, старший
СВІТОГЛЯДНА КУЛЬТУРА У СВІТЛІ ВИКЛИКІВ ЕКОЛОГІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Визначено, що в умовах екологічної глобалізації особливо важливого значення набуває формування світоглядної культури особистості. Необхідними передумовами для успішного досягнення цієї мети мають бути пріоритетне формування еколого-валеологічної культури і системне розроблення та впровадження в освіту «здоров’яоберігаючої педагогіки».
Ключові слова: світоглядна культура, екологічна глобалізація,
здоров’язберігаюча педагогіка.
Актуальність проблеми. Проблема взаємодії людини і природи, яка є актуальною з моменту виникнення людства, набуває особливого звучання у добу глобалізації. Сучасна людина із власної волі опинилася в ситуації, коли її взаємини з довкіллям не обмежуються такими емпіричними фактами, як вичерпання природних ресурсів, знищення рослинних і тваринних видів, забруднення Світового океану, повітря тощо. Серед дослідників все більше утверджується розуміння того, що саме стан «людського духу», неадекватне, саморуйнівне ставлення людини до природи є головною причиною глобальної екологічної кризи. На початку ХХІ ст. споживацьке ставлення людини до навколишнього середовища, започатковане беконівським фразеологізмом «Природа не храм, а майстерня», дістало своєї межі. Як наслідок маємо глобальну екологічну кризу, невпинне поглиблення якої неминуче наближає людство до глобальної екологічної катастрофи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Можливість запобігання екологічній катастрофі більшість дослідників вбачають в підпорядкуванні діяльності людства етиці відповідальності. Теоретичні розробки та
обґрунтування фундаментальності етики відповідальності для технократичного суспільства представлені у працях К.-О. Апеля, О. Гьофе, Г. Йонаса, Ю. Габермаса, Н. Лумана, К. М. Маєр-Абіха, Ж.-Л. Нансі, М. Ріделя та ін. Філософського осмислення ця проблематика набула і у працях провідних українських науковців, зокрема, А. Єрмоленка, М. Кисильова, В. Крисаченка, Ф. Канака, В. Толстоухова та ін.
Виклад основного матеріалу. Глобальність зазначеної проблеми зумовлюється не тільки її масштабністю і багатоаспектністю, а й «всюдисущістю», її доленосним значенням для людства у цілому. Однак це не тільки криза ставлення людини до природи - це криза етики (А. Єрмоленко). Більш того, «це криза сучасної доби, сучасної цивілізації, криза всіх її інституцій і систем: політики, економіки, науки, виховання тощо» [3, с. 91]. Тобто, це криза духовних основ новоєвропейської цивілізації, її вихідних світоглядних настанов, її «принципового ставлення до сущого у цілому». Екологічна криза, як пише А. Єрмоленко, «це той процес, який сучасна філософія розглядає у термінах «кінця природи». І хоча його великою мірою було започатковано вже новоєвропейською філософією, найбільшої активності він досягає саме за нашої доби» [3, с. 90].
Саме тому нагальною потребою людства, яке створює глобальне поле взаємин, є перегляд ключових позицій своєї життєдіяльності та взаємозв’язку з природою. Щодо перспектив розв’язання екологічних проблем існують як оптимістичні, так і песимістичні прогнози.
Оптимізм стосовно такої можливості дослідники насамперед пов’язують із самою принциповою спроможністю людства усвідомити необхідність кардинальної зміни свого світовідношення. Саме це може надати людській спільноті дієві конструктивні шанси. У цілому представники оптимістичного напрямку, пов’язуючи можливість запобігання екологічній катастрофі із екологізацією суспільної свідомості і світоглядної культури, вважають, що цей процес можна прискорити засобами ноосферної освіти і екологічного виховання (А. Печеї, Н. Моїсеєв).
Ще одна загальновизнана можливість запобігання екологічній катастрофі - підпорядкування діяльності людства етиці відповідальності.
Одним із перших необхідність пошуку нової етики для техногенної цивілізації обґрунтував Г. Йонас (1979). Він виходив із того, що «остаточно розкутий Прометей, якому наука надає не знані досі ще сили, а економіка -нечувані стимули, закликає до етики, щоб через добровільне підкорення їй приборкати свою могутність, аби ця могутність не обернулася для людини лихом» [4, с. 7]. Таким чином, вихідною духовною основою світоглядної культури в умовах екологічної глобалізації має стати етика відповідальності, причому, як роз’яснює К.-О. Апель, «тут йдеться про те, щоб організувати відповідальність людства за наслідки (побічні наслідки) своїх колективних дій у планетарному масштабі» [1, с. 231].
Отже, визначальною духовною основою світоглядної культури в умовах екологічної глобалізації має стати етика відповідальності.
Значення поняття відповідальності стосовно природно-екологічного аспекту життєдіяльності людини полягає у тому, що воно є онтологічною основою гармонізації взаємин між природою, суспільством та людиною. Активна, відповідальна позиція змінює характер уявлення людини про цінність оточуючого її довкілля. Підвищення ролі етичної рефлексії спонукає людину до свідомого самообмеження у користуванні природними ресурсами, що не тільки допоможе відродити екологічний баланс, а й значно підвищить естетичну цінність природи.
Відповідальність має стати найвищою і наскрізною чеснотою сучасного світу. Вона мусить виявлятися не тільки в усіх стосунках людини з природою, айв усіх стосунках між людьми з приводу природу. Саме таку думку послідовно проводить О. Гьофе, пропонуючи укласти суспільну угоду між поколіннями: «Оскільки природа у первинному стані не створена жодним поколінням і є для всіх засадничим благом, вона є спільною власністю людства, суспільним благом у тому вигляді, щодо якого діє принцип рівності. У світовому цивільному праві це - екологічний принцип взаємин між
поколіннями, він означає, що кожному поколінню і, в межах поколінь, кожному індивіду природа (в первинному її стані) належить рівною мірою. Внаслідок цього кожна генерація і кожен індивід, який щось бере від спільної власності, повинен повернути їй дещо рівноцінне, але в інший спосіб» [2, с. 386]. Ще однією духовною основою світоглядної культури, адекватної викликам екологічної глобалізації, має бути розуміння людиною того, що світ, в якому вона живе, є «спільносвітом» (К. М. Маєр-Абіх), світом, який вона поділяє з іншими живими істотами [7, с. 13]. Формування у світоглядній культурі розуміння світу як «спільносвіту» вимагає залучення до її духовних основ етичного принципу «благоговіння перед життям» (А. Швейцер).
Зрозуміло, що для подолання загрозливих наслідків екологічної глобалізації заради збереження життя і розвитку людства на Землі недостатньо просто констатувати необхідність переглянути вихідні принципи і результати своєї діяльності та скорегувати цілі і принципи управління та взаємодії між людиною, природою та суспільством. Необхідно віднайти дієві механізми формування нової, екологізованої світоглядної культури. Тож, невипадково екологічний рух набуває все більшої ваги. Навіть в Україні набирають силу масові громадські екологічні рухи, зростає екологічна активність населення.
Але само зростання такої екологічної активності вже передбачає глибоке переосмислення взаємин з природою на засадах сучасної екологічної культури. Тому екологічне просвітництво не можна недооцінювати, а екологічну освіту та екологічне виховання цілком правомірно вважати дієвим засобом формування екологічного світогляду.
У цьому контексті як позитивний момент можна відзначити наявність елементів екологічної освіти та виховання у навчальних планах дошкільної, середньої та вищої школи, але вони значною мірою залишаються фрагментарними з точки зору як своєї переважної спрямованості на формування екологічних знань і екологічної свідомості, так і своєї дисциплінарної відокремленості від інших навчальних дисциплін. На досить низькому рівні знаходиться і екологічна просвіта в Україні, яка переважно не
виходить за межі навчальних закладів.
Питання екологічної освіти активно розробляються представниками так званої педагогічної школи (О. Плахотнік, А. Захлібний та ін.), які наголошують на концепції «виховання на природі» та «натуралістичного виховання» [10, с. 255]. Але значно більш перспективними видаються дослідження, де наголошується на необхідності екологізації освіти у цілому. Ми цілком поділяємо думку, за якою «екологічна освіта і виховання мають сприйматися не як ще одна форма, поряд з іншими, а як необхідні інтегративні засоби формування особистісного мистецтва жити у суспільстві ризику» [9, с. 15]. Тільки за такої умови можуть відбутися системні зміни усіх складових світогляду людини - пізнавальної, ціннісної, діяльнісної, у сферах її відчуття, сприйняття, мислення, діяльності та життєдіяльності, в її світовідношенні у цілому. Саме це і буде свідченням формування у неї світоглядної культури нової якості - екологізованої. Формування такої світоглядної культури неможливе лише через привнесення до свідомості людини нормативних знань. Велике значення у цьому напрямку має виховання естетичного ставлення до природи, розуміння її краси та вразливості, формування відчуття своєї природної спорідненості з усім іншим світом. Такий інтегративний потенціал екологічної освіти і виховання зумовлений і тим, що їх стратегічні завдання виходять далеко за межі засвоєння теорії і практики загальної екології як однієї з фундаментальних підвалин природокористування. Вони спрямовані на осмислення нових цивілізаційних засад існування і розвитку людини і людства. Тому головною метою екологічної освіти «має бути не просто систематичне ознайомлення з новітніми науково-екологічними розробками -треба «навчити жити» нашого сучасника в складних реаліях сьогодення» [5, с. 282].
Розглядаючи проблему екологізації освіти як системного чинника формування духовних основ світоглядної культури у добу глобалізації, слід ураховувати, що екологічні загрози стосуються «не тільки природи як довкілля, а й природи в самій людині, її біосоціальності, яка також змушена
пристосовуватись до глобальних змін або ж чинити їм опір» [6, с. 111]. Таке системне, багатовимірне «повстання природи» (М. Горкгаймер) потребує і системних заходів в освіті для його приборкання. Одним із таких засобів видається впровадження еколого-валеологічної освіти як специфічної форми реалізації інтегративних інтенцій екологізації освіти.
Еколого-валеологічна освіта, маючи спільну із екологічною освітою мету - сформувати якісно нове, еколого відповідальне ставлення людини до світу, переносить наголос на формування здорового способу життя, в якому інтегруються у вищому синтезі світовідношення відповідальне ставлення до природи у собі і до природи як довкілля, відповідальність за своє здоров’я і відповідальність за збереження здорового генофонду майбутніх поколінь.
Усвідомлення пріоритетності та інтегративного характеру цього освітнього завдання передбачає цілеспрямоване і системне розроблення та впровадження в освіту «здоров’язберігаючої педагогіки» як сукупності «прийомів і методів організації навчально-виховного процесу, безпечних для здоров’я учнів і вчителів» [8, с. 13]. Невід’ємними складовими «здоров’язберігаючої педагогіки» має бути розуміння багатовимірності здоров ’я, інтегративної єдності таких його складових, як фізична, психічна, соціальна та духовна.
У цілому ж результатом сформованості здорового способу життя є культура здоров’я. З одного боку, це інтегративна якість особистості, а з другого - показник її вихованості. Культура здоров’я розглядається як невід’ємну складову загальної культури особистості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок з питань формування, відтворення та зміцнення здоров’я, і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно власного здоров’я та здоров’я оточуючих [8, с. 12].
Саме тому культура здоров’я входить до системи найважливіших людських цінностей і має стати однією із системоутворюючих складових світоглядної культури у добу глобалізації. Якщо розглянути культуру здоров’я саме у такому ракурсі, слід визнати, що вона «включає не тільки певну систему
знань про здоров’я, а й відповідну поведінку щодо його збереження і зміцнення» [8, с. 12], і є особливим типом світовідношення, принциповою життєвою позицією, що оберігає здоров’я у єдності всіх його складових та в усіх його виявах.
Саме тому цілком переконливою є необхідність загальної екологізації освіти як пріоритетного, цілеспрямованого інтегративного формування і в тих, хто навчає, і в тих, хто навчається, природооберігаючого ставлення до світу як до світу природи, так і до природи людини.
Висновки. Вихідними духовними основами світоглядної культури в умовах екологічної глобалізації мають стати усвідомлення необхідності кардинальної зміни свого світовідношення і чітке розуміння формування загальносвітового суспільства як «спільноти єдиної долі» і «спільносвіту», який людина поділяє із іншими живими істотами. Таке усвідомлення у світоглядній культурі має бути інтегративно поєднано з етикою відповідальності та етикою благогоговіння перед життям як онтологічними основами гармонізації взаємин між природою, суспільством та людиною і наскрізними чеснотами сучасного світу, що становлять етичне підґрунтя відповідальності розуму і свідомого самообмеження людини у користуванні природними ресурсами. При цьому відповідальність має бути осягнута як тривимірна - «кумулятивного накопичення»: збереження інституцій і ресурсів; «інвестиційного накопичення» (капіталу, інфраструктури, майбутньої техніки) та «запобіжного збереження» (О. Гьофе). Саме на формування цих духовних основ і має бути спрямована екологізована освіта, де екологічна складова виступає не дисциплінарним, а наскрізним принципом організації педагогічної діяльності, стратегічні завдання якої виходять далеко за межі засвоєння теорії і практики загальної екології, а головною метою стає навчити людину жити відповідально в умовах екологічної глобалізації, що передбачає не відсторонене осягнення абстрактних істин, а їх світоглядну інтеграцію у вищому синтезі світовідношення.
ЛІТЕРАТУРА
1. Aпель, К.-О. Ситуація людини як етична проблема // Єрмоленко,
AM. Комунікативна практична філософія : підручник / A. М. Єрмоленко. - К.: Лібра, 1999. - С. 231-255.
2. Гьофе, О. Демократія в епоху глобалізації. - Київ: ППС-2002,
2007. - 436 с. - («Сучасна гуманітарна бібліотека»).
3. Єрмоленко, A. Екоетика у світлі парадигмального повороту в
філософії (попередні зауваги до критики екологічного розуму) / A. Єрмоленко // Філос. думка. - 200S. - № 3. - С. 88-10S.
4. Йонас, Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для техногенної цивілізації / Г. Йонас ; пер. з нім. A. Єрмоленка, В. Єрмоленка. -К.: Лібра, 2001 . - 400 с.
5. Кисельов, М.М. Національне буття серед екологічних реалій / М. М. Кисельо, Ф. М. Канак. - К.: Тандем, 2000. - 320 с.
6. Култаєва, М. Д. Соціологія глобалізації : навч. посібник / М. Д. Култаєва, І. Ф. Прокопенко, І. О. Радіонова, Г. В. Троцко / за гол. ред. Култаєвої М. Д. - Х. : ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2008. - 207 с.
7. Маєр^біх, К. М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільного світу / К. М. Маєр^біх : пер. з нім. A. Єрмоленка. - К.: Лібра, 2004. -196 с.
S. Оржеховська, В. М. Сучасні соціальні орієнтири
здоров’язберігаючого навчання і виховання / В. М. Оржеховська // ПостМетодика. - 200S. - № 2 (79). - С. 11-15.
9. Степаненко, Н. Б. Мистецтво жити у суспільстві ризику: філософсько - освітній вимір: автореф. дис. ... канд. філос. наук: спец. 09.00.10 / Н. Б. Степаненко. - Х., 2010. - 18 с.
10. Юрченко, Л. І. Екологічна культура в контексті екологічної безпеки: монографія / Л. І. Юрченко. - К.: RAPARAM, 2008. - 296 с.
Мировоззренческая культура в свете вызовов экологической глобализации
Васильченко Р. В.
Определено, что в условиях экологической глобализации особенное значение приобретает формирование мировоззренческой культуры личности. Необходимыми предпосылками для успешного достижения этой цели должны стать приоритетное формирование эколого-валеологической культуры, системное развитие и внедрение в образование «здоровье сохраняющей педагогики».
Ключевые слова: мировоззренческая культура, экологическая
глобализация, здоровьесохраняющая педагогика.
The world-outlook culture in the light of ecological globalization challenges
Vasylchenko R. V.
In the article it is defined that under the conditions of ecological globalization special attention receives the formation of world-outlook culture of personality. The priority of ecologically-valeological culture must become necessarily condition for successful reaching of this goal, as well as systematic development and approbation into education “health saving pedagogics”.
Key words: world-outlook culture, ecological globalization, health saving pedagogics.
