CC BY
432
Г.М. Савранська, здобувачка МІЖСЕКТОРНЕ СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ОСНОВА СУЧАСНОГО
ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Розглянуто підходи до визначення поняття «соціальне партнерство», а
також проблематику формування і розвитку міжсекторного соціального
партнерства в Україні.
Ключові слова: міжсекторне соціальне партнерство, міжсекторна
взаємодія, некомерційні організації.
Постановка проблеми. Перше десятиліття XXI ст. у контексті досягнень і криз у житті народів і держав може бути охарактеризоване, на нашу думку, безпрецедентною та зростаючою увагою конкретних людей, експертів, учених, представників різних конфесій до проблем людини, сім'ї, народів, цивілізацій,
фундаментальних проблем соціальної безпеки. Втрата державною владою при легітимній підтримці структур громадянського суспільства інтелектуальної ініціативи у повсякденному житті мільйонів українців привела до тривожного рівня втрати усвідомлення загальнонаціональної мети, сенсу життя; деформувала ідеали, цінності, традиції і звичаї народів Україні. Руйнування основних принципів спілкування людей у будь-якому співтоваристві - довіри, солідарності, тобто єдності переконань і дій, взаємодопомоги, підтримки і спільної відповідальності сприяє відчуженню, роз’єднаності, бездуховності, безвідповідальності, байдужості до доль
інших людей. Ключова роль у суспільстві проблем соціального може бути відведена феномену
становлення і функціонування системи соціального партнерства. Оформилася стійка сукупність небезпек для людини і людства: нові соціальні загрози і виклики. Абсолютно новим супервикликом стає і розуміння того, що
з такою сукупністю соціальних загроз і викликів не можна впоратися без узгодження процедури
соціального партнерства; його механізмів; способів оформлення і привласнення
кожним партнером результатів спільної діяльності; участі у витратах, подоланні
наслідків деструктивних чинників.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процес формування наукової теорії партнерства від його витоків (теорій соціальної взаємодії, які сформовані у працях філософів та суспільних діячів кінця ХІХ - початку XX ст. Ле Пле, Дж. Мілля, Ж.-Б. Сея, Л. Дюгі, Е. Фрізе та ін.) до формувань принципів (утілених у працях таких учених, як Л. Ерхард, А. Мюллер-Армак, Г. Бласко, С. ван Паридон, А. Кайзер, Р. Румпель, В. Албеда) однією із перших в Україні
дослідила Т. Ляшенко [6]. А. Лобанова ставить проблему необхідності обґрунтування розвитку соціально-
політичного партнерства у контексті реалій українського суспільства [5]. Практики глобального функціонування партнерських взаємодій (соціальних, політичних,
військових і т. д.), які отримали вираз у концепті «партнерство», докладно розглянуто в статті В. Кузнєцовим [4]. Процес формування передумов державно-суспільного партнерства у вирішенні повсякденних завдань, які поки що погано усвідомлюються державою, але вже добре зрозумілі суспільству, досліджує І. Євдокимов [2]. Тільки системні знання дадуть змогу відповісти на численні питання епістемології соціальної безпеки. Як виклик історії постала для українського суспільства здатність забезпечити ефективне державне управління та гідний рівень
соціальної безпеки. Вважаємо, що однією з таких форм стабілізації соціального середовища може бути
соціальне партнерство. Проблематика з’ясування його сутності залишається недостатньо поширеною в науковому філософському та соціологічному дискурсі.
Виняткова важливість вияву соціальних партнерських взаємодій, соціальних партнерських відносин відмічена на рубежі XX і XXI столітть. Багатьма ученими
наголошується на їх глобальному поширенні і визнанні. Загальним у цьому процесі є
формулювання нової філософії, соціології і політології соціального партнерства. Вважаємо, що становлення основ соціальної політики держави та її соціальної безпеки у контексті соціального партнерства (як нового інституту) може сприяти вдосконаленню як соціально-політичної теорії, так і, можливо, практичній діяльності в соціальній сфері.
Мета статті - з’ясування наявних суспільних умов у сучасному українському соціумі для започаткування та розвитку соціального партнерства у контексті державного управління міжсекторним
соціальним партнерством та міжсекторною взаємодією. Для досягнення мети необхідно насамперед концептуалізувати поняття «соціальне партнерство».
Виклад основного матеріалу. Завдання побудови соціальної держави в Україні зобов’язують розвивати принцип соціального партнерства як соціальний інститут і як соціальний процес. Це принцип соціальної гри, де всі її учасники повинні одержати вигоду від спілкування, тобто створити, таким чином, систему дій у взаємодії.
У науковій літературі і нормативних документах використовуються не одне,
а, як правило, декілька підстав для інтерпретації соціального партнерства. Так, А. Колот в найзагальнішому тлумаченні визначає соціальне партнерство як систему відносин у соціально-трудовій сфері, спрямовану на узгодження і захист інтересів найманих працівників та роботодавців [3, с. 121]. Підґрунтям зародження системи соціального партнерства в Україні у 1991 - 1995 рр. стали КЗпП, Декрет Кабінету Міністрів України «Про оплату праці», Указ Президента України «Про Національну раду соціального партнерства «, закони України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці». Подальшим розвитком законодавчого забезпечення регулювання
соціально-трудових відносин стало прийняття законів України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (1998 р.), «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» (1999 р.), «Про організації роботодавців» (2001 р.).
Отже, у норматмвних документах соціальне партнерство визначається як система відносин між працівниками (представниками працівників), роботодавцями (представниками роботодавців), органами державної влади, органами місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення узгодження інтересів працівників і роботодавців з питань регулювання трудових відносин та інших, безпосередньо пов’язаних з ними відносин. Закони України та інши нормативні документи, що регулюють відносини індивідів переважно в соціально-трудовій сфері, обмежують кількість носіїв інтересів, узгодження яких є об’єктом соціального партнерства, працівниками і роботодавцями. Органи влади представлені у ньому лише як посередники між двома основними суб’єктами інтересу.
Однак останніми роками можна говорити про соціальне партнерство й у більш широкому контексті. Воно відіграє все більшу роль у забезпеченні політичної стабільності, формуванні нових цивілізованих людських відносин, визначає тенденції світового суспільного розвитку.
Соціальне партнерство, переступивши рамки трудової сфери, упевнено вбудовується в тканину відносин найрізніших соціальних суб’єктів, груп, спільнот. У зв’язку із цим суспільство можна представити у вигляді трисекторної моделі, в якій виділяються три соціальні підсистеми:
1) політична підсистема, що включає органи публічної влади. Часто нею називають державу (перший, або державний, сектор);
2) економічна підсистема, до якої входять бізнес-організації і підприємства, ринкові відносини. Її називають бізнес (другий, або комерційний, сектор);
3) громадянське суспільство або некомерційні організації (НКО) (третій, або некомерційний, сектор).
Наведене змушує по-новому глянути на соціальне партнерство, дозволяє розширити його рамки, додати новий імпульс цьому соціальному інституту, піти від консервативного тлумачення соціального партнерства, що нібито стосується тільки сфери трудових відносин. Настав час говорити про нове соціальне партнерство і нову соціальну політику, без чого сучасні соціально-економічні та суспільні відносини розвиватися ефективно не здатні.
Соціальне партнерство - це серйозна школа демократії, тобто система взаємовідносин у суспільстві, за якою реалізуються інтереси більшості при одночасному дотриманні інтересів меншості, де кожний учасник процесу, відповідаючи за себе, несе й загальну відповідальність за ухвалені рішення. Соціальне партнерство - це й особлива школа керування соціально-економічними і суспільно-політичними процесами на всіх рівнях влади, що вчить партнерів умінню домовлятися, бути соціально відповідальними учасниками переговірного процесу, формує паростки нової культури взаємовідносин у державі на шляху побудови цивільного суспільства [1].
Межсекторное партнерство в Україні перебуває в процесі становлення. Трудності в його розвитку пов’язані з особливостями здійснення приватизації, структурними перекосами в економіці, розподілом національного доходу на користь прибутку і на шкоду оплаті праці, здійсненням неоліберальної політики управління державою, наявністю перешкод у розвитку кожного сектору. Некомерційному сектору слід підвищити активність і згуртованість. Українському бізнесу необхідно дозріти до розуміння вигід соціального інвестування, активніше йти на контакт із некомерційним сектором.
Нині робляться тільки перші кроки в реалізації моделі межсекторного соціального партнерства:
по-перше, здійснюється якісна зміна недержавних некомерційних організацій. Сьогодні НКО перейшли від разових «крапкових» акцій до реалізації масштабних соціальних програм і проектів, спрямованих на вирішення загальнодержавних завдань;
по-друге, відбувається поступове дозрівання бізнесу для здійснення продуманої і цілеспрямованої соціально відповідальної роботи. Зростання значущості нематеріальних активів призвело до того, що усе більше бізнес-організацій націлені не тільки на розвиток того чи іншого напрямку добродійності, але й на реалізацію більш масштабних коаліційних програм у соціальній сфері;
по-третє, поступовий перехід влади від настороженості і підозр на адресу НКО до здатності сприймати конструктивні цивільні ініціативи і можливості вибудовувати ефективне партнерство. Владні структури нині починають розглядати взаємодію з некомерційним сектором як одну з важливих завдань.
Отже, найбільш актуальним на сьогодні постає вибудовування конструктивної взаємодії між органами державної влади, бізнесом та НКО в умовах розвитку цивільного суспільства, оскільки через розвиток міжсекторного соціального партнерства громадянське суспільство в Україні реалізує такі функції, як поінформування громадськості і вплив на суспільну думку, участь в управлінні (реалізація самоврядування), перерозподіл національного доходу в благодійну сферу або, у більше широкому розумінні, й у суспільних інтересах. Взаємодія ж усіх конструктивних сил суспільства має ставати загальноукраїнською системою.
Для успішної реалізації міжсекторної взаємодії необхідно запустити механізм, що включає такі складові [8]:
інституціональну - розроблення і прийняття нормативної бази, що стимулює міжсекторне партнерство і розвиток забезпечуючих секторів, організація контролю за виконанням законів і ухвалених рішень;
економічну - захист власності, створення реальних умов для вільної діяльності, підвищення рівня життя населення, скорочення соціальної диференціації, розроблення ефективних механізмів здійснення соціального інвестування і розподілу фінансових ресурсів, закріплення ринкових відносин у сфері соціального партнерства, облік витрат і вигід при реалізації соціального інвестування;
організаційну - стимулювання розвитку некомерційного сектору і посилення взаємодії всіх його складових, створення організацій для реалізації тієї чи іншої технології взаємодії секторів;
інформаційну - прозорість інформації про розвиток ринку соціального інвестування, грантоотримувачів і грантодавців;
духовно-психологічну - посилення моральних критеріїв у здійсненні реформ, повага до закону і прийнятих соціальних норм.
Взаємодія секторів, заснована на обліку і реалізації цих складових, не може усунути повністю всіх суперечностей, але значною мірою здатна пом’якшити їх. Представники кожного сектору по-різному усвідомлюють свою відповідальність за участь у розв’язанні соціальних проблем, мають різні можливості та ресурси для допомоги. Часто в них різні уявлення і про саму природу соціальних проблем. Однак, незважаючи на всі розходження і суперечності, співробітництво необхідно:
ні держава, ні бізнес, ні громадськість не можуть "поодинці" перебороти соціальну несправедливість і конфлікти, забезпечити людям можливість гідного життя [7].
Держава контролює загальні умови розвитку в напрямку модернізації суспільства (розвиток інституціонального середовища і інфраструктури, сприятливих для бізнесу та НКО, надання адекватних сучасному стану суспільства державних послуг, розроблення і використання механізму рівноправного діалогу держави, бізнесу та НКО, подальший розвиток процесів демократизації суспільства, проведення макроекономічної політики, спрямованої на модернізацію на основі інновацій).
Бізнес контролює задоволення матеріальних потреб (розширення внутрішнього ринку країни, реалізація соціальної відповідальності фірм на місцях, підтримання чесної, сумлінної конкуренції, створення конкурентоспроможної на світових ринках продукції).
НКО контролюють задоволення соціальних і духовних потреб (виявлення конкретних і найбільш насущних потреб, визначення слабозахищених груп населення і надання їм допомоги, стимулювання ініціативи на місцях і залучення всіх громадян у суспільну діяльність, розвиток і використання творчого потенціалу всіх груп населення).
Ефективне партнерство секторів вимагає практичних дій з боку як держави, так й інших суб’єктів: подолання недостатності інституціонального середовища; модернізації законодавства, що стимулює активність бізнесу і НКО; забезпечення прозорості діяльності суб’єктів і розвиток конкуренції; скорочення рівня корупції; створення додаткових джерел ресурсного забезпечення; формування єдиної інформаційної бази, що дозволяє виявити можливості розвитку міжсекторного партнерства; створення системи державного управління, що забезпечує сполучення інтересів усіх шарів суспільства з урахуванням довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку країни.
На теперішній час у важких економічних умовах держава не може і не повинна брати на себе розв’язання усіх проблем суспільства. Навпаки, міжнародний досвід доводить, що набагато ефективніше передати виконання великої частини соціальних послуг недержавним організаціям. У даному напрямку як ніколи важлива пропаганда суспільних ініціатив і діяльності НКО. Налагодження зв’язків НКО з
іншими секторами допоможе громадським об’єднанням більшою мірою впливати на розвьязання соціальних проблем, залучати засоби з місцевого бюджету для реалізації своїх проектів і програм.
Становлення ефективного механізму соціального партнерства сприятиме більшій гнучкості регіональної системи соціального відтворення, підвищить її чутливість до умов, що змінюються, і обставин, наголошуючи на індивідуалізацію соціальної підтримки, у майбутньому обмежуючи тенденцію надмірної поляризації соціуму регіону, забезпечуючи досягнення громадської згоди.
Міжсекторне соціальне партнерство - це конструктивна взаємовигідна взаємодія інститутів держави і громадянського суспільства, в якому зацікавлена кожна із сторін.
Інституціоналізація міжсекторного соціального партнерства - це процес виявлення, закріплення та приведення в систему норм, правил, статусів, ролей і процедур, що виникають при використанні різних (з тенденцією до ускладнення) механізмів соціального партнерства, вирішенні соціально-значущих завдань представниками НКО і органів влади. Розвиток міжсекторного соціального партнерства пов’язаний перш за все із застосуванням відомих і формуванням нових механізмів соціального партнерства.
Висновки і перспективи подальших розвідок. Подальший демократичний розвиток України потребує формування ідеології соціального партнерства, яке є формою соціальної взаємодії багатьох державних інститутів і суспільних груп громадянського співтовариства, що дозволяє їм вільно виражати свої інтереси і знаходити цивілізовані способи їх гармонізації та реалізації. Важливим завданням є розвиток міжсекторного соціального
партнерства. Крім того, соціальне партнерство може сприяти створенню суспільної системи соціальної
безпеки , що дозволить вирішити важливі політичні, економічні та соціальні завдання, найбільш актуальні для сьогоднішнього періоду, зокрема: вперше інтегрувати державні інститути у сферу реального, а не декларованого захисту громадянського суспільства; поставити державні органи влади під контроль суспільних інститутів; створити механізм захисту основних прав і свобод громадянського суспільства від посягань з боку держави; обмежити сферу права та компетенцій, а також оптимізувати організаційні і управлінські структури державних органів управління шляхом делегування деяких їх функцій і завдань суспільним структурам.
Конкретними завданнями подальшого дослідження запропонованої проблеми має
стати обґрунтування пропозицій щодо створення суспільних формувань і структур, а також
взаємодії з будь-якими іншими громадськими організаціями і об'єднаннями та державними органами з метою підвищення рівня життя громадян України; обґрунтування критеріїв, щодо проведення незалежної експертизи, аналізування та оцінювання обстановки, накопичення інформаційної бази і банків даних у соціальній сфері; розроблення шляхів безпосереднього реагування на ситуації, що загрожують життю і здоров'ю громадян, їх власності, природному і культурному місцю існування, правопорядку, міжетнічним відносинам.
ЛІТЕРАТУРА
1. Алексеев, С. К новой социальной политике / С. Алексеев // Социальное партнерство -
2009 - № 3 - С. 18-19.
2. Евдокимов, И.В. Государственно-общественное партнёрство в решении проблем рецидивной преступности / И.В. Евдокимов // Безопасность Евразии. - 2010. - № 2. - С. 531-546.
3. Колот, А. М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання / А.М. Колот. - К.: КНЕУ, 2005. - 230 с.
4. Кузнєцов, В.М. Культура партнерства як культура життя / В.М. Кузнєцов // Безопасность Евразии. - 2010. - № 2. - С. 7-52.
5. Лобанова, А.С. Соціально-політичне партнерство у контексті українських реалій: постановка проблеми / А.С. Лобанова // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: зб. наук. пр. - Х. : ХНУ імені В.Н.Каразіна. - 2010. - Вип. 16. - 716 с.
6. Ляшенко, Т.М. Соціальне партнерство як фактор політичної та соціальної стабільності в Україні: автореф. дис. ... канд. політ. наук. - К., 1998. - 1В с.
7. Місто й бізнес: формування соціальної відповідальності украьнських компаній / під ред. Б.В.Леборак. - К.: Фонд «Інститут економіки міста», 2003. - С. 16-17.
S. Якимец, В.Н. Межсекторное социальне партнерство: основы, теория, принципы, механизми / В.Н. Якимец. - М.: Едиториал УРСС, 2006. - 384 с.
МЕЖСЕКТОРНОЕ СОЦИАЛЬНОЕ ПАРТНЕРСТВО КАК ОСНОВА СОВРЕМЕННОГО ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА
Савранская Г. Н.
Рассмотрены подходы к определению понятия «социальное партнерство», а также проблематика формирования и развития межсекторного социального партнерства в Украине.
Ключевые слова: межсекторное социальне партнерство, межсекторное
взаимодействие, некомерческие организации.
INTERSECTORAL SOCIAL PARTNERSHIP AS BASIS OF MODERN CIVIL
SOCIETY
Savranskaya G. N.
Approaches to determination of concept «social partnership» and also problems of forming and developing an intersectoral social partnership in Ukraine are considered in the article.
Keywords: intersectoral social partnership, intersectoral interaction, nonprofit organizations.
