CC BY
42
УДК 342.53
I. 6. Словська
Дншропетровський нащональний ушверситет iM. О. Гончара, професор кафедри теори держави i права, конституцiйного права i державного управлшня,
д-р юрид. наук, доц.
МЕТОДОЛОГ1Я НАУКОВОГО АНАЛ1ЗУ СИСТЕМИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ
© Словська I. С., 2015
Стаття присвячена характеристик методологи наукового анаизу системи парламентаризму та видшенню ii стрижневого компонента - парламенту. Доведено, що формування науково-практично! парадигми парламенту в системi парламентаризму вщбуваеться i3 застосуванням широкого перелiку основних наукових пiдходiв збору й опрацювання матерiалiв правовой' дiйсностi. Акцентовано увагу на тому, що методологiчний плюраизм (сукупнiсть фшософських, загальнонаукових i спещальних методiв) стае п1дгрунтям фундаментальних вщкритлв, спроможних стимулювати виконання практичних завдань реоргашзаци державних шституцш.
Ключовi слова: парламент, парламентаризм, методолопя, ф1лософськ1, загальнонауковi i спещальш методи.
И. Е. Словська
МЕТОДОЛОГИЯ НАУЧНОГО АНАЛИЗА СИСТЕМЫ ПАРЛАМЕНТАРИЗМА
Статья посвящена характеристике методологии научного анализа системы парламентаризма и выделению ее стержневого компонента - парламента. Доказано, что формирование научно-практической парадигмы парламента в системе парламентаризма происходит с применением широкого перечня основных научных подходов сбора и обработки материалов правовой действительности. Акцентировано внимание на том, что методологический плюрализм (совокупность философских, общенаучных и специальных методов) становится основой фундаментальных открытий, способных стимулировать решение практических задач реорганизации государственных институтов.
Ключевые слова: парламент, парламентаризм, методология, философские, общенаучные и специальные методы.
I. E. Slovska
THE METHODOLOGY OF SCIENTIFIC ANALYSIS OF THE SYSTEM OF PARLIAMENTARISM
The article is devoted to the methodology of scientific analysis of the system of parliamentarism and separation core component of the parliament. It is proved that the formation of scientific and practical paradigm of the parliament in a parliamentary system occurs with the use of a wide range of basic scientific approaches of collecting and processing materials of legal reality. The attention is focused on the fact that methodological pluralism (a
combination of philosophical, general scientific and special methods) becomes the basis of fundamental discoveries that can stimulate the solution of practical problems of reorganization of state institutions.
Key words: parliament, parliamentarism, methodology, philosophical, general scientific and special methods.
Постановка проблеми. Ниш вггчизняш конститущоналюти значну увагу придшяють формуванню науково-практично!' парадигми парламентаризму i3 застосуванням широкого перелшу основних пiдходiв збору й опрацювання матерiалiв правово!' дшсносп. При цьому методологiя ввдображае специфшу процесу дослiдження; орiентуе суб'екта на послщовшсть проведення пiзнавальних процедур, окремi аспекти, якi пiдлягатимуть аналiзу або будуть проiгнорованими, застосування теоретико-понятiйного апарата тощо [1, с. 8-9; 2, с. 28-29]. Актуальшсть з'ясування особливостей методолопчних засад системи парламентаризму е безсумнiвною з огляду на потребу нормативних корегувань i подальших наукових розвiдок у цiй царинi.
Метою дослщження е характеристика поняття "методологм" та основних методiв дослiдження шститулв парламенту i парламентаризму.
Стан дослщження. Проблематикою методологи займалися таю науковщ, як: Ю. Г. Барабаш, А. А. Козловський, В. П. Колюник, В. П. Кохановський, В. С. Нерсесянц, В. Т. Новшов, Н. М. Пархоменко, О. Ф. Скакун, Б. Г. Юдш та ш. ïхнi теоретичш напрацювання стали основою для розроблення методологи дослвдження системи парламентаризму.
Виклад основних положень. Загалом поняття "методолопя" передбачае два основш тлумачення: система способiв i прийомiв, якi застосовуються у певнiй сферi дiяльностi; та вчення про цю систему, загальна теор1я методу, теор1я в дiï [3, с. 167]. Ввдповвдно методологiя дослiдження iнститутiв парламенту i парламентаризму, що уможливлюе тзнання й пiдсумовування логiчних висновкiв, е вченням про сукуптсть прийомiв, способiв i пiдходiв аналiзу сутнiсних характеристик, процешв органiзацiï, структурування та функщонування загальнодержавного представницького органу народного представництва з метою формування достовiрних даних про сучасний конституцiйно-правовий статус i потенцшш тенденцiï його розвитку на засадах об'ективносп, конструктивно!' критики, науково! коректностi, вiдтворюваностi, системностi, плюралiзму, дiалектики, поеднання даних теорiï i практики.
Методологм сформувалася у зв'язку з необхвдшстю типiзацiï та розроблення принцитв i пiдходiв критичного осмислення правово!' реальностi, яких було вiдкрито у фшософи, науцi та iнших сферах дмльносл людини. Як наслiдок, питання методiв i методологiï не можна обмежувати суто фшософськими, вузьконауковими межами, 1'х варто вирiшувати в широкому сощокультурному контекстi. Вибираючи спосiб тзнання, необхвдно враховувати зв'язок науки з рiвнем соцiального розвитку, iншими формами суспшьно! свiдомостi, спiввiдношення методологiчних i цшшсних аспектiв, особистiснi характеристики суб'екта дослщження та iншi соцiальнi фактори.
Практика анашзу переконливо доводить, що методи забезпечуватимуть якiсне вирiшення теоретичних i практичних проблем у раз^ якщо результат послiдовних пiзнавальний дш i безпосередня процедура виявлення фундаментальних внутрiшнiх якостей об'екта пiзнання будуть ютинними. Достовiрнiсть нових знань е можливою лише за умови правильного вибору критерто констатацiï очевидних емтричних фактiв, вiдмежування хибного, застарелого матерiалу, який не вiдповiдае реалмм сьогодення [3, с. 167-168, 170]. До того ж показники ютинносл об'екта правово!' реальности i пiзнання з його результатами будуть рiзнитися. В оцшщ iнституту парламенту в ^CT^i парламентаризму таким мiрилом е ефективна реалiзацiя органом державно!' влади власно! компетенцiï. Для правово!' теорiï першочерговим е конструювання чiткоï системи узгоджуваних мiж собою понять, якi ввдображають еволюцiйний розвиток загальнонацiонального представницького органу народу. Саме ютиншсть пiзнавальних засобiв е визначальним чинником достовiрностi
розумшня сутносл правово' реальностi [4, с. 82-83], в даному випадку - категорш парламенту i парламентаризму.
У методолопчному сенсi сутнiсть постае у трьох аспектах: по-перше, як джерело об'екта дослiдження, що обгрунтовуе його появу i розвиток; по-друге, як стрижень внутршнього змiсту i взаемозв'язку усiх iнших елементв явища; по-трете, як детермiнант функцiонування явища i виконання ним поставлених завдань. Тому характеристика сутносп парламенту, безумовно, передбачае з'ясування змiсту цього iнституту, форм його оргатзацй i дiяльностi, структури, взаемовiдносин з iншими елементами державного апарату (формування системи парламентаризму), тобто переосмислення вше!' теорii держави. Вггчизняна юридична наука усвiдомлюе необхiднiсть системних змш понятiйного апарата на основi оновлено' категорii сутностi парламенту та парламентаризму, i цi змiни базових понять мають бути виваженими [5, с. 254-255; 4, с. 69-70].
Детермшащю методiв зумовлено специфiчним предметом вивчення, тому тзнавальний процес характеризуемся поеднанням ознак об'ективного (вивчаеться парламент як елемент системи парламентаризму) i суб'ективного (аналiз постае як творча лопчна свiдома дiяльнiсть). I лише тсля формалiзацii', систематизацii та матерiалiзацii отриманих матерiалiв у виглядi висновюв, теорiй, суджень самим суб'ектом тзнання ця iнформацiя може стати надбанням користувачiв [6, с. 48-49]. Оформлення теоретичних конструкцiй у юридичнi норми надае 'м практично'' цiнностi, що зазнае змш тсля трансформацй правово'' реальносп i подальшо' неможливостi використовувати старi догми у поеднаннi з новими вдеями [7, с. 67-69].
Важливо зазначити, що жодне методолопчне дослвдження незалежно вiд обсягу зiбраного наукового матерiалу i ретельностi його анашзу, не в змозi надати остаточно повних, вичерпних висновюв. По-перше, причинами тако' ситуацii е суб'ективтсть наданих вченими характеристик об'екта тзнання, акцентування уваги на рiзних аспектах концепцй або взагалi застосування ввдмшних пiдходiв до вивчення. Саме таким шляхом - у процесi дiалектичного заперечення доктрин, якi зм1нюють одна одну, - ввдбуваеться розвиток методолопчного знання. По-друге, явище правово'' дшсносп е безкiнечним у сво'й еволюцй i такими ж невичерпними е можливосп проникнення мислення до його змюту. Тому повторний аналiз уже охарактеризованих шститупв вiдбуваеться для набування нових знань, а не повторення пройденого [8, с. 72].
Сучасну юридичну думку нерiдко критично оцшюють захiднi правознавцi у зв'язку з й фшософською i методологiчною неготовтстю до викликiв часу. Методологiчнi i теоретичнi труднощi частково пов'язанi з прагненням адаптувати нацiональнi доктрини до глобальних процешв сучасних Свропи i свiту. Професiйне правове мислення, сформоване в епоху адмтстративно-командно' системи, розвиваеться тд впливом нових демократичних iдеалiв наукового пiзнання. 1нтерпретацм цих змш як тенденцм в динамiцi науково' правосвiдомостi дозволяе розглядати перехiд ввд мотстично'' методологй до методологй плюралiзму як основного процесу, що характеризуе фшософсько-методолопчну ситуацiю у сучасному вггчизняному правознавствi.
Слiд зазначити, що радянськ вченi в онтологiчних уявленнях, гносеолопчних принципах i установках були "методолопчними монiстами" [9, с. 44-47], адже, на думку К. Маркса, дiалектичний матерiалiзм "не потребував фiлософii, яка знаходилася рiвнем вище за iншi науки". 1з ф1лософських пiдходiв визнавали за корист лише "вчення про мислення i його закони - формальну логшу i дiалектику". А дiалектика об'еднувала те, що нит називають гносеологiею - теорiею тзнання, i вивчала вона свiй предмет в вторичному аспектi [10, с. 123] (вся природа перебувае у вiчному зародженнi i зникненнi, а тому наукове дослiдження, засноване на досввд, мае вагому доказову силу) [11, с. 361].
Саме тлумачення шститупв держави i права як породження класово' боротьби i знаряддя економiчно панiвного класу для пiдтримки свого панування визнавалося едино правильним у радянському правознавстш. Вiдповiдно представницькi органи влади радянського типу поставали радикальним мехатзмом змши капiталiстичного способу розвитку полггично' системи. По сутi ради були союзом лiдерiв соцiалiстiв i революцiйних демократiв, якi iдейно об'еднували й органiзовували сили пролетарiату, полггично навчали його [12, с. 676-677]. Знищення
парламентських установ i перетворення представницьких оргашв на "працюючГ' iнституцii з одночасним виконанням законодавчоi i виконавчо-розпорядчоi функцш, запровадження нового типу чиновництва без будь-яких привше'в з единою метою - виконання наказiв пролетарiату, декларувалися постулатами народження нового безкласового суспшьства [13, с. 238-240].
Нинi, попри ввдмову вiд класового трактування державно-правових шститулв, деякi позитивiстськi установки радянського право- i державознавства е актуальними у реформованому виглядi у сучаснш науцi конституцiйного права (наприклад, понятiйно-категорiальний апарат, окремi аспекти органiзацii' виборчого процесу i процедурно-функцiональних характеристик представницьких оргашв влади, правового статусу депутата, ввдповвдальносп посадових осiб).
Перегляд рашшевизнаних авторитетних наукових теорiй пов'язаний з розкриттям сутностi державно-владних iнституцiй, правових припишв не стшьки з позицш класових, скшьки iз загальнолюдських. У пошуках компромiсу мiж рiзними сощальними групами держава якомога повнiше враховуе та коригуе складну i суперечливу волю суспшьства. Ознаки елементiв державного апарату ^ зокрема парламенту, змют ухвалених ним законодавчих норм визначаються, згiдно з новими постулатами нормативiзму, не лише економiчним ладом, але й политикою, мораллю, правосвiдомiстю, наукою, культурою, релтею, досягнутим рiвнем цившзаци загалом. В основi чинного законодавства перебувае вчення про природнi, неввдчуджуваш права людини. Становлення i розвиток укра'нського парламентаризму зазнае особливого впливу вдей природно-правово'теори [14, с. 49-50].
Проте антрополопчна парадигма, яка акцентуе увагу на прiоритетах сощального консенсусу, гуманiзацii суспшьства, формуваннi держави загального добробуту, захистi iнтересiв особи [15, с. 19] не мае заперечувати очевидного виршально-владного впливу лепслатури на правотворення i правозастосування. Теоретично оргашзацм i дiяльнiсть парламенту мають здiйснюватися згiдно з чiтко формалiзованими нормативними приписами, i застосування природно-правового пвдходу у вивченнi цього шституту сприяе його достовiрному оцiнюванню з позицш об'ективiзму та суб'ективiзму. Визнання особистосл вищою соцiальною цiннiстю змшюе соцiальний вектор права на персоналютичний. Як наслiдок, соцiальне призначення усiх елементiв державного апарату полягае у забезпеченш вшьного розвитку особистостi без боротьби i протистояння людини та суспшьства [16, с. 39]. Ршення легитимного законодавчого органу державно'' влади повинш констатуватися в свiдомостi населення знаряддям встановлення справедливой! при впорядкуванш системи права, правового статусу людини i громадянина, усiх сфер конституцшного ладу.
За частотою застосування i ступенем узагальнення даних про об'ект дослвдження методи можна класифiкувати на окремi рiвнi - вiд одержання загально' iнформацii до конкретно'', вузькопрофшьно'. В основi тако' рiвневоi' типологй перебувають фiлософськi методи, якi задають найабстрактн™ регулятиви, визначають стратегiю подальшого аналiзу iнституту парламенту як складово' системи парламентаризму (дiалектика, герменевтика, аналгтика, штущм, феноменолопя). Вони не пвдмшяють спецiальнi методи i безпосередньо не визначають остаточний, вичерпний, результат тзнання [17, с. 183-184; 18, с. 13].
Дiалектичний метод характеризуе загальш закономiрностi еволюци конституцiйно-правового статусу парламенту. Вш розкриваеться через застосування таких методiв, як:
1) логiчний метод сходження ввд простого до складного, ввд абстрактного до конкретного. Шзнання здiйснюеться в два етапи: спершу сприйняття об'екта як неподшьного цшого, пiсля чого вiн аналiзуеться конкретними частинами, тобто розгляд iнституту парламенту розпочинаеться з тлумачення дефiнiцii й гётори становлення. Пiзнiше вивчають формування, компетенцiю, структурування, процедуру дiяльностi та акти, як складнiшi характеристики представницько' установи;
2) метод едностi логiчного та вторичного. Сутнiсть iсторичного методу полягае в тому, що процес розвитку парламенту ввдтворюеться в усш багатогранносп, з усiма випадковостями, що перекручують об'ективну логiку еволюцiонування. Цей метод спрямовано на перюдизащю генезису формування законодавчо' iнституцii. Пiд час лопчного дослiдження вiдкидаеться все неiстотне i теоретично характеризуеться об'ект у його сутшсних, закономiрних зв'язках. Метод
едносп вторичного i логiчного е методолопчною основою дослiдження теори i практики становлення парламентаризму на основi особливостей вторично' спадщини i сучасних теоретичних й нормативних пiдходiв;
3) системно-структурний метод вивчае парламентаризм як ввдкриту систему, що складаеться iз систем нижчого порядку ^ своею чергою, належить до ширших конструкцiй. Наприклад, парламент е елементом парламентаризму; комггет, законодавчий процес е частиною, ввдповвдно, структури парламенту i процедури його дiяльностi. Сам парламент е складовою апарату держави, а той своею чергою полггично'' системи. Законодавчу установу можна тзнати лише у Ясному логiчному зв'язку з iншими органами державно' влади; апарат держави - у взаемоди з елементами полггично'' системи, зокрема полггичними партями, громадськими об'еднаннями. Системно-структурний метод дозволяе осягнути взаемодто органiв державно' влади як комплексний процес з усiма його проявами, значення парламенту в системi парламентаризму, простежити зв'язки мiж причиною i наслiдком у державотворчих процесах [19, с. 13-14].
Iншi фшософсью методи - герменевтики (тлумачення) [20, Т. 1, с. 578-579], аналггики (лопчного аналiзу) [20, Т. 1, с. 104-105], шту'ци, феноменологii (опису апрюрно' сутностi явища, а не нав'язаних факта, установок) [20, Т. 6, с. 265; 21, с. 132] - забезпечують об'ективне трактування текста правових актiв iз питань парламентсько' дiяльностi, узагальнення досвiду державного будiвництва, виявлення позитивного правового регулювання i прогалин чинного законодавства та вмшня на основi набутих знань, проникливосп й шту'ци дослiдника шдсумовувати логiчнi висновки, тобто згаданi методи забезпечують одержання достовiрних даних iз теорii i практики парламентаризму на основi суб'ективного пiдходу оцiнки об'ективно' реальностi.
Наступний рiвень опрацювання конституцшно-правового матерiалу обiймають загальнонауковi методи. Вони е "промшною методолопею" мiж фундаментальними теоретико-методологiчними положеннями спецiальних наук i фшософськими категор1ями та забезпечують 'х взаемодiю у комплекснiй характеристик об'ектiв дослiдження. При цьому загальнонауковi методи уможливлюють отримання iнформацii з ознаками, притаманними фшософським i спещальним знанням.
Серед загальнонаукових методiв як найуживашший виокремлюють синергетичний, який визначае закономiрностi самоорганiзацii вiдкритих для еволющонування систем [22, с. 104]. За його допомогою можна проаналiзувати формування представницьких органiв влади, появу яких у конкретних iсторичних умовах зумовлено прагненням народу до самовираження, здобуттям незалежностi власно'' держави. Крiм того, методолопчний апарат синергетичного методу варто спрямувати на опис рiзних систем, серед яких полггична i правова [23, с. 146]. Вщповвдно конституцшно-правовий статус парламенту характеризують такi складовi (пiдсистеми), як компетенцм, структура, реашзацм парламентських процедур, конституцiйно-правова вiдповiдальнiсть, делеговане законодавство, правовий статус народного депутата тощо.
Аксюлопчний метод застосовуеться для визначення цшшсних характеристик основних закономiрностей виборчого процесу та функщонування парламенту.
Прийоми юбернетичного методу сприяють виконанню завдань теоретичного i практичного характеру. Запропоноваш науковi гiпотези спрямовано на анашз iнформацii, пов'язано'' з психолопчним аспектом правово' поведiнки народних депутата. Методолопчш ресурси цього способу отримання шформаци використовуються з метою охарактеризування можливостi дисциплiнуючого впливу на парламентарий [17, с. 184-185].
Метод вiрогiдностi i моделювання дозволяе проектувати варiанти ефективного прототипу легiслатури з оцшюванням позитивно' реалiзацii '' компетенцiйних та оргашзацшно-структурних якостей, наводити конкретнi пропозицй з модернiзацii конституцiйно-правового статусу (зокрема оптимiзацii застосування принципiв виборчого процесу, здшснення законодавчо', установчо-номiнацiйноi i контрольно' процедур, розширення повноважень об'еднань депутата i органiв парламенту, посилення правово' ввдповвдальносп парламентарiiв, доцiльностi запровадження парламентського державного правлшня тощо). Шзнання i прогнозування перспектив розвитку законодавчо' установи полягае в аналiзi результата и дiяльностi в умовах правово' дшсносп.
Безперечно, що пряме експериментування в конкретних кторичних обставинах iнодi здiйснити проблематично з причини важливого соцiального призначення об'екта дослщження i прагнення запобкти негативним полiтичним наслiдкам. У вихщнш ситуацii неможливо надовго i повшстю дистанцiювати парламент i помiстити його у певш особливi лабораторнi межi [24, с. 34-36].
Метод формалiзацii' передбачае аналiз дослiджуваного об'екта у виглядi чiтко органiзованоi' формально' системи, яку уже розроблено в процеш тзнання i яка уже е в наявносп у дослiдника. Автор набувае подальших знань, вiдмiнних вщ уже систематизованих наукою, внаслiдок вивчення не самого парламенту, а форми теоретичних висновюв про нього. Процедура формалiзованого аналiзу мае вiдповiдати стандартам коректносл та адекватностi i не суперечити перевiреним фактам. Такий метод забезпечуе повноту формального уявлення про об'ект дослщження [24, с. 39, 41] i дозволяе з'ясувати правосуб'екттсть, функщональне призначення, структурування, процедури формування i дiяльностi парламенту.
Метою використання спещальних (спецiально-наукових) методiв е отримання система-тизовано' iнформацii у межах одте' науки, а саме конституцшно-правово'и Серед методiв, якi формують верхнш рiвень узагальнення матерiалу, виокремлюють сощолопчний, який аналiзуе тенденцii функцiонування парламенту для виршення складних проблем його конституцшно-правового статусу за допомогою анкетування чи бесiди, вивчення змкту правових документiв, спецiальноi' лiтератури, результата практично' дмльносп у формi спостереження та узагальнення практичного досвщу. Головним критерiем ефективностi соцiологiчного методу постае висока результативтсть отримано' iнформацii, оскшьки достовiрнi судження можна отримати лише на основi остаточних результатiв, а не запланованих досягнень [25, с. 8, 40-41, 55]. Прикладом використання сощолопчного методу може слугувати наведення даних опитування населення про причини недовiри до Верховно' Ради Укра'ни. Крiм того, метод можна застосовувати пiд час аналiзу численних офщшних документiв представницьких органiв влади перiодiв нащонально-визвольних змагань i радянсько' доби державного будiвництва, незалежно' Укра'ни, адже всi вони визначили стратепю подальшого моделювання i запровадження шституту легiслатури.
Статистичний метод дае змогу отримати, обробити i проаналiзувати первкт статистичнi матерiали з метою надання рекомендацй щодо удосконалення правового регулювання. У такий спосiб варто характеризувати особливостi виборчого процесу, зокрема визначати загальт розмiри виборчих фондiв, кшьюсть зареестрованих кандидатiв i партiй-суб'ектiв виборчо' кампанii та офiцiйних спостерiгачiв; наводити результати виборiв i, вiдповiдно, партшного структурування депутатського складу, данi розгляду звернень учасниюв виборчого процесу до правоохоронних оргатв про порушення виборчого законодавства.
Порiвняльно-правовий метод е важливим шструментом використання позитивного досвiду зарубiжних кра'н у дiяльностi парламенту [26, с. 33-34]. Повчальними для вгтчизняного державотворення е практика моно- i бiкамералiзму, критерiiв формування легiслатури (окремих палат), структурування органами i об'еднаннями депутата, проведення пленарних засщань i засiдань внутрiшньопарламентських iнститудiй, реалiзацii окремих напрямюв дiяльностi законодавчо' iнститудii.
Догматичний метод дозволяе викласти чиннi норми конституцшно-правового законодавства, з'ясовувати i коментувати 1'х змiст [27, с. 8], визначаючи в такий спошб значення окремих термтв ("парламент", "вибори", "народний депутат", "компетенц1я", "сесiя", "функцii", "принципи дiяльностi", "депутатський iмунiтет", "закон", "законодавчий процес", "постанова", "резолюц1я", "заява", "звернення", "омбудсмен" тощо), пiдстави класифiкацii конституцшно-правових iнститутiв у межах загального шституту парламенту (наприклад, класифiкацii принципiв виборiв та дiяльностi законодавчо' установи, титв бiкамералiзму, парламентiв за обсягом законодавчих повноважень, закотв та iнших ршень легiслатури, 11 функцiй i оргатв, об'еднань депутата, варiацiй нормативного регулювання проведення сесш, форм здiйснення парламентського контролю та реалiзацiй установчо-номiнацiйноi процедури).
Висновки. Застосування низки mдходiв у тзнанш парламенту як органiзуючого компонента системи парламентаризму дозволяе отримати багатогранш об'ективш данi про динамiчний розвиток його правового статусу. Тому поеднання комплексу прийомiв i способiв аналiзу на рiзних етапах дослiдження сприятиме формуванню сучасно' доктрини, яка вiдповiдала б зарубiжним аналогам та була одночасно втшенням укра'нських традицiй державотворення.
¡.Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теори i методологй': монография. - К.: Юридична думка, 2008. - 336 с. 2. Авакьян С. А. Федеральное Собрание - парламент России. - М.: Российский Юрид. Издат. Дом, ¡999. - 432 с. 3. Кохановский В. П. Философия и методология науки: учебник. - Ростов н/Д: Феникс, ¡999. - 576 с. 4. Петров А. В. О методологических подходах к определению категории сущности права // Вестник Нижегородского госуд. ун-та им. Н. И. Лобачевского. - 2003. - № ¡. - С. 69-84. 5. Петров А. В. О категории сущности права // Вестник Нижегородского госуд. ун-та им. Н. И. Лобачевского. - 2010. - № ¡. - С. 252-258. 6. Кельман М. С. Юридична наука: проблеми методологй': монографiя. - К.: Терно-граф, 20¡¡. -492 с. 7. Нерсесянц В. С. Юриспруденция: введение в курс общей теории государства и права. - М.: Норма, Инфра-М, ¡998. - 288 с. 8. Юдин Б. Г. Методологический анализ как направление изучения науки. - М.: Наука, ¡986. - 264 с. 9. Тарасов Н. Н. Методологические проблемы юридической науки. -Екатеринбург: Изд-во гуманитар. ун-та, 200¡. - 263 с. ¡0. Маркс К. (Краткий биографический курс с изложением марксизма). Диалектика //Хрестоматия по марксистско-ленинской философии /ред. Л. Барулина, В. Покровская, Ф. Стронгина: в 2 т. - М. : Госполитиздат, ¡96¡. - Т. 2. - С. ¡22-¡24. ¡¡. Энгельс Ф. Из книги "Диалектика природы". Введение // Хрестоматия по марксистско-ленинской философии /ред. Ф. Стронгина: в 2 т. - М.: Госполитиздат, ¡96¡. - Т. ¡. - С. 352-369. ¡2. Ленин В. И. Социализм и анархизм //Хрестоматия по марксистско-ленинской философии / ред. Ф. Стронгина: в 2 т. - М.: Госполитиздат, ¡96¡. - Т. ¡. - С. 675-677. ¡3. Держава i революця. Вчення марксизму про державу i завдання пролетарiату в революци. Знищення парламентаризму // Лент В. I. Вибраш твори: в 3 т. - К.: Полтвидав, ¡969. - Т. 2. - С. 237-248. ¡4. Пацуртвський П. С. Сучаст проблеми правотзнання: навч. поЫб. - Чертвщ: Рута, 2000. - 3¡3 с. ¡5. Петров С. Методологiя наукового тзнання правових традицш Укрални // Право Укрални. - 2007. - № ¡0. -С. ¡7-23. ¡6. Козловський А. А. Право як тзнання: Вступ до гносеологи права. - Чертвщ: Рута, ¡999. - 295 с. ¡7. Кохановский В. П. Философия и методология науки: учебник. - Ростов н/Д: Феникс, ¡999. - 576 с. ¡8. Кравец А. С. Методология науки. - Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. унта, ¡99¡. - ¡46 с. ¡9. Скакун О. Ф. Теорiя держави i права: тдручник. - Х.: Консум, 200¡. - 656 с. 20. Юридична енциклопедiя: в 6 т. / Редкол. Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та т. - К.: Укр. енцикл., ¡998. - Т. ¡: А-Г. - ¡998. - 672 с. Т. 6: Т-Я. - 2004. - 768 с. 2¡. Философия и методология науки / А. И. Зеленков, Н. К. Кисель, В. Т. Новиков и др.; под ред. А. И. Зеленкова. - Минск: АСАР, 2007. - 384 с. 22. Федоренко В. Л. Система конституцшного права Укрални: теоретико-методологiчнi аспекти: монографiя - К.: Лiра-К, 2009. - 580 с. 23. Моисеев В. И. Философия и методология науки: учеб. пособ. - Воронеж: Центр. - Чернозем. кн. изд-во, 2003. - 236 с.
23. История и философия науки: учеб. пособ. / под ред. А. С. Мамзина. - СПб.: Питер, 2008. - 304 с.
24. Валеев Г. Х. Методология научной деятельности в сфере социально-гуманитарного знания. -М.: Наука, 2005. - 234 с. 25. Конституцшне право Укрални: тдручник / за ред. В. П. Колкника та Ю. Г. Барабаша. - Х.: Право, 2008. - 4¡6 с. 26. Сидоренко О. М. Догма права у сучаснш юриспруденцй': загальнотеоретичне до^дження: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. ¡2.00.0¡. "Теорiя та iсторiя держави i права; iсторiя полтичних та правових вчень". - Одеса, 20¡3. - 20 с.
