CC BY
26УДК 7091
Шведова Альона Дмитр1вна
Культуролог,
викладач культуролопчних дисциплш,
Украша, Кшв
МАСОВА ВИДОВИЩНА КУЛЬТУРА В 1СТОРИЧН1Й ТА СОЦЮКУЛЬТУРНШ ФЕНОМЕНОЛОГИ
Мета даног cmammi полягае в екскуры до iemopuHHux першооснов видовищ як сощалъного та культурного феномену. Автор розглядае питання фыософсъког природи видовищност1, юторичних форм дозвтля людства, мехатзм1в сценографа. Окремо детально розглянуто питання зacобiв створення видовищностх у сучасному мистецтвъ
Kn.m4oei слова: масова культура, видовище, дшство, cценогрaфiя, феноменологш кулътури.
Шведова Алена Дмитриевна
Культуролог, преподаватель культурологических дисциплин,
Украина, Киев
МАССОВАЯ ЗРЕЛИЩНАЯ КУЛЬТУРА В ИСТОРИЧЕСКОЙ И СОЦИОКУЛЬТУРНОЙ ФЕНОМЕНОЛОГИИ Аннотация. Цель данной статьи заключается в экскурсе исторических первооснов зрелищ как социального и культурного феномена. Автор рассматривает вопросы философской природы зрелищности, исторических форм досуга человечества, механизмов сценографии. Отдельно подробно рассмотрены вопросы средств создания зрелищности в современном искусстве.
Ключевые слова: массовая культура, зрелище, действо, сценография, феноменология культуры.
Alyona D. Shvedova
Culturologist, Lecturer in Culturogical Disciplines,
Ukraine, Kiev
MASS ENTERTAINMENT CULTURE IN HISTORICAL AND SOCIO-CULTURAL PHENOMENOLOGY Abstract. The purpose of this article is a brief insight into the fundamentals of spectacles as a social and cultural phenomenon. The author considers the philosophical questions of the nature of the entertainment, historical leisure activity of mankind, mechanisms of scenography. Separately discussed the means of creating entertainment in contemporary art.
Keywords: mass culture, spectacle, action, set design, phenomenology of culture.
Для цитирования:
Шведова А. Д. Масова видовищна культура в шторичнш та сощокультурнш феноменологи // Гуманитарная парадигма. 2017. № 2. С. 21-27.
Масова культура ХХ — початку ХХ1 столггтя демонструе яскраву тенденщю до штенсивного розвитку та домшування в1зуально'1 шформацп. Саме в1зуал1зац1я культури стае сьогодш фактором, що не т1льки виявляе головну 11 властив1сть, а й обумовлюе сучасн1 форми 1снування. Але видовищшсть виявляеться суттевою соц1ально-художньою ознакою багатьох явищ не т1льки сучасносп, а й давнього минулого, а видовище як таке супроводить людину з моменту 11 появи на свгг. У давнину воно набувало ритуальних та обрядових форм, присвячених природним явищам та богам-
♦ __«-» • • У ♦ "Л
покровителям, де мав м1сце ритуальний одяг, спец1альн1 музика й танц1. В основу ритуального дшства покладено 1грове начало, яке саме 1 формувало суту мистецько-видовищну естетику, що надал1 переросте в самостшне явище. Протягом 1сторичного розвитку людства найпоширен1шими у стародавньому св1т1 видами масового дшства стае театр (Давня Грещя, Давнш Рим, Китай, 1нд1я), спортивн1 змагання (Давня Грец1я), бо'1 глад1атор1в (Давн1й Рим). Високий попит на видовища призв1в до появи професшних орган1затор1в 1 профес1йних виконавщв, а також диференщацп глядацько'1 публжи: якщо театральн1 постанови вимагали вщ глядача певно'1 культурно! п1дготовки, то споглядати за спортивними чи глад1аторськими туршрами могла невибаглива аудитор1я.
Ще за античних час1в з'являються та поширюються видовищн1 форми, що займають положення, перех1дне м1ж грою та мистецтвом, у яких важливим стае сценограф1я (театрально-декоративне мистецтво). Видовищне дшство нерозривно пов'язано з оформленням майданчика, просторовими р1шеннями, питаннями створення зображально-пластичного образу. Сценограф1я зародилась у предтеатр1 за час1в ритуально-обрядового д1йства з центральним для нього образом: щолом (тотемом) або актором, який втшював божество. З формуванням театру Античносл та Середн1х в1к1в з'являеться 1грова сценограф1я як система оформлення вистав, а згодом сценограф1я слугувала мистецтвом декорацп — створення м1сця поди у вистав1. З1 зникненням антично! цивтзацп втрачен1 також були притаманш 1й видовищн1 заходи. На попит середньов1чного европейського жителя щодо вистутв бродячих актор1в — жонглер1в 1 скоморох1в — суттево впливав культ християнського аскетизму, що майже знищив свггсью форми масово'1 видовищност1, змусив вважати 1х ганебною розвагою простолюду. Але у добу п1знього Середньов1ччя та Ренесансу мистецтво сценограф1'1 отримало
значний поштовх для розвитку та здобуло масштабних форм реалiзащi — за п допомогою створювалися вулицi та цiлi мюта театралiзованого видовища. Повнiстю масовi заходи було реабттовано в епоху Нового часу, коли як вагома частина сфери послуг почала складатися шдусгр1я дозвшля. В цю добу сценографiя почала розвиватися шляхом формування художшх стилiв та технологiчного освоення сцешчного простору [10].
У Х1Х-ХХ столггтях, в епоху бурхливого розвитку ринкових вщносин, сценiчне мистецтво i театралiзованi дii вiдчули iх значний вплив. Масовi видовища стали однiею зi сфер бiзнесу, в якiй працював загальноекономiчний закон «попиту i пропозицп», а у людському ресурсi вщбувся подiл на «виробниюв» i «споживачiв» товарiв та послуг, в даному випадку культурних товарiв та послуг. На межi Х1Х-ХХ столiть вперше виникла потреба в нових формах еднання творiв мистецтва з iх реципiентом, тобто формуваннi «ринку мистецтва». З цього моменту починае свое юнування «масова культура», одним з вагомих сфер яко'х стають видовищш форми розваг, просвiтництва, навчання, сощокультурного впливу [7].
За характером та функщями масовi видовищнi культурнi заходи класифiкують на народнi, утилiтарнi та художньо оргашзоваш (за класифiкацiею ггалшського фiлософа та естетика Антонiо Банфi [1]). Перший тип складають народш свята: карнавали, ярмарки, танцi, спортивш змагання, що символiзують акт «вiльноi суспiльноi взаемодii» [там само]. У таких видовищах головною ознакою е колективна участь у дшств^ безумовно, вщкритий та безпосереднiй характер учасниюв при розмитостi 1х розподiлу на «артиспв» та «глядачiв». Другий тип видовищ реалiзуе практичнi суспiльнi функцп. До нього належать окремi видовищнi явища, в яких уже виникае вщокремлення дiйовою особою та глядачем, але останнш ще виконуе активну роль у видовишд, як представник стльноти. Це такi видовищнi форми, як рiзноманiтнi обрядовi (наприклад, складання шлюбу, поховання та iн.), релшйш (хресна хода, хрещення, причастя, освячення будiвлi тощо), полiтичнi (коронацiя, шавгуращя, партiйнi зЧзди тощо) або вiйськовi (присягання, паради) церемонп. Третiй тип видовищ складають власне естетичш, художньо оргашзоваш форми, коли елемент вистави вщокремлюеться вщ колективно'1 церемонп, стае самостшним i самоцiнним. Автономнiсть таких видовищ полягае у *1х розвитку вщповщно до сво'1х власних закошв чи стилiстичних особливостей, а учасники чiтко розподiляються на виконавцiв та споглядачiв. Таке видовище впливае не тшьки на систему мiжсуб'ектного сприйняття, але й на кожну окрему людину. Яскравий прояв цього типу видовища А. Банфi вбачае у театральному дшстга та кiнематографi [там само].
Видовища за структурою дп та механiзмiв створення образу слщ розрiзняти як масовi театралiзованi вистави та видовищш мистецтва. Останш,
до яких вщноситься театр, юно, естрада, цирк, використовують образну умовшсть як спос1б створення та сприйняття художнього образу окремо вщ дшсносп, репрезентацп реальност1 за принципом «под1бно до життя». Видовищн1 мистецтва передбачають особливий спос1б глядацько'1 перцепц1'1 — ствпереживання естетично'1 реальност1. У мистецьких видовищних модусах вагоме значення мае сценограф1я, що охоплюе таю складов! видовища, як декорацп, грим, свггло, звук, сцешчний прост1р, костюми, спецефекти тощо. Сценограф1я створюе 1люз1ю уявного простору. Осюльки треба максимально вразити глядача, то потр1бно враховувати закони взаемодп з ним.
Масов1 ж театрал1зоваш вистави, так1 як свята, карнавали, спортивш змагання, сакральн1 церемонп, — це специф1чн1 переплетення гри й життя, тобто серйозно'1 (як у ритуально-обрядових д1йствах) та розважально'1 стих1й — «серйозна гра». Це презентащя загальнозначущо'1 поди, в основ1 яко1 особливий спос1б дп — переклад на мову 1грових правил ритуал1в, обряд1в, символ1в 1 процес вживання в них та 1х проживання. В1дбуваеться синтез культового, художнього та документального матер1алу, культивуеться момент ствпереживання 1 ствучасп глядача в масовому дшств1, актуал1зуються 1 вщкрито затверджуються ще'1 характерн1 для дано! культури та етапу Г1 розвитку 1сторично'1 подп.
Значення видовища як багатогранного сустльного явища, що вщбивае життя людини, полягае перш за все в тому, що воно е формою впливу на свщомють. Культур! загалом притаманна шформацшно-видовищна форма [2]. Масов! народш д!йства як форми д1яльносп, що перш за все пов'язаносп з дозв!ллям, грою, святами, розрадою та задоволенням стали елементом «монументально'1 пропаганди» [Там само]. Видовищш мистецтва найб!льш зрозумт, а тому й найбшьш популярн! в народ!. Масова видовищна культура координуе життев! установи особисгосп та сцешчне д!йство в акт! уп!знавання суб'ектом себе в систем! соц!окультурних координат.
У XX столгт з появою юно, тзшше — телебачення та в!ртуального простору потенц!альними стали нов! форми видовищно'1 культури, хоча за своею суттю вони залишаються видовищем с тим самим принципом театрально-сцешчноТ дй, що склався ще у XVIII столгт. Головним проявом видовищносп в ХХ1 стол!тт! стае шоу-б!знес, естрада, сфера дозв!лля та розваг. В Тхнш специф!ц! найяскравше розкриваеться те, чим на даний час захоплюеться людство. Шоу-б!знес — це багатонащональна апол!тична структура, яка, як царина нашо1 культури, е найбшьш ефективним руш!ем впливу на масову свщомють молод! [9, с. 24]. Видовищшсть за сучасних умов реал!зуеться як комплексний фактор, який поеднуе художш р!шення та сюжетно'1 структури з нов!тн!ми !нформац!йно-комун!кативними технолопями.
Отже, маючи довгий шлях вторичного формування масова видовищна культура продукувала характеролопчш для певно'1 епохи ознаки, закони юнування та розвитку, змшювала акс1олог1чн1 та «комерц1йн1» центри ваги [12]. На сьогодш видовищн1сть обумовлена широким спектром загальнокультурних та стильових запозичень, яю дозволяють розширити д1апазон тем 1 формат1в та збшьшитися аудитор1ю за рахунок уваги як до традицшного та масштабного, так й шдивщуальних 1нтерес1в окремо'1 людини.
Засоби видовищност обумовлен1 певними мехашзми впливу 1 под1ляться на:
1) сощально-психологхчт, що спрацьовують у сп1льнот1. Це ефект соц1ально-психолог1чного «зараження» (тобто значного посилення емоцшних реакц1й людини, що перебувае в натовш); мехашзм «нав1ювання» (посилення емоц1й людини конкретною особою); мехашзм «наслвдування» (використання свщомих та п1дсв1домих процес1в [3]);
2) культурологiчнi мехашзми спрямоваш на анал1з динам1ки розвитку та специф1ки функцюнування певних заход1в у св1товому сощокультурному контекст1;
3) художньо-естетичт передбачають наявшсть мистецтвознавчого та естетичного аспект1в. Перший мае спираеться на специф1ку жанр1в, форм, особливост1 мистецьких напрям1в, стил1стичш ознаки видовищ; другий розглядае твори мистецтва за Тхшми художн1ми параметрами, силою 1 характером впливу на особистють.
Згадаш соц1окультурн1 фактори видовищного феномену базуються на факторах врахування глядацького (масового чи шдивщуального) штересу, для задов1льнення та п1дтримки якого використовують таю прийоми:
1) адаптування матерiалу. Конкурентне протистояння традицшноТ та масово'1 культури за сучасних умов призводить до того, що остання запозичуе юторичш форми та мистецью засоби, або «модершзуе» 1х, адаптуючи традиц1йн1 форми 1 жанри до сучасних стил1в. Одним з приклад1в е музично-п1сенна галузь з популярними у сьогоденш «каверами» старих шсень, 1х переробок п1д сучасш мотиви, клубн1 мелодИ тощо) [4, с. 110];
2) використання сучасних технологий (техношоу). У ХХ1 столгт неможливо уявити життя людини без техшки. Техношоу в1др1зняеться в1д сцешчного тим, що основним засобом ТхньоТ виразност1 под1бних е в1зуальн1 ефекти, створен1 за допомогою техн1чних засоб1в. Орган1затори виступ1в, проект1в, концерт1в тощо при створенш нового заходу намагаються зад1яти 1 мультимед1йну техн1ку, проектори, прожектори, свггло у його р1зних видах, дим, лазери й багато шшого;
3) музика. Основними 11 критер1ями е динам1чн1сть, темп, заюнчешсть, ритм1чн1сть. Орган1затори використовують найнов1тн1ш1 саббуфери аби музика лунала як можна краще. Пом1чено, що довге прослуховування гримко'1
музики вводить людину у певний «транс» i з завершенням процесу слухач отримуе вщчуття задоволення;
4) каскадерство та танщ. Основш критерп: пластичнiсть, технiчнiсть, хореографiя, чiткiсть, вiртуознiсть, точнiсть. Коли людина ще, наприклад, до цирку, вона очiкуе побачити акроба™, каскадерiв та момент несподiванки й отримати задоволення. Коли ж вона збираеться на концерт, то цього не очшуе, проте коли бачить, що виконавець спускаеться зi стел^ сам танцюе або втшюе трюки, то рейтинг цього виконавця пщсвщомо зростае;
5) костюм. Яскраве завжди привертае увагу. Ознаки вдалого образу виконавця: артистичшсть, природшсть, гармошя, оригiнальнiсть, цiлiснiсть, узгодженiсть, яскравiсть. Коли костюми незвичайш, яскравi та вщповщають, наприклад, пiснi або номеру, що виконуеться, то враження глядача значно бiльшi i довша згадка про них;
6) моральтсть та стриматсть. Сучасш масовi шоу-бiзнесовi заходи менш пов'язанi з будь-якими заборонами морально-етичного плану, що були "м притаманш пiд час зародження та розвитку шоу-бiзнесу на початку ХХ столггтя. Сучасний глядач залюбки дивиться на оголешсть виконавця. Тому масова культура (концерти, шоу тощо) зараз бшьш популярна ашж елiтарна культура (опера, театр, квартирники тощо);
7) масовтть. Коли людина знаходиться у натовт виникае ефект «зараження». Тому оргашзатори шоу використовують велику кiлькiсть учасниюв в програмi, масштабну та рiзнопланову масовку. Пiд час концертiв бшьшою увагою та схваленням користуються масовi танцi та концерти iз залученням велико"! кiлькостi зiрок;
8) декорацп. Не завжди яюсш, проте яскравi декорацп приведуть у захват найвимоглившого глядача, пiд час виступiв вони можуть активно змiнюватись, переходити один в одного та приховувати техшку, що використовуеться задля бшьшо*1 видовищност шоу-програм;
9) майданчик (сцена). 1снують сцени-арени, просторовi сцени, сцени-коробки (найпопуляршшГ), сцена-шашка, сцена-подiум. 6 спещальш сцени рiзноманiтних конструкцiй — пересувш, з п едесталом, подiумом, з рухомою або висувною частиною. Площа майданчику важлива, якщо органiзатори хочуть вразити публiку. Так на великому майданчику можна розмютити великi декорацп, розташувати та поставити масовi сцени або танщ, задiяти рiзнi сторони сцени.
У сучасному мистецтвi театру, естради, цирку, юно, техношоу тощо спостер^аеться тенденщя до створення номерiв, що поеднують елементи рiзних естетичних систем. Синтез жанрiв, прийомiв, художшх естетик звiльняе масову видовищну шдустрш вiд постановчих канонiв та регламентацш. Такий пiдхiд виводить мистецтво створення видовища на новий рiвень якосп, збагачуе його новими формами i прийомами. Це
виявляеться суттевим за двома р1зними за своею аксюлопею факторами, про яю ще в юнщ ХХ столiття попереджав професор Мiхаель Кастельс [13]: по-перше, видовище завжди було невiд'емною частиною духовного життя людини й тому може й повинно мати позитивний вплив у якосп просвггницького, навчального чи виховного заходу, а по-друге, з науково-технiчним розвитком цивтзацп видовище набуло комеpцiйного характеру, а фактор фшансово! успiшним та економiчноi вигоди не завжди спiвiснуе з естетичними, моральними нормами.
Лггерагура
1. Банфи А. Философия искусства / Пер. с итал. Г. П. Смирнова. М.: Искусство, 1989. 384 с.
2. Прц К. 1нтерпретащя культур. К.: Дух i Лггера, 2002. 542 с.
3. Гофман А. Б. Мода и люди. Новая теория моды и модного поведения. 4-е изд., испр. и доп. М.: КДУ, 2010. 228 с.
4. Захаров А.В. Традиционная культура в современном обществе // Социс. 2004. № 7. С. 105-115.
5. Зражевська Н. I. Змша культурних утверсалш в шформацшному суспiльствi // Зражевська Н. I. Масова комушкащя i культура. Черкаси: Черкаський нащональний ушверситет iм. Б. Хмельницького, 2006. 195 с.
6. Кондаков И.В. Саморефлексия культуры на рубеже тысячелетий // Общественные науки и современность. 2001. № 4. С. 138-148.
7. Маклюэн М. Понимание медиа: внешние расширения человека. М.: Кучково поле, 2007. 464 с.
8. Ортега-и-Гассет X. Запах культуры. М.: Алгоритм, 2006. 267 с.
9. Пахтер М., Лэндри Ч. Культура на перепутье. Культура и культурные институты в XXI веке. М.: Классика XXI, 2003. 96 с.
10. Сандюк Л. О., Щубелка Н. В., Шмиголь М. Ф. та ш. Основи культурологи. Кшв: Центр учбовоi лггератури, 2012. 400 с.
11. Теоретическая культурология / Под ред. К. Э. Разлогова. М.: Рос. ин-т культурологии, 2005. 624 с.
12. Шостак С. Мехашзми культуpноi дифузп // Сощолопя: теоpiя, методи, маркетинг. 2005. № 3. С. 142-164.
13. Castels M. The Rise of the Network Society // The Information Age: Economy, Society and Culture. Vol. 1. Oxford: Blackwell Publishers, 1996. 556 р.
14. Girard A. Cultural industries: a handicap or a new opportunity for cultural development? // Cultural industries: a challenge for the future of culture. P.UNESCO, 1982. Р. 24-39.
