CC BY
24
процес стабшзуеться. У вiцi бiльше 60 роюв досягають максимуму свого роз-витку вишд ступенi товщини, тому значення асиметрй в цьому вiцi зростають.
Експрес рядiв розподiлу, який показуе ступiнь концентраци частот довкола центрального ступеня товщини перебувае у межах вщ -1,01 до -0,05. В умовно повних насадженнях концентращя частот, безумовно, вища, шж у зрщжених, за винятком молоднякiв, де цей процес ще не чггко виражений. Водночас досить висок вiд,емнi значення цього показника вказують на те, що ця концентращя може бути значно вищою, що тшьки позитивно вообразиться на загальному рост насаджень.
Ранг середнього дерева також пов'язаний з густотою дослiджуваних насаджень. Так в умовно повних насадженнях до 60 роюв вш вищий, шж у зрiджених у зв'язку з тим, що у повних насадженнях практично не зали-шаеться тонкомiрних екземплярiв.
Характер розподiлу чисельностей стовбурiв, про який можна судити з табл. 2, дае змогу наочно уявити, яким чином умовно повш насадження вщ-рiзняються вщ зрiджених за рiзними групами вжу. Так умовно повнi насадження мають менший розмах розподiлу i вище представництво у централь-них ступенях товщини. Бшьший розмах розподшу у зрiджених насадженнях свiдчить про бшьшу диференцiацiю за товщиною у межах одше! вшово! гру-пи. Менша густота деревостану та як результат наявшсть бшьшо! плошi жив-лення сприяе формуванню екземплярiв з високим дiаметром. Але для дуба червоного бореального зменшення густоти не сприяе формуванню високо-яюсних повнодеревних стовбурiв. Навпаки, насадження з високою густотою не поступаються за наявнiстю у них екземплярiв з високим дiаметром, а менший розмах рядiв розподiлу свщчить про бiльшу однорiднiсть насаджень i як результат бiльший вихiд сортименлв однаково високi категорп крупностi, як можна отримати в результатi вирощування ще! породи.
Таким чином, аналiз таксацшно! будови насаджень дуба червоного бореального вказуе на необхiднiсть вирощування ще! породи винятково в умовах високо! густоти.
УДК 581.526.42. +634.0.15 npoeidH. наук. ствроб. А.К. Малиновський,
канд. бюл. наук - Державний природознавчий музей НАН Украти
Л1СОЕКОЛОГ1ЧНА 1НДИКАЦ1Я ЗА ДОМ1НАНТНИМИ
ВИДАМИ
Розглянута проблема шдикацл умов середовища. Ощнка лiсорослинних умов за шдикаторними видами в прських умовах ускладнюеться сумiсною дieю рiзних чинникiв -змiна гiдротермiчного режиму, грушотрних порiд i рельефу, експозицiя i крутизна схилiв тощо. Розподiлом угруповань у координацiйнiй сiтцi вiдображено головш закономiрностi змiни екологiчних факторiв - висотно'1 поясностi, гщролопч-ного i термiчного режимiв та трофностi.
Ключов1 слова: iндикацiя, екологiчнi фактори, люорослинт умови, домiнантнi види.
A.K. Malynowski - State Nature Museum NAS of Ukraine Forest-ecological indication by dominant aspects
The estimation of conditions of habitats by indicator species in mountainous conditions becomes complicated by affecting of miscellaneous ecological factors. The ecological factors are: changes in hydrological and thermal conditions, soil forming rocks, relief, existence of identical soil formations at miscellaneous altitude levels, exposures, steepness of slope etc. The allocation of communities in coordination grid reflects major regularities of changes of ecological factors - altitude chords, hydrological, thermal conditions and trophic condition.
1де1 шдикаци умов середовища за ознаками рослинност були закладе-Hi на зламi Х1Х-ХХ ст. Серед найважливших, де саме ознаки середовища були покладеш в основу класифжащй тишв люу, були пращ I.I. Гуртовича, Н.К. Генка, П.П. Серебреникова, Г.Ф. Морозова та ш. З шдикащею пов'язаш розроблеш Ж. Браун-Бланке [15] засади флористично1 класифжаци, принци-повим положенням яко1 е те, що класифжащя повинна вщображати еколопч-ну специфжу угруповань. Найважлившою властивютю асощаци е ïï еколо-гiчна своерщшсть, а найкращим iндикатором екологiчноï своерщност - вiрнi даному угрупованню види, яю й iндикують його специфжу. Такi види най-краще характеризують умови мiсцезростань рослинних угруповань.
Для ощнки екологiчних факторiв розроблялись i застосовувались чис-леннi екологiчнi шкали [10, 13, 12, 19, 16 та ш.], побудованi на рiзних засадах i з рiзним ступенем деташзаци. Формування шкал вiдбувалось шляхом групу-вання фiтоценозiв з рiзкими вiдмiнностями з подальшим видiленням перехщ-них ступенiв. Зокрема, шкали Л.Г. Раменського з сшвавторами [10] складеш за факторами зволоження, багатства грунту, пасовищноï дигресiï, висоти н.р.м. та ш. Для рiзних факторiв середовища встановлено рiзне число ступе-шв: для зволоження - 120, багатства грунту - 30 i т.д., що достатньо складно реалiзувати у практищ.
1ндикащйш дослiдження в люах здiйснюються з метою \х типологи. П.С. Погребняк [9] i Д.В. Воробйов [1] притримувались позицiï, що найна-дiйнiшим iндикацiйним показником еколопчних умов е окремi види. Насам-перед, це стосуеться дерев i чагарниюв, для яких створено численш шкали вибагливостi до грунту i вологи, i яю можна використовувати у люовш типо-логiï. Менш iндикативними вважались види трав'яного, мохового i лишайникового яруЫв. У подальшому кiлькiсть градацiй едафiчноï сггки збшьшува-лась за рахунок ïï подрiбнення або нарощування осей [6].
Сучасна шдикащя формуеться у виглядi окремого самостiйного на-укового напрямку - фггошдикаци, який реалiзуеться у розробцi рiзноманiт-них еколопчних шкал, нових методiв дослiджень, яю дозволяють iндикувати закономiрностi ландшафтного i регюнального рiвнiв, або за напрямками - бь огеохiмiчна iндикацiя (шдикащя корисних копалин), агроiндикацiя, галошди-кащя, клiматична фiтоiндикацiя, дендроiндикацiя та ш. Детальний аналiз роз-витку, становлення i проблематики цих дослщжень зроблено Я.П. Дщухом та П.Г. Плютою [2].
Iндикацiя умов мюцезростань передбачае визначення за ознакою або комплексом ознак рослинностi дискретних факторiв (типiв, класiв) середови-ща. Основний принцип шдикаци - це вщповщшсть чи адекватнiсть шдикато-ра фактору або систем^ що шдикуеться [2]. Загалом, видiв, якi б не володши iндикаторними властивостями, очевидно, немае. Кожен вид проявляе певш шдикаторш властивостi, принаймнi на межi географiчного або екологiчного ареалу, на ценотичнш межi (екотони) тощо, i вже за цими параметрами може бути шдикатором. Головнi ж вимоги до шдикацшних показникiв полягають у доступност отриманих результатiв, !х репрезентативности можливостi вико-ристання iндикаторних ознак у дослщженнях рiзних рiвнiв оргашзаци систе-ми та антропогенного впливу. Складшсть вiдповiдностi iндикатора об'екту шдикаци зумовлена !х залежностями як у простор^ так i у чаЫ, розмiрами змiн, якi за штенсившстю i масштабами можуть iстотно вiдрiзнятись.
У лiсiвництвi iндикацiя середовища проводиться переважно за фактами наявност рослин, тобто шляхом шдрахунку елеменлв, без достатнього вивчення !х властивостей, а саме властивост вiдображають особливост середовища. Визначення достовiрностi шдикативност можливе в умовах стащ-онарних дослщжень на конкретних пробних площах у рiзних типах лiсу й у рiзних районах Карпат. Мета таких дослщжень - виявлення найбшьш показо-вих дiлянок конкретних титв лiсу, якi можуть використовуватись як маркери люотиполопчних умов. Окрiм дослщжень екологiчних параметрiв (температурного режиму, Грунпв, вологи та iн.) вони б включали комплексне вивчення популяцшно! структури i типiв стратегш iндикаторних видiв. Такi дослщ-ження дали б змогу наблизитись до бшьш глибокого розумшня i визначення, як характеристики (показники) рослинного покриву вщображають тi чи iншi умови мюцезростань.
Оцiнка лiсорослинних умов за шдикаторними видами е досить вщнос-ною, що особливо виразно проявляеться у прських умовах, де важливу роль вщшрають висота н.р.м., змша гiдротермiчного режиму, складна диференщ-ащя Грунтотворних порiд i рельефу, юнування локалiтетiв однакових Грунто-вих видшв на рiзних висотних рiвнях, експозищя i крутизна схилiв тощо, що значною мiрою нiвелюе дiагностику умов мюцезростань за iндикаторними видами.
Жорстка приурочешсть видiв до певних екологiчних умов, облшат-нiсть певним умовам, трапляеться дуже рiдко. Бiльшiсть iндикаторних видiв мають широку екологiчну амплiтуду i зростають у рiзних умовах, що зумов-люе необхiднiсть вироблення бшьш жорстких критерйв у видiленнi шдикато-рiв i оцiнки рiвня шдикативность
Екологiчну амплiтуду видiв необхiдно розглядати у контекст обсяпв i сутност екологiчних нiш - проблеми дискусшно! i сьогоднi [17, 11, 8 та ш.]. Кожен вид може iснувати в межах певно! амплггуди значень факторiв середовища - його еколопчно! нiшi. Реально еколопчш амплiтуди видiв в угрупо-ванш перекриваються за багатьма параметрами. Еколопчна нiша е гшерпрос-тором з великою кшьюстю осей, при цьому обов'язково е вiсь, або фактори, за якими види будуть рiзнитись [11]. Такими диференцiйними ознаками мо-
жуть бути ценотичнi, феноритмотипи, життевють, стратеги i структура попу-ляци, потреби у вод^ мiнеральному живленi i т.д. Розумшня цього виходить з вщомого принципу Гаузе - види, що займають в угрупованнi одну еколопч-ну нiшу, витiсняють один одного. У будь-якому випадку стикаемось з реаль зованою нiшею, але при цьому не завжди вдаеться дiагнозувати, в якому ста-m знаходиться конкретна популяцiя - оптимум^ тобто центрi нiшi, чи на И межi. Цей фактор видаеться надзвичайно важливим.
Для характеристики участ в угрупованнях iндикаторних видiв насам-перед необхiдно проаналiзувати склад i функцюнальне значення домiнантiв. За участю i значенням, домiнантнi види можна розподшити на групи популя-цшних фiтоценотипiв. Пiд термiном мпопуляцiйний фггоценотип" розумiемо популяцп видiв, подiбних за свош значенням у структурi рослинних угруповань, ступенем впливу на популяцп шших видiв, формуванням середовища головних та другорядних синузш. Залежно вiд факторiв середовища та реак-ци на цi фактори популяцшш фiтоценотипи можуть змiнюватись i в рiзних умовах належати до рiзних категорiй. Домiнантнi властивостi найбiльш пов-но проявляються в центрi еколого-фггоценотичного оптимуму виду. Вщда-лення вщ центру еколого-фiтоценотичного оптимуму, а також в умовах антропогенного впливу, який змшюе звичне для домшанта середовище, участь домiнанта змiнюеться. Це означае, що один i той самий ценотип у рiзних умовах може бути представлений рiзними популяцшними ценотипами - хорь онами, для яких у рiзних умовах вщзначались рiзнi типи еколого-ценотичних стратегiй.
Серед iндикаторiв лiсорослинних умов смерекових лiсiв е численна група субедифiкаторiв i асектаторiв. До субедифiкаторiв, якi е шдикаторами лiсорослинних умов чистих смерекових лiсiв, належать Athyrium distentifoli-um Tausch ex Opiz, A. filix-femina (L.) Roth (C3), Vaccinium myrtillus L. (B3 -C3), Luzula sylvatica (Hudson) Gaudin (C3); буково-ялицево та ялицево-буково-смерекових лiсiв - Oxalis acetosella L. (C3-C4), Luzula sylvatica, Vaccinium myrtillus (C3), Athyrium filix-femina (C4); буково-смерекових лiсiв - Galeobdo-lon luteum Hudson (С3-С4), Stellaria nemorum L. (D2), Luzula sylvatica (C3); кед-рово-смерекових - Vaccinium vitis-idaea L. (A2-A3), V. myrtillus (C3, A4, B4) та ш. Склад iндикаторiв мiсцезростань C3-D3 у змiшаних ялицево-смерекових i буково-смерекових люах дуже подiбний.
Частина субедифiкаторiв, завдяки широкiй екологiчнiй амплiтудi, можуть виступати тшьки в ролi iндикаторiв конкретних, як правило, коршних умов мiсцезростань, або не можуть бути шдикаторами взагаль До таких видiв належать Vaccinium myrtillus, яка виступае шдикатором смерекових вологих суборiв (Piceetum myrtillosum) на верхнiй межi поширення смерекових лiсiв. Vaccinium myrtillus зростае як у мезотрофних, так i в ол^отрофних умовах вщ рiвнини до альпiйського поясу, де утворюе численнi як корiннi, так i по-хiднi угруповання. Це стосуеться також еврггрофного виду Oxalis acetosella.
Водночас час юнують групи шдикаторних видiв, якi певною мiрою можна вважати облiгатними. У смерекових люах такими видами е Blechnum spicant (L.) Roth, Listera cordata R. Br., в букових - Allium ursinum L., Hellebo-
rus purpurascens Waldst. et Kit., Phyllitis scolopendrium (L.) Newm., Scopolia carniolica L. та íh. Характерними iндикаторами смерекових лiсiв на верхнiй межi поширення на оглеених буроземних грунтах е субедифiкаторний вид Luzula sylvatica (С3).
Фагетальнi види (Symphytum cordatum Waldst. et Kit., Cardamine glan-duligera O. Schwarz, Aposeris foetida (L.) Less.) зростають в усьому ареалi смерекових лiсiв, а у високопр'! - у сланиках сосни муго i вшьхи зелено!. У цих умовах вони представлен популящями регресивного типу, спостерiгаеться змiщення вжових спектрiв до субсенiльних i сеншьних груп i вiдсутнiсть генеративного поновлення. На верхнш межi поширення смерекових лiсiв i сланиках щ види формують релiктовi популяци, що залишились вiд букових ль сiв раннього голоцену, коли верхня межа бука шдшмалась до висоти 1600-1700 м н.р.м.
Ощнка середовища за рослинними угрупованнями (угрупованнями-ш-дикаторами), як достатньо стшкими утвореннями зi взаемозалежною сукуп-нiстю видiв, бшьш шформативна, нiж види-iндикатори. Дослiдженнями еко-лого-ценотично! диференцiацi! деревно-чагарниково! i деревно! рослинностi Карпат встановлена як континуальшсть, так i дискретнiсть рослинного пок-риву [3, 4]. Еколого-ценотична диференщащя рослинного покриву вщбу-ваеться шд вектором змiн факторiв середовища - геоморфолопчних, кшма-тичних, едафiчних, пдролопчних, якi особливо сильно проявляються у прських кра!нах. Сформульовано припущення, що вiдображення через ординацiю закономiрностей диференцiацi! за домiнантними i сшвдомшантними видами може слугувати прогностично матрицею, а наявшсть мвiконм означати, що виявлеш далеко не всi угруповання, де сшвдомшантами виступають перель чеш види.
Еколого-ценотична диферецiацiя листяних лiсiв визначаеться впоряд-куванням угруповань за ознакою змiн умов середовища, що вщображаеться у виглядi ординаци. Нами здшснена спроба пояснити розподiл угруповань листяних лiсiв за складом домшанпв деревного i трав'яного яруЫв. Угруповання розмiщуються за напрямками змш головних факторiв середовища - пдроло-гiчного i термiчного режимiв та трофность На осi ординат розмщеш домь нанти, що визначають формащю, а абсцис - домiнанти трав'яного ярусу. Ут-воренi стовпцi i рядки впорядковувались у вiдношеннi один до одного за по-дiбним складом домiнант. Розподiл угруповань i домшант асоцiацiй за осями координат вщображае головнi закономiрностi змiни еколопчних факторiв (рис.). Утворений на ос ординат ряд вiд скельнодубових до вшьхових форма-цiй вiдображае загальну змiну висотно! поясностi, в межах едафотошв фор-муються блоки угруповань еколопчно близьких умов.
Iндикацiя вторинних угруповань складна i мае свою специфжу. Ре-конструктивне моделювання вщновлення природно! лiсово! рослинностi ефективне, коли еколопчш умови територи збiгаються з бюлопчними потребами головного ценозоутворювача. Зростання декiлькох ценозоутворюючих видiв з близькими вимогами до еколопчних факторiв, або з перекриванням екошш, значно затрудняе процес видiлення корiнних титв.
Виявлення коршних типiв за грунтовими i кшматичними умовами, ок-piM верхньо! ктматично! межi лiсу, складне. За Л.1. Мiлкiною [5], на бурих люових грунтах до висоти 1250-1300 м н.р.м. головними люоутворювачами е бук, ялиця i смерека, якi формують 12 типiв деpевостанiв (субфоpмацiй). За-лежнiсть вiд едафотопу спостеpiгаеться в екстремальних умовах, наприклад, смеречинам сфагновим на верхнш межi поширення смерекових лiсiв прита-маннi тоpф,яно-пiдзолистi грунти. Залежнiсть спостеpiгаеться в бiдних i свь жих типах мiсцезpостань, зокрема, на торф'янистих гipсько-пiдзолистих грунтах на безвапнякових кварцових шсковиках на висотах 1200 м у складi коршних смеречин зростае кедрова сосна, але присутшсть яко! в цих умовах можна пояснити не стшьки вщповщшстю едафотопу, скшьки ослабленою конку-pенцiею з боку смереки. Це ж стосуеться i сосни звичайно!, поширення яко! пов'язане з бiдними i сухими або бщними i вологими оселищами. На форму -вання як piзнотипних коршних лiсiв, так i рослинних угруповань загалом, в однакових грунтових умовах та поширення однакових тишв у piзних грунто-вих умовах вказують численнi дослiдники [18, 7, 14, 5 та ш.].
Вiдмiнностi мiсцезpостань piзних типiв коpiнних лiсiв виявляються за хiмiчним складом грунту, зокрема, для коршних букових лiсiв загалом харак-теpнi нейтpальнi грунти, сорбцшний комплекс насичений переважно каль-щем, низька гiдpолiтична кислотнiсть та ш. [5]. Однак, залежно вщ ряду чин-никiв, зокрема, висоти н.р.м., особливостями рельефу, шдстилаючо! породи, параметри цих показникiв можуть ютотно змiнюватись.
Виявлення екологiчних особливостей оселищ за хiмiчним складом грунту, з огляду на трудомютюсть процесу, важко pеалiзувати у пpактицi. Найпpостiшим i достатньо ефективним е метод залишкових фiтоiндикатоpiв - видiв, що збереглись вщ попеpеднiх типiв i мають певнi дiагностичнi влас-тивостi. У таких умовах вони представлеш змшеними фiтоценотипами: субе-дифiкатоpи трав'яного ярусу коршних угруповань у вторинних набувають асектаторних рис, компоненти представлеш мозашою pозipваних, як правило регресивного типу, популяцш, i, навпаки, компоненти та асектатори можуть шдшматись до рангу субедифiкатоpiв. Дiагностика первинних типiв утруд-нюеться ще й тим, що залишковi фiтоiндикатоpи е характерними не стшьки певним типам фiтоценозiв, скшьки певним оселищам, а достовipними шдика-цiйними властивостями володiе нечисельна, з обмеженим поширенням, група видiв. Тому, з упевнешстю, можна говорити про достатньо точну реконструк-цiю на пpикладi площ, зайнятих окремими фггоценозами, а не в межах окре-мого поясу або району.
Коршт смеречини у виглядi релжтових осеpедкiв трапляються за межами свого природного ареалу - в районах поширення смереково-ялицево-букових та ялицево-букових лiсiв. Коpiннi угруповання (Piceetum myrtillo-sum, Fageto-Abieto-Piceetum myrtillosum, P. luzulosum sylvaticae, P. dryopteri-dosum dilatata та iн.) виpiзняються виробленою ценотичною структурою i добре розвинутим трав'яним ярусом. Для коршних угруповань характерною ознакою е розрщжений деревний ярус, що i створюе rap^rami умови для потужного розвитку трав'яного покриву. У таких угрупованнях вкриття субе-
дифiкаторiв Luzula sylvatica, L. luzulosa, Athyrium distentifolium, Vaccinium myrtillus коливаеться вщ 40 до 90 %. Коршт, особливо мiшанi, CMepeKOBi ль си вирiзняються багатством флористичного складу, ïx асоцiацiï включають рiзноманiтнi за структурою ценози 3i специфiчними еколого-ценотичними i генетичними групами видiв.
На формування вторинних угруповань впливае споЫб господарюван-ня - види рубання, трелювання, перiодичнiсть i характер доглядових рубань, вщ чого залежить збереження тдросту та трав'яного вкриття i що ютотно впливае на визначення коршних типiв. У поxiдниx угрупованнях, особливо другого поколшня, надзвичайно важко встановити не стшьки склад, як ств-вiдношення у деревному ярусi коршного типу. Присутнiсть поодиноких бука та ялищ у поxiдниx смеречинах вказуе тшьки на ïx колишне зростання на цш територiï, але не дае жодноï iнформацiï щодо складу коршного угруповання. Ще складнiше реконструювати склад i структуру трав'яного i чагарникового яруЫв, що зумовлено, за невеликим винятком, вщсутшстю характерних ви-дiв. Лiсовi угруповання, якi належать до рiзниx субформацiй i формацш, можуть належати до одних i тих самих серш асощацш, наприклад myrtillosum, luzulosum, hylocomiosum, dryopteridosum, оxalidosum тощо. У молодих культурах (30-40 роюв) виявити ознаки первинних тишв складно або взагалi не-можливо. Як правило, в таких умовах через сильне затшення, трав'яне вкриття не розвинуте або слабо виразне. Його структуризащя, так само як чагарникового ярусу та тдросту, розпочинаеться дещо шзшше. У старих культурах смереки (бшя 100 роюв) - Abieto-Fageto-Piceetum i Fageto-Abieto-Piceetum mercurialidosum (perennis), в трав'яному яруЫ, окрiм Mercurialis perennis (40-50 %), присутнi види характерш для букових лiсiв (Abieto-Piceeto-Fage-tum) - Stachys sylvatica, Symphytum cordatum, Milium effusum, Lunaria rediviva та ш. Для старих культур смеречин квасеницевих (Piceetum oxalidosum, Abi-eto-Fageto-Piceetum oxalidosum), якi сформованi на мющ букових i ялицево-букових лiсiв, завжди присутнi xарактернi фагетальнi види Cardamine glandu-ligera, Polystichum braunii, Euphorbia carniolica, Glechoma hederacea, Mercurialis perennis та добре розвинутий шдрют з бука та ялищ.
Проникнення i розвиток трав'яного фагетального комплексу шд наметом похщного смерекового люу вiдбуваеться зi змшою структури угруповання - розрщження деревного ярусу та формуванням ярусу чагарниюв Sorbus aucuparia L., Rubus hirtus Waldst. et Kit., R. idaeus L. та ш. При збереженш по-зицiй бореальних i бореально-монтанних видiв (Calamagrostis villosa (Chaix) J.F. Gmelin, Homogyne alpina (L.) Cass., Luzula sylvatica, Dryopteris dilatata (Hoffm.) A. Gray, Blechnum spicant та im) зростае участь фагетальних - Cardamine glanduligera, Majanthemum bifolium (L.) F.W. Schmidt, Galium odoratum (L.) Scop. та ш. Загалом ж реконструкщя дае xорошi результати у випадках, коли враховуеться дiя уЫх чинникiв - висота н.р.м., геологiчна основа, пдро-i терморежим, залишковi фiтоiндикатори та порiвняння оселищ вторинних угруповань з оселищами корiнниx угруповань в аналогiчниx умовах.
Лiтeрaтyрa
1. Воробйов Д.В. Методика лесотипологических исследований. - К. : Урожай, 1967. - 33S с.
2. Дидух Я.П., Плюта П.Г. Фiтоiндикaцiя еколопчних фaкторiв. - К.: Наук. думка, 1994. - 2SG с.
3. Малиновський А.К. Еколого-ценотична диференщащя деревно-чагарниково'1 рос-линностi Украшських Карпат//Науковий вюник УкрДЛТУ. - 2GGG, вип. 1G.4. - С. SS - б4.
4. Малиновський А.К. Еколого - ценотична диференщащя листяних лiсiв Украшсь-ких Kaрпaт//Вiсник Львiв. ун - ту., Сер. бюл. 2GG2., вип. 2S. - С. 139 - 14S.
5. Милкина Л.И. Методика крупномасштабного реконструктивного геоботанического картирования. - К.: Наук. думка, 19S4. - 13б с.
6. Минович А.И., Фсдсц И.Ф., Попова В.Е. Уточненная классификация заболоченных лесов Полесья УССР//Лесоводство и агролесомелиорация. - 196S, вып. 3. - С. 19-2S.
7. Пастернак П.С. Лiсовi грунти Укранських Карпат. - Ужгород: Карпати, 1967. - 169 с.
S. Пианка Э. Эволюционная экология. - М.: Мир, 19S1. - 4GG с.
9. Погрс6няк П.С. Основы лесной типологии. - К.: Изд - во АН УССР, 19SS. - 4S6 с.
10. Рaмeнский Л.Г., Ца^нкин И.А., Чижов О.Н., Антипин H.A. Экологическая оценка кормовых угодий по растительному покрову. - М.: Сельхозгиз, 19S6. - 472 с.
11. Уиттскср Р. Сообщества и екосистемы. - М.: Прогресс, 19SG. - 327 с.
12. Ца^нкин И.А. Экологические шкалы для растений пастбищ и сенокосов горных и равнинных районов Средней Азии, Алтая и Урала. - Душанбе: Дониш, 1967. - 227 с.
13. Цыганов Д.Н. Фитоиндикация экологических факторов в подзоне хвойно - широколиственных лесов. - М.: Наука, 19S3. - 19S с.
14. Baran S. Gleby jedlin Beskudu §andeckiego.//Acta agr. et silv. Ser. sylv. - !977. - 17. - S. 33-49.
15. Braun - Blanquet J. Pflancensosoziologie. Grundzüge der Vegetationskunde. - Berlin: Vert. J. Springer, 192S. - 33G S.
16. Ellenberg H. Zeigerwerte der Gefässpflancen Mitteleuropas//Scripta geobot. - 1979. -9. - S. 1-122.
17. McIntosh R.P. Plant ecology (1947 - 1972). - Ann.Mo.Bot.Gard. - 1974. - 61, № 1. -Р. 132-16S.
1S. Uziak S. Geneza i klasyfikacja gleb gorskich w Karpatach fliszowych.//Roczn. Gle-bozn. - 1963. - 13. - S. S6-71.
19. Zarzycki K. Ekologiczne liczby wskaznikowe roslin naczyniowych Polski. - Krakow: PAN - IB, 19S4. - 46 s.
УДК 630.41 П.Я. Слободян - УкрНДЫрлк
СТ1ЙК1СТЬ ЯЛИННИК1В I СУЧАСН1 ЗАСОБИ Л1СОЗАХИСТУ
Розглянуто напрямки дослщжень проблеми стшкосп ялинових насаджень i можливосп використання сучасних 3a^6iB люозахисту. Науково обгрунтоваш ство-рення, вирощування, захист i рубки ялинниюв мають базуватися на досягненнях ук-ршнсько! лiсiвничо-еколоriчноi типологп.
Ключов1 слова: стшюсть, ялинники, рубки, типи люу, препарати.
P.Ya. Slobodjan - UMFRI Stability of fir groves and modern means of protection of the forest
Directions of researches of a problem of stability of fur-tree plantings and opportunities of use of modern means of protection of a forest are considered. Scientifically proved creation, cultivation, protection and cabins of fir groves should be based on achievements of the Ukrainian forestry-ecological typology.
Key words: stability, fur-tree plantings, cabins, types of a forest, preparations.
